Транснаціональні корпорації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Транснаціональні корпорації

1. Роль транснаціональних корпорацій у системі міжнародних економічних відносин

У вітчизняній літературі поняття "транснаціональна корпорація" (ТНК) почали широко вживати порівняно недавно. До того віддавали перевагу поняттям "міжнародні корпорації" та "багатонаціональні корпорації".

У тлумачних словниках іншомовних слів пояснюється, що слово "корпорація" походить від лат. corporatio, одне із значень якого - "форма акціонерного товариства" або "одна з форм монополістичних об'єднань". Префікс "транс" означає якесь явище чи об'єкт, що розташовується за чимось. Оскільки в англійській мові слово "nation" вживається як синонім слова "держава", то слово "транснаціональний" означає дещо таке, що виходить за межі якоїсь однієї держави.

Транснаціональні корпорації - це акціонерні товариства, діяльність яких не обмежена державними кордонами однієї країни. Наприклад, це фірма, корпорація, компанія, які виконують основну частину своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше - у кількох країнах, де існує мережа відділень, філій, підприємств.

У літературі радянських часів поняття "транснаціональна корпорація" вживалося майже виключно з лайливим відтінком. Яскравими фарбами змальовувалась їх хижацька суть і те, яке горе вони принесли, наприклад, країнам, що розвиваються. При цьому не аналізувалося, чи стали б африканські, азіатські та латиноамериканські країни щасливішими, якби ТНК зникли.

Транснаціональні корпорації мають багато ознак: це економічно єдина система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є суб'єктами національного права; керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації.

Найхарактернішою ознакою ТНК є невідповідність між їх економічним змістом та юридичною формою - економічна єдність оформлюється юридичною множинністю.

Оскільки ТНК є сукупністю юридичних осіб різної державної належності, а ці особи наділені правосуб'єктністю за законами різних країн, то ТНК як такі не можуть бути об'єктом регулювання права певної окремо взятої країни - ані тієї, де розташовані материнська компанія і штаб-квартира, ані тієї, де діють дочірні компанії та інші відділення ТНК.

За характером відносин з материнською компанією залежні підприємства поділяються на філії, дочірні та спільні підприємства.

Філія не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основі положення, яке затверджує її материнська компанія.

Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яка відокремилася від основного (материнського) підприємства. Дочірнє підприємство може засновуватися шляхом передання йому частини майна материнського підприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут і зберігає за собою певні управлінсько-контрольні функції. Стосовно дочірнього підприємства вживається ще термін "афілійована компанія", тобто така, що має пакет акцій основної компанії, але його розмір не перевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіалом або представництвом основної (материнської) компанії. При цьому материнська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії на основі відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється в разі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого від місцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминуче виникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володіє контрольним пакетом акцій дочірньої компанії.

Спільним вважається підприємство, у діяльності якого беруть участь фірми чи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється як єдине, загальне підприємство. Спільні підприємства створюються з метою об'єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств, розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективності виробництва та збуту продукції, товарів і послуг. Слід зазначити, що спільне підприємство не є специфічною організаційно-правовою формою. Назва вказує лише на те, що власність має різне національне забарвлення.

Транснаціональні корпорації поділяються на групи: національні за капіталом, але міжнародні за сферою діяльності; міжнародні як за капіталом, так і за сферою діяльності; картелі, синдикати, об'єднання виробничого та науково-технічного характеру (підприємства цієї групи не вважаються юридичними особами).

Найбільшого поширення ТНК дістали після Другої світової війни. За статистико-фактичними даними, діяльність ТНК різнобічна. Економічний потенціал деяких ТНК перевищує економічний потенціал не лише окремих країн, а й регіонів світу. Діяльність ТНК одержує найрізноманітніші оцінки (від найпозитивнішої до найнегативнішої) економістів і політиків. Існує точка зору, що ТНК є ефективною формою міжнародної підприємницької діяльності, яка забезпечує вдале використання світових ресурсів і міжнародне передавання технології. Водночас ТНК мають надмірну владу, що виходить за межі контролю з боку урядів, і здатні експлуатувати країни, передусім "третього світу".

Транснаціональні корпорації утворюють у відповідних країнах компанії з правами самостійних юридичних осіб, якщо місцеве законодавство прихильніше ставиться до вітчизняних компаній. Виявом цього процесу є, зокрема, створення офшорних компаній.

2. Міжнародно-правове регулювання і діяльності транснаціональних корпорацій

Поки що у світі не існує універсального (глобального) міждержавного нормативно-правового акта, який би регулював діяльність ТНК. Нечисленні міжнародно-правові акти з цієї проблематики є або регіональними, або такими, яким бракує імперативного характеру.

Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 p., Керівні принципи для багатонаціональних підприємств (що є додатком до цієї Декларації) мають диспозитивний характер, хоча й містять такі принципи, як дотримання норм міжнародного права, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво з країною перебування.

Діяльності ТНК стосуються також положення Кодексу іноземних інвестицій (його прийняли в 1970 р. латиноамериканські країни-члени Андського пакту 1969 р. - Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор, Чилі). Контролює діяльність ТНК Комісія Картахенської угоди, яку було створено в межах зазначеної групи держав.

У правничій літературі опрацьовується концепція про те, що правове регулювання діяльності ТНК повинне виконуватися на двох рівнях - національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на міжнародному рівні. При цьому зазначимо, що висуваються пропозиції щодо розгляду ТНК як міжнародних юридичних осіб. Очевидно, більшість фахівців з цим не згодні, оскільки міжнародними юридичними особами є такі, що безпосередньо створюються міжнародним договоромабо ж на основі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору. Цим двом критеріям ТНК не відповідають, отже, згідно з нинішньою правосвідомістю вони не можуть мати статус міжнародної юридичної особи.

Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 1974 р. більшістю голосів при поіменному голосуванні (120 - "за", 6 - "проти", 10 - "утрималися") прийняла Хартію економічних прав і обов'язків держав.

У пп. 6 п. 2 ст. 2 Хартії зафіксовано, що кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічній та соціальній політиці країни. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи приймальної держави. Кожна держава з урахуванням своїх суверенних прав повинна співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті.

На вимогу країн, що розвиваються (а вони мають особливі антипатії до діяльності ТНК), у межах ООН ще 1974 р. було створено Міжурядову комісію ООН з ТНК та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створити Кодекс поведінки ТНК. Кодекс вважався спробою формалізувати підпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Він мав стати своєрідним "прокрустовим ложе", де б "відрубувалися загарбницькі руки" ТНК. У Директивних принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку у 1976 p., було сформульовано рекомендації щодо діяльності ТНК. Ці рекомендації у 1984 р. були викладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, згадують про дотримання податкового законодавства, правил конкуренції, необхідність публікації інформації тощо.

На створення "правил гри" для ТНК були спрямовані підготовлений ЮНКТАД і прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція № 3514 XXX сесії Генеральної Асамблеї ООН "Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи сторонами".

Застережимо, що зазначені документи мають лише рекомендаційний характер, а цього замало для справді дієвого регулювання такої великої і потенційно небезпечної сили, як ТНК.

Щоб ТНК поводилися чемно, потрібно не "м'яке" законодавство (soft law) рекомендаційного гатунку, а жорстке й рішуче.

Минуло вже понад чверть століття, як правники світу заходилися формувати правила поведінки для ТНК. Проте Кодекс поведінки ТНК поки що не прийнятий, хоча його проект вже створено. Останній складається з таких частин: І. Преамбула і цілі.

II. Визначення та сфера застосування.

III. Діяльність ТНК:

A. Загальні та політичні положення.

B. Економічні, фінансові та соціальні положення.

C. Надання гласності інформації.

IV. Режим ТНК.

V. Міжурядове співробітництво.

VI. Здійснення Кодексу поведінки.

У Кодексі поведінки, зокрема, зафіксовані принципи, якими мають керуватися ТНК у своїй діяльності:

o повага до суверенітету країн, де вони здійснюють свою діяльність;

o підпорядкування законам цих країн;

o урахування економічних цілей і завдань політики, що здійснюється в цих країнах;

o повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, де вони здійснюють свою діяльність;

o невтручання у внутрішні справи країн;

o відмова від того, щоб займатися діяльністю політичного характеру;

o утримання від практики корупції;

o дотримання законів і постанов, що стосуються обмежень у діловій практиці, утримання від застосування цих обмежень;

o дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони довкілля.

У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла закон № 921-XIV про ратифікацію цієї Конвенції. Цей невеликий за обсягом закон містить такі статті-застереження:

1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами у разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.

2. Україна зобов'язується застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у ст. 19 "Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав чи інші".

Транснаціональні корпорації не зникли. їх діяльність не припинилася. Отже, сучасні й майбутні правники мають широке поле для діяльності, пов'язаної зі створенням ефективної міжнародно-правової бази, що регламентує діяльність ТНК.

Проблема великого бізнесу своїми коренями іде ще до періоду відразу після громадянської війни. Але вона набула нової грані нещодавно, після появи гігантських багатонаціональних корпорацій - ділових імперій, що буквально обплутали весь світ.Візьміть, приміром, фірму "Пепси". Вона не відправляє свою прославлену продукцію за кордон із розливочних заводів на території США: вона робить пепсі-колові більш ніж на 500 заводах у 100 із зайвим країнах. Купляючи пляшку пепсі-коли в Мексиці або на Філіппін, в Ізраїлі або Данії, ви купуєте американський продукт, зроблений у цій країні.

Фірма "Пепси" - розгалужена, але аж ніяк не сама значна транснаціональна корпорація. У 1985 р. у списку найбільших компаній США вона займала 73-е місце. Якщо порівняти її з компанією "Форд мотор" - транснаціональною корпорацією,то можна побачити , що складається з мережі в 60 дочірніх корпорацій, 40 із який розташовані в інших країнах. Одна третина від 2,5 млрд дол. її прибули надходить з-за кордону. А якби ми роздивилися структуру "Дженерал моторі", ИБМ або найбільших нафтових корпорацій, то виявили б, що вони також являють собою транснаціональні компанії, значна частина багатства яких вкладена у виробничі потужності поза Сполученими Штатами.

З 100 найбільших американських фірм не менше двох третин мають у своєму розпорядженні подібну розгалужену систему виробничих потужностей. Більш того, вартість продукції, зробленої найбільшими фірмами за межею, перевищує вартість товарів, що вони поки ще експортують із США. У 1985 р. обсяг продажів закордонних відділень 150 найбільших транснаціональних корпорацій перевищив 415 млрд діл. А обсяг сукупного експорту США в тому ж році досяг лише 207 млрд діл., тобто половина вартості що випускається за межею продукції 150 самих значних транснаціональних корпорацій США.

Інший засіб продемонструвати різкий подъем міжнародного виробництва - простежити ріст вартості прямих закордонних інвестицій США, тобто вартості розташованих за рубежем, але приналежним американським громадянам заводів і устаткування (сюди не входять приналежним американцям іноземні облігації і цінні папери). У 1950 р. вартість закордонних прямих інвестицій складала 11 млрд діл. У 1985 р. вона перевищила 210 млрд. Але і ця величезна цифра занижена, тому що подає лише вартості вкладених за рубежем американських доларів, але не включає вартість іноземного капіталу, що може контролюватися цими доларами. Наприклад, якщо якась американська фірма вклала 10 млн дол. в іноземне підприємство вартістю в 20 млн діл., в офіційні дані США про наші іноземні інвестиції відбивають тільки 10 млн американських активів, але не те 20-мільйонне багатство, що вони фактично контролюють. Весь же капітал, контрольований нашими прямими закордонними інвестиціями, цілком може досягати 300 млрд діл. У цілому від чверті до половини реальних активів найбільших американських корпорацій знаходиться за рубежем. Фактично американський великий бізнес сьогодні - це світовий великий бізнес.

Проте інтернаціоналізація виробництва - аж ніяк не чисто американський феномен. Хоча американські транснаціональні корпорації сьогодні ще займають головне місце у світі (серед 500 найбільших корпорацій світу більш 300 є американськими), їх наздоганяють транснаціональні корпорації інших країн. Наприклад, фірма "Пилипові лэмп вокс" - гігантська голландська транснаціональна компанія з відділеннями в більш ніж 68 країнах. З 225 тис. її робітників 167 тис. працюють за межами Нідерландів. Інша потужна транснаціональна корпорація - "Ройал дач шелл" - дійсно транснаціональна: вона належить компаніям Голландії і Великобританії. Ще один приклад - швейцарська фірма "Нестле шоколад", 97% прибутків якої утворяться поза Швейцарії. Якщо виходити з розмірів шведського капіталу, вкладеного в Сан-Пауло, - те це другий по розмірі промислове місто Швеції!

У 1970 р. економічний експерт Міжнародної торговельної палати оцінював сукупний обсяг міжнародної продукції (продукція, зроблена фірмами США за рубежем, продукція іноземних фірм у США й інших країнах) в однієї шосту вартості сукупного виробництва, причому для промислової продукції ця частка була ще вище. Сьогодні ця частка зросла ще більше, хоча ми не знаємо, яка вона в точності.

3. Економіка транснаціонального виробництва

Що змушує фірму робити продукцію за межею замість того, щоб тільки продавати її за межею? Єдино можлива відповідь напрошується сама собою. Фірма процвітає на внутрішньому ринку. Використовувані технологія й організація забезпечують їй перевага над іноземними конкурентами. Вона починає експортувати свою продукцію, іноземний ринок росте. У якійсь момент керівництво фірми починає оцінювати, не вигідніше чи організувати випуск продукції за рубежем: так можна заощадити на транспортних витратах, а крім того, уникнути зборів на ввіз товарів через кордон. Важлива і можливість сплачувати більш низьку зарплату. Поступово фірма припиняє відправляти за межу свої товари, а замість цього експортує капітал, технологію, методи управління - і стає транснаціональної.

Розрахунки можуть бути більш складними. Розквітаюча компанія може змінювати свою точку зору поступово.

Спочатку це може бути чисто вітчизняна компанія з невеличким експортом. Потім вона розвиває експорт і вважає себе інтернаціональною компанією, що серйозно цікавиться експортом. І нарешті, її перспективи - перетворитися в транснаціональну корпорацію, що вважає весь світ (або значну частину його) своїм ринком. У цьому випадку вона може розміщати заводи за кордоном ще до того, як ринок на її продукцію досягне високого рівня розвитку, щоб затвердитися за кордоном раніше своїх конкурентів.

Усе більше і більше значних корпорацій у усьому світі вважають своїм "природним" ринком усю земну кулю, а не тільки свої країни. У галузях, що роблять автомобілі, сталь, комп'ютери, телекомунікаційне устаткування, боротьба йде за частку світового ринку. Саме тому такі компанії, як ИБМ або "Дженерал моторі" вважають своєю сферою впливу вся земна протока, причому мова йде не тільки про висотування природних ресурсів, але і про розміщення заводів і, нарешті, політиці продажів. При теперішніх швидкостях реактивних літаків, що миттєво діє системі пошуку інформації, високоорганізованих системах виробництва і розподілу виготовлення товарів усе легше і легше переміщати в ту країну, де воно виявиться дешевше, а продажі концентрувати в країнах із самими багатими ринками. Так що в США продаються транзисторні приймачі, зібрані в Мексиці японськими фірмами, деталі для який зроблені в Гонконгу, Південної Кореї або Сінгапурі.

Незалежно від того, чи буде і далі продовжуватися старими темпами транснаціональний бум, ці транснаціональні корпорації кардинально змінили міжнародні економічні відносини. Основний їхній вплив - різкий зсув у географії і технологічному характері міжнародної економічної діяльності.

Зсув від експорту доінтернаціонального виробництва приніс із собою дві зміни глобального характеру. Одне з них - переміщення іноземних інвестицій із зони їхньої старої концентрації в слаборозвинених регіонах світу в більш багаті ринки розвитих країн. П'ятдесят років тому, в еру розвитого імперіалізму, велика частина перелива капіталів йшла з багатих країн у бідні. Тому іноземні інвестиції кінця XIX і початку XX сторіччя в основному асоціювалися зі створенням величезних плантацій, прокладкою залізниць через джунглі і ростом видобутку корисних копалин.

Але ріст транснаціональної активності співпав із рішучим поворотом від інвестицій у слаборозвинені країни до інвестицій в індустріальному світі. У 1897 р. 59% прямих американських інвестицій за рубежем припадало на сільське господарство, що гірничодобувна промисловість або залізниці переважно в слаборозвинених країнах. До кінця 70-х років нашого століття частка американських капіталовкладень у сільське господарство, рудники і залізниці в сукупних активах США за рубежем скоротилася до приблизно 20%; а їхня частка в слаборозвинених країнах складає лише 36 % усіх прямих інвестицій США за рубежем. Але, що більш разюче, майже три чверті усього величезного приросту прямих інвестицій у 60 - 70-е роки прийшлося на розвиті країни, і значна їхня частка - на промисловість (і нафта), а не на плантації, залізниці або гірничорудну промисловість. Таким чином, транснаціональні корпорації вкладали капітали на територіях один одного, а не завойовували території країнах, що розвиваються.

У останні роки спостерігалася помітна притока інвестицій у промислові підприємства декількох більш бідних країн - значні капітали були вкладені в промислові підприємства Мексики, Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру, Кореи. Проте, ці капіталовкладення усе ще набагато менше, чим капіталовкладення тих же транснаціональних корпорацій у розвитих країнах.

Друга економічна зміна, по суті, припускається першим. Це перехід від важкої промисловості до високотехнологічних виробництв, від підприємств, де величезні суми капіталу асоціювалися зі значною зайнятістю некваліфікованих робітників, як, наприклад, при прокладці залізниць або роботі на плантаціях, до галузей промисловості з високим рівнем науково-дослідних і проектно-конструкторских розробок, застосуванням висококваліфікованої рабочої сили і сучасних методів управління. Це типово для таких нових галузей, як нафтохімія, комп'ютери й інші сучасні виробництва. Ці зміни подані в такій таблиці.

4. Проблеми транснаціональних корпорацій

Транснаціональні корпорації не тільки докорінно змінили міжнародну економічну діяльність, але і значно ускладнили регулювання вітчизняної економіки. Припустимо, що грошові влади країни бажають знизити її економічну активність, використовуючи міри монетарної політики, спрямовані на зниження витрат на промислове будівництво й устаткування. Але таку обмежувальну грошову політику може підірвати спроможність транснаціональних корпорацій використовувати закордонні кредити для фінансування капіталовкладень у себе в країні. Навпаки, міри монетарної політики, орієнтовані на стимулювання вітчизняної економіки, можуть призвести лише до позик, що розвивають виробництво в яке іншій країні. Таким чином, ефективність національного економічної політики знижується. Більш того, важко очікувати, що монетарна політика різних країн буде скоординована, тому що їхні економічні потреби можуть бути неоднаковими: те, що правильно в даний момент для однієї країни, може виявитися неправильним для інший.

Важніше, що ревниві претензії національних держав, що ринуться зберегти контроль над виробничою діяльністю на своїй території, і активність транснаціональних корпорацій у завоюванні нових закордонних ринків викликають ріст напруженості в міжнародних відношеннях. З одного боку, транснаціональна корпорація спроможна одержати величезний виграш у країні, де вона хоче улаштуватися, оскільки така корпорація приносить із собою сучасні технології і методи управління, опанувати якими прагне будь-яка країна. Тому, якщо, скажемо, Індія відмовляє в праві розмістити на своїй території заводи такої корпорації (щоб не заподіяти тим самим ймовірний фінансовий збиток уже розміщеним там підприємствам), то транснаціональна корпорація цілком може розмістити свої підприємства, настільки цінні з погляду продуктивності, в іншій країні, і непокірлива ,Індія може програти в міжнародному економічному змаганні.

З іншого боку, влада не є односторонньою: адже як тільки транснаціональна корпорація улаштується в якомусь державі, вона стає його заручницею: вона зобов'язана дотримувати законів цієї країни і змушена починати далекої їй дії. Наприклад, у Японії існує неписаний закон: значні корпорації ніколи не звільняють своїх робітників. Японія вкрай неохоче дозволяє іноземному капіталу організовувати промислові підприємства на своїй території, сильно дратуючи тим самим іноземні компанії. Але якщо, що цілком мабуть, Японія відчинить свої двері перед американським і європейським капіталом, то, поза всяким сумнівом, японці будуть очікувати від американських і європейських корпорацій поводження з їхніми робітниками, прийнятого в Японії. Але здійснити це транснаціональним корпораціям буде зовсім не легко, оскільки вони навряд чи одержать ту підтримку, що японський уряд надає своїм крупним фірмам.

Або, припустимо, що транснаціональна корпорація, унаслідок падіння попиту на її продукцію, змушена знижувати виробництво. Виходячи з чисто економічних розумінь, вона повинна була б закрити найменш прибутковий із своїх заводів. Але це може мати вкрай серйозні наслідки для економіки тієї країни, де розміщений даний завод, - настільки серйозні, що її уряд бутити загрожувати санкціям у випадку закриття заводу.

5. Транснаціонольні корпорації та країни, що розвиваються

транснаціональна корпорація

Всіці проблеми набувають особливої гостроти у відностнах між транснаціональними корпораціями і слаборозвиненими країнами. Адже в даний час транснаціональні корпорації - це головний канал зв'язку між динамичним, що прагне до експансії західним капіталізмом і усе ще пасивними світовими околицями в Азії, Африці і Латинської Америці. Тут виникають украй складні проблеми. Якось колишній помічник державного секретаря США Джордж Болл відверто запитав:

"Як може державне керівництво з якою би то не було впевненістю розробляти плани економічного розвитку, якщо засідаюча за п'ять тисяч миль від цієї країни рада директорів крупної компанії може підірвати її економіку одною тільки перервою своєї програми закупівель і виробництва?"

По цій і іншим причинамам слаборозвинені країни ставляться до транснаціональних корпорацій із відомою долею підозрілості. І для цього є свої резони. Є щось глибоко подразне в тому, як кока-кола і розфасовані напівфабрикати витискують національні блюда в раціоні людей, найчастіше ледве зводячих кінці з кінцями, що транзистори і пластмаса приходять на зміну традиційним розвагам і прикрасам, що вежа готелів "Хилтон" піднімаються над халупами, що одноманітна й огидна фабрична праця витискує селянські і ремісничі навики, майстерність і професії. Всякого, кому доводилося подорожувати по слаборозвинених країнах, неминуче потрясало безвідповідальне вторгнення транснаціональних корпорацій у вікові традиції, що піддає непідготовлених людей ураганному тиску сучасної технологій і цінностей - і все це в ім'я прибули і вже, звичайно, не заради прогресу.

Втім, легше усього обурюватися, не давши собі праці обміркувати положення справ. Для суспільств, що розриваються транснаціональними корпораціями, дійсно характерні глибокі традиції солідарності і стабільності, інакше вони давно б загинули. Але їхня довговічність була куплена тубільними методами найжорстокішої експлуатації; усюди панували утиски і неуцтво нижчих каст і класів, жінок. З цього погляду транснаціональні корпорації, незважаючи на експлуатацію наївних апетитів і покірної робочої сили, усе ж несуть із собою соціальні відношення і технічні можливості, без яких слаборозвинені країни залишаться в безнадійному підпорядкуванні в Заходу з його невимірними матеріальними й організаційними перевагами.

Але хіба немає альтернативи пануванню транснаціональних корпорацій? Хіба не існує більш ефективних засобів передати народам Африки, Південно-Східної Азії, Китаю і Латинської Америки сучасну технологію і соціальні навички? Це питання потребує серйозного аналізу складної залежності між ядром капіталістичних держав і периферійних районів, у які капіталізм лише ледь проникнув. Їхній відносини, у минулому украй важливі для капіталізму, тепер переживають період напруг і потрясінь, коли країни, що розвиваються, які безнадійно заплуталися в боргах Западу, намагаються послабити свою залежність від нього.

Глибокий аналіз цієї проблеми - поза можливостями даної книги. Більш того, яка б ні була ця залежність, але найближче майбутнє, певне, не сулит працездатної альтернативи. Соціалістичні уряди у всіх слаборозвинених регіонах спробували було ініціювати процес економічного і соціального розвитку, не прибігаючи до помочі капіталістичної ініціативи, але результати виявилися в кращому випадку що розчаровують, у гіршому ж - катастрофічними. Яким би не був однобоким і неадекватнимпроцес розвитку за участю транснаціональних корпорацій, поки що він, без сумніву, перевершує усе те, чого можна досягти в самоізоляції або на основі технології й організаційної структури, що насаджують у слаборозвинених країнах режими начебто радянського. З руйнівними ефектами і соціальними деформаціями, що виникають як результат відносин із ИБМ або "Экссон", усе ж легше мати справу, чим із проблемами, що породжують міністерства електроніки або енергетики.

Тому транснаціональні корпорації ще довго будуть займати ключові позиції в міжнародному економічному житті. Але зрештою світ навряд чи дозволить корпораціям перебудувати себе відповідно до властивої їм ієрархії ефективності. Транснаціональні корпорації вміють робити багато чого, чого молоді держави не вміють. Але є одне, на що спроможні молоді держави, але не спроможні корпорації: це уміння викликати і спрямовувати в бажане русло відданість, ентузіазм величезних мас людей. Люди готові йти на смерть за свою країну, але не стануть умирати за прибутки корпорації.

На закінчення залишається, мабуть, сказати, що на сучасному історичному етапі необхідні і держави, і гігантські корпорації. Це, очевидно, єдині засоби організувати людство для тривалої і напруженої праці, без якого воно б швидко загинуло. Бути може, після того як довга ера капіталістичного нагромадження підійде до кінця й у всіх народів накопичиться достатній капітал, ми зможемо серйозно подумати про демонтаж гігантських підприємств і національних держав, кожне з який придушує особистість своєю величезною організаційною міццю. Але як би ні була бажана ця кінцева ціль, поки що і держави, і корпорації обіцяють залишитися з нами, і тертя між ними будуть важливою частиною еволюційної драми нашого часу.

Список використаної літератури

1. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. - М.:БСЭ, 2000.

2. Вельяминов Г.М. Основы международного экономического права. - М.: ТЕИС, 2007.

3. Дахно I. I. Антимонопольне право. - К.: Четверта хвиля, 2003.

4. Дахно И.И. Патентно-лицензионная работа. - К.: Блиц-информ, 2006.

5. Дахно И.И. Патентоведение. - Харьков: Ксилон, 2000.

6. Действующее международное право. - М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 2009. - Т. 1-3.

7. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право: Словарь-справочник. - М.: ИНФРА-М, 2005.

8. Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. - М.: Юрид. лит., 2000.

Размещено на Allbest.ru