Світовий ринок та його сучасна структура

Сам механізм торгівлі на вторинному ринку налаштований на підтримання стабільного ринку: на обмеження спекуляції. Біржовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі як особливого, інституційно організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найвищої якості та здійснюються операції, що їх проводять професійні учасники ринку цінних паперів. Фондова біржа покликана забезпечити постійність, ліквідність та регулювання ринку, визначення цін, облік ринкової кон'юнктури. Фондова біржа --торговельне, професійне, нормативне та технологічне ядро ринку цінних паперів.

Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з цінними паперами, що проводяться поза фондовою біржею. На практиці в західному світі через цей ринок проходить більшість первинних розміщень, а також торгівля цінними паперами, що мають найнижчу оцінку за шкалою якості (порівняно із зареєстрованими на біржі).

Варто зауважити, що перехідні форми між біржовим та позабіржовим ринками цінних паперів «змивають» чітку межу між ними.

З позабіржового обороту виникають організовані системи торгівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу і схожі на територіальне розподілені електронні біржі. Як приклад можна навести «National Association of Securities Dealers Automated Quotations» (NASDAQ), «National Market Security» (NMS) та інші позабіржові системи національної асоціації інвестиційних дилерів (США).

Розглянемо сучасні біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів детальніше. Аналіз ринку цінних паперів доцільно почати з дослідження біржового фондового ринку як організованої структури.

Єврофінансові ринки. 80--90-ті роки характеризувались особливо швидким розвитком єврофінансових ринків -- однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок насамперед євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20-- 40 % щороку. Головною функцією євроринків є здійснення позичково-кредитних операцій у евровалютах, євровалюта -- це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-- емітент цієї валюти. Хоча євровалюта: функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «євро» свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари -- це долари, що перераховані в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 р.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євроєнами (6%), єврошвейцарськими франками (6%), євро (3%), єврофранцузькими франками (1%). Термін «євровалюта» охоплює не тільки кошти, що депоновані в Європі, але також валюти, що використовуються в Азії та інших регіонах світу.

Спочатку євродоларами вважалися тільки долари, що належали іноземцям і були депоновані за межами США. Такі доларові депозити за межами США існували ще наприкінці XIX ст. Ринок євровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродолари. Сутність перетворення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іноземного банку, який використовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Поступово поняття євродоларів розширилось і стало охоплювати долари, що використовуються іноземними банками, розташованими як за межами США, так і у вільній банківській зоні.

Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники:

* об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, що дедалі зростає;

* запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х років;

* розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації) фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у 80-х роках;

* зближення національних і регіональних ринків 1 перетворення їх на один глобальний фінансовий ринок;

* розширення обсягу фінансових операцій у зв'язку з впровадженням нових інформаційних систем, використанням комп'ютерних систем, інтернетних форм.

Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек'юритизація фінансових ринків. Цей процес полягає в тому, що в структурі фінансових операцій зростає питома вага цінних паперів, розширюється набір цінних паперів як фінансових інструментів, з'являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек'юритизація зрештою привела до зниження ролі банків як посередників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіації». Посередництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика перетворюється на ринковий актив.

Національне законодавство також стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отримання більших прибутків. Спочатку така практика заохочувалася тільки в США, де в 1957 p. було запроваджено диверсифіковані процентні ставки залежно від строку депозиту і заборонено виплату процентів за депозитами до запитання і строком меншим, ніж 30 днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депонувати долари за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок євровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутто-обсяг операцій на ринку євровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн американських доларів за рік, а нетто-обсяг -- близько 3 трлн. Це пояснюється дією кредитного мультиплікатора -- коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбанківських депозитів. Одні й ті самі долари протягом року неодноразово використовуються для депозитно-позичкових операцій.

Ринок євровалют не має чітких територіальних та часових меж. Він функціонує безперервно. З інституціонального погляду світовий фінансовий ринок євровалют -- це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. На фінансових ринках домінують євробанки та міжнародні банківські консорціуми. Основу складають транснаціональні банки -- могутні міжнародні кредитно-фінансові комплекси універсального типу з розгалуженою мережею закордонних філій, що здійснюють операції в різних країнах, різних сферах та валютах.

Доступ позичальників на євроринок обмежений. Основними позичальниками тут є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

2/3 операцій на єврофінансових ринках євровалют здійснюється на міжбанківському ринку, а 1/3 --з небанківськими клієнтами.

Угоди на євроринку укладаються по телефону, телефаксу та за допомогою інших засобів зв'язку. Забезпечення не використовується, гарантією угоди є авторитет банку або нефінансового клієнта з найвищим рейтингом. Строки євродепозит становлять від 1 дня до 1 року, а іноді й до 2 років. Звичайна сума міжбанківських депозитів -- 5--10 млн. дол., але укладаються угоди і на більші суми.

Процентна ставка на ринку євровалют складається з LIBOR -- лондонської міжбанківської ставки пропозиції з короткострокових міжбанківських операцій у евровалютах, і спреду -- премії банку за банківські послуги. Оскільки євробанки не підпадають лід дію місцевого законодавства й не оподатковуються, то вони мають змогу зменшувати процентні ставки на свої кредити, зберігаючи високі прибутки.

Розвиток єврофінансових ринків значно підніс ефективність світових фінансів. З'явилась можливість швидко й цілеспрямовано мобілізувати фінансові ресурси для реалізації багатоманітних проектів. Вони сприяли глобалізації фінансових ринків.

Водночас посилилася хисткість світової фінансової системи. Почастішали періоди дестабілізації курсів і цін фінансових активів, кризи ліквідності, поширилися спекулятивні операції, які не мають ніякого зв'язку з потребами торгівлі чи інвестування.

Розділ ІІІ. Світовий ринок технологій та ринок праці

3.1 Сутність та структура світового ринку технологій

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спрямованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм позбувся свого . ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжнародну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Він є і синтетичним індикатором у планетарному маркетингу техногенних та антропогенних перспектив людства.

Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосередкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX--XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його складові, як:

* переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фундаменталізації» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термоядерний синтез, штучний інтелект тощо);

* всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ютерних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних телекомунікацій.

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого сучасного фактора -- інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:

* потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та наукоємного сервісу («софтизація»), підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;

* можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інформатизація суспільства, «алокаційний ефект», тобто соціальне підтверджена масова схильність освічених людей до індивідуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина -- суспільство -- природа», створення умов для ноосферно-космічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх ключових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, виробництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (природні ресурси --сировина, праця, капітал, інноваційне підприємництво), а в найконцентрованішому вигляді --товарна й нетоварна продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.

Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системоутворювальних факторів сучасної світової економіки не є однопорядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різними інтенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.

Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти -- технології продуктів, процесів та управління.

З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техноглобалізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і позаринкові аспекти, як одне ціле.

Структура СРТ і класифікація технологій. Структуру СРТ утворюють усталені інституційні елементи та економічні категорії, які опосередковують рух і взаємодію світових технологій.

Інституційні елементи СРТ:

* об'єкти, тобто продукти (товари) чи процеси -- носії технологій;

* суб'єкти --юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;

* комерційний та некомерційний трансфер технологій;

* форми трансферу та правового захисту інновацій і технологій: патенти, ліцензії, «ноу-хау», лізинг, копірайт, франчайзинг, форми наукоємного сервісу;

* канали трансферу та дифузії інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо. Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток. Віссю ринкового перетворення інновацій на технології-товари є процес зміни форм власності.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:

* доринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;

* ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності;

* ринково-олігопольну стадію -- процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно міжкорпоративної інтернаціональної власності.

На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:

* по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм інтернаціональної власності;

* по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує як їх ринкову, так і позаринкову стадії.

Показовою є також еволюція факторів конкурентоспроможності.

У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч простежується послідовна зміна пріоритетів: від примату ціни до якості продукції, далі -- до її новизни та сервісу, нарешті -- до міжнародної винятковості та післяексплуатаційної утилізації товарів.

У технологіях процесів -- це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсо-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.

В технологіях управління -- це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стандартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни периферії світу.

Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та інноваційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо.

«Ядро кристалізації» технологій становлять:

* новації -- нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (доринкова стадія);

* інновації (англ. introduced novation) -- нові товари (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (ринкова стадія).

В рамках СРТ розглядається переважно рух інноваційних технологій, і тоді класифікація інновацій і технологій є спільною, хоч такий підхід не завжди прийнятний.

Класифікації інновацій (технологій) доцільно типологізувати як:

* внутрішньогенетичні: радикальні (базові), вдосконалювальні та модифікувальні (часткові);

* зовнішньогенетичні: продуктові, процесні, управлінські;

* ринкові: за ознаками новизни, попиту, прибутковості.

За основними науково-технічними та ринковими характеристиками зазначену класифікацію доповнюють поняття:

* плодотворна технологія -- продукує та освоює базові та вдосконалювальні інновації, забезпечує формування окремої галузі з випуску типової новітньої наукоємної продукції з параметрами, що поліпшуються, і потребує інтенсивних досліджень на всіх етапах життєвого циклу (наприклад, ЕОМ, біотехнологія тощо);

* мінлива технологія -- продукує та освоює вдосконалювальні інновації на основі радикальної, потребує створення окремих виробництв різноманітної новітньої продукції, а також активних досліджень на останніх стадіях життєвого циклу (наприклад, засоби зв'язку, мас-медіа тощо);

* стабільна технологія -- продукує та освоює модернізувальні інновації як допоміжний засіб підвищення конкурентоспроможності традиційної продукції низьконаукоємних галузей поряд з факторами ціни, якості, маркетингу (наприклад, легка, харчова галузі).

Поняття «технологія» трактується також неоднозначно, наприклад як:

* наукові методи реалізації практичних завдань;

* сукупність прийомів та способів обробки й переробки різних середовищ тощо.

З огляду на дуалістичну природу технології (первинна складова -- інтелектуально-пошукова і вторинна -- матеріально-забезпечувальна) поняття «технологія» має характеризуватися як. система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

3.2 Сутність та структура світового ринку праці

Світовий (міжнародний) ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах. Головні серед них:

* умови праці, способи найму і звільнення працівників;

* оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

* надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

* соціальне страхування;

* надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва -- капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5--10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.

Слід зауважити, що в недалекому минулому, в епоху колоніалізму, попит на закордонну робочу силу не відігравав будь-якої серйозної ролі в міжнародній експансії капіталу. Діяльність міжнародних компаній мала тоді переважно торговельний та фінансовий характер. Сучасна ж структура попиту на робочу силу значно ускладнилась, і вона часто містить як її необхідний компонент попит на іноземних працівників. Саме в нинішню епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві, міграція досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм.

Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який характеризувався частими переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу.

Паралельно з усіма цими процесами посилювалась також диференціація і серед самих країн, у результаті чого світова економіка набула з часом багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці ж країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з традиційною індустріальною економікою. З одного боку, їм відведена роль виробників масової стандартизованої продукції, з іншого -- ці країни стали постачальниками дешевої робочої сили. Останнє стосується також країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні ієрархії.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці врізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовувані до вимог наймачів.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці -- робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшися до депортації.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній У країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям -- людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.

В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують своїм сім'ям на батьківщину.

Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах -- експортерах та імпортерах робочої сили.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» -- Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70--80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.

Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається розвитком трудових ресурсів, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Якщо наприкінці 80-х років чисельність зайнятої робочої сили у всьому світі становила майже 1 млрд. чол., то, за прогнозами ООН, на початок 2000 р. загальна чисельність потенційної робочої сили мала зрости на 400 млн. і скласти 1,4 млрд. чол.

Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

Висновок

З викладеного вище випливає, що цілісність соціально-економічної підсистеми світового господарства, її складових на основі ринкових відносин, загальних інтересів у розв'язанні глобальних економічних та інших проблем і т. ін. сприяє розвитку його організаційно-економічної підсистеми і її складових. У свою чергу, соціально-економічна й організаційно-економічна підсистеми світового господарства з їхніми складовими цементуються функціональною підсистемою, що виражається в міжнародних економічних відносинах. У такому взаємозв'язку всіх підсистем сучасного світового господарства криється внутрішнє джерело його розвитку.

Функціональна підсистема ще раз підтверджує, що в сучасних умовах розвиток кожної країни невіддільний від її участі в широкому обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями. Економічні зв'язки функціонують як між окремими державами всередині й між різноманітними групами країн соціально-економічної підсистеми, так і між економічними об'єднаннями держав. Ці зв'язки набувають різноманітних форм міжнародних економічних відносин -- від торгового обміну до спеціалізації та кооперування виробництва і регіональної економічної інтеграції.

Важливе місце в структурі світових ринків займає ринок праці, для формування і функціонування якого потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів.

Список використаної літератури

Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. - М., 1995.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К., 1996.

Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М., 1993.

Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс. - М., 1992.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. - К., 1998.

Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.

С. Мочерный "Основы экономической теории". - Тернополь, 1993.

С. Мочерный "Основы экономической теории". - К., 1999.

Экономика. Учебник по курсу «Экономическая теория». Под. ред. А.С. Булатова. М., 1997.

Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.