Документи судової справи козака Федора Проскурненка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Документи судової справи козака Федора Проскурненка

Іван Синяк

Abstract

Syniak Ivan L. - senior researcher, candidate of historical sciences, senior researcher of act archaeography department of M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies National academy of Science. (Kyiv

“THEY BEAT ME TO DEATH, AND HUNG HIM UPSIDE DOWN ON WILLOW TREE AND ORDERED HIM TO BARK LIKE A DOG AT THEIR FEET”:

DOCUMENTS OF THE COURT CASE OF COSSACK FEDOR PROSKURNENKO

The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation documents that cover the claim and the course of the court case of the cossack Fedor Proskurnenko (Proskurnya) from Pokoshichi of the Ponornytsia squadron of the Chernihiv regiment against fellow villagers Karp Vlasenko and Pylyp Fedosenko for illegally appropriated honey trees and for bullying and humiliation. The research methodology is based on general scientific methods of analysis and synthesis. L. Z. Gistsova's “Methodical recommendations on preparation for the publication of the Kosh Archive of the New Zaporozhian Sich” was used in the preparation of documents for printing. The scientific novelty is that for the first time the documents of the mentioned court case, which are stored in the Narodowa Library (Poland, Warsaw), were introduced into scientific circulation, their informative potential was analyzed and commented on. Conclusions. The published documents significantly expand the understanding of the judiciary of the Ukrainian state of the first third of the XVIII century, social communications, court records and document management, enrich the biography of the government officer of the Chernihiv regiment, and revenge information about the historical toponymy of the region.

Key words: Fedor Proskurnenko, Karp Vlasenko, Pylyp Fedosenko, supplication, open letter, search.

[1729 р., не пізніше березня 14]. - Супліка козака с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку Федора Проскурненка гетьманові Данилу Апостолу з проханням посприяти завершенню його судової тяганини з односельцем Карпом Власенком за бортні дерева 7 Ясне велможный мсці пне гетмане Підкреслено. Написано над рядком. Серед документів цієї судової справи даний документ відсутній. Мні всемилостивійший пне и добродію

С прошлого 1720-го года, міючи я, нижайший, заводъ с Карпомъ Власенкомъ да Пи- липомъ Федосенкомъ, козаками и жителми села Покошичъ сотні Понорницкой полку Черніговского, и краденной ними сосні бортной, которую сво'1'мъ знакомъ помітили без відома мого, а той знакъ ибухомъ збили на моей власной итчизной ухожной сосні, и что мене помянутие Карпъ и Филипъ били смертнимъ1-боемъ и на вербі вішали стрем- главъ, и веліли щекати аки псу по подъ ихъ ногами, же будто я в тую сосну уклепалъся-1, и тое инь чинили безправне сами собою. И по такой моей нужді билъ я челомъ сотнику понорницкому пн[у] Никифору Савичу, а сотникъ не даючи справи помежку нами, але сталъ на мні викиднихъ денегъ тридцяти талярей правитъ, которихъ не чуючисъ у вині не далъ я, и сталъ битъ челомъ покойному пну полковнику черніговскому Павлу Полуботку я на помянутих заводцовъ, которую мою челобитну пнъ полковникъ итдалъ въ судъ полковий судиї п. Томаріб, и тамъ въ суду не длилы [!] насъ, ибох сторонъ, изискую- чи и датки беручи з обохъ рукъ в Чернігові чрезъ два года, а резолюциї ніжадной не вчинили, и хотіли мене в канаву всиловне вислат, даби тамъ згинулъ.

А я, видячи такую над собою ит Бга и пановъ немилост , мус^емъ удатися въ Глу- ховъ з жалобливимъ челобиттемъ до покойного антецесора ясне велможности вашой, покойного пна гетмана Скоропадского. А покойний гетманъ разсмотрівши мое челобитте, итислалъ в судъ Енералний до покойного судиї, пна Івана Чарнишав. А покойний судия енералний призвавши насъ, ибохъ сторонъ, а узнавши с помежку насъ помянутого Карпа подлеглого вині и праву учинилъ виноватимъ, и по доволнихъ роспросах и документахъ велівши ему, Карпу, мні бы вътрату мою пополнилъ, декретомъг енералнимъ судовимъ за печаттю и руками подтвердивши, мні далъ тотъ декретъ.

По котромъ декрету мні нінайменшаго исполнения в утраті моей не вчинили, і я в знову билъ челомъ в 1723 году покойному пну полковнику черніговскому Павлу Полуботку, и в ту пору наказному гетману. И по той моей челобитной видано мні указъ въ томъ же году генвара мсца 253, в которомъ указі написано, дабы помянутий Карпъ мене, жалобливого, во всемъ погодилъ и вспокошъ, а если би не моглъ погодивши споко'1'тъ, то би таковихъ презирателей указу забивши в колодки, прислалъ сотникъ понурницкий в Глуховъ. И по вичитанню того указу, иний Карпъ и Пилипъ не ждучи покамистъ будетъ пнъ сотникъ ихъ итсилатъ, сами передомъ поехали у Глуховъ. И любо сотникъ чинилъ уже третий розискъ по ихъ прошению, в которомъ розиску винайшли у Карпа и другую мою сосну с пчолами нимъ украденную, и за тимъ сотникъ и мене послалъ въ Глуховъ. А когда ибявилися ибі стороні пред пномъ Полуботкомъ, а узнавши пнъ Полуботокъ Карпову вину, велЪлъ его, Карпа, взятъ до турми. А поневажъ сталъ Карпъ ишуканствомъ прохатъ мене, чтоби я его исвобонилъ [!] с турми, міючи мні поталу уплачоватися в дому, и я и немъ прохалъ, и на мою прозбу // 7 зв. веліли его с турми випуститъ. А когда приехали въ домъ, то пнъ сотникъ понурницкий приво[дя] насъ на злагоду и вел^ъ Карпу, даби мні уплатилъ талярий сто, а Карпъ отнюдъ не похогёлъ не тиля талярей сто, но нінайменшой частки мні не уплатилъ, а я вдалъся до Глухова съ челобиттемъ взнову.

І въ тую пору, по полубку сидЬлъ въ суду Енералномъ пнъ Силичъ1, которий призвавши иби сторони насъ, сказалъ на Карпа: «А же тебе такого преступцу указовъ и при- свідченного у воровстві давно пора повісити», а на утрешний денъ невідомо по якой силі Силичъ итибралъ въ мене из суду Енералного виданний мні декретъ всиловне, и ве- л^ъ без жадної претенсиї мні с Карпомъ мірковатис^ Что я міючи великую утрату, не похогёлъ з нимъ, Карпомъ, без суду мірковатися, а не вернувши мні декрета, тіснили мене и турмою напр[ас]но, и не росправивши насъ, итислали.

И билъ я еще исаулі енералному, пну Жураховскому челомъ, аже тогди в скоромъ часі взято пна Жураховского за арештъд. И для того мні не вчинено ніжадной резолюциї, але толко видано з войсковой Енералной канцеляриїе до блгородного гспдина полковника черніговского Богдана Михайловає указъ, и по тому указу гспдинъ полковникъ итислалъ въ бивъшую Малороссийскую колълегиюж, а в колегиї я пробавилъ болше 20 неделъ, а с колегиї видана мні била промеморияз у войсковую Енералную канцелярию, а по проме- мориї у войсковой Енералной канцеляриї правителі веліли видати мні до сотника па- нурцкого указъ, въ которомъ указі вовся укриваютъ моего заводця, а велятъ платитис ро- зищикамъ и свідкамъ мою утрату без умедленія. Которий то сотникъ по тому указу, пи- санномъ 1724 году въ марті 10, написавши листъ иправдаючи себе, не уплативши мні нінайменшой моей утрати, итослал[ъ] с тимъ листомъ у Глуховъ до правителей, которий я листъ и подалъ судямъ. И по томъ листу не посилаючи на розискъ нікого, написали повторний указъ до сотника ж понурницкого, даби всеконечне поворочали мою утрату по первомъ указу, которие укази и понні в мене ибрітаютася4. И по тихъ указахъ до днесъ награждения мні ніжадного не би[ло], и такъ я за сво1'мъ убожествомъ не могучи тоей справи укончити, позанехалъ [?] до днесъ. В которомъ заводі мні чрезъ тие года стало проторовъ и вбитковъ болше чтирох сотъ золотих, и чрезъ тое весма разорилъся и в ни- ществие пришелъ, что вже ходя по под окнами хліба жебру.

Того ради, прошу ясне велможности вашой повелі сво'имъ висоце поважнимъ ука- зомъ зискатъ к суду Енералному сотника понурницкого Тихония Никифоровича, да наказ- наго сотника Семена Пінязя, да Карпа Въласенка и Филиппа Федосенка, и з ними рози- щиковъ и свідителей, которих ини в^хъ по имени відаютщ а по изисканню помянутих сотниковъ и заводцовъ з розищиками и свідителми, многими правдивими допроситъ, // 8 а по допросі и по слушнихъ документахъ, и подлугъ першого енералного декрету, любъ в мене его неиміется, еднакъ міетъся копия пна Полуботка указу3, въ которомъ прописано, жеби подлугъ декрету мене, жалобливаго, Карпъ во всемъ погодилъ и вспокошъ, даби впредъ до нихъ жалоба не била. И по томъ би указу и по многихъ судахъ тутъ, въ Глу- хові, на Енералномъ суді тая справа наша, точащаяся чрез килко літ^ тепер би уже крайне била прииконченъна, да не бу [!] я бідний болше разоратися и в нищетствие истатніе и біду крайню приходити чрезъ волокиты. Ю тое і паки по стократне вашего рейментарского милостиваго призріния и респекту всесмиренні со слезами прошу.

Ясне велможности вашой, мого всемилостивійшаго пна и добродія нижайший рабъ и подножокъ Федоръ Проскурненко, жителъ села Покошичъ, козакъ сотні Понурницкой полку Черніговскаго

8 зв. Помітка: Супліка Федора Проскурненка, козака сотні Понурницкой, въ которой ускаржается на Карпа Власенка да Пилипа Федосенка, что они украли в него сосну буртную и онъ въ томъ от 1720 году позивается и былъ чоломъ сотникові понурницко- му, полковникові Полуботкові, гетману Скоропадскому, где и обвинено ихъ, Власенка и Федосенка, въ коллегіи, въ канцелляріи воисковой, чрезъ що онъ пришолъ ко5 убытку чотириста золотих, но поселъ сатисфакціи не получилъ. Того ради, просит дабы такъ сотника цілого, яко и наказного на тот часъ, також и ихъ, Власенка и Хведосенка, призват в

Ці документи в справі відсутні. Далі закреслено ч.

Глуховъ и за украденную сосну, за пощой нєвинніи его, учинит з ними сатисфакціюДалі закреслено п. Написано над рядком. Дужки автора. и притори бы и убутки они ему уплатили.

Под. мар. 14 д. 1729 году.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 7-8 зв. Оригінал.

№ 8-9

[Не раніше 1730 р., серпня 24]. - Супліка мешканця с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку Федора Проскурні гетьману Данилу Апостолу з проханням посприяти завершенню його судової тяганини з односельцем Карпом Власенком і компенсувати видатки, які зазнав позивач на час розгляду справи; реєстр видатків Федора Прскурненка, які той поніс під час судової тяганини з Карпом Власенком

Ясне велможній мсці пне гетмане Всемилостивіишій мой пане и великій добродію Я, нижей подписанній, оставшися по итцу своемъ въ молодихъ літахц и врученную мні, яко пасліднику итцевскую худобу, gрунта и бортную итчину, которую не могучи я здержати, а задолжившис кредиторамъ мус^емъ инному члвку, жителю и козаку поко- шинскому Тимоху Зимі, въ продажу завести, за которую власную мою итчину Карпъ Оуласенко съ посторонними людми, наклонивши ихъ на свое хотініе и изъ сродниками своими, за власную мою итчину виноватимъ мене учинивши, аки злочинцю и горшъ злочинці стремъглавъ на вербі повішивши, годинъ дві торбовали, а изъ верби знявши, кія- ми доволне били, и аки псу веліли мні брехатъ, що и чинилос. А когда о томъ бортномъ дереву по челобитю моемъ чиненъ розискъ, тогда де тое дерево показалос бытъ въ иш- чині моей, о чомъ многії люде сознали. И хочай декретомъ суду воискового Енералного повелено мні за побой и за протчіе убитки нагородитъ, однако ж жадного мні награждены не учиненно. В чомъ я въ прошлих годЬхъ на помянутого Карпа Оуласенка и Пилипа Федосенка билъ чоломъ покоиному Павлу Полуботку, полковникові черніговскому, на тотъ часъ за гетмана въ Малой Россииї правящему, и по тому чолобитю моемъ виданъ былъ иш его, пна Полуботка, до сотника понурницкого таковій указъ, дабы онъ, сотникъ, призвавши пред себе више показаннихъ Пилипа и Карпа, всеконечно приказалъ имъ под- лугъ декрету зъ суду воискового Енералного виданного не толко искъ золотихъ сорокъ, но и утрату, якую я по декрету о уже понеслъ наградити, и въ всемъ мене // 12 зв. в успокоїли данъ, понеже они1 платитис мні не похотіли.

Тогда сотникъ понорницкій прислалъ одного зъ нихъ, Карпа Уласенка, въ Глуховъ, где онъ въ туремномъ сідячи вязеню склонилъся при людяхъ всі мої оубитки платити. Когда же его випустули [!] з того туремного вязеня, онъ на томъ не встоялъ и мні нимало не платилъся, по чому я видячи себе крайне обижденного, мус^емъ еще въ войсковую Енералную канцеллярію за правителей на ихъ же заноситъ жалобу. И по тои моеи жалобі зъ оной воїсковой Енералной канцеллярії къ Семену Пінязю, наказному тогдашному сотнику понорницкому, оуказомъ было предложено, чтобъ подлугъ децизії декрета, виданного з суду воискового Енералного въ праві точачоися между нами за бортное дерево и за побой, всі тіе люде, хто що якіе бралъ у мене неслушне наклади и здирства (о чомъ и те- перъ при семъ прилагаетъся реестръ)2, назадъ бы поворочали. И зъ того забору толко мні клячъ мою жъ власную возвращенно, а другихъ річеи и по повторному зъ Енералной войсковой канцеллярії указу ничого не уплачено.

Того ради, падши подъ стопи погъ реиментарскихъ, слезне прошу таковаго на себі милосердія, дабы указомъ реиментарскимъ къ кому надлежитъ предложено было, чтобъ мні реестромъ показанную худобу на комъ доводитъся доправит[ъ], а за побои слушное подлугъ правъ учинено бъ награждены. Що получивши за щасливое реиментарское вше пановане, долженъ Бг[у] молити.

Ясне велможности вшой, милост[и]вого моего добродія всенижайшій ра[бъ] и подножокъ Федор Проскурня, жител покошинск[ий] полку Черніговского сотн[і] Понурницкой

Помітка: Под. августа 24 ч. 1730 году.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 12-12 зв. Оригінал.

Реестръ мні, Хведору Проскурненку, про памят сколко въ заводі с Карпомъ Уласенкомъ, жителемъ покошицкимъ, готовихъ грошей виложилъ: Ютцу Артемію покошицкому заплатилемъ за горілку 6 талярей.

Пну Матиму тож за горілку заплатилъ таляръ, которую горілку брано у винного шію.

Климу Лєвонєнку, атаману покошицкому, далъ таляра.

Луцку Івчєнку, вотчичу, два таляри далъ.

Івану, дяку, два таляри далъ за інквизицію, три Андрію Жайченкуа.

Да что обявилъ писма єму ж, дяку, далъ четверикъ жита, а что он же писалъ супліки и і списки переводилъ, заплатилемъ чотири золотихъ.

Стецко Палчикъв, жител шабалтасовскій, що издилъ по сторони, узялъ свиту новую.

Якъ былъ челомъ полковнику черніговскому Полуботку, виложилъ таляра.

За виправку позву от его ж, Полуботка, стратилъ два золотихъ, а золотій и схар- чилъ.

Андрій Кремаленко узялъ коня доморослого.

Якъ прей Томарою и Силичемъ судилис, утратилемъ восімъ копъ.

Другимъ разомъ прей ними ж судячис, утратилъ десят золотих.

Суплікуючи до покойного гетмана Скоропайского, виложилъ пят золот.

Правуючис прей судею Чернишемъ, виложилъ два таляри.

Правуючис прей наказнимъ гетманомъ Полуботкомъ, утратилъ ву&мъ золо.

Потомъ по приказу его ж, Полуботка, когда судилъ сотник понурницкыи Тихоній, тогда пониманимъ сторонамъ купилелъ риби за шест шагов, а мяса за девят шаговъ. //

13 зв. Кирилі Кваши лузицкому, Івану Дуйці хоменскому и Якиму Скочку, жителю хоменскому ж, виложилъ талярей десят.

Прей Чуйкевичемъг и прей Силичемъ и Романовичем^ судившися утратилъ рубля.

По суду онихъ пойнимали сторонъ вотчичовъ и схарчили имъ восЪмъ копъ.

Тіе ж сторони из Глухова ишовши, взяли вола.

Уласу, козаку глуховскому, якъ посилали по сторони, далъ одинайцят золотих.

Якъ ис Пилипомъ були въ Глухові, утратилъ золотих чотири.

Якъ позовъ Карпъ виправилъ из Чернігова, того часі утратилемъ два золотих. судовий козак ескадрон знущання

Бючи чоломъ в коллегію бившую, утратилъ золотій.

Другимъ разомъ въ оную ж коллегію подаючи чолобитную, утратилъ во^мъ золотих без двохъ шаговъ.

Якъ прей Краковскимъ судилис, утратилемъ девят золотихъ.

Якъ сторони отписовалися въ Глуховъ до Ялоцкого и Левенцяд, утратилъ 2 зол.

Третимъ разомъ заножаючи чебытную до гспдна брегадира, утратил талер.

Первимъ разомъ, будучи прей гспдиномъ Богдановимъ, полковникомъ черніговским, утратилъ золотій.

Четвертимъ разомъ, подаючи челобытную въ коллегію въ Глухові, утратилъ золо-ті[й].

Якъ из суду Енералного виправилъ указъ до Чернігова, утратилъ два таляри.

Другимъ разомъ будучи прей пномъ полковникомъ черніговскимщ утратилемъ пол- чварта золотого.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 13-13 зв. Оригінал.

№ 10

1730 р., серпня 25. Глухів. - Лист гетьмана Данила Апостола до чернігівського полковника Михайла Богданова домогти стягнути козакові с. Покошичі Понорницької сотні Федору Проскурні з односельців Карпа Уласенка І Пилипа Федосенка компенсацію за понесені збитки під час судової справи

Мой ласкавий пріятелю, пне полковнику черніговскій

Билъ намъ чолом чрезъ супліку свою, козакъ сотні Понорницкой, жител покошинъ- скій Федор Проскурня, на Карпа Уласенка, что онъ, Проскурня, когда задолжившися кредиторам продалъ свою худобу, по итцеві ему доставшуюся, того ж села Покошина жителеві Тимоху Зимі, онъ, Карпъ, из своїми сройниками и протчіїми посторонними люд- ми (наклонивши ^ъ на свое хотініе) Дужки автора., виноватим учинили и на вербі стремглавъ повісивши дві годині, мордовали и кіями доволне были, и яко псу ему брехат веліли. А когда по его челобитъю о томъ бортномъ дереву чиненъ былъ розискъ, тое дерево по сознатъю люйскому показалос быт въ суплікуючого итчині, о чомъ онъ, Проскурня, хочай въ прошлихъ год^ъ на помянутого Карпа Уласенка да Филиппа Федосенка билъ челомъ въ судъ вой. Енер, також и покойному Павлу Полуботку, полковникові чер., на тот час за гетмана въ Малой Россії правящему, и по тому его челобитъю виданъ былъ ему з суду вои. Енер. декрет, и од Полуботка до сотника понурницкого таковий указъ, дабы онъ, сотникъ, призвавши пред себе вишшє // 14 зв. показанних Карпа и Филиппа, приказалъ імь подлугъ декрету зъ суду вой. Енер. виданного, не толко 1скъ золотихъ сорокъ, но и утрату всю, якую инъ, Проскурня, по декрету уже понеслъ, нагородити и во всем его уконтентовати, однакъ ему платитис не похотіли. Почому когда и третим разом на іх же, въ вой. Енер. крії за правителей заносилъ жалобу, и по той его жалобі зъ вой. Енер. крії Семену Пінязю, наказному тогда сотникові понурницкому, указомъ было предложено, чтоб подлугъ децизії декрета зъ суду вой. Енер., виданного в справі точачойся между ними за бортное дерево и за побой, учинилъ ему, суплікуючому, сатисфакцію, то и въ ту пору2 з того забору толко ему возвратили клячъ его, а других річей и по повторному зъ Енер. вой. крії указу ничого неуплачено, и в том просилъ ншого разсмотренія и до кого надлежит указу. Того ради, предлагаем абыс в. мст Далі закреслено из. Написано над рядком і на правому полі замість закресленого зискавши пред себе. Виправлено з Карпа. Далі закреслено приказалъ імь подлугъ децизії декрета въ суду вой. Енер. ему, Проскурні, виданного декрету изьявленію, взяв ввес.

⁵ Написано на правому полі замість закресленого и утрату (которая реестромъ показана) и за побой, всеконечне виплатит безъ всякой воло // кити. А если бы непохотіли, или волокитою жалобливого уводили, то такових приказат держат под арестом потол, покол надлежащого ему подлугъ декрета неуплатят всеконечно, дабы уже болше въпред од него челомбитя въ семъ его од так долгого времени точачомся ділі къ нам не было. И повторе предлагаем."ежели декрет суплікуючого суду воискового Енералного иміется, подлугъ оного вел^ъ на-3 обжалованних Карпу4 и Филиппа5 ккъ 5-и убитки доправит, и отдат жалобливому зъ роспискою-5. // 15 Зъ Глухова августа 25 ч. 1730 года.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 14--15. Чернетка.

КОМЕНТАРІ № 1

а Половецький Маркіян (Марко) - городовий отаман м. Чернігів (1699 р.), значковий товариш Чернігівського полку (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. Київ: Стилос, 2010. С. 59І).

б «...єго мл. пана полковника его црского и прстлаго влчства Запорозкаго чєрнтгов- ского...» Мова йде про Лизогуба Юхима Яковича - генерального військового бунчужного (1688-1698 рр.), полковника Чернігівського полку (1698-1704 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 36, 471).

в «...при притомности пна Ники(ора Савєнка, сотника тєпєрєшнаго понорницко- го...» Савенко (Савицъкий) Никифор (Ничипір) Савич - сотник Понорницької сотні Чернігівського полку (вперше згадується у 1691 р. - 1723 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 44, 629).

г «.приточилася справа єго мл. пна Івана Ростковского...» Мова йде про Ростовського Івана - командира (з кінця 80-х - протягом 90-х рр. XVII ст.) легкокіннотної волоської хоргви гетьмана Івана Мазепи. За даними О. Сокирка, Іван Ростковський зі своєю хоругвою згадується в джерелах в контексті воєнних виправ козацьких і охотницьких полків. На думку дослідника, згаданий ротмістр належав до «ударної» частини надвірного війська, своєрідної гетьманської гвардії, якій доручалися відповідальні завдання. Зокрема, у липні-серпні 1689 р. Іван Ростковський зі своїм військом тримав охоронні роз'їзди поблизу Трипілля, стеріг важливі переправи на Київ. У лютому 1690 р. хоругва Івана Рост- ковського разом з компанійцями і сердюками взяла участь у масштабному поході проти татар на Інгулі. Восени того ж року волохи та компанійці стерегли татар на правому березі Дніпра. Військо Івана Ростковського переймало втікачів на Правобережжя, розбійників і бунтівних запорожців, а на час повстання Петрика ротмістр часто інформував гетьмана про новини. Брав участь у походах на Казикирмен (1693, 1697 рр.) та Азов (1694 р.) (детально див.: Сокирко О. Гетьманські преторіанці. Надвірні формування Івана Мазепи кінця XVII - початку XVIII століття. Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. Київ: Laurus, 2012. С. 504).

ґ «...яснє вєлможного добродтя, єго млсти пна гєтьмана...» Мова йде про Мазепу Івана Степановича (1639-1709 рр.) - гетьмана Лівобережної України у 1687-1709 рр. В своїй політиці спочатку орієнтувався на Російську державу, сподіваючись на об'єднання на ґрунті політичної автономії Лівобережної і Правобережної України. Переконавшись, що це не входить в наміри Петра І, під час Північної війни 1700-1721 рр. переорієнтувався на Швецію, у 1708-1709 рр. виступив за відокремлення України від Росії. Його підтримала й частина запорожців. Після Полтавської битви 1709 р. перейшов на територію Молдови, до турецької фортеці Бендери, де й помер (Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. Київ, 1998. Т. 1. С. 552).

д Власенко (Уласенко) Карпо - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку 1732 року / Упор. та вступ Ігор Ситий, Сергій Горобець, передмова Ірина Кривошея. Чернегів, 2014. С. 200).

е «...до висланнаго в Понорницю особи пна Ялинъского...» Гіпотетично, мова йде про Ялинського Семена - шляхтича, гетьманського посланця до Москви (1693 р.), військового товариша Чернігівського полку (1693-1699 рр.) (Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави (XVII-XVIII ст.). Довідник. Біла Церква, 2016. С. 726).

є «.. .правний копъ шесть его мл. вернулъ...» Копа - одиниця грошової лічби, поділялася на 3 роди: у купівлі і продажу на торгах і ярмарках вважалася за 50 коп.; у судових вироках при розслідуванні акциденцій містила у собі 6 золотих чи 120 коп.; копа правова, якою за законом накладали штраф, містила 22,5 золотих або 450 коп. Як видно, в Гетьманщині на середину XVIII ст. не існувало сталої думки в трактуванні копи по відношенню до грошової одиниці як компенсації. В червні 1750 р. бунчуковий товариш Петро Лас- кевич і полковий суддя Стефан Лукомський висловили в Генеральному військовому суді свою думку щодо трактування копи. Вони наголошували на два тлумачення копи в Литовському Статуті 1588, де в одному з артикулів копа дорівнювала 60 грошам, а в іншому, так звана «правна копа», дорівнювала 1 рублю і 20 копійкам. Саме останнє тлумачення Петро Ласкевич і Стефан Лукомський пропонували взяти за основу в трактуванні копи (Архів ранньомодерної Української держави. Т. 1: Документи колекції Олександра Лазаревського. Ч. 1. (Серія: Документи Генерального військового суду та Генеральної військової канцелярії) / Упор. В. Брехуненко, І. Тарасенко. Київ, 2019. С. 236-237).

ж «...а особливо «вину панскую» добродтеви, его мл. пану полковникови заплатил...» «Вина панська» - обов'язкові і «напівобов'язкові» платежі або піднесення, які стягувалися у процесі судочинства на користь сотників або полковників. Платня або піднесення відбувалося у грошовій формі, а також як земельні презенти (угіддя, хутори тощо) (детально про «вину панську» див.: Горобець В. Прибуткове суддівське ремесло: «вина панська» і «вина врядова» у судочинстві Гетьманату. Соціум. Альманах соціальної історії. Київ, 2007. В. 7. С. 175-193; Його ж. Конфлікт і влада в ранньомодерній Україні: сотник новгород-сіверський проти гетьмана Війська Запорозького, 1715-1722. Київ, 2016. С. 3842).

№ 2

а «.пред его млстю пном Манимом Долтнским, державьцою покошицким...» Мова йде про Долинського Максима Лаврентійовича - шляхтича, військового товариша Чернігівського полку. 10 листопада 1708 р. отримав універсал на трестівські с. Покошичі, млин на р. Головині у 2 кола, а другий - на Машевому болоті у 1 коло і 3 ступи. Бунчуковий товариш (?-1718-1726). Служив більше 30 років. Помер у Низовому поході в 1726 р. в Астрахані. Дружина - Пелагея Іванівна Ростковська, донька ротмістра надвірної корогви вище згаданого Івана Ростковського. У 1729 р. розглядалося питання про підтвердження за нею с. Покошичів у Понорницькій сотні і 13 березня 1729 р. отримала універсал (Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 328; Кривошея І. Неурядова старшина... С. 626).

б Федосенко Пилип - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі з Іваном Федосенком, але у різних хатах, «а за gрунтъ почережно слу- жатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

в Пузин (Пузик) Степан (Стефан) - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. Як видно з документу, місцевий отаман (1720 р.). У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «нищетних» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 201).

г Давиденко Кирило - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «нищетних» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 201).

№ 3

а Скоропадський Іван Ілліч (бл. 1646 - 1722 рр.) - гетьман Лівобережної України (1708-1722 рр.). Військовий канцелярист (1675-1680 рр.), чернігівський полковий писар (1680-1694 рр.), генеральний бунчужний (1694-1701 рр.), генеральний військовий осавул (1701-1706 рр.), полковник Стародубського полку (1706-1708 рр.). Учасник російсько- турецької війни 1676-1681 рр. і Кримських походів (1687, 1689 рр.). За наказом Петра І зруйнував Чортомлицьку Січ (1709 р.). Був найбільшим землевласником у Гетьманщині (мав 20 тис. дворів посполитих) (Гуржій О.І. Скоропадський Іван Ілліч. Енциклопедія історії України. Т. 9. Прил-С. Київ: Наукова думка, 2012. С. 614).

б Позовний лист - різновид оповіщувальної документації, один з основних спові- щальних документів, який регламентував явку до суду (детально див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів / Упоряд., автор передмови та комент.

Й. Горобець, відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: Наукова думка, 1993. С. 153).

в «.. .дочєкати Воскресєнскихь святъ второй неделт.» Мають на увазі після Великодня (Пасхи).

г «.перед судь нашь войсковий Енералний...» Генеральний військовий суд - найвищий судовий орган Гетьманщини. Утворився в середині XVII ст. Підпорядковувався гетьманові та Генеральній військовій канцелярії. Розглядав справи осіб, що належали до генеральної чи полкової старшини, а також справи про державні злочини. Був найвищою апеляційною інстанцією для полкових і сотенних судів, здійснював нагляд за виконанням універсалів гетьмана та указів царя. Керував судом генеральний суддя. Повноваження верховного судді належали гетьману, який спільно з генеральною старшиною розглядав апеляції на рішення Генерального військового суду, затверджував всі важливі вироки (обов'язково смертні). За часів гетьмана Данила Апостола Генеральний військовий суд проголошено незалежним від Генеральної військової канцелярії. складався з 6 осіб (по 3 представники від старшинського правління і царського уряду). Верховним суддею залишався гетьман. Згідно судової реформи гетьмана Кирила Розумовського, Генеральний військовий суд очолювали 2 генеральні судді, а до його складу входили вибрані від козацької старшини представники кожного із 10 полків. Був органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією. Після ліквідації гетьманату Генеральний військовий суд підпорядковувався 2-й Малоросійській колегії. Офіційно існував до утворення намісництв (1782 р.), а насправді діяв до 1790 р. (Панашенко В.В. Генеральний військовий суд. Енциклопедія історії України. Т. 2. Г-Д. Київ: Наукова думка, 2004. С. 77).

№ 4

а Каша (Кваша) Кирило - козак с. Лузики Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «малоґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку...201).

б «.когда розискь чинился.» Розиск - один із різновидів слідчої документації Гетьманщини XVIII ст. Розиски та інквізиції містили докладні, часом самобутні за викладом очевидців про ті чи інші акції, злочинні дії, проступки, вчинені нерідко за місцем проживання (Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. С. 149).

в Коваленко Михайло - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі зі Стефаном Коваленком, «а за один gрунтъ почережно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

г Коваленко Стефан - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі з Михайлом Коваленком, «а за один gрунтъ почережно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

ґ Кириленко Іван - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі зі Стефаном Кириленком, але у різних хатах, «а за gрунтъ почережно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

№ 5

а Мова йде про Савича Тихона Никифоровича (Ничипоровича) - члена гілки роду Са- вичів-Тихоновичів, які користувалися гербом «Сулима». У його «сказці» 1734 р. відзначені участь у Полтавській битві (1709 р.), будівництві Ладозького каналу (1720 р.). Сотник Понорницької сотні Чернігівського полку (1723-1737 рр.). На чолі сотні був у Низовому поході (1723 р.) у складі тисячної команди на чолі з сосницьким сотником Павлом Сан- гурським, поході під командуванням чернігівського полковника Богданова, перебував певний час на Українській лінії (з жовтня 1733 р. до квітня 1734 р.), на кордоні у Любечі під командуванням ройського сотника Якова Бакуринського (Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 632).

б «.. заносиль жалобу вєлможному добродтеви, его млти пну полковьниковт чер- нтовьскому и наказному гетману...» Мова йде про Полуботка Павла Леонтійовича (бл. 1660 - 1724 рр.) - наказного гетьмана Лівобережної України. Полковник Чернігівського полку (з 1705 р.) Як наказний гетьман в 1721 р. очолював 10 тис. козацький корпус, який займався спорудженням Ладозького каналу. Протягом першої половини 1722 р. заміщав гетьмана Івана Скоропадського під час його відсутності в Україні. Після смерті останнього став наказним гетьманом. Відстоюючи українську автономію, домагався в Петра І дозволу на проведення нових виборів гетьмана і обмеження владних повноважень президента Малоросійської колегії С. Вельямінова. У листопаді 1723 р. ув'язнили в Пет- ропавлівській фортеці, де і помер (Горобець В.М. Полуботок Павло Леонтійович. Енциклопедія історії України. Т. 8. Па-Прик. Київ: Наукова думка, 2011. С. 376-377).

в Можливо, мова йде про Пінязя Семена - наказного понорницького сотника (1723 р.), сотенного отамана Понорницької сотні Чернігівського полку, який згадується на цій посаді у ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. (див.: документ № 6; Ревізія Чернігівського полку... С. 191).

г Потапенко Ісай - козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі з Карпом Потапенком, але у різних хатах, «а за один gрунтъ поче- режно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 193).

ґ Авдієнко (Овдієнко) Іван - козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 192).

д Потапенко Карпо - козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він проживав на одному дворі з Ісаєм Потапенком, але у різних хатах, «а за один gрунтъ по- чережно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 193).

е Гарасименко Кирило - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

№ 7

а «...Ясне велможный мсцт пне гетмане...» Мова йде про Апостола Данила Павловича (1654-1734 рр.) - військового і державного діяча України, гетьмана (1727-1734 рр.) Лівобережної України. Походив з відомого козацького роду. 1682 р. обрано полковником Миргородського полку, на якій посаді перебував до 1686 р. Звільнено гетьманом І. Мазепою за прихильність до попереднього гетьмана І. Самойловича. 1693 р. знову обрано на полковий уряд Миргородського полку, який займав до 1727 р. Учасник Азовсько-Дніпровських походів (1695-1696 рр.), разом з гадяцьким полковником Боруховичем розбив на р. Ворсклі війська кримського хана та гетьмана ханської України Петрика. Учасник Північної війни (1700-1721 рр.). В ранзі наказного гетьмана здійснив похід у Ліфляндію (1701 р.) та в Польщу (1704 р.). 1708 р. разом з гетьманом І. Мазепою перейшов на бік Карла ХІІ, але незабаром повернувся і був помилуваний і залишений у ранзі полковника. На початку 1724 р. за участь в опозиційному русі заарештовано, але на початку 1725 р. випущено з під варти. 1 жовтня 1727 р. обрано гетьманом Лівобережної України (Горобець В.М. Апостол Данило Павлович. Енциклопедія історії України. Т. 1. А-В. Київ: Наукова бдумка, 2003. С. 112).

б Томара Василь Іванович - сотник першої Переяславської сотні (1695-1697 рр.), наказний полковник Переяславського полку, значний товариш Чернігівського полку (1701 р.), сотник Вибельської сотні (1704-1716 рр.), полковий чернігівський суддя (17161726 рр.), наказний полковник Чернігівського полку (1715, 1723 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 705).

в Чарниш Іван Федорович - військовий канцелярист (1698 р.), господар Гадяцького замку (1700 р.). Через справу Кочубея-Іскри заарештований і утримувався у Білоцерківській фортеці. Значний військовий товариш (1708 р.). Полковник Гадяцького полку в Полтавській битві (1709 р.). Генеральний військовий суддя (1715-1723 рр.). У 1723 р. викликаний до Санкт-Петербургу і заарештований через підозру у зраді. Після смерті Петра І звільнений, але проживав у столиці, а згодом у Москві, де й помер (1728 р.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 741-742).

г Декрети - строкаті за структурою і формальними ознаками акти, що містили остаточне рішення судів різної інстанції, які входили до числа процесуально-вирокової документації (детально див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів / Упоряд., автор передмови та комент. В.Й. Горобець, відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: Наукова думка, І993. С. 155-157).

ґ Можливо, мова йде про Силича Івана Степановича - товариша Чернігівського полку (1699-1706 рр.), значкового товариша Чернігівського полку (1710-1733 рр.), городового чернігівського отамана (1721-1733 рр.), наказного чернігівського полковника (1723 р.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 654).

д «...И билъ я єщє асаулт ЈнЈралному пну Жураховскому чєломь, алЈ тогди в скоромъ част взято пна Жураховского за арЈштъ...» Мова йде про Жураковського Василя Яковича - сина полковника Ніжинського полку Якова Жураковського, сотника Янпільської сотні Ніжинського полку, глухівського городового отамана (1701 р.), військового товариша (1704 р.), генерального військового осавула (1710-1724 рр.). 30 травня 1723 р. йому і генеральному бунчужному Якову Лизогубу було доручено «правленіе Малоросійское» від наказного гетьмана Павла Полуботка. У січні 1724 р. був заарештований бригадиром Румян- цевим у справі Полуботка і відправлений до Санкт-Петербурга, де перебував під арештом цілий рік. З часом звільнений з наказом мешкати у столиці. Проживав певний час у Москві (з 1727 р.). На початку 1728 р. був відпущений на батьківщину (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 352).

е «,..алЈ толко видано з войсковой ЕнЈралной канщляриї...» Генеральна військова канцелярія - центральна установа гетьманського уряду в Україні XVII-XVIII ст. Перша згадка в документах датується 1650 р. Здійснювала військове, адміністративне, судове й фінансове управління. Очолював генеральний писар. Перебувала в гетьманських столицях. У 1720 р. царський уряд позбавив її фінансових і судових повноважень. У 1722 р. Генеральну військову канцелярію було підпорядковано новоутвореній Малоросійській колегії. За гетьманування Д. Апостола (1727-1734 рр.) більшість її прав і компетенцій відновлено. Після смерті гетьмана функції канцелярії було знову звужено, тоді ж її підпорядковано Правлінню гетьманського уряду. З 1750 р. діяла при гетьмані К. Розумовському. Формально ліквідована 21 листопада 1764 р., фактично діяла до кінця 60-х рр. XVIII ст.

є «...до блгородного гспдина полковника чЈрнтговского Богдана Михайлова...» Мова йде про Богданова Михайла Самсоновича - полковника і коменданта Чернігівського гарнізону, полковника Чернігівського полку (1723-1735 рр.), полковника Переяславського полку (1736-1738 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 218).

ж І Малоросійська колегія - центральний адміністративний орган Російської імперії, заснований указом імператора Петра І 27 травня 1722 р. для управління Гетьманщиною. Створена ще за життя гетьмана Івана Скоропадського як вища апеляційна інстанція та адміністративно-контролюючий орган. Після смерті гетьмана перебрала на себе гетьманські прерогативи. Діяла в складі президента (С. Вільямінова), 6-ти членів присутності, прокурора та канцеляристів. Усі члени призначалися з числа російських офіцерів і цивільних службовців. Малоросійська колегія провела ряд реформ державного устрою, спрямованих на підпорядкування всіх ланок центрального і місцевого управління російській адміністрації, впровадження російських законів і правових норм в українське державне життя, уніфікацію його порядків до загальноімперських зразків. Припинила свою діяльність 12 вересня 1727 р. (Горобець В.М. Малоросійська колегія. Енциклопедія історії України. Т. 6. Ла-Мі. Київ: Наукова думка, 2009. С. 479).

з Промеморія - різновид документів, якими обмінювалися установи одного рівня; надсилалися, здебільшого, автономним, а не підлеглим за субординацією адресатам (Архів Коша Нової Запорозької Січі. Т. 1. С. 603).

№ 9

а Жадченко (Жадко) Андрій - козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).

б Четверик - старовина міра об'єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті (26,239 л.).

в Пальчик Стецько (Степан) - козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «нищетніх» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 193).

г Можливо, мова йде про Чуйкевича Семена Васильовича (бл. 1674 - 1746 рр.) - учасника Полтавської битви (1709 р.), значного військового товариша, бунчукового товариша, учасника Гилянського походу, виконувача обов'язки генерального військового писаря (1727 р.), полкового суддю Ніжинського полку (1730-1734 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 750).

ґ Можливо, мова йде про Романовича Василя - знатного військового канцеляриста (1720 р.), судового писаря (кінець 20-х - початок 30-х рр. XVIII ст.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 618).

д Очевидно, мова йде про Левенця Івана Прокоповича - сина полтавського полкового обозного, бунчукового товариша (з 1685 р.), полкового полтавського сотника (16871693 рр.), полкового обозного (1693-1699 рр.), наказного полтавського полковника (1701 р.), полковника Полтавського полку (1703-1709 рр.), значного військового товариша, бунчукового товариша, одного з трьох правителів Генеральної військової канцелярії (1724-1727 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 463).

Размещено на Allbest.ru