Діяльність міжнародних фінансових організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Учасники міжнародного фінансового ринку

2. Еволюція євроринків

3. Фінансові інструменти міжнародного фінансового ринку

4. Міжнародні та регіональні фінансові установи

5. Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

Висновок

Вступ

міжнародний фінансовий банк

Фінансовий ринок являє собою засіб перерозподілу фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання, між ними і державою, між державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу і окремими міжнародними фінансовими організаціями.

Основною його метою є удосконалення мобілізації і розподіл фінансових ресурсів, які сконцентровані у суб'єктах суспільства (державних органах, підприємствах і населення) та своєчасного спрямування їх для забезпечення соціально-економічного розвитку.

За допомогою фінансового ринку здійснюються такі розподільні і перерозподільні процеси фінансових ресурсів, які не може виконати жодна ланка фінансової системи. За допомогою фінансового ринку мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали інше цільове призначення.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років і згодом стала розвиватись прискореними темпами. Вона виявлялася в зміцненні зв'язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні.

Банки почали надавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги за межами країн, де вони розташовані, одночасно в декількох валютах. Умови таких угод, наприклад відсоткові ставки за кредитами, почали вирівнюватись і ставали все більш привабливими для позичальників та інших одержувачів банківських послуг порівняно з умовами національних ринків. Окрім іншого, це було пов'язано також і з тим, що в міжнародних фінансових операціях не було таких жорстких вимог державного регулювання, як в окремих країнах.

Розвиток процесу інтеграції національних фінансових ринків поступово привів до початку їх глобалізації. Це виявилося у виникненні й швидкому зростанні світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси.

Ринки різних країн, де можна мобілізувати кошти, не тільки взаємодіють, а й залежать один від одного.

Взяті в сукупності, вони розвиваються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування і закономірностями еволюції. Тому сьогодні інвестор або позичальник, приймаючи те чи інше рішення, бачить перед собою не ізольовані національні ринки, а різні сегменти єдиної світової фінансової системи.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.

1. Учасники міжнародного фінансового ринку

Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни.

Учасниками міжнародного фінансового ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, фізичні особи окремих держав, а також міжнародні організації, міжнародні фінансові інститути, наднаціональні корпорації.

Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи. Всі вони при цьому переслідують різні цілі і мають різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків. Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу. Фінансові посередники вкладають кошти на міжнародному ринку для підтримання ліквідності, страхування від валютного та процентного ризиків, а також з метою отримання спекулятивного прибутку. Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, - центральні й комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша частина всіх кредитне-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти промислове розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн „третього світу", які станов значну частину позичальників на міжнародному ринку в 80-х роках.

Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної торгівлі, фінансування окремих держав. Діяльність міжнародних банків в іноземних державах досить різнобічна і значною мірою залежить від банківського та валютного регулювання конкретної країни. Банківські установи міжнародних банків переважно здійснюють свою діяльність як оптові банки. Обсяг операцій в іноземних валютах міжнародних банків постійно збільшується, в тому числі й обсяг операцій, що проводяться банками на ринку спот та ринку свопів. Останнім часом набір операцій таких банків розширився за рахунок роздрібних операцій та діяльності, характерної для інвестиційних банків.

На міжнародному ринку банки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції на міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. Крім вкладів банки залучають на ринку кошти, емітуючи комерційні цінні папери, депозитні сертифікати, векселі тощо.

2. Еволюція євроринків

Євроринок - це міжнародний ринок позичкового капіталу, на яких банки здійснюють кредитні та депозитні операції в євродоларах та євровалютах, тобто в валютах, відмінних від валюти країни, виник в кінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. При проведенні міжнародних кредитно-депозитних та обмінних операцій основною валютою е євродолар - американський долар, що перебуває в обігу поза ринком США. Операції з євродоларами чи іншою євровалютою не контролюються жодним національним валютним органом і мають наддержавний характер.

Банки, що проводять операції з євровалютами, називають євробанками. Операції на євроринку не підлягають валютному регулюванню країни, де розміщені конкретні банки, оскільки в операціях на євроринку валюта платежу не є національною валютою країни, де проводиться ця операція. Євроринки є офшорними ринками вільно конвертованих валют.

Поняття „євродолар" з'явилось наприкінці 50-х років для визначення тимчасово вільних грошових коштів у доларах США, що розміщувались фізичними та юридичними особами різних країн у банках за межами США і використовувались останніми для проведення кредитних операцій. Базою ринку євродоларів послуж доларові депозити іноземних вкладників на рахунках у лондонських банках, які виникли в результаті хронічного дефіциту бюджету США. Внаслідок створення несприятливих умов для руху капіталів на ринку США та виникнення значної потреби в доларах на ринках Європи банки почали проводити операції з доларами за межами США. Британські банки, які активно займались фінансуванням міжнародних операцій, першими почали використовувати долар для проведення кредитно-депозитних операцій на міжнародному ринку.

В 60-х роках XX ст. через погіршення платіжного балансу США, а в 70-х внаслідок нафтових шоків євроринки отримали поштовх для подальшого розвитку. Вони змогли забезпечити фінансування дефіцитів бюджетів, породжених нафтовими шоками, але сприяли накопиченню заборгованості країнами „третього світу" - імпортерами нафти. Розвиток інновацій на фінансовому ринку та подальша глобалізація ринків у 80-х роках сприяли подальшому розвитку євроринків. У цей час внаслідок кризи заборгованості ринок переорієнтувався на операції з корпораціями, фінансовими інститутами та урядами промислове розвинених країн. Наприкінці 80-х років близько 90% міжнародних банківських кредитів були надані агентам країн з розвиненою ринковою економікою. В цей час значного розвитку досяг ринок єврооблігацій. Ринок коротко - і середньострокових цінних паперів виник у в 1981 р., а ринок євроакцій - в 1983 р.

Еволюція євроринків привела до появи різноманітних боргових інструментів та до значного розширення асортименту фінансових послуг, у тому числі послуг по розміщенню позик. Боргові інструменти, що перебувають в обігу на євроринку, дають змогу залучити кошти на термін від 24 годин до десятків років. Міжнародні банки випускають деякі боргові зобов'язання терміном обігу до 100 років та довічні.

На перших етапах розвитку євроринків винятковою валютою операцій був євродолар. Згодом коло використовуваних для операцій на євроринку валют розширилось за рахунок інших базових валют: швейцарського франка, японської єни, німецької марки, фунта стерлінгів, а також валюти євро та незначною мірою інших валют.

Головним центром ринку євродоларів залишається Лондон, але всі великі міжнародні фінансові центри є водночас євроцентрами, де здійснюються величезні обсяги операцій з усіма базовими валютами світу. Мінімальна сума угоди на ринку євродоларів становить 1млн. дол. США. На сучасному етапі виділяють три географічні регіони євроринків: європейський, північноамериканський та далекосхідний з центрами у Лондоні, Нью-Йорку й Токіо. Частка європейського ринку в обсязі операцій з євровалютою поступово зменшується внаслідок бурхливого розпитку далекосхідного ринку та активізації північноамериканського. Суб'єктами цього ринку є великі міжнаціональні інститути та корпорації, а також резиденти практично всіх країн світу. Для проведення операцій на євроринках використовуються всі конвертовані валюти та синтетична валюта євро.

3. Фінансові інструменти міжнародного фінансового ринку

Основними складовими євроринку є ринки єврокредитів, єврооблігацій, євроакцій та ринки похідних інструментів.

Кредити, що надаються банками на євроринку, мають коротко-, середньо- та довгостроковий характер. Середньо- та довгострокові єврокредити надаються переважно в рамках банківських синдикатів чи пулів. Якщо це кредити великого обсягу, що мають довгостроковий характер, вони організуються, як правило, в рамках консорціума, що об'єднує кілька банків під керівництвом банка-менеджера.

Для зменшення ризиків кредити надаються під плаваючу процентну ставку, яка переглядається раз на квартал або раз на півроку.

Ринок єврооблігацій виник у Лондоні в результаті лібералізації британського валютного контролю. Цьому сприяло також жорстке регулювання ринку облігацій у США, різниця в процентних ставках на американському ринку та євроринку і, як наслідок, переорієнтація емітентів облігацій на євроринок. Дещо пізніше виник ринок коротко- і середньострокових євровекселів, основними учасниками якого стали великі міжнародні банки, здійснюючи емісію євровекселів та забезпечуючи їх обіг на вторинному ринку.

Єврооблігації надають доступ емітентам на міжнародний фінансовий ринок і являють собою боргові зобов'язання позичальника, який отримав довгострокову позику (5 -15 років) у будь-якій з євровалют. Як правило, вони є цінним папером на пред'явника. Єврооблігації деноміновані в євровалюті і придбаваються інвесторами в євровалюті. Обсяг емісії єврооблігацій становить від сотень тисяч до мільярдів доларів.

На міжнародному ринку перебувають в обігу також іноземні облігації, що емітуються нерезидентами на національних ринках різних країн згідно із законодавством цих країн і розміщуються серед резидентів за національну валюту.

За механізмом функціонування ринки іноземних та єврооблігацій мають багато спільного. Основними країнами, де емітуються іноземні облігації, є США, Японія, Швейцарія та Великобританія.

Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов'язані з бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються за євровалюту.

На міжнародному ринку перебувають в обігу іноземні акції, які за механізмом випуску та обігу подібні до іноземних облігацій. Іноземні акції розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а котируються тільки в країні випуску.

На євроринку в 70-х роках з'явсь похідні фінансові інструменти - свопи, опціони, форварди та ф'ючерси, ставши органічним доповненням до основних фінансових інструментів євроринку. Вони дали змогу учасникам ринку ефективніше управляти фінансовими ризиками, робити фінансове посередництво на міжнародному ринку більш безпечним. Вони дали змогу як позичальникам, так і кредиторам захиститись від процентного та валютного ризиків, використати арбітражні можливості євроринків, а при сприятливій кон'юнктурі ринку реалізувати спекулятивні стратегії.

4. Міжнародні та регіональні фінансові установи

Міжнародні та регіональні фінансові установи Міжнародні та регіональні фінансові установи - це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин, в тому числі валютно-кредитних і фінансових.

Основними з міжнародних фінансових установ є: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та група установ, що входять до його складу, Банк міжнародних розрахунків (БМР).

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією (спеціалізованою установою ООН), що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

МВФ створений після ратифікації домовленості, досягнутої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань в Бреттон-Вудсі (США 1944 р.) і набравшої чинної дії 27 грудня 1945 року. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р. Однією із основних задач МВФ з упорядкування валютних курсів у відповідності з Бреттон-Вудською угодою було урегулювання та підтримка стійкості паритетів валют виражених в золоті чи доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх валют більше як на 10% без санкції МВФ, а також допускати відхилення від паритетів більше ніж на 1%.

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн - центральними банками, казначействами.

Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни.

Світовий банк (СБ) включає кілька пов'язаних між собою міжнародних фінансових інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство по гарантіям інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок та Спеціальний фонд допомоги для Африки південніше від Сахари. Ці установи не тільки надають фінансову допомогу країнам-учасницям, а й стимулюють інвестиції з інших джерел.

На сьогодні Світовий банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу. Більшість кредитів СБ спрямовані на структурну перебудову економіки, розвиток енергетичної, гірничодобувної, нафтогазової галузей, сільського господарства тощо. Позики, як правило, надаються урядам або під гарантію урядів чи інших фінансових організацій терміном на 15 - 20 років і мають пільговий період 5 років.

Ідея створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) була сформульована на Конференції ООН з валютно-фінансових питань в Бреттон-Вудсі (СШАД944 р.), свою практичну діяльність МБРР розпочав у 1945 році. Місцезнаходження МБРР - Вашингтон (США), Європейське бюро - Париж (Франція), Токійське бюро - Токіо (Японія).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР), що входить до групи Світового банку, була створена в 1960 р. для надання допомоги найбіднішим країнам на пільгових умовах. Вона надає довгострокові кредити на десятки років та емітує безпроцентні позики з коштів, внесених до асоціації багатими країнами. Кредити надаються країнам, річні середні доходи в яких на людину складають до 500 дол. США. Ці позики видаються на 35 - 40 років із десятирічним пільговим періодом. Кошти використовуються на розвиток соціальних послуг (охорона здоров'я , освіта, покращення санітарних умов) і впровадження реформ та інвестицій в економічний розвиток.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 р. з метою мобілізації національних та іноземних капіталів для розвитку приватного сектора в країнах „третього світу". Корпорація здійснює інвестиції за рахунок власних або наданих в її розпорядження коштів. Кредити надаються на термін від 5 до 15 років високорентабельним підприємствам приватного сектору. Умовами кредитування часто передбачається продаж акцій корпорацій-позичальників Міжнародній фінансовій корпорації.

Характерною рисою діяльності МФК є фінансування проектів на комерційній основі під ринкові ставки. Залежно від потреб конкретного проекту корпорація може виділити позику з власних коштів, запропонувати пайове фінансування, залучення посередників чи продукти з управління ризиками.

Окрім фінансових, МФК надає приватним підприємствам консультаційні послуги, які полягають у допомозі в розробленні проектів, консультаціях щодо виробничо-комерційної діяльності, питаннях реструктуризації та ін. Урядам країн, що розвиваються, корпорація допомагає створити сприятливі умови для залучення прямих іноземних інвестицій, приватизації та діяльності комерційних підприємств.

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) було утворене в 1988 році, як дочірня організація МБРР. Основними його функціями є заохочення іноземних інвестицій на розвиток промисловості в країнах, що розвиваються, а також надання гарантій включаючи страхування та перестрахування капіталовкладень від втрат, викликаних некомерційними ризиками. Такими ризиками для БАГІ є неможливість конвертації та переказу грошей, конфіскація власності, порушення контракту, а також війни та громадські безпорядки. БАГІ може застрахувати 90% обсягу інвестицій або 95% позики на термін 15-20 років. Агентство страхує до 200 млн. дол. США інвестицій. До страхування більших сум можуть бути залучені інші страховики.

Міжнародний центр розв'язання питань у сфері інвестицій - ще одна складова частина групи Світового банку - створений 1966 р. Центр сприяє вирішенню спорів, що виникають між приватними іноземними інвесторами та урядами країн, що приймають інвестиції. Звертання до центру є цілком добровільним, але сторони повинні дотримуватися узгодженого рішення. Кілька справ, що розглядались у центрі, стосувались і українського уряду. Крім того. Центр бере участь у розробленні міжнародних законів, що регулюють інвестиційну діяльність, та слідкує за виконанням транснаціональних інвестиційних угод.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) - перший міждержавний банк, який було організовано в Базелі в 1930 р. для сприяння співробітництву між центральними банками та забезпечення сприятливих умов для проведення міжнародних фінансових операцій. Банк діє як довірена особа та агент у проведенні міжнародних розрахунків її членів. Членами БМР є 33 країни Європи, Азії та США. Банк є найстарішою з міжнародних фінансових організацій і центром співробітництва центральних банків. БМР приймає у вигляді депозитів частину ліквідних коштів центральних банків країн-учасниць, у разі потреби надає їм кредити, розміщує на ринку кошти, що є в його розпорядженні. Зобов'язання БМР переважно складаються з короткострокових (до трьох місяців) вкладів центральних банків, які вкладаються на ринкових умовах у центральних банках різних країн, міжнародних організаціях або у банках-кореспондентах.

Крім банківської діяльності БМР відіграє роль координаційного центру. На регулярних зустрічах управляючих центральних банків розглядаються проблеми функціонування та стабільності міжнародного фінансового ринку, координування валютної політики, нагляду за діяльністю міжнародних банків. Банк також є потужним інформаційно-дослідним центром, звіти, аналітичні довідки та рекомендації якого мають велике значення для учасників міжнародного ринку.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) був створений у 1991 р. для сприяння переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, а також для сприяння розвитку підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи, країн СНД, які сповідують і реалізують принципи багатопартійної демократії, плюралізму та ринкової економіки.

Визначальною рисою діяльності ЄБРР є сприяння екологічно здоровому і стійкому розвитку країн Центральної і Східної Європи, а також СНД. Діяльність Банку спрямована на інвестування в муніципальну та екологічну інфраструктуру, сприяє ефективному використанню енергії та ядерній безпеці. ЄБРР є розпорядником Рахунку ядерної безпеки і Фонду Чорнобильського укриття, на який зараховуються кошти країн-донорів. Усі проекти, що реалізуються ЄБРР, покликані прискорити перехід постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Для оцінювання впливу проектів, що фінансуються банком, на процес переходу Банком розроблена система показників. Ці показники служать для визначення тих характеристик проекту, які сприяють процесу переходу, а саме розширенню конкуренції, підвищенню ефективності управління корпоративними та банківськими фінансами, запровадженню ринкових методів фінансування та управління ризиками.

Засновниками ЄБРР є 58 країн, Європейське співтовариство та Європейський інвестиційний банк. Штаб-квартира Банку знаходиться в Лондоні. Основною валютою Банку є євро. Акціонерів Банку можна поділити на кілька груп: країни ЄС, інші європейські країни, країни операцій та неєвропейські країни. До країн операцій належать країни Центральної і Східної Європи, а також країни СНД, яким Банк надає допомогу в проведенні ринкових перетворень в економіці. Статутний капітал Банку становить 20 млрд. євро.

Близько 1/5 обсягу всіх операцій Банку припадає на Росію, приблизно 1/10 - на кожну з країн: Польщу, Угорщину, Румунію. На інші країни припадає від 1 до 5% на кожну. В Україні ЄБРР також фінансує ряд проектів через надання кредитів та участь у статутному капіталі перспективних підприємств.

До регіональних фінансових інститутів переважно відносять регіональні інвестиційні банки, банки розвитку, регіональні інвестиційні корпорації. До регіональних банків розвитку належать Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку тощо. Регіональні банки розвитку створюються з метою сприяння переходу країн відповідного регіону до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, сприяння структурній перебудові в економіках країн-учасниць, розвитку в них підприємницької ініціативи. Серед інвестиційних інститутів - Європейський інвестиційний банк, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд, Азіатська фінансово-інвестиційна корпорація.

Європейський інвестиційний банк був заснований в 1959 р. як фінансове самостійна організація в рамках ЄС для сприяння стабільному та збалансованому розвитку спільного ринку в інтересах ЄС. Банк надає кредити як державним, так і приватним структурам, фінансує проекти як у межах, так і поза межами ЄС, фінансуючи, як правило, проектше частково.

До Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) входять країни Західної Європи, СІНА, Канада, Японія, Австралія та Нова Зеландія. ОЕСР переслідує три цілі: максимально швидке економічне зростання країн-членів при підтримці фінансової стабільності, перехід до вільної торгівлі та забезпечення сприятливих умов для розвитку країн „третього світу". Організація в основному займається дослідженнями, аналізом та розробкою рекомендацій і виконує координуючу та прогнозуючу роль, моделюючи розвиток світової економіки і періодично даючи прогнози економічного розвитку країн-членів.

5. Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

Найбільшими міжнародними фінансовими організаціями, що проводять свою діяльність в Україні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Здійснюючи підтримку національної валюти і платіжного балансу країни-позичальника, МВФ сприяє економічній стабільності й потенційному розвиткові. Специфіка функціонування Фонду не дозволяє йому вкладати інвестиції в будь-яку країну. Політика МВФ може лише впливати на рішення іноземних інвесторів, для яких проведення програм цього фінансового інституту у тій чи тій державі визначає можливість інвестування.

Співпраця України з групою Світового банку розпочалася 1992 році, коли на офіційній церемонії у Державному департаменті США українська сторона підписала статут Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), який є основною структурною ланкою всесвітньої фінансової організації. Інші складові - Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій та Міжнародний центр розв'язання спірних питань у сфері інвестицій.

Висновок

Отже, можна зробити наступні висновки: Світовий фінансовий ринок становить собою сукупність попиту на позичковий капітал з боку позичальників та його пропозиції з боку кредиторів країн світової співдружності. Він забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів через посередників. Світовий фінансовий ринок за функціональною структурою включає в себе кредитний ринок (ринок боргових зобов'язань), ринок титулів власності, ринок фінансових дериватів і ринок валюти. Основна функція світових фінансових ринків - забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Весь фінансовий ринок складається з двох частин: - кредитний ринок - де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та - ринок цінних паперів - на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов'язань і таким чином здійснюється процес інвестування. Аналіз ринку цінних паперів показав, що операції з облігації внутрішньої державної позики проводилися виключно на вторинному ринку. Структура обсягу операцій з ОВДП на вторинному ринку впродовж 2005 року відзначалася найбільшою питомою вагою обсягу операцій суб'єктів господарювання без посередництва організаторів торгівлі, решту становили операції на торгах і рефінансування банків НБУ. Економічна глобалізація на сьогоднішній день є головним фактором розвитку світової економіки. При цьому сучасні глобалізаційні процеси значною мірою призводять до повернення ліберального режиму зовнішньоекономічної діяльності, що існував наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Випереджаючі темпи розвитку міжнародних фінансових ринків у порівнянні із реальним сектором світової економіки свідчать про випереджаючі темпи розвитку фінансової глобалізації у порівнянні з іншими видами економічної глобалізації. Глобалізація сприяє розвитку фінансових ринків та вдосконаленню функціонування фінансової системи, призводить до спрощення залучення чи розміщення активів різними суб'єктами фінансового ринку. Однак ці переваги супроводжуються зростанням ступеню ризику фінансових операцій. Внаслідок розвитку світової фінансової глобалізації міжнародна міграція капіталів серед інших факторів виробництва набула значення провідного чинника в процесі розвитку світової економіки, а іноземне інвестування стає невід'ємною та здебільшого визначною частиною внутрішніх економічних процесів більшості держав

Размещено на Allbest.ru