Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918-1939)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет ім. В. Стуса

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського

ГРОШОВІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНСЬКОГО ЕМІГРАЦІЙНОГО ОСЕРЕДКУ МІЖВОЄННОЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ (1918-1939)

Зубко Ольга Євгеніївна - кандидатка історичних наук, старша лаборантка кафедри всесвітньої історії та археології Коляструк Ольга Анатоліївна - докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри культури, методики викладання історії та спеціальних історичних дисциплін

м. Вінниця

Анотація

грошовий чехословаччина міжвоєнний золотий

Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій в рамках «Руської допомогової акції» та банківських курсів таких валют як чехословацька крона, австрійська крона, німецька «золота» марка та рейхсмарка, польський злотий, радянський карбованець і радянський червінець. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, принципи об'єктивності та цілісності. Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основних валют міжвоєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого стандарту; перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців.

Висновки. «Чехословацька частка золотого запасу УНР» в розмірі 446 000 німецьких «золотих» марок була розділена на декілька частин. Одна частина коштів пішла на розбудову трьох найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Українського Вільного університету (1921-1945), Української Господарської академії (1922-1939) та Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1923-1933). Друга частина була скерована на видавництво різноманітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяльність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922-1940). «Золотий уенерівський запас» був, фактично, потужним еміграційним стратегічним засобом, тоді як грошові дотації в рамках «Ruska pomocna akce» тримали тактичний рубіж. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з додатковими виплатами, громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об'єднань, закордонного архіву. Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР - це також зароблені кваліфікованою та некваліфікованою працею приватні кошти в чехословацьких та австрійських кронах; в «золотій» марці та рейхсмарці; в польських злотих та радянських карбованцях-червінцях.

Ключові слова: українська еміграція, міжвоєнна Чехословаччина, грошові знаки.

Annotation

Zubko Olha - candidate of historical sciences, senior laboratory assistant of the department of world history and archeology of the V. Stus Donetsk National University, faculty of history and international relations (Vinnytsia).

Koliastruk Olga - doctor of historical sciences, professor, Head of the Department of Culture, Methods of Teaching History and Special Historical Disciplines of M. Kotsyubynskyi State Pedagogical University of Vinnytsia.

MONEY RELATIONS OF THE UKRAINIAN EMIGRATION CENTER OF INTERWAR CZECHOSLOVAKIA 11918-1939)

The purpose of the article. Highlighting the spectrum of monetary relations in the Ukrainian emigration center of interwar Czechoslovachchyna through the prism of a share of the «gold reserve of the Ukrainian People's Republic» that ended up on the territory of the interwar Czechoslovachchyna; the amount of monetary subsidies within the framework of the «Russian Aid Action» and the bank rates of such currencies as the Czechoslovak krona, Austrian krona, German «gold» mark and Reichsmark, Polish zloty, Soviet ruby and Soviet chervinec. The research methodology is based on the principles of concrete-historical, problem-chronological approaches, principles of objectivity and integrity. The scientific novelty consists in showing the official bank exchange rates of the main currencies of interwar Czechoslovachchyna against the American dollar, their acquisition of the gold standard; the predominance of certain currencies in the wallets of Ukrainians.

Conclusions. The «Czechoslovak share of the gold reserve of the Ukrainian People's Republic» in the amount of 446000 German «gold» marks was divided into several parts. One part of the funds went to the development of the three most powerful emigrant higher education institutions: Ukrainian Free University (1921-1945), Ukrainian Academy of Economic Sciences (1922-1939) and the Drahomanov Ukrainian Higher Pedagogical Institute (1923-1933). The second part was directed to the publishing of various magazines, journals and bulletins. While the third was spent on the development and activities of such an organization as the «Union of Ukrainian Doctors in Interwar Czechoslovachchyna» (1922-1940). The «Golden Wiener Reserve» was, in fact, a powerful emigration strategic tool, while the monetary subsidies within the framework of the «Ruska pomocna akce» held a tactical line. «Ancillary finances» went to the payment of official salaries and scholarships, the creation of various aid funds with additional payments, public canteens, libraries, public professional associations, and a foreign archive. Emigration finances in the interwar Czechoslovachchyna are also included private funds earned by skilled and unskilled labor in Czechoslovak and Austrian crowns; in «golden» mark and Reichsmark; in Polish zlotys and Soviet karbovantsy-chervintsy.

Key words: Ukrainian emigration, interwar Czechoslovakia, banknotes.

Постановка проблеми

Фінанси - це те, без чого не обійтися в теперішньому повсякденному житті, й те, без чого не обходилося сто років тому. В загальному, це всі види грошових коштів, якими володіє держава або особа, а також будь-які фінансові інструменти, за допомогою яких досягаються ті або інші фінансові цілі. Оскільки фінанси - це не тільки гроші, які можна заробляти та витрачати, а значно багатогранніше поняття, що включає міру вартості, засіб обігу, засіб платежу, форми заощадження та накопичення, то йтиметься як про особисті фінанси емігрантів, так і «загальноемігрантські» (державні) кошти.

Еміграційні фінанси у міжвоєнній ЧСР (і приватні, і українськой чеськодержавні) в період Інтербелуму (1920-1930) (час новаторства в царині техніки та період, коли вперше в історії людства реально поліпшився побут), - це, з одного боку, невеличка частка колишнього «золотого запасу УНР», з другого - грошові дотації в рамках «Руської допомогової акції» (1921-1928), а з третього - зароблені самими вихідцями кваліфікованою та некваліфікованою працею чехословацькі крони, німецькі та австрійські марки, польські злоті, радянські карбованці, корисність яких полягала у задоволенні відповідних потреб (здебільшого товарів та послуг).

Аналіз досліджень та публікацій

«Еміграційна грошова тематика» в міжвоєнній ЧСР майже не досліджена. На нашу думку, причин такої недослідженості декілька. У 1920-х це - впевненість українських вигнанців у швидкому занепаді більшовизму та швидкому поверненні додому, а також у самому явищі «поворотництва». Звідси - цілковите нехтування будь-якими економічними питаннями в еміграційній діловій документації з подекуди песимістичними особистими записами. Так, Софія Русова (1856-1940) - відома педагогиня та політично-громадська діячка - занотувала в щоденнику на початку 1924 р.: «Головною темою усіх розмов в той час - і це мене вражало спочатку - було питання про гроші: де їх заробити, як їх роздобути. Всі жили з дня на день, далі, ніж на тиждень, не заглядали. Усі сподівались на чудеса, що зроблять можливим поворот на Україну»¹. Постійно журився щодо грошей і Євген Чикаленко (1861-1929) - «той, хто любив Україну до глибини кишені», котрий переїхав з Австрії до ЧСР у 1925 р.: «Тут я тільки й живу думками - як би дожити місяця, чим би заробити на недохвату, яку терплю під кінець кожного місяця. Не то, що записувати в щоденник, а й жити не хочеться, так мені остогидли оті турботи за корону. Всі тутешні люде, принаймні з лекторського персоналу, здавна звикли жити заслуженою платнею, і дома вони так само жили двадцятим числом (днем отримання заробітної платні - Авт.), як і тут. А я “вродився буржуем” і того 20-го числа не знав і ніколи не думав - чим я доживу місяця; я думав про гроші хіба тільки тоді, коли бачив потребу в їх для якоїсь громадської справи. А от тепер на старості літ доводиться і мені жити думкою - чим дожити до кінця місяця; весь вік я давав людям аванси, а тепер доводиться їх самому просити...» Русова С. Мемуари. Щоденники. Київ: Поліграфкнига, 2004. С. 185-186. Чикаленко Є. Щоденник (1925-1929) / Упор., передмова та коментарі І. Старовойтенко. Київ: Темпора, 2016. С. 148..

Торкався фінансової теми в 1920-х і відомий «крутянець» Левко Лукасевич ((1896) 1902-1982): «Я, на жаль, не користав з ніякої стипендії, а жив із заробітків комівояжера чеської фірми лікерів і з аквізіції оголошення до чеських часописів і календарів» Лукасевич Л. Роздуми на схилку життя. Нью-Йорк-С. Бавнд Брук: Українське православне товариство святої Софії, 1982. С. 138..

У 1930-х уникати обговорення фінансових питань дозволяли наслідки світової економічної кризи, що зачепили країну в 1932-1935 рр., і вихід на історичну й політичну арени комунізму, націонал-соціалізму, фашизму, які змусили українських емігрантів пристосовуватися до нових життєвих реалій.

«В 1933-1937 роках всю Республіку справді було поділено на зони, - писав колишній «чорний запорожець», інженер-гідротехнік Валентин Сім'янців (1899-1992), - про які ходили чутки. В зонах визначено було платню нефаховим робітникам. З Центру з Праги розходилися круги аж до Карпатської України. Центр, Прага - робітникові за годину праці 2.20 корон, а в Карпатській Україні - 1.2 корони. Заробітку грубого аж 88 корон в місяць, з відрахуванням - 80 корон» Сім'янцев В. Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 1923-1929. Вашингтон, Д.К., 1973. С. 89.. «Працювала більшість на будівництві в гідроелектростанції на річці Влтаві. (Шлюзові комори і привід - рукав річки з'єднували турбіни - саме те для нас-гідротехніків.)... Проте... інженер-інженером, а вантаж піску - погодинна оплата. 5-6 корон за годину. Заробити 35 корон в день було в ті часи фантастикою» Сім'янцев В. Інженер-емігрант в Чехо-Словаччині. Роки 1929-1945. Четверта книга спогадів. Buenos Aires-Phi6adelfia: В-во Юліяна Середняка, 1978. С. 95-96..

Не міг оминути увагою фінансове питання у 1930-х і Василь Королів (Старий) (18791941) - український політичний діяч, письменник і видавець: «Один період ранніми ранками, коли Прага ще спала, біг я на далекі передмістя затримувати робітників, що їхали на працю на роверах (велосипедах - Авт.) і пропонувати їм патентований держак для бриля при їзді на ровері. Був це маніпісінький щипок, що насаджувався на держало ровера і дуже дотепно тримав скиненого з голови бриля. З кожного проданого вішака мав дістати півкрони» Королів-Старий В. Згадки про мою смерть. Вибрані твори. Т. 1. 2-ге вид. Торонто: Укр. в-во «Добра книжка», 1961. С. 160..

При написанні розвідки використані: документація Центрального державного архіву громадських об'єднань України (фонд 269) (Київ) Центральний державний архів громадських об'єднань України м. Київ (далі - ЦДАГО). Ф. 269. Оп. 1. Спр. 179. 14 арк.; Ф. 269. Оп. 3. Спр. 92. 180 арк., документація з опрацьованого в 2009 р. особистого фонду російського есера Віктора Чернова (1873-1952) (фонд 591(8) Державного архіву російської федерації («російського закордонного архіву») (Москва) Державний архів російської федерації (далі - ДАРФ). Ф. 5910. Оп. 1. Спр. 129. 34 арк.; щоденники С. Русової, Є. Чикаленка; листи Станіслава та Софії Дністрянських Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті [монографія] / За ред. д-ра мистецтвозн., проф. Ганни Карась; Упор.: Ганна Карась, Людмила Обух. Івано-Франківськ: Фоліант, 2018, 350 с.: фото.; матеріали, отримані в приватному листуванні з білоруським істориком Андрієм Гецевичем Гецевич А. Виписка з OBWIESZCZENlE MINISTRA SKARBU z dnia 12 grudnia 1949 r. w sprawie wysokosci oficjalnych kursow walut obcychi kruszcu, notowanych ostatni o przed 1 wrzesnia 1939 r. (Приватний лист від 17.10.2022 р.)..

Мета статті

Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій у рамках «Руської допомогової акції» та банківських курсів валют, як-от чехословацької крони, австрійської крони, німецької «золотої» марки та рейхсмарки, польського злотого, радянського карбованця й радянського червінця.

Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основних валют міжвоєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого стандарту; перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців.

Виклад основного матеріалу

Програш Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. спричинив вихід за кордон не тільки значної частини активних учасників тих подій, а й відтік значної частини «золотого запасу УНР» (у різні країни), без врахування 453 мільйонів «золотих» німецьких марок в українських авуарах (цінних паперах, за які виплачуються відсотки) у державних банках Берліну та Відня. Суми значної, бо 453 мільйони німецьких марок - це приблизно 80 тонн чистого золота, згідно з інформацією ідеолога німецької соціал-демократії Едуарда Берштейна (1850-1932) про те, що в 1921 р. з фонду таємних операцій в оборонному відомстві Другого Рейху більшовикам було передано 50 мільйонів золотих німецьких марок, що було еквівалентним 9 тоннам золота¹¹.

Незначна частина «уенерівського запасу» (за інформацією з документації російського есера Віктора Чернова) - 446 000 «золотих» німецьких марок з рахунку кредитної канцелярії Міністерства фінансів УНР опинилася на теренах Першої Республіки чехів і словаків. Чернов уточнює, що таке стало можливим через переїзд до ЧСР колишнього міністра фінансів УНР Бориса Мартоса (1879-1977) та колишнього прем'єр-міністра УНР Ісаака Мазепи (1894-1952): «В листопаді 1919р. керівництво УНР, у складі двох політичних партій (УСДРП й УПСР), оточене поблизу м. Любар (Волинь) трьома противниками - більшовиками, денікінцями та поляками, - не змогло переломити ситуацію на свою користь. Тому постановило: зберегти частину “золотого запасу УНР" в певному місці з таким розрахунком, щоб з цього запасу було використано лише певну частину для нагальних потреб. З цією постановою погодилися Центральні комітети обох політичних партій, однак за умови, що саме ці і тільки ці партії отримають владу за умови їх повернення в Україну.

Результатом такої політичної домовленості соціал-демократів-республіканців та соціалістів-революціонерів став договір між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським. При цьому члени УПСР вийшли з уряду Петлюри, а УСДРП й так була в опозиції до влади, бо, підтримувана українськими соціал-демократами та радикал-демократами, стояла в опозиції до Польщі як такої.

Основний тягар еміграції перебрала на себе саме УПСР, бо намагалася зберегти українських вояків від тяжкого полону, а український люд від різноманітних військово-політичних авантюр. Тому в ЧСР було організовано Український Громадський Комітет, який за допомогою місцевої влади почав проводити й проводить велику культурну роботу (наприклад, організовує розбудову мережі вищих навчальних закладів, до котрих залучає інтерноване вояцтво або простих українських вихідців, що опинилися в Польщі).

Результатом роботи, а отже, використання золота, окрім мережі вищих навчальних закладів, стала також поява низки друкованих видань. Зокрема, часопису “Нова Україна"...» (переклад з чеської - О. Зубко)1.

Маємо подати уточнюючу інформацію відносно «гарантів чехословацької частки золотого запасу» (Б. Мартоса, І. Мазепи) та потлумачити необхідність збереження чехословацької частки «запасу» в німецькій валюті. Сума в 446 000 німецьких марок була немалою і до того ж прив'язаною саме до «золотої» німецької марки. Українсько-німецька фінансова співпраця розпочалася відразу після підписання Брестського мирного договору. Київ та Берлін укладають додатково 15 лютого 1918 р. двосторонню фінансову угоду. І хоча невдовзі Центральну Раду витісняє Г етьманат П. Скоропадського, і Київ, і Берлін, а з ним і Відень, не відмовляються від попередніх фінансових домовленостей. За умовами цієї двосторонньої угоди Київ надавав Берлінові та Відню фінансову позику в розмірі 400 мільйонів українських карбованців. І це за умови, що, згідно з законом УНР від 6 січня 1918 р., український карбованець «прирівнювався» до російського царського карбованця як 1 до 1. Тобто Україна, надаючи своїм політичним партнерам і гарантам безпеки необхідні ресурси для купівлі продовольчих товарів згідно з умовами Брестського мирного договору, отримувала визнання української грошової одиниці. Завдяки додатковим домовленостям і принциповій позиції української сторони 1 український карбованець прирівнювався до 1 австрійської крони, тоді як тільки 0.665 німецької золотої марки дорівнювала 1 українському карбованцю. Половинчастим був розмір власне української гривні, введеної у грошовий обіг законом УНР від 1 березня 1918 р. 1 український карбованець Кульчицький С. Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна. Український тиждень. URL: https://tyzhden.ua/ zoloto-kajzera-na-sluzhbi-vladimira-lienina/. ДАРФ. Ф. 5910. Оп. 1. Спр. 129. Арк. 20. «мав у собі» всього 0.5 української гривні. А оскільки половина української позики депонувалася в якості українських державних авуарів у державних банках Німеччини та Австро-Угорщини, а інша половина переводилась в 4.5 % цінні німецькі та австро-угорські папери, депоновані в банках Берліну та Відню, український карбованець міцно прив'язувався до німецької марки та австрійської крони як ліквідна валюта.

Історія українських авуарів у Німеччині отримала продовження підписанням нової двосторонньої фінансової угоди від 10 вересня 1918 р. В угоді, окрім економічної співпраці на 1919 р., передбачався також друк у берлінських типографіях українських карбованців у обсязі 5.75 мільярдів. Крім того, німецька сторона мала викупити 1.6 мільйонів українських карбованців. Отож на 14 січня 1919 р. державний борг Німеччини (українські авуари) складав 452 мільйони 554 тисячі німецьких марок, враховуючи 446 000 «чехословацьких» марок.

Український дослідник Павло Гай-Нижник проілюстрував весь процес формування «золотого запасу УНР» та втрату над ним контролю за часів Директорії через новостворену Фінансову агентуру (так звану «Супруніаду») Гай-Нижник П. Українська дипломатія й міжнародна фінансова політика урядів центральної ради, української держави Гетьманату та директорії. Науково-дослідний інститут українознавства. URL: http://ndiu.org.ua/images/ book/ukr-dypl.pdf. Варто пояснити порівняльний курс «золотої» німецької марки та американського долара у співвідношенні 1:75 в 1920-х рр. Американський долар як валюту авторки обрали для зручності, оскільки в 1919-1944 рр. головною європейською валютою виступав швейцарський франк. Яким було співвідношення швейцарського франка з чехословацькою кроною або з тією самою «золотою» німецькою маркою конкретно в 1920-х - невідомо. Маємо наголосити інше: «золота» німецька марка фактично була паперовою й рентною (на міжнародному фінансовому ринку говорилося про марку як офіційну, «золоту», проте насправді в неофіційних паперових і рентних марках), бо золотий стандарт скасовано з початком Першої світової війни. (До Першої світової він становив 4,25 марки за 1 долар.) Програш у Першій світовій війні, неконтрольований випуск паперових грошей для забезпечення ліквідності банківської системи, політичні кризи й нестабільність у Німеччині спричинили девальвацію німецької валюти. Якщо, наприклад, у 1922 р. 1 кг хліба коштував 130 марок, то вже в 1922 р. - 300 мільярдів «золотих марок». Якщо у серпні 1923 р. «золота» німецька марка дорівнювала 2207505,52 паперових, то на листопад 1923 р. вартість однієї «золотої марки» дорівнювала 1 трильйону паперових марок (див.: Rosenberg H. Die deutschen Banknoten ab 1871. Regenstauf: Gietl Verlag, 2001. S. 107-108.). Отже, курс 1:75 показував, що німецька марка не вартувала нічого навіть у порівнянні з американським доларом, котрий у 1920-1930-х рр. займав позиції другого десятка в переліку світових валют.. Нецільове використання Фінансовою агентурою «золотого резерву» (найчастіше через відмивання грошей, спекулятивну гру на курсах валют й особисті забаганки на кшталт утримання коханок чи купівлі вартісних речей) пояснювало причини вивезення уенерівських державних коштів до тих чи інших країн. Якщо ж говорити конкретно «про ЧСР», то можна припускати, що з боку Бориса Мартоса та Ісаака Мазепи це була, вочевидь, спроба водночас і вберегти, і «привласнити» частину державних коштів, бо ж Дипломатична місія УНР у Чехословаччині «сиділа» фактично без грошей.

Принагідно зауважимо: якщо співвідношення «золотої» німецької марки до українського карбованця ще в 1921 р. зберігалося як 1:1, то за 1 «золоту» німецьку марку в 1921 р. «давали» цілих 75 доларів, що засвідчувало початок інфляції марки¹. У 1924 р. в Німеччині з метою подолання гіперінфляції було введено в обіг рейхсмарку. До 1936 р. рейхсмарка не мала золотого стандарту, тому її курс відносно американського долара становив у 1924 р. 4 рейхсмарки 20 пфенінгів за 1 американський долар. На середину 1930-х рейхсмарка закріпилася на рівні 3 рейхсмарок за 1 американський долар Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933 рр.). Дисертація кандидата історичних наук: 09.00.12. Київ: НУТШ, 2010. С. 87.. І це був чи не один із найстабільніших банківських курсів. Чехословацька частка «золотого запасу» не перейшла на іншу валюту ні в 1920-х, ні в 1930-х рр.

«Золотий уенерівський чехословацький запас» був розділений на декілька частин. Одна частина коштів пішла на розбудову трьох найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Українського Вільного університету (1921-1945), Української Господарської академії (1922-1939) та Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1923-1933). Друга частина була скерована на видавництво різноманітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяльність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922-1940).

Один із «гарантів» «чехословацької частки», Б. Мартос, багато зусиль доклав до розбудови Українського Господарської академії в Подєбрадах. А потім обіймав у новоствореній Політехніці посаду професора з курсу кооперації, бо ще за часів Гетьманату він очолював управу Українського кооперативного комітету й був одним із засновників Кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського в Києві. З-під його пера вже в ЧСР вийшли дві наукові праці з кооперативної проблематики: «Теорія кооперації» (1924 р.) та «Кооперативна ревізія» (1927 р.). Кооперація, що вагомо, в міжвоєнний час розглядалася як третій сектор економіки (народного господарства), котрий мав існувати разом із приватним (індивідуальним) і державним (централізованим) секторами.

Щоправда, «любов» Бориса Миколайовича до кооперації, а особливо до ревізій (жадібність), мала зворотній бік. Цінуючи професора як фахівця, йому банально не довіряли як людині та часто остерігалися. Такий стан речей гарно ілюстрував наступний літературний анекдот 1930-х рр.: «Проф. Б. Мартос дуже популярно викладав свої лекції з курсу теорії кооперації, й це студентам, серед яких більша частина була бувших студентів російських високих шкіл, не подобалося й вони стало з цього глузували.... Одного разу під час викладу проф. Б. Мартос, як приклад уважливости кооператора до своїх обов'язків, навів, що крамар (торгівець, продавець якогось товару - Авт.), зачиняючи на колодку крамницю, мусить перед відходом посмикати за колодку, щоб переконатися, чи справді він її замкнув. Студенти з цього вже надто популярного прикладу тільки сміялися. (Маємо зауважити, що сам Борис Миколайович не раз, зачиняючи двері власного будинку, миттєво відчиняв їх, щоб перевірити, чи не забув він у будинку ключі - Авт.). Але по кількох днях трапилася пригода - хтось обікрав студентську кооперативну крамницю, бо колодка не була замкнена.... На другий день під час викладу проф. Б. Мартос звернувся до слухачів: “Ось кажуть, що професор Мартос такий і сякий, дурниці на лекції верзе. А я казав, щоб за колодку посмикати! А ось не почухали - й кооперативу обікрали”, - тріюмфуючи заявив він!» Летіло 40 сорок: Літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків та мистецькі й суспільно-політичні події 20-30-х рр. ХХ ст. / Упор. та літ. ред. Василя Габора. Львів: ЛА «Піраміда», 2015. С. 147..

У скеруванні частини «золотого уенерівського запасу» на потреби медицини теж була своя логіка. Вона полягала у приголомшливому успіху науки в 1920-х, у всемогутність котрої людство було готове повірити після Першої світової війни. У міжвоєнний час побутували щирі сподівання про віднайдення еліксиру безсмертя, оживлення мертвих (образ Франкенштейна не просто вигадка Меррі Шеллі (1797-1851), а одна з типових ознак першої пол. ХХ ст.), та, головне, про побудову ідеального світу без хвороб, голоду й тяжкої праці. А якщо наука спроможна вдосконалити світ, то вона, вочевидь, спроможна і вдосконалити людину. Чимало хто з тодішніх фахівців стверджувально відповідав на це запитання. Маючи успіхи в селекції тварин, передбачали перехід до селекції людини. У міжвоєнній ЧСР почали проводити перші операції з омолодження, а на медичному порядку денному яскраво замайоріло питання безсмертя. Тому українські лікарі-емігранти приділяли найбільше уваги лікуванню туберкульозу та грипу, відомого в той час під назвою «інфлюенца», а ще надавали перевагу позитивній євгеніці, особливо в ділянках вивчення спадкових (батьківських) якостей індивіда; розумної соціальної політики, «побудованої на основах превентивності», що не тільки лікуватиме хвороби, а й не допускатиме їх виникнення; дошлюбних євгеністичних консультаціях (медичних оглядах, вивченні родоводів, офіційній забороні шлюбів з хворими на туберкульоз, венеричні та психічні хвороби).

Упродовж 1923-1925 рр. за фінансової підтримки з ініціативи СУЛЧ вийшло друком шість номерів «Українського медичного вісника». На шпальтах цього видання друкувалися оригінальні наукові дослідження з ділянок клінічної, теоретичної, соціальної медицини, євгеністичні розвідки, а також розроблялася медична термінологія. У 1926-1927 рр. українські еміграційні євгеністи стали учасниками Загальнослов'янських лікарських з'їздів у Белграді та Варшаві, а також долучилися до роботи двох наукових з'їздів безпосередньо у Празі: перший відбувся 3-7 жовтня 1926 р., а другий - 20-24 березня 1932 р. Робота цієї організації була настільки корисною та успішною (як науково-дослідна, так і ургентна (практична)), що з державного бюджету ЧСР у 1923-1928 рр. додатково на її потреби було виділено 672 000 чехословацьких крон, тобто 22 400 доларів США Зубко В. Янка Геніюш і Саюз укранскіх лекарауу ЧСР. Belarusan Institute of Arts and Sciens. Zapisy 40. New York-Miensk, 2018. S. 684.. Ситуація з фінансуванням українських євгеністичних досліджень як з українського боку, так і з боку чехів, суттєво змінюється в 1933 р., оскільки гору серед світових євгеністів починають брати фахівці німецької школи, котрі стають на шлях негативної євгеніки та расової гігієни, що спричинює в подальшому цілковиту заборону євгеніки у світі.

Якщо «золотий уенерівський запас», повторимо, був потужним еміграційним стратегічним засобом, то грошові дотації в рамках «Ruska pomocna akce» тримали тактичний рубіж. Маємо відзначити: за 1921-1937 рр. державна підтримка уряду ЧСР антибільшовицькій еміграції в цілому склала 500 мільйонів чехословацьких крон. Кульмінаційним роком виступив 1924 р., коли на потреби «руських вигнанців» загалом офіційно Прага видала 997 75 мільйонів крон Ляхоускі У. Ад гоманауцау да гайсакоу. Чыннасць буларускіх маладзёвых арганізацьій у 2-й палове ХІХ ст. - 1939 г. Навукова-папулярнае выданне. Беласток: Беларускае гістарьчнае таварыства; Вільня: Інстьтут беларусістькі, 2012. С. 378.. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з додатковими виплатами. громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об'єднань, закордонного архіву.

Так, наприклад, в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933) норми оплати для штатного персоналу були затверджені Міністерством закордонних справ ЧСР у 1925 р. Відповідно до постанови МЗС ЧСР від 01.09.1925 р. щомісячна заробітна платня професора становила 1500 крон, доцента - 1200 крон, лектора - 1000 крон, асистента - 600 крон. Додатково на родину виплачувалося: на дружину 200 крон і на кожну дитину 125 крон. Додаткові години поза нормою (9 годин щотижнево) оплачувалися: професорам - 25 крон за годину, доцентам - 20, лекторам - 15. Додаткові години технічного характеру (фортепіано, скрипка), а також години позаштатних робітників оплачувалися в половинному розмірі. Крім того, за виконання службових обов'язків ректор отримував щомісячно 500 крон, заступник ректора - 300 крон, декани - по 250 крон. Заступники деканів та секретар Професорської ради - по 100 крон. Розмір студентських стипендій в 1922-1928 рр. становив 450-500 крон Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту... С. 45.. Згодом, з 1927 р., згортання «Ruska pomocna akce» призвело до суттєвого зменшення заробітних виплат. А з 1933 р. державні дотації й поготів були згорнуті. Наведені норми оплати вагомі, коли брати до уваги розмір еміграційного прожиткового місячного мінімуму: 1200 чехословацьких крон.

Серед допомогових фондів найбільш відомим був «Чесько-український комітет допомоги українським і білоруським студентам» (ЧУК). Його головою чеські урядовці призначили історика Ярослава Бідла (1868-1937), а заступником - мовознавця Олександра Колессу (1867-1945). Окрім грошової допомоги щомісячно в розмірі від 450 до 580 крон, студенти отримували у фонді повний комплект одягу: 1 пальто, 1 костюм, 1 пару взуття (в залежності від сезону), 2 пари білизни, 6 шкарпеток, 6 носових хустинок. ЧУК також здійснював оплату курсу навчання тих українських студентів, які навчалися в чеських вищих навчальних закладах Там само. С. 47. Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті. С. 251. Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту. С. 85-86..

Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР - це також зароблені кваліфікованою та некваліфікованою працею приватні кошти. Здебільшого крони, котрі українські вихідці лагідно називали «качками».

Koruna ceska у міжвоєнній ЧСР друкувалася безпосередньо у Празі банкнотами в номіналах 1, 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1000, 5000. А серед монет були поширені гелери номіналами 5, 10, 20, 50. Монети чеканили в містечку Кремниця (Східна Словаччина). 100 гелерів дорівнювало 1 кроні.

Та спершу на території Першої Республіки чехів і словаків перевагу мали австрійські крони, які до 1925 р. використовувалися нарівні з чехословацькими. Після розпаду Австро-Угорщини саме Чехословаччина взяла на себе роль стабілізатора австрійської крони. У 1918-1921 рр. одна чехословацька крона коштувала шість австрійських (1:6). У 19211923 рр. одна чехословацька крона вже дорівнювала чотирнадцяти австрійським (1:14). А ось у 1924-1925 рр. їх співвідношення складало - 1:60. Так, наприклад, Станіслав Северинович Дністрянський (1870-1935) - юрист, автор першої Конституції ЗУНР - писав із Праги до Львова в одному зі своїх листів до дружини Софії Львівни (1882-1956; перепохована в Ужгороді в 2001 р.), педагогині та піаністки, про те, що музичні твори композитора Клода Дебюссі, якими вона цікавилася, коштують в чехословацькій столиці 400 чехословацьких крон, тобто дорівнюють 24 000 австрійських крон. Про таке співвідношення валют свідчать і наступні рядки Дністрянського: «Крім сього, переказую Тобі квіт до Німчука на 15 чеських крон, котрі побери від него зараз після одержання мого листа або в чеських кронах, або - як схочеш - в еквіваленті австрійськими (900 а. к.)»²¹. Після 1925 р. австрійська крона була повністю виведена з чехословацького грошового обігу, тоді як остаточна стабілізація чехословацької крони відбулася в 1923 р. А оскільки крона не мала золотого стандарту до 1929 р., то вона «прив'язувалася» до американського долара. У 1923-1935 рр. співвідношення чехословацької крони до американського долара становило - 100:2.96 (100:3).