Міжнародні валютні системи

1.4 Європейська валютна система

Існування Європейської валютної системи (ЄВС) є однієї з особливостей сучасних валютних відносин. На взаємну торгівлю країн-членів ЄВС приходиться від 55 до 70 % від їхнього зовнішньоторговельного обігу. Рішенням від 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система.

Її основні цілі наступні:

забезпечити досягнення економічної інтеграції;

в противагу Ямайській валютній системі, заснованої на доларовому стандарті, створити зону європейської стабільності з власною валютою, відсутність якої утруднювало співробітництво країн-членів Європейського співтовариства в області виконання загальних програм і взаємних торгових відносинах;

відгородити “Загальний ринок” від експансії долара;

зблизити економічні і фінансові політики країн-учасниць.

Виконання цих задач сприяло б побудові європейської валютної організації, здатної відбивати спекулятивні атаки ринку, а також стримувати коливання міжнародної валютної системи (особливо зміни долара).

ЄВС - це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність економічних відносин, зв'язана з функціонуванням валюти в рамках економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку” з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

Активними членами ЄВС є Бельгія, Люксембург, Данія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція.

ЄВС - підсистема Ямайської світової валютної системи. Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, що відрізняються від Ямайської валютної системи:

1 ЄВС базується на ЕКЮ - європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначається по методу валютного кошика, що включає валюти всіх 12 країн ЄС. Частка валют у кошику ЕКЮ залежить від питомої ваги країн у сукупному ВНП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в короткострокових кредитних підтримках.

2 На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовує його в якості реальних резервних активів. По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге, з цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС в ЄФВС. По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску в золотий фонд, а також для регулювання емісії й обсягу резервів в ЕКЮ.

3 Режим валютних курсів, заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії”, встановлений у межах взаємних коливань ( 2,25 % від центрального курсу). Валютна змія або змія в тунелі, - крива, що описує спільні коливання курсів валют країн Європейського співтовариства щодо курсів інших валют, що не входять у дане валютне угруповання.

4 В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, зв'язаних з валютною інтервенцією.

Створення ЄВС - явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції з метою створення власного валютного центру. Проте, ЄВС, являючись підсистемою світової валютної системи, зазнає негативні наслідки нестабільності останньої і вплив долара США. Порівняльна характеристика ЕКЮ і СДР дозволяє виявити їхні загальні риси і розходження. Загальні риси полягають у природі цих міжнародних рахункових валютних одиниць як прообразу світових кредитних грошей. Вони не мають матеріальної форми у вигляді банкнот, лише зараховуються на спеціальні рахунки відповідних країн і використовуються у формі безготівкових перерахувань по них. Їхня умовна вартість визначається методом валютного кошика, але з різним набором валют. За збереження на рахунках понад ліміт емітент виплачує країнам процентні ставки.

Проте, ЕКЮ і СДР маються розходження:

1) На відміну від СДР емісія офіційних ЕКЮ частково забезпечена золотом і доларами за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-членів ЕВС.

2) Емісія ЕКЮ більш еластична, чим СДР. Сума випуску офіційних ЕКЮ не встановлюється заздалегідь, а коректується в залежності від зміни золото-доларових резервів країн-членів ЄВС. При цьому недоліком є вплив на емісію коливань ціни золота і курсу долара. Емісія приватних (комерційних) ЕКЮ банками більш відповідає потребам ринку. Її емісійний механізм включає дві операцій:

“конструювання” ЕКЮ, тобто створення на прохання клієнта депозиту в складі валют, що входять у її кошик;

“зламування кошика” ЕКЮ, тобто купівля та продаж на євроринку цих валют (або однієї з них за узгодженням банку з позичальником) для виплати депозитів.

3) Обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР.

4) Валютний кошик являється не стільки для визначення курсу ЕКЮ, скільки для розрахунку паритетної сітки валют, якою не розпоряджається жодна інша міжнародна рахункова валютна одиниця.

В ЄВС механізм регулювання курсів валют заснований на наступних принципах:

на базі центральних курсів в ЕКЮ розраховуються взаємні курси у формі матриці з встановленими інтервенційними крапками у межах припустимих коливань курсів валют 2,25 %.

на основі показників попереджувального індикатора відхилень, коли фіксується досягнення ѕ меж коливань курсів в ЕКЮ, проводяться превентивні регулюючі міри: кардинальна валютна інтервенція шляхом зміни процентних ставок з метою впливу на валютний курс.

валютна інтервенція на базі створеної в ЄВС системи взаємного кредитування включає кредити “своп” центральних банків, фонд короткострокового кредитування при ЕФВС.

5) Унікальний режим курсу валют, зокрема до ЕКЮ, заснований на спільному плаванні з межами взаємних коливань, що сприяє відносної стабільності ЕКЮ і валют країн-членів ЄВС.

6) ЕКЮ, на відміну від СДР, використовується не тільки в офіційному, але і в приватних секторах. ЕКЮ являється:

базою паритетів і курсів валют ЄЕС;

валютною одиницею в спільних фондах і міжнародних валютно-кредит-них і фінансових організаціях;

валютою єдиних сільськогосподарських цін;

засобом міждержавних розрахунків центральних банків ЄЕС при проведенні валютної інтервенції;

валютою позик і кредитів.

Більш 500 великих міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні кредитів. В ЕКЮ здійснюються ф'ючерсні й опціонні угоди, що використовуються для страхування валютного і процентного ризику.

Розширення сфери застосування ЕКЮ обумовлено трьома основними причинами:

1) валютний кошик ЕКЮ і режим “валютної змії” зменшують валютний ризик;

2) будь-який банк може “контролювати” ЕКЮ відповідно до її валютного кошика, при цьому додавати або вилучати з її валюти за узгодженням із клієнтом;

3) ЕКЮ задовольняє потреби світового господарства в порівняно стабільній світовій валюті як альтернативі нестабільному долару.

Матеріальною базою регулювання в ЄЕС, включаючи ЄВС, є специфічний кредитний механізм. По-перше, активно використовується створений у рамках валютно-економічного союзу взаємний кредит центральних банків і держав-членів. По-друге, з організацією ЄВС створений додатковий кредитний механізм для вирівнювання диспропорції економічного розвитку країн-членів.

Для найменш розвинутих країн-членів ЄЕС даються пільги, субсидії, кредити Європейського інвестиційного банку.

Значення МВФ стосовно ЄВС виконує Європейський фонд валютного співробітництва. Доларові накопичення утворюють кредитний фонд ЄВС. Його обсяг для короткострокового кредитування складає 14 млрд. ЕКЮ, а для середньострокового кредитування - 11 млрд. ЕКЮ.

Незважаючи на протиріччя у функціонуванні ЄВС, вона виконала поставлену перед нею задачу. До 1992 р. у ЄС спостерігалася стабільність обмінних курсів. За 5 років (1987-1992 рр.) центральні курси головних валют не змінилися, тоді як у цей же час долар устиг втратити і знову набрати 30 % від своєї вартості стосовно французького франка і німецької марки.

Найбільш реальні досягнення ЄВС:

успішний розвиток ЕКЮ, яка придбала ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному змісті;

режим погодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення;

об'єднання 20 % офіційних золото-доларових резервів;

розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів;

міждержавне і частково наднаціональне регулювання економіки.

Досягнення ЄВС обумовлені поступальним розвитком західноєвропейської інтеграції.

Проте, валютна інтеграція не довершена. У ЄС і ЄВС чимало труднощів, протиріч і невирішених проблем. До числа недоліків ЄВС відносяться наступні:

1) ЄВС не включає всі європейські валюти;

2) хоча діапазон коливань курсів валют в ЄВС значно знизився, періодично відбувається коректування валютних курсів. Найбільш слабкі валюти девальвуються, а більш сильні девальвуються;

3) слабість ЄВС обумовлена значною структурною нерівновагою економіки країн-членів, розходженнями в рівні і темпах економічного розвитку, інфляції, станом платіжного балансу;

4) координація економічної політики наштовхується також на небажання країн-членів передавати свої суверенні права наднаціональним органам;

приватні ЕКЮ не зв'язані з офіційними ЕКЮ єдиним емісійним центром;

6) випуск ЕКЮ досить скромно впливає на взаємні операції центральних банків країн ЄС, хоча з 1985 р. їхнє право використовувати ЕКЮ для погашення взаємної заборгованості розширене з 50 до 100 %;

7) функціонування ЄВС ускладнюється зовнішніми факторами. Нестабільність світової валютної системи і долара впливають на ЄВС. При зниженні курсу долара курси західноєвропейських валют підвищуються, а при підвищенні - знижуються в різному ступені, що вимагає перегляду їхніх курсових співвідношень. ЕВС продовжує зазнавати впливу від долара, тому що 60 % міжнародних розрахунків у ЄС здійснюється в американській валюті [3].

1.5 Економічний і валютний союз

Успіх Європейської валютної системи - плід не тільки і не стільки її внутрішньої досконалості, скільки наслідок сприятливих зовнішніх обставин, у першу чергу непоганої економічної кон'юнктури і прискорення інтеграційного процесу. Зміна цих обставин у сполученні з невиправданою безтурботністю урядів незабаром поставило ЄВС на грань серйозних іспитів.

В міру здійснення “проекту-1992” ставало ясно, що співробітництво дер-жав-членів ЄС у валютній області починає відставати від економічної інтеграції. Переваги єдиного ринку не могли бути цілком реалізовані, поки зберігалися значні витрати конвертування й обміну валют і ризики, зв'язані з коливаннями обмінних курсів. Усунення цієї аномалії полегшувалося тим, що в той час не спостерігалося ніякого антагонізму в розвитку економічної і валютної інтеграції. Стабільність Європейської валютної системи давала всі підстави вважати, що вона може плавно перерости в економічний і валютний союз (ЕВС).

Пророблення ідеї економічного і валютного союзу було доручено керуючим усіма центральними банками країн-членів Європейського Союзу, тобто тим, кому стояло в майбутньому приймати ключові практичні рішення, що стосуються створення ЕВС.

У квітні 1989 р. “комітет для вивчення питання про економічний і валютний союз” на чолі Жака Делора представив свою доповідь Раді ЕКОФІНа (Рада міністрів економіки і фінансів), у якому відбиті основні моменти:

повна лібералізація руху капіталів;

повна інтеграція фінансових ринків;

повна і необоротна конвертованість усіх валют, заснована на не підлягаючому перегляду фіксації валютних паритетів. Остання повинна була бути досягнута шляхом скасування лімітів коливань усередині Європейської валютної системи і в остаточному підсумку заміни національних валют єдиною валютою.

У доповіді підкреслювалося, що валютний союз нерозривно зв'язаний з економічним союзом, що заснований на чотирьох основних елементах:

єдиному ринку, що забезпечує повну волю руху людей, товарів, послуг і капіталу;

загальній політиці конкуренції та інших мір, націлених на посилення ринкової конкуренції;

загальній політиці структурних змін і регіонального розвитку;

координації макроекономічної політики, включаючи зобов'язуючі правила бюджетної політики.

Комітет Делора запропонував три етапи переходу до економічного і валютного союзу:

I етап - жорсткість умов Європейської валютної системи;

II етап - створення Європейської системи центральних банків і передача їй повноважень по керуванню існуючим механізмом координації валютної політики; проведення коректувань центральних обмінних курсів лише при виняткових обставинах; прогресуюче звуження лімітів коливань обмінних курсів;

III етап - проведення кредитно-грошової політики.

Ідеї, висловлені комітетом Делора, викликали величезний резонанс. Вони захопили не тільки значну частину західноєвропейських правлячих кіл, але і мільйони простих громадян. Економічний і валютний союз одержав підтримку засобів масової інформації. Не дивно, що подальші події, зв'язані з реалізацією проекту ЕВС, розверталися з разючою швидкістю.

Мадридський самміт у червні 1989 р. прийняв дві основних організаційні пропозиції, висунуті комітетом Делора:

почати перший етап переходу до економічного і валютного союзу з 1 липня 1990 р.;

скликати міжурядову конференцію (МУК) для вироблення змін до основних договорів, без яких неможливе просування до наступних етапів.

Тому що члени комітету Делора запропонували створити Європейський центральний банк і Європейську систему центральних банків, то до грудня 1990 р. вони цілком підготували проект статуту майбутнього Європейського центрального банку.

Маастрихтський самміт досягнув наступні концепції розвитку економічного і валютного союзу:

1) договір про Європейський Союз заклав міцну правову основу майбутнього економічного і валютного союзу і єдиної валюти;

була визначена інституціональна структура ЕВС;

установлений точний графік трьох етапів переходу до економічного і валютного союзу і загалом визначений їхній зміст;

погоджено і затверджені чотири критерії конвергенції, що є обов'язковими умовами вступу країн-членів ЄС в економічний і валютний союз:

стабільність цін. Країні-кандидату необхідно домогтися стабільних успіхів у боротьбі з інфляцією, причому в контрольному 1997 р., за результатами якого і визначиться коло учасників, середня норма інфляції в даній країні не повинна перевищувати норму інфляції в трьох найбільш розвинутих у цьому відношенні державах-членах ЄС більш ніж на 1,5 %;

стійкість державних фінансів, тобто відсутність надмірного бюджетного дефіциту;

рівень процентних ставок по довгострокових кредитах. Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2 % рівень, досягнутий уже відзначеними трьома країнами з найнижчим рівнем інфляції;

дотримання встановлених усередині Європейської валютної системи меж коливань обмінних курсів без напруженості і без девальвації протягом, принаймні, двох років.

5) Затвердив пріоритети кредитно-грошової політики в рамках економічного і валютного союзу.

Для тих держав, що схвалили план створення ЕВС, але не зможуть справитися з критеріями конвергенції, договором була передбачена система тимчасових виключень. Суть її полягала в тім, щоб країни, що приєднаються до зони єдиної валюти пізніше, мали б ті ж права і пройшли через ті ж процедури, що і перші члени-країни ЕВС. Кожні два роки або на прохання держави-члена Комісія і Європейський центральний банк повинні представляти доповідь про прогрес кожної окремої країни в області конвергенції. Раді надано право приймати рішення про скасування режиму виключення.

Чотири обставини поставили під сумнів перспективу здійснення плану Делора:

розпочатий ще в 1989 р. спад ділової активності виявився набагато серйознішим, ніж очікувалося;

несподівано для керівництва Європейського Союзу виникли великі труднощі з ратифікацією Маастрихтського договору;

економічні наслідки возз'єднання Німеччини викликали різку розбіжність курсів економічної політики Бонна і його партнерів по ЄС;

і, нарешті, Європейська валютна система, яка повинна була стати свого роду трампліном для плавного “в'їзду” в економічний і валютний союз, фактично розвалилася.

Усі ці обставини були тісно взаємозалежні, з відомою часткою можна сказати, що одне неминуче спричиняло інше.

Протягом декількох років суспільній думці Західної Європи вселяли, що завершення “проекту-1992” приведе до нового “економічного чуда”. Замість цього відбулося падіння виробництва, різко виросло безробіття. Криза нездійснених чекань цілком закономірно породила кризу довіри до Маастрихтського договору. Якщо в червні 1991 року 64 % населення в країнах “дванадцяти” були упевнені в тім, що в 2000 році єдина валюта буде на яву, то до червня 1994 р. ця цифра упала до 51 %. Швидко збільшилося число тих, хто узагалі виступав проти єдиної валюти. Особливо сильний опір її введення було відзначено в Данії, Німеччині, Греції і Великобританії. Біля третини європейців узагалі не чули про ЕКЮ.

В обстановці самозаспокоєності, породженої 13-літнім періодом безперебійного функціонування Європейської валютної системи і маастрихтськими чеканнями, уряди держав-членів ЄС, керівники Європейської Комісії і національні центральні банки явно втратили пильність перед обличчям могутніх валютних стихій. Вони почали забувати, що накопичувані роками державні валютні резерви дорівнюють денному обігу валютних ринків. Добре, якщо урядова політика знаходиться в гармонії з рухом ринків. Але зле, якщо вони раптом виявляться в непримиренному протиріччі один з одним, тоді вже не допоможуть ні обмежені золотовалютні резерви, ні інші інструменти валютної політики. Саме так трапилося в Західній Європі влітку 1992 р.

Розпал кризи не міг не відобразитися на хід підготовки до введення економічного і валютного союзу. У рамках першого етапу, як і намічалося “проектом-1992”, була нормально здійснена лібералізація ринків капіталу. Проте передбачене раніше посилення координації політики національних центральних банків, яка знайшла вираження в роботі комітету Делора, не матеріалізувалася.

Подібна доля осягає і другий етап перехідного періоду. Винятково боязким виявився і створений на початку другого етапу Європейський валютний інститут (ЄВІ). Крім розробки зразків нових банкнот і монет, ЄВІ було доручено:

підсилити координацію кредитно-грошової політики з метою забезпечення стабільності цін;

провести необхідну підготовку для створення Європейської системи центральних банків, проведення єдиної кредитно-грошової політики і створення єдиної валюти;

здійснювати нагляд за розвитком ЕКЮ.

Для виконання цих функцій ЄВІ був наділений визначеними повноваженнями:

Рада ЄВІ більшістю в 2/3 голосів має право виробити погляд і рекомендації у відношенні кредитно-грошової і валютної політики окремих країн-членів ЄС;

ЄВІ мав право на прохання і доручення національних центральних банків зберігати їхні валютні резерви і керувати ними.

Європейський валютний інститут не скористався ні одним із цих прав