Оффшорні центри в системі міжнародного бізнесу

Міністерство аграрної політики України

Львівська національна академія ветеринарної медицини ім. С.З.Ґжицького

кафедра історії України та економічної теорії

реферат

„ОФФШОРНІ ЦЕНТРИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ”

Виконав:

Студент III- курсу

Ф-ту економіки

та менджменту

8 підгрупи

Ковтала Олега

Львів - 2007

Зміст

1.Оффшорні центри в системі міжнародного бізнесу.

2. Види оффшорного підприємництва

1.Оффшорні центри в системі міжнародного бізнесу.

Офшорним центром, або податковою гаванню (tax haven) називають територію, в межах якої існуюче законодавство надає власникам іноземних підприємств можливість знижувати податкові, зобов'язання в країнах їх походження. Іншими словами, офшорні-центри дозволяють юридичним і фізичним особам значно полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй рідній країні.

Характерною рисою оффшорного центра є те, що депонований в ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити - і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, отримавши їх згоду на низьке оподаткування. Це - важлива, але не єдина їх риса. До основних слід віднести:

1. політичну й економічну стабільність в країні;

2. гарантію суворої фінансової і банківської таємниці;

3. відсутність валютних обмежень;

4. наявність сучасних засобів зв'язку і добре облаштованої мережі комунікації;

5. зручну правову систему;

6. виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів зазвичай відносять: відносно низькі адміністративні витрати, які необхідні для поточної діяльності, добре мовне обслуговування збоку перекладачів, послуги професіональних радників, сприятливі умови збирання податків, можливість придбання статуса іноземця, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персонала та членів їх оімій. Розглянемо перераховані риси.

Це, насамперед, економічна й-політична стабільність. Вона є головною умовою, котрої повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколи не стане вкладати капітал в ті країни, в котрих може бути проведена націоналізація власності, фінансів або котрим загрожує крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо за яких верх беруть лівоорієнтовані чи радикальні елементи. В однаковій мірі військова дестабілізація або збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів. Політичний ризик має вирішальне значення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато раїн, в яких легко можна здійснити військовий переворот, вважаються більш небезпечними, ніж колишні колонії, що пов'язані численними нитками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менше піддаються небезпеці збоку більш сильних сусідів. Відтак Бермуди вважаються більш безпечними, ніж Багамські острови, хоча в обох цих країнах не можна виключити расові заворушення.

Наступною за значенням і за важливістю особливістю оффшорного центра (після політичної й економічної стабільності) є зобов'язання зберігати й гарантувати сувору банківську таємницю. Це - загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству по відношенню до банківської діяльності створюється легкість і доступність банківських рахунків - з одного боку, а з іншого -- поряд з безумовним зобов'язанням збереження таємниці нараховується максимум безпеки їх діяльності в проведенні банківських операцій.

За цими ознаками офшорні центри підрозділяються на два основних типи.

Перший - це власне офшорні території, які офіційно визнані у світі, і юрисдикції, що відносяться до "податкових гаваней" це переважно країни з нечисленним населенням і малою територією. За термінологією ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерним є відсутність податку на прибуток для іноземних "пільгових" компаній. Але це переважно в значній мірі знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами! і особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Багамські острови, Теркс, Кайкос та інші.

До другого типу відносяться юрисдикції з "помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені до "чорних списків" податкових гаваней. Тут найчастіше збирається "помірний"! (а інколи і досить значний) податок на прибуток. Але такий "недолік"! (з точки зору бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язанні) цілком! компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного роду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано далі (в главі Ш), так компанії використовуються як проміжні пункти для переказу доходів і капіталів з однієї країни в іншу. При цьому в якості кінцевого пункта такого переказу виступають офшорні компанії, які зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами "помірного" оподаткування зазвичай вважаються цілком "респектабельні" держави Західної Європи - Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія.

Існує і ряд "комбінованих" юрисдикцій, в котрих поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі "оптимальні" юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Слід, однак, відзначити, що не всі офшорні центри першого типу "відлучені" повністю від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про уникнення подвійного оподаткування з окремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій відносяться Мадейра, Голландські Антили, Маврикій, Британські Віргінські острови). Все це створює ще одну зручну "лазівку" для приховування від податків доходів і капіталізму

Що ж до законодавчого регулювання правостосунків із усіма типами офшорних юрисдикцій в Україні, то, як відомо, 1 березня 2000 року нарешті було прийнято довгоочікуване розпорядження Кабінету Міністрів України № 106-р, де викладений повний перелік країн, які визнані українським законодавством як офшорні юрисдикції. Зрозуміло, що законодавства інших країн можуть відрізнятися по віднесенню або ні тої чи іншої країни до офшорної території. Деколи це призводить до ускладнень стосунків між країнами, тому для універсалізації та приблизно однакового ставлення різних країн до офшорних центрів розроблений спеціальний перелік ознак, за якими та чи інша юрисдикція може бути віднесена до офшорної. Цей перелік включає основні та додаткові характеристики. Основні:

1) Відмова від надання фінансової інформації іншим країнам.

2) Наявність "полочних" компаній, тобто вже зареєстрованих і навіть

таких, які вже працювали і мають добру кредитну історію.

3) Наявність законів про нерозповсюдження корпоративної інформації.

4) Наявність налагодженої системи електронних комунікацій.

5) Суворі закони про збереження банківської таємниці.

6) Великий об'єм туристів, які значною мірою поповнюють готівковий обіг.

7) Вільне використання "світових" валют, переважно долара США, як місцевої валюти.

8) Наявність значною мірою незалежного від зовнішнього тиску Уряду.

9) Велика залежність від сектора фінансових послуг.

10) Вигідне географічне росташування.

Додаткові:

1) Сприяючий часовий пояс.

2) Наявність вільних економічних зон.

3) аявність "зручного" судового регістра.

Якщо ж розглядати офшорні центри лише з точки зору ситу-ації фіскальної, тобто збоку специфіки різноманітних вигод і пе-реваг для різних категорій платників податків, то такі центри; підрозділяються на декілька груп. Це - країни і території:

· які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра і чи Багамські острови);

· які обкладають податками лише доход, отримуваний в даній 1 країні, але звільнюють від податків доходи, що надходять із-за "^: кордону (Коста-Ріка, Гонконг);

· В деяких отримуваний там доход не обкладається податком, але, обкладається доход, отримуваний за кордону Монако)

· території, де обкладається податком доход, отримуваний за кордоном, однак, податкові ставки надто низькі -- нижче 1% (острови Гернсі, Джерсі або Шарп);

· в котрих обкладаються податками накопичені багатства (матеріальні цінності), а не поточний доход (Уругвай); в котрих дозволяється застосовувати різні комбінації з пільговим податкових правил, що створюють особливо вигідні умов для фізичних осіб.

Їх доходи тут зовсім звільнені від податків або окремі види доходів користуються податковими привілеями. В Європі такими центрами є Андорра, Ірландія, Монако, Кампійне де Італія, за межами Європи - Багамські, Бермудські, Кайманові островів Французька Полінезія або острови Святого Варфоломея.

2. Види оффшорного підприємництва.

В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній практиці виділяють три категорії використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні. По-перше, вони використовуються без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може слугувати функціонування в оффшорному центрі американського банку (або його відділення), котрий цілком залишається платником податків в казну США. Зрозуміло, що таке використання оффшорного центру повністю вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника і в той же час відповідає закону. Прикладом може слугувати звільнення від податків, яке надається в офшорних центрах компаніям на певний період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, в яких найчастіше й функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів в процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), що застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин в податковому або адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передавання владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність та тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, особливою категорією використання офшорних центрів визнається шахрайство, котре є злочинним діянням. Цей факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитись від накладеного на нього зобов'язання сплачування податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідуються законом. Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної й моральної (аксіологічної) точок юру.

З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору зазвичай виділяються три основні способи використання офшорних центрів:

1)трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персонала;

2)маніпулювання міжнародними угодами;

3)використання ротаційних компаній.

Офшорний банк. На міжнародному рівні існує правило, у відповідності з яким отримання згоди на заснування банка обумовлене дотриманням таких вимог:

1) володіння капіталом;

2) підтвердження законним шляхом наявності необхідної професіональної кваліфікації;

3)бездоганна репутація.

Офшорні центри в таких випадках не докучають засновникам банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності бездоганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах, майбутнього банка. Тут спостерігались і такі випадки, на щастя нечисленні, коли надавалась можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Іншими словами, тут ми маємо справу з торжеством принципу, котрий сформулював персонаж Бертольда Брехта в "Тригрошовій опері": "...пограбування банків слід залишити любителям, професіонали ж повинні засновувати банки і керувати ними". До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого роду "банків", відносяться Ангилля, Гренада, Монтсерат і Сент-Вісент.

Траст. Це - правовідношення, через яке одна особа (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-не будь майно або право з покладанням на нього зобов'язань по управлінню такою власністю від свого власного імені в якості незалежного власника для вилучення вигоди на користь третіх осіб (вигодоотримувачів, бенефіціантів).

Якщо з яких-небудь причин одна особа отримує майно або права будь-якого роду для вилучення вигоди на користь власника або третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Характерною ситуацією, яка ілюструє механізм заснування траста, може бути така. Хитромудрий мільярдер приймає рішення про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, оскільки це призвело б до необхідності сплати податку на спадщину, котрий в багатьох країнах досить високий. Замість цього мільярдер створює в оффшорному центрі фонд, в котрий переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонда. Інститут траста сформувався в Англії і набув широкого розповсюдження в США. В меншій мірі ідея створення таких трестів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінились побоювання відносно того, що неможливо повністю виключити труднощі повернення коштів, переказаних в офшорні центри.

Офшорний університет. Все, що було сказане стосовно перерахованих форм підприємницької діяльності в офшорних центрах, можна також віднести і до університету. Його можна створити тут без дотримання обов'язкових в більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. Водночас нема і застережень, котрі забороняли б створення в офшорних центрах компаній, що мають назву "університет". Проте навіть в такій респектабельній країні, як Швейцарія, в кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень, що стосуються вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Різноманіття форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їх взаємне поєднання і цілеспрямовану взаємозалежність. Все це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, добиваючись отримання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, що знаходиться в офшорному центрі, за цінами нижчими від фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за більш високими цінами

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватись шляхом переказу до філії, розташованої в оффшорному центрі, складових частин певного продукта (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною нижчою від ціни складеного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за більш високу ціну. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного зниження або підвищення витрат на утримання самої компанії. Основними нитритами на її утримання є: витрати обслуговування підприємств, відсотки по позиках, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів тощо. Витрати обслуговування - це різного роду платежі - заробітна плата, допомоги, відшкодування збитків, оплата приміщень, витрати на дослідження, всякого роду винагороди, витратити на транспорт та рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в оффшорному центрі здійснюється у такий спосіб, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає свої філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. Так само придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальновизнані ціни. Так здійснюється переказ прибутку до компанії з резиденцією в оффшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновизнаних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, котра бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям в залежності від того, чи сплачує боржник високі відсотки по позиках у порівнянні з ринковими чи низькі.

Трансферт прибутку відбувається тоді, коли компанія з резиденцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція призводиться не лише до трансферту відсотків по позиках в офшорні центри, але й до зменшення прибутку материнської компанії, що підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що перша здійснює оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюється і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, котрі взагалі не були надані її філією з резиденцією в офшорному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджують роботу по наданню цих послуг.

Ще однією різновидністю підприємницької діяльності в податковій гавані є ротаційна компанія.

Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язане зі специфікою існування офшорних центрів. Тільки юрисдикція таких центрів може забезпечити умови й гаранті функціонування ротаційних компаній.

Функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в "перекиданні" грошових коштів або цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, нібито відбувається зміна власників грошових сум або цінних паперів. ''

Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі досить емігранті назви. В Ліхтенштейні вони іменуються "головними резидентами", в Ліберії - "не резидентськими корпораціями", в карибських міні-державах - "міжнародними компаніями", що повинно означати, що їх дальність відбувається не на місцевому рівні, в міжнародному масштабі. По відношенню до них також використовується термін "поштова скринька", яка дослівним перелік дом з німецької Briefcases, котрий можна почути в англосакс сакських країнах. Але багатьом бізнесменам, котрі використовують офшорні центри, ця назва не подобається, оскільки вона їм здається "нереспектабельною" і вони віддають перевагу іншим термінам. А відтак для означення ротаційної компанії застосовується назва "звільнена компанія", тобто фірма, яка не обтяжена прибутковим податком. Така назва набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найбільш популярним визначенням фіктивних компаній став термін "компанія-резиденція". Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає "ротаційна" (або передаточна компанія) її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з розповсюджених форм втечі від податків в .міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзначити, що ця компанія засновується фізичною або юридичною осо-бою, що залишається в країні з високим рівнем оподаткування.

Вона характеризується наступними рисами

1. Засновник ротаційної компанії -- незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній всім пакетом акцій або більшою частиною їх, завдяки чому здійснює за нею повний контроль.

2. Ротаційна компанія повинна бути розміщена лише в оффшорному центрі, оскільки її створення дозволяється лише місцевим законодавством. ї податкова незалежність повинна бути повною, що означає, що всі можливі податки або інші збори вона повинна сплачувати тільки в оффшорному центрі. Ця компанія набуває в загальних рисах юридичні форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.

3. Виключно важливе значення надається джерелам, з яких ведуть своє походження ЇЇ доходи, а також цілі, котрим вона слугує. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, в країні її головного акціонера або в третій країні.

4. У певних випадках вона повинна бути іноземною компанією, яка не займається діяльністю в оффшорному центр і отримує доходи за межами центру, оскільки лише в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, котра підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, отримуваних за межами оффшорного центру, не рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами та об'єктами інтелектуальної власності. Тут мова часто йде про операції, які недоступні для контролю з боку податкових відомств, оскільки в ряді випадків податковим службам буває дуже важко встановити, чи справді дані операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовуються також в операціях купівлі-продажу.

У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної компанії і рівнем оподаткування, котрому міг бути підданий прибуток в країні джерела доходу.

Одна із сфер, в котрій найчастіше використовуються ротаційн компанії, - це надання послуг. Діяльність компанії полягає тут в? розпорядженні права ми, зокрема: використання або продажі ліцензій, нової технології (ноу-хау), авторських прав або товарних знаків. У формі ротаційних компаній також виступають різноманітні консалтингові компанії. Провідні такого роду діяльності! компанії користуються допомогою адвоката, юридичного радника, або створюють власні бюро, що займаються лише адміністративною діяльністю.

Щоб уникнути податків і одночасно позбутися турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть повністю матися виключно фіктивною діяльністю. Адже в кінці кінців моя пересвідчити і докопатися, чи є оплачені послуги реальними чи фіктивними і чи обґрунтовані отримані компанією доходи. А відтак компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, що вона носить справжній, а не уявний характер, і тим самим її функції не обмежуються лише однією роллю "поштової скриньки".

Ротаційна компанія може бути також надто зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок в добре продуманому ланцюгу фінансових або торгівельних угод. Вона може виступати посередником в купівлі якого-небудь товару за дорученням материнської компанії і в подальшому перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в оффшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять лише одні накладні та інші документи, що є "підтвердженням" діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності більш достовірного характеру шляхом переведення ротаційним компаніям зобов'язання проводити який-небудь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упаковки, наклеювання етикеток або складування товарів). У сфері суто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу.

Використання ротаційної компанії слугує також приховуванню справжніх прізвищ інвесторів в офшорних центрах, що утруднює їх ідентифікацію. За допомогою цих компаній здійснюються злочини, які пов'язані з порушенням правил, що стосуються поведінки на фондових біржах. Прикладом може слугувати справа двох американських громадян, котрі злочинним шляхом роздобули інформацію відносно компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використали ротаційні компанії з резиденціями на Багамських та Бермудських островах, в Люксембургу та Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про котру вони незаконним шляхом отримали інформацію.

"Втікачам від податків" нерідко вдається зручною і надійною справою переказ грошових сум в банки обраного ними офшорного центра за допомогою ротаційних компаній не прямо зі своєї країни, а "транзитом" через інші офшорні центри, наприклад, з Франції в Ліхтенштейн через посередництво ротаційних компаній через Багамські острови і Люксембург. Власник прихованого від податку капіталу вибирає "проміжні" офшорні центри при переказі грошей, керуючись гарантіями зберігання в цих центрах комерційних та фінансових таємниць. Чим більше проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції. Поряд з такою діяльністю багато ротаційних компаній використовуються в якості посередників в пошуках нових зарубіжних ринків збуту. При цьому за важливі маркетингові послуги вони збирають цілком помірну плату.

Використана література

Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 1997

Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного.-К.: Феміна, 1995

Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.-К.: Наук. думка, 1998

Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. Чернівці, 1996

Гальчинський А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища шк., 1995