Валютно-фінансові та грошово-кредитні аспекти економічної інтеграції в Європі

ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПІ

Зміст

1. Європейська система центральних банків

2. Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку

3. Валютне регулювання в Європейському Союзі

1. Європейська система центральних банків

Практиці європейської валютної інтеграції притаманні два важливих аспекти, які характеризують тенденцію до посилення наднаціонального регулювання. По-перше, на території єврозони в особі ЄЦБ створений та ефективно функціонує прямий наднаціональний регулятор єдиної грошово-кредитної і валютної політики. По-друге, в рамках ЄС в цілому відбувається консолідація загального механізму прийняття рішень з акцентом на спрощення і скорочення строків процедур розгляду, обговорення та затвердження колективних рішень [53]. Статутний капітал ЄЦБ складає 4 млрд. євро. При цьому, частки розподілені між 15 країнами: Бундесбанк - 24,4%, Банк де Франс - 16,9%, Банко ді Італіа - 15%, Бенк оф Інгленд - 14,7% і т.ін. ЄЦБ забезпечується іноземними активами у валюті третіх країн, євро і SDR3 [60, с 300].

Подальший розвиток ЄЦБ та ЄСЦБ буде відбуватися у напрямі, визначеному Конституцією ЄС, яка ще має статус проекту, оскільки цей документ не ратифіковано деякими країнами ЄС. Відповідно до проекту Конституції ЄС, унікальне місце в системі інститутів, які зобов'язані реалізовувати виключні компетенції ЄС по створенню і функціонуванню ЕВС, належить ЄСЦБ та її наднаціональному центру - ЄЦБ. Головна мета ЄСЦБ - забезпечення стабільності цін і проведення без втрат для цієї першочергової цілі загальної економічної політики ЄС, спрямованої, зокрема, на досягнення збалансованого економічного росту [53].

Проект Конституції ЄС передбачає, що управління ЄСЦБ здійснює наділений правосуб'єктністю ЄЦБ в особі своїх виконавчих органів - ради управляючих і виконавчої ради. Інститути Євросоюзу і офіційна влада країн-членів зобов'язані проводити консультації з ЄЦБ у процесі обговорення і прийняття законодавчих актів, які знаходяться в його компетенції [53]. Положення проекту практично відтворюють всю правову базу, на підставі якої ЄСЦБ та ЄСБ здійснюють регулювання у сфері валютної інтеграції. Новизна проектів цих рішень здебільшого стосується розмежування питань національного та наднаціонального регулювання у цій сфері, а також прав та обов'язків країн з повними правами та країн з обмеженими правами відповідно до їх участі в ЕВС.

2. Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку

Стратегія монетарної політики ЄЦБ - це метод довгострокової дії, на підставі якого приймається рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Відомо щонайменше два підходи, які застосовуються при розробленні стратегії центрального банку:

· у першому випадку ціль монетарної стратегії визначається змінами інших економічних показників (Closed-Loop-Policy) (наприклад, визначається зростання пропозиції грошей на 4% при додатковому зростанні на 1% за кожний відсотковий пункт зростання безробіття понад 5-відсоткову квоту та зменшенні на 0,5% за кожний відсотковий пункт зростання інфляції понад 2-відсоткову квоту);

· у другому випадку на визначення цілі не впливає зміна інших показників (Open-Loop-Policy) (наприклад, визначається зростання пропозиції грошей на 4%).

Стратегія ЄЦБ розроблена згідно із рекомендаціями європейсь- кого валютного інституту 13 жовтня 1998 р. У 1996 р. відповідно до вимог Маастрихтського договору Європейський валютний інститут розробив такі принципи для вибору інструментів грошової політики:

· принцип операційної ефективності: інструменти та методи ЄСЦБ повинні дозволяти їй ефективно виконувати свої функції;

· принцип ринкової економіки: реалізація грошової політики має відповідати положенням Маастрихтського договору про відкриту економіку та вільну конкуренцію;

· принцип звичайних, прозорих та економічних методів: визначає форми інструментів грошової політики;

· принцип децентралізації: передбачає щільну кооперацію ЄСЦБ з національними банками, перенесення операційного досвіду на національний рівень;

· принцип безперервності: нові сфери дії мають базуватися за можливістю на існуючій інфраструктурі національних банків, якщо це не суперечить іншим принципам;

· принцип гармонізації: інструменти грошової політики повинні бути уніфіковані для всієї єврозони з метою досягнення однакової дії грошово-політичних заходів для всіх фінансових інститутів;

· принцип ефективності грошово-політичної лінії: інструментарій грошової політики має забезпечувати Раді ЄЦБ можливість спільно з іншими керівними органами ЄСЦБ упроваджувати єдину грошово-політичну лінію.

ЄСЦБ застосовує три категорії інструментів:

· операції на відкритому ринку (open market operations);

· постійні механізми рефінансування (standing facilities);

· політика обов'язкових резервів (minimum reserves).

Операції на відкритому ринку покликані регулювати попит і пропозицію на ліквідні кошти. Більшу частину коштів банківське співтовариство отримує через основні операції рефінансування [60].

ЄСЦБ розрізняє п'ять типів інструментів для проведення операцій на відкритому ринку:

· зворотні операції (reverse transactions); базуються на заставі або продажу цінних паперів з правом викупу;

· прямі операції (outright transactions); центральні банки здійснюють остаточний продаж або купівлю цінних паперів з повним переходом права власності;

· емісія боргових сертифікатів (issuance of debt certifications); боргові сертифікати з максимальним терміном обігу до 12 місяців емітуються з метою регулювання ліквідності;

· валютні свопи (foreign exchange swaps); вимоги в євро обмінюються шляхом купівлі, продажу на вимоги в іншій валюті, одночасно укладається форвардна угода щодо зворотних дій;

· строкові депозити (collection of fixed-term deposits); ЄСЦБ приймає від комерційних банків країн ЕВС через відповідні центральні банки строкові депозити з фіксованим терміном дії та під фіксовані ставки відсотків.

Залежно від цілей, регулярності та механізмів проведення операції на відкритому ринку ЄСЦБ поділяють на чотири категорії:

· основні операції із рефінансування (main refinancing operations) - регулярні зворотні операції з терміном дії до двох тижнів. Здійснюють щотижня національними центральними банками шляхом проведення стандартних аукціонів;

· продовжені операції із рефінансування (longer-term refinancing operations) - зворотні операції з терміном дії до трьох місяців. Здійснюються раз на місяць національними центральними банками через стандартні аукціони;

· операції тонкого настроювання (fine-tuning operations) проводяться центральними банками з метою згладжування коливань на грошовому ринку, мають часто форму зворотних операцій, але можуть проводитись і у вигляді прямих операцій, валютних свопів та строкових депозитів шляхом швидких аукціонів чи взаємних угод;

· структурні операції (structural operations) здійснюються за допомогою емісії боргових сертифікатів, зворотних і прямих операцій шляхом проведення стандартного аукціону або за взаємними угодами. Використовуються з метою структурного узгодження позицій ЄСЦБ та решти фінансового сектору.

Постійний механізм рефінансування поділяється на два типи:

· механізм граничного рефінансування (marginal lending facility) надає можливість центральним банкам країн ЕВС позичати у ЄСЦБ ліквідність протягом ночі за відсотковою ставкою на рівні верхньої межі відсоткової ставки денних торгів;

· депозитний механізм (deposit facility) забезпечує депонування зайвої ліквідності центральних банків на рахунках ЄЦБ на принципах “овернайт” за відсотковою ставкою на рівні нижньої межі відсоткової ставки денних торгів.

Відсоткові ставки за депозитами і кредитами слугують нижньою і верхньою межею ринкової ставки «овернайт» і є барометром грошово-кредитної політики ЄЦБ [60]. Обов'язковому резервуванню (система обов'язкового резервування була введена рішенням Ради ЄЦБ у 1998 р.) підлягають такі пасивні статті банківського балансу, як: депозити, боргові зобов'язання та короткострокові цінні папери. Резервна ставка коливається у межах від 0 до 2% і визначається на місячній основі.

Вартість грошей в єврозоні визначається ставкою за основними операціями рефінансування ЄЦБ, яка рішенням Ради директорів ЄЦБ від 8 червня 2000 року встановлюється на тендерній основі після узгодження мінімально можливого її рівня з ЄЦБ. Крім неї до інструментарію ЄЦБ відносяться гранична кредитна ставка та гранична депозитна ставка. За станом на 10.11.2006 ставки встановлені на рівні (діють з 8.11.2001): ставка за основними операціями рефінансування - 3,25%, гранична кредитна ставка - 4,25% та гранична депозитна ставка - 2,25% [117].

3. Валютне регулювання в Європейському Союзі

Основні елементи валютної стратегії ЄС - кількісне визначення показника інфляції, контроль за обсягом грошової маси, прогноз та оцінка перспектив цінової динаміки [60]. У коротко- і середньостроковій перспективі євро становитиме значне випробування для Європи з огляду на культурні й мовні розбіжності європейських країн, відмінності в економічних структурах, соціальній і фінансовій системах, у довгостроковій перспективі очікувані прибутки від застосування спільної валюти залежатимуть від можливостей Європи зберегти і примножити власний економічний потенціал відносно США, а також нових економічних центрів, які виникають навколо Китаю [45].

Велике значення для подальшою валютної інтеграції матиме затвердження проекту Конституції ЄС усіма країнами-членами ЄС (на даний час не всі країни ЄС підтримали на референдумах проект Конституції ЄС).

Економічна та валютна інтеграція відбувалася протягом значного часу і зайняла близько 50-ти років. Євроінтеграційний процес є невід'ємною частиною глобалізації в постіндустріальній економіці в усьому світі, яка формує нові виміри інтеграційного процесу. Із створенням ЄС виникли довгострокові завдання у соціально-економічній сфері, які практично неможливо було вирішувати без використання колективних механізмів. Мова йде про такі явища, як безробіття, інфляція, пенсійне забезпечення, необхідність проведення єдиної політики в галузях економіки, науки тощо. Світовий досвід показує, що країнам ЄС вигідніше проводити оздоровлення економіки і фінансів одночасно і в стислий термін, аніж поодинці. Країни - члени ЄС не можуть вже дозволити собі різноспрямовану економічну політику [60].

Розробники об'єднання Європи вважали, що запровадження єдиної валюти і єдиної грошово-кредитної політики сприятиме прискоренню економічної інтеграції країн - членів ЄС та підвищенню темпів їх економічного росту за рахунок таких факторів:

1) усунення валютних ризиків і підвищення передбачуваності торговельних і фінансових угод в ЄС;

2) покращення очікувань економічних суб'єктів завдяки зниженню невизначеності відносно економічної політики і знищення негативних зовнішніх ефектів, оскільки наявність єдиного центрального банку гарантує проведення уніфікованої політики в галузі організації кредитування, розрахунків, ціноутворення тощо. До появи ЕВС окремі європейські країни були схильні до проведення девальвації з метою підвищення конкурентоспроможності національної продукції, виробляючи тим самим негативний зовнішній ефект як для інших країн, так і для єдиного ринку товарів і послуг.

3) зниження інфляції і відсоткових ставок завдяки підвищення ефективності валютної системи і грошово-кредитної політики;

4) усунення витрат на конвертацію коштів і скорочення строків їх переказу в інші країни ЄС12, що дає можливість зменшення оборотного капіталу і /чи прискорення його оборотності у межах окремих компаній.

Підводячи деякі підсумки семи років існування ЕВС, можна зазначити, що відмінності в рівні економічного розвитку країн, які входять до ЕВС, не є фактором, який би мав призвести до його розвалу, як прогнозували деякі експерти перед його створенням, конфлікти між його учасниками не є критичними. Водночас істотного прискорення економічного росту, як і повного опанування інфляції, теж не відбулося. Це пов'язано значною мірою з нерівномірністю процесів економічної інтеграції.

Найбільш успішною нині є інтеграція фінансових ринків. Дослідники практично одностайно зазначають, що мобільність капіталу в єврозоні є близькою до абсолютної. Поява єдиної валюти, усунення валютних ризиків, падіння транзакційних витрат і підвищення прозорості цього сектору значною мірою сприяли зниженню бар'єрів входу, створили додаткові можливості для диверсифікації портфелів, істотно збільшили ємність європейського фінансового ринку і стимулювали швидкий розвиток провідних сегментів цього ринку (особливо ринку корпоративних цінних паперів) [18].

Ці здобутки в основному є результатом «над націоналізації», на якій ґрунтується діяльність головних інститутів ЄС. До переваг, які надає «над націоналізації» для країн-членів ЄС, дослідники відносять наступне.

На мікроекономічному рівні перевагою є єдина бюджетна дисципліна та уніфікація грошових ринків країн ЄС під моніторингом наднаціональних фінансових інститутів. Це дозволяє більш ефективно боротися з інфляцією, знижувати відсоткові ставки, а з часом і податки, що повинно сприяти росту виробництва, зайнятості і стабільності державних фінансів. Так, наднаціональні механізми певним чином сприяли більш суворому підходу урядів до виконання критеріїв конвергенції, зокрема, в 1993-1997 рр. середні темпи інфляції знизилися з 4,1 до 1,9%, відсоткові ставки - з 8,0 до 6,2%, дефіцит держбюджету скоротився з 6,1 до 2,4%.

Для економічних агентів єдина валютна політика і валюта означають спільність грошово-кредитного і валютного регулювання, у тому числі регулювання фондового ринку, на всій території ЄС, істотне скорочення порівняно з мультивалютним середовищем накладних витрат на розрахункове обслуговування операцій, цінового і валютного ризику, строків переказу коштів і, як наслідок, помітне зменшення потреб цих операторів в оборотному капіталі. Це сприяє поліпшенню підприємницького клімату. Заміна національних грошей на загальні робить ціни в зоні євро «прозорими», порівнянними, що посилює конкуренцію. Компанії країн-членів ЄС можуть більш вільно оперувати на всьому просторі єврозони. Фіксовані курси в поєднанні з низькими відсотковими ставками роблять господарську кон'юнктуру більш передбачуваною та стабільною. Наприклад, в середині 1990-х років через курсові коливання країни - члени ЄС недораховувалися до 0,5% приросту ВВП і втрачали тисячі робочих місць на рік.

Здешевлення ведення рахунків і подорожей у межах ЄС, оскільки при існуючих обов'язкових обмінах купюр їх початкова вартість значно знижувалася, є перевагою для фізичних осіб. До 1999 р., подорожуючи 15 країнами - членами ЄС та обмінюючи валюту в кожній країні, громадяни втрачали на комісії значну частину суми.

Рис. 1. Довгострокові номінальні відсоткові ставки в країнах ЕВС, % річних

Також єдина валюта - євро, більш міцна порівняно з доларом і єною, що позбавляє ЄС від витрат, пов'язаних з курсовою нестійкістю в своїх зовнішньоекономічних відносинах. Із введенням євро посилюються вимоги щодо стану фінансів країн, які вступають до ЄС, особливо країн Східної Європи, що знижує для ЄС витрати, пов'язані з його потенційним розширенням [60]. У зв'язку з більшою ліквідністю, яку мали облігації, деноміновані в доларах, великі інституційні інвестори активно працювали з цими борговими зобов'язаннями. У країнах єврозони позичальники традиційно орієнтувалися на дрібних інвесторів. Після запровадження євро середній випуск облігацій в євро__ невпинно зростає, що свідчить про більшу зацікавленість у них інституційних інвесторів.[61].

Найбільш помітним досягненням ЕВС, за словами діючого президента ЄЦБ Ж.-К. Трише, є «конвергенція довгострокових відсоткових ставок і наближення їх до рівня, що надається кращими з точки зору довіри і низьких ставок відсотку країнами… Сьогодні базова довгострокова ринкова відсоткова ставка в європейській економіці нижче 4% - це рівень, якого більшість емітентів не бачили за останні 50 років» [110]. Дійсно, наближення відсоткових ставок в єврозоні виглядає вражаюче. Значно скоротився відсотковий диференціал. Короткострокові відсоткові ставки взагалі повністю вирівнялися вже до 2001 р., і з тих пір диференціал між ними відсутній.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Губський Б.В. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. - 2003. - № 5. - С. 19-27.

2. Гутник В. Европейский экономический и валютный союз: предварительные итоги и перспективы развития // Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 5.

3. Дайнен Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції / Перекл. з англ. - К.: «К.І.С.», 2006. - 696 с.

4. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. - К.: Алеута, 2004. - 478 с.

5. Дробышевский С.М., Полевой Д.И. Проблемы создания единой валютной зоны в странах СНГ. - М.: ИЭПП, 2004. - С.110

6. Европа перемен: концепции и стратегии интеграционных процессов/ Под ред. Л.И. Глухарева; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, уч.-научн. центр проблем интеграции и систем анализа ЕС, каф. полит. экономии, экон. фак. - М.: Крафт+, 2006. - 352 с.

7. Европейский плацдарм для расширения // Банковская практика за рубежом. - 2005. - №1. - С.70-71.

8. Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе. Документы Европейского Союза/ Под ред. Ю.А. Борко и др. - Т. ІІ. - М., 1994. - С. 49.