Військовий міністр Олександр Рогоза: законо- та нормотворча діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ВІЙСЬКОВИЙ МІНІСТР ОЛЕКСАНДР РОГОЗА: ЗАКОНО- ТА НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

РОГОЖА Марія - кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України

м. Умань

Анотація

рогоза міністр військовий гетьманський

Мета дослідження. Обумовлена необхідністю дослідити наявний джерельний масив архівів і публікацій для виявлення напрямів законо- та нормотворчої діяльності військового міністра Олександра Рогози (1858-1919) та підпорядкованого йому апарату міністерства для розбудови війська Гетьманської Держави у тогочасних соціально-політичних умовах її існування. Методологія дослідження ґрунтована на принципах: історичної достовірності, об'єктивності, системності, науковості, багатофакторності та всебічності; а також методах дослідження: загальнонаукових - аналітичних, синтетичних, логічних, класифікації; історичних - проблемно-хронологічних, порівняльно-історичних, історико-генетичних, ретроспективних, періодизації; міждисциплінарних - джерелознавчого, архівознавчого, термінологічного аналізу. Наукова новизна полягає в окресленні діяльності військового міністра, очолюваного ним апарату міністерства для унормування законами та підзаконними актами структури створюваних військових з'єднань і підрозділів, повсякденної діяльності війська, організації бойової підготовки в складних умовах становлення Української Держави. Висновки. Розуміння феномену доби Української Держави, очолюваної Павлом Скоропадським, професійним військовим, неможливе без значення формування війська, як однієї з головних умов забезпечення поступального процесу українського державотворення. Тому призначення генерала Олександра Рогози, вояка освіченого та досвідченого, на посаду військового міністра сприйнято причинно-обумовленим. Розпочата ним організаційна робота зі створення апарату Міністерства, призначення на ключові посади професійних військових забезпечило умови для законо- та нормотворчого процесу творення війська. Наявний в архівах та наративних джерелах матеріал щодо засідань Ради Міністрів дав достатньо переконливі підстави стверджувати наступне. Військове міністерство, очолюване Олександром Рогозою, його управління та відділи за напрямами діяльності, в силу наявних можливостей, навіть за наростання з різних причин суспільно-політичної нестабільності, проводили роботу щодо різнобічного законо- та нормативного забезпечення створення війська. Підтвердження цьому: за доби Української Держави розроблено, подано на розгляд і переведено у діяльність війська 48 законопроєктів і підзаконних актів у непростих умовах наростаючого політичного протистояння впродовж 7-ми місяців.

Ключові слова. Гетьман, військовий міністр, законотворення, унормування діяльності, військо.

Annotation

MILITARY MINISTER OLEKSANDR ROHOZA: LEGISLATIVE AND REGULATORY ACTIVITIES

ROHOZHA Mariya - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of the History of Ukraine, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman,

The purpose of the study is determined by the need to research the existing source array of archives and publications to identify the directions of law-making and rule-making activities of Minister of War Oleksandr Rohoza (1858-1919) and his subordinate ministry apparatus for building the army of the Hetman State in the social and political conditions of its existence at the time. The research methodology is based on the principles of historical reliability, objectivity, systematicity, scientificity, multifactoriality, and comprehensiveness; as well as the research methods: general scientific-analytical, synthetic, logical, classification; historical - problem-chronological, comparative-historical, historical-genetic, retrospective, periodization; interdisciplinary - source studies, archival studies, terminological analysis. The scientific novelty lies in outlining the activities of the Minister of War, the Ministry's apparatus headed by him to regulate by laws and by-laws the structure of the military units created, the day-today activities of the army, and the organization of combat training in the difficult conditions of the formation of the Ukrainian State. Conclusions. Understanding the phenomenon of the era of the Ukrainian State, led by Pavlo Skoropadskyi, a professional military man, would be impossible without the importance of the formation of the army, as one of the main conditions for ensuring the progressive process of Ukrainian state-building. That is why the appointment of General Oleksandr Rohoza, an educated and experienced soldier, to the post of Minister of War, is considered causal. He initiated the organizational work on the creation of the Ministry's apparatus; the appointment of professional military personnel to key positions provided the conditions for the law-making and rule-making process of the creation of the military. The material available in the archives and narrative sources on the meetings of the Council of Ministers gave sufficiently convincing grounds for asserting the following. The Ministry of War, headed by Oleksandr Rohoza, its administration, and departments in the areas of activity, due to the available opportunities, even due to the increase of socio-political instability due to various reasons, carried out work on the multifaceted legal and regulatory support of the creation of the army. This is confirmed by the fact that during the days of the Ukrainian State, 48 draft laws and bylaws were developed, submitted for consideration, and transferred to the army in the difficult conditions of the growing political confrontation during 7 months.

Key words: Hetman, military minister, law-making, normalization of activities, military.

Постановка проблеми

Управлінська, у т. ч. і нормотворча діяльність військового міністра Олександра Рогози відбувалася у доволі складних умовах. Вона враховувала кілька істотних чинників внутрішнього політичного становища України. Серед них чи не найважливіші: присутність контингенту німецьких військ, запрошених за умовами Брестського миру (1918 р.); не заборонена політична діяльність очільників періоду Української Народної Республіки; не вирішене питання власності землі; неприйняття Раднаркомом Російської Федерації проголошеного Українською Центральною Радою суверенітету... Тому в аграрній за своєю суттю Україні створення власного війська - гаранта суверенної і незалежної держави - сприйнято нами важливою проблемою. Головні будівничі її військової сили: Павло Скоропадський (гетьман), Федір Лизогуб (голова Ради Міністрів) й Олександр Рогоза (військовий міністр), послідовно та цілеспрямовано займалися розбудовою війська. Безпосередньо - військовий міністр і підпорядкований йому апарат міністерства. У просторі означених наріжних та інших дотичних до військового будівництва проблем розпочалося створення війська Гетьманської держави. Від початку цей процес - комплексна проблема, котра вимагала невідкладного вирішення!

Аналіз джерел та останні дослідження

Масив відомостей, почерпнутий в архівних установах і наративних джерелах, дає підстави стверджувати, що доба Української Держави достатньо репрезентативна.

Автори багатьох публікацій щодо вказаного періоду достатньо одностайні в твердженні, що Дмитро Дорошенко (1882-1951 рр.) - один з найоб'єктивніших історіографів в оцінці Української Держави; за доби Гетьманату працював міністром закордонних справ уряду Федора Лизогуба. Другий том «Історії України» має назву Українська Гетьманська Держава (Дорошенко, 1930). Відомий український історик Р. Пиріг зробив низку ґрунтовних досліджень доби Української Держави (Пиріг, 2011). Одне з них стосувалося організації та структури виконавчої влади, зокрема, здійснено персональний вимір її урядів (Пиріг, 2016). Публікація Р. Пирога в УІЖі окреслила в загальному діяльність Олександра Рогози на посаді військового міністра Української Держави (Пиріг, 2014). Монографії Ярослава Тинченка (2007) та (2009) також містять істотні відомості про військового міністра Олександра Рогозу (Тинченко, 2007; Тинченко, 2009). Серед останніх публікацій щодо доби Української Держави: «Спогади» Павла Скоропадського та праця Владлена Мараєва «Україна, 1918: Хроніка», остання наповнена віднайденими документами від різних політичних таборів, зокрема, й доби Гетьманської Держави (Гирич, 2016; Мараєв, 2020).

Окрему групу джерел з порушеного питання склали архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (7 фондів) (ЦДАВО України, ф. 1017; ЦДАВО України, ф. 1063; ЦДАВО України, ф. 1064; ЦДАВО України, ф. 1075; ЦДАВО України, ф. 1078; ЦДАВО України, ф. 1216). У цілому вивчення джерел та публікацій доби Української Держави щодо правового забезпечення військового будівництва дають підстави для створення окремого узагальнюючого дослідження, істотною мірою екстраполюючись на актуальність його осмислення в сучасних політико-військових умовах.

Мета статті - на основі наявних архівних матеріалів та виявлених наративних джерел вивчити, систематизувати та відтворити за характерними ознаками управлінський аспект діяльності військового міністра Олександра Рогози. Акцентувати увагу на правовому та нормативному регулюванні створення структури війська, органу управління ним, творенням статутів, які унормовували не тільки чисельність і штати військових підрозділів, а також забезпечували їх повсякдення, навчання та побут.

Виклад основного матеріалу

Варто підкреслити, що Українська Держава (квітень-грудень 1918 р.) як суспільно-політична, економічна та соціальна інституція, виникла (й існувала) в результаті фактично піврічного шляху створення комплексу політичних, соціальних і суспільних структур. Апріорі вона створювалася для забезпечення життєдіяльності українського народу в нових історичних умовах. Одним з наріжних і надскладних питань тогочасного періоду, які потребували невідкладного вирішення, стало створення власних збройних сил, покликаних захистити українську державність.

Її очільник Павло Скоропадський активно взявся за розбудову держави та інститутів влади. Добре знаючи структуру державного апарату колишньої Російської імперії, створив Раду Міністрів, наділивши її виконавчими та законодавчими повноваженнями. Цей орган влади очолив Федір Лизогуб, людина з достатнім життєвим й управлінським досвідом. Йому вдалося досить швидко підібрати склад уряду, але відповідну кандидатуру військового міністра шукали тривало... нарешті зголився генерал Олександр Рогоза. Він - активний учасник Першої світової війни, представник Генерального штабу, генерал-лейтенант, командувач 25-го армійського корпусу (1914), з 1915 р. - 4-ю армією на Румунському фронті. 21 листопада 1917 р. відсторонений від командування.

Наголосимо, що початок його діяльності на посту військового міністра та зроблені ним перші призначення на ключові посади військового міністерства, залучення професійних військових, дозволяють стверджувати таке. Військовий міністр і його професійна команда за доби Української Держави були такими, що забезпечували управлінську діяльність багатьма організаційними справами вибудовування професійної армії. Саме професійна українська армія була гарантом захисту української державності. Тому інтерес до діяльності Олександра Рогози, одного з чільних діячів доби Української Держави, фактичного організатора української армії далеко не випадковий. Діяльність військового міністра та його команди була безпосередньо пов'язана не тільки з повсякденним формуванням підрозділів збройних сил у збуреному діяльністю різних партій і рухів середовищі українського народу. Чільне місце в його діяльності займала робота з унормування не тільки процесів формування військових підрозділів, але й вироблення правових документів щодо їхнього щоденного життя та навчання військовій справі.

Наголосимо на тому, що у спадок очільникам Української Держави дістався складний політичний простір. Він виявився найбільш строкатим у сенсі пріоритетів змісту програм основних політичних партій та громадських рухів, представлених в Українській Центральній Раді. Більше того, зважаючи на принципову непримиренність у відносинах з більшовицькою Росією, її агресивність й ультимативність вимог до Центральної Ради, створення матеріально забезпеченої та боєздатної армії набуло вирішального значення. Водночас варто пригадати, що серед очільників Української Центральної Ради не було єдиного бачення принципів її формування, забезпечення начальницьким і командирським складом, зокрема, проукраїнські налаштованим. Залишалися невирішеною її чисельність, інфраструктура, засади формування: за територіальним принципом чи загальнодержавним. Тобто, не була створена відповідна часові нормативно-правова база розбудови війська, його функціонування та використання...

Перша російсько-українська війна (грудень 1917 - квітень 1918 р.) докінечно окреслила невідповідність між «словом і ділом» попередньої української влади. Крім того, суттєвим каталізатором невдоволення достатньо істотної частини селянства стали рядки ІІІ-го Універсалу, що земля стає власністю всього трудового народу, а солдати на фронті мають твердо стояти на своїх позиціях; відповідно до IV-го - розпустили армію зовсім і замість постійної армії вирішили завести міліцію.

Початок та перебіг Першої російсько-української війни істотно радикалізував політичні сили УЦР, яка IV Універсалом (09) 22 січня 1918 р.) заявила, що «.Українська народна республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.» (ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 2, спр. 2. арк. 2-6).

Доступні архівні матеріали та залучені наративні джерела дозволили встановити внутрішній зв'язок між зайняттям генералом Олександром Рогозою посади військового міністра та здійснення ним законо- та нормотворчої діяльності. Водночас, на основі їх опрацювання виникли вагомі підстави вважати, що створення боєздатної армії виявилося одним з найскладніших питань в історії нетривалого існування Української Держави. Не тому, що посада міністра військового міністерства була зайнята найпізніше: лише в другій половині травня; скоріше тому, що відбувалося наростання протиріч між суспільно-політичним запитом на владу та методами і формами відповіді на нього. Варто погодитися з думкою, висловленою відомим українським істориком Р. Пирогом з цього приводу. Він окреслив найбільш важливі із них: «По-перше, П. Скоропадський взяв зобов'язання перед німецьким командуванням не створювати без їхньої згоди регулярної армії. По-друге, не дивлячись на присутність в Україні значної чисельності вищого офіцерства, проблема добору національно орієнтованих кадрів залишалася гострою. По-третє, у спадок від УНР дісталася досить аморфна військова інфраструктура, Україна майже не мала військово-морського сегменту збройних сил. По-четверте, фактично була відсутня нормативно-правова база функціонування боєздатного війська» (Пиріг, 2016, с. 291).

Розуміння ставлення німецького командування до перебігу внутрішньополітичних процесів у тогочасній Україні необхідно передати словами генерала Вільгельма Ґренера, начальника штабу групи армії «Київ». Він сказав Павлу Скоропадському, коли йшлося про державний переворот: «Ми у ваші справи не втручаємося» (Гирич, 2016, с. 130). Отже, нейтралітет німецької присутності дозволив вести активну підготовку до державного перевороту. У результаті виникла Українська Держава, її очолив Гетьман Павло Скоропадський. Першорядним завданням перед ним постало створення головного органу виконавчої влади - Ради Міністрів Української Держави, наділеного виконавчими та законодавчими функціями. Зрозуміло, що в ході підготовки до перевороту з окремими відомими громадськими діячами та політиками тогочасного турбулентного періоду велися попередні розмови щодо входження до майбутнього уряду.

У перші дні ситуацію зі створення уряду Павло Скоропадський оцінював так: «Стан справ у повному сенсі був «tabula rasa» (Гирич, 2016, с. 142). Раду Міністрів упродовж 29-30 квітня 1918 р. очолював Микола Устимович (Сахно-Устимович, 1882-1918 рр.). З різних причин особистого та загального характеру гетьман змінив свою думку, звільнив його та зупинився на особі Федора Лизогуба, працю якого на різних посадах у попередньому часі знав особисто. Для глибшого розуміння питання про інститути влади в Українській Державі необхідно повідомити, що її Рада Міністрів як орган виконавчої та виконавчої влади, створювалася особисто Павлом Скоропадським. Компетенції Ради Міністрів визначалась Законом про тимчасовий державний устрій від 29 квітня 1918 р. Український громадський і політичний діяч Федір Лизогуб був призначений головою Ради Міністрів Української Держави відразу після перевороту (ЦДАВО України, ф. 1216, оп. 1, спр. 16, арк. 30). На думку гетьмана Павла Скоропадського «... він справляв дуже приємне враження, особливо на іноземців. Я його вважав безумовно чесною людиною і вірив йому» (Гирич, 2016, с. 146).

Гетьман Павло Скоропадський - професійний військовий, адекватно сприймав зовнішню та внутрішньополітичну ситуацію в Україні; як державник розумів причини та можливі наслідки Першої радянсько-української війни. Зрозуміло, що перше вигнання радянсько-більшовицьких військ з українських територій стала «холодним душем» для керівництва більшовицького Раднаркому. Вирішення питання про примушення силою представники російського політичного істеблішменту відклали на недалеке майбутнє та відразу приступили до розроблення плану майбутнього тотального захоплення, однак вже іншими методами.

Гетьман як очільник держави, вважав необхідним створення української армії як засобу та сили для захисту поступального процесу творення Української Держави; як її Головнокомандувач - необхідності створення спеціальної структури управління розбудовою армії - військовим міністерством. Це не знайшло розуміння у німецького командування. Генерал В. Ґренер запитав у гетьмана: «А нащо вам армія? Ми знаходимося тут, нічого супроти вашого уряду всередині країни ми не дозволимо, а у відношенні ваших північних кордонів можете бути цілком спокійні: ми не допустим більшовиків...» (Гирич, 2016, с. 165). Є підстави вважати, що позиція німців щодо українського державотворення не була толерантною. Тому гетьманові довелося прийняти вольове рішення щодо створення армії. Більше того, Павло Скоропадський розумів внутрішню єдність принципових дій: створення цілісної структури влади та створення війська як одного з інструментів її реалізації.

З часом він констатував: «Робота в Раді Міністрів і в міністерствах йшла посилена. Мене дуже бентежило питання [призначення] військового міністра, я ніяк не міг знайти підходящої особи» (Гирич, 2016, с. 163). Т. в. о. у новоствореному військовому міністерстві було призначено генерала О. Лігнау (28.02.1875 - 05.02.1938 рр.). Він займався поточними справами. Тим часом: «.[гетьман] робив пропозиції генералам В. Кирію, М. Кельчевському, О. Лукомському. П. Врангелю, але всі вони відмовлялися. Посада військового міністра залишалася вакантною до 21 травня.» (Пиріг, 2014, с. 89).

21 травня 1918 р. гетьман проводив нараду з корпусними командирами, призначеними ще Українською Центральною Радою (вони перейшли на службу до Української Держави). Серед присутніх були й запрошені генерали: «.я познайомився із старшим серед них, генералом [Олександром] Рогозою, колишнім командувачем армією, і переговорив з ним. Він погодився прийняти портфель військового міністра, і негайно ж був мною призначений» (Гирич, 2016, с. 163). Отже, є підстава вважати 21 травня 1918 р. днем надання згоди Олександра Рогози на призначення військовим міністром Української Держави.

Попри практично постійну критику з різних боків, військовий міністр на шляху військового будівництва перші кроки на посаді розпочав фактично із створення органу управління - військового міністерства у відповідних штатах і розстановки на керівні посади фахівців, здатних професійно забезпечити успішну діяльність структур міністерства. Генерала Олександра Лігнау було переведено на посаду першого заступника міністра (Литвин, Науменко, 2014, с. 361). Заступником з морських справ контрадмірала Миколу Максимова (1880-1961 рр.) (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 17), генерал-хорунжого Юрія Корнієнка (1875 - ?) - заступником з інтендантської служби і забезпечення (служба тилу) (Литвин, Науменко, 2014, с. 526). На посаді начальника Генерального штабу залишився (від УНР) полковник Олександр Сливинський (1886-1856 рр.) (Осташко, 2012, с. 626). Помічником військового міністра було призначено генерала Георгія Мандрику (1869-1937 рр.) (Томазов, 2009, с. 489). Крім того, Рогоза до роботи в структурах військового міністерства запросив відомих періоду Першої світової війни воєначальників: генерал-лейтенанта Сергія Дельвіга (1866-1944) (ЦДАВО України, ф. 1075, оп. 1, спр. 651, арк. 48-49), генерал-лейтенанта Миколу Юнакова (1871-1931 рр.) (ЦДАВО України, ф. 1075, оп. 1, спр. 86, арк. 141-142), генерал-майора Олександра Натіїва (Натієва) (1873-1919 рр.) (Буравченков, 2010, с. 202-203), генерал-майора Михайла Омеляновича-Павленка (1878-1952 рр.) (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 2, спр. 91, арк. 217). Водночас тривало формування відповідних підрозділів у структурі військового міністерства, призначення військових службовців міністерства, паралельно розпочався процес управління.

Коротко про його біографію. Олександр Францевич Рогоза народився 1858 р., що є достовірним фактом (Тинченко, 2007, с. 520). Однак, стосовно місця народження є різні відомості: україномовні архівні джерела вказують Чернігівщину, російські - Вітебщину. Однак, всі сходяться на думці, що він народився у родині, яка походила з роду священнослужителів дворянського походження. Батько був професійним військовим. Військову освіту Олександр здобув у Полоцькому кадетському корпусі, Михайлівському артилерійському училищі (послідовно), завершив у Миколаївській академії Генерального штабу. Участь у російсько-турецькій війні, яка виявила його особисті якості командира. Перша світова війна додала до його бойової біографії як воєначальника вагомі перемоги, однак, і важкі поразки. По завершенню Першої світової війни мав чин - генерал від інфантерії.

Для розуміння тогочасної специфіки законо- та нормотворчої діяльності військового міністра та апарату міністерства, повідомимо особливості роботи Ради Міністрів Української Держави й особливості такої ж роботи к ній. Рада Міністрів починала свою роботу, залежності від порядку денного, о 21 або 22 годині доби (до того міністри працювали у підпорядкованих міністерствах). Міністри мали «вільні» від засідань дні у четвер і неділю. Узагальнено про документотворення: розроблений у відомстві законопроєкт або нормативний документ спочатку розглядався у Малій Раді як дорадчому органові. До її складу входили представники міністерств і відомств, переважно заступники міністра за профілем компетенцій. У разі позивного результату документ передавався до власне Ради Міністрів. Були такі види рішень - схвалити (підтримати); відмовити. Потім передавали на схвалення Радою Міністрів на черговому засіданні. У разі підтримки - вносились до Державної канцелярії гетьмана (документ розглядали юристи). Далі документ ішов на підпис до керівника Української Держави.

Обставини склалися так, що лише п'ять діб довелося військовому міністрові Олександру Рогозі займатися ознайомленням із структурою й апаратом управлінь і відділів, головне, офіцерами на зайнятих ними посадах.

Перше засідання Ради Міністрів відбулося 27 травня 1918 р. за участю військового міністра. Олександр Рогоза вніс законопроєкт про призначення Миколи Максимова заступником (товаришем) з морських справ (кандидатуру схвалили) (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, арк. 6, арк. 16зв.). На цьому ж засіданні уже як заступник військового міністра з морських справ Микола Максимов (заступник військового міністра з правом доповіді на засіданні Ради Міністрів), подав раніше підготовлений проєкт розпорядження про асигнування Одеському військовому порту 25 000 000 крб. на демобілізацію. Ухвалили: відпустити у розпорядження військового міністра необхідні кошти, але з невідкладним звітом про використання (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 6, арк. 17-17зв.). Він також зробив подання про асигнування для потреб Севастопольського порту 1 000 000 крб. Ухвалили: виділити у розпорядження військового міністра 1 000 000 крб. (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 6, арк. 21).

На засіданні 28 травня 1918 р. особисто військовий міністр доповів про потребу відпустити працівникам Луганського патронного заводу кошти на заробітну платню. Вирішили: відпустити 2 000 000 крб. (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 6, арк. 23). Тоді ж розглянуто: 1) законопроєкт про військову підсудність; 2) законопроєкт про створення військово-судових установ. Ухвалили: 1) законопроєкт схвалити; 2) законопроєкт передати для висновку Міністерства юстиції (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 6, арк. 23). Ці дані в цілому підтверджують нормота законотворчу діяльність міністра та міністерства.

На засіданні 10 червня 1918 р. заступник військового міністра Микола Максимов вніс законопроєкт про часткову демобілізацію персоналу Миколаївського морського порту та виділення з сум міністерства 1 000 000 крб. разової допомоги його офіцерам і службовцям. Ухвалили: його підтримати та виділити необхідну суму для разової допомоги (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 6, арк. 47зв.).

На засіданні 25 червня 1918 р. було доведено до відома членів уряду інформацію про те, що представники попереднього українського уряду відвідують табори військовополонених українців у Німеччині та налаштовують їх проти Української Держави. Ухвалили: доручити міністрам військовому та іноземних справ вияснити кількість військовополонених та запропонувати дієву протидію (за потреби - допомогти матеріально) (ЦДАВО України, ф. 1064. оп. 1, спр. 6, арк. 47зв.).

Оскільки з 15 та до 24 червня 1918 р. у засіданнях Ради Міністрів брав участь перший заступник військового міністра генерал Олександр Лігнау, є вагомі підстави вважати, що у цей період міністр мав відрядження до Одеси та Умані. Повернувшись, уже 25 червня доповів на засіданні Ради Міністрів про результати поїздки. Ухвалили: повідомлення взяти до відома (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 66). Питання стосувалося розквартирування новостворюваних підрозділів. Опосередковано це підтверджується відомостями стосовно сотника Семена Якерсона (ЦДАВО України, ф. 1075, оп. 1, спр. 67, арк. 50-51). Тобто, ці дані підтверджують, що розбудова армії тривала керовано. На цьому ж засіданні Ради Міністрів Олександр Рогоза зробив подання про виділення коштів у сумі 5 000 000 крб. на ремонт казарм та придбання необхідного майна. Ухвалили: виділити кошти із сум, призначених у бюджет військового міністерства (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 103). Одним з наступних питань засідання став розгляд проєкту наказу, що надійшов від гетьмана (проєкти документів від нього розглядалися позачергово). Його зміст стосувався набору 5 тис. молоді для формування Сердюцької дивізії (гетьманської гвардії). Уважно обговоривши його, ухвалили підтримати рішення, однак оголошення наказу про її створення вважати передчасним, оскільки відсутній Закон про військову повинність. Бажано окремим Законом, розробивши його проєкт, вирішити питання про її створення (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 101-103зв.). Зі змісту подання видно державницьку позицію Ради Міністрів та, водночас, дотримання нею вимог до законотворення. Військовий міністр зробив також подання про введення Інституту військових агентів (аташе) у союзних Українській Державі країнах і деяких нейтральних. Ухвалили: підтримати, надіслати на узгодження до Міністерств закордонних справ і фінансів (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 103).

Наступним вагомим та далекоглядним кроком у законотворчій діяльності військового міністра стало внесення 19 липня 1918 р. законопроєкту про повернення кадетських корпусів (як першого етапу формування у майбутньому професійного офіцерського корпусу) від міністерства народної освіти до управління військовим міністерством (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 119зв). Повідомимо також, що у структурі цього міністерства було створено «...Головну шкільну управу й Комісію з утворення військових училищ й академій...[їх створення] очолив генерал-лейтенант Микола Юнаків» (1871-1931 рр.) (Пиріг, 2014, с. 94). Додатково повідомимо що: «[Микола]Юнаків захистив дисертацію на тему «Похід Карла XII в Україну в 1708-09 роках.з 1907 - начальник курсу і викладач Миколаївської академії Ген. штабу.» [російської держави] (Науменко, 2013, с. 699).

На наступному засіданні (23.07.1918 р.) з подання військового міністра розглянуто спеціальний законопроєкт про набір 5 000 осіб для комплектування Сердюцької дивізії, розроблений військовим міністерством на виконання ухвали Ради Міністрів від 11 липня поточного року (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 103). Додатково повідомимо: дивізія формувалася з добровольців (вік - 18-25 років) і призовників 1899 року народження, переважно із [синів] заможнішого селянства Лівобережжя. У жовтні 1918 р. нараховувала близько 5 000 бійців. Командир дивізії - генерал-хорунжий В. Клименко (1875-1926 рр.) (ЦДАВО України, ф. 1075, оп. 2, спр. 651, арк. 42).

В атмосфері творення української армії військовий міністр Олександр Рогоза наказом реалізував окремі організаційно-правові кроки. Один з них! «В офіцерських колах [Української Держави] схвально було зустрінуто наказ О. Рогози від 16 червня про відновлення військових звань, скасованих Центральною Радою в листопаді 1917 р.» (Пиріг, 2014, с. 95). Тут потрібно повідомити про ще один акцент: військові звання генералів й осіб офіцерського корпусу російської армії, відповідно до наказу військового міністра Української Держави (16.06.1918 р.), було адаптовано до давньої козацької традиції. «Тому генерал від інфантерії ставав генеральним бунчужним, генерал-лейтенант - генеральним значковим, генерал-майор - генеральним хорунжим, полковник залишався полковником, підполковник - військовим старшиною, капітан - сотником, поручик - значковим, підпоручик - хорунжим. Військовий міністр Олександр Рогоза мав звання: генерал від інфантерії (повний генерал), єдиний в армії Української Держави мав звання - генеральний бунчужний» (Пиріг, 2014, с. 95). У свою чергу, Микола Максимов своїм наказом по флоту, як заступник військового міністра з морських справ, затвердив перелік військових звань у ВМС України: «корабельний гардемарин, мічман, лейтенант, старший лейтенант, капітан 2-го рангу, капітан 1-го рангу, контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал» (Науменко, 2009, с. 458).

Продовжуючи тему законота нормотворчої діяльності міністра Олександра Рогози та структур підпорядкованого йому військового міністерства, наголосимо, що вона активно продовжувалася. Так, на засіданні 26 липня 1918 р. заступник військового міністра з морських справ Микола Максимов звернувся із вмотивованим поданням про виділення 3 000 000 крб. коштів на поточні потреби Одеського, Миколаївського та Маріупольського портів. Ухвалили: виділити необхідні кошти із сум міністерства для забезпечення їхньої стійкої роботи (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 135зв.).

Право робити доповіді на засіданнях Ради Міністрів Микола Максимов використовував сповна. Так, 3 серпня 1918 р. заступник військового міністра з морських справ подав принципово важливий для майбутнього України законопроєкт. У ньому мова йшла про перетворення колишнього відділу Балтійського кораблебудівного і механічного заводу в Миколаєві у самостійний казенний завод Української Держави. Законопроєкт було схвалено (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 146зв.). Варто підкреслити, що ця дата юридично та законодавчо зафіксувала створення окремої структури - Миколаївського суднобудівного заводу. Продовжуючи розбудову інфраструктури з морських справ, на засіданні 06 серпня 1918 р. Микола Максимов зробив подання до Ради Міністрів про запровадження посади військово-морського агента в Константинополі. Запропонував ввести посаду на тих же підставах, на котрих уже існують посади відповідних агентів в Берліні та Відні. Ухвалили: запровадити відповідно до діючих підстав (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 150).

Головноуповноважений з реалізацій майна військового часу на засіданні Ради Міністрів (06.08.1918 р.) порушив питання щодо ліквідації установ військового часу, маючи відомості про військове майно, вніс відповідні пропозиції щодо його використання. Ухвалили: просити військового міністра невідкладно передати міністру землеробства наявні в його розпорядженні трактори і тракторну роту (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 152зв.).

Наголосимо окремо, що 07 серпня 1918 р. на позачерговому засіданні Ради Міністрів розглядалася особлива, кричуща. на наш погляд, тема: ставлення німецького й австро-угорського командування та їхніх підлеглих військових - до українських державних установ і використання майна Української Держави. Наголошено, що ведуть себе ніби окупанти, порушуючи умови Брестської угоди. Ухвалили: позачергово направити ноту міністру іноземних справ Німеччини (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 154). Першопричина, котра підняла градус напруги, була повідомлена міністром народної освіти і мистецтв: трапилася ситуація з арештом ректора Київського університету Св. Володимира проф. Є. Спекторського (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 155). Ухвалили: підготувати виписку із засідання Ради Міністрів від 07 серпня 1918 р та надіслати її на ім'я вищого німецького командування, наголосивши про неприпустимість порушення прав тих офіційних осіб Української Держави, які посідають посади за особистою владою гетьмана Української Держави (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 156). Тобто, наприкінці літа наявний контингент німецьких військ почав виявляти вседозволеність у поведінці.

Вирішивши впродовж зазначеного часу найбільш нагальні питання, у військовому міністерстві, перейшли до вирішення стратегічних питань. Питання стосувалися чисельності армії та дислокації її основних військових з'єднань. На наступному засіданні Ради Міністрів (09.08.1918 р.) Олександр Рогоза зробив ґрунтовну доповідь про розквартирування майбутніх 8-ми корпусів Армії Української Держави та одночасно доповів про поточну потребу в коштах на видатки та утримання військових з'єднань в обсязі 20 000 000 крб. Ухвалили: 1) доповідь взяти до відома; 2) асигнувати в розпорядження військового міністерства аванс коштів на вказані потреби - 20 000 000 крб. (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 159зв.)

Склалося враження, що начальник Генерального штабу війська Української Держави полковник Олександр Сливинський, перейшовши на службу до Української Держави, зберіг попередню думку про потребу для неї війська з восьми корпусів і їх командувачів; зумів у цьому переконати вище політичне та військове керівництво держави. Відомо, що: «Їхніх командувачів було призначено ще за часів УНР. Так, 1-й Волинський корпус очолив генерал-майор Сергій Дядюша (1870-1933 рр.), 2-й Подільський - генерал-лейтенант Петро Єрошевич (1870 р. - після 1945 р.), 3-й Херсонський - генерал-лейтенант Федір Колодій (1872-?), 4-й Київський - генерал-майор Ілля Мартинюк (1869-1952 рр.), 5-й Чернігівський - генерал-майор Олександр Дорошкевич (1874-1919 рр.), 6-й Полтавський - генерал-майор Олександр Осецький (1873-1936 рр.), 7-й Харківський - генерал-лейтенант Петро Вовкобой (на посаду не вступив (з 18.10.1918 р. начальник корпусу - генеральний хорунжий Олександр Лігнау), 8-й Катеринославський - генерал-майор Гнат Васильченко (1858-1920)» (Пиріг, 2014, с. 93). Варто підкреслити, що було дотримано одну з наріжних умов для вступу на вищі командні посади війська Української Держави. Всі перераховані вище командири корпусів - українці за походженням та місцем народження, професійні військові, в минулому генерали царської армії, вони присягнули на вірність Україні, оскільки відречення російського імператора Миколи ІІ від престолу звільнило їх від присяги вірності колишній Російській імперії.

На засідання 12 серпня 1918 р. подано законопроєкт про доповнення статті 46-ї Закону про військово-судову повинність. Вирішили: схвалити та доручити Державному секретареві внести до нього редакційні зміни, потреба в котрих була визнана Радою Міністрів та зафіксована у протоколі (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 163).

Продовжуючи важливу тему розбудови структури та забезпечення армії необхідним, 13 серпня 1918 р. військовий міністр доповів обґрунтовані розрахунки про необхідність відкрити Головному інтендантському управлінню кредит на суму 1 435 000 крб на придбання взуття для новосформованих підрозділів Української армії. Вирішили: потреби задовольнити (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 166).

На засіданні Ради Міністрів 23 серпня 1918 р. розглянули пропозицію, котра надійшла від гетьмана Української Держави. Пропозиція гетьмана стосувалася виділення Морського міністерства в окреме відомство. Вирішили: рішення прийняти після вивчення його штатного розпису (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 179). Наступного дня (24.08.1918 р.) на позачерговому засіданні Ради Міністрів розглянули подання заступника морського міністра про асигнування в розпорядження міністерства 9 391 787 крб. Ухвалили: кошти виділити (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк 184зв.).' Наявність цього подання та позитивного рішення про виділення коштів свідчить про доконаний факт створення вказаного вище міністерства.

Військовий міністр 26 серпня 1918 р. зробив соціально чутливе подання на засідання Ради Міністрів про передачу на користь Союзу скалічений воїнів 10% від 14 518 000 крб. Ухвалили: відмовити, оскільки ці гроші більшовиками були пограбовані, доля їх невідома, але при гострій необхідності хай звернуться за одноразовою допомогою (ЦДАВО України, оп. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 17). На цьому ж засіданні військовий міністр вніс важливий законопроєкт. Мова про спеціальну установу: «Про заклад хіміко-бактеріологічної лабораторії при Головній Військово-Санітарній управі та відпуск коштів на її утримання». Ухвалили: передати законопроєкт на доопрацювання до Міністерством народного здоров'я та вдруге внести його на розгляд (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 17).

На засіданні Ради Міністрів від 02 вересня 1918 р. військовим міністром було зроблено повідомлення щодо направлення делегації у справах з військовополонених [українців] у Туреччині та Болгарії. За результатами розгляду ухвалили: відрядити дві комісії до Туреччини та Болгарії, належним чином вирішити необхідні питання для їхньої успішної роботи (стосовно безпеки та фінансування) (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 32).

На наступному засіданні від 09 вересня 1918 р. військовий міністр, турбуючись про майбутнє знань з досвіду війни і відкритий доступ до них у майбутньому, зробив подання підзаконного акта про необхідність утворення наукової комісії щодо опису війни 1914-1917 рр. Ухвалили: 1) вважати необхідним утворення особливої комісії для збору та систематизації матеріалів військового змісту, що торкаються війни 1914-1917 рр.; 2) штати комісії вважати дійсними з 01 червня 1918 р.; 3) вважати бажаним, щоб після скінчення роботи комісії відповідні архіви були відкритими для користування приватних наукових людей (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 40). Важливим сприйнято пункт 3 подання, оскільки він вимагав збереження, серед іншого, матеріалів про офіцерський корпус українських армій у часовому просторі 1914-1917-1921 рр. (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 67).

На засіданні уряду (23.09.1918 р.) Олександр Рогоза вніс подання «Про асигнування 666 326 крб. на виплату Червоному Хресту за отримані від нього речі, та наступне - законопроєкт «Про задоволення помешканням військових Української армії (виплата за наймання квартир офіцерами)». Ухвалили: 1) відпуск 666 236 крб. схвалити; 2) після обговорення суперечливих відповідно до чинного законодавства п'яти пунктів - законопроєкт відхилити (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк 50).

На вечірньому засіданні (07. 10. 1918 р.) військовий міністр вніс подання «Про виділення 29 275 680 крб. на поточні видатки для облаштування майстерень для 4 запасних полків». Ухвалили: виділити 29 250 000 крб. (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 59зв.). Він також вніс запит «Про виділення 35 687 000 крб. по інтендантському кошторису на утримання війська». Ухвалили: запит задовольнити відповідно вказаної суми (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 60).

Особливе місце в законотворчій діяльності військового міністра на засіданні Ради Міністрів від 10 жовтня 1918 р. зайняв законопроєкт «Про порядок розроблення та кодифікацію законів по військовому відомству» (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 61зв.). Його важливість підкреслена занесенням результатів обговорення до Особливого журналу (№ 68 від 10.10.1918 р.). Особливий журнал - документ, у котрому ґрунтовно викладено переконливі міркування членів уряду, які брали участь в обговоренні. Зокрема, щодо доцільності застосування військових постанов від 1869 р. Наголошено, що принципово необхідне доповнення їх, відповідно до нинішніх умов, книгами: XXV-ю - стосовно всіх військових статутів загального для армії значення: стройового, внутрішньої, гарнізонної, польової служб тощо; XXVI-ї - для правил перевезення військ залізницями; XXVII ї - для затвердження встановленим порядком штатів військових частин, установ й організацій (текст зафіксовано на 5 ст.) (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 65-67).

На засіданні Ради Міністрів від 15 жовтня 1918 р. повторно, у зв'язку із аргументами Міністерств фінансів, народної освіти і мистецтва, повернулися до розгляду законопроєкту, обговорюваного на ще засіданні від 9 вересня 1918 р. він отримав назву: «Про військово-історичну комісію по зібранню й обробці документів Великої війни». Ухвалили: повернути законопроєкт до відомства для внесення його вдруге одночасно із проєктом нових штатів комісії (фінанси) і для виключення з нього артикулів, що мають інструкційний характер (нормотворення) (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 70зв.).

Розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроєкт «Про передачу штабовим судам справ, що на підставі закону 26/VII ц. р. належать до військової підсудності, про введення в склад цих судів представників військового прокурорського догляду та про порядок обрання суддів для участі в судових засіданнях штабових судів» військовий міністр доповів на засіданні Ради Міністрів 21 жовтня 1918 р. Ухвалили: законопроєкт підтримати (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 79).

На засіданні Ради Міністрів 28 жовтня 1918 р., подано, як подальший розвиток відповідних рішень від 19 липня 1918 р., проєкт закону «Проєкт штатів Державної Військової Академії», а також закону «Проєкт штатів Головного управління Генерального штабу». Ухвалили: 1) - проєкт штатів Державної військової академії схвалити; 2) проєкт штатів Головного управління Генерального штабу схвалити (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 84).

На засідання від 30 жовтня 1918 р. військовим міністром було внесений проєкт закону «Про асигнування коштів на ремонт коней». Вирішили: а) відпуск кредиту в сумі 30 150 000 крб. ухвалити...для придбання не менше 24 000 коней; б) затвердити вироблену військовим міністерством шкалу цінування кавалерійських, гарматних і обозних коней; д) прохати Міністерство внутрішніх справ прискорити розроблення проєкту відновлення військово-кінської повинності (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 87 зв.).

На засіданні уряду 06 листопада 1918 р. розглянуто подання «Про установлення міжвідомчої комісії по Горлівському артилерійському заводу». Ухвала: 1) визнали, що утворення комісії недоцільне; 2) доручено військовому міністру утворити окрему нараду з участю представників Міністерств торгу та промисловості, фінансів і Державного контролю для вирішення виниклих непорозумінь (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 90).

Продовжуючи вдосконалення законодавства (кодифікацію),на засідання Ради Міністрів 12 листопада 1918 р. військовий міністр подав законопроєкт «Про доповнення глави VI-ї книги ХХІІ ї зводу Військових постанов від 1869 р. статтею 161. 2» та наступний «Про зміну редакції ст. 289-1 Правил про Окремий Корпус кордонної охорони». Рішення: пропонований законопроєкт схвалити (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 98а). На позачерговому засіданні від 13 листопада 1918 р. розглянуто «Проєкт штатів Канцелярії Військового міністерства». Вирішили - відкласти розгляд проєкту штатів до того часу, коли будуть розглянуті штати всіх центральних установ відомства. Крім того, внести до 10-ти пунктів запропоновані на засіданні Ради Міністрів зміни (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 100-100зв.).

На засідання 27 листопада 1918 р. внесено «Проєкт штатів Головного Військово-юридичного управління». Ухвалили: спільно із заступником Міністра фінансів, представником Державного контролю і начальником Головного Військово-юридичного управління розглянути цей проєкт разом та повідомити висновки цієї комісії (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 110-110 зв.).

У ЦДАВО України було виявлено документально підтверджений факт використання одного із законів доби Української Держави у Дієвій Армії Директорії Української Народної Республіки. Витяг з нього: «... нагадую, що на підставі Закону від 08 листопада 1918 р. (Статут військової повинности) і параграфу 8 Статуту Внутрішньої Служби суворо заборонено всім військовослужащим Армії УН.Р. перебувати в яких би то не було політичних партіях чи організаціях (ЦДАВО України, ф. 1017, оп. 1, спр. 76, арк. 8).

Крім того, виявлено, що на першому засіданні Ради Міністрів Української Держави (02.05.1918 р.), при розгляді загальних питань створення Української Держави виникло питання про кордони України. У протоколі була зафіксована така думка «Визнати кордонами. межі з відповідними етнографічними умовами. звернути особливу увагу на необхідність приєднання Криму до України» (ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 6). Автор однієї з недавніх монографій розширив окіл теми Криму, - в окремому розділі «Діяльність уряду Української Держави з приєднання Криму» - розглянув послідовний розвиток подій стосовно вирішення питання про приналежність півострова Україні (Мараєв, 2020).

У листопаді 1918 р. військовий міністр Гетьманської Держави, як основний модератор законота нормотворчого процесу в її військовій галузі, пережив черговий поворот плину життя. Генерал Олександр Рогоза 14 листопада 1918 р. був відсторонений від виконання обов'язків військового міністра (з 23 листопада переведений в особисте розпорядження Гетьмана). Після антигетьманського перевороту був арештований, однак невдовзі випущений. У пресі Директорії публікувалися різного роду звинувачення на його адресу.. Зрештою добрався до Одеси, де в той час ще не було більшовицьких військ. У березні 1919 р. відмовився від пропозиції евакуюватися, залишився в Одесі (період евакуації з її порту білогвардійських частин та військового контингенту держав Антанти). Від цього часу подальша доля генерала Олександра Рогози складалась трагічно. Одного разу на вулиці відбулася випадкова зустріч генерала з колишнім його підлеглим Никифором Григор'євим, сотником Запорізької дивізії армії Української Держави, який перейшов на бік Директорії. І тепер уже в якості повстанського комбрига зайняв Одесу. Олександр Рогоза отримав пропозицію від Никифора Григор'єва, але відмовився перейти на службу до військ більшовиків, на службі в яких уже був Григор'єв.... Цілком передбачуваним став фінал відмови. Розстріляний показово 29 червня 1919 р. на Катерининській площі Одеси.

Висновки

У цілісному процесі українського державотворення доба Української Держави зайняла особливе місце. Очільник держави гетьман Павло Скоропадський, професійний військовий, надавав особливого значення створення війська на регулярній основі. Тому призначення генерала Олександра Рогози на пост військового міністра, вояка з істотним військовим досвідом, сприйнято причинно обумовленим. Діяльність О. Рогози на посту військового відомства достатньо різностороння, утім, координуючи свою діяльність з керівництвом держави, він намітив кілька принципових напрямів. Найперше - законодавче забезпечення процесу створення війська. Воно здійснювалося через внесення на розгляд у засіданнях Ради Міністрів проєктів законів та підзаконних актів з подальшим затвердженням їх керівником Української Держави. Це знайшло своє підтвердження у розглянутих нами протоколах засідань Ради Міністрів. Нею розглянуто і затверджено структуру війська. У них сконцентровано увесь масив нормативних актів, які покликані були і вирішували нагальні питання життя і діяльності спеціальних структур (портів і заводів), частин і підрозділів, затверджені в установленому порядку, вони забезпечували повсякденне життя вояків, як і військовому підрозділі, так і поза ним.

Реальна оцінка становища та особистий досвід військового міністра дозволив запропоновати структуру війська з 8-ми корпусів піхоти, кавалерії, кордонної охорони. Ним постійно зверталася увага на забезпечення, утримання, розквартирування частині і підрозділів за реальною потребою, навчання військовій службі, створення правового поля, ґрунтованого на законах, статутах, положеннях, настановах й інструкціях.

На завершення наголосимо, що військовим міністерством Української Держави, очолюваним генералом Олександром Рогозою, за період її існування розроблено, подано на розгляд і переведено у діяльність війська 48 законопроєктів і підзаконних актів у непростих умовах наростаючого політичного протистояння впродовж 7-ми місяців.

Список використаних джерел і літератури

1. Буравченков, А. (2010). Натієв Олександр. Енциклопедія історії України (т. 7. Мл-О). Київ: Наук. думка, 728 с.

2. Гирич, І. (2016). Скоропадський Павло Петрович. Спогади: кінець 1917 - грудень 1918. Київ: Наш формат, 480 с.

3. Дорошенко, Д. (1930). Історія України. 19171923рр. (Т.2. Українська Гетьманська держава 1918 року). Ужгород: б. в., 500 с.

4. Литвин, М. Р. & Науменко, К. Є. (2014). Корнієнко Юрій Антонович. Енциклопедія Сучасної України (Т.14: Кол-Кос). Київ, 526.

5. Литвин, М. Р. & Науменко, К. Є. (2016). Лігнау Олександр Георгійович. Енциклопедія Сучасної України (Т.17: Лег-Лощ). Київ, 361.