Операції на міжнародному валютному ринку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний університет

Кафедра «Фінанси та банківська справа»

Контрольна робота

З курсу Валютні відносини

Тема: Операції на міжнародному валютному ринку

Виконала студентка

Групи З-05-ФН

Клафас Н.С.

Перевірив викладач

Шевченко О.М.

Маріуполь, 2009

План

валютна операція розрахункова міжнародна

Передмова

1. Операції з валютою

2. Міжнародні валютні операції

Висновок

Література

ПЕРЕДМОВА

Гроші і валюта - поняття близькі, але не тотожні. Гроші постають перед нами в повсякденному житті як номінальні знаки вартості сукупності товарів та послуг, необхідних для задоволення наших потреб. Грошові відносини - це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг погашення боргових зобов'язань тощо. алюта - гроші, проте сфера її дії інша - світовий ринок. Не всякі національні знаки вартості можуть бути валютою, а тільки ті, які визнані світовим співтовариством як загальні еквіваленти. Валютні відносини - це відносини між учасниками міждержавного обміну при функціонуванні грошей у міжнародному обороті. Тому для грошово-валютних відносин характерні дві взаємопов'язані сфери функціонування - національно- державна та міжнародна. Грошово- валютні відносини є надзвичайно складною і важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Практика сьгодення в Україні з особливою переконливістю підтверджує, що фактори, пов'язані з нагальною потребою якнайшвидшого розв'язання накопичених проблем у грошово-валютній сфері, - чи не найголовніші у стримуванні її економічного відродження.

Коло фахівців, які повинні досконало володіти необхідними знаннями у грошово-валютній сфері, не може замикатися лише на економістах та фінансистах. Ці знання не завадять майбутньому фізику, хіміку, географу, юристу, журналісту чи міжнароднику. Адже з питаннями, пов'язаними з тією чи іншою сферою грошово-валютних відносин в нелегких умовах переходу країни до ринку, практично кожен із нас зустрічається чи не повсякчас.

Україна одночасно вирішує нині два надзвичайно складних завдання, поставлених перед нею історією: державотворення і паралельного переходу до ринкових відносин. Кожне з них є надзвичайно складним і потребує надзвичайних зусиль усьго нащого суспільства.

1 ОПЕРАЦІЇ З ВАЛЮТОЮ

Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції - це операції, пов'язані за переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу і міжнародному обігу; ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та вивезенням, переказом та пересиланням за її межі валютних цінностей. Як правило, виділяють:

поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більш як 180 днів, переказ відсотків, дівідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання й отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні на світовому валютному ринку (близько 80%) здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі існують не у всіх країнах світу (наприклад, вони відсутні в англосаксонських країнах).

Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, оскільки формується попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар.

На макроекономічному рівні ключовим суб'єктом валютних операцій виступають державні центральні банки - Банк Великої Британії, що є найстарішим в цьому клубі, Федеральна Резервна система США, Бундесбанк Німеччини, Національний банк Франції, Центральний банк Росії, Національний банк України. Саме вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют стабільність грошового обігу.

Якщо брати за основу обсяги валютних операцій найрізноманітнішого характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, нажили собі заслужену світову славу. Серед них - американські Чейз Нешенл, Чейз Манхеттен, Сіті-бенк, три німецькі банки - Німецький, Комерційний, Дрезденський, банки інших країн. Тільки в Росії їх понад 1000, в Україні - понад 200.

Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є операції «спот», «форвард» і «своп», а на біржовому - «ф'ючерс» та «опціон». Дещо особливою формою валютних операцій виступає «валютний арбітраж».

Валютна операція «спот» - це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).

Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:

· напряму з клієнтами - підприємствами приватного і державного секторів;

· на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

· через брокерів з банками і клієнтами;

· з центральними банками країн.

Існують «звичаї» спот-ринку, не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах однак їх беззастережно виконують усі учасники цього ринку. До «звичаїв» спот-ринку належать:

· здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

· операції здійснюються в основному на базі комп'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

· існування обов'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

Хоча спот-операції належать до «швидких» валютних операцій, все-таки і вони підвладні валютному ризику. Це пов'язано насамперед з технічними особливостями клірингових розрахунків, що існують у більшості країн світу, а також з часовими різницями в роботі валютних ринків.

Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 міс.

Форвардні валютні операції - це контракти з обміну валют, які відбуваються у майбутньому, але не за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США відносно англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п'ять або більше років насамперед.

Ринок форвардних операцій терміном до 6 міс., як правило, досить стабільний, а на довший термін - нестійкий. При цьому окремі операції можуть викликати сильні коливання обмінних курсів.

Форвардний валютний курс і курс «спот» тісно пов'язані між собою. З теоретичної точки зору форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг буває досить рідко.

Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому випадку кажуть, що валюта котирується з премією; а якщо навпаки, валюта котирується з дисконтом, тобто зі знижкою.

Премії і дисконти по валюті, як правило, розраховуються на базі року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладу валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій.

До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна віднести те, що вони надають більше можливостей для маневру. Тоді як операція «спот» має бути виконана або відкладена практично негайно, форвардні контракти залишають час для здійснення аналізу, контролю і проведення необхідного коригування.

Однак слід мати на увазі той факт, що при укладанні форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому під час укладання форвардної операції клієнт обов'язково повинен мати відповідні кошти - залишок на рахунку чи кредитну лінію - для покриття цього ризику.

Операція «своп» - це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови «спот». При такій валютній операції продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард), або навпаки. Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди або пов'язані за валютними втратами.

Операції «своп», як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 міс., значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до п'яти років.

Операції "своп" здійснюються як між комерційними банками, так і між комерційними банками і центральним банком країни, а також безпосередньо між центральними банками країн. В останньому випадку вони являють собою угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних країн. З 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на основі використання операцій "своп". Ці двосторонні операції здійснюються центральними банками країн в основному для здійснення ефективних валютних інтервенцій. їх використовують як центральні, так і комерційні банки для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для тимчасового збільшення своїх валютних резервів тощо.

Так, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на шість місяців потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою і одночасно укласти договір про купівлю такої самої суми доларів через 6 міс. у свого партнера.

Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках такий: "спот" -- 67%, "форвард" -- 5, "своп" -- 28%.

Ареною валютних операцій виступають також біржі, які здійснюють валютні обміни та визначають залежно від попиту та пропозиції ринкові ціни валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Як учасники біржових ігор можуть виступати і центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют.

Валютна біржа -- це природний і стихійний ринок, дещо схожий з ринком цінних паперів (фондів -- фондова біржа) чи товарів (товарна біржа).

Досить цікавою є історія виникнення бірж. Вони з'явилися в XV ст. в італійських містах Венеції, Генуї, Флоренції. Слово "біржа" походить від лат. bursa -- гаманець.

У Росії біржі почали виникати у вигляді товарних ринків. У 70-ті роки XIX ст. функціонувала валютно-фондова біржа, яка торгувала як іноземними грішми, так і цінними паперами.

Ось який вигляд мав валютний ринок Росії 100 років тому: безготівковий обіг -- 78% (у тому числі позабіржові операції 39,3 і біржові 38,7), готівковий обіг -- 22%.

Учасниками валютних операцій стають і приватні (фізичні) особи, які їздять за кордон, здійснюють перекази валюти, купують іноземну валюту з метою накопичення та здійснюють інші неторговельні операції. .

Безпосереднім зведенням покупців і продавців валюти, її "зберігачів" і позикодавців можуть займатися брокерські контори. Вони володіють інформацією, пропонують консультативні послуги і прогнозні оцінки.

Послугами брокерських контор користуються:

· комерційні банки;

· компанії, що зорієнтовані на зовнішній ринок;

· фірми та приватні особи.

Діапазон валютних операцій досить широкий і різнорідний, їх проводять "міняли" на чорному ринку, банки -- як комерційні, так і державні, міжнародні фінансові організації.

До строкових валютних операцій, які здійснюються на валютних біржах та валютних відділах товарних і фондових бірж, належать також ф'ючерсні валютні операції і опціони.

Ф'ючерсні валютні операції -- це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як видно, сутність ф'ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф'ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад три дні з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання. Однак при видимій зовнішній подібності існують такі суттєві відмінності ф'ючерсних валютних операцій від форвардних:

· якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф'ючерсні -- переважно на біржовому, що приводить до визначення термінів і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

· індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, більш дорогі порівняно із стандартизованими ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спредом) і призводять до більших витрат для клієнта порівняно з ф'ючерсними;

· доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить у переважній більшості випадків 500 тис. дол. США. Ф'ючерсний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституціональних інвесторів;

· якщо форвардні валютні операції на 95% закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції, навпаки, на 95% закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, при якій не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники цієї операції одержують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

· при формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично не обмежений. Ф'ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют -- долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів тощо.

Часте коливання валютних курсів, відсоткових ставок, ринкових цін на золото в умовах плаваючих валютних курсів викликали потребу в нових методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 р. почали використовувати ф'ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975 р. -- з сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами. У 1982 р. з'явились ф'ючерсні операції, де ціною контракту виступають різні фондові індекси.

Валютний опціон -- це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду.

В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяється:

· опціон пут -- право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;

· опціон кол -- право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють:

· європейські валютні опціони - опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

· американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони.

Основною характеристикою валютних опціонів є те, що його власнику надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Отже, у власника опціону є право, а не зобов'язання на здійснення певних дій, тому в валютних опцюнах продається право на реалізацію валютної операції, а дістається конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що:

· валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу;

· покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу;

· володіння опціонним валютним контрактом дає змогу гнучко реагувати у разі невизначеності майбутніх зобов'язань.

Отже, на відміну від ф'ючерсних контрактів валютні опціони покликані обмежити ризик, пов'язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони як відносно новий інструмент валютного ринку сьогодні досить поширені на валютних ринках світу.

Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж, оскільки він як основна операція в роботі дилерів комерційних банків використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж -- це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях. Основний принцип валютного арбітражу -- купити той чи інших фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Це пов'язано з відхиленнями валютного курсу на валютних ринках, яке визначається величиною операційних витрат на переказ даної валюти з одного валютного ринку на інший. Отже, курс долара США у Нью-Йорку відрізняється від курсу цього долара в Токіо на величину операційних витрат, пов'язаних з переказом долара із Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину більшу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка має назву валютного арбітражу.

Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж -- це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.

Кожний валютний арбітраж водночас може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) -- з трьома і більше валютами.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв'язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон'юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено постановою Правління НБУ 7 червня 1993 р.

Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб, а також продавати її фізичним особам.

Операції з продажу-купівлі іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів з оплатою комісійної винагороди за домовленістю.

Будь-яка операція уповноваженого банку із купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті, має бути в обов'язковому порядку відображена в балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку у розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а також про здійснення операцій на рахунку "лоро".

Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ) та Кримською міжбанківською валютною біржею (КМВБ).

УМВБ проводить такі основні операції: 1) організовує торги та укладає угоди з купівлі та продажу іноземної валюти з членами УМВБ; 2) організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; 3) визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ.

Біржові торги відбуваються не рідше ніж один раз на тиждень. Операції на УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на підставі доручення, -- дилерів. Проведення торгів та визначення поточного курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений співробітник УМВБ -- курсовий маклер.

Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається лот. Розмір лота встановлюється рішенням біржового комітету.

Вся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею.

2.МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ

Зовнішньоекономічні і неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн призводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо йдеться про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, виникає питання про валюту, в якій має бути здійснений платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї з сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки -- це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин відбувається рух валюти між різними країнами.

Суб'єктами міжнародних розрахункових операції є експортери, імпортери і банки.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) -- це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать:

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних згідно з договором робіт (наданих послуг), а також валюта платежів;

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначають: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона потрібна (вид гарантії -- "на вимогу" та "умовна"; умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту -- запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його стану на ринку та відносин між продавцем і покупцем.

Так, якщо за прогнозами долар виглядає слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту для виконання подальших угод, не очікуючи досягнення дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, навпаки, будуть прагнути не конвертувати її в долари. Коли долар сильний, імпортери відкладають придбання іноземної валюти, а експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає підґрунтя для різноманітних спекулятивних угод.

Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжнародної торгівлі і реальним переміщенням боргів, можна зробити висновок, що обсяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього потребують реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій. Іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає п'ятдесят дев'ять спекулятивних.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в рамках окремих економічних і фінансових угруповань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світо господарських зв'язків розрахунки по торговельних та неторговельних операціях регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж).

У міжнародних валютних відносинах використовуються національні і міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначається їх місцем у світо господарських зв'язках. Причому якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар США та англійський фунт стерлінгів, зараз їх позиції значно потіснили німецька марка, японська єна та французький франк. Крім них для розрахунків використовуються і валюти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці -- спеціальні права запозичення (СДР), що випускаються Міжнародним валютним фондом, та ЄВРО -- регіональна валютна одиниця, яку використовують учасники Європейського Союзу.

І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в доларах США, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені і в національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в доларах США, оскільки на їх частку припадає понад 50% світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера.

Більшість міжнародних платежів означають зміну власника банківських депозитів. Проте ці зміни відбуваються тепер між громадянами різних країн і здійснюються за допомогою міжнародних банківських переказів або векселів.

Міжнародний банківський переказ -- це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (в основному туристами).

Міжнародні платежі пов'язані з більшим ризиком, ніж внутрішні, з ряду причин.

По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами. Такий ризик при обміні іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил, що характерно сьогодні для більшості валют.

По-друге, при міжнародних платежах є ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження, накладеного урядом.

По-третє, є ризик невиконання зобов'язання, або несплати. У цьому випадку боржник не має змоги заплатити кредиторові. Хоча такий ризик може мати місце і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного обміну і ризику неконвертованості), він більш ймовірний при міжнародних платежах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш ймовірний, ніж у випадку з місцевим боржником.

Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є такі: передоплата, підтверджений без відзивний акредитив, переказний вексель (комерційна тратта), виписаний на покупця, відкритий банківський рахунок, консигнація. Сильний продавець може наполягати на передоплаті або без відзивному акредитиві; сильний покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою переказного векселя у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так і імпортера.

Передоплата -- метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець може вимагати передоплату за умов, коли приходить до висновку, що кредитоспроможність покупця дуже мала, або коли ризик не конвертованості дуже великий. Проте навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза втрати ринку на користь конкурентів.

На жаль, сьогодні у зовнішньоекономічній практиці України для вітчизняних підприємств, які ще не створили для себе на світовому ринку іміджу надійного партнера, встановлюються невигідні умови розрахунків за експортно-імпортними операціями: в експортних угодах передбачається післяплата, а при імпорті -- передоплата.

Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Акредитив -- це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати.

Отже, платіж, здійснений за допомогою підтвердженого безвідзивного акредитива, має величезні переваги для експортера, оскільки він означає сплату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу за умови дотримання експортером умов акредитива. Проте цей метод дуже незручний для імпортера, оскільки йому потрібно внести в банк значний аванс для оформлення акредитива. Через це імпортери намагаються купувати у тих експортерів, які пропонують більш м'які умови сплати. Отже, для того щоб вистояти в конкурентній боротьбі, досвідчені експортери вимагають акредитив лише в тому випадку, коли є високий ризик невиконання зобов'язань або неконвертованості.

Переказний вексель (комерційна трата) -- це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків.

Відкритий банківський рахунок -- метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньофірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У разі невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження.

Консигнація -- метод, який означає, що покупець не зобов'язаний сплачувати за товар доти, поки його не продадуть. Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі. Продаж товару з використанням консигнації в основному має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.

Для здійснення валютних операцій суб'єкти господарської діяльності повинні мати банківський рахунок в іноземній валюті. Для України порядок відкриття рахунка в іноземній валюті зафіксований у загальній інструкції НБУ про порядок відкриття рахунків в установах банків. Рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліценцію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають юридичні особи, в статуті яких окремим розділом передбачена зовнішньоекономічна діяльність згідно з чинним законодавством. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають і приватні підприємці без створення юридичної особи за умови надання копії реєстраційної картки, в якій передбачена зовнішньоекономічна діяльність.

Банківський розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для розрахунків у безготівковій та готівковій валюті при здійсненні поточних торговельних і неторговельних операцій.

Розрахунки підприємств -- резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього потребує специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку.

Необхідність відкриття рахунка підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На такі рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. З цих рахунків здійснюються необхідні витрати.

Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку при неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків у разі відсутності їх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин.

На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами індивідуальної ліцензії.

Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені терміни звітність про їхні валютні операції.

НБУ може встановлювати валютний норматив -- обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій.

Література

1. Боринец С.Я. Международные валютно-финансовые отношения. - К.: Знание, 1999;

2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Международные экономические отношения. - К.: Знание, 2008;

3. Михайлов З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.М. Международные кредитно-расчетные отношения и валютные операции. - Львов: «Львовская политехника», 2004;

4. Носкова И.Я. Финансовые и валютные операции.- М.: Банки и биржи, 1996;

5. Семенов К.А. Международные валютные и финансовые отношения. - М., 1999.

Размещено на http://www.allbest.ru