Політична криза у Словаччині 1947 року

Аналіз звинувачення комуністів на адресу Демократичної партії у підтримці реакційних сил, зв’язках з людацьким підпіллям та еміграцією. Спроби комуністів використати у боротьбі з демократами невдоволення партизанів і лівого крила учасників руху Опору.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2023
Размер файла 62,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

ПОЛІТИЧНА КРИЗА У СЛОВАЧЧИНІ 1947 РОКУ

Іван Вовканич, д-р. іст. наук, проф.

Ігор Шніцер. канд. іст. наук, доц.

Ужгород

Анотація

Стаття присвячена висвітленню політичної кризи у Словаччині 1947 р., яка для чеських і словацьких комуністів стала своєрідною генеральною репетицією майбутнього загальнодержавного путчу 1948 р. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які дозволили авторам уникнути непослідовності, неконкретності, відірваності від об'єктивного історичного процесу.

Автори статті відзначають, що поштовхом до політичної кризи 1947 р. стала перемога Демократичної партії на парламентських виборах 1946 р. у Словаччині, яка перешкоджала подальшому зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади через створення передумов для формування антикомуністичного блоку чеських і словацьких партій, а також швидкому проведенню соціалістичних перетворень за радянським взірцем. З метою уникнути політичної ізоляції і розчистити шлях до комунізації Словаччини комуністичні партії республіки розпочали боротьбу проти Демократичної партії з метою усунути її від влади.

У статті висвітлено звинувачення комуністів на адресу Демократичної партії у підтримці реакційних сил держави, зв'язках з людацьким підпіллям та еміграцією. Автори не оминули увагою і вплив зовнішнього чинника та спроби комуністів використати у боротьбі з демократами невдоволення партизанів і лівого крила учасників руху Опору перебігом «чисток» словацьких національних органів від реакційних людацьких елементів.

Автори статті констатують, що керівництво ДП виявилося не готовим до агресивної комуністичної атаки, а очікуваної допомоги від чеських демократичних партій не надійшло. Останні повірили твердженням комуністів про те, що у Словаччині існує реальна загроза сепаратизму та повторення подій «14 березня 1939 р.». Дискредитаційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів» держави, погрозами масових страйків прибічників, провокацією урядової кризи комуністам вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за результатами виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у словацьких національних органах й у такий спосіб зміцнити власні позиції у Словаччині. Політична криза 1947 р. відкрила шлях до поступового сповзання Чехословаччини від демократії до диктатури.

Ключові слова: Чехословаччина, Словаччина, парламентські вибори, Демократична партія, Комуністична партія Словаччини, політична криза, комунізація. опір комуніст підпілля партія

Annotation

Ivan Vovkanych Doctor of History, Professor Uzhhorod National University, Uzhhorod

Ihor Shnitser PhD in History, Associate Professor Uzhhorod National University, Uzhhorod

POLITICAL CRISIS IN SLOVAKIA IN 1947

The article is devoted to the coverage of the political crisis in Slovakia in 1947, which for the Czech and Slovak communists, became a kind of dress rehearsal for the future nationwide putsch of 1948. The research methodology is based on general scientific and special scientific methods, allowing the authors to avoid inconsistency, imprecision, and detachment from the objective historical process.

The article's authors note that the impetus for the political crisis of 1947 was the victory of the Democratic Party in the parliamentary elections of 1946 in Slovakia. This prevented the further strengthening of the position of the communists in the national system of state power by creating the prerequisites for forming an anti-communist bloc of Czech and Slovak parties. The victory of the Democratic Party in Slovakia also stood in the way of the rapid implementation of socialist transformations on the Soviet model. To avoid political isolation and clear the way for the communization of Slovakia, the communist parties of the republic started a struggle against the Democratic Party to remove it from power.

The article highlights the communists' accusation against the Democratic Party of supporting the reactionary forces of the state, connections with the people's underground and emigration. The authors did not ignore the influence of external factors and attempts of the communists to use in the fight against the democrats the dissatisfaction of partisans and the left wing of the Resistance movement with the course of “purges” of Slovak national bodies from reactionary elements.

The authors of the article state that the DP leadership was not ready for an aggressive communist attack, and the expected help from the Czech democratic parties did not come. The latter believed the claims of the communists that there was a real threat of separatism and a repetition of the events of “March 14, 1939” in Slovakia. As a result, through a discrediting campaign, fabrication of cases of state “enemies ”, threats of mass strikes by supporters, and provocation of a government crisis, the communists managed to eliminate the majority of the Democratic Party in the Slovak national bodies, legitimately existing as a result of the 1946 elections, and to strengthen their own positions in Slovakia. The political crisis of 1947 opened the way for Slovakia to slide from democracy to dictatorship.

Keywords: Czechoslovakia, Slovakia, parliamentary elections, Democratic Party, Communist Party of Slovakia, political crisis, communism.

Виклад основного матеріалу

Початок «холодної» війни змусив комуністичні партії у країнах Центрально-Східної Європи відмовитися від повоєнних компромісів режиму «народної демократії» та розпочати рух у напрямку встановлення комуністичних диктатур. Боротьба комуністів за владу в Чехословацькій республіці (далі ЧСР) розпочалася зі Словаччини, де в 1947 р. було штучно спровоковано політичну кризу з метою позбавити Демократичну партію легітимної більшості у словацьких національних органах. Політична криза 1947 р. була наслідком протистояння двох найвпливовіших політичних партій Словаччини, Демократичної та Комуністичної, які мали відмінні погляди на повоєнний розвиток держави та шляхи вирішення словацького питання в ЧСР.

Метою цієї статті є всебічне висвітлення причин, перебігу та наслідків політичної кризи у Словаччині 1947 р. Окремі аспекти зазначеної проблеми в українській історіографії досліджували І. Вовканич1, Є. Пугач2 та І. Шніцер3. Діяльність Демократичної партії і перебіг її протистояння з Комуністичною партією Словаччини в 1946-1947 рр. вивчав словацький історик М. Сирний4. Перебіг політичної боротьби у Словаччині в 1946-1947 рр. висвітлено у працях Я. Рихліка5, І. Барновського6, Р. Летца7, Ш. Шутая8 та ін.

Важливою подією в політичному житті повоєнної ЧСР стали парламентські вибори 1946 р. Підготовка до них розпочалася на початку року, коли за участю усіх чехословацьких партій було здійснено спробу сформувати правила «чесної гри» під час передвиборчої кампанії. На засіданнях Народного фронту чехів і словаків (НФ) 16 січня та 25 березня 1946 р. був ухвалений так званий «кодекс» передвиборчої поведінки політичних суб'єктів. Він передбачав, що учасники виборів не будуть публічно критикувати політику НФ, чехословацької влади, зовнішньополітичну орієнтацію ЧСР та її союз із СРСР9.

Під час передвиборчої кампанії 1946 р. дві найвпливовіші словацькі партії -- Демократична партія (ДІЇ) та Комуністична партія Словаччини (КПС) -- виступили на підтримку Кошицької урядової програми 1945 р. На думку керівництва ДП, її реалізація мала дозволити словакам отримати те, про що вони «двадцять років мріяли в першій республіці»10. Комуністи обіцяли словацьким виборцям докласти максимальних зусиль для закріплення головних положень Кошицької урядової програми в новій Конституції ЧСР. Відзначимо, що словацьке питання під час передвиборчої кампанії 1946 р. було другорядним, оскільки майбутні вибори насамперед мали стати своєрідним плебісцитом населення краю щодо їх підтримки чи непідтримки комунізму. І саме на цьому ґрунті відбулося загострення політичної боротьби у Словаччині між демократами та комуністами.

Суперництво ДП та КПС за голоси виборців навесні 1946 р. переросло у відкрите протистояння. Словацькі комуністи публічно звинувачували демократів у спробах завоювати електорат колишніх «фашистських» партій та критиці на адресу Червоної Армії і СРСР11. У відповідь керівництво Демократичної партії зробило неочікуваний для комуністів тактичний хід та заручилося підтримкою католицького населення краю. Річ у тім, що після повалення режиму Й. Тісо у Словаччині існувала політична незаангажованість католицького населення. Католики, які складали понад 70% населення Словаччини, фактично не мали свого політичного представництва в рамках НФ чехів і словаків. Ініційоване керівництвом ДП підписання 31 березня 1946 р. угоди про співробітництво з Християнсько-республіканською партією (ХРП) та Партією свободи (ПС) мало посприяти практичному залученню католиків у політичне життя держави та гарантувати демократам їх голоси. Згідно з так званою «Квітневою угодою» керівництво ДІЇ, що складалося з євангелістів, гарантувало представникам католицьких кіл, у разі перемоги на виборах, розподіл місць у парламенті, уряді та державних органах у пропорції 2:1, у місцевих органах влади -- 7:312. Крім того, словацькі демократи обіцяли переглянути питання про передачу інтернатів та шкіл державі й повернути сферу шкільної освіти до рук католицької церкви13. «Квітнева угода» 1946 р. дала можливість ДІЇ репрезентувати себе як політичну силу, що захищає національні й релігійні інтереси словацьких католиків та є головним опонентом комуністів з їхньою програмою радянізації краю. До складу ДІ тоді не увійшла лише нечисленна група католицьких демократів, які виношували плани створення власної партії. Остання була створена 1 квітня 1946 р. під назвою Партія свободи14.

У відповідь на «Квітневу угоду» 1946 р. комуністи розгорнули брудну кампанію проти ДП з метою її дискредитації серед виборців. Комуністична пропаганда почала поширювати фейки про те, що союз демократів і католиків несе загрозу відродження у Словаччині «неолюдацтва» та сепаратизму15. Хоча на практиці все було навпаки, демократи намагалися утримати національно орієнтовані словацькі католицькі елементи від радикалізму та екстремізму, в рамках чинної програми Народного фронту чехів і словаків.

Вдалий передвиборчий крок ДП у березні-квітні 1946 р. та неефективні спроби КІС звузити її електорат шляхом залякування наступом «реакції» визначили результати парламентських виборів 1946 р. у Словаччині. Перемогу на них здобула Демократична партія, яка набрала 62% голосів виборців. Комуністична партія Словаччини отримала підтримку 30,39% виборців, а Партія праці й Партія свободи -- відповідно 3,11% та 3,73%16. Як наслідок, Демократична партія здобула більшість місць у Словацькій національній раді (СНР), яку очолив її лідер Й. Леттріх. У Корпусі уповноважених (КУ) ДП отримала 8 із 15 місць, але шляхетно поступилася посадою голови комуністу Г. Гусаку.

Перемога ДП на виборах у Словаччині не становила загрози територіальній цілісності ЧСР. Водночас вона перешкоджала зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади та створювала передумови для створення антикомуністичного блоку чеських і словацьких партій, що неминуче привело би до їх ізоляції у рамках Народного фронту чехів і словаків. Не бажаючи допустити власної ізоляції, керівники КПЧ та КПС на спільному засіданні 26 травня 1946 р. розглянули питання про можливе виключення ДП із НФ чехів і словаків, що автоматично мало привести до її заборони в державі. Достатньою підставою для цього комуністи вважали той факт, що за ДП під час виборів 1946 р. голосували прибічники забороненої у ЧСР партії Глінки17.

Загалом результати виборів 1946 р. у Словаччині комуністи трактували як перемогу реакційних сил, що прагнуть домогтися закріплення в новій Конституції ЧСР самостійності Словаччини та надання незалежності СНР і її уповноваженим від парламенту та уряду Чехословаччини18. Невдоволення комуністів викликало й те, що перемога демократів перешкоджала проведенню у Словаччині соціалістичних перетворень за радянським взірцем. ДП послідовно відстоювала парламентську демократію й недоторканність приватної власності, а у словацькому питанні -- програму перебудови Чехословаччини на федеративних засадах згідно з принципом «рівний із рівним».

Відзначимо, що відділ зовнішньої політики ЦК ВКП (б) у своїй інформаційній записці перемогу демократів на виборах 1946 р. у Словаччині пояснював тим, що КПЧ упродовж усього цього часу недооцінювала важливість словацького питання та не надала належної допомоги КПС у зміцненні її позицій серед словацького народу; усе це й дало можливість словацькій «реакції» відновити свій вплив серед словаків, зміцнити власні позиції та здобути перемогу19. Критика з Москви на адресу чеських і словацьких комуністів лунала й за те, що вони не вжили «рішучих заходів для ліквідації фашистських елементів, покарання зрадників народу, які співпрацювали з німцями. У результаті сили реакції у Словаччині зміцніли, встановили зв'язки з реакційною еміграцією та реакційними колами Англії та США»20.

30 травня 1946 р. на засіданні ЦК КПЧ із доповіддю про результати виборів у Словаччині виступив К. Готвальд. У своєму виступі він заявив, що «до лав Демократичної партії вступили старі реакційні глінківські прихильники. Демократична партія дозволила це зробити своєю політикою та агітацією. Тому ми зобов'язані висунути Демократичній партії Словаччини низку умов, якщо вона й надалі хоче бути в уряді: з'ясувати її ставлення до Й. Тісо, до проведення демократичного курсу, відповідальності Корпусу уповноважених перед міністрами тощо»21. Риторику К. Готвальда підтримав і лідер словацьких комуністів Г. Гусак. 31 травня 1946 р. він заявив про те, що відтепер у Словаччині немає двох партій, які би пов'язувало повстанське минуле, одна партія -- КПС -- продовжує дотримуватися програми Словацького національного повстання, а інша -- ДП -- стала спадкоємицею партії Глінки22.

30 травня 1946 р. на засіданні чехословацького уряду було розглянуто результати виборів та з ініціативи комуністів обговорено можливість повторення в Словаччині «14 березня 1939 р.». Представники чеських партій погодилися із твердженнями К. Готвальда про те, що у Словаччині існує реальна загроза сепаратизму й повернення до влади глінківців. Вихід із цієї ситуації тимчасові союзники бачили у збільшенні повноважень центральних органів у Словаччині. 12 і 14 червня 1946 р. Чеський народний фронт обговорив запропонований комуністами проєкт, який передбачав обмеження повноважень словацьких національних органів. Переговори між чеською та словацькою частинами НФ з приводу обмеження повноважень словацьких національних органів відбувалися з 14 по 27 червня 1946 р. ДІЇ, не маючи союзників та можливостей для політичних маневрів, змушена була погодитися на укладання угоди, відомої як третя Празька угода. Її текст був ухвалений на засіданні СНР 16 липня 1946 р.23 Згідно з угодою законотворчість Словацької національної ради ставала символічною та не виходила за рамки регіональної самоврядності, а Корпус уповноважених ставав підконтрольним міністрам чехословацького уряду24. На думку істориків, третя Празька угода обмежила повноваження словацьких органів до такої міри, що вони перетворилися на майже безправні інституції25. Відзначимо, що нерішучість Демократичної партії у 1946 р. дозволила комуністам при підтримці чеських партій змінити основний принцип взаємовідносин у чесько-словацькому державному союзі «рівний із рівним» та перейти до ліквідації самоврядних прав Словаччини.

Під тиском комуністів представники Демократичної партії також змушені були підписати «Звернення до словацької нації та чехословацької громадськості», в якому підтримали необхідність суворого покарання провідних діячів людацького режиму, єдність республіки, відмову від використання релігії у політичних цілях. Усе це зменшило ефективність перемоги ДІЇ на виборах 1946 р. у Словаччині і створило передумови для політичного наступу комуністів проти демократів. Становище ДП ускладнювалося й через втягування комуністами в політичну боротьбу чехословацької армії. Так, уряд К. Готвальда на надзвичайному засіданні 16 серпня 1946 р. доручив міністру оборони провести передислокацію чеських військових частин до Братислави та інших міст Західної Словаччини26. Представники ДП оцінювали передислокацію чеських військових частин у Словаччину як політичний акт, який покінчив з існуванням передбачених Кошицькою урядовою програмою словацьких національних військових з'єднань.

Чергове загострення протистояння між демократами й комуністами у Словаччині відбулося під час судового процесу над Й. Тісо у грудні 1946 р. -- березні 1947 р. ДП виступала за помилування президента Словацької держави. Демократи вважали, що страта Й. Тісо зробить із нього мученика за віру та сприятиме поширенню серед словаків ненависті до чехів27. Недарма католицькі єпископи у своєму спеціальному меморандумі до чехословацької влади наголошували, що Й. Тісо завжди діяв в інтересах словацького народу та у своїй діяльності керувався «благими намірами»28.

Комуністична пропаганда зображувала Й. Тісо державним злочинцем, який заслуговує на смертну кару29. Виступ демократів із вимогою його помилування комуністи розцінювали як доказ їх співпраці з «реакцією», прибічниками словацького націоналізму та людацтва. У березні 1947 р. голова Корпусу уповноважених Г. Гусак писав прем'єр-міністру ЧСР К. Готвальду про необхідність зміни партійно-політичної структури Словаччини через зраду демократів.


Подобные документы

  • Історія виникнення та ідеологічні засади лейбористської партії Великобританії - однієї з двох провідних партій країни і найвпливовішої партії Соціалістичного Інтернаціоналу. Діяльність урядів лейбористської партії. Політична криза лейбористів 1931 р.

    курсовая работа [42,4 K], добавлен 20.09.2010

  • Ранні роки Франкліна Делано Рузвельта. Політична діяльність в лавах Демократичної партії. Призначення губернатором штату Нью-Йорк, оцінка діяльності. Президентські вибори 1932 року. Ялтинська конференція 1945: Вінстон Черчилль, Рузвельт і Йосип Сталін.

    биография [251,9 K], добавлен 22.11.2014

  • Зародження дисидентського руху в Радянському Союзі та зовнішні фактори формування інакодумства. Найяскравіші представники осередку українських шістдесятників. Культурне життя періоду "застою", діяльність української Гельсінкської групи та руху опору.

    реферат [36,5 K], добавлен 17.12.2010

  • Вивчення української націоналістичної історіографічної думки, яка складалася, з безпосередніх учасників руху опору на Західноукраїнських землях, які опинилися в еміграції через переслідування у СРСР та Польщі. Радянсько-російська і польська історіографія.

    реферат [33,5 K], добавлен 12.06.2010

  • Визначення особливостей українського руху Опору у війні з німецькими загарбниками: радянська і націоналістична течія. Боротьба між партійними комітетами українського Опору. Захист незалежності, відновлення радянської влади і ведення "малої війни" опору.

    реферат [26,3 K], добавлен 19.11.2012

  • Аналіз ставлення конституційно-демократичної партії до Українського національно-визвольного руху в період березня-липня 1917 р. Саме заперечення кадетами автономії України зумовило липневу урядову кризу.

    статья [22,3 K], добавлен 15.07.2007

  • Основні передумови зародження антифашистського Руху Опору на території України, характеристика основних форм и методів боротьби. Розвиток партизансько-підпільної боротьби на різних етапах боротьби, внесок частин Руху Опору в розгром німецького агрессора.

    дипломная работа [135,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку США в другій половині XIX століття. Антитрестівський закон Шермана 1890 року і оформлення Популістської партії. Поразка корінного населення Америки - індіанців у боротьбі за свої права.

    презентация [10,0 M], добавлен 24.02.2015

  • Революційні події у Відні 1848 р., поштовх посиленню визвольних рухів, об’єднаних під скіпетром Габсбургів у Галичині та Буковині. Господарська криза Австрії у період наполеонівських воєн. Посилення національного руху серед українського населення.

    реферат [24,3 K], добавлен 11.05.2011

  • Основні суперечності китайського суспільства і його напівколоніальне положення, роздрібненість як найголовніша перешкода національного відродження. Масові кампанії протесту проти урядової політики, революційні події, боротьба комуністів та гомінданівців.

    реферат [24,9 K], добавлен 10.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.