Стратегія розвитку та пріоритети діяльності товариства "Галицько-Руська Матиця" в уявленні галицьких русинів (1848 - початок 1880-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегія розвитку та пріоритети діяльності товариства “Галицько-Руська Матиця” в уявленні галицьких русинів (1848 - початок 1880-х рр.)

Олександр Седляр, Наукова бібліотека, Львівський національний університет імені Івана Франка

У досліджуваний період “Галицько-Руську Матицю” сприймали як літературне, літературно-наукове або просвітницьке товариство. Переважали думки, що “Матиця” має займатися передовсім розвитком руської (української) літератури і літературної мови, освіти та науки, натомість на просвітницьку роботу повноцінно звернули увагу лише на початку 1870-х років. Галицькі народовці (українофіли) після безуспішної спроби вплинути на стратегію “Матиці” (передовсім щодо мови її видань) у середині 1860-х років втратили до неї інтерес. Русофільська інтеліґенція, попри регулярну критику пасивности виділу (правління) “Матиці”, ставилася до товариства з повагою, була схильна пояснювати гірші від очікуваних результати роботи зовнішними обставинами. Загалом пропозиції, рефлексії та побажання руських інтеліґентів, які стосувалися стратегії розвитку та поточної діяльности “Галицько-Руської Матиці”, добре відображають їх ставлення до громадської просвітницької роботи у 50-70-х роках ХІХ ст. загалом.

Ключові слова: громадська діяльність, просвіта народу, руська (українська) інтеліґенція, Галичина, товариство “Галицько-Руська Матиця”.

Strategy of development and priorities of activity of the society “Halytsko-Ruska Matytsia” in the imagination of galician ruthenians (1848 - early 1880's)

Oleksandr Sedliar, Ivan Franko National University of Lviv Scientific Library

“Halytsko-Ruska Matytsia” was perceived as a literary, literary-scientific or educational society. The prevailing opinion was that “Matytsia” should be primarily engaged in the development of Ruthenian (Ukrainian) literature and literary language, education and science, and in early 1870 s they paid full attention to educational work. Galician national figures (Ukrainophiles) lost interest in the “Matytsia”'s strategy in the mid-1860s after an unsuccessful attempt to influence it. The Russophile intelligentsia, despite regular criticism of the passivity of the “Matytsia” board, treated the society with respect and tended to explain the worse-than-expected results of its work by external circumstances. In general, the proposals, reflections and wishes of Ruthenian intellectuals, which concerned the development strategy and current activities of the “Halytsko-Ruska Matytsia” well reflect their attitude to public educational work in the 1850-1870³.

Keywords: public activity, education, Ruthenian (Ukrainian) intelligentsia, Galicia, “Halytsko-Ruska Matytsia” Society.

Революція в Австрійській імперії 1848 р. (“весна народів”) стала потужним імпульсом для розвитку громадського життя, особливо на периферії. Народи, які населяли багатонаціональну імперію Габсбурґів, отримали чудовий шанс піднести національну свідомість, освіту, літературу, дуже актуальним стало питання розвитку формально зрівняних у правах з соціяльною елітою селян та міщан. Відповідно, проблема просвіти народу, фактично часткове подолання прірви між інтеліґенцією та простолюдом, щоб поширювати нові знання та пропаґувати новий спосіб життя серед селян та маломіщан, стало особливо популярним від 1848 р. Вважалося, що в динамічному і конкурентному постреволюційному світі (його символом стали залізниці, які тоді швидко будували) народ, як сукупність усіх соціяльних груп та станів, може бути успішним тільки за умови соціяльного, економічного, культурного, національного тощо розвитку простолюду. Особливо ця теза була важливою для т. зв. “неісторичних” народів Австрії, які не мали аристократії, а їх інтеліґенція постійно відчувала загрозу національної асиміляції. Серед них були й галицькі русини (українці).

Для галицьких русинів 1848 рік став часом небачених раніше можливостей. Підтримавши австрійську владу та династію Габсбурґів у складний революційний період, русини розраховували на повне визнання їх національно-культурних прагнень з боку Відня, відповідну підтримку руської (української) мови, передовсім у державному управлінні та освіті. Не всі їх очікування справдилися, проте перші рік-півтора після “весни народів” були загалом для них сприятливі. Державна підтримка, очевидно, мала супроводжуватися відповідною громадською активністю самих русинів - це добре розуміли, тому в Галичині почали діяти руські ради на чолі з Головною Руською Радою у Львові, окрім того, було оголошено про заснування просвітницького товариства “Галицько-Руська Матиця”.

Це товариство було створене з ініціятиви членів Головної Руської Ради у червні 1848 р., згодом його фактично підтвердили / перезаснували на з'їзді (Соборі) руських учених у жовтні того ж року. “Галицько-Руська Матиця” мала займатися просвітою народу, публікуючи та поширюючи дешеві книжки освітнього та повчального змісту. Вона стала першим руським товариством, яке існувало тривалий час (до 1939 р.) і зробило певний внесок у розвиток громадського життя, книговидання, освіти та науки галицьких українців, особливо до середини 1870-х років.

Мета цієї статті - розглянути ставлення галицьких русинів до стратегії розвитку та пріоритетів діяльности “Галицько-Руської Матиці” у перший, найактивніший період її історії, до середини 70-х років, навіть до середини 80-х років ХІХ ст. Хоча мета та завдання “Матиці” були чітко окреслені у статуті товариства (зокрема, редакціях 1848, 1851 та 1861 рр.), проте, як свідчать численні публікації в тогочасній українській пресі, були значні розбіжності, як інтерпретувати відповідні засади статуту. Більше того, навіть члени виділу (правління) “Матиці” у різний час висловлювали різні погляди на стратегію розвитку товариства - їх пріоритети також не завжди відповідали формулюванням статуту. Причиною такого відносного розмаїття думок було значення (радше уявне, а не реальне), якого надавали “Матиці” галицькі русини третьої чверті ХІХ ст.

У першій редакції статуту “Галицько-Руської Матиці” створене 1 червня 1848 р. товариство назвали “Соединешемъ къ розмноженію письмъ рускихъ” та “Соєдиненіємъ къ письменности”, а мета його діяльности була визначена так: “печатати и подавати народови по найменший цЄнЄ добріи и ужиточніи книги къ утвержденію вЄрьі и обычайности, къ розширенію ведомостей, къ розвитію краснорЄчія, краснописанія, техники (ремесла), господарства и педагогіи или доброго выхованя” Историческій очеркъ основанї Галицко-р &скои Матиці и справозданье первого собору ученыхърускихъ и любителей народного просвіщення, сост. Яковомъ Головацкимъ (Въ Львові, 1850), VIII-IX.. Відповідно, “Матиця” мала би бути літературно-видавничим товариством; у відозві Головної Руської Ради від 24 серпня 1848 р. це було “писменное Соединенїе” Зор Галицка, 29 серпн, 1848, 65..

Однак знайшлися незадоволені спрямуванням новозаснованого товариства, яким фактично керували “святоюрці” - члени митрополичої консисторії у Львові та наближені до них особи. Правник Іван Борисикевич, дізнавшись про перші видавничі плани “Матиці”, уважав їх надто зорієнтованими на інтереси Церкви та провінційно-обмеженими порівняно з програмами інших слов'янських “Матиць” Кореспонденція Якова Головацького в лїтах 1835-49, видав Др Кирило Студинський (Львів, 1909), 242-243.. Йому вдалося організувати з'їзд руських вчених і фактично перезаснувати “Галицько-Руську Матицю” на новій основі. У запрошенні на цей з'їзд йшлося, що нове товариство (“Інститить народный”) має бути створене за взірцем “Матиці Чеської” “$ко покровище литературы нашои, абы бивь вь отношеню зо всма лтератами рискыми, образомь мислей ученыхь нашихь; абы займавь с накладомь плодовь лтерацкыхъ; абы збиравь памткы гїсторически роди нашого и зика нашого по краю розсипани и доси безь всти вь укритю закопани; щобы розписовавь стосовни до потребь народа задан ; щобы бивь органомь взаемности всеслов ньскои, отношенї нашого зь ученими всхь иннихь щеповь словньскыхь” “Запрошенье ученыхь рускыхь на зъhздъ до Львова,” Зор< Галицка, 5 вересн, 1848, 69.. Отже, ініціятори з'їзду руських вчених бачили “Матицю” передовсім літературно-науковим товариством з акцентом на розвитку комунікації “учених”.

На самому з'їзді 13 (25) жовтня 1848 р. на пропозицію І. Борисикевича учасники схвалили заснування “Общества просвщенія народного”, яке мало би керувати “Галицько-руською матицею” Исторический очеркъ основанї Галицко-рКскои Матиц'Ь, СХІІІ.. Керівний орган цього “Общества просвщенія” формував сам з'їзд учених, делегуючи представників від кожної секції. Кореспондент “Зорі Галицької” визначив це нове товариство як “академйки риски” “Зо Львова,” Зор Галицка, 31 жовтн, 1848, 105., маючи на увазі, очевидно, що засновником його були руські вчені. За оцінкою Олексія Сухого, з'їзд (чи собор) руських учених “закріпив підхід до Галицько-руської матиці не тільки як до культурно- просвітнього товариства, а й як до наукового центру галицьких українців” Олексій Сухий, Від русофільства до москвофільства (російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у XIX столітті) (Львів, 2003), 192..

Цікава, фактично подвійна, структура “Галицько-Руської Матиці” з “Обществомь просв h щенія” стала результатом компромісу між консервативними “святоюрцями”, які через Головну Руську Раду керували громадським та політичним життям галицьких русинів у 1848-1849 рр., і невеликою групою інтеліґентів, які орієнтувалися на досвід інших слов'янських матиць і вважали себе більше поступовими і сучасними. На практичну діяльність товариства така подвійна структура не вплинула ніяк (члени виділу “Матиці” ще на засіданні 20 червня 1849 р. погодилися не ділити товариство на “тіло і душу”) “Діянія Галицко-русскои Матици 20 Червня 1849,” Пчола, 29 липця, 1849, 205., проте слово “просвіта” (“просвіщеніє”), яке було в назві згаданого вище “общества”, увійшло до стратегії “Матиці”. Зокрема, вже на засіданні Головної Руської Ради 15 (27) липня 1849 р. Михайло Куземський чітко заявив, що “Галицько-Руська Матиця” - це товариство, “вознам ірюще народъ просвітити” “98тое засіданіє Головном Рускои Рады дня 15/27 Липця 1849,” Зоря Галицка, 20 липця (1 серпня), 1849, 363.. Як наслідок, у новій редакції статуту, затвердженій 8 лютого 1851 р., йшлося, що “Матица Галицко-Риска єсть доброхотноє соєдиненїє къ воздвигенїю народного просвіщенї” “Уставы Галицко-Руской Матици,” Зоря Галицка, 21 марта (2 цвет.), 1851,209..

Отже, до початку 1850-х рр. в публічному просторі були оголошені три варіянти визначення стратегії “Галицько-Руської Матиці” - його називали літературним, літературно-науковим або просвітницьким товариством, яке мало передовсім публікувати і розповсюджувати різні видання. Ці варіянти не надто відрізнялися один від одного; їх змістове наповнення в основному співпадало, проте усталеного бачення, якою саме має бути “Матиця”, не існувало. Такий стан справ ускладнив роботу товариства; він зберігався тривалий час. Визначаючи “Матицю” як літературне товариство, мали на увазі, що воно має підтримувати (через книговидання) руську літературу (різну, не лише художню); літературно-наукове товариство, відповідно, мало би акцентувати увагу передовсім на наукових та науково-популярних виданнях і репрезентувати інтелектуальний та культурний потенціал русинів (українців) у слов'янському світі; нарешті, просвітницьке товариство мало би видавати просвітницьку літературу “для народу”, тобто, за уявленнями інтеліґентів середини ХІХ ст., насамперед навчальні, релігійно-повчальні і, менше, науково-популярні книжки Про розуміння галицькими русинами “просвіти народу” в середині ХІХ ст. див. детальніше: Олександр Седляр, “Ідея просвіти народу серед галицької руської інтелігенції середини ХІХ ст., ” З історії західноукраїнських земель 15 (2019): 84-102..

Протягом 1850-х років галицькі русини, хоча й епізодично, але продовжували обговорювати стратегію “Галицько-Руської Матиці”, розвиваючи згадані вище три напрями. Саме товариство з різних причин приблизно від 1853 р. значно знизило інтенсивність своєї діяльности (в пресі з'явилися навіть критичні статті), проте зберігало загальну орієнтацію на “просвіту народу”. Коли визначали призначення “Матиці”, то часто називали саме “просв іщеніє” чи навіть, як висловився голова товариства М. Куземський, “истинноє просвіщеніє народа” “Изъ Львова въ Листопаді,” Вістникь часопись политическа для Русиновъ Аустрійскои державы, 16 (28) ноємврія, 1855, 358.. Що саме керівництво товариства мало на увазі під цими словами, детально пояснено не було. Однак, якщо проаналізувати всі публікації в руській пресі щодо змісту діяльности “Матиці” у 1850-х роках, то бачимо, що переважало розуміння цього товариства як літературного.

Очевидно, визначення “Галицько-Руської Матиці” як “соєдиненія літературного” “О Галицко-Руской Матиці,” Зоря Галицка, 21 марта (2 цвЄт.), 1851,209. було зумовлено, насамперед, видавничою діяльністю товариства. Воно мало публікувати книжки, отже, мало підтримувати руську літературу і впливати на її розвиток. Зокрема, секретар виділу “Матиці” Михайло Малиновський прямо зазначив, що завданням товариства “єсть пособствовати словесности нашой” М.М. [алиновскій], “Могутъ ли Галицкіи Русины имЄти свою словесность?,” Зоря Галицкая, 1 марта, 1852, 134.. Також М. Куземський на засіданні виділу “Матиці” 17 (29) червня 1853 р. назвав товариство літературним “Промова Всечестного Г. Михаила Куземского, Председателя Выдала Галицко-Руской Матицы, говоренная на засЄданіи Выдала дня 17. (29). Червца 1853 года,” Зоря Галицкая, 8 (20) липця, 1853, 216.. Таке саме визначення неодноразово траплялося в руській пресі й пізніше д., “Изъ Жолковского,” Вістникь часопись политическа для Русиновъ Аустрійскои державы, 23 марта (4 априля), 1855, 94; “Литературныи извєстіа,” Зоря Галицка, 8 червню, 1856, 192.. Воно не викликало заперечень і, зрештою, мало право на існування. Проте, така дефініція, фактично формулювання стратегії розвитку “Галицько-Руської Матиці”, певною мірою знецінювала, розмивала її просвітницьку спрямованість.

Адже якщо “Матиця” - це руське літературне товариство (до того ж іще й єдине в той час), то воно так чи інакше мало бути залучене до розвитку літератури, літературної мови, мало підтримувати публікацію найнеобхідніших руських книг безвідносно до їх тематики. З огляду на доволі скромні фінансові ресурси “Матиці” це означало розпорошувати свою увагу на різні видання, займатися різними проєктами і ризикувати не досягти успіху ніде, наразитися на невдоволення і критику публіки. Щось подібне згодом і сталося, а основа того була закладена в першому десятилітті існування “Галицько-Руської Матиці”, ще навіть на першому з'їзді руських вчених 1848 р.

Галицькі русини в 1850-х роках, наприклад, вимагали від “Матиці” “подавати добрыи и дешевыи книги школьныи, ибо на се установлена єсть” “Отъ Долины,” Зоря Галицка, 4 (16) цвЄтня, 1851,243. (насправді ні), видавати пам'ятки давньої літератури (як “Слово о полку Ігоревім”) “Львовъ 6 Юнш,” Встникъ для Русиновъ Австрійскои державы, 16 (28) юнія, 1851,280. чи давні літописи Вашь а. ., “Львовъ 26 Юлш,” Встникъ для Русиновъ Австрійскои державы, 26 юнія (8 юлія), 1851, 294., “малоруський” словник “Промова Всечестного Г. Михаила Куземского,” 219., молитовник для мирян “Львовъ дня 2. Лист. 1855,” Встникъ часопись политическа для Русиновъ Аустрійскои державы, 29 октобрія (10 новембрія), 1855, 359; “Изъ подъ СтанЄславова,” Встникъ часопись политическа для Русиновъ Аустрійскои державы, 27 цвЄтня (9 мая), 1857, 119-120., редагувати і друкувати літературний И.Б..., “Отъ Золочева въ половине мЄсца Юні<,” Встникъ для Русиновъ Австрійскои державы, 26 юнія (8 юлія), 1851, 295. або науковий А.Н., “Львовъ 1 Юнія,” Зоря Галицка, 1 червень, 1856, 184; В., “Галицко-руска Матиця,” Отечественный Сборникъ, 22, 1857, 172. журнал. Наслідком такого різноманіття вимог, побажань і рефлексій був хаос у видавничих планах (уявних, не виписаних на папері) “Галицько-Руської Матиці”. Самі ж русини-інтеліґенти, звертаючись до “Матиці”, примножували цей хаос. Автор допису в “Отечественному Сборнику” заявив, що “Матиця” має займатися плеканням народної мови, бо “она должна статисд истиннымъ Обществомъ просв щенід народного” і одночасно написав, що це ж товариство має видавати науковий часопис, “Письмо чисто наукового содержанід”, а мова текстів у ньому має бути на “історично- церковно-народній” основі В., “Галицко-руска Матиця,” Отечественный Сборникъ, 22, 1857, 172-173.. Як можна було узгодити “народну просвіту” і розвиток народної мови із виданням наукового збірника далекою від народнорозмовної мови у видавничій програмі небагатого товариства, автор не пояснив. Такі суперечності очікували на розгляд і вирішення у наступному десятилітті, після ухвали нової редакції статуту “Матиці” 18 серпня 1861 р.

У статуті було таке визначення товариства: “Галицко-руская Матица есть соединеніе добровольное поднесенія ради образованія народа руского средствами, въ сихъ уставахъ опредлеными”. Воно мало “старатися о добры, пожиточныи книжки, прежде всего въ языц рускомъ, которыи послужили бы до роспространенія добрыхъ, общеполезныхъ знаній, до укр пленія святой каеолической вры и благонравія, яко же до поднесенія промышленности и земледлія” (§ 2) і “таковыи книжки накладомъ матицы печатати и такъ по всей можности найдешевшую цну ихъ осягнути” (§ 3) “Уставы галицко-русского литературного Общества, подъ названіемь “Галицко-руская Матица”; высокимъ ц. к. министерствомъ съ днемъ 18. Августа 1861. затвержденныи,” у Науковый Сборникъ издаваемый литературнымъ обществомъ Галицко-русской матицы. 1865 (Во Львові, 1865), ХХП.. Як видно із публікації статуту, виділ “Матиці” вважав її “галицько-руським літературним товариством”. У самому ж статуті “просвіту” (“просвщеніе”) з попередньої редакції 1851 р. замінили на “освіту” (“образованіе”). Таку варіябельність термінології можна пояснити тим, що і самі члени “Матиці”, і галицька руська інтеліґенція загалом бачили її універсальним товариством, яке би вирішувало також найважливіші питання гуманітарної сфери.

Публікації у руській пресі першої половини 1860-х років, загалом оптимістичні щодо “Матиці”, яка розпочинала новий етап своєї діяльности, підтверджують це пояснення. Галицькі русини неодноразово називали її літературним (“словесним”) товариством, покликаним розвивати просвіту народу. На початку десятиліття найактуальнішим завданням руські інтеліґенти вважали (а виділ “Матиці” це підтримував) публікацію навчальної літератури В. Р., “Изъ Стрыйского,” Слово, 24 януарія (5 февруарія), 1862, 26-27; Т. изъ Львова, “Въ справі книгъ учебныхъ рускихъ,” Слово, 21 марта (2 цветня), 1862, 90. - слово “освіта” у статуті тут було дуже доречним. Згодом, однак, коли дещо зміцніли молоді народовці і очевидною стала наявність у галицьких руських (українських) виданнях різних варіянтів літературної мови та правопису, першочерговим серед побажань / завдань інтеліґенції для “Матиці” стало упорядкувати мовні проблеми.

Уперше відповідний акцент у пресі з'явився в 1863 р. Руселюбъ, “Обтъ яко средство для поднесенія руского слова,” Слово, 6 (18) юлія, 1863, 209., а пізніше, особливо напередодні загальних зборів “Галицько-Руської Матиці” 1864 та 1865 рр., такі заклики та пропозиції лунали багаторазово. “Вопросъ, жкого зыка и писовн маємъ мы, галицкіи писател, держатись, може рушити только «Матицд»” - так узагальнив очікування русинів один із дописувачів до віденського “Вістника” “Изъ Восточном Галиціи,” Вістникь часописьурядова для Русиновъ Аустрійскои державы, 1 (13) цвтнд, 1864, 99.. На зборах 1864 р., перших після тривалої перерви, мовне питання вирішити не вдалося; аби не породжувати суперечок, мовні проблеми обійшли, учасники погодилися використовувати етимологічний правопис із виправленнями в дусі народнорозмовної мови “Новинки,” Слово, 11 (23) юлія, 1864, 218.. Відповідно, після деякої павзи, коли всі чекали на вихід у світ першого випуску новозаснованого часопису “Матиці” - “Наукового Сборника” - дискусія відновилася, більше того, стала набагато гострішою, аніж перед зборами 1864 р. Її учасники передовсім апелювали до авторитету літературного / просвітницького товариства. Це важливий момент, адже до загальних зборів 1865 р. всі русини вважали “Галицько-Руську Матицю” достатньо компетентною і впливовою, аби вирішити навіть таке складне питання, як розвиток літературної мови. “Найбольшая повага Руси” О. Андреевичъ, “Зъ-надъ Потока,” Слово, 26 вересня (8 жовтня), 1864, 303., “свтилникъ диховый” “Львовъ, дн< 11 Листопада,” Вістникь часопись урядова для Русиновъ Аустрійскои державы, 7 (19) листопада, 1864, 347., “поважное тло” И., “Зъ-подъ кордону,” Слово, 3 (15) липця, 1865, 3. - так називали “Матицю” галицькі русини, очевидно, маючи на увазі більше те, чим вона повинна була бути, а не реальний стан справ. Однак певні сподівання на ухвалу загальних зборів 1865 р. мали й народовці, тому й взяли у них участь, опосередковано визнаючи авторитет “Галицько-Руської Матиці”.

Загальні збори, які відбулися у Львові 6-8 (18-20) липня 1865 р. під керівництвом заступника голови “Галицько-Руської Матиці” Якова Головацького, мали дуже вагоме значення в історії товариства. Певною мірою це була точка відліку нового етапу, подія, після якої “Матиця” безповоротно втратила значну частину колишньої поваги. Учасники зборів 1865 р. фактично підтвердили та закріпили визначену ще попередніми загальними зборами 1864 р. стратегію розвитку “Галицько-Руської Матиці” як товариства, що назовні репрезентує руський (дехто вважав - “русский”) характер Східної Галичини через видавничу продукцію передовсім наукового характеру, через часопис “Науковый Сборникъ”.

Загальні збори 1864 і особливо 1865 рр. (на других із них дійшло до емоційно напруженого неприйняття кількох чільних народовців у члени “Матиці”), а також жвава дискусія навколо товариства у руській пресі (мабуть, найінтенсивніша за весь час його існування) допомогли прояснити достатньо добре ситуацію із визначенням реальної стратегії руського просвітницького / літературного товариства. Виявилося, що виділ “Матиці”, точніше, найактивніша його частина, дозволяє собі корегувати окреслену статутом і підтриману громадськістю стратегію діяльности товариства. Насправді така ситуація не була новою для 1864-1865 рр. - кроки, вимушені чи свідомі, в тому напрямку керівництво “Матиці” розпочало робити ще після перших загальних зборів (з'їзду руських вчених) 1848 р.

Збори окреслили надто широку програму дій, поставили чимало завдань ніби й не “Галицько-руській матиці” безпосередньо, а собі, сукупності учених, умовно згуртованих навколо “Товариства просвіти” (“Общества просв щенія”). Проблема була в тому, що це напівміфічне товариство, результат згаданого вище компромісу 1848 р., ніколи реально не діяло. Його заступав виділ “Матиці”, а члени виділу були схильні не будувати нереальних планів, а займатися окремими проєктами, достатньо реальними для виконавців, але мало пов'язаними між собою певною стратегією дій. Поступово у виділі, який у 1850-х і на початку 1860-х років діяв малоактивно, виокремилася група осіб, готових присвятити певний час виданням “Галицько-Руської Матиці”. Вони неофіційно, принаймні без помітного обговорення, отримали дозвіл від виділу і голови товариства М. Куземського займатися видавничими справами так, як вважали за потрібне. Відповідно, бачення цих окремих осіб (для різних видавничих проєктів вони були різними) мови та змісту певних видань фактично ставало позицією всієї “Матиці”. Виділ, очевидно, схвалював видання до друку і формально відповідав за них як колегіяльний орган, але на практиці члени виділу просто підтримували пропозиції активніших колег.

Яскравим прикладом такого стану справ став уже згаданий “Науковый Сборникъ“. Пропозиції періодично видавати коштом і зусиллями “Матиці” певний журнал чи збірник лунали від 1848 р. На початку 1850-х рр. виділ навіть організував опитування серед руських інтеліґентів щодо тематики, обсягу, періодичности тощо такого часопису. Відповіді, однак, поклали до архіву. У 50-х роках ХІХ ст. як тимчасова заміна періодику “Матиці” вийшло в світ три випуски “Галицкого Исторического Сборника”. Перед загальними зборами 1864 р. до цієї теми повернулися знову, тим більше, що й публічно були заклики започаткувати нарешті “літературну часопись” “Львбвь дн< 24 Марта 1864,” Вістникь часопись урядова для Русиновъ Аустрійскои державы, 18 (30) марта, 1864, 81; “Зъ Домаморичъ,” Слово, 13 (25) мая, 1864, 150.. Програму такого часопису доручили підготувати в лютому 1864 р. комісії із п'яти осіб Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАЛ), ф. 148, оп. 1, спр. 15, арк. 26 зв.. Справа, очевидно, не рухалася, тому на засіданні виділу 15 (27) червня (за три тижні до загальних зборів) це питання порушили знову і, як наслідок, написати програму погодився Антоній Петрушевич ЦДІАЛ, ф. 148, оп. 1, спр. 15, арк. 35 зв.. Він це зробив дуже швидко, бо вже за два дні на наступному засіданні 17 (29) червня 1864 р. виділ схвалив проєкт програми “съ некоторыми маловажными замЄчанїя[ми]” Там само, арк. 39 зв.. Так справа матичного часопису, яка не вирішувалася роками, була доручена одній особі (бо інші не хотіли за те братися) і залагоджена просто блискавично. Зрозуміло, що А. Петрушевич, відомий своїм захопленням наукою, а також неприхованими русофільськими поглядами, написав програму такого часопису, який він сам хотів бачити.

Так з'явилася ідея саме “Наукового Сборника” як періодичного видання “Матиці”, товариства зовсім не наукового. На загальних зборах “Галицько-Руської Матиці” проєкт програми часопису розглянув мовно-історичний виділ зборів 8 (20) липня. За браком часу спрямування “Сборника” не обговорювали зовсім, а зміст лише побіжно. Програму затвердили з незначними змінами, а редактора доручили обрати виділові “Матиці” “Справосданье съ засіданій “Галицко-Русской Матицы” въ дняхъ 7., 8. и 9. русск. Юлія 1864., составленное на основі стенографичныхъ записокъ и протоколярныхъ актовъ,” у Науковый Сборникъ издаваемый литературными, обществомъ Галицко-русской матицы. 1865 (Во Львові, 1865), LXVIII-LXIX.. Новий виділ це зробив на першому ж своєму засіданні 14 (26) липня 1864 р. і обрав редакційний комітет із трьох осіб - Якова Головацького, Антонія Петрушевича і Богдана Дідицького ЦДІАЛ, ф. 148, оп. 2, спр. 7, арк. 1.. Русофільські переконання всіх трьох були загальновідомі, тому мовну політику редакції, а також і тематичні пріоритети можна було легко передбачити ще до публікації першого випуску “Наукового Сборника”. Так стратегічно важливу справу періодичного видання (а “Сборникъ” став не просто основним, а чи не єдиним видавничим проєктом “Матиці” у другій половині 1860-х років) вирішено відповідно не до завдань самого товариства, а до уподобань і амбіцій кількох членів виділу за майже мовчазної згоди керівництва та загальних зборів “Галицько-Руської Матиці”. Така байдужість і недалекоглядність дорого коштуватиме “Матиці”.

Вихід у світ перших випусків “Наукового Сборника”, мова статтей якого була дуже далекою від народної, викликав незабаром низку критичних публікацій у руській пресі. Їх автори були змушені знову (після 1848-1850 рр.) замислитися над призначенням “Матиці” і стратегією її розвитку. У публіцистичних виступах галицькі русини звертали увагу передовсім на мову “Сборника” “Отъ Жиравна, дн< 12 Серпн<,” Вістникь часопись урядова для Русиновъ Аустрійскои державы, 8 (20) серпн, 1864, 242; “Изъ Віденьского передмістя,” Вістникь часопись урядова, политична илитературна, 24 березн< (5 цвітн<), 1865, 89-90; “Зъ подъ Войнилова,” Вістникь часопись урядова, политична и литературна, 9 (21) червц<, 1865, 171; И., “Зъ-подъ кордону,” Слово, 3 (15) липця, 1865. - її простіше було коментувати, - проте були й рефлексії щодо змісту цього видання. Розгляд мови періодика “Матиці” як першочергового питання, а його тематичного спрямування десь там згодом у більшості дописувачів до руських часописів можна пояснити ще кількома причинами: 1) русини у той час (друга половина 1864 - 1865 рр.) вважали визначення і погодження всіми шляху розвитку літературної мови та уніфікацію правопису найважливішою проблемою для національно-культурного розвитку; вони тоді ще вірили, що вирішити її можна спільними зусиллями під егідою і проводом “Галицько-Руської Матиці”; 2) ще невідомо було, як читачі сприймуть науковий характер “Сборника”, в будь-якому разі була присутня повага перед наукою і студіями з історії Русі; дехто вважав, що “«Нанковый Сборникъ» николи своєи ценности нетратить, [...] онь станесд сокровищемъ всхь любителей и пособителей словесности нашои и розславить Матицю наши” “Изь Галиціи вь Лютомь,” Вістникь часопись урядова, политична и литературна, 30 сЈчн (11 лютн), 1865, 31..

Уперше наголосив на меті та змісті діяльности “Галицько-Руської Матиці”, поставивши мову її видань у залежність від мети товариства, Степан Качала в опублікованій спочатку у “Слові”, а згодом і в народовській “Меті” (повніший варіянт) статті Ст. Качала, “Яка есть цль Галицко-руской Матиці?,” Слово, 13 (25), 17 (29) марта. 1865; Його ж. “Галицько-Руська Матиця і іі ціль,” Мета, 31 марця, 1865, 111-120; 15 цвітня, 1865, 135-146.. Розпочав він її ключовим питанням: “яку ціль поставила собі Галицько-Руська Матиця?” Це просвіта нашого народу, тоді наступним має бути питання: “якою мовою те осягнути можна?” Степань Качала, “Галицько-Руська Матиця і іі ціль,” 31 марця, 112. Далі автор нагадав відомий факт, який, проте, за дискусіями про літературний чи науковий характер “Галицько-Руської Матиці” відійшов на другий план: “Вь 1848-мь році завязалося товариство Галицько-руськоі Матиці, яко товариство для народжі просвіти” Там само, 113.. Відповідно, - продовжив С. Качала, - “просвіта народу на підставі живого народнёго язика, черезь добрі книжки, которі Матиця дешево достарчати мала, ото ціль Матиці” Там само, 114.. Отже, “Галицько-Руська Матиця” мала би розвивати і просвіту народу, і його живу мову. На практиці ж, однак, відбувається інакше. Як наслідок, книжки товариства продаються дуже повільно, просвіта не розвивається, кількість членів “Матиці” не зростає. Виправити несприятливий стан справ товариство зможе тільки тоді, коли розпочне “розвивати просвіту на підставі живого язика, черезь відповідні книжки, котрі би народь розумівь, читавь и обучався” Там само, 15 цвітня, 145.. Як бачимо, С. Качала на перше місце у стратегії “Матиці” поставив чи радше повернув просвіту народу.

Більшість інших дописувачів до руських газет концентрувалися передовсім навколо проблеми розвитку літератури та літературної мови як основного стратегічного завдання “Матиці”, хоча критика С. Качали, а також молодих народовців зумовила повернення видань для народу до порядку денного виділу просвітницького товариства. Його керівники, однак, декларуючи свою готовність публікувати такі книжки (“Матиця” навіть ніби вважала “издаванье таковыхъ длъ своею головною задачею”), пояснювали відсутність результату тільки браком відповідних рукописів “Изъ Львова,” Слово, 30 червця (12 липця), 1865.. Проте далі автор цього допису у “Слові” назвав “Галицько-Руську Матицю” “патрютичнымъ науковымъ обществомъ” Там само.. Як можна було продуктивно поєднати науковий характер товариства із основним завданням - публікацією “популярныхъ, общеполезныхъ, поучительныхъ сочиненій для народа” - автор допису не пояснив. Це було характерною рисою тогочасного менеджменту “Матиці” - заявляти про відданість ідеї просвіти народу, але не реалізувати її, працюючи з тими матеріялами, які були під руками, які постачали А. Петрушевич і його колеги. Пасивність виділу товариства змусила небайдужу частину інтеліґенції констатувати факт, що “веденье нашою словесною справою изъ рукъ Матице давно выпущене” И., “Зъ-подъ кордону.”. Проте, повторимо, ще існували тоді сподівання, що загальні збори зможуть виправити ситуацію.

Із нетерпінням чекали на ці збори народовці. Ксенофонт Климкович та Євген Згарський опублікували у “Меті” розлогі статті, де доводили, що виділ “Матиці” самовільно і незаконно порушив ухвали загальних зборів (починаючи від перших, 1848 р.) щодо мови і спрямування видань товариства К. Климковичъ, “Завданнє 3-го збору Галицько-Руськоі Матиці,” Мета, 30 червця, 1865, 289-303; Є. Згарський, “Дотеперішнє становиско Галицько-руськоі Матиці,” Мета, 15 липця, 1865, 327-332, 31 липця, 1865, 361-366.. Загальні збори 1864 р. виправити це не зуміли, тому таке завдання слід вирішити на прийдешніх зборах. Стаття Є. Згарського була дуже різкою на тлі достатньо стриманої тогочасної полеміки. Він прямо заявив, що “Матиця не єсть заведенжмъ для просвіти народу, якъ звучать статути, а тільки стоваришентемъ де-якихъ ученихъ, що признаютця до ціли язиковоі централизаціі”, товариством керує “кліка”, яка “що-до тенденцій и помишлений свокъ чужа зо всшъ такъ нашому народові, якъ и многимъ членамъ Матиці”; очолює ж цю “кліку” заступник голови товариства Я. Головацький Є. Згарський, “Дотеперішнє становиско,” 328-331..

За кілька днів після публікації цієї статті розпочалися загальні збори 1865 р., на яких головував за відсутности М. Куземського той самий Я. Головацький. Збори запам'яталися черговим раундом безплідної дискусії на мовну тематику і безуспішною спробою кількох провідних народовців стати членами “Матиці”. Учасники зборів також ухвалили видавати далі “Науковый Сборникъ”. Фактично загальні збори “Галицько-Руської Матиці” 6-8 (18-20) липня 1865 р. не виправдали сподівань русинів, особливо прихильників народної мови. У продовженні своєї статті, опублікованому після зборів, 31 липня, Є. Згарський зауважив, що “межи зібравшимися більшость оказалася неприклонною чистонародній цілі”; схваливши подальшу публікацію “Наукового Сборника” у незмінному вигляді, ця більшість “скріпила и роздфъ такъ въ лоні самоі Матиці, якъ и по-за Матицею” Є. Згарський, “Дотеперішнє становиско,” 362-363.. Незабаром у віденському часописі “Zukunft” з'явилася стаття В. Ш. (напевно Володимира Шашкевича, який був учасником загальних зборів “Матиці”), де вперше оголошено про намір народовців заснувати своє просвітницьке товариство, свою “Матицю”, яка зможе об'єднатися з існуючою, якщо та залишить свої “московські” устремління “Зъ надъ Дністра,” Вістникь часописьурядова, политична и литературна, 4 (16) серпн<, 1865, 235. Переклад цієї статті В. Ш. польською мовою опублікувала краківська газета “Czas”: “Krakow 7 sierpnia,” Czas, 8 sierpnia, 1865.. У травні 1867 р. В. Шашкевич повторив свою пропозицію, навіть різкіше, наголосивши, що “въ “Ґаліцко-руссской Матиці” намъ нічого робити”; нове товариство, на його думку, мало обрати собі іншу назву, не “Матиця” [В. Шашкевичъ], “Мости Великі 16. Мая 1867,” Русь, 23 мая, 1867.. Як відомо, у 1868 р. львівські народовці розпочали підготовчу роботу, аби створити своє товариство, яка завершилася заснуванням у грудні того ж року “Просвіти”.

Загальні збори 1865 р. принесли розчарування й тим русинам, які не вважали себе українофілами. Дописувач до віденського “Вістника” повідомив, що збори “Матиці” справили сумне враження і звинуватив її в тому, “що она не поддержє свободного розвою нашои лгтератры”, хоча “цлый літерацкїй рхъ нашь въ соб концентровати може и повинна” “Отъ Калуша,” Встникъ часопись урядова, политична и литературна, 7 (19) серпн<, 1865, 238-239.. Події кількох наступних років, точніше украй недостатня активність виділу “Матиці” на тлі нових випробувань, із якими зіткнулися галицькі русини після конституційної реформи 1867 р., довели безпідставність сподівань на провідну роль цього товариства в літературно- просвітницькій діяльності.

Виділ “Галицько-Руської Матиці” так і не зрозумів глибини і важливости своїх завдань. Керівники товариства тішилися, що оголошено конкурс на популярну історію Русі, що загальні збори підтримали ідею платити гонорар авторам схвалених до друку творів, видавали далі “Сборникъ”, а про просвіту народу намагалися не думати. У 1866 р., готуючися до чергових загальних зборів (не відбулися), виділ на засіданні 11 червня насамперед ухвалив вилучити з програми зборів “незносни и смшни азбучни споры, котори доси майже жадного плода не выдали” (так закінчилися спроби “Матиці” бути арбітром у мовно-правописній дискусії) і визначив як дуже важливе питання публікувати своїм коштом підручники, передовсім гімназійні. Найкращим способом причинитися до розвитку “народної просвіти” було, на думку керівників “Матиці”, надрукувати хоча б деякі руськомовні підручники “Львовь, дня 18 Червця,” Вістникь часопись урядова, политична и литературна, 11 (23) червця, 1866, 91.. Що би цікавого для читання отримали члени товариства і “народ”, для просвіти якого діяла “Матиця”, окрім малопопулярного “Сборника” і потрібних лише учням підручників, залишилося невідомим. Щоправда, питання підручників руською (українською) мовою тоді справді вважали важливим, адже русини небезпідставно боялися, що брак підручників негативно вплине на роль і статус руської мови в школах. Однак цей випадок яскраво свідчить про невміння керівників “Матиці” бачити комплексно просвітницьку стратегію свого товариства - вони воліли займатися окремими проєктами, розпорошували увагу на питання розвитку мови та літератури, освіту, релігійне виховання тощо і не могли визначитися, що саме потрібно русинам найбільше.

Конституційні зміни в імперії Габсбурґів і, як наслідок, автономія Галичини як коронного краю з переважно польською елітою поставили русинів у нові умови. Менше можна було сподіватися на підтримку центральної влади, натомість зросло значення “народу”, почастішали заклики розраховувати на власні сили, дбати про розвиток молоді. Наприкінці 1867 р. один із кореспондентів “Слова” заявив, що “Галицько-Руська Матиця” “цлію своею име: черезъ поднесеніе образованья народа русского и на матеріальное добро народа вліяти” “Зь Покутья,” Слово, 2 (14) декабря, 1867.. Це було щось нове - раніше в контексті просвіти народу звертали увагу більше на початкову освіту та моральне удосконалення, матеріяльний добробут перебував на другому плані.

“Матиця”, однак, у цей час була малоактивна. Політичні зміни негативно відбилися на бажанні членів виділу займатися громадською діяльністю, а виїзд до Росії в 1868 р. голови товариства М. Куземського та його заступника Я. Головацького посилив організаційні клопоти. У січні 1868 р. С. Качала виступив з ідеєю заснувати окреме від “Матиці” “Стоваришенье просв щенія народного”, “цлію которого было бы вспомаганье народного образованья во взгляд моральномъ, матеріяльномь и политичномъ черезъ выдаванье книгъ практичныхъ, брошуръ и т. д. въ томъ языц, которымъ народъ говорить” Стефань Качала, “Изь Шельпакь,” Слово, 6 (18) январья, 1868.. Відзначимо тут ідею політичної просвіти народу - ще один наслідок конституційних змін у державі, а також не дуже успішних для русинів виборів 1867 р. На цей момент звернув увагу й В. Пашук (Володимир Пашук, “Просвітницькі ідеї о. Степана Качали,” Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність 19 (2010): 349-350). Наприкінці 1868 р. з'явилося товариство “Просвіта”, а напередодні його установчих зборів народовська “Правда” різко висловилася про “Матицю” і її здобутки, засудивши “невластиве и ненародне здужаннє [її] виділу” і вчергове розкритикувавши невдалий, але коштовний проєкт “Наукового Сборника” “Вісті,” Правда, 15 жовтня, 1868, 455-456..

Очевидно, виділ “Галицько-Руської Матиці”, вже на чолі з новим головою товариства, Амвросієм Яновським, мусив скорегувати програму дій. На засіданні виділу 18 (30) грудня 1868 р. ухвалили переформатувати “Науковый Сборникъ” і видавати замість нього “Литературный Сборникъ” із більшою присутністю белетристики, а також “по возможности издавати самостоятельныи популярныи сочиненія, если таковыи надосланы будуть Матиці” “Новинки,” Слово, 21 декабр. (2 января), 1868.. Зміни, однак, були косметичними і не вплинули істотно ні на популярність “Сборника”, ні на сприйняття “Матиці” в суспільстві. За рік після ребрендинґу періодичного видання “Матиці” на черговому засіданні виділу знову обговорювали його перспективи, констатували непопулярність і збитковість (бл. 500 зр. збитків за рік) “Литературного Сборника” і вчергове ухвалили “издавати тмъ больше сочиненій популярныхъ, общеполезныхъ для народа” “Новинки,” Слово, 13 (25) декембрія, 1869.. “Популярні твори для народу” стали своєрідною мантрою для засідань керівництва “Матиці” - всі визнавали їх необхідність, але товариство мало що видавало наприкінці 1860-х років окрім “Сборника”. Переважно це були книжки для морального виховання читачів (молитвослов, житія святих) - дуже консервативний підхід до просвіти народу А.В. Вендланд, оцінюючи позицію виділу товариства, зазначила, що “у 1860-х роках “Матиця” залишалася прихистком ретроградів” (Анна Вероніка Вендланд, Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848--1915 (Львів: Літопис, 2015), 80)..

Певні сподівання члени “Галицько-Руської Матиці” покладали на загальні збори товариства, які відбулися після п'ятирічної перерви 27 серпня (8 вересня) 1870 р. Проте нічого принципово нового учасники цих зборів не обговорювали і вирішили знову продовжувати по можливості видання “Литературного Сборника” і популярних книжечок, принагідно констатувавши, що найуспішнішим видавничим проєктом “Матиці” є молитвослови “Отчетъ засданія общого собранія членовъ Галицко-русской Матицы отбывшогося на д. 27. Августа (8. Сент.) 1870.,” у Литературный Сборникъ издаваемый Галицко-русскою матицею. 1870 (Во Львові, [1871]), 132-133.. Дещо кумедно виглядало зізнання одного із членів виділу (подібний епізод, до речі, був і під час загальних зборів 1865 р.) “Справозданье зъ засданій Галицко-рускои Матиці на дняхъ 6, 7 и 8 (18, 19 и 20) Липця 1865, составленное на подстав протоколярныхъ актовъ,” Слово, 21 липця (2 августа), 1865., що вони, мешкаючи у Львові, мало знають селян і не уявляють собі добре, як писати для народу, як донести простолюду необхідні настанови “Отчетъ засданія общого собранія,” 128.. Після загальних зборів член виділу “Галицько-Руської Матиці” Венедикт Площанський присвятив цьому товариству у “Слові” цикл із кількох статей, але, окрім виправдання виділу та мовної політики редакції “Сборника” (“«Матица» должна, по нашему мннію, въ поважныхъ изданіяхв своихъ мало- по-малу стремитися къ усовершенію языка на основанім готового уже литературного русского языка”) [В. Площанскій], “Галицко-русская Матица. IV,” Слово, 17 (29) октября, 1870., не повідомив нічого нового. Товариство продовжило свій попередній курс із незначними поступками “популярним” виданням.

Однак галицькі русини не могли далі чекати, поки “Матиця” розпочне ефективно працювати. Поступово зміцнювалося і тисячними накладами друкувало свої книжечки товариство “Просвіта”, а Іван Наумович за підтримки кількох однодумців розпочав видавати у Коломиї часописи для народу - спочатку “Русскую Раду”, а потім “Науку”. Незабаром його у пресі, особливо русофільській, стали вважати визнаним експертом із питань народної просвіти. У цей час, до речі, зросло значення поняття “просвіта народу”, його стали частіше вживати у пресі. “Галицько-Руську Матицю” вже майже не називали літературним товариством - воно мало займатися передовсім “просвщешемъ”, зосередити свою увагу на “народі”.

На початку 1870-х років серед руської інтеліґенції утвердилася думка, що головна мета її громадської діяльности “есть добробытъ нашого народа, его нравственное и матеріяльное поднесеніе” “Отъ Галича,” Слово, 20 января (1 февраля), 1871., відповідно й “Галицько-Руська Матиця” має “черезъ издаваніе дешевыхъ и популярныхъ книжечокъ народъ нравственно и вещественно двигнути” Гр., “Изъ-подъ Львова,” Слово, 26 іюня (8 іюля), 1871.. Проте товариство все якось не могло належно виконувати свої завдання, тому автор останнього цитованого допису радив сконцентруватися на кількох напрямах: 1) передовсім підтримати часописи для народу, передплативши кількасот їх примірників; 2) організувати переклад популярних, корисних та повчальних книг із чужоземних мов; 3) зосередитися також на публікації дешевих брошур для народу, “а потому отъ меньшого взятися до большого” Там само.. Попри слушність цих рекомендацій, В. Площанський у зауваженнях редакції “Слова” звернув увагу насамперед на надмірну, на його думку, критику “Матиці”. “Критикующихъ членовъ, слава Богу, у насъ много, даже премного; но гд члены трудящіися?” - запитав він риторично і продовжив: “Обвиняя “Матицу”, обвиняемъ себе”, адже “Галицько-Руська Матиця” - це і є руська інтеліґенція. Якби інтеліґенти не витрачали час на суперечки та взаємну критику, а спільно працювали, то вистачило б цікавих текстів і для “Литературного Сборника”, і для окремих популярних видань, потребу яких нібито “поняла Матица якъ нельзя лучше” Там само.. Очевидно, В. Площанський мав рацію щодо низької активности руської інтеліґенції, проте важливішою, на нашу думку, була неготовість виділу товариства проаналізувати глибше причини цього і самому енергійніше впливати на розвиток подій.

Успіх періодичних видань І. Наумовича спричинив низку закликів з боку русофілів, аби “Матиця” врахувала його досвід. Актуальним було поняття політичної освіти / просвіти Николай Дебельскій, “Изъ Серафинецъ,” Слово, 13 (25) ноября, 1871., тому “Матиці” рекомендували “заниматися просвщешемъ народа простого, им Єя въ виду предовсемъ розвитіе его общечеловческихъ и гражданскихъ понятій въ направленіи, указанномъ трудами неоценимого нашего патріота о. Наумовича” “Мысли о Народномъ ДомЄ. IV,” Слово, 24 августа (5 сентября), 1872.. Сам Іван Наумович не міг оминути тему “Галицько-Руської Матиці” у своїх численних публіцистичних статтях, присвячених просвіті народу. Не бажаючи конфліктувати із впливовими львівськими русинами, які складали виділ “Матиці”, він висловлювався обережно. Проте, попри реверанси в бік керівників товариства, І. Наумович констатував, що народ навіть про існування “Галицько-Руської Матиці” нічого не знає, бо і видання її, або релігійні, або наукові, не викликають у простолюду належної зацікавлености. Слід, отже, створити нове товариство, “Матицю Люду” (за прикладом аналогічного чеського товариства), “которое должно заниматись издашемъ полезныхъ, популярныхъ газетъ и книжокъ по якъ найдешевшимъ цнамъ” - причому бажано заснувати його всім русинам разом, у т. ч. й народовцям [И. Наумовичъ], “О необходимой потребі основанія у насъ по примеру Чеховъ “Матицы люду”,” Слово, 24 іюля (5 августа), 1873.. Така пропозиція з боку відомого громадського діяча звучала для виділу “Матиці” як виклик. Зазначимо, що це була, мабуть, остання нагода реформувати діяльність “Галицько-Руської Матиці” і зберегти для товариства місце головного просвітницького осередку принаймні для русофільської інтеліґенції. Народовці вже давно розчарувалися в можливості “Матиці” налагодити ефективну роботу. У тому ж 1873 р. народовська “Правда” відзначила “довершений майже упадок товариства «Матиці»”, бо керівники товариства “надіялись на всіх и на все, тільки не на витревалу, невсипущу працю” “Теперішня ситуация “Просвіти”,” Правда, 16 (28) мая, 1873, 263-264.. В наступні роки оцінки “Матиці” з боку українофілів не змінилися.

Виділ “Галицько-Руської Матиці”, точніше “Слово” В. Площанського (від виділу не виходили тоді офіційні заяви, а загальні збори не скликали тривалий час, від 1870 до 1887 р.), однак, знову не сприйняли критику і пропозиції конструктивно. У “Слові” з'явилася редакційна стаття, де заперечувалася необхідність створювати нове просвітницьке товариство, адже чинне (“Матиця”) має ті самі завдання. Надруковані книжки “чисто-наукового иль религійного содержанія”, як виявилося, “суть неоспоримо потребны для просв Єщєнія народа”, а для публікації популярних книг, “опредЄленньіхь для простонародія”, виділ зробив усе можливе. Він ухвалив приймати до “Сборника” популярні твори, неодноразово закликав потенційних авторів до співпраці, оголосив про виплату гонорарів за рукописи. Одним словом, все було зроблено правильно, а неуспіх справи викликали зовнішні, незалежні від виділу, обставини “Въ дл “Матицы люду”,” Слово, 2 (14) августа, 1873..

І. Наумович примирливо відповів, що він сприймав і сприймає “Матицю” як “поважное тЄло”, однак йому “недостаетъ организаціи, соотвЄтной нынешнему времени, въ которомъ энергш и поспешность въ дланіи суть необходимыи”. Товариству слід поповнитися молоддю, особливо діячами, що займаються популярною літературою, заснувати на провінції філії, реорганізувати продаж своїх видань. Аби модернізувати товариство, виділ мав би, на думку І. Наумовича, змінити статут, зменшивши членські внески, - це призвело би до зростання кількості членів “Матиці” і її популярности серед галицьких русинів И. Наумовичъ, “Изъ Скалата,” Слово, 28 августа (9 сентября), 1873.. Виділ “Матиці” ці поради проігнорував, а І. Наумович, попри нетривалий період співпраці з першим руським просвітницьким товариством, розчарувався у можливості вплинути на вектор його розвитку і за певний час ініціював заснування Товариства ім. Михайла Качковського, де були реалізовані зазначені вище його пропозиції.

У середині 1870-х років “Галицько-Руська Матиця” пережила нетривалий період підвищеної видавничої активности, але далі, після заснування альтернативного Товариства ім. М. Качковського, призупинила свою діяльність. Поради окремих публіцистів, щоб реформувати її роботу, виявилися запізнілі і не були розглянуті. Проте відзначимо рекомендацію Климента Ганкевича розділити товариство на дві секції, “изъ которыхъ одна имла бы занятись исключно издашемъ сочиненій науковыхъ, а другая издашемъ сочиненій и часописей популярныхъ”, зменшити членські внески та завести по містах та містечках аґентів, які би розпродували видання товариства Климентъ Ганкевичъ, “Поднесеніе народного просвщенія,” Слово, 9 (21) марта, 1874.. Слушність цих порад визнав і редактор “Слова” В. Площанський, який фактично репрезентував тоді виділ “Матиці” у публічному просторі Там само.. Рекомендації іншого дописувача “Слова” заснувати мережу деканальних матиць (з умовою, що всі священники мають до них належати) і громадських читалень як літературних філій головної “Матиці”, повітових матиць у містах (у форматі руських клубів для інтеліґенції) Г. М. Л., “Наши школьныи и народно-здукаційньїи отношенія,” Слово, 7 (19), 10 (22) августа, 1874. були надто непрактичні - їх виконати було неможливо.