Міжнародні економічні відносини
Теорія міжнародних валютних відносин, їх місце та значення в системі світового господарства. Структура сучасної міжнародної валютної системи. Розвиток міжнародної валютної системи. Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансів.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.09.2010 |
| Размер файла | 65,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
47
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Дисципліна “Міжнародна економіка”
Дніпропетровськ - 2008
Зміст
- 1. Теорія міжнародних валютних відносин
- 1.1 Міжнародні валютні відносини в системі світового господарства
- 1.2 Структура сучасної міжнародної валютної системи
- 1.3 Розвиток міжнародної валютної системи
- 1.4 Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансів
- 2. Тести
- Перелік використаної літератури
1. Теорія міжнародних валютних відносин
1.1 Міжнародні валютні відносини в системі світового господарства
Для розуміння ролі грошей в економічній системі необхідно знати їх макрофункції, що забезпечують функціонування економічної системи [1]:
Інформаційна функція - найпростіша. Її сутність полягає в тому, що більшість процесів, що відбуваються в економіці, мають грошову форму вираження, що дозволяє одержати загальні характеристики процесів, що відбуваються в суспільстві і відповідну інформацію, необхідну для керування.
Функція вірогідності - тісно зв'язана з інформаційної. Зміст її полягає в тому, що інформація, виражена в грошовому виді повинна бути максимально зв'язана з реальними величинами, а також з параметрами, що характеризують ті чи інші процеси, що відбуваються в економіці.
Системна чи сполучна функція - суть системної функції полягає в тім, що нормальний рух грошових потоків є основною нормою функціонування економіки в цілому.
Стабілізуюча функція - тісно зв'язана із системною, оскільки велика частина процесів, що відбуваються в економіці, здійснюються за допомогою грошової форми руху, і очевидно, що нормальність функціонування є вихідною умовою стабільності чи нестабільності в цілому.
Елементарні функції грошей:
1. Функція міри вартості:
1. Дозволяє розкрити еволюцію грошей як процес виникнення специфічного товару, що виконує роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія.
2. Як міра вартості, гроші служать для того, щоб перетворювати вартість нескінченного різноманіття товарів у ціни - грошову форму вираження вартості.
3. У силу цієї ж функції виконується функція масштабу цін. Історично, масштаб цін зв'язаний з визначеною кількістю золота чи іншого коштовного металу, що входить у грошову одиницю тієї чи іншої держави. У сучасних умовах масштаб цін визначається загальним станом економічної системи і, зокрема, прийнятим державним паритетом національної валюти.
4. У силу виконання функції міри вартості, виконується функція розрахункової одиниці, що використовується для визначення ціни товару валового внутрішнього продукту, валового національного продукту, прибутку, собівартості, обсягу капітальних вкладень і т.п. .
2. Функція засобу обороту грошей:
Функція засобу обороту грошей обслуговує реалізацію товарів і послуг. Гроші в цій функції постійно надають руху товарам, визначають їхній оборот. Після кожного акта купівлі-продажу товари виходять з обороту і переходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух у сфері обороту. Для успішного виконання цієї функції гроші теж повинні бути постійними.
3. Функція засобу платежу:
Гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань. Боргові зобов'язання можуть виникнути в зв'язку з реалізацією товарів і послуг. Якщо платіж розділяється в часі від моменту передачі продавцем товару покупцю, а також у зв'язку з розподілом вартості (оплата податків, фінансування з бюджету, видача і погашення позичок і т.п.). В усіх цих випадках грошові платежі не надають руху товарам. Проте, опосередковано вони теж зв'язані з реалізацією товарів і послуг. На використанні цієї функції базується формування податку, бюджету, банківських систем, оплата роботи і т.п. .
4. Функція нагромадження:
1. Функція нагромадження дозволяє показати використання і розвиток протиріччя між функцією засобів обороту і функцією нагромадження.
Як засіб обороту гроші постійно знаходяться в обороті, але якщо вони використовуються як засіб нагромадження, вони перестають бути засобом обороту
2. Відображає можливості і потреби нагромадження вартості як особистості, так і суспільства в цілому.
3. Характеризує виникнення і розвиток розподільних і перерозподільних процесів.
4. Показує потенційні можливості в регулюванні інвестиційними процесами в суспільстві.
5. Функція світових грошей:
1. Дозволяє забезпечити участь у міжнародних розрахунках як засобу купівлі і платежу.
2. Дозволяє оцінити можливості участі тієї чи іншої держави в міжнародному поділі праці, формуванні світового ринку (на основі курсу валют і купівельної спроможності населення).
Однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин є міжнародні валютні відносини, що виникають при використанні грошей у світогосподарських зв'язках і являють собою особливий вид економічних відносин [5]. У переважній більшості випадків взаємний обмін результатами господарської діяльності і зв'язані з цим міжнародні розрахунки здійснюються в грошовій формі. Тому грошовим одиницям країни протистоять грошові одиниці інших країн. Поки національні гроші залишаються в межах границь країни, у якій вони мають ходіння, вони залишаються національними грошовими одиницями. Коли ж у силу різних обставин вони виходять за національні границі, то здобувають нову якість - стають валютою.
Використання грошових одиниць у різних сферах є причиною багатозначності терміна валюта, яким позначаються:
грошові знаки даної країни;
грошові знаки іноземних держав;
міжнародні рахункові одиниці - СПЗ (спеціальні права запозичення - Special Drawing Rights);
Таблиця 1.1. Співвідношення історичного процесу форм виробництва й еволюції грошей.
|
Форми виробництва. |
Форми грошей. |
|
|
1. Натуральне виробництво і натуральний обмін (Товар - Товар). |
1. Випадкове відокремлення з натурального обміну товарів, що виконують досить довго функцію засобів обороту. |
|
|
2. Просте товарне виробництво: 1. Розвиток обміну по формулі (Товар - Гроші - Товар). 2. Формування потреби в засобах обороту і нагромадження вартості. 3. Поява спеціальних установ, зв'язаних з забезпеченням грошового обігу. |
2. Відокремлення з товарного світу специфічного товару, що виконує функції грошей і має відповідні форми (використання коштовних металів у виді злитків і поступовий перехід до монет). |
|
|
3. Розвиток товарного виробництва: 1. Посилення масової потреби в прискоренні розрахунків, зв'язаних з обміном, платежами і т.п. . 2. Формування фінансових і кредитних установ. 3. Формування системи державного керування грошима (встановлення національної грошової одиниці, створення бюджетної системи, державна емісія грошей і т.п.). |
3. Створення головних елементів сучасної грошової системи: 1. Перехід на стабільну металеву грошову одиницю (карбування монет, установлення масштабу цін). 2. Виникнення і перехід до викорис-тання разом з металевими грошима - паперових. 3. Розвиток кредитних форм обороту грошей. 4. Розвиток безготівкових форм обороту грошей. |
|
|
4. Сучасне виробництво: 1. Розвиток установ, що спеціалізуються на банківській справі, інвестиціях, страхуванні, перестрахуванні та інше. 2. Формування і розвиток сучасної фінансово-кредитної системи, що забезпечує взаємодію держави з усіма суб'єктами економіки. |
4. Розвиток сучасних форм обороту грошей: 1. Збільшення різноманіття форм використання грошей (паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші). 2. Розвиток обороту цінних паперів, що виконують деякі функції грошей (оборот векселів, акцій, облігацій, чеків і ін). |
Міжнародні валютні відносини - сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві й обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.
Валютні відносини викликані до життя насамперед розвитком міжнародної торгівлі (переміщенням через національні границі товарів і послуг), а також міжнародним рухом капіталу, вони мають відносну самостійність, що в умовах глобальної економіки має тенденцію до зростання. Вплив валютних відносин на відтворення стає усе більш відчутним. У значній мірі це є результатом подальшої інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення інтеграційних тенденцій у різних регіонах земної кулі, істотного підвищення ролі зовнішніх факторів у національному відтворювальному процесі, величезного збільшення обсягів світової торгівлі валютою, появи і швидкого поширення нових фінансових інструментів.
Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини (МЭО), що відносяться як до сфери матеріального виробництва, тобто до первинних виробничих відносин, так і до сфери розподілу, обміну, споживання. Існує прямий і зворотний зв'язок між валютними відносинами і відтворенням. Їхньою об'єктивною основою є процес суспільного відтворення, що породжує міжнародний обмін товарами, капіталами, послугами. Стан валютних відносин залежить від розвитку економіки - національної і світової, політичної обстановки, співвідношення сил між країнами і двох тенденцій, властивих міжнародним відносинам, - партнерства і протиріч. Включення світового ринку в процес кругообігу капіталу означає перетворення частини грошового капіталу з національних грошей в іноземну валюту і навпаки. Це відбувається при міжнародних розрахункових, валютних, кредитних і фінансових операціях.
Фінансові ресурси світу (світові фінанси) - це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів світу [6]. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто відносинах між резидентами і нерезидентами. Границя між широким і вузьким визначеннями усе більше розмивається в міру глобалізації світових фінансів.
Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу). механізм цього переливу можна представити у виді схеми мал.1.1 [6]:
|
Фінансові ресурси світу |
|||||||||
|
Фінансова допомога |
Світовий фінансовий ринок (світові ринки капіталу) |
Золотовалютні резерви (ЗВР) |
|||||||
|
Міждержавні кредити і гранти |
Кредити і гранти міжнародних організацій |
Валютний ринок |
Ринок деривативів |
Ринок страхових послуг |
Ринок акцій |
Кредитний ринок |
Офіційні ЗВР |
Частки ЗВР |
|
|
Ринок боргових цінних папері |
Ринок банківських кредитів |
Рис.1.1 Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу
Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.
Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово-кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями фінансових ресурсів.
Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різними кутами зору. З функціональної точки зору його можна розбити на такі ринки, як валютний, деривативів, страхових послуг, акцій, кредитний, а ці ринки, у свою чергу, підрозділяються на ще більш вузькі.
З погляду термінів обертання фінансових активів світовий валютний ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) і ринок капіталу (довгостроковий).
1.2 Структура сучасної міжнародної валютної системи
Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків. Валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи [3].
Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні границі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків.
Світова валютна система склалася до середини 19 століття. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.
Взаємний зв'язок національної і світовий валютних систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і розходження національних і світовий валютних систем виявляються в їхніх елементах (табл.2.1).
Таблиця 1.2
Основні елементи національної і світовий валютних систем
|
Національна валютна система |
Світова валютна система |
|
|
1. Національна валюта |
1. Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці |
|
|
2. Умови конвертованості національної валюти |
2. Умови взаємної конвертованості валют |
|
|
3. Паритет національної валюти |
3. Уніфікований режим валютних паритетів |
|
|
4. Режим курсу національної валюти |
4. Регламентація режимів валютних курсів |
|
|
5. Чи наявність відсутність валютних обмежень, валютний контроль |
5. Міждержавне регулювання валютних обмежень |
|
|
6. Національне регулювання міжнародною валютною ліквідністю країни |
6. Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності |
|
|
7. Регламентація використання міжнародних кредитних засобів звертання |
7. Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів звертання |
|
|
8. Регламентація міжнародних розрахунків країни |
8. Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків |
|
|
9. Режим національного валютного ринку і ринку золота |
9. Режим світових валютних ринків і ринків золота |
|
|
10. Національні органи, що керують і регулюють валютні відносини країни |
10. Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання |
Основою національної валютної системи є національна валюта - установлена законом грошова одиниця даної держави. У міжнародних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта - грошова одиниця інших країн. З нею зв'язане поняття девізу - будь-який платіжний засіб в іноземній валюті [4]. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції).
Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, що обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з відомим відставанням шлях розвитку національних грошей - від золотих до кредитних грошей. У результаті цієї закономірності світова валютна система в 20-21 столітті базується на одній чи декількох національних валютах ведучих країн світу чи міжнародній валютній одиниці (СДР чи ЄВРО).
Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна (ключова) валюта, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної интервенції з метою регулювання курсу валют країн - учасниць світової валютної системи. У рамках Бреттон-Вудской валютної системи (1944) статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи (1976) долар фактично зберіг статус резервної валюти, але в цій якості на практиці використовуються також німецька марка (ЄВРО з 1999 року) і японська ієна.
Об'єктивними передумовами придбання статусу резервної валюти є [7]:
пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, золотовалютних резервах;
розвита мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за рубежем;
організований і ємний ринок позичкових капіталів;
лібералізація валютних операцій;
вільна оборотність валюти, що забезпечує на неї попит інших країн.
Суб'єктивним фактором висування національної валюти на роль резервної служить активна зовнішня політика, у тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті умовою визнання національної валюти в якості резервної є впровадження її в міжнародний оборот через банки і міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.
Статус резервної валюти дає перевагу країні-емітенту:
можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною
валютою;
сприяти зміцненню позицій національних експортерів у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
У той же час висування валюти країни на роль резервної покладає визначені обов'язки на її економіку:
необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти;
не прибігати до девальвації валюти, валютним і торговим обмеженням.
Міжнародні рахункові валютні одиниці використовується як умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення валютного паритету і курсу, як міжнародний платіжний і резервний засіб. Процес демонетизації золота - утрати їм грошових функцій, юридично завершений у результаті Ямайської валютної реформи (1976 -1978 р. м), негативні наслідки застосування нестабільних національних валют як світових грошей створили умови для впровадження у валютну систему СДР (спеціальних прав запозичення), ЄВРО (європейська валютна одиниця) як прототипів світових кредитних грошей. Ці нові форми світових грошей використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, а євро з 2002 року - і в готівковій формі регіональних (вхідних у союз країн) міжнародних розрахунків.
Зміцнення валютно-економічних позицій нових центрів - країн Західної Європи і Японії - обумовило сучасну тенденцію переходу від стандарту СДР на багатовалютний стандарт на основі ведучих валют (долара США, євро, японської ієни, швейцарського франка).
Однак жоден із трьох центрів не має такої переваги над іншими у валютно-фінансовій сфері, щоб установити безроздільне панування своєї валюти. Тому характерною рисою еволюції світової валютної системи на сучасному етапі є тенденція до валютного поліцентризму.
Країни Західної Європи, розташовуючи більш великими валютними запасами, ніж США, зацікавлені в збереженні їх як реальних резервних активів. Грошові функції золота не вичерпані, незважаючи на Ямайську угоду, золоті запаси залишаються фондом світових грошей і надійних резервних активів у порівнянні із сучасними функціональними формами світових грошей - національними кредитними грошима і міжнародними валютними одиницями.
Ситуація золота ілюструє невідповідність юридичної демонетизації і фактичного положення золота як надзвичайних світових грошей.
Введення в більшості країн плаваючих замість фіксованих валютних курсів з 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Тому країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.
У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції країн Західної Європи.
Слід зазначити, що створення євро - новий крок у створенні світової валюти, однак протиборство у валютному плані Європи і навіть найближчої Великобританії показує, що впровадження кредитних світових грошей, що не спираються на реальні світові резерви економічно інтегрованих країн світу - проблема неблизького майбутнього.
1.3 Розвиток міжнародної валютної системи
Поява грошей зв'язана з виникненням суспільного поділу праці, у якому можна виділити чотири основні етапи (Рис.1.2) [5].
Перший етап - розвиток землеробства і скотарства. На визначеному рівні розвитку суспільства, з появою землеробства і скотарства практично відбувся перший великий суспільний поділ праці. У цей період як гроші виступали найбільш важливі предмети споживання, що являли собою природно виниклу форму прояву мінової вартості.
|
I. Розвиток землеробства і скотарства |
Перший великий поділ праці. Поява необхідності обміну продуктами. Проста, одинична чи випадкова форма вартості. Випадковий обмін. |
|
II. Поява ремісництва |
Поглиблення спеціалізації. Обмін перетворюється в регулярний процес. Продукти обміну стають товаром. Повна розгорнута форма вартості. |
|
III. Розвиток індивідуального господарства |
Розвиток техніки. Ще існує бартер, але поступово починається використання шляхетного металу як загальний еквівалент. Поява приватної власності. |
|
IV. Поява класу купців, лихварів |
Подальший поділ праці. Поява металевих грошей як загальний еквівалент. Грошова форма вартості. |
Рис.1.2 Етапи суспільного поділу праці
До древніх видів грошей відносилися товари, що використовувалися повсякденно, а при обміні служили загальним еквівалентом. Серед товарних грошей розрізнялися продовольчі (худоба, зерно, сіль, чай і ін), хутряні (шкіри, шкіра), знаряддя праці (сокири, мотики), прикраси (кільця, браслети) і т.п.
У результаті на кожнім місцевому ринку виділявся свій еквівалент. У скотарських народів це була худоба, у мисливців - хутро і т.д. Однак роль загального еквівалента пред'являло до натуральної форми товару особливі вимоги. Він повинний був бути добре діленим, однорідним, добре зберігатися, портативним.
Зі збільшенням якості вироблених продуктів обсяг обміну збільшувався і сам обмін із простого, випадкового ставав регулярним процесом. Одинична чи випадкова форма вартості на цьому етапі перетворюється в повну чи розгорнуту.
Другий етап. Поглиблення спеціалізації привело до появи таких галузей господарства, як виготовлення знарядь праці, гончарного мистецтва, ткацтва й ін. З'являється ремісництво, що знаменує другий великий суспільний поділ праці.
З розвитком ремесла худоба перестала бути основним предметом обміну, а в ремісничому виробництві велике значення починають здобувати метали.
Роль грошей спочатку перейшла до металів у формі злитків різної форми, а потім і у формі карбованих монет.
Виділення ремесел в особливий вид виробничої діяльності привело до подальшого підвищення продуктивності праці і до розширення обміну у всіх сферах господарства, оскільки ремісники майже весь свій продукт праці робили для обміну. На цій основі обмін стає регулярним процесом, а продукт призначений для обміну, перетворюється в товар.
Третій етап. З'являються більш могутні знаряддя праці, що приводить до розвитку індивідуальної праці і переходу до індивідуального господарства. На цій базі виникають приватна власність і приватне господарство. Земля, худоба, засоби виробництва переходять у власність окремих родин, у приватну власність.
На цьому етапі розвитку ще здійснюється бартерний обмін,- товар обмінюється на товар, але поступово роль загального еквівалента переходить до шляхетних металів і, зрештою, закріплюється за золотом. З цим переходом затверджується грошова форма вартості.
Четвертий етап. Зі збільшенням обсягів виробництва виробники перестали справлятися з функціями реалізації продукції, і подальший поділ праці приводить до появи класу купців.
Це спричиняє необхідність концентрації великих грошових ресурсів, що приводить до необхідності кредитування. З цим зв'язана поява лихварства, що надалі переростає в банківську справу.
Виникнення класу купців і поява металевих грошей ознаменувалася черговий великий поділ праці.
Загальний еквівалент, у якому всі інші товари виражали свою вартість, поступово удосконалювався, поки не прийняв форму металевих грошей.
У Європі випуск паперових грошей (паперово-грошова емісія) відноситься до кінця XVIII в. У Росії паперові гроші - асигнації - уперше були введені при Катерині II.
Паперові гроші одержали широке поширення тому, що як засіб обміну вони мають многими переваги:
найменша вага (велика чи менша вартість може бути позначена цифрою на банкноті);
паперові гроші можуть поділятися шляхом випуску "дрібних" грошей;
використання засобів захисту охороняє гроші від підробки;
приватні особи не можуть по своєму бажанню створювати гроші в необмеженій кількості, що робить їх економічним, а не вільним товаром.
З витисненням реальних грошей з обертання і заміною їх грошовими знаками відбувається перехід від грошової до знакової форми вартості.
Але функціонування паперових грошей і монет у обертанні на визначеному етапі розвитку товарно-грошових відносин стає гальмом для подальшого розвитку обміну. І на зміну знакової приходить ідеальна форма вартості. Прикладом її може служити електронна система грошових розрахунків і ін. Ідеальна форма вартості являє собою вищу форму, у якій гроші як реальність уже зникають, а залишається лише їхній ідеальний образ.
Розглянуті нами етапи розвитку обміну і грошей можна коротко виразити наступною схемою:
Проста, одинична чи випадкова форма вартості.
Повна чи розгорнута форма вартості.
Загальна форма вартості:
а) грошова;
б) знакова;
в) ідеальна.
Як бачимо, гроші є історичною категорією, властивою товарному виробництву. Вони втілюють: взаємні мінові зв'язки індивідуальних виробників; відношення приватних витрат праці до сукупної суспільної праці і суспільних потреб; відношення окремого товару до всієї товарної маси, виробленої в суспільстві.
Форми існування грошей мінялися зі зміною їхніх функцій і в даний час цей процес не є завершеним.
Функція світових грошей. Міжнародний поділ праці і зв'язана з ним специфіка обміну товарами і послугами об'єктивно ставлять перед грошима нову задачу - виступати засобом зв'язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але і на міжнародному ринках, забезпечуючи тим самим загальну еквівалентність обміну. У новій якості гроші виконують функцію світових грошей. Необхідність її появи об'єктивно зв'язана з інтернаціоналізацією виробництва і виходом товарного обміну за межі національних границь.
Можливість появи цієї функції закладена в грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді, коли як носіями грошових відносин починають виступати шляхетні метали. Однак для того, щоб можливість стала реальністю, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях зворотний тому, що вони проходять у національному обертанні - від монети до злитка.
В умовах металевого грошового обігу обмін національних грошей стає можливим завдяки одноякісній основі - золоту і сріблу. Таким чином, у міжнародному обміні грошима виступали все ті ж метали - золото і срібло, але при цьому вони скидали свою монетну форму, що їм додавала державна влада. Монети перетворювалися в прості злитки.
Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на міжнародних грошових валютних ринках. У міжнародних розрахунках монети розцінюються по вазі шляхетного металу, що міститься в них, а не по їхній назві. Розходження в національних масштабах цін об'єктивно вимагає появи специфічного інструмента міжнародних економічних зіставлень. Таким стає монетний паритет, вексельний, а потім валютний курс.
Гроші, будучи універсальним товаром, мають наступні три властивості:
загальність по обмінюваному матеріалі - їх якісною індиферентністю;
загальність по охоплюваному обміном простору - світовому ринку;
загальність в тимчасовому відношенні.
Гроші, передбачаючи у своєму розвитку появу світового ринку, починають розвиватися як універсальний товар тільки зі світовим ринком. Універсальність грошового товару виявляється в появі в нього інтернаціональної вартості. Вона утворюється як світова суспільно необхідна середня з індивідуальних вартостей виробництва золота і срібла в різних країнах. Єдина інтернаціональна вартість грошового товару створює тенденцію до єдинообразія світових цін всіх інших товарів. Це порозумівається тим, що шляхетні метали поступово прагнуть туди, де вони повинні мати найбільшу купівельну силу, товари ж, навпаки, унаслідок цього повинні переміщатися в протилежному напрямку. Таким чином, універсальність грошей як товару сприяє вирівнюванню цін на різних національних ринках. Функція світових грошей - збірна, по суті, похідна від національних функцій грошей [8]. Вона опосередковує усі форми міжнародного обміну товарами і послугами як за готівку, так і з відстрочкою платежу. У функции світових грошей вони є також і мірою вартості. Будучи інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості у функції світових грошей полягає в тому, що вона може здійснюватися безпосередньо через національні масштаби цін чи опосередковано - через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути равноякісність одягненого в "національні мундири" грошового товару і їхня конвертабельность, тобто оборотність.
Національні і світова валютні системи пройшли наступний 5-ти етапний історичний цикл цивілізованих валютно-розрахункових угод у світовій торгівлі, історично підготовлених розрахунками в шляхетних металах [4]:
а) Система золотого стандарту (Паризька угода 1867 р) з вільним переміщенням золота й обміном національних валют по золотому еквіваленті;
Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:
її основою був золотомонетний стандарт;
кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія - з 1816 року, США - з 1837 року, Німеччина - з 1875 року, Франція - з 1878 року, Росія - з 1895 - 1897 р. м);
відповідно до золотого змісту валют встановлювалися і золоті паритети, тобто обмінний курс;
валюти вільно конвертувалися в золото;
золото використовувалося як загальновизнані світові гроші;
склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, то боржники воліли розплачуватися по міжнародним зобов'язанням золотом, а не іноземними валютами;
б) Перша світова війна і світова економічна криза 1929-1933 р. м. скінчила із усіма формами обміну кредитних грошей на золото ("золотодевизный стандарт" 1922 р. - Генуэзская конференція);
Генуэзская валютна система функціонувала на наступних принципах:
її основою були золото і девізи - іноземні валюти;
національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платежно-резервных засобів;
статус резервної валюти не був закріплений ні за однією валютою;
збережено золоті паритети, конверсія в золото стала здійснюватися через валюти трьох країн (США, Франція, Великобританія);
відновлено режим вільно коливних валютних курсів;
валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад;
Світова економічна криза 30 років привела до скасування золотого стандарту, ВНУТРІШНЬОГО розміну кредитних грошей на золото в Німеччині, Австрії (1924), Великобританії (1931), США (1933), Франція (1936). Незважаючи на припинення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції.
в) Бреттон-Вудська угода 1944 р. після другої світової війни, що установило світовий "золотодевизный стандарт" обміну доларів США на
золото й обміну національних валют на долари США - створення МВФ;
На Бреттон-Вудській конференції були встановлені наступні принципи і правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин:
уведений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів;
угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:
1) збережені золоті паритети валют і введена їхня фіксація в МВФ;
2) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;
3) спираючи на свій золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;
4) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим закладам за офіційною ціною, встановленої в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройскую унцію, рівну 31,1035 р. золота);
для уведення валютних обмежень була потрібно згода МВФ;
установлено режим фіксованих валютних курсів, курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі валютних паритетів, виражених у доларах США, ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (1% за Статутом МВФ і 0,75% по Європейській валютній угоді);
Економічні, енергетичні і сировинні кризи 60-х років дестабілізували Бреттон-Вудскую систему. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% у 1949 р. до 23%. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виник новий центр валютної сили у виді Європейського союзу, що суперничає зі США і Японією.
г) Ямайська угода країн - членів МВФ 1976 р. - скасування золота як засобу розрахунків, уведення міжнародної розрахункової одиниці СДР, взаконювання кредитної форми валютних розрахунків при контролі паритету національних кредитних грошей і фактичного валового національного продукту;
Четверта світова система побудована на наступних принципах:
уведений стандарт СДР замість золото-девизного стандарту;
юридично довершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото;
по Ямайській валютній угоді золото не повинне служити мірою вартості і крапкою відліку валютних курсів;
країнам надане право вибору будь-якого режиму валютного курсу;
МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання;
Підсумки функціонування СДР із 1970 року свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того виник ряд проблем:
1) емісії і розподіли;
Рахунок СДР дає можливість країні запозичати конвертовані валюти через МВФ, однак обсяг емісії незначний - 21,4 млрд. СДР (еквівалент 34 млрд. доларів), що у 1997році збільшений у два рази. Однак, оскільки розподіл СДР пропорційний внеску країни в статут МВФ, практично вони зосереджені на рахунках розвитих країн.
2) забезпечення
Важливою проблемою СДР є їхнє забезпечення, оскільки на відміну від золота вони позбавлені власної вартості. Спочатку в 1970 р. одиниця СДР прирівнювалася до 0,888671 р. золота. Потім курс СДР із 1974 року визначався як середньозважений по "валютному кошику" 16 валют, з 1981 року в "валютному кошику" залишилося 5 валют (долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк), з 1999 року "валютний кошик" складається з трьох валют (долар США, євро, фунт стерлінгів).
3) методу визначення курсу і
4) сфери використання СДР, в основному, застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахування національних валют, масштаб валютних порівнянь.
д) Маастрихское угода об уведення з 1999 р. у Європейському союзі єдиної розрахункової і фактичної валюти - ЄВРО з відмиранням поняття "національна валюта", з 2002 року національні валюти в країнах Європейського Союзу вилучені з обороту.
В даний час у ході еволюції світового економічного розвитку відбувся природний розвиток поняття "гроші" - від натуралістичного (з власною вартістю грошей як перехідного засобу товарного обміну) до кредитно-розрахункового наповнення (заснованого на паритеті вартості національного продукту країни і співвідношення з продуктивністю праці і національних продуктів інших країн світу). При цьому вихідні поняття золота збереглися як резервні засоби розрахунків, а розвиток світових телекомунікацій привів до створення "електронних безготівкових" грошей як форми всесвітнього розрахункового засобу.
1.4 Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансів
Одним з найважливіших аспектів регулювання валютних операцій державою виступає обраний нею режим і сфера застосування національної валюти. У залежності від цього варто говорити про ступінь конвертованості валюти.
Конвертованість національної грошової одиниці [7] - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і назад без прямого втручання держав у процес обміну. Ступінь конвертованості назад пропорційна обсягу і твердості впроваджених у країні валютних обмежень. Під обмеженнями розуміються особливі дії офіційних інстанцій, що безпосередньо ведуть до звуження можливостей, підвищенню витрат чи появі невиправданих затягувань у здійсненні валютного обміну і платежів по міжнародних угодах.
З цього погляду усі валюти умовно поділяються на три групи: неконвертовані (замкнуті), частково і вільно-конвертируємі валюти - ВКВ [1].
Неконвертована валюта використовується тільки для внутрішніх розрахунків. Держава вводить у цьому випадку заборони на ввіз і вивіз іноземної і національної валюти, їхню покупку і продаж. Такий режим використовується, як правило, у слаборозвинених країнах. Валютні обмеження вводяться з метою підтримки курсу національної валюти, зрівноважування платіжного балансу, концентрації валютних ресурсів у руках держави.
Багато держав застосовують частково конвертовані валюти. При такому режимі зберігаються заборони на використання іноземної валюти чи по окремих операціях, чи для окремих суб'єктів. Скажемо, можна надати волю оплаті в іноземній валюті поточних операцій (експортно-імпортні операції, приватні перекази грошей за рубіж і т.п.), але забороняти ввіз іноземної валюти для інвестування. Часткова конвертованість вважається внутрішньою, коли держава не обмежує здійснення операцій з іноземною валютою для резидентів, тобто фізичних осіб, що постійно проживають, і юридичних осіб, зареєстрованих у цій країні, але забороняє валютні операції для нерезидентів, тобто всіх інших суб'єктів. Часткова конвертованість буде зовнішньою, якщо право на здійснення операцій з іноземною валютою надається нерезидентам, але вони заборонені для резидентів.
Вільно конвертована валюта безперешкодно обмінюється на інші іноземні валюти у всіх видах операцій: поточних, - зв'язаних з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю, кредитних і закордонних інвестиціях. До числа таких валют відносяться долар США, канадський долар, національні валюти країн Європейського Союзу, Швейцарії, Швеції, Японії. Вільно конвертовані валюти складають основу сучасної міжнародної валютної системи.
Можна зробити висновок про те, що чим менше обмежень, тим більше “ринковим" є механізм формування попиту та пропозиції на валютному ринку.
Важливим елементом валютної системи є валютний курс. Валютний курс необхідний для [3]:
взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, тому що валюти інших країн не можуть обертатися в якості законного і платіжного засобу на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за рубежем. Боржник здобуває іноземну валюту на національну для погашення заборгованості і виплати відсотків по зовнішніх позиках;
порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах;
періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.
. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют двох країн. Реальний - відносна ціна товарів, зроблених у двох країнах, реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товарів у національних валютах і розраховується по формулі:
Р = Н * Ц1/Ц2
де Н - номінальний обмінний курс, Ц1 - рівень цін в одній країні, а Ц2 - в іншій. Звідси:
Н = Р * Ц2/Ц1
Виробники і покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. У результаті зіставлення виявляється ступінь вигідності розвитку якого-небудь виробництва в даній країні чи інвестицій за рубежем.
У зв'язку з різким збільшенням міжнародного руху капіталів на валютний курс впливає купівельна спроможність валют по відношенню не тільки до товарів, але і до фінансових активів, тобто конвертованість валют.
Розглянемо фактори, що впливають на валютний курс і конвертованість валюти. Серед них можна виділити наступні [7]:
1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їхній купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відбиваючи чинність закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, той нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінювання грошей у країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння її курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно просліджується в середньо - і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
2. Стан платіжного балансу. Активний (експортний) платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний (імпортний) платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.
3. Різниця процентних ставок у різних країнах. Зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження приводить до відтоку капіталів, у тому числі національних, за кордон.
4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно змінюють її на більш стійкі валюти, що далі погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політику, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих” грошей.
5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку й у міжнародних розрахунках.
6. На курсове соотношение валют впливає також прискорення чи затримка міжнародних платежів. У чеканні зниження курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпроти, переважає прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.
7. Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках. Вона визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище факторами, що здійснюють вплив на її валютний курс. Причому ділери враховують не тільки дані темпів економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але і перспективи їхньої динаміки.
Ви є радником в уряді малої країни, яка виробляє промислові товари, використовуючі капіталомісткі фактори виробництва, і сільгосппродукцію, використовуючі працемістські фактори виробництва. Значна частка сільгосппродукції експортується. Уряд має намір стимулювати виробництво промислових товарів і збільшити митні тарифи. Яка Ваша думка?
Відповідь:
Основою методів протекціонізму є наступні інструменти економічної політики [3]: імпортна квота, імпортний тариф, внутрішня субсидія.
Імпортна квота - це найбільш жорсткий засіб протекціонізму, який у натуральному виразі обмежує можливість міжнародної торгівлі та послуг, незалежно від порівняльних переваг вітчизняних та імпортних товарів і послуг. При цьому введення імпортної квоти не впливає на якісне підвищення вітчизняної продукції та послуг.
Імпортний тариф - це додатковий податок, який підвищує внутрішню ціну імпортованих товарів та робіт у зрівнянні з товарами та роботами вітчизняними. Але імпортний тариф - не обмежує присутності іноземних товарів на внутрішньому ринку, а впливає косвенно - тобто через конкурування цін на вітчизняні та імпортні товари. При більш високій якості імпортних товарів та послуг - імпортний тариф неефективний.
Внутрішня субсидія - виділяється за рахунок державного бюджету напряму чи зменшенням податкових внесків для субсидованих підприємств (косвенна субсидія). Застосування внутрішньої субсидії веде до перерозподілу соціальних статей бюджету та погіршенню соціального стану населення.
Найбільш суспільно ефективним із розглянутих є імпортний тариф, який є ринковим механізмом, впливаючи на конкурентоздатність вітчизняної продукції тільки вищої чи рівної якості у зрівнянні з імпортними товарами чи послугами.
Оскільки малій країні світовий ринок може запропонувати будь-яку кількість промислового товару, то очевидно, що на внутрішньому ринку малої країни національна ціна буде дорівнювати світовій. Запровадження імпортного тарифу приведе до зростання ціни товару на внутрішньому ринку на величину митного тарифу на абсолютну величину (специфічне мито) чи процентну величину (адвалерне мито). Наслідки запровадження митного тарифу очевидні:
по-перше, внутрішня ціна зростає на величину тарифа;
по-друге, збільшується кількість товарів, які бажають продати вітчизняні виробники за підвищеними цінами (для конкуренції - трохи меншими ніж на імпортні товари);
по-третє, зменшується кількість імпортних товарів, які можуть придбати споживачі.
Аналіз розподілу здобутків (втрат) від застосування імпортного мита:
по-перше, від імпортних тарифів виграють національні виробники та уряд;
по-друге, втрати від впровадження мита несуть споживачі, які фінансують як додаткові прибутки уряду, так і національних виробників.
Таким чином, від впровадження митного тарифу замість вільної торгівлі знизиться добробут суспільства:
яке повинно буде фінансувати уряд при схильності до споживання якісного імпортного товару за підвищеними цінами з сплатою митного тарифу уряду;
чи яке буде фінансувати підвищення цін на вітчизняні товари (без гарантії підняття їх споживчої якості), при цьому за рахунок різної порівняльної собівартості вітчизняної та імпортної продукції вітчиз-няний виробник не зможе компенсувати весь обсяг зниження імпорту;
Імпортний тариф - це додатковий податок держави з покупців, який підвищує внутрішню ціну імпортованих товарів та робіт у зрівнянні з товарами та роботами вітчизняними.
Надмірне завищення імпортного тарифу, який є ринковим механізмом, впливаючи на конкурентоздатність вітчизняної продукції тільки вищої чи рівної якості у зрівнянні з імпортними товарами чи послугами, може привести з врахуванням бюджетних обмежень купівельної спроможності вітчизняних споживачів до повного відказу від споживання імпортних товарів, навіть і дуже високої якості. Тоді державний дохід від тарифу стане дорівнювати 0, при цьому не буде ніяких конкурентних стимулів для вітчизняного виробника для підвищення якості продукції [5].
Окрім цього, слід врахувати, що зовнішній великий світ при значних втратах від зменшення доходів від продажу своїх промислових товарів у малій країні, як правило, у відповідь встановлює з свого боку підвищення імпортних тарифів на сільгоспродукцію, яка експортується малою країною. В результаті експорт сільгоспродукції може впасти настільки низько, що коштів на імпорт в малої країни просто не вистачить. Таким чином мала країна буде „закапсюльована" в межах кордонів, оскільки великий світ зможе знайти будь-яку кількість сільгосппродукції в інших країнах.
Реальним механізмом підняття виробництва промислових товарів в малій країні є створення спільних підприємств чи відкриття філій виробництв промислових товарів великих країн. Це дозволить при піднятті виробництва промислових товарів отримувати великим країнам частку прибутку, що створить
умови для отримання частки прибутку великими країнами у натуральному вигляді експортованої сільгоспродукції.
Таким чином великим країнам стане вигідним як розвиток виробництва промислових товарів в малій країні, так і експорт сільгосппродукції з малої країни.
В якій із країн і чому буде більше схильність до поточного споживання, і в якій до майбутнього споживання:
а) Туркменістані, де значні запаси газу, які не потребують значних інвестицій для їх розробки?
б) Японії, яка випереджає інші країни по темпам розвитку новітніх технологій?
в) Естонії, яка активно проводить економічні реформи і швидко перейшла до ринку?
Відповідь:
а) В Туркменістані - більша схильність до поточного споживання, ніж до майбутнього споживання.
Майбутнє споживання - це сьогоднішні інвестиції, які у майбутньому дають науково-технологічний виграш країні у її експортному потенціалі, тобто інший світ переплачує розвинутій країні за високотехнологічні капіталомісткі товари, поставляючи взамін працемістські низькотехнологічні продукти.
б) В Японії - більша схильність до майбутнього споживання, ніж до поточного.
Це пов'язане з відсутністю в Японії природних енергоносіїв і необхідністю розвитку експортно-орієнтованої високотехнологічної продукції для їх придбання, що потребує великі інвестиції.
в) в Естонії - при перехідній економічній ситуації та практичній відсутності природних багатств - єдиний шлях - це шлях майбутнього споживання з поточною жорсткою економією коштів поточного споживання. При цьому, при дуже низькій плотності населення та відсутності значної промисловості - інвестування майбутнього споживання повинно вкладатися в розвиток рекреаційної, туристичної інфраструктури, будівництво транзитних шляхопроводів до транзитних морських портів лінії „Європа - Азія".
2. Тести
1. Міжнародний поділ праці це:
а) заснований на міжнародному розподілі праці стійкий обмін між країнами продуктами, які виробляються з найбільшою ефективністю;
б) найвищий ступень розвитку суспільного територіального розподілу праці між країнами, котрий передбачає концентрація виробництва певної продукції в окремих країнах;
в) історично склалося так, що скупчення окремих чинників виробництва в різних країнах є передумовою виробництва певних товарів і економічно більш ефективно, ніж в інших країнах;
Подобные документы
Міжнародні економічні відносини у системі світового господарства, класифікаця та типи країн світу. Теорії міжнародної торгівлі та роль держави в регулюванні зовнішньоторговельних відносин. Світова валютна система та фактори, що впливають на її розвиток.
методичка [522,6 K], добавлен 30.05.2012Валютний курс - інструмент міжнародних фінансових відносин, його види та функції. Фактори й чинники впливу на валютний курс, механізми його утворення. Режими фіксованого курсу, з обмеженою та підвищеною гнучкістю. Конвертованість валюти та її котирування.
реферат [40,1 K], добавлен 27.10.2011Валютний курс як економічна категорія, основні фактори впливу на зміни обмінного курсу валют. Купівельна спроможність (сила валюти). Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні курси. Державне регулювання валютних відносин.
лекция [36,1 K], добавлен 10.08.2011Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.
курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008Характеристика національної грошової одиниці, ринку акцій, облігацій. Особливості управління та організації експортно-імпортних операцій у системі міжнародних фінансових відносин. Характеристика офшорний банківських центрів. Розвиток банківської системи.
контрольная работа [31,8 K], добавлен 10.12.2013Глобальні трансформації, зруйнування СРСР, поява у світовому співтоваристві нових політичних одиниць. Поява на політичній карті незалежної України. Її місце в системі сучасних міжнародних відносин, співробітництво з впливовими міжнародними інституціями.
контрольная работа [22,1 K], добавлен 31.01.2010Реальна практика валютних відносин. Особливості застосування, позитивні риси та недоліки Ямайської валютної системи. Спеціальні права запозиченя. Акредитив та його види. Схема організації розрахунків акредитивами. Крах Бреттон-Вудської валютної системи.
контрольная работа [230,9 K], добавлен 09.08.2009Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.
реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011Євро як важлива складова міжнародної валютної системи, передумови перетворення евро на ключову валюту та причини зовнішньої нестабільності. Міжнародні розрахунки з використанням пластикових карток. Загальна характеристика міжнародного ринку акцій.
реферат [20,7 K], добавлен 30.10.2011Світове господарство, його сутність та етапи розвитку. Міжнародні економічні відносини і поділ праці, форми міграції. Теорії зовнішньої торгівлі. Особливості її сучасного розвитку. Міграція робочої сили. Еволюція світової валютно-фінансової системи.
презентация [179,8 K], добавлен 24.09.2015
