Банк міжнародних розрахунків

39

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

Інститут економіки та фінансів

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Банк міжнародних розрахунків»

Виконала:

Науковий керівник:

Львів - 2009

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………….………....……3

1. Необхідність створення та етапи розвитку Банку міжнародних розрахунків………………………………………………………………………...4

2. Організаційна структура Банку………………………………………………..6

3. Основні операції та механізм їх здійснення Банком………………………..18

4. Співробітництво Банку міжнародних розрахунків з банками України...…25

Висновки……………...……………………………………….…………………34

Список використаної літератури………………………………………………..37

Додатки…………………………………………………………………………...39

ВСТУП

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду. Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей. За правовим статусом БМР є компанією з обмеженою відповідальністю, що має випущений акціонерний капітал.

БМР - це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно організовує у себе зустрічі (Базельські зустрічі) представників центральних банків країн-членів та інших центральних банків, співпрацює з Групою десяти. Головна мета цих зустрічей - досягнення високого ступеня взаєморозуміння з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо.

БМР створює можливості для роботи різноманітних комітетів (як постійних, так і спеціальних), що вивчають і обговорюють конкретні питання: проблеми міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення фінансових інструментів, структури фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективності і стабільності систем внутрішніх і міжнародних платежів і розрахунків тощо.

1. НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ БАНКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

Найстарішою кредитною інституцією регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом. Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

Саме Банкові міжнародних розрахунків були надані права генерального агента з даного питання, тобто він узяв на себе функцію ,яку раніше виконувала берлінська інституція, що мала назву Центральна агенція з операцій. Згідно зі Статусом БМР міг виконувати також інші функції, наприклад брати участь у колективних валютних інтервенція з метою захисту валют, здійснювати депозитні операції та перекази за дорученням центральних банків, сприяти розвиткові кооперації між центральними банками в цілому. Але основним завданням певний час залишалися інкасування та передача німецьких репарацій за призначенням.

Коли проблеми репарацій платежів відійшли на другий план, постало питання доцільності існування БМР.

В перші повоєнні роки БМР виконував роль технічного агента в межах укладеної в 1947р. угоди про багатосторонні взаємні розрахунки, якої згодом дотримувалися всі країни, що брали участь у програмі відбудови Європи. До функцій БМР входили насамперед допомога в технічному здійсненні компенсацій угод, включаючи дебетування і кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами із взаємних розрахунків, а також збір та аналіз відповідної статистики. Пізніше, в 1948р.,на прохання Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) БМР погодився виконувати аналогічні функції технологічного агента в межах планової угоди про внутрішньо-європейські платежі та взаємні розрахунки. В 1950-х роках з його допомогою здійснювалися клірингові операції в Європейському платіжному союзі. Поряд з агентськими функціями постійно розширювалися й інші напрями діяльності БМР.

Сьогодні членами Банку міжнародних розрахунків є 49 центральних банків різних країн. Це більшість країн Західної Європи, Північної Америки, деякі країни Східної Європи, Азії, Латинської Америки, а також Росія, Саудівська Аравія та Південна Африка.

Акціонерний капітал Банку становить 1,5 млрд. золотих франків. Він поділений на 600 тис. акцій рівного номіналу, з яких 530 тис. акцій уже емітовано. Відповідно до Статусу Банку емісія акцій здійснюється траншами.

Перший транш у 200 тис. акцій був поділений між центральними банками держав-спонсорів. Центральні банки-учасники мали можливість вибору між власною підпискою на акції БМР чи їх реалізацією на ринках у своїх країнах.

Акції, надані США (частка США становила 9,9%),не були придбані ФРС, тому що американський уряд не міг дозволити американському представникові офіційно брати участь в отриманні репараційних платежів з Німеччини. Тому акції розповсюджувалися через підписку серед комерційних банків та під спільні гарантії приватних банків. Певні частки акцій, що належали Японії, Бельгії, Франції були продані на внутрішньому ринку приватним організаціям та особам. Наступні емісії використовувалися як для збільшення частки банків-засновників у статутному капіталі, так і для залучення нових акціонерів до БМР. Наприклад, у 1996р. у межах підписки на четвертий випуск третього траншу, за яким емітувалось 44 тис. нових акцій, новим членам БМР стали центральні банки Бразилії, Китаю, Гонконгу, Мексики, Росії, Саудівської Аравії та Сінгапуру.

Майже 14% акцій БМР належало до останнього часу приватним власникам. Після позачергових Загальних зборів акціонерів, проведених 8 січня 2001р.,до Статуту БМР було внесено зміни, які заборонили приватним особам володіти акціями БМР. Лише центральні банки можуть бути його акціонерами. Приватні акціонери отримали отримали за них у цілому 16 тис. швейцарських франків, премія становила 95-155%.

Банк міжнародних розрахунків незмінне залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам.

Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА БАНКУ

Основними органами управління БМР є: Загальні збори акціонерів та Рада директорів у складі управляючих 17 центральних банків.

Загальні збори акціонерів

За Статусом Банку Загальні збори акціонерів проводяться щорічно в дати, які визначаються Радою директорів та припадають на останні 4 місяці до закінчення фінансового року(до 31 березня).

Право голосу і представництва на Загальних зборах акціонерів мають 50 інституцій (49 центральних банків країн-учасниць та Європейський центральний банк).Право голосу надається відповідно до частки інституцій в капіталі БМР. Голосування за дорученням (через представника) забороняється. Головує на Загальних зборах голова Ради директорів ,а в разі його відсутності -його заступник.

Як правило, на щорічних Загальних зборах розглядаються такі питання:

- схвалення щорічної доповіді, балансу, рішення аудиторів, звіту про прибутки та збитки;

- внесення будь-яких змін до розмірів винагороди, оплати, компенсації, грошового утримання членів Ради директорів;

- асигнування сум у резервні та спеціальні фонди;

- оголошення дивідендів та їхнього розміру;

- вибір аудиторів на наступний рік і фіксація їхньої винагороди.

Можуть також скликатися позачергові Збори акціонерів, на яких ухвалюються рішення щодо пропозицій Ради директорів про внесення змін та доповнень до статусу БМР; збільшення або зменшення капіталу Банку;ліквідації Банку.

Рада директорів

Це адміністративний та виконавчий орган БМР. Рада директорів складається з 17 членів. До неї входять управляючі центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії та США, які є за посадою директорами. Кожен із них призначає ще по одному члену Ради тієї ж національної незалежності з числа представників фінансового бізнесу, промисловості чи торгівлі.

Статут БМР передбачає, що ці особи можуть обирати інших членів Ради з-поміж управляючих тих центральних банків-членів, представники яких ще не входять у Раду, але не більш ніж 9 осіб. Управляючі центральних банків Нідерландів, Швеції, Швейцарії, а також Канади та Японії є такими членами Ради директорів. Усі директори Ради, окрім за посадою директорів, обираються на строк до 3 років, але він може бути продовжений. Директорами не можуть бути особи, які є членами або офіційними особами урядів чи законодавчих органів, якщо вони не є управляючими центральних банків.

Рада представляє БМР у відносинах з третіми сторонами і має виключне право брати на себе зобов'язання від імені Банку. Засідання Ради проводяться не рідше за 6 разів на рік. Принаймі 4 з них мають проводитися в зареєстрованих офісах Банку. Статус дозволяє Раді ухвалювати рішення за допомогою телеконференцій або кореспонденції, але на вимогу хоча б 5 директорів рішення мають бути передані на розгляд засідання Ради.

Рішення ухвалюються простою більшістю присутніх на засіданні Ради(директорів чи їхніх довірених осіб). У випадку рівності голосів Голова має другий - вирішальний голос. Засідання Ради вважаються чинними за наявності кворому, тобто якщо на засіданні присутні 2/3 членів Ради. Процедура засідання Ради підсумовується у протоколі, який підписує Голова.

Рада директорів обирає зі свого складу Голову та одного чи більше його заступників. Вона також призначає Президента Банку. Строк перебування на цих посадах-3 роки, але він може бути продовжений. З 1948р. функції Президента Банку та Голови Ради директорів виконує одна особа.

Рада директорів за рекомендацією Голови призначає також генерального менеджера та його заступника, які звітують Президентові Банку про операції банку та керують діяльністю операційного персоналу. Керівники департаментів та інші виконавчі директори подібного рангу також призначаються Радою за рекомендацією Президента Банку, після консультації з генеральним менеджером. Інший персонал призначається генеральним менеджером за погодженням із Президентом Банку.

Кількість департаментів та їхня структура визначаються Радою. Серед основних: Генеральний секретаріат, Монетарний і економічний департамент, Банківський департамент, а також створена Генеральна Рада.

Сьогодні в БМР працює понад 500 осіб, які є представниками 37 країн світу.

Центральний офіс (штаб-квартира) БМР розташована в Базелі(Швейцарія). Представницький офіс Банку для Азії й Тихоокеанського регіону розташовано в Гонконзі.

Суперечки, які виникають щодо інтерпретації та застосування договорів чи Статуту БМР, передаються на розгляд в арбітражний трибунал, як передбачено Гаазькими домовленостями. Уряди Бельгії, Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії призначають 5 членів трибуналу. Суперечки з питань зайнятості між БМР та його персоналом чи колишнім службовцями або особами ,через яких вони здійснюють претензії, розглядаються адміністративним трибуналом Банку.

Міжнародні розрахунки являють собою систему механізмів реалізації грошових вимог і зобов'язань, що виникають між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин. Еволюція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін.

На умови та ефективність міжнародних розрахунків впливає багато чинників: кон'юнктура внутрішнього та зовнішніх ринків, характер міжнародних зв'язків країн--учасниць розрахунків, стан їх платіжних балансів, золотовалютних резервів, оборотності валют, динаміка курсів національних грошових одиниць та ін. Існує і зворотний зв'язок: стабільні міжнародні розрахунки позитивно впливають на внутрішню економіку та міжнародні економічні відносини країн--учасниць розрахунків. На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо їх регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов'язані з обміном валют на валютних ринках.

Міжнародні розрахунки - являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки.

Форми міжнародних розрахунків:

100% аванс(авансові платежі, передоплата) -дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних відносинах.

Акредитивні розрахунки - це доручення банку(клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві.

Акредитив - це платіжний документ за яким банк дає розпорядження іншому банку за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно- транспортні документи за відвантажений товар або виплатити пред”явнику акредитива визначену суму грошей.

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищаючи експортера від валютних і політичних ризиків.

Інкасо - це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують до того моменту, як імпортер отримає товар.

Розрахунки при відкритому рахунку - це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами пов'язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні.

Розрахунки з використанням векселів і чеків - застосовують розрахунки чеками і переказними векселями.

Баланси міжнародних розрахунків - це співвідношення грошових зобов'язань, надходжень і платежів між країнами за певний проміжок часу. До балансів міжнародних розрахунків відносять:

Платіжний баланс - який включає в себе три основні розділи:

1) торговельний баланс - це різниця вартості експорту і імпорту, або так званий чистий експорт.

2) баланс послуг та некомерційних платежів(“невидимі операції”) - включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв'язку, туризму, споживчі перекази грошових коштів(зарплата, спадщина, пенсії).

3) баланс руху капіталів та кредитів - показує надходження закордонних інвестицій та позик , а також надання кредитів та здійснення капіталовкладень в інших банках.

Прямі міжбанківські кореспондентські відносини можуть складатися між банками тих країн, між якими існують платіжні угоди. Останні, як правило, укладаються на міжурядовому, рідше -- міжвідомчому рівні на багатосторонній або двосторонній основі. Міжнародні платіжні угоди -- це міжнародні договори, якими встановлюються система та порядок здійснення міжнародних розрахунків за торговими та неторговими операціями. У ряді випадків платіжні угоди є складовими інших договорів, наприклад торгових або кредитних угод.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Для налагодження кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляючись про рахунки, за якими будуть здійснюватися взаємні розрахунки (кореспондентські рахунки), тарифи та інші умови. Після досягнення згоди банки укладають кореспондентські договори, тобто угоди між двома або декількома банківськими установами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дорученням і за рахунок іншої. Кредитні установи, які уклали між собою кореспондентську угоду, називають одна одну кореспондентом. Кореспондентські договори можуть укладатися на певний термін з правом їх продовження або без зазначення терміну закінчення їх дії (безстрокові).

У кореспондентських угодах зазначається валюта розрахунків, порядок розрахунків, розмір комісійних за ведення (відкриття, закриття, списання коштів, направлення виписок, авізо та ін.) рахунків, методи поповнення використаних коштів, порядок переведення коштів на рахунки у треті країни та ін. Після укладення кореспондентського договору банки обмінюються зразками підписів, телеграфними ключами, тарифами та іншими документами. Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та термінів передбачених платежів, проводять диверсифікацію своїх валютних резервів.

На основі укладеного кореспондентського договору відкривається кореспондентський рахунок, тобто рахунок, на якому відображаються розрахунки, здійснювані однією кредитною установою за дорученням і за рахунок іншої. Платежі по цих рахунках можуть здійснюватися в межах залишку по рахунку або з перевищенням цього залишку за рахунок наданого кредиту (овердрафта). За кореспондентськими рахунками можуть сплачуватися відсотки. Але в окремих країнах це заборонено законодавством, оскільки основним призначенням подібних рахунків є не накопичення та зберігання коштів, а проведення розрахункових операцій. Тому залишки коштів на кореспондентських рахунках підтримують на мінімальному рівні, необхідному для здійснення платежів.

Окрім основних кореспондентських рахунків у банках можуть відкриватися спеціальні кореспондентські рахунки для проведення окремих операцій як у національній, так і в іноземній валюті. Основні кореспондентські банківські рахунки, що використовуються для міжнародних розрахунків, поділяються на рахунки «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto -- наш рахунок) є рахунками даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto -- їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів. Рахунок «ностро» в одному банку є одночасно рахунком «лоро» у банку-кореспонденті. У банківській практиці термін «лоро» вживається і для кореспондентського рахунку третього банку, який відкрито у банку-- кореспонденті даної кредитної установи. Рахунок банку--кореспондента у даній кредитній установі зветься «востро» (італ. vostro conto -- ваш рахунок)

Існує велике розмаїття зовнішньоекономічних договорів: договори купівлі-продажу, які включають договори експорту, імпорту, реекспорту та реімпорту; договори зустрічних поставок, тобто компенсаційні договори; договори консигнації; договори міжнародного лізингу та ін. Практика укладання договорів показує, що сформулювати всі умови договору достатньо повно та чітко іноді буває досить нелегко. Якщо в угоді мають місце неточності або відсутній якийсь пункт, це означає, що сторони застосовують відповідний міжнародний торговий звичай.

Процес визначення платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів, як правило, виявляє незбіжність інтересів заінтересованих осіб. Наприклад, експортер прагне отримати якнайбільшу суму валютної виручки в найкоротший термін: одночасно імпортер зацікавлений сплатити в найближчий після укладення угоди термін якнайменше валюти, прискорити час отримання товару та відстрочити платежі до моменту його реалізації. Вибір платіжних умов зовнішньоекономічної угоди значною мірою залежить від: характеру економічних і політичних відносин між країнами, юридичні та фізичні особи яких є сторонами угоди; співвідношення сил контрагентів у конкретній угоді; традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швидкість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов'язаних із здійсненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюються загальні принципи міжнародних розрахунків, то у конкретних зовнішньоекономічних контрактах мають чітко формулюватися їх платіжні умови. Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів є: валюта ціни та валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу, форма розрахунків, застереження, спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

Валюта платежу -- це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера або валюта третьої країни.

Валюта ціни (валюта угоди) -- це валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в угоді зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу. Це може бути курс на день платежу або середній курс за період. Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговими звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:

-- готівковий платіж;

-- платіж авансом;

-- платіж у кредит;

-- кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експорту до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; в момент переходу товару чи зазначених документів до покупця. Формами розрахунків при готівковому платежі можуть бути чек, переказ, акредитив, інкасо.

Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстрочкою платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Низка товарів продається за стандартними правилами поставок, розробленими ГАТТ (вони передбачають певні форми розрахунків та інші валютно-фінансові умови). Наприклад, валютою ціни є долар США у торгівлі сирою нафтою, газовим конденсатом, цукром-сирцем, кофе, алюмінієм, нікелем, оловом, цинком, виробами з хутра. В англійських фунтах стерлінгів визначаються ціни на західноєвропейських біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, свинець, мідь, каучук. Відповідно до порядку котирування цін товарів на біржах визначається валюта ціни та валюта остаточного платежу. Формами міжнародних розрахунків можуть бути чеки, переказні векселі (тратти), банківські перекази, документарне інкасо, документарний акредитив, система відкритих рахунків, пластикові картки.

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження -- договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті в ході виконання угоди. Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладення угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди. На сучасному етапі застосовують валютні застереження та товарно-цінові застереження.

Валютне застереження -- це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовуються багато валютні (мультивалютні) застереження.

До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворюючих складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання угоди.

Є також комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів. Якщо товарні ціни та курс валюти застереження змінюються в одному напрямку, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення. Якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.

Адміністративна структура БМР має три органи: загальні збори акціонерів, рада директорів і правління.

Загальні збори скликаються щороку, як правило, у другий понеділок червня з представників центральних банків-акціонерів, голоси яких розподіляються пропорційно до кількості їх акцій.

До складу Ради директорів входять шість керуючих центральних банків. Крім того, кожний із них назначає ще одного члена, який представляє його країну. Сьогодні членами ради директорів є керуючі центральних банків Бельгії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції і голова Ради керуючих ФРС США. Положення Статуту передбачає вибір у Раду ще не більше дев'яти керуючих інших центральних банків-членів. Зараз вибраними членами є Канада, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія. Із числа членів Ради директорів обирається голова і призначається президент банку (з 1948р. ці дві посади виконує одна особа). З 30 червня 1997 р. ці посади обіймає керуючий Національним банком Бельгії Альфонс Верплатсе.

Рада директорів призначає головного менеджера (нині ним є Ендрю Д. Крокетт) та інших членів правління, яке здійснює оперативну діяльність з керівництва банком.

Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР. США представлені у Банку City Bank Corp, а не Федеральною Резервною Системою (ФРС). Однак остання тісно співпрацює з Банком: на щомісячних нарадах у Базелі (Базельський клуб) і загальних зборах засновників БМР завжди присутній член Ради керуючих ФРС. Пріоритет в управлінні діяльністю БМР належить країнам Західної Європи.

За правовим статусом БМР є компанією з обмеженою відповідальністю, що має випущений акціонерний капітал. Статутний акціонерний капітал банку міжнародних розрахунків становить 1500 млн золотих франків у вигляді 600 000 акцій з рівною номінальною вартістю (2500 золотих франків за акцію). Відповідно до статті 7 Статуту БМР, акції, що випущені (517 125 акцій), повністю оплачені з розрахунку 25% їх номінальної вартості (625 золотих франків за акцію). За станом на 31 березня 1997 р. оплачена частина акціонерного капіталу БМР становила 323,2 млн золотих франків.

На капітал Банку кожна країна-учасниця в межах свого патового внеску може здійснити або пряму підписку на акції або продаж їх на відкритому валютному ринку. Перший шлях передбачає, що центральні банки самі підписуються на акції, а другий - що вони можуть організувати публічну підписку на акції у своїх країнах. Відповідно до другого підходу частина випуску акцій у Бельгії, Франції і повний випуск у США належить приватним акціонерам. Частка цих держателів у капіталі Банку становить 14%, і близько 86% випущеного акціонерного капіталу зареєстровано на ім'я центральних банків. Усі акції мають рівні права на отримання щорічних дивідендів, разом з тим право голосу (присутності) належить виключно центральним банкам тієї країни, у якій відбувалась первісна підписка на національний випуск акцій.

3. ОСНОВНІ ОПЕРАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКОМ

Як банк центральних банків, БМР виконує важливу функцію координатора діяльності банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.

Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті. На кінець березня 1997 р. загальна сума депозитів у БМР становила близько 113,1 млрд. дол. США, що становить близько 7% світових валютних запасів. Із цими коштами БМР виконує такі операції:

- операції з валютою і цінними паперами (в основному короткострокові державні цінні папери);

- депозитно-позичкові операції (надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити, іноді надає незабезпечені (резервні) кредити на надто короткі строки);

- приймання урядових вкладів за особливими угодами (БМР не дозволено надавати кредити урядам або відкривати їм поточні рахунки);

- інвестиційні послуги управління портфелем цінних паперів;

- операції з купівлі-продажу і зберігання золота;

- інші послуги на світових ринках як агента або кореспондента центральних банків (проміжне фінансування).

ВАТ «КБ «Експобанк» має великий досвід роботи у сфері міжнародних розрахунків (додаток3).

Формування кореспондентської мережі - один з важливих принципів довгострокової політики банку. Мета - надати клієнтам можливість оперативно і найефективніше управляти своїми фінансовими ресурсами, отримувати максимальний прибуток.

Серед банків-кореспондентів ВАТ «КБ «Експобанк» є відомі українські банки, першокласні банки країн ближнього і далекого зарубіжжя.

Банк здійснює взаємовигідну співпрацю з такими банками-партнерами: Unicredit Bank Austria AG, м. Відень, Австрія; Commerzbank AG, м. Франкфурт на Майні, Німеччина; ВАТ «Білоруський Індустріальний Банк», м. Мінськ, Республіка Білорусь, Citibank N.a., м. Нью-Йорк, США, ВАТ «Собінбанк», м. Москва, Російська Федерація, ВАТ «Альфа-банк», м. Москва, Російська Федерація; VTB Bank Deutschland AG, м. Франкфурт на Майні, Німеччина.

Використовуючи кореспондентські ностро-рахунки банку, відкриті в першокласних світових банках, ВАТ «КБ «Експобанк» якісно і швидко виконує банківські перекази засобів в основних видах іноземних валют у всі країни світу.

ВАТ «КБ «Експобанк» застосовує практику виконання міжнародних перекладів за дорученням своїх клієнтів в мінімальні терміни.

При здійсненні міжнародних переказів співробітники банку надають кваліфіковану професійну допомогу з усіх питань міжнародних розрахунків, що дозволяє клієнтам розраховуватися зі своїми партнерами своєчасно і з мінімальними витратами.

Банк є користувачем системи SWIFT, що забезпечує високий рівень виконання банком міжнародних переказів.

Банківський переказ є однією з найбільш популярних форм міжнародних розрахунків і являє собою перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок отримувача на підставі платіжного доручення. Економічний зміст цієї форми розрахунків залежить від того, чи відбулася передоплата товарів або послуг(авансові платежі) до їхньої поставки, чи розрахунок здійснюється після їх отримання імпортером (на основі відкритого рахунку).Згідно з міжнародною практикою, авансові платежі дорівнюють 10-33% суми контракту.

Сучасні економічні відносини неможливі без використання клірингу, який являє собою систему розрахунків на основі зарахування взаємних вимог. Міжнародний кліринг залежно від кількості учасників може бути двосторонній або багатосторонній. В основі організації клірингових розрахунків лежать банківські угоди про відкриття кореспондентських рахунків та проведення операцій взаємозаліків. Угода міжнародного клірингу містить інформацію про термін погашення сальдо, правила і терміни оформлення документів, назву валюти, порядок конвертації, інформацію про звітність. Сучасні банківські технології базуються на використанні електронних клірингових систем. За участю центральних банків створені спеціальні клірингові центри. Наприклад, у Великій Британії під контролем Банку Англії функціонує 13 розрахункових палат, у США діють міжбанківські платіжні системи розрахункових палат Нью-Йорка та 32 автоматичні розрахункові палати Федеральної резервної системи. У Німеччині функціонує система розрахунків на основі клірингових центрів Бундесбанку.

Значна кількість аналітичної та оперативної інформації вимагає використання переваг міжнародних автоматизованих систем міжбанківських розрахунків: CEDEL - з торгівлі цінними паперами, REUTERS monitor service -з валютних операцій та інформаційних послуг. Мережа CWIFT забезпечує автоматизацію міжнародних фінансових операцій.

За понад 70 років існування БМР значно розширилася сфера його діяльності, змінилося його завдання. Відповідно до Статусу Банк сьогодні виконує дві основні функції:

1) сприяти міжнародній монетарний та фінансовий кооперації між центральними банками;

2) діяти як банк-агент чи банк-депозитарій при проведенні міжнародних фінансових операцій своїх членів.

Виходячи з цих функцій, БМР веде діяльність за такими основними напрямами:

- є банком для центральних банків;

- є форумом для міжнародного валютного та фінансового співробітництва;

- виступає як агент чи довірена особа при здійсненні міжнародних кредитних угод та у зв'язку з іншими міжнародними фінансовими операціями;

- проводить та поширює інформацію про численні наукові дослідження, передусім економічного та монетарного характеру. Банк центральних банків

БМР є банком центральних банків. Майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки США, Канади, Японії, Австралії та Південної Африки беруть участь або тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР. Банк надає широкий спектр банківських послуг:

- відкриває рахунки та приймає депозити;

- надає позики та кредити;

- здійсює операції з золотом, валютами та цінними паперами;

- виступає як фонд-менеджер, допомагаючи центральним банкам в управлінні активами та золотовалютними резервами;

- здійснює інші операції.

Відкриття рахунків

При проведенні банківських операцій БМР, відповідно до Статусу, має гарантувати ,що цього дії не будуть суперечити грошово-кредитній політиці центральних банків учасників. Для цього перед ухваленням рішення про здійснення тих чи інших операцій Банк повинен узгодити його з центральними банками, яких ці операції стосуються.

Клієнтами БМР є лише центральні банки, тому він не приймає депозитів від приватних осіб чи корпорацій та не надає їм фінансових послуг. Операції з комерційними банками та приватними особами БМР може здійснювати лише за згодою центрального банку відповідної країни. Статутом також заборонено надавати кредити урядам та відкривати на них поточні рахунки. Разом з тим інколи за спеціальними угодами, наприклад агентськими у зв'язку зі здійсненням міжнародних розрахунків, дозволяється приймати вклади від урядів.

БМР надає центральним банкам такі послуги:відкриває та підтримує поточні та депозитні рахунки, приймає депозити на дані рахунки, а також інші вклади відповідно до функцій Банку. На сучасному етапі майже 120 центральних банків і міжнародних фінансових інституцій мають депозити в БМР.

У зв'язку з високою питомою вагою резервних активів, і які Банк має видати їм першу вимогу, БМР фокусує увагу на підтримці високого степеня ліквідності. Він також установлює кореспондентські відносини чи укладає агентські угоди для підвищення ефективності системи міжнародних розрахунків.

Надання кредитів

Залучені за допомогою депозитів та іншим шляхом фінансові ресурси БМР використовує головно на здійснення кредитних ті інвестиційних операцій. БМР кредитує передовсім центральні банки. Кредитні операції БМР можуть мати форму:

- свопів зі золотом;

- кредитів, забезпечених золотом, векселями та іншими короткостроковими зобов'язаннями й цінними паперами, які швидко реалізуються на ринку;

- кредитів під золото або розміщені в БМР валютні депозити на ту ж суму та з тими ж строками погашення;

- інших типів кредитування.

Крім того, застосовуються різноманітні сполучення зазначених видів кредиту. БМР здійснює також дисконтування та редисконтування чеків та інших короткострокових зобов'язань швидкої ліквідності.

Окрім традиційного кредитування, БМР може надавати та організовувати надзвичайне фінансування для підтримки потреб міжнародної валютної системи.

Кошти, які не використані для кредитування центральних банків, розміщуються на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях, банках-кореспондентах. Головними формами інвестицій є відкриття депозитів у провідних комерційних банках світу та купівля короткострокових державних цінних паперів, включаючи казначейські векселі США. Хоча в сучасних умовах дані операції становлять основу інвестиційної діяльності Банку, він також здійснює широкий спектр операцій з валютою та золотом як від власного імені, так і від імені своїх клієнтів.

Проведення операцій з золотом та валютами

Відповідно до Статусу БМР може: купувати та продавати золото; брати опікунство над золотом, що зберігається на рахунках центральних банків учасників;купувати та продавати ринкові цінні папери, крім акцій. Дані операції БМР здійснює за власний рахунок або за рахунок центральних банків.

За допомогою валютних операцій Банк відіграє важливу роль у подоланні спекулятивних атак на світовому валютному ринку. Спільно з центральними банками він здійснює валютні інтервенції з метою підтримки курсів провідних валют світу. БМР сприяв функціонуванню золотого пулу з метою стабілізації ринкової ціни золота, проводить операції ''своп'' з центральними банками для регулювання коливань валютних курсів. Банк координує заходи щодо розвитку системи обміну інформацією про валютні курси та валютні інтервенції, про інтервенції на ринках золота, а також бере активну участь в обговоренні проблем євроринку. Центральні банки навіть поклали на БМР функцію нагляду за станом функціонування євроринку(додаток1).

Здійснення функцій фонд-менеджера

Депозитно - позичковими операціями та операціями з золото-валютними цінностями функцій БМР не вичерпуються. Він виступає також як фонд-менеджер. Особливо активно Банк почав надавати інвестиційні послуги такого типу в останні роки, що є своєрідною відповіддю на стурбованість центральних банків станом своїх активів. БМР надає їм допомогу в управлінні довгостроковими резервами, розробляючи та впроваджуючи спеціальні п'ятирічні інвестиційні програми. Так, нещодавно Банк запровадив програму надання спеціальних послуг з управління активами для центральних банків, наголос у якій робиться на поширенні індивідуального підходу до клієнтів до клієнтів та обміні знаннями. Беручи участь у таких програмах БМР, центральні банки можуть вибирати різні схемі управління активами, які базуються на принципах управління або спеціальним портфелем, або відкритим фондом.

Для здійснення банківських операцій та проведення міжнародних розрахунків БМР підтримує дилінговий центр у Безелі, який пропонує повний набір банківських послуг. Відкрито також менший дилінговий центр у представницькому офісі Банку в Гонконзі, який надає центральним банкам Азійського регіону кращий доступ до фінансових послуг БМР під час проведення торгів і розрахунків.

Для забезпечення контролю над кредитними ризиками в БМР створені підрозділи внутрішнього аудиту, контролю кредитного ризику та контролю ризику за борговими зобов'язаннями, які звітують перед генеральним менеджером. Дані підрозділи розробляють методики оцінки ринкового та кредитного ризику, здійснюються постійний моніторинг стану та якості активів, розробляють механізми управління ризиками тощо.

Таким чином, як банк банків БМР виконує широкий спектр операцій. Водночас деякі операції заборонені Статутом: не дозволено випускати векселі на пред'явника, акцептувати векселі, купувати контрольний пакет акцій у будь-якому виді бізнесу. Обмежуються також операції з нерухомістю.

4. СПІВРОБІТНИЦТВО БАНКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ З БАНКАМИ УКРАЇНИ

БМР регулярно та за потреби організує зустрічі управляючих центральних банків з метою обміну інформацією між центральними банками, координації світової валютної системи та кредитної політики.

Найзначнішим із таких форумів є щорічні Загальні збори. Засідання Ради директорів, які проходять раз на два місяці, теж є засобом зміцнення співробітництва між центральними банками різних країн світу. На засідання Ради запрошуються управляючі центральних банків та вищі посадові особи. Ці зустрічі сприяють розвиткові банківської кооперації в таких сферах, як моніторинг валютного ринку, нагляд та аналіз розвитку фінансового ринку, нагляд за системою платежів та розрахунків.

Поряд із Загальними зборами та засіданнями Ради директорів вагому роль у розвитку міжнародної співпраці у валютно-фінансовій сфері відіграють зустрічі управляючі центральних банків „Групи 10” (складається з Бельгії, Канади, Франції, Італії, Японії, Нідерландів, Великої Британії, США та Німеччини) та її комітетів і комісій, а також засідання інших груп,у які входять управляючі центральних банків різних країн. Наприклад, протягом останніх років стали проводитися та набувати широкого резонансу глобальні економічні зустрічі, які об'єднують управляючих центральних банків основних зростаючих економік та країн „Групи 10”. На цих зустрічах обговорюються важливі питання міжнародного фінансового, економічного співробітництва.

Члени „Групи 10” та її комітетів спочатку збиралися нерегулярно, але згодом їхні зустрічі стали проходити на постійній основі-1 раз на два місяці. Основними комітетами ,які працюють у межах „Групи 10”, сьогодні є:

- Базельський комітет з банківського нагляду, створений у 1947р. з метою поліпшення кооперації у сфері банківського нагляду;

- Комітет із платіжних та розрахункових систем, який сприяє стабілізації внутрішніх та міжнародних платежів і розрахункових систем;

- Комітет із глобальної фінансової системи, щодо функцій якого входить моніторинг короткострокових і довгострокових тенденцій, які складаються на глобальному фінансовому ринку та характеризують розвиток фінансової системи, а також розробка рекомендацій щодо сприяння стабільному розвиткові міжнародної валютно-фінансової системи;

- Комітет із золота та валюти, який здійснює моніторинг активності валютного ринку і ринку золота та дає рекомендації центральним банкам щодо вдосконалення їхньої діяльності в цій сфері в довгостроковому плані.

Рішення даних комітетів не є обов'язковими для виконання центральними банками, вони мають рекомендаційний характер. Однак це не зменшує їх ролі в розвитку співробітництва із центральними банківськими установами різних країн світу.

Базельський комітет з банківського нагляду

Особливо вагомою у цьому плані є діяльність Базельського комітету з банківського нагляду, який є провідною організацією, яка організовує обговорення проблем удосконалення банківського нагляду, координує заходи з нагляду за діяльністю банків, дотує відповідні угоди з даних питань. У нього входять майже 30 технічних робочих груп та спеціальні робочі групи для розв'язання конкретних завдань. Засідання Базельського комітету з банківського нагляду проходить 4 рази на рік. Сфера діяльності Комітету не обмежується країнами, які входять у „Групу 10”.

Головним напрямом діяльності Комітету є розробка міжнародних стандартів з регулювання та нагляду за банківською сферою. Іншим важливим напрямом кооперації у сфері міжнародного нагляду є розробка та ухвалення документів, що стосуються нагляду за транскордонними банківськими операціями. Ще в 1992р. були прийняті документи, що становили мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами та транснаціональними утвореннями. В 2000р. вони були доповнені 29 рекомендаціями щодо посилення ефективності нагляду за даними установами з боку владних структур країн-реципієнтів. Зокрема, було підтверджено принцип доступу місцевих органів нагляду до необхідної інформації та встановленню процедури проведення інспекцій у філіях і відділеннях банків, штаб-квартири яких розташовані в інших країнах.

Базельський комітет активно діє в інших напрямах. Наприклад, сприяє створенню прозорої, відкритої інформаційної системи, зокрема з питань торгівлі цінними паперами та деривативами;вивчає та вирішує проблеми, пов'язані з розвитком електронної банківської діяльності та нагляду за нею.

Комітет постійно виступає з різноманітними ініціативами, спрямованими на розвиток стійких фінансових інституцій, тому саме вони є основою стабільної фінансової системи. Комітет лише формує загальні стандарти з нагляду за банківською діяльністю, вивчає основні напрями, рекомендує найкращі підходи до створення ефективної системи нагляду та очікує, що країни-учасниці дотримуватимуться даних стандартів і рекомендаційна в індивідуальному порядку визнають їх обов'язковими. Разом з тим рішення Базельського комітету відіграють важливу роль у розвиткові співпраці між країнами. Оскільки в Комітет входять представники не тільки центральних банків, а й інших фінансових інституцій та національних органів влади, то рішення, ухвалюванні Комітетом, справляють певний вплив на функціонування всієї світової фінансової спільноти. Таким чином, Базельський комітет сприяє конвергенції та гармонізації механізмів банківського нагляду, які використовуються країнами-членами, а також допомагає країнам у розв'язанні інших проблем фінансового характеру.

Базельський конкордат: принципи нагляду за діяльністю закордонних відділень банківських установ

Угода містить положення щодо нагляду за банками, які функціонують, зокрема, поза межами національної юрисдикції, включаючи іноземні банки, відділення та філії. Угода стосується тільки обов'язків центральних банків у сфері моніторингу доброчесної, благорозумної поведінки. В даному випадку мова йде про розподіл повноважень між материнською компанією і відповідним органом країни місцеперебування щодо контролю за іноземними філіями та відділеннями.

Метою Базельського конкордату було посилення контролю за діяльністю банків шляхом розподілу завдань між центральними банками таким чином, щоб кожне закордонне відділення великого банку підлягало контролю хоча б одного емісійного інституту. На практиці це означає рекомендацію центральним банком активізувати нагляд за платоспроможністю банків своїх країн та їхніх закордонних відділень шляхом використання ,зокрема консолідованих бухгалтерських документів. При цьому уточнюється ,що контроль за ліквідністю відділень чи філій іноземних банків має здійснювати передусім грошово-кредитна адміністрація країни-реципієнта.

Базельська угода щодо банківського капіталу: міжнародна конвергенція стандартів виміру достатності капіталу

Головним чинником, що зумовив появу Базельської угоди стала стурбованість керівників центральних банків „Групи 10” тим фактом, що капітал найбільших міжнародних банків під впливом конкуренції зменшився. Основна ідея Угоди полягає в тому, щоб усі міжнародні банки функціонували в однаковому режимі, в тому числі власного капіталу. В Угоді сформульовано кілька основних для діяльності міжнародних банків принципів, серед яких головними є:

- визначення власного капіталу, що має складається найменше наполовину з капіталів та резервів, інформація про які має бути опублікованою та фігурувати у фінансових звітах, можливого сальдо прихованих резервів, деяких резервів на покриття боргів та гібридних фінансово-боргових зобов'язань;

- визначення ризикових активів(включаючи всі банківські активи, в тому числі позабалансові зобов'язання, причому кожен тип активу зважено на рівень ризику);

- визначення мінімального коефіцієнта ризикових активів для кредитних установ (власні кошти кожної установи мають становити щонайменше 8% активів, зважених згідно з рівнем ризику, причому розрахунки цих коефіцієнтів повинні здійснювати відповідні грошово-кредитні органи кожної країни).

Основні принципи ефективного банківського нагляду

Документ визначає принципи, на основі яких має будуватися банківський нагляд. Ці принципи являють собою базові елементи ефективної системи національного банківського нагляду. Вони мають всеохопний характер і створюють передумови для налагодження ефективного банківського нагляду, ліцензування, запровадження розумних вимог та правил регулювання, розробки методів поточного банківського контролю та вимог до банківської інформації, визначення формальних повноважень банківського нагляду та здійснення його справи в міжнародних масштабів.

Комітет із платіжних і розрахункових систем

Комітет із платіжних і розрахункових систем було створено в 1990р. як інституцію, покликану сприяти розвиткові стабільності внутрішніх та міжнародних платежів і розрахункових систем. Він прийшов на зміну Групі експертів із платіжних систем та тимчасовому Комітету з міжбанківських залікових схем. За роки свого існування Комітет опублікував різноманітні доповіді з питань систем трансферу значних фінансових фондів, безпеки платіжних систем, розрахункових механізмів для валютних трансакцій, клірингових інструментів для валютних деривативів та інструментів здійснення роздрібних платежів, включаючи електронні гроші. Серед нещодавних публікацій - „Ключові принципи” для платіжних систем, „Рекомендації” з безпеки розрахункових систем (додаток2).