Міжнародні валютні відносини та валютна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжнародні валютні відносини

1.1 Міжнародний валютний ринок

1.2 Валютні курси

Розділ 2. Валютні відносини та платіжний баланс

2.1 Міжнародні розрахунки та їх основні форми

2.2 Платіжний баланс, його структура, балансування

2.3 Проблема конвертованості національної валюти

Розділ 3. Проблеми міжнародної валютної політики

3.1 Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю

3.2 Валютна політика України

Розділ 1. Міжнародні валютні відносини

1.1 Міжнародний валютний ринок

Крім ринку товарів та послуг існує світовий валютний ринок, на якому відбувається купівля-продаж різних національних валют і формується ціна на них. Предметом купівлі-продажу на цьому ринку є гроші міждержавних банківських структур та ліквідні засоби, які розміщені в банках й інших фінансових інститутах.

Розвиток світових тенденцій глобалізації та інтернаціоналізації світових фінансових ринків ґрунтується на такому базисному критерії, як прозорість ринку для інвесторів. Цей критерій, за оцінкою ряду провідних експертів, є найголовнішим на світових фінансових ринках. Без умов прозорості ринку і без інформації фінансових аналітиків (про прогнози прибутку для інвесторів, а також ризики) інвестор не стане інвестувати. Наприклад, в Австрії інвестор може отримати інформацію про щоденну доходність будь-якого фінансового інструменту протягом 15 хвилин на дисплеї комп'ютера. Прибуток по різних фінансових інструментах щоденно розраховується австрійською спілкою фінансових аналітиків із зазначенням конкретних термінів отримання прибутку.

Сьогодні в більшості держав світу вільна купівля і продаж валют здійснюється різними за величиною фінансовими корпораціями, інвестиційними і пенсійними фондами, експортно-імпортними компаніями, банками тощо, які в сукупності утворюють єдину міжнародну систему FОRЕХ (Foreign Currency Exchange Market) - міжнародний ринок обміну іноземних валют. Потреби купівлі та продажу валют визначаються рівнем взаємозалежності різних держав у сфері торгівлі й бізнесу. Торгівля валютою особливо інтенсивно реалізується в банках і брокерських будинках великих фінансових центрів, таких як Токіо, Гонконг, Франкфурт, Лондон, Нью-Йорк, котрі є виконавцями замовлень, що надходять з різних регіонів світу.

Хоча основи сучасної системи міжнародних валютних відносин були закладені ще Бреттон-Вудською угодою 1944 року, історія ринку FОRЕХ як високорозвиненої структури датується тільки початком 70-х років. В цей період, після відмирання системи фіксованих валютних курсів (Смітсоніанівська угода 1971р.) та з розвитком ефективних систем міжнародних комунікацій, не тільки стали можливі коливання курсів валют (плаваючі курси) відносно один одного і долара США як світової резервної валюти, а також різко зросли й обсяги спекулятивної купівлі-продажу валют з метою отримання прибутку на довго, середньо, короткостроковій і навіть щоденній основі.

Ринок FОRЕХ має ряд переваг в порівнянні з фондовим ринком, на якому переважно існує проблема ліквідності інвестованого капіталу. Наприклад, стандартною тенденцією світових фондових ринків є різке зниження курсу акцій, що зумовлює труднощі інвестора (власника цих акцій) в пошуку покупців цих акцій. В противагу цій тенденції на міжнародному валютному ринку завжди існують готові продавці і покупці - банки, які виконують угоди за поточними котируваннями в будь-який момент часу. Також на ринку FОRЕХ (в порівнянні з фондовим ринком) відсутні обмеження по зміні вартості валют, які існують на багатьох фондових біржах світу. Відповідно, такі вимоги обмежують можливості зростання чи зниження курсу акцій та інших цінних паперів в межах єдиної торгової сесії.

Щоденний обсяг угод на міжнародному ринку FОRЕХ коливається в межах 1 трлн. - 1,5 трлн. доларів США. Цей обсяг значно перевищує обороти інших окремо взятих ринків, включаючи і фондовий ринок. Одночасно цей рекордний оборот ринку FORЕХ фіксує стійку тенденцію підвищеної уваги світових інвесторів до капіталовкладень у валютно обмінні операції.

Таким чином, ринок FОRЕХ сьогодні є одним з найбільших та високоприбуткових ринків в світі для інвесторів. Однак отримання інвестором максимального прибутку на цьому ринку в основному залежить від мобільного доступу до найбільш точної інформації про стан ринку і його аналізу, тобто ринок FОRЕХ, як доводять світові тенденції інвестиційної практики, це абсолютно пріоритетний за своєю доступністю сектор світового ринку для капіталовкладень. Крім того, в умовах взаємодії ринку FORЕХ з його структурним сектором - ринком валютних ф'ючерсів, інвестор має змогу вирішити дві практичні проблеми:

- отримати прибуток від спекулятивних валютних операцій;

- дійсно захистити свої валютні кошти шляхом хеджування (страхування валютних ризиків). Валютний ризик на практиці означає загрозу валютних втрат пов'язаних зі зміною курсу іноземної валюти відносно національної, при проведенні зовнішньоторговельних, кредитних, валютних операцій, операцій на фондових ринках і торгових біржах. Валютний ризик для компаній-імпортерів та експортерів виникає в ситуаціях, коли валютою ціни є іноземна для них валюта. Так компанія-експортер несе збитки при зниженні курсу валюти ціни відносно її національної валюти в період між заключенням угоди та платежу за контрактом.

Для компанії-імпортера збитки виникають при зворотному русі валютних курсів. В цих ситуаціях еквіваленти в національних валютах будуть меншими від сум, на які експортно-імпортні компанії розраховують в момент підписання контракту.

Ринок термінових угод з іноземної валюти є складовою частиною світової системи валютних ринків (FОRЕХ МАRКЕТ), куди входять ринки готівкових продаж, форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів, свопів.

Форвардні контракти - це угоди, у відповідності з якими одна сторона зобов'язується купити, а інша - продати фіксовану кількість деякого базового активу за попередньо обумовленою ціною у визначений контрактом майбутній момент часу. Фактично до форвардних контрактів відносять будь-які угоди, виконання яких відбувається з деяким відстроченням. Наприклад, угоду про оренду квартири чи придбання товарів за каталогом можливо вважати форвардними контрактами. Найбільш поширені форвардні контракти на придбання (продаж) валюти, реальних активів (насамперед сільськогосподарських та сировинних товарів), цінних паперів.

Умови форвардного контракту (терміни поставки, обсяг, вимоги до якості, ціна тощо) визначаються виключно домовленістю сторін.

Ф'ючерсні контракти практично ідентичні форвардній угоді, однак, відмінністю є стандартизація всіх параметрів ф'ючерсного контракту. Торгівля ф'ючерсними контрактами ведеться на організованих майданчиках, а гарантом виконання угоди виступає спеціальна організація-посередник - клірингова палата. Виникнення ф'ючерсних ринків відноситься до першої половини XIX століття, а базовим активом перших ф'ючерсних угод була сільськогосподарська продукція. В наш час поширені як ф'ючерсні контракти по реальних активах (це, насамперед, як і у відношенні форвардів, сільськогосподарська та сировинна продукція), так і фінансові ф'ючерси по валюті, державних облігаціях (ф'ючерси по процентних ставках), портфелю цінних паперів (ф'ючерси по фондових індексах) та інші.

Опціон - це ще один різновид угоди, у відповідності з умовами якої, одна сторона (продавець опціону) зобов'язується за вимогою покупця продати чи купити базовий актив за попередньо визначеною ціною в обумовлений угодою момент часу. Покупець опціону має право вибору: виконати угоду чи ні. Оскільки весь ризик зміни ціни лягає на продавця, то покупець платить йому за отримання цього права винагороду, яка називається премією. Таким чином, опціон виконується (базовий актив продається чи купується) за умови, що це вигідно покупцю (власнику) опціону. Найбільшого поширення на світових ринках отримали опціони на акції, процентні ставки (державні облігації), фондові індекси, валюту. Існує три різновиди опціонів: європейський, американський, валютний.

Європейський тип опціону - коли купівля-продаж може бути здійснена виключно у визначений угодою момент.

Американський тип опціону - коли купівля-продаж може бути виконана покупцем у будь-який момент часу протягом терміну дії угоди.

Валютний опціон являє собою право, але не зобов'язання, купити або продати певну кількість іноземної валюти за фіксованим угодою курсом, в певний момент часу. Базовим активом по відношенню до валютного опціону є іноземна валюта, котра в даному випадку розглядається як актив, що приносить гарантований безперервний дохід, рівний закордонній без ризиковій процентній ставці.

Основними учасниками міжнародного валютного ринку FORЕХ є:

- комерційні банки;

- валютні біржі;

- центральні (національні) банки;

- фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції;

- інвестиційні фонди;

- брокерські компанії;

- інвестори-фізичні особи.

Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. В банках мають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конверсійні операції. Банки немовби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку в валютних конверсіях, а також в залученні і розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції й самостійно, за рахунок власних коштів.

Завдяки розвитку телекомунікаційних технологій більшість провідних фінансових установ світу користуються послугами валютних бірж прямо та через посередників цілодобово. Найбільш значними світовими біржами є Лондонська, Нью-Йоркська і Токійська валютні біржі. Світовим центром з торгівлі валютними ф'ючерсами є Чікагська комерційна біржа (СМЕ). В ряді країн з перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового валютного курсу. Держава, звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись для цього компактністю біржового ринку.

В функцію центральних банків входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, які впливають на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладеннях в національній валюті.

Найбільший вплив на світові валютні ринки має центральний банк США - Федеральна Резервна Система (US Federal Reserve або FED). Далі за ним йдуть центральні банки Німеччини - Бундесбанк (Deutsche Bundesbank або BUBA) і Великобританії (Bank of England або Old Lady).

Компанії, які беруть участь в міжнародній торгівлі, проявляють стійкий попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери). При цьому самі вони прямого доступу на валютні ринки, як правило, не мають і проводять конверсійні і депозитні операції через комерційні банки.

Інвестиційні фонди, представлені різного роду міжнародними інвестиційними, пенсійними, взаємними фондами, страховими компаніями і трастами, здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. Найбільш відомим є фонд “Quantum” Джорджа Сороса, який проводить успішні валютні спекуляції.

Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині закордонного туризму, переказів заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівлі і продажу іноземної валюти. Це також найчисленніша група, яка проводить валютні операції зі спекулятивною метою.

Суть роботи на ринку FORЕХ - це здійснення операцій з купівлі і продажу валютних лотів (спот) та контрактів (ф'ючерсів) з метою отримання прибутку за рахунок зміни в часі курсів валют. Торгівля здійснюється стандартними контрактами.

1.2 Валютні курси

Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:

· національний дохід і рівень витрат виробництва

· реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;

· стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;

· довіра до валюти на світовому ринку;

· рівень відсоткових ставок у країні.

· Чинники, які впливають на валютний курс:

1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їх купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відображаючи дію закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники.

2. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, оскільки боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

3. Різниця процентних ставок в різних країнах. Зміна процентних ставок в країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, перш за все короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює притоку іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за межу.

4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до пониження, то фірми і банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих грошей”.

5. Ступінь використовування певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

6. Прискорення або затримка міжнародних платежів. В очікуванні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпаки, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.

7. Ступінь довіри до валюти на національному і світових ринках визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, що надають дію на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту і пропозиції валюти, але і перспективи їх динаміки.

Валютні курси роблять істотний вплив на зовнішню торгівлю різних країн, виступаючи інструментом зв'язку між вартісними показниками національного і світового ринку, впливаючи на цінові співвідношення експорту і імпорту і викликаючи зміну внутрішньо економічної ситуації, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на експорт або конкуруючих з імпортом.

Розділ 2. Валютні відносини та платіжний баланс

2.1 Міжнародні розрахунки та їх основні форми

Міжнародні розрахунки -- це система механізмів реалізації грошових вимог та зобов'язань, що виникають між різними суб'єктами у сфері міжнародних економічних відносин.

Еволюція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін.

На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється за кількома напрямами. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов'язані з обміном валют.

Суб'єкти міжнародних розрахунків:

· імпортери;

· експортери;

· банки, кредитні установи;

· держава;

· міжнародні організації;

· фізичні особи.

Існує три основні види організації міжнародних розрахунків:

1. розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;

2. розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати як платежі брутто;

3. розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

· умови зовнішньоторговельних контрактів;

· валютне законодавство;

· особливості банківської практики;

· міжнародні правила та «звичаї» тощо.

Форми міжнародних розрахунків (у напрямку спаду вигідності для експортера):

1. 100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні - в експортних - післяплата, при імпорті - передоплата.

2. Акредитив - угода, в якій банк зобов'язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Акредитив за формою буває:

· грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред'являються, за курсом на день платежу) - це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами;

· товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред'явити для отримання платежу.

В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь:

· імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

· банк імпортера (банк-емітент), який відкриває акредитив;

· банк, що авізує, перевіряє дійсність акредитиву і повідомляє експортера про відкриття на його користь акредитиву та передає йому текст акредитиву;

· бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акредитив;

· рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв'язки;

· перевізник та експедитор.

2.2 Платіжний баланс, його структура, балансування

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу.

Платіжний баланс ( співвідношення між платежами, які здійсненні економічними суб'єктами даної країни в інших країнах , та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період часу (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а при перевищенні платежів над надходженнями ( пасивним. При активному сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, що призводить до зростання валютних резервів держави. Пасивне сальдо спричиняє відплив іноземної валюти з країни і призводить до зменшення валютних резервів.

За характером операцій платіжний баланс поділяється на баланс поточних операцій та баланс руху капіталів. Вирізняють також розділи «Помилки та пропуски» і «Зміни у валютних резервах». Платіжний баланс поточних операцій складається з:

- торгового балансу;

- балансу послуг;

- балансу іноземного туризму та некомерційних операцій;

- балансу доходів і платежів по закордонних інвестиціях.

Баланс руху капіталів складається з:

- балансу короткострокових капіталів;

- балансу довгострокових капіталів.

У торговому балансі відображається співвідношення між експортом та імпортом товарів. Стан торгового балансу віддзеркалює економічне становище країни, ступінь залежності її від зовнішніх ринків. Активне сальдо торгового балансу не завжди свідчить про економічне благополуччя країни. Наприклад, активний торговий баланс країн, які розвиваються, як правило, супроводжується пасивним сальдо всього платіжного балансу, що свідчить про їхню хронічну зовнішню заборгованість. Для правильного оцінювання стану торгового балансу та його сальдо необхідно зважати на способи оцінювання експортних та імпортних товарів, а також враховувати відмінності в умовах збуту та надходження цих товарів. Наприклад, у багатьох країнах вартість експорту обліковується за цінами «франко-державний кордон» або FOB порт відвантаження (тобто без урахування транспортних витрат і страхування товарів за кордоном). Одночасно вартість імпорту обліковується за цінами CIF (тобто із включенням в ціну товару витрат по фрахту та страхуванню). Для виправлення цих розбіжностей необхідно відокремити вартість імпортного товару від супутніх витрат (фрахт і страхування), які б мали відображатися у балансі послуг. Ця поправка може здійснюватися шляхом зниження вартості імпорту, зареєстрованої за цінами CIF, на певний коригуючий відсоток.

Баланс послуг відображає платежі та надходження по фрахту, поштових, телефонних та телеграфних послугах, страхуванню та банківських послугах, передачі «ноу-хау», орендній платі, різноманітних комісійних та ін. За останнє десятиріччя в економіці країн суттєво зросло значення сектора послуг. Він все більше переорієнтовується на надання не тільки традиційних послуг (транспортні перевезення, зв'язок, будівництво, страховий бізнес та ін.), але й на такі спеціалізовані послуги, як науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, розробка програмного забезпечення та технічне обслуговування обчислювальної техніки, маркетинг, інжиніринг, послуги в галузі права, менеджменту, консультування та ін.

Баланс розрахунків по іноземному туризму та некомерційних операціях включає платежі та надходження по туризму, приватних та офіційних переказах, пенсіях, дарах, контрибуціях та репараціях, державних витратах на утримання іноземних представництв, субсидіях, наданню військової допомоги іншим державам, утриманню військових баз за кордоном тощо. Сальдо цього балансу у багатьох країнах має велике значення для кінцевого результату платіжного балансу. Це стосується країн з розвиненою індустрією туризму або країн, де значна частина населення виїжджає в інші країни на заробітки.

Баланс доходів і платежів по закордонних інвестиціях відображає сплату відсотків і дивідендів імпортерами капіталу та їх отримання експортерами.

Країни, які тривалий час мають активний баланс поточних операцій, використовують кошти, що дорівнюють величині позитивного сальдо, для закордонних інвестицій. Вони можуть здійснювати вивіз капіталу в формі інвестування грошей у нерухомість (будівництво та придбання земельних ділянок за кордоном), придбання акцій та облігацій підприємств інших країн та облігацій іноземних урядів, розміщення капіталів в іноземних банківських установах. Країни, які мають пасивне сальдо балансу змушені ввозити капітали.

Баланс руху капіталів відображає платежі та надходження по експорту-імпорту державного і приватного короткострокового та довгострокового капіталу. До них належать прямі та портфельні інвестиції, комерційні кредити, авуари в банках, спеціальні фінансові операції тощо.

Баланс короткострокових капіталів відображає рух кредитів у товарній та грошовій формах терміном до одного року, зміни у короткострокових авуарах, а також ввіз та вивіз національної та іноземної валют. У світовій практиці існує поняття «гарячі гроші» («блукаючий капітал»). Це грошовий капітал, який стихійно переміщується з країни в країну з метою збереження вартості або отримання спекулятивних прибутків. Надходження цих грошей в країну може тимчасово поліпшити платіжний баланс і спричинити небажане підвищення курсу національної валюти. Але раптовий їх відплив з країни посилює нестабільність її платіжного балансу та валютного стану.

Баланс довгострокових капіталів відображає рух грошей у зв'язку із купівлею-продажем цінних паперів і наданням або отриманням довгострокових кредитів.

Методи балансування платіжного балансу. Країна, яка має негативне сальдо (дефіцит) по основних статтях платіжного балансу, постає перед необхідністю стимулювання експорту національних і одночасного стримування імпорту іноземних товарів і послуг, а також залучення довгострокових іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталів національних. Якщо цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, мають бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

Важливим у групуванні статей платіжного балансу та вимірюванні його сальдо є питання: які статті віднести до основних, а які -- до балансуючих.

Вважається, що основними статтями платіжного балансу є такі, що, впливаючи на сальдо платіжного балансу, характеризуються відносною самостійністю. До них, як правило, відносять статті, що відображають поточні операції та рух довгострокового капіталу. Сальдо основних статей ототожнюють з поняттям «сальдо платіжного балансу».

До балансуючих статей платіжного балансу відносять такі, що характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, що відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються. Отже, якщо обсяги платежів по основних статтях платіжного балансу перевищують суми надходжень по них, то держава мусить вдаватися до балансуючих статей. Методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні.

До тимчасових методів балансування належать:

- одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

- використання короткострокових кредитів за взаємними угодами між центральними банками країн за системою «своп»;

- використання нафтодоларів шляхом перерозподілу валютної виручки нафтодобувних країн від експорту нафти;

- надання МВФ країнам-членам резервних кредитів (резервна позиція в МВФ);

- мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

- пільгові кредити по лінії програм іноземної «допомоги».

Остаточними методами балансування вважаються:

- вивіз золота (при золотому монометалізмі);

- купівля іноземної валюти в обмін на золото або отримання кредиту в іноземній валюті під заставу золота з подальшим використанням валюти для розрахунків (після відміни золотого стандарту);

- використання для остаточних розрахунків коштів з внутрішніх валютних резервів країни;

- обмін СДР на певну кількість необхідної іноземної валюти;

- отримання іноземної «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань.

У січні 2010 року поточний рахунок платіжного балансу був сформований з профіцитом 229 млн. доларів. У Нацбанку відзначають, що причинами повернення сальдо до позитивних значень в порівнянні з дефіцитом в кінці 2009 року виступали сезонне зниження ділової активності на початку року, відсутність значного відтоку по статті "доходи", досить істотне розширення профіциту торгівлі послугами і скорочення обсягів поставок природного газу.

Але, у порівнянні з січнем 2009 року, позитивне сальдо поточного рахунку скоротилося на 460 млн. доларів, що пояснюється дуже низькими поставками природного газу в січні 2009 року. У результаті кумулятивний (за останні 12 місяців) дефіцит поточного рахунку збільшився і становив 2,4 млрд. доларів.

У той же час негативне зведене сальдо платіжного балансу в порівнянні з попередніми місяцями розширилося до 1,1 млрд. доларів через відновлення формування дефіциту по фінансовому рахунку, який становить 1,3 млрд. доларів.

Головними факторами, як і у 2009 році, виступали чисте погашення банківським сектором своїх зовнішніх боргових зобов'язань, високі обсяги приросту грошової готівки в інших секторах економіки і низькі обсяги припливу прямих іноземних інвестицій.

Як повідомлялося, за підсумками 2009 року дефіцит платіжного балансу України склав 1,94 млрд. доларів.

Екс-президент Віктор Ющенко прогнозує дефіцит платіжного балансу в 2010 році на рівні 3,2 млрд. доларів.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ
						млн. дол. США
Статті	І кв.	ІІ кв.	ІІІ кв.	ІV кв.	І кв.
платіжного балансу	2008 р.	2008 р.	2008 р.	2008 р.	2009 р.	2008 р.
РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ	-3700	-3359	-2128	-3746	-819	-12933
БАЛАНС ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ	-4451	-3909	-2577	-3583	-874	-14520
ЕКСПОРТ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ	17528	23516	27253	17315	11315	85612
ІМПОРТ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ	-21979	-27425	-29830	-20898	-12189	-100132
БАЛАНС ТОВАРІВ	-4670	-4401	-4121	-3742	-1141	-16934
ЕКСПОРТ ТОВАРІВ	13960	18940	21199	13618	8488	67717
ІМПОРТ ТОВАРІВ	-18630	-23341	-25320	-17360	-9629	-84651
БАЛАНС ПОСЛУГ	219	492	1544	159	267	2414
ЕКСПОРТ ПОСЛУГ	3568	4576	6054	3697	2827	17895
Транспорт	1788	2023	1980	1835	1382	7626
залізничний	353	392	477	415	305	1637
морський	257	318	356	368	327	1299
повітряний	249	309	370	301	217	1229
інший	929	1004	777	751	533	3461
Подорожi	694	1498	2903	673	469	5768
Будiвельнi послуги	38	47	67	68	65	220
Фiнансовi послуги	76	135	158	117	87	486
Послуги зв'язку	63	66	72	80	82	281
Страхові послуги	11	9	17	27	11	64
Комп'ютерні та інформаційні послуги	64	80	93	79	74	316
Роялті та ліцензійні послуги	14	12	31	15	14	72
Реклама та маркетинг	95	81	94	210	63	480
Наукові та конструкторські розробки	99	99	123	100	108	421
Урядові послуги	269	125	95	104	196	593
Інші послуги	357	401	421	389	276	1568
ІМПОРТ ПОСЛУГ	-3349	-4084	-4510	-3538	-2560	-15481
Транспорт	-1333	-1607	-1661	-1366	-871	-5967
залізничний	-324	-355	-453	-287	-180	-1419
морський	-156	-232	-234	-216	-69	-838
повітряний	-204	-268	-291	-240	-158	-1003
інший	-649	-752	-683	-623	-464	-2707
Подорожi	-833	-1132	-1340	-718	-671	-4023
Будiвельнi послуги	-17	-18	-20	-16	-14	-71
Фiнансовi послуги	-300	-308	-371	-486	-257	-1465
Послуги зв'язку	-24	-42	-37	-41	-44	-144
Страхові послуги	-30	-24	-36	-56	-25	-146
Комп'ютерні та інформаційні послуги	-61	-75	-61	-75	-46	-272
Роялті та ліцензійні послуги	-211	-193	-205	-145	-152	-754
Реклама та маркетинг	-31	-31	-33	-38	-27	-133
Наукові та конструкторські розробки	-45	-77	-96	-43	-34	-261
Урядові послуги	-85	-101	-93	-98	-104	-377
Інші послуги	-379	-476	-557	-456	-315	-1868
ДОХОДИ (сальдо)	11	-283	-382	-886	-574	-1540
Надходження	1289	1349	1525	1256	1124	5419
Оплата праці	810	917	1009	893	765	3629
Доходи від інвестицій	479	432	516	363	359	1790
Виплати	-1278	-1632	-1907	-2142	-1698	-6959
Оплата праці	-4	-4	-5	-5	-3	-18
Доходи від інвестицій	-1274	-1628	-1902	-2137	-1695	-6941
ПОТОЧНІ ТРАНСФЕРТИ (сальдо)	740	833	831	723	629	3127
Надходження	901	1109	1178	977	804	4165
Сектор державного управління	76	79	75	74	92	304
Інші сектори	825	1030	1103	903	712	3861
Грошові перекази працюючих за кордоном	479	568	595	498	392	2140
Інші	346	462	508	405	320	1721
Виплати	-161	-276	-347	-254	-175	-1038
Сектор державного управління	3	-10	-22	-4	-7	-33
Інші сектори	-164	-266	-325	-250	-168	-1005
Грошові перекази працюючих за кордоном	-1	-7	-3	-2	-1	-13
Інші	-163	-259	-322	-248	-167	-744
РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ	3846	2596	2709	3254	350	12405
РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ	0	-1	5	1	70	5
Капітальні трансферти	-1	-2	3	-1	68	-1
Придбання/реалізація не фінансових активів	1	1	2	2	2	6
ФІНАНСОВИЙ РАХУНОК	3846	2597	2704	3253	280	12400
ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ	2430	3091	3324	1058	941	9903
В Україну	2596	3762	3401	1154	957	10913
З України	-166	-671	-77	-96	-16	-1010
ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ	217	160	-690	-967	-436	-1280
Зарубіжні цінні папери	0	6	3	3	0	12
Вітчизняні цінні папери	217	154	-693	-970	-436	-1292
Цінні папери, що дають право на участь в капіталі	208	68	109	3	-55	388
Боргові цінні папери	9	86	-802	-973	-381	-1680
Облігації та інші боргові цінні папери	9	83	-799	-973	-381	-1680
Інструменти грошового ринку	0	3	-3	0	0	0
ІНШІ ІНВЕСТИЦІЇ	913	1731	3915	-1702	-5491	4857
Активи	-5896	-4464	-4718	-7682	-4670	-22760
Торгові кредити	-2494	-648	-1237	-1353	397	-5732
Кредити	41	-1165	780	-95	-534	-439
Валюта та депозити	-2393	-2535	-3470	-5875	-3826	-14273
у т. ч. готівкова валюта поза банками	-2145	-1664	-3997	-5091	-4070	-12897
Інший короткостроковий капітал	-1050	-116	-791	-359	-707	-2316
у т. ч. обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів та послуг, оплати за імпорт, що не надійшов, та платежі за фіктивними операціями з цінними паперами	-1053	-15	-766	-92	-139	-1926
Пасиви	6809	6195	8633	5980	-821	27617
Торгові кредити	2805	313	1495	1250	887	5863
Кредити довгострокові	3286	3373	5540	7101	803	19300
Органи грошово-кредитного регулювання	-151	-35	-135	4595	-41	4274
одержані	0	0	0	4621	0	4621
погашені (графік)	-151	-35	-135	-26	-41	-347
Сектор державного управління	186	-111	-172	346	-672	249
одержані	351	63	36	523	534	973
погашені (графік)	-165	-174	-208	-177	-1206	-724
Банки	2067	1959	3119	1164	1382	8309
одержані	2394	2329	3546	1923	2076	10192
погашені (графік)	-327	-370	-427	-759	-694	-1883
Інші сектори	1184	1560	2728	996	134	6468
одержані	2806	3815	4405	3140	1792	14166
погашені (графік)	-1622	-2255	-1677	-2144	-1658	-7698
Кредити короткострокові	-199	1104	640	-2576	-2230	-1031
Банки	-36	861	371	-2755	-2248	-1559
Інші сектори	-163	243	269	179	18	528
Валюта та депозити	821	1341	846	3	-648	3011
Інший короткостроковий капітал	96	64	112	202	367	474
РЕЗЕРВНІ АКТИВИ	286	-2385	-3845	4864	5266	-1080
Монетарне золото	-4	-2	-4	-5	-4	-15
Валюта та депозити	1076	-1559	313	1589	3541	1419
Спеціальні права запозичення	-9	7	3	-7	3	-6
Цінні папери	-777	-831	-4157	3287	1726	-2478
Помилки та упущення	-146	763	-581	492	469	528
Б А Л А Н С	0	0	0	0	0	0

2.3 Проблема конвертованості національної валюти

Конвертованість валюти -- це особливий характер взаємозв'язку національного та світового господарства, що здійснюється через грошово-валютні канали, надає виробникам і споживачам певної країни можливість вільного вибору найбільш вигідних ринків збуту і закупок продукції та послуг; стимулює вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість національних підприємств та їх пристосованість до швидкозмінних світогосподарських умов; сприяє "підтягуванню" національного виробництва до міжнародних стандартів за цінами, затратами фінансовими і трудовими ресурсами.

За часів класичного золотого стандарту проблеми конвертованості не існувало, адже вільний розмін грошей на золото здійснювався безперешкодно. Так само вільно здійснювались міжнародні розрахунки з допомогою розмінних на золото платіжних документів. Золотий стандарт мав вмонтований механізм оборотності валют і вільна та безперешкодна конвертованість малася на увазі сама собою.Ситуація кардинально змінилася після припинення вільного обміну банкнот та інших фінансових документів на золото. Сучасні гроші мають кредитний характер, і сьогодні проблема конвертованості, -- це проблема вільного обміну одних кредитних зобов'язань на інші. Вона не є і не може бути чисто технічною категорією обміну, оскільки вимагає існування ринкового типу економіки, заснованого на вільному волевиявленні всіх власників грошових засобів. Для безперешкодного здійснення повної конвертованості ринкова економіка має бути достатньо зрілою для активного протистояння іноземній конкуренції, повноправної участі у міжнародному поділі праці.

Світова практика підтверджує, що потреба в конвертованості національних валют виникає як закономірний наслідок інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, коли приймаються рішення про відкриття національної економіки світовому ринку для більш активного використання такого важливого фактора, як міжнародний поділ праці. Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти можуть набувати властивості виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і купівельного засобу. Але такою властивістю володіють не просто конвертовані валюти, а лише резервні -- грошові одиниці економічно сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому світу банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах створюють свої резерви. Нині налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних -- кілька: долар США, німецька марка, японська єна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та деякі інші. Водночас функцію світових грошей значною мірою виконує лише одна валюта -- долар США.

Конвертованість валюти не може бути зведена лише до актів купівлі-продажу (обміну) валют, що інколи створює враження про можливість існування так званої планової конвертованості, як, наприклад, у колишньому СРСР. Конверсія однієї валюти в іншу в межах плану, різних нормативів та квот -- це лише конкретна банківська практика, що часто дуже далека від конвертованості в економічному розумінні. Конвертованість -- рівнозначна свободі й багатосторонності зовнішньоекономічного обміну, при якому зовсім не обов'язково, щоб певна валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів або щоб у ній виражалася світова ціна. Для цього досить легальної можливості використовувати цю валюту в міжнародних платежах як резидентами, так і нерезидентами, а також відносної свободи придбання за неї іноземної валюти на зовнішніх і внутрішніх ринках та обміну на будь-яку іншу валюту згідно з ринковим курсом.

Лише приблизно 15 країн змогли поширити режим вільної конвертованості своїх валют на всі види зовнішньоекономічних операцій. Серед них -- США, Німеччина, Велика Британія, Японія, Канада, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та деякі арабські нафтодобувні країни. І тільки нещодавно до них змогли приєднатися Франція та Італія, які до останнього часу зберігали деякі обмеження на операції, пов'язані з рухом капіталів. Але й цим країнам притаманні певні обмеження у зовнішній торгівлі, міжнародних розрахунках, внутрішньому економічному житті.

Для України перехід від курсового до інфляційного таргетування та запровадження повної конвертації гривні -- це стратегічний напрямок курсової політики нашої держави. Реалізація цього шляху потребує прискорення розвитку фінансової системи країни, державного пенсійного страхування, досягнення профіциту бюджету, незалежності внутрішніх цін від валютного курсу та ряду інших умов. Терміни тут залежать від успішної роботи уряду та НБУ щодо вдосконалення ринкових механізмів.

Розділ 3. Проблеми міжнародної валютної політики

3.1 Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю

грощі банківський валюта

Валютна політика кожної країни визначається політикою державного регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної влади у валютно-кредитні та фінансові відносини. Валютна політика -- це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей країни. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

· валютне регулювання;

· валютний контроль;

· міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.

Валютне регулювання -- це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України до світового співтовариства та пов'язана з міжнародною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного регулювання має такі повноваження:

· установлює правила проведення в Україні резидентами і не резидентами валютних операцій;

· визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;

· установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в Україну та з неї валютних цінностей;

· визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за межами України та нерезидентами рахунків в уповноважених банках України;

· установлює загальні правила видачі резидентам та нерезидентам ліцензій та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій, видає ці ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

· установлює єдиний порядок визначення і використання курсу грошової одиниці України відносно іноземних валют та розрахункових (клірингових) одиниць;

· установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

· нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;

· складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;

· бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу України та контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною Радою України тощо.

Важливою складовою валютної політики є також валютний контроль. Згідно з чинним законодавством України Національний банк є головним органом валютного контролю, який забезпечує виконання уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами функцій щодо здійснення валютного контролю та регламентує відповідальність за порушення валютного законодавства України.

Державні органи (Державна податкова адміністрація, Міністерство зв'язку та Державний митний комітет України) також мають визначені законодавством функції у сфері валютного контролю.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами та нерезидентами на території України.

Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та перевезення валютних цінностей через митний кордон України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

3.2 Валютна політика України

Здобувши незалежність, Україна фактично не мала власної грошової одиниці. Минуло не так багато часу, а ми вже відзначили перше десятиріччя національної валюти - одного із суттєвих атрибутів державності.

Протягом перших років існування національного валютного ринку його дисбаланси не лише висвітлювали загальноекономічні диспропорції, а й провокували підвищені девальваційні та інфляційні очікування. Сьогодні курсова стабільність гривні є запорукою передбачуваної динаміки цін.

Розбудовуючи власну валютно-фінансову систему, Україна була змушена формувати свої перші міжнародні резерви за рахунок зовнішніх запозичень, які тривалий час стабілізували курсову динаміку гривні та внутрішніх цін. Сьогодні ж міжнародні резерви Національного банку України становлять понад 24 млрд. доларів США. Причому вони майже на 17% перевищують монетарну базу.

Підвищуючи фінансову стабільність національної економіки, вдалося подолати її гостру боргову залежність, унаслідок чого сталий курс гривні сьогодні підтримується на фоні досить помірного державного зовнішнього боргу. Вирішувалися такі складні завдання не за мить і не завжди безболісно. Практично кожен крок доводилося робити, не маючи попереднього практичного досвіду. Упродовж 2000 - 2005 років Національний банк України сприяв стабілізації курсу гривні щодо долара США. У такий спосіб було підтримано процеси фінансового оздоровлення, уповільнення інфляції та початку економічного зростання.

Зважена валютна політика Національного банку стимулювала не лише швидке накопичення міжнародних резервів, а й вирішення стратегічного завдання - збереження внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці. Остання виявилась надійним орієнтиром для вітчизняних підприємців та іноземних інвесторів.

Зважаючи на швидкий прилив короткострокового капіталу на початку 2005 року і різке зростання надходжень валюти, яка притримувалася за кордоном під час політичної невизначеності, а також з метою приведення валютного курсу у відповідність із бюджетними параметрами, затвердженими Верховною Радою України в березні 2005 року, Національний банк 21 квітня здійснив разове зміцнення курсу гривні щодо долара США на 2,7%. У 2006 році гривня подешевшала відносно євро та російського рубля на 11,4% та 9,3%, відображаючи кон'юнктуру міжнародних ринків.

Наведені курсові зміни сприяли підвищенню конкурентної позиції вітчизняної продукції.

У 2007 році зберігається домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї та збільшення обсягів міжнародних резервів. Валютний курс і надалі залишатиметься важливим фактором стабільності гривні. Її подальша курсова динаміка значною мірою залежатиме від ефективності національного виробництва: зниження його енергоємності, технологічного оновлення виробничих потужностей, поліпшення інвестиційного клімату в країні та створення умов для стійкого підвищення продуктивності праці.

Національний банк України забезпечуватиме стабільність національної грошової одиниці шляхом цілеспрямованого упередження та згладжування різких коливань обмінного курсу гривні щодо долара США, що допоможе мінімізувати негативні інфляційні та девальваційні очікування.

· Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. Валютна політика - сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері валютних відносин відповідно до поточних та довгострокових цілей загальної економічної політики країни. Завданням стратегічної валютної політики держави є формування національної валютної системи, яка відповідає як умовам ринкової економіки, так і умовам сучасної міжнародної валютної системи. Завданням поточної валютної політики є оперативне регулювання валютного курсу, валютного ринку, валютних операцій. Одним із важливих інструментів валютної політики є валютне регулювання, за посередництвом якого здійснюється регулювання державою валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій. Багаторічні зусилля Національного банку України, спрямовані на розбудову зміцнення валютного ринку України, дали можливість забезпечити зокрема:

· створення відповідної моделі валютного ринку України, розвиток його інфраструктури та механізмів проведення торгів і режимів курсоутворення;

· поступовий розвиток валютного ринку - диверсифікацію валютної структури ринку та залучення в оборот усе зростаючих обсягів валютних коштів;

· накопичення та підтримання на необхідному рівні золотовалютних резервів Національного банку України для проведення дієвої валютної політики;

· можливість отримання іноземної валюти вітчизняними виробниками, які працюють на імпортній сировині, тощо.

Результатом діяльності НБУ у сфері валютної політики є створення майже з нуля валютного ринку. Нині йому притаманний широкий спектр операцій, включаючи й арбітражні. Це наближує ринок до стандартів ЄС та допомагає реалізувати основну стратегічну мету, визначену законодавством, а саме - забезпечення стабільності національної валюти.

Висновок

Поняття валюти широко використовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, формування та виконання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класифікується за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: національну, іноземну, колективну (СДР, євро). За режимом виконання валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані.

Валютний курс - це співвідношення , за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валют. Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньо економічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньо економічних операцій. Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливанням ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку валютного курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання національного доходу; 2) темпи інфляції - чим ^ темпи інфляції в країні, тим v курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний баланс сприяє ^ національної валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця процентних ставок у країнах - ^ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, v - навпаки; 5) діяльність валютних ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках; 7) ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках;8) валютна політика; 9) ступінь розвитку фондового ринку.