Економічні наслідки та регулювання міжнародної міграції робочої сили на світовому та регіональному ринку
Сутність, структура та основні риси світового ринку праці. Показники міжнародної та регіональної міграції, її економічні наслідки. Регулювання міжнародної та регіональної міграції робочої сили. Масштаби, форми та напрямки сучасних міграційних процесів.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.09.2010 |
| Размер файла | 42,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародної та регіональної міграції
1.1 Сутність, структура та основні риси світового ринку праці
1.2 Показники міжнародної та регіональної міграції
1.3 Економічні наслідки міграції
Розділ 2. Регулювання міграційних процессів
2.1 Регулювання міжнародної міграції робочої сили
2.2 Регулювання регіональних міграційних процесів
Розділ 3. Перспективи міжнородной та регіональной міграції
3.1 Масштаби, форми, напрямки сучасних міграційних процесів
3.2 Участь України в міждержавному обміні робочою силою
Висновок
Список використаної література
Вступ
Актуальність дослідження величезна, адже міграція являє собою переселення населення з одних держав в інші, викликане причинами економічного й іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Розглянувши детальніше міграцію робочої сили можна зробити висновок, що сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їхній міждержавного перерозподілу. Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства країн, що приймають, і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, що фінансуються з бюджету, спрямованих на обмеження притоку іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграція). Більшість країн, що приймають, використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відбір небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, запропонованих до кваліфікації, освіті, віку, стану здоров'я, на основі кількісного і географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через оплату матеріальної компенсації іммігрантам, що їдуть, створення робочих місць, фахове підготування іммігрантів, надання економічної помочі країнам масової еміграції.
Метою дослідження є розгляд економічних наслідків та регулювання міжнародної міграції робочої сили на світовому та регіональному ринку.
Предметом економічні наслідки та регулювання міграції.
Об'єктом дослідження є міжнародна міграція робочої сили на світовому та регіональному ринку
Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародної та регіональної міграції
1.1 Сутність, структура та основні риси світового ринку праці
Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.
Світовий (міжнародний) ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва -- капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5--10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.
У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.
Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці -- робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.
Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдаючись до депортації.
Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.
На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т, д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.
Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям -- людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).
Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах -- експортерах та імпортерах робочої сили.
Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» --Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70--80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.
90-ті роки позначилися появою якісно нових рис міжнародного ринку праці:
по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням економікою промислове розвинутих країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої сили. Цей розрив для США в останньому циклі першої половини 90-х років склав одинадцять місяців, тоді як у період криз 1974--1975 рр. і 1980--1982 рр. скорочення безробіття йшло практично слідом за поліпшенням економічної кон'юнктури;
по-друге, нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність змушених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій робітників у міру виходу економіки з кризи швидко знижувалась;
по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього десятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи.
Циклічна криза не тільки безпосередньо впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежнюється функціонування ринку праці.
Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у отриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.
Крім того, підприємці прагнуть знизити витрати на робочу силу шляхом збільшення тривалості робочого тижня. Середня його тривалість у США в цей період складала 41,7 год., а понаднормові -- 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.
Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для низькокваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10--15% усіх робочих місць Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50--60% усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в матеріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Йдеться насамперед про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера), а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої сили, що виштовхується з інших галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років.
Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.
На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит на додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різноманітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці, посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції. Раціоналізація і технічне переозброєння виробництва приводять до того, що економічне зростання досягається головним чином за рахунок збільшення продуктивності праці, тим самим звужуються можливості використання додаткової робочої сили. Про це, зокрема, свідчить той факт, що темпи зростання зайнятості в останній період у фазі піднесення нижчі, ніж у попередніх циклах.
Щодо країн з перехідною економікою, то проблема довгострокового безробіття є для них ще гострішою, ніж для розвинутих країн. Особливо серйозна ситуація склалася тут із зайнятістю жінок. Серед інших груп населення, які вразило безробіття, -- малокваліфіковані робітники та молодь, особливо з початковою освітою. Зростання безробіття на тлі падіння виробництва й високих темпів інфляції призвело у 90-ті роки до різкого зниження реальної зарплати у всіх цих країнах.
У формуванні міжнародного ринку праці втілилися такі характерні тенденції сучасного етапу розвитку людської цивілізації, як посилення соціальної орієнтації світової економіки, демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети, розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей. Крім того, об'єднання національних ринків праці в один - світовий - істотно позначається на макроекономічній політиці окремих держав у галузі праці та соціально-трудових відносин, знімаючи обмеження, спричинені національними особливостями, та надаючи їй більш універсального характеру. Розвиток міжнародного ринку праці матеріалізується у зростанні масштабів та інтенсивності міжнародних міграційних процесів, які набувають дедалі глобальнішого характеру, залучаючи населення абсолютної більшості країн світу. Поглиблення науково-технологічної революції, кардинальні зміни на політичній карті світу, структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових рис і особливостей міжнародної трудової міграції, модифікацію її закономірностей і тенденцій. Ці зміни стосуються напрямків міжнародних міграційних потоків, обсягів та географії переселенських рухів, професійно-кваліфікаційного складу мігрантів, їхньої ролі в економічних процесах.
На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці (Південно та Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський), які являють собою арену масових міграційних процесів, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами. За даними міжнародної статистики, на кінець XX ст. у світі налічувалося близько 25 млн. працівників-мігрантів, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4-5 разів і сягає понад 120 млн. осіб.
До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.
1.2 Показники міжнародної та регіональної міграції
Невід'ємним процесом на ринку праці є рух робочої сили, тобто міграція. Вона виражається у переміщенні працездатного населення з одного населеного пункту в інший, пов'язане зі зміною місця проживання і місця праці.
Виокремлюють такі види міграції робочої сили:
1) постійна;
2) періодична;
3) маятникова.
Постійна міграція означає переселення працездатного населення зі зміною місця проживання. Періодична -- це переміщення на певний строк і повернення до попереднього місця проживання. Маятникова міграція передбачає регулярні переміщення населення в інший населений пункт у зв'язку з навчанням або роботою.
Для вивчення міграції робочої сили використовують абсолютні і відносні показники. До абсолютних належать:
1) кількість прибулих;
2) кількість вибулих;
3) чиста міграція:
Чиста міграція = Кількість прибулих -- Кількість вибулих;
4) валова міграція:
Валова міграція = Кількість прибулих + Кількість вибулих.
Швидкість міграції характеризується за допомогою відносних показників, які визначаються в розрахунку на 1000 осіб середньої чисельності населення:
1. Загальний коефіцієнт міграції:
.
Коефіцієнт міграції показує відносну зміну чисельності населення даної місцевості.
2. Коефіцієнт інтенсивності руху мігрантів:
.
Ці показники характеризують ступінь поширення руху населення в даній місцевості.
Розвиток ринку праці веде до інтенсивного руху трудових ресурсів, у тому числі до посилення міграційних процесів.
Особливо зростає маятникова міграція у зв'язку з невідповідністю розміщення робочих місць, навчальних закладів з місцем проживання населення.
1.3 Економічні наслідки міграції
Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX століття. Вона являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній й ін.
Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили.
На початок 1995 р. у світі нараховувалося більш 35 млн. трудящих-мігрантів проти 3,2 млн. у 1960 р. Якщо вважати, що на кожного трудящого-мігранта приходиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення в середині 90-х років перевищує 100 млн. чоловік.
Міжнародна міграція робочої сили у другій половині ХХ століття стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарчого життя. Міжнародний ринок робочої сили існує поряд з іншими світовими ринками: наприклад, товарів і послуг, капіталу. Робоча сила, переміщаючи з однієї країни в іншу, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Тому цілком доречним є висновок, що міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.
Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види:
1)праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає.
2)професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи;
3)нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльність;
4)переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни;
5)біженці - особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності.
Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо). Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.
Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинутих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють по'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у перенасичені таким ресурсом, як праця, регіони. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою - службовці, спеціалісти та вчені.
У середині XIX століття було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення. У 40-і роки XIX сторіччя відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, унаслідок т.зв. «картопляного голоду».
Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX в. з Італії і країн Східної Європи в США була зв'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході економічного пожвавлення.
В міру розгортання науково-технічної революції усе більш підсилюється переїзд висококваліфікованих працівників з одних країн в інші, що одержав назву «відтік умів». По всіляких причинах велике число вчених, інженерів, лікарів і інших фахівців з вищим утворенням емігрують з європейських держав за океан. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше здобувати вже готових фахівців з інших регіонів, чим навчати їх у себе. Для країн, що розвиваються, «відтік умів» обертається великим економічним, соціальним, політичним і моральним збитком.
Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX-XXІ століття. Вона являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній й ін.
Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили.
На початок 1995 р. у світі нараховувалося більш 35 млн. трудящих-мігрантів проти 3,2 млн. у 1960 р. Якщо вважати, що на кожного трудящого-мігранта приходиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення в середині 90-х років перевищує 100 млн. чоловік.
Міжнародна міграція робочої сили у другій половині ХХ століття початку XXІ стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарчого життя. Міжнародний ринок робочої сили існує поряд з іншими світовими ринками: наприклад, товарів і послуг, капіталу. Робоча сила, переміщаючи з однієї країни в іншу, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Тому цілком доречним є висновок, що міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.
Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види:
1)праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає.
2)професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи;
3)нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльність;
4)переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни;
5)біженці - особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності.
Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо). Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.
Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинутих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють по'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у перенасичені таким ресурсом, як праця, регіони. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою - службовці, спеціалісти та вчені.
У середині XIX століття було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення. У 40-і роки XIX сторіччя відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, унаслідок т.зв. «картопляного голоду».
Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX в. з Італії і країн Східної Європи в США була зв'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході економічного пожвавлення.
В міру розгортання науково-технічної революції усе більш підсилюється переїзд висококваліфікованих працівників з одних країн в інші, що одержав назву «відтік умів». По всіляких причинах велике число вчених, інженерів, лікарів і інших фахівців з вищим утворенням емігрують з європейських держав за океан. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше здобувати вже готових фахівців з інших регіонів. Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX століття. Вона являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній й ін.
Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили.
На початок 1995 р. у світі нараховувалося більш 35 млн. трудящих-мігрантів проти 3,2 млн. у 1960 р. Якщо вважати, що на кожного трудящого-мігранта приходиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення в середині 90-х років перевищує 100 млн. чоловік.
Міжнародна міграція робочої сили у другій половині ХХ століття стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарчого життя. Міжнародний ринок робочої сили існує поряд з іншими світовими ринками: наприклад, товарів і послуг, капіталу. Робоча сила, переміщаючи з однієї країни в іншу, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Тому цілком доречним є висновок, що міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.
Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види:
1)праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає.
2)професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи;
3)нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльність;
4)переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни;
5)біженці - особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності.
Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо). Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.
Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинутих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють по'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у перенасичені таким ресурсом, як праця, регіони. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою - службовці, спеціалісти та вчені.
У середині XIX століття було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення. У 40-і роки XIX сторіччя відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, унаслідок т.зв. «картопляного голоду».
Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX в. з Італії і країн Східної Європи в США була зв'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході економічного пожвавлення.
В міру розгортання науково-технічної революції усе більш підсилюється переїзд висококваліфікованих працівників з одних країн в інші, що одержав назву «відтік умів». По всіляких причинах велике число вчених, інженерів, лікарів і інших фахівців з вищим утворенням емігрують з європейських держав за океан. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше здобувати вже готових фахівців з інших регіонів.
Розділ 2. Регулювання міграційних процесів
2.1 Регулювання міжнародної міграції робочої сили
Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в міжнародних відносинах практикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.
Іноземна робоча сила вербується нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, у функції яких входить ретельний відбір кандидатів для праці на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації. Такі вербувальні пункти засновані, зокрема, німецьким урядом в Італії, Греції, Іспанії, Туреччині, Португалії. Аналогічні вербувальні агентства за кордоном має й Франція, а також інші країни. Держава часто регулює й перевезення робітників, що завербовані за кордоном, звичайно їх доставляють до місця роботи партіями у спеціальних поїздах.
Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості. У Швейцарії, наприклад, іммігрантам заборонено протягом року міняти місце роботи, протягом двох років -- професію та місце проживання, заборонено брати участь у профспілковій діяльності. Подібні за змістом законодавства щодо іммігрантів діють також у Бельгії, Нідерландах, Франції, ФРН, Швеції та інших країнах. Разом з тим засоби державного регулювання імміграції в різних країнах дещо відмінні. Французький та бельгійський уряди, наприклад, заохочують сімейну інтеграцію і проводять курс на обмеження загальної кількості іноземців, що перебувають у країні. Німецький уряд установив обмежувальний кількісний ценз для іноземців у районах країни з їх надто високою питомою вагою і здійснює ротацію іноземних працівників у цілому.
Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами. Двосторонні угоди про обмін робочою силою укладені між ФРН і Туреччиною, ФРН і Італією, Марокко, між Нідерландами й Тунісом, Францією й Алжиром, Францією й Португалією. Окремі угоди регулюють міграцію в певних регіонах світу. До них належить, зокрема, укладена скандинавськими країнами угода про утворення «Скандинавського ринку праці», відповідно до якої між цими країнами встановлений вільний обмін робочою силою.
Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.
Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.
У 1980 р. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту відносно мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, а у випадку добровільного повернення -- в життя країни походження. В межах цього проекту здійснюється експериментальний проект забезпечення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.
Останнім часом у зв'язку з утворенням «єдиної Європи» у країнах ЄС гостро постало питання про можливі наслідки цього процесу на ринку робочої сили. Активно обговорюється перспектива припинення використання праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень наполягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолютну більшість серед іммігрантів.
Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці -- для іммігрантів та для своїх працівників -- уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.
Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав--споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах мігрантів. У постановах урядів національні інтереси превалюють над міжнародними нормами та інтернаціональними принципами рівності й свободи.
Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:
* управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;
* сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;
* організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.
2.2 Регулювання регіональних міграційних процесів
Сучасний регіональний європейський простір перенасичений робітниками-мігрантами. Міграційні процеси перебувають в епіцентрі уваги світового та європейського співтовариств, національних урядів більшості держав світу.
Проблеми міграції населення справедливо привертають до себе увагу провідних вчених, дослідників. Як вважає професор Філіпенко А.С., міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, які беруть участь в обміні трудовими ресурсами. На його думку, міжнародне регулювання даних процесів сприяє організованим та планомірним переміщенням робочої сили [2]. Міграційні переміщення характеризуються еміграцією (примусовий або добровільний виїзд населення за кордон) та імміграцією (в'їзд до іншої країни на певний період). Сучасну міграційну ситуацію в світі визначають основні імпортери робочої сили. Мова йде про такі країни, як: США, Канада, країни-члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу тощо. З розвитком міжнародного руху робочої сили створювались і вдосконалювались механізми державного управління міграційними потоками. Міжнародна міграція робочої сили та проблеми, спричинені нею, викликали необхідність створення системи державного та міжнародного регулювання [3].
Рух трудових ресурсів набирає різних форм, серед яких виділяють: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу увагу привертає територіальний рух робочої сили. Хоча посилюється значення й інших форм у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили. Якими б не були первісні мотиви міграцій, останні є явищем передусім економічним, зумовленим пошуком нового робочого місця. Отже, міграція населення є фактором формування пропозиції робочої сили на міжнародному, національному та регіональному ринках праці.
Водночас необхідно вказати на те, що специфіка міграційних процесів в межах міжнародного економічного простору, в тому числі і регіонального, визначається наступними особливостями:
-глобальний характер міжнародної міграції робочої сили (охоплює всі країни світового співтовариства);
-переважання міграції робочої сили в загальному обсязі міграційних потоків;
-зростання питомої ваги демографічних факторів у розвитку міграційних процесів;
-збільшення масштабів міжнародної міграції робочої сили;
-розширення форм міграції та структури міграційних потоків;
-збільшення обсягів нелегальної міграції робочої сили.
Міжнародний рух робочої сили має специфічну для нього організацію переміщення людей. В деяких країнах майже всі галузі залежать від імпорту робочої сили. Територіальні переміщення населення здійснюються в певному соціальному просторі, що характеризується можливостями працевлаштування, життєвими благами, можливостями придбання житла, отримання освіти, спілкування, а також політичною стабільність та особистою безпекою.
Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, найбільш суттєвими є: висока швидкість розповсюдження інформації, швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень, засобів комунікації тощо. Різнобічні напрямки міграційних потоків обумовили те, що кожний сформований міграційний центр робочої сили має свої особливості.
Міграційні процеси в межах міжнародного та регіонального економічного простору мають давню історію, коли розвиток работоргівлі сприяв міграції іноземних робітників у великих масштабах. Така міграція носила примусовий характер. Близько 15 млн. мешканців Західної Африки було вивезено до Нового Світу такими країнами, як Англія, Франція, Португалія та Голандія. Відміна рабства на початку ХІХ ст. сприяла інтенсифікації цього процесу. Колоніальні країни залучали іноземних робітників на умовах контракту. Як правило це були вихідці з Індії, Китаю, які працювали в Америці, Африці та Азії. Протягом ХІХ - початку ХХ ст. таким шляхом мігрувало від 12 млн. до 37 млн. осіб [5]. Одночасно відбувався відтік робочої сили з Європи до Нового Світу. Протягом 1846-1939 років з Європи до Америки виїхало 38 млн. чол., до Канади -7 млн., до Бразилії - 4,6 млн. Після другої світової війни спостерігалася зустрічна міграція до Європи. У 1968 році громадяни ЄС отримали право на вільне пересування та зайнятість в межах ЄС. Іноземна наймана робоча сила переважала на підприємствах країн-членів ЄС порівняно з кількістю громадян ЄС, які працювали за його межами.
На протязі ХХ ст. головним імпортером робочої сили були США. Наприкінці 90-х років в цю країну щорічно приїжджало 660 тис. іммігрантів. Європа, яка була на протязі перших шести десятиріч ХХ ст. експортером робочої сили, починаючи з 60-х років, стала її нетто-імпортером. Значні міграційні потоки спричинили те, що питома вага іноземців в населенні деяких європейських країн вже перевищує 5%, в той час, як в США вона складає понад 10%, а в Австралії - 20%. На сьогодні загальна чисельність іноземного населення в країнах ОЕСР в цілому 57 млн. чол. або 7% населення. Країни Західної Європи занепокоєні зростаючою кількістю мігрантів, насамперед з країн колишнього Радянського Союзу. Це створює додаткові проблеми разом з тими, що пов'язані з біженцями з колишньої Югославії та афро-азіатського регіону. Однак, можна впевнено стверджувати, що міграційна політика країн Заходу буде спрямована на залучення іноземної робочої сили з огляду на значну потребу в іноземних робітниках. Разом з тим будуть мати місце певні тенденції більш суворого регулювання даного процесу, що матиме відображення у відповідних законодавчих і нормативних актах.
Характерними особливостями міграції громадян України в межах європейського простору є тенденція трудової міграції за кордон на постійне, тривале або тимчасове проживання. За даними Державного комітету з питань охорони державного кордону України країнами, до яких громадяни України виїжджали у 2002 році найчастіше, були: Росія - 6,1 млн., Польща - 4,2 млн., Угорщина - 1,8 млн., Молдова - 1,3 млн., Білорусь - 0,9 млн., Словаччина - 262 тис., Туреччина - 177 тис., Румунія - 116 тис., Чехія - 97 тис., ФРН - 96 тис. У 2003 році основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів були Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%) [7]. У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія, частково Білорусь), нові країни-члени ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи.
З огляду на те, що структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових напрямків, рис та особливостей міжнародної трудової міграції, вихід України на міжнародну арену у 1990-і роки актуалізував питання збалансованого, комплексного, багаторівневого та багатостороннього управління міграційними процесами (на рівні міжнародних організацій, інтеграційних угруповань тощо).
Розділ 3. Перспективи міжнародної та регіональної міграції
3.1 Масштаби, форми, напрямки сучасних міграційних процесів
Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.
На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежують імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в СІЛА емігрувало 3,3 млн. чол., в Канаду -- більш ніж 2 млн. тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у СІЛА, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. Їхня кількість, з урахуванням як легальних, так і нелегальних емігрантів, перевищує два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Міграційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні два десятиліття імміграція в США зростала також за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також країн Південної і Східної Європи.
Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій. Найбільшу кількість іноземних робітників поглинають Аргентина та Венесуела. Загальна чисельність іноземних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн. чол.
Зовсім новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили в повоєнні часи став регіон Перської затоки. Великомасштабна міжнародна міграція робочої сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок збільшення видобутку нафти потреба в робочій силі перевищила кількість місцевої. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 р., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку. В 1975 р. немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. чол., у 1980 р. -- 4 млн., або 44% загальної кількості населення. Наприкінці 90-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн. чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50% усієї робочої сили. Переважну частину арабської міграції забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.
Щодо Африканського континенту, то тут регіоном найактивніших міграційних рухів є країни Південної та Центральної Африки. Слідом за залученням іноземного капіталу вдалися до імпорту робочих рук ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія, в яких у середині 90-х років працювало понад 3 млн. чол., що приїхали з сусідніх африканських країн. Загальна кількість мігрантів у всіх країнах Африки досягає 6 млн. чол.
Проте найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали в другій половині XX ст. країни Західної та Північної Європи. Тут працює 15 млн. іноземних працівників (ця цифра коливається залежно від економічної кон'юнктури). Західна Європа перетворилася з району еміграції на найбільший центр притягання іноземної робочої сили й успішно конкурує із США у сфері використання дешевих людських ресурсів слаборозвинутих країн світу. У розвитку повоєнної міждержавної міграції в даному районі можна вирізнити дві стадії, що відмінні за рівнем інтенсивності та спрямованістю міграційних потоків, а також за кількістю країн, залучених до міграційних зв'язків.
Перша стадія (1945--1960 рр.) характеризується потужною європейською еміграцією за океан та відносно невисоким рівнем міждержавних пересувань робочої сили в межах західноєвропейського регіону. За цей період тільки в США виїхало 6,6 млн. європейців, утому числі 1,8 млн. -- із Великої Британії, майже 1,5 млн. -- з Італії, більш ніж півмільйона -- з Іспанії та Португалії, 780 тис. чол. -- із ФРН.
Після 1960 р. настала друга стадія в розвитку сучасної трудової міграції, яку характеризують небувале зростання масштабів, темпів, економічної значущості внутрішньоконтинентального міжкраїнного обміну робочою силою та помітне скорочення міжконтинентальної міграції. За 10 років (1960--1969 рр.) із 17 млн. чол., що емігрували з європейських країн, тільки 3,5 млн. поїхали за океан, решта ж (13,5 млн.) пересувалися в межах Європи. Останні двадцять років понад 1 млн. чол. щорічно переїжджає в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, загальна ж кількість мігрантів у Західній Європі в повоєнний період оцінюється в 30 млн. чол. На початку 60-х років у розвинутих країнах Західної Європи, що переживали економічне піднесення, внаслідок сприятливої господарської кон'юнктури та відносно високих темпів нагромадження капіталу різко зріс попит на додаткову робочу силу, задовольнити який за рахунок власних трудових ресурсів вони були неспроможні. Про бурхливе зростання імміграції в країни Західної Європи свідчать такі дані. Якщо в 1960 р. у ФРН налічувалося 276 тис. іммігрантів, то в 1965 р. їхня чисельність перевищувала 1,1 млн. чол., а в 1987 р. становила вже понад 4,1 млн. чол. Особливо посилився приплив іноземців у ФРН у 1989 р., коли він досяг 842 тис. чол. Упродовж 90-х років в імміграційне русло в Німеччину включились також вихідці з постсоціалістичних країн -- Угорщини, Чехії, Польщі, України, Росії, що довело загальну чисельність іммігрантів до 6 млн. осіб. У Франції з 1954 по 1965 р. чисельність іноземної робочої сили зросла з 790,5 тис. чол. до 3 млн. чол., на початку 90-х років вона становила вже 4,1 млн. чол., або 7,7 % усього населення країни. Тільки в 1997 р. Франція прийняла 3,6 млн. іммігрантів.
Подобные документы
Історія виникнення та існування міжнародної міграції робочої сили. Теоретичні аспекти світових міграційних процесів. Аналіз міждержавного переміщення робочої сили. Формування світового ринку праці. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили.
курсовая работа [85,9 K], добавлен 08.10.2010Ключові поняття та причини міжнародної міграції робочої сили. Основні етапи цього процесу та сучасні центри притягання робочої сили. Наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів. Регулювання міграційних процесів та Міжнародна Організація Праці.
презентация [547,9 K], добавлен 23.01.2011Сучасні риси міжнародної міграції робочої сили. Форми і тенденції розвитку міграції. Основні світові ринки і експортери робочої сили. Міжнародна міграція робочої сили в країнах Євросоюзу. Соціально-економічні наслідки трудової міграції з України.
курсовая работа [78,0 K], добавлен 29.10.2011Ключові поняття. Причини та етапи міжнародної міграції робочої сили. Сучасні основні центри притягання робочої сили. Наслідки переміщення трудових ресурсів. Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці, її діяльність.
реферат [29,3 K], добавлен 17.11.2007Сутність, види та причини міграції робочої сили. Участь України в міждержавному обміні робочої сили, особливості динаміки та структури зовнішньої трудової міграції населення. Переваги та недоліки міжнародної міграції трудових ресурсів та їх наслідки.
курсовая работа [998,4 K], добавлен 15.02.2014Масштаби, види, форми й основні напрямки сучасних міграційних процесів. Місце Кореї в міжнародній міграції робочої сили. Державне регулювання процесів трудової міграції в умовах загострення економічної ситуації в Україні. Міграційні процеси в Європі.
курсовая работа [131,4 K], добавлен 03.03.2015Міжнародна міграція робочої сили - постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними так і неекономічними причинами. Класифікація міжнародної міграції, аналіз її наслідків на ринку праці.
реферат [17,5 K], добавлен 15.12.2010Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу. Аналіз процесів міжнародної міграції капіталу у світі. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування України в процеси міжнародної міграції капіталу. Основні напрямки оптимізації.
дипломная работа [380,7 K], добавлен 10.09.2007Причини існування та напрямки міграції робочої сили на сучасному етапі. Дослідження її впливу на світову економіку. Форми і тенденції міжнародних міграційних процесів. Особливості їх державного регулювання. Україна в міжнародному обміну робочою силою.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 12.02.2014Напрямки розвитку міжнародної економіки. Системи національних розрахунків, значення світової міжнародної торгівлі, проблеми міграції робочої сили. Світова валютна система, валютні відносини та платіжний баланс. Суть, види та форми міжнародного бізнесу.
курс лекций [1,3 M], добавлен 04.12.2010
