Фінансова глобалізації й фінансова безпека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансова глобалізації й фінансова безпека

глобалізація торгівельний фінансовий капітал

Інтеграція економік всіх країн світу у світову економічну систему привела до широкомасштабної глобалізації в першу чергу в галузі фінансів і торгівлі. У результаті цих змін з'явилась низка як позитивних аспектів, так і труднощів, пов'язаних із зовнішніми й внутрішніми погрозами, що походять з глобалізації економіки.

Прояв фінансової глобалізації різний для всіх країн миру. Фінансову глобалізацію, насамперед, пов'язують зі ступенем відкритості економіки: обсягами участі іноземного капіталу в розвитку економіки, як у вигляді прямих іноземних інвестицій (ГІН) і участі в капіталі, так і у вигляді кредитів і позик.

Глобалізація в цілому покликана впливати на розвиток економіки країн; веде до припливу капіталу й збільшення доходів в абсолютному вираженні, тобто до збільшення економічного росту, у тому числі й країн з низьким рівнем доходів, і їхньої інтеграції у світову економічну систему.

Однак глобалізація не мас однозначного проявлення у всіх країнах: хоча глобалізація може вести до підвищення загального рівня доходів, її вигоди розподіляються нерівномірно як поміж окремих країн, так і громадян однієї країни, деякі зазнають очевидних втрат. Це знижує рівень добробуту в цілому й загострює соціальні питання, що є внутрішнім негативним фактором, який гальмує економічне зростання, тому що ці країни не можуть повністю використовувати можливості, створені процесом глобалізації.

Розглянемо загальне питання про те, як глобалізація позначається на фінансовій безпеці. Основними цілями є: 1) аналіз аспектів прояву фінансової глобалізації; 2) визначення основних ризиків, пов'язаних з фінансовою глобалізацією; 3) пропозиція механізмів, які знижують загрозу фінансової безпеки держави.

Взаємозалежність між темпами росту торговельної й фінансової глобалізації проявляється в посиленні нерівності в доходах країн, що розвиваються, і з перехідною економікою. При цьому вплив є абсолютно різним: глобалізація торгівлі веде до зменшення нерівності, фінансова глобалізація, навпаки, до її посилення. Необхідно також відзначити, що обидва ці фактори випробовують на собі вплив науково-технічного прогресу, що веде до зростання попиту на висококваліфіковані трудові ресурси й росту оплати їхньої праці [25].

Цей дисбаланс стимулюється нерівномірністю економічного розвитку й розподілу фінансових ресурсів; неврівноваженістю поточних платіжних балансів, гострого нестачею в більшості країн власних ресурсів для здійснення інвестицій, покриття бюджетних дефіцитів, проведення соціально-економічних перетворень, здійснення злиттів і поглинань компаній і банків, виконання боргових зобов'язань по внутрішніх і зовнішніх запозиченнях, а також впровадження сучасних електронних технологій, що дозволяють проводити операції в режимі реального часу.

Хоча міжнародна торгівля в процесі глобалізації не втратила своєї ролі фактору, що сприяє поглибленню міжнародного поділу праці й посиленню взаємозалежності національних економік. Про це свідчать випереджальні й прискорювані темпи росту світового товарообігу стосовно росту світового ВВІ! В 1982-1991 рр. середньорічні темпи росту світового товарообігу випереджали зростання світового ВВП в 1,5 рази, в 1992-2001 р. - в 2 рази. Проте міжнародна торгівля усе більше поступається лідерством у міжнародних валютно-кредитних і фінансових зв'язках інтенсифікації процесу глобалізації. Розвиток фінансової глобалізації забезпечується розширенням кредитно-інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій і банків і механізмами міжнародних фінансових ринків. Вона проявляється у високій мобільності, що наростає, масштабності, диверсифікованості й інтеграції міжнародних фінансових ресурсів і потоків.

Показники відкритості торгівлі країн з ринками, що формуються і що розвиваються на протязі останніх років, вище, ніж показники високорозвинених країн з відкритим типом економіки.

Показником рівня розвитку глобалізації фінансів може служити капітал, що функціонує за межами країн походження в обсязі накопичених іноземних активів. До складу трансграничних активів долучаються прямі й портфельні інвестиції (акції й боргові цінні папери), вимоги по банківських позиках і боргах, міждержавних кредитах тощо. Сукупні трансграничні фінансові зобов'язань: частка боргу в загальному обсязі знизилася, а частка міжнародних резервів у трансграничних активах виросла, що відображає нагромадження резервів в останні роки багатьма країнами з ринком, що формується.

За даними аналітиків МВФ, поглиблення фінансової глобалізації викликає ріст нерівності в більшості країн і регіонів. Аналіз показує, що ріст торговельної й фінансової глобалізації протилежно впливає на розподіл доходів у середині країни. Ступінь відкритості торговельної й фінансової систем є тим фактором, що впливає на рівень нерівності. Для виміру ступеня вплину використовується коефіцієнт Джинні, як один з найпоширеніших зведених показників нерівності.

У всіх країнах за останні два десятиліття нерівність підсилилася, крім країн з низьким рівнем доходів. У розвинених країнах із середнім і високим рівнем доходів нерівність також підсилилася, хоча світовий рівень зростання доходів був позитивний, причина - стійкий світовий економічний ріст. Однак доходи найбіднішого населення країн Африки до півдня від Сахари і в країнах СНД росли швидше, ніж доходи інших верств, це пов'язано здебільшого зі зміною в структурі державних видатків, особливо в СНД.

Зростаючий рівень глобалізації торгівлі й фінансів не єдиний у низці факторів, посилюючий нерівність у розподілі доходів. Вплив на розподіл доходів у середині країни роблять поширення технологій, внутрішнє обмеження рівності можливостей, частіса зайнятих у високотехнологічних галузях, розвиток фінансового сектора й державної інфраструктури в цілому.

Широкий рівний доступ до освіти всіх верств населення, збільшення частки зайнятих у промисловості, розвиток фінансового сектора, тобто збільшення доступності кредитування бідних верств населення і поліпшення при цьому якості фінансових інститутів, дозволяє зменшити нерівність у доходах.

З одного боку, науково-технічний прогрес сприяє стійкому економічному росту, всебічному розвитку країн. З іншого боку, збільшує розрив в оплаті висококваліфікованої праці в порівнянні з малокваліфікованою, що негативно впливає на розподіл доходів, тому що попит на менш кваліфіковану працю знижується як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Ступінь впливу науково-технічного прогресу виміряється часткою капіталу інформаційної й комунікаційної технології у загальних фондах. Фінансова глобалізація стала головною рушійною силою розвитку світової економіки, рівень якої досяг певної зрілості, про що свідчать, зокрема, валютно-фінансові кризи 1997-1998-х рр. та криза, що розпочалась у 2008 р., які підтвердили високий рівень фінансової взаємозалежності.

Високий ступінь глобалізації економіки в цілому, не тільки фінансової сфери, спричиняє й високий ступінь ризику впливу негативних тенденцій на економіку кожної окремої держави, підвищуючи нестійкість економік у цілому. Що знижує рівень економічної безпеки, тобто національна економіка стає більш піддатливою зовнішнім впливам. Ці дестабілізуючі фактори впливають на всі елементи економічної системи, роблячи економіку більш слабкою, неспроможною здійснювати стійкий і стабільне зростання, підтримувати здатність до саморозвитку й прогресу. Крім цього, глобалізація фінансів проявляється й у залежності від міжнародних кредитів як урядів іноземних держав, комерційних банків, так і міжнародних фінансових організацій глобального й регіонального рівня. Це проявляється в негативних показниках по поточних розрахунках і балансу внутрішніх інвестицій і заощаджень, що вказує на дефіцитність їхніх економік. Зовнішні запозичення, борги кредиторам-нерезидентам і їхньому обслуговуванню міцно ввійшли в механізм функціонування національних економік, перетворивши всі країни світу у на позичальників.

Стан і розвиток ринків, що формуються, істотно залежить від припливу-відтоку іноземного капіталу, від масштабів участі нерезидентів на ринках цінних паперів і банківського кредиту. Для зародження й розвитку фінансових ринків у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою необхідні певні передумови. Серед внутрішніх факторів., що сприяють виникненню фінансових ринків, первинним є певний рівень розвитку приватного підприємництва й ринкових механізмів, а також лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, соціально-економічні, політичні й правові умови.

Подальше становлення ринків, що формуються, залежить від рівня розвитку валютно-фінансової інфраструктури, кредитно-банківської системи, біржових і міжбанківських ринків цінних паперів і похідних фінансових інструментів, що дозволяють здійснювати спекулятивні операції й хеджування.

Іноземний ринковий капітал (крім прямих інвестиції) надходить на ринки, що формуються, за допомогою придбання нерезидентами бондів і акцій, випущених резидентами (центральними урядами, іншими офіційними й корпоративними емітентами), а також шляхом надання міжнародних банківських кредитів державним й приватним позичальникам країн-реципієнтів.

Передумови припливу іноземного приватного капіталу складалися шляхом подолання наслідків боргової кризи 1980-х рр. по реструктуризації боргових зобов'язань і здійсненню економічних реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, інституціонально-структурну адаптацію й зовнішньоекономічну лібералізацію кризових країн.

До початку 1990-х рр. під час приватизації й ослаблення протекціонізму в країнах-боржниках розширився ринковий простір і активізувалися ринкові механізми. Процес, що розпочав формування відкритої економіки, все більше наближав економічні структури країн до світо господарських умов, а формування фінансових ринків пройшло попередню стадію й досягло певного рівня.

Приплив ринкових капіталів на фінансові ринки країн, що розвиваються, а потім і перехідних країн поступово зростає, що свідчить про інтеграцію ринків, що формуються, у глобальну систему ринків капіталу.

Наростаючий бурхливий приплив закордонних фінансів у країни з ринками, одо формуються, в 1990-і рр. час від часу гальмувався валютно-фінансовими кризами в латиноамериканському регіоні, Азії, Росії. Кризи 1990-х рр. мали національні й регіональні особливості; вони по-різному впливали на ситуацію в країнах з ринками, що формуються, і на світову економіку в цілому. їх поєднує той факт, що всі вони були кризами епохи фінансової глобалізації, які виникали й у відносно благополучних країнах часто зненацька, що робить їх особливо небезпечними.

Латиноамериканські кризи 1994-1995 рр. були фінансовими, але з вантажем минулих проблем. їхній вплив не виходив за межі регіону, і вони не мали наслідків світового характеру. Кризи в Латинській Америці не були випадковими. Ці країни ще не встигли повною мірою оговтатися після кризи 1980-х рр. і не здолали причини, що його породили. Завищені валютні курси гальмували розвиток експорту й заохочували імпорт; дефіцити по поточному платіжному балансу й по держбюджету покривалися залученням іноземного капіталу; боргові платежі стримували економічний ріст.

На старі недоліки було накладено наслідки глобалізації: прискорена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, поспішна й надмірна відкритість фінансових ринків. Значна присутність нерезидентів на ринках цінних паперів і банківського кредиту зі спекулятивними цілями створювала вибухонебезпечну ситуацію. Перша криза нового типу відбулася в Мексиці, вона була раптовою і знаковою для світової економіки й міжнародних фінансів.

У Бразилії криза почалася в серпні 1998 р., коли індекс курсу акцій на головній фондовій біржі країни впав на 40%. Це викликало масову паніку й втечу капіталу із країни. Бразильська криза торкнулася всіх латиноамериканських країн через знецінення валют і акцій, відтік нерезидентів з фінансових ринків.

В останні роки з Бразилії і в Мексиці з'являються сучасні способи виробництва, збільшується число інноваційних структур, у сому числі технопарків. Мікроелектронний і інформаційний переворот не оминув багатьох галузей економіки. Відновлюється фінансова система, банки переходять на електронну систему розрахунків. Зовнішній борг латиноамериканського регіону, у тому числі Бразилії й Мексики, став поступово скорочуватись.

Азіатська криза 1997-1998 рр. істотно відрізнялася від колишніх кризових потрясінь у світі, що розвивається. По визначенню А. Анікіна, це була криза росту, пов'язана з відставанням фінансової інфраструктури від економіки в цілому. Вона була кризою епохи фінансової глобалізації з її колосальними трансграничними потоками капіталу. Криза показала, що в умовах лібералізації фінансових ринків масштабний відтік капіталу здатний за короткий час підірвати раніше бездоганний фінансовий статус країн з високими темпами економічного росту.

Валютно-фінансова криза вразила країни, найбільш просунуті й інтегровані в міжнародну фінансову систему, - Корею, Індонезію, Малайзію і Таїланд. Значно менше вона торкнулася Філіппін, які досягли скромних успіхів у системно-структурних перетвореннях і не мали великого припливу іноземного капіталу до початку кризи

Азіатська валютно-фінансова криза 1997-1998-х рр. разом із кризою в Росії й Бразилії негативно вплинули на світову економіку в цілому, особливо на міжнародні потоки капіталу. Азіатська й російська кризи викликали відтік капіталу з ринків, що формуються, а в деяких випадках обрушили незміцнілі ринки цінних паперів і кредитно-банківську систему. У цей час фінансові ринки, що формуються, в основному стабілізувалися.

Крім фінансових криз і їхньої загрози стабільному росу економіки, існує також загроза росту зовнішнього боргу й залежності від іноземного капіталу. Зовнішній борг є складовою частиною економічної системи, він прямо й опосередковано впливає на її елементи, зокрема на державний бюджет, кредитну й валютну системи, рівень інфляції, внутрішні й зовнішні заощадження, іноземні інвестиції та ін. По ступеню впливу на фінансово-економічне положення країн-позичальників й борг є досить складним і суперечливим поняттям. З одного боку, зовнішні запозичення сприяють залученню до країни додаткових фінансових ресурсів, відкривають доступ до досягнень у науково-технічній сфері й сучасному управлінському досвіді. З іншого боку, значні розміри зовнішньої заборгованості країн неодноразово ставали причиною загострення світової боргової проблеми за останні десятиліття і є однією з актуальних проблем сучасності. Таким чином, зовнішній борг впливає на економіку країни, а можливості його ефективного використання багато в чому визначаються загальним рівнем розвитку економіки й зачіпають практично всі елементи економічної системи.

Будучи під впливом еволюції міжнародних економічних відносин, зовнішні запозичення поступово прийняли інтернаціональну форму, що характеризується підвищенням значення міжнародних фінансових інститутів при прийнятті рішень про кредитування й урегулювання накопиченої заборгованості різних категорій країн. Це відбилося на рості державної заборгованості в напрямку міжнародних фінансових організацій і синдикованих банківських консорціумів, на обсягах суверенних запозичень на міжнародних ринках капіталу.

Незважаючи на реалізацію ряду мір і ініціатив, спрямованих на стримування його зростання, розміри світового зовнішнього боргу продовжують рости. При цьому збільшення обсягів зовнішнього боргу спостерігається не тільки в країнах, що розвиваються, де є недолік власних ресурсів, але й у низці розвинених країн, що мають значний внутрішній економічний потенціал.

Тому в сформованих умовах велике значення має реалізація стратегічних завдань, що стоять перед регулюючими органами всіх країн і фінансових організацій, такими як МВФ і СБ:

* на національному рівні - взаємодія й координація діяльності між комісією з урегулювання діяльності на ринку цінних паперів Центральним банком і антимонопольним комітетом. Така взаємодія диктується зростаючою інтеграцією і взаємозалежністю різних сегментів національних фінансових ринків - валютного, ринку державних і корпоративних цінних паперів, похідних інструментів;

* на міждержавному рівні - погодженість дій, розробка міжнародних стандартів і впровадження їх у практику національних ринків. Необхідність цих мір обумовлена зростаючими обсягами трансграничних переливів капіталу. Коло завдань, що стоять перед національними регулюючими органами, буде розширюватися через зміни на фінансових ринках.

Необхідно враховувати, як зазначає багато дослідників даної проблематики, що фінансова глобалізація (зокрема, глобальний вплив віртуального фіктивного капіталу) розгортається у світі залежно від того, як мікро- і макроекономічні параметри національних господарських систем (обсяги й напрямки інвестицій, маркетингова стратегія, напрямки росту, структурні зрушення в національних господарських системах і у світовому поділі праці, рівень і динаміка інфляції тощо) складаються під впливом кон'юнктури фінансових ринків, на яких панує обмежене коло конкуруючих між собою фінансових ТНК, що утворюють взаємодіючі віртуальні фіктивні мережі. В остаточному підсумку саме глобальна боротьба цих корпорацій-мереж стає вирішальним фактором соціально-економічного життя не тільки окремих капіталів, але й країн.

Багато компаній прикладають зусилля до того, щоб полегшити адаптацію своїх співробітників до нового середовища іншої країни, наприклад, проводять «передвід'їзну» підготовку чи надають інші види допомоги при переїзді, включаючи тимчасове мешкання. На жаль, процес повернення додому після декількох років відсутності, включаючи влаштування на роботу на нову посаду, нове місце проживання та пошуки роботи для дружини (чоловіка), може виявитися хворобливим. Чим довше 63/ло відрядження співробітника, тим складніше для нього виявляється повернення на батьківщину. Ця проблема стає ще складнішою, якщо репатріюючий співробітник не володіє неабиякими талантами та винятковою кваліфікацією. Тепер, коли в більшості європейських компаній робота за кордоном є чинником просування, кандидати на таку роботу використовують це призначення в першу чергу для розвитку кар'єри. Призначення на пости за кордоном розглядається як один із засобів, що дозволяють набути ширшого управлінського досвіду, і тому тільки ті співробітники, яких готують на вищі пости в керівництві, відправляються в тривалі зарубіжні відрядження. Переважна більшість японських, австралійських, європейських компаній не дають зарубіжних призначень співробітникам в тому випадку, якщо на них не можна розраховувати як на майбутніх представників вищого керівництва корпорації.

Размещено на Allbest.ru