Деякі аспекти бойового застосування бронеавтомобілів українськими арміями в 1917-1920 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі аспекти бойового застосування бронеавтомобілів українськими арміями в 1917-1920 рр.

М.В. Моргун, кандидат історичних наук,

старший оперуповноважений відділу боротьби

з організованими групами з ознаками корупції

Управління стратегічних розслідувань в

Чернівецькій області ДСР НП України, підполковник поліції

У статті розглядаються питання досвіду бойового застосування бронеавтомобілів арміями Української Центральної Ради, Української держави та Директорії в 1917-1920 рр.

Встановлено, що у збройних силах Української Центральної Ради, Української держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії, поряд з частинами й підрозділами традиційних родів зброї на кшталт піхоти, артилерії чи кавалерії знайшли своє місце й новітні засоби збройної боротьби, породжені Першою світовою війною. Серед них відзначено бронеавтомобілі, роль яких була особливо високою з огляду на маневрений характер бойових дій, що велись в період визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр. На підставі здійсненного дослідження констатовано, що дослідженню проблем бойового застосування бронеавтомобілів у вітчизняній історіографії приділено небагато уваги.

На підставі проведеного дослідження вивчено організацію бронеавтомобільних підрозділів та відмічено, що упродовж всього періоду 1917-1920 рр. у складі українських армій були підрозділи бронеавтомобілів. їх бойове застосування мало свою специфіку в різні періоди. Встановлено, що за часів Центральної Ради (кінець 1917 початок 1918 рр.) броньовики активно використовувались у вуличних боях, а також в далеких рейдах на кшталт Кримського. За часів гетьманату єдиним проявом бойової активності бронеавтомобільних дивізіонів стала участь в каральних проти повстанських експедиціях. В армії Директорії бронеавтомобілі використовувались, здебільшого, децентралізовано, їх залучали до вогневої підтримки піхотних частин, а також до ар'єргардних боїв. Відмічено, що дослідження проблеми бойового застосування бронеавтомобілів в українських арміях даною статтею далеко не вичерпане. Подальшого вивчення і архівного пошуку потребують, зокрема епізоди бойового застосування бронеавтомобілів навесні 1919 р., під час походу на Київ-Одесу в серпні-вересні 1919р.,а такожїхучастівбояхв1920р.

Ключові слова: Українська Центральна Рада, Директорія, бронеавтомобілі, армія Української Центральної Ради.

Morhun M.V.

Some aspects of fighting using of armoured cars in Ukraine army's in 1917-1920

The article deals with the experience of the combat use of armored vehicles by the armies of the Ukrainian Centralna Rada, the Ukrainian State and the Directory in 1917-1920.

It has been established that in the armed forces of the Ukrainian Central Council, the Ukrainian state of Hetman P. Skoropadsky and the Directory, along with parts and units of traditional arms si^u^l^i ass infantry, artillery or cavalry the newest means of armed struggle created by the First World War found their place. Among them, armored cars were noted, the role of which was particularly high given the maneuverable nature of the combat operations that were conducted during the liberation struggles of the Ukrainian people in 1917-1920. Based on the conducted research, it was established that little attention was paid to the study of the problems of the combat use of armored cars in domestic historiography.

On the basis of the conducted research, the organization of armored car units was studied and it was noted that during the entire period of 1917-1920, there were armored car units in the Ukrainian armies. Their combat use had i^ss own specificity in different periods. It has been established that during the time of the Central Rada (end of 1917 beginning of 1918), armored vehicles were actively used in street battles, as well as in distant raids such ass the Crimean one. During the time of the Hetmanate, the only manifestation of combat activity of armored car divisions was participation in punitive expeditions against rebels. In the army of the Directory, armored vehicles were used, for the most part, decentralized, they were involved in fire support of infantry units, as well as in rearguard battles. It is noted that the study of the problem of the combat use of armored vehicles in the Ukrainian armies is far from being exhausted by this article. In particular, episodes of the combat use of armored cars in the spring of 1919, during the campaign to Kyiv-Odesa in August-September 1919, as well as their participation in battles in 1920,require further studyandarchivalsearch.

Key words: Ukrainska Centralna Rada, Dyrektoriya, armoured cars, army's of Ukrainska Centralna Rada.

Окремі згадки про використання бронеавтомобілів містяться в історико-мемуарних творах, опублікованих в 20-30-х рр. ХХ ст. наприклад, у працях Б. Монкевича [1; 2] чи П. Шандрука [3], праці І. Крип'якевича та Б. Гнатевича «Історія українського війська» [4]. Деякі дані наводяться в дослідженнях сучасних українських істориків Я. Тинченка [5] та В. Голубка [6]. Побіжно торкаються цих питань сучасні такі дослідники, як М. Баратинський та М. Коломієць [7; 8].

Метою даної статті є дослідження досвіду бойового застосування бронеавтомобілів українськими арміями в ході боротьби за державність в 1917-1920рр.

Станом на осінь 1917 р. на території України знаходилось досить багато бронеавтомобільних частин російської армії. До них належали броньові автомобільні дивізіони армій Південно-Західного й Румунського фронтів 4-й, 6-й, 9-й в арміях Румунського фронту, 7-й, 8-й, 11-й і Особливий (останній у складі Особливої армії) в арміях Південно-Західного фронту. Крім того, безпосередньо командуванню Південно-Західного фронту підпорядковувався броньовий дивізіон Особливого призначення [8, 75-79]. На їх озброєнні знаходилось до сотні бронемашин кількох основних типів кулеметних «Остін», «Фіат», «Джеффері», гарматних «Гарфорд», «Ланчестер», «Пірлесс» та деяких інших. Бурхливі політичні події, що розгорнулись в той час на теренах колишньої Російської імперії, як відомо, позначились і на армії. Одним з проявів цього стало формування національних частин, у тому числі й українізація. Поряд з частинами інших родів зброї, оголосили себе українізованими 7-й та 8-й броньові автомобільні дивізіони, а також дивізіони Особливого призначення та Особливої армії. 9-й дивізіон демобілізував управління, відділення ж, що входили до його складу, були залишені напризволяще. Досить складно розгортались події в 11-му дивізіоні. Тут були демобілізовані 43-тє відділення і частково 47-ме, решту ж підрозділів, дислокованих в Дубно, Кременці і Волочиську, були українізовані [7, 25]. Поряд із тим, значна частина бронеавтомобільних частин опинилась під впливом більшовиків. В останні місяці 1917 р. та на початку 1918 р. бронемашини широко використовувались протиборствуючими політичними силами в боротьбі за владу в низці українських міст Катеринославі, Рівному, Харкові. Зокрема, в Харкові дислокувалось 29-те броньове автомобільне відділення, що мало чотири бойові машини (два «Остіни», «Ланчестер» та «Вайт»). Особовий склад відділення не визнавав більшовицького перевороту в Петрограді, а на початку грудня 1917 р. оголосив про свою належність до українських частин. Та в ніч на 9 грудня до Харкова прибув більшовицький загін під командуванням Рудольфа Сіверса, який нараховував понад 1000 багнетів і мав, поряд із іншою зброєю, три бронемашини. Пізно ввечері того ж дня більшовики провели операцію по знешкодженню 29-го відділення. Заблокувавши виїзд з казарм власним броньовиком «Пірлесс», вони після нетривалої кулеметної перестрілки захопили казарми і матеріальну частину 29-го автопанцирного відділення [9, 35-36].

Використання бронемашин українськими військами під час боїв в Києві в січні 1918 р. досить добре висвітлено в праці Б. Монкевича [2]. У місті знаходилась українізована бронеавтомобільна частина, очолювана поручника Борковського, до складу якої входило дві кулеметних бронемашини та одна гарматна. З самого початку більшовицького повстання в Києві ця частина прийняла активну участь у боротьбі проти більшовицьких (чи збільшовичених) формувань. Відомо, що кулеметні бронеавтомобілі підтримували українські загони, що блокували завод «Арсенал». Залога гарматної машини під командою В. Дітеля спричинилась до захоплення військами Центральної Ради готелю «Прага», а згодом залучалась до знищення вогнищ опору на Подолі. Були і втрати під «Арсеналом» одну з кулеметних машин було пошкоджено, а поручника Борковського важко поранили.

В березні 1918 р. бронеавтомобілі, що лишились у відданих Центральній Раді військах, були зведені в «1-й Запорозький авто-панцерний дивізіон» під командуванням сотника Болдиріва. Нараховувала ця частина 12 бойових машин вісім кулеметних і чотири гарматних [4, 383-385]. Ця частина відіграла значну роль у Кримському рейді частин армії УНР. Він, поряд з іншими частинами, увійшов до складу сформованої 10 квітня для захоплення Криму групи військ, яку очолив полковник Болбочан. Загальна чисельність особового складу групи сягала 5 тис. чол. [8, 36]. 11 квітня група залізницею вирушила на Крим. Бронеавтомобілі перевозились на платформах, а у випадку зіткнення з ворогом розвантажувались і вступала в бій (наприклад, 18 квітня при оволодінні Мелітополем). 22 квітня Кримська група зайняла Джанкой. Далі авто-панцирний дивізіон та частина піхоти на вантажних автомобілях пересувались по шосе, і близько 10 ранку 24 квітня вступили до Сімферополя. За дві години прибули й українські бронепоїзди та ешелони з головними силами. Та подальшому оволодінню Кримом перешкодила невизначена позиція керівництва Центральної Ради у кримському питанні. Не маючи політичної підтримки, українські війська змушені були поступитись. 27 квітня почалась евакуація Кримської групи [2, 139-143].

Після перевороту 29 квітня 1918 р. і приходу до влади гетьмана П. Скоропадського почалась планомірна розбудова української армії. Її основними структурами стали вісім армійських корпусів, в складі кожного з яких, поряд з двома піхотними дивізіями та іншими частинами, формувався і авто-панцирний дивізіон, який отримав номер і назву корпусу, до якого входив. Формувались ці дивізіони, здебільшого, на базі бронеавтомобільних дивізіонів колишньої російської армії. Зокрема, 1-й Волинський дивізіон (Рівне) формувався на базі колишнього Особливого дивізіону, 2-й Подільський (Вінниця) 7-го дивізіону, 3-й Одеський (Одеса) 4-го, 4-й Київський (Київ) 11-го, 7-й Харківський (Харків) 9-го, 8-й Катеринославський (Олександрівськ) 8-го [11, 267]. Ще два дивізіони 5-й Чернігівський (Чернігів) і 6-й Полтавський (Полтава) формувались на базі частин армії Центральної Ради відповідно, 1-го Запорозького авто-панцирного дивізіону і розміщеного в Києві 2-го дивізіону [12, 207].

Усі авто-панцирні дивізіони армії Української держави були приведені до єдиної організаційної структури. Відповідно до затверджених штатів, кожен дивізіон включав управління та дві батареї. Його особовий склад мав становити 90 чоловік, у тому числі 15 старшин (сім в управлінні і по чотири в кожній із батарей) та 75 козаків (31 в управлінні дивізіону і по 22 в батареях). Озброєння дивізіону становили шість бронеавтомобілів, у тому числі два гарматних типу «Гарфорд» та чотири кулеметних [12, 99]. Однак реальний стан речей, особливо в частині забезпечення бойовими машинами, суттєво відрізнявся від передбаченого штатами. Значна частина бронеавтомобілів була конфіскована німецькими та австро-угорськими окупаційними військами. Ті ж, що залишились, були дуже зношеними і потребували ремонту. За даними на кінець серпня 1918 р., 1-й дивізіон, дислокований на той час в Житомирі, мав два несправних броньовики. Ще одна бойова машина цього дивізіону (гарматна) була забрана німцями, а інша (кулеметна) перебувала в розпорядженні начальника житомирської міліції. 2-й дивізіон у Вінниці і 3-й в Одесі мали по три несправні броньовики. Трохи кращий стан був в 4-го дивізіону (Київ) у ньому було всі шість належних за штатом бронеавтомобілів, але тільки два з них були справні. 5-й дивізіон, приданий Запорозькій бригаді, теж мав усі шість бронемашин, але їх технічний стан був невідомий. 6-й, 7-й і 8-й дивізіони мали тільки несправні броньовики (відповідно, 2, 6 і 3) [13, 114-114 зв.]. Заходи командування з укомплектування дивізіонів часто наштовхувались на опір окупаційних властей. Зокрема, австро-угорське командування не дозволило вивезти з Одеси до Харкова чотири броньовики, призначені для 7-го дивізіону у підсумку, ця частина отримала тільки дві бойові машини [13, 119]. 2-й Подільський дивізіон намагався в жовтні 1918 р. отримати з Бердичівського автомобільного складу чотири бронемашини типу „Джеффері», але з'ясувалось, що всі машини цього типу німці вивезли ще у вересні. Коли ж особовий склад дивізіону власними силами відремонтував один з наявних у ньому броньовиків, австро-угорське командування заборонило встановлювати на бойовій машині озброєння та випробовувати її [13, 143-145].

Зрозуміло, що з огляду на настільки плачевний технічний стан озброєння авто-панцирних дивізіонів армії Української держави, не могло бути й мови про їх масштабне бойове застосування. Вся їх активність зводилась до епізодичної участі в каральних експедиціях для придушення анти гетьманських виступів. Прикладом може бути операція, проведена 4-м Київським дивізіоном на початку серпня 1918 р. 5 серпня командир дивізіону полковник Новиков отримав вказівку першого товариша військового міністра відрядити наступного дня два бронеавтомобілі цього дивізіону в розпорядження міністерства внутрішніх справ. Новиков у відповідь зауважив, що бойові машини можуть бути виділені, але немає бензину. До того ж, три чверті козаків дивізіону не мають взуття [13, 20-22]. Та, очевидно, проблеми з постачання вдалось вирішити, бо 7 серпня 1-ша батарея дивізіону вирушила в розпорядження Козелецького повітового старости для участі в придушенні повстання. В складі батареї нараховувалось троє старшин (командир батареї сотника Борщова та двоє хорунжих командири броньовиків) та 12 козаків. Також батарея мала бронеавтомобілі, одну вантажівку, один легковик та один мотоцикл [13, 42]. До 14 серпня 1-ша батарея в складі об'єднаного українсько-німецького загону брала участь в бойових діях, зокрема, в районі сіл Хрещата, Держанівка та маєтку Чемер. Однак інтенсивні бойові дії призвели до поломки одного з броньовиків і вичерпання запасу паливно-мастильних матеріалів. В підсумку, бойова діяльність батареї звелась до того, що справний броньовик щоночі чергував біля комендатури в Козельці [13, 51 зв.]. За кілька днів батарею повернули до Києва.

Перемога протигетьманського повстання призвела до радикальної зміни політичної обстановки й руйнації структур гетьманської армії, що поглиблювалось агресією з боку більшовицької Росії. Зачепили ці процеси й авто-панцирні дивізіони. Зокрема, бойові машини 5-го дивізіону потрапили до рук більшовиків, коли ті 13 січня 1919 р. захопили Чернігів [14, 141]. Більшовицькими трофеями стали й машини 8-го дивізіону. Частина особового складу і техніки 6-го і 7-го дивізіонів відступали із Запорозьким корпусом, однак при переході через територію Румунії все озброєння корпусу було вилучене румунськими властями. Техніка дислокованого в Одесі 3-го дивізіону була захоплена білогвардійцями.

В розпорядженні Директорії лишився 4-й Київський авто-панцирний дивізіон, на основі якого сформували дивізіон Осадного корпусу січових стрільців [15, 170]. Полковника Новикова на посаді командира змінив сотник Капкан. Згідно його рапорту від 25 грудня 1918 р. в дивізіоні налічувалось 10 бронеавтомобілів, 5 вантажівок, а також чотири спеціальних і п'ять легкових автомобілів. Але технічний стан був плачевний справними були тільки два броньовики, два легкових і один вантажний автомобілі [13, 202]. Станом на середину березня 1919 р. в дивізіоні залишилось три бронеавтомобілі гарматний «Отаман Мельник» та кулеметні «Отаман Петлюра» і «Отаман Коновалець» [17, 49].

На базі 2-го Подільського дивізіону згідно з наказом від 7 січня 1919 р. було сформовано авто-панцирну батарею, для якої 17 січня отаманом Грековим був затверджений тимчасовий штат: 58 чоловік особового складу (четверо старшин, 54 козаки), чотири бронеавтомобілі та 12 допоміжних транспортних одиниць [16, 188-189]. На базі 1-го Волинського дивізіону утворили 9-й дієвий дивізіон, який станом на середину березня 1919 р. мав у своєму складі сім бронеавтомобілів.

Відомості стосовно бойового застосування бронеавтомобілів армією Директорії досить скупі й уривчасті. Відомо, що в квітні 1919 р. два броньовики були приділені військам Житомирської групи. Вони підтримували піхоту під час боїв на Коростеньському напрямі 10-11 квітня, а згодом відішли до Новограда-Волинського [13, 505-511]. Наприкінці місяця бронемашини підтримували січових стрільців під час наступу на Заслав [17, 64]. Приблизно в той же час (з 27 квітня) один броньовик, озброєний гарматою, приділили до 17-ї дивізії. В кількох бойових епізодах він надавав вогневу підтримку передовим заставам [18, 42]. У подальшому бронеавтомобілі брали участь в ар'єргардних боях, несучи втрати наприклад, у травні-липні 1919 р. три українські броньовики («Гарфорд» і два «Джеффері») були захоплені поляками [19, 11-12].

Станом на 16 серпня 1919 р., тобто на момент початку вирішальної фази походу українських армій на Київ-Одесу, Дієва армія УНР, за даними М. Ковальчука, мали у своєму складі сім бронеавтомобілів. П'ять панцирних автомобілів входили до складу авто-панцирного дивізіону групи Січових стрільців, ще два перебували в складі 7-ї Запорізької дивізії [20, 188]. Дивізіон Січових стрільців мав 148 чол. особового складу (12 старшин, 4 підстаршин, 132 козаки) [21, 470].

Станом на листопад 1919 р. авто-панцирний дивізіон групи Січових стрільців дислокувався у Вінниці. 14 листопада його було передано до складу Української Галицької армії, перейменовано на «Авто-панцирний дивізіон Галицької Армії» і підпорядковано командуванню 1-го Галицького корпусу. На той час у ньому нараховувалось п'ять бойових машин [22, ч. 2-3, 13]. Криза денікінського фронту й зміна політичної орієнтації Начільної команди УГА ледь не призвели до відкритого зіткнення між двома українськими арміями. В конфлікт виявились втягнутими й панцирні підрозділи. Коли о 16 годині 14 листопада 1919 р. станцію Бар зайняли силами двох панцирних потягів денікінці, галицькі частини, що знаходились там, опору не вчинили. Коли ж війська Директорії відступали з м. Бар, галичани вислали проти них бронеавтомобіль. На закид командування Дієвої армії, Начільна команда УГА відповіла, що такі дії були вжиті щоб не допустити грабунку козаками Наддніпрянської армії майна УГА [22, ч. 2-3, 14]. Коли 17 листопада 1919 р. УГА перейшла на бік денікінців, авто-панцирний дивізіон лишався в її складі. 28 листопада його передали з 1-го до 3-го Галицького корпусу [22, ч. 4-5, 22]. Ймовірно, це можна пояснити тим, що саме в цей час 3-й корпус прибував до Вінниці. Коли ж 20 грудня 1919 р. оборону Вінниці доручили 1-му Галицькому корпусу, йому підпорядкували панцирний потяг «Галичина» й два бронеавтомобілі [22, ч. 4-5, 28]. Станом на 13 лютого 1920 р. в складі УГА числилась авто-панцирна сотня ймовірно, колишній дивізіон, яка дислокувалась в Тирасполі [22, ч. 10-12, 14]. Однак жодних згадок про наявність панцирних підрозділів в складі УГА в наступні місяці не виявлено.

Підводячи підсумки відзначимо, що упродовж всього періоду 1917-1920 рр. у складі українських армій були підрозділи бронеавтомобілів. Їх бойове застосування мало свою специфіку в різні періоди. Скажімо, за часів Центральної Ради (кінець 1917 початок 1918 рр.) броньовики активно використовувались у вуличних боях, а також в далеких рейдах на кшталт Кримського. За часів гетьманату єдиним проявом бойової активності бронеавтомобільних дивізіонів стала участь в каральних проти повстанських експедиціях. В армії Директорії бронеавтомобілі використовувались, здебільшого, децентралізовано. Їх залучали до вогневої підтримки піхотних частин, а також до ар'єргардних боїв. Слід також відзначити, що дослідження проблеми бойового застосування бронеавтомобілів в українських арміях даною статтею далеко не вичерпане. Подальшого вивчення і архівного пошуку потребують, зокрема епізоди бойового застосування бронеавтомобілів навесні 1919 р., під час походу на Київ-Одесу в серпні-вересні 1919 р., а також їх участі в боях в 1920 р.

Література

бойовий бронеавтомобільний українська армія