Сільські вчителі й Голодомор 1932-1933 років: низова преса як індикатор стратегій влади

Associate Professor of the Department of Architecture Fundamentals and Architectural Design, Faculty of Architecture, Kyiv National University of Construction and Architecture, PhD in Architecture, Kyiv, Ukraine

The article is a pioneer investigating aimed to study the authority politic technology to transform the country teachers to the executants of the Holodmor of 1932-1933s in the Ukraine. The reasearch strategy created on the base of the analysis of the informational potential of the normative documents and the regional newspapers. It was argued the authority involved the teachers to the realization of the planned measures and simultaneously aimed to use teacher's practices to conceal the fact of organizing of the Holodomor by central government. The responsibility for the process of the teacher's mobilization to the provision of the grain was enpowered to the regional educational organizations, tradeunions, teacher meetings etc. In all cases they made decisions about participarting in the provision of the grain and other practices as a freewill retraction. However, the content of the local medias reflects the real intentions of the authority. They aimed to involve the teachers to all key activities during the provision of the grain in 1931-1932, 1932-1933, 1933-1934: the taking away the grain, participation in the tug teams, agitation for execution the plan of the grain and of money credits for government etc. It brings the possibility to conceptualise the number problem regarding the deepening historiographic notions about Holodomor as well as existential strategies of the rural population of Ukraine in 1932-1933.

Keywords: Holodomor, local media, authority, teachers, executors of Holodomor.

Ключова проблема дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні полягає у з'ясуванні стратегій влади щодо різних прошарків населення українського села. Саме в таких стратегіях особливо рельєфно відбилися глобальні наміри верхівки, справжні задуми й обраний інструментарій втілення рішень на місцях. А отже, з'являються додаткові вагомі підстави поглибити наукові уявлення про функціонування механізму вбивства голодом. Важливо, що владні розрахунки щодо тих чи інших категорій сільського населення є також ключем для глибшого розуміння підвалин того екзистенційного вибору, який доводилося робити мільйонам українців, які опинилися на території Голодомору. У цьому сенсі на особливу увагу заслуговує та роль, яку влада відводила у своїх планах учительству, цьому найосвіченішому прошарку мешканців села. Адже вчителі не лише виконували суто освітні завдання, а й були важливою ланкою у справі формування настроїв та ціннісних орієнтацій населення, а врешті-решт -- й ставлення до радянської влади й різних аспектів її внутрішньої політики.

До сьогодні стратегії влади щодо сільського вчительства в 1932-1933 рр. спеціально не досліджувалися, що накладає обмеження на розуміння механізму Голодомору. Історіографічна традиція представлена лише принагідними локальними згадками, пов'язаними з діяльністю вчителів під час геноциду (Кульчицький, 2013. С. 407, 438; Марочко, 2017. С. 127). Такі згадки тільки сигналізують про існування широкого дослідницького поля і стимулюють до відповідних студій.

Мета статті полягає в тому, щоб з'ясувати місце, яке відводила влада вчителям у своїх стратегіях організації Голодомору.

Достатні підстави для реалізації мети цього дослідження створює перехресне використання двох груп джерел: нормативних документів влад різних рівнів, а також поточних матеріалів низової преси. Значення першої групи джерел добре зрозуміле, адже з'ясування правового підґрунтя формує розуміння базових підходів влади. Періодиці ж належить особливе місце через те, що вона була незамінним рупором влади, відображаючи офіційний погляд, та розглядалася як потужний засіб ідеологічного впливу на населення. Відстежуючи актуальні події, газети дозволяють унаочнити уявлення як про стратегії влади, так і про особливості втілення їх у життя. Важливим є ще один момент: ідеологічне різноголосся у пресі було неможливим. Влада жорстко контролювала зміст газет різного рівня, що виключало ймовірність пропагування ними інших підходів до висвітлення намірів влади й подій і процесів. Це робить можливим виявити загальні тенденції на підставі територіальної вибірки за умови дотримання хронологічної повноти. Тож взявши для прикладу райони двох областей -- приміром Київщини та Чернігівщини -- за 1932-1933 рр., цілком реально змоделювати ключові засади політики влади на підставі змісту й тональності їхніх матеріалів та залучення нормативних документів.

Відправним пунктом для аналізу владних стратегій щодо використання освітньої сфери в механізмі Голодомору є той факт, що станом на 1932 рік влада вже сформувала ідеологічне й правове поле для втягування в цей процес і вчителів. Підвалини для цього створювала постанова ЦК ВКП (б) від 5 вересня 1931 р. «Про початкову та середню школу». Її зміст цілком вписувався в традиційні тогочасні підходи Москви, коли філософія нормативних документів дозволяла розвернути їхні норми в репресивний бік.

Згадана постанова акцентувала увагу на відмові від «старої» системи освіти, наголошуючи на пріоритетності зв'язку навчання та виховання: «Політехнізація школи -- це кузня комуністичного виховання, де теж точиться класова боротьба». Передбачалося впровадження позакласної роботи, зокрема й господарської, що відкривало цілком легальні можливості для втягування учнів та вчителів у виконання завдань, так чи інакше пов'язаних з організацією Голодомору (Постанови..., 1947. С. 19).

Окрім створення умов використання учителів й учнів як безкоштовної робочої сили під час реалізації політично-господарських планів, постанова містила важливий пункт, який у ситуації Голодомору давав важливий для влади ефект, провокуючи різке розмежування між вчительством і селянами. Місцевим органам влади прямим текстом пропонувалося «використати для шкіл конфісковані куркульські будинки» (Постанови. , 1947. С. 18-19). Під час Голодомору це неминуче створювало величезні моральні випробовування для всіх мешканців села. Учителі, внаслідок реалізації цього пункту, в уявленнях значної частини селян опинялися по один бік з владою, що не могло не формувати особливе психологічне підґрунтя для реалізації курсу на Голодомор.

Ще один важливий напрям потенційного впливу на поведінкові стратегії учителів в охоплених голодом селах полягав у тому, що постанова вимагала поставити вчительство на забезпечення продуктами харчування коштом харчових фондів колгоспів, але за нормами, прийнятими для «промислових робітників» того чи іншого району. За відсутності колгоспів учителі мали постачатися централізовано (Постанови., 1947. С. 19). 28 жовтня 1931 р. Рада праці й оборони СРСР видала окрему постанову, згідно з якою всіх учителів поділили на чотири категорії відповідно до місця роботи й проживання. Сільські вчителі потрапили до четвертої, постачання якої мало здійснюватися колгоспами та радгоспами за нормами не нижчими за норми списку № 2 Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Відділ формування та використання газетних фондів. Колективна нива (Ржищів). 13 листопада 1931 р. № 132. Усі вказані далі газети містяться у цьому фондосховищі.. Одночасно спеціальна постанова Раднаркому СРСР визначила розмір зарплатні освітянам. У школах першого ступеня вона мала становити 90 крб на місяць, а другого -- 130 крб Там само. № 132.. Під час Голодомору це резонувало з тим фактом, що у селян харчі вилучали, а вчителям, навпаки, мали постачати, бодай формально. Більше того, у серпні 1932 р. Укрколгоспцентр видав постанову, згідно з якою вчителі до 15 вересня мали бути забезпечені збіжжям Там само. 24 вересня 1932 р. № 98., тоді як селяни мусили вже з осені віддавати останнє. За таких умов учителі опинялись у своєрідній психологічній пастці. Перебуваючи у ситуації, коли власне виживання залежало від наповнення колгоспних харчових фондів (а по факту від вилучення харчів у селян), освітяни ставали вразливими до втягування владою у виконання рішень, що розкручували маховик Голодомору.

Звертає на себе увагу той факт, що партійні та урядові постанови союзного та республіканського рівнів ані прямо, ані опосередковано не згадують про залучення учителів (Голод..., 1990; Голод..., 2007; Голодомор., 2007). Влада намагалася не залишати в офіційних документах прямих доказів свого справжнього курсу. Це може створити хибне уявлення, що на найвищому рівні освітян виводили за рамки політично-господарських кампаній, а всі випадки залучення вчителів та школярів були викривленням справжньої лінії центральної влади. А отже, вся відповідальність перекладається на місцевих «спотворювачів» і «перегини на місцях». У контексті добре з'ясованих в історіографії намірів Москви приховати від світу сам факт Голодомору (Гудзь, 2015; Конквест Р., 2007. С. 368-369) це виглядає далекосяжним ідеологічним розрахунком, який працював на те, щоб приховати факт планування злочину геноциду.

Шляхом фронтального обстеження районних газет Київської та Чернігівської областей -- а місцева преса є на сьогодні найбільшим «архівом» постанов районного рівня -- вдалося виявити лише кілька побіжних згадок в нормативних документах про необхідність мобілізації вчителів саме до вилучення збіжжя у селян. Так, постанова Дмитрівського райкому КП (б)У від 17 березня 1932 р. «Про повний виїзд в поле радгоспів, колгоспів та індивідуального сектора» містить пункт, який вимагає для наповнення насіннєвих фондів «мобілізувати студентів, вчителів та актив села» Колгоспник Дмитрівщини. Дмитрівка. 18 березня 1932 р. № 8.. Постанова цього ж райкому КП(б) У від 13 вересня 1932 р. «Про перебіг виконання хлібозаготівель, мобілізації коштів та інших господарчо-політичних завдань» прямо прописувала: «Розгорнути масову культурноосвітню роботу учнями старших класів та комсомольцями по виконанню хлібозаготівель» Там само. 13 вересня 1932 р. № 15.. А богуславська «Шлях колгоспника» помістила 3 вересня постанову райкому партії, яка стосувалася виконання серпневого хлібозаготівельного плану. Проголошуючи з 1 по 10 вересня декадник виконання плану одноосібниками, документ вимагав залучити до цієї справи вчителів Шлях колгоспника. Богуслав. 3 вересня 1932 р. № 108..

Зрозуміло, що мовчанка нормативних радянських партійних документів місцевого рівня про мобілізацію вчителів на хлібозаготівлі не могла виявитися випадковою. В умовах тоталітарної системи це могло бути лише результатом виконання прямих розпоряджень, покликаних відвести можливі звинувачення в організації тотального вилучення зерна. Станом на сьогодні дослідники не мають у своєму розпорядженні прямих зразків таких розпоряджень чи розпорядження. Однак вдалося виявити опосередковані сліди, які проливають світло на тактичні розрахунки влади. Бобровицька районна газета «За суцільну колективізацію» у листопаді 1932 р. надрукувала статтю під назвою «Правильно розташувати комсомольські сили на фронті боротьби за хліб». Її автор мимохіть привідкриває завісу над тим, як влада вирішила питання з централізованим примусом учителів: «Піонерорганізація та школа ще не стали справжніми борцями за хліб. РБ, КДР, РВНО ніяких вказівок по хлібозаготівлі не давали, не поставили конкретних завдань перед піонерзагонами та школами. Отже завдання комсомолу негайно ліквідувати цю хибу й допомогти піонерзагонам та школам правильно розставити свої сили в боротьбі за хліб» За суцільну колективізацію. Бобровиця. 15 листопада 1932 р. № 108..

Обмовка районки промовиста. Вона свідчить про те, що учителів змушували брати активну участь у вилученні хліба через розпорядження органів управління освітою. Ще більше розмити відповідальність покликані були заходи з організації рішень від громадських спілок: РОБОС, конференції, збори вчителів, про що окремо буде сказано далі. За таких обставин поодинокі зразки «освітнього сліду» в текстах районних постанов були центру навіть політично вигідні. У поєднанні з друкуванням у районних газетах поточних матеріалів з приводу участі учителів і учнів в хлібозаготівлях це увиразнювало нібито «самодіяльність» місцевих влад.

Уже на рівні редакційних статей районних газет масово фіксуються матеріали, спрямовані на втягування вчителів у кампанію позбавлення селян хліба та харчових припасів. Хоча такі статті переважно констатують під різним кутом факти прямої причетності вчителів та учнів, але траплялися випадки свідчень і про прямі спонукання від влади. Одним із разючих прикладів є передовиця березнівської «За більшовицькі темпи» за 3 жовтня 1932 р. В інформації про ухвали пленуму райкому партії від 1 жовтня там зазначалося наступне: «Чому низьке виконання хлібозаготівлі? Не організована масово-політична робота, не організовані партійно-комсомольці на боротьбу з куркулями, не поширені гасла, плакати і інше, не втягнене вчительство, бригади не укомплектовані кращими активістами села. До 15 жовтня хлібозаготівля по одноосібникам має бути завершена. Передові колгоспи мають організувати буксирні бригади для допомоги відстаючим» За більшовицькі темпи. Березне. 3 жовтня 1932 р. № 85..

А ось як проговорюється про наявність централізованих зусиль щодо залучення учителів в одному із сіл дмитрівська районка: «Вчительство (а їх 14 осіб) зовсім відірвалося від громадської роботи, уникають тієї класової боротьби, що точиться на селі навколо виконання хлібоплану, в колгоспах, до яких прикріплено їх, теж роботи не переводять, а коли і переводять, то лише формально і не роз'яснюють як слід політики партії та уряду» Колгоспник Дмитрівщини. Дмитрівка 25 листопада 1932 р. № 86.. Тобто з'ясовується, що вчителів розподілили по колгоспах для допомоги у проведенні хлібозаготівель. Зрозуміло, що це не могло відбутися без команди з району.

Взагалі закріплення вчителів за кутками була базовим напрямком. Такий підхід використовувався кожного року, у кожному районі. Наведемо кілька прикладів. В одній із заміток бобровицької районки читаємо: «Місцевком спілки РОБОС с. Ярославки розподілив усіх учителів для роботи по хлібозаготівлі на сотнях» За суцільну колективізацію. Бобровиця. 22 лютого 1932 р. № 21.. Редакційна стаття «Покласти край зриву хлібозаготівель» дмитрівської районки від 5 січня 1933 р. бідкалася, що 24 грудня «замість роботи на кутках вчителі та комсомольці ставили п'єсу ”Чмир”» Колгоспник Дмитрівщини. 5 січня 1933 № 2.. Богуславська газета 8 лютого 1932 р. писала: «Мисайлівський партосередок та сільрада всіх учителів прикріпили на кутки, поклавши на них завдання проводити масову роботу серед бідняків і середняків одноосібників навколо хлібозаготівлі». У буксирній бригаді бідкалися, що вчителі лише плутаються під ногами: «Доручену роботу вчительство “виконує” в той спосіб, що день через день приходить на конюшню, запрягають пару коней і цілою юрбою їздять на санках від кутка на куток. Заважають хлібозаготівним бригадам працювати, а толку з їх відвідування кутків ніякого» Шлях колгоспника. Богуслав. 8 лютого 1932 р. № 18..

А в розпал Голодомору, у травні 1933 р., у Березнівському районі місцева влада змусила вчителів с. Синявка ухвалити нібито самостійне рішення про активну участь в агітації прибитих голодом селян щодо успішного проведення весняної сівби. Учителі виявилися такими охочими, що навіть добровільно заявили: «Ми, вчителі села Синявки, включаємось у Всесоюзний конкурс успішного проведення весняної сівби» та викликали на соціалістичне змагання з цього приводу колег-учителів з Городищенської школи За більшовицькі темпи. Березне. 1 травня 1933 р. № 18..

Та найбільше випадків, коли газети констатують необхідність активного залучення вчителів й учнів до хлібозаготівлі та засипання насіннєвих фондів, а також відзначають реакцію вчителів. Матеріали зазвичай спрямовані на відзначення й популяризацію активності учителів й учнів у цих кампаніях і на засудження пасивності й ухилянь. Амплітуда осуду коливається від морального осуду до закликів застосувати репресії: звільнення з роботи, покарання аж до позбавлення волі тощо. Ось кілька заголовків: «Учителі не борються за хлібозаготівлю» Колективна Нива. Ржищів. 23 листопада 1932 р. № 116.; «Рівняйтесь на Козинську ШКМ» (у статті йдеться про участь учителів та учнів цієї школи у хлібозаготівлі) Шлях колгоспника. Богуслав. 1 листопада 1931 р. № 116.; «Учні -- ударники більшовицької весни» (зобов'язання учнів Любецької школи на «третю більшовицьку весну») За соціалістичне Полісся. Ріпки. 14 квітня 1932 р. № 12.; «Покласти край зриву хлібозаготівель» (серед зривників значаться вчителі, які уникали участі) Колгоспник Дмитрівщини. Дмитрівка. 5 січня 1933 р. № 2..

Характерно, що дотичні питання причетності до хлібозаготівлі учителів та учнів гасла й заголовки виявлено в переважній більшості районів Київської та Чернігівської областей. Простежується й територіальна репрезентативність матеріалів. Усе це знімає будь-які сумніви з приводу централізованості зусиль влади зі втягування обох середовищ до механізму Голодомору на практиці.

Місцеві органи влади збирали конференції та зльоти вчителів, де ухвалювалися потрібні для неї пропагандистські рішення, потім використовувані не тільки для примусу вчительства до реальних дій, а й для пропагування курсу серед широкого загалу. Нерідко на таких конференціях серед інших рішень були й такі, які безпосередньо стосуються вилучення у селян хліба. Як-от, у Березнівському районі газета анонсувала проведення 13 січня 1933 р. педагогічної конференції, на якій серед іншого мала розглядатися «Робота учительських бригад» За більшовицькі темпи. Березне. 12 січня 1932 р. № 4.. Враховуючи контекст січня -- лютого 1933 р., мова йшла як мінімум про участь вчителів у бригадах з вилучення хліба. Ріпкинська районна газета надрукувала 28 грудня 1932 р. список учителів, які на зсіданні спілки РОБОС були премійовані за ударну роботу на селі За соціалістичне Полісся. Ріпки. 28 грудня 1932 р. № 95..

Промовистим прикладом може бути послідовність глухівського «Колективіста Глухівщини». 29 січня 1932 р. газета повідомляла, що конференція вчителів Глухівщини ухвалила до 60-річчя Миколи Скрипника низку зобов'язань. Серед них було й перерахування одноденного заробітку на побудову літаків для ескадрильї імені М. Скрипника, а головне -- «Вчителі зобов'язуються оголосити штурмову декаду виконання політично-господарських кампаній. З 31 січня по 10 лютого організувати червону валку з прядивом, хлібом імені М.О. Скрипника» Колективіст Глухівщини. Глухів. 29 січня 1932 р. № 12..

Через рік передовиця глухівської районки 17 січня 1933 р. повідомляла, що конференція вчителів Глухівщини вирішила наступне: «Активно допомагати партії в повсякденній роботі щодо перебудови сільського господарства, в організаційному зміцненні колгоспів, виконанні господарсько-політичних кампаній, у готуванні кваліфікованих кадрів, майстрів колгоспного виробництва, бригадирів, у підготовчій роботі до весняної сівби» Там само. 17 січня 1933 р. № 7.

Організація таких рішень «зверху» добре помітна на тлі численних повідомлень газет про реалії участі вчителів у виконанні нібито власних ініціатив з приєднання до хлібозаготівельної кампанії. Але часом газети й безпосередньо проговорюються про те, що такі рішення приймалися з примусу. Зокрема, тальнівська «За суцільну колективізацію» під час кампанії 1932-1933 рр. писала, що районна вчительська конференція ухвалила 27-30 серпня рішення організувати силами вчителів червону валку в кількості 500 тон хліба. Й тут таки гнівно наголошувала: «Термін минув, а зобов'язання учителів залишилися на папері». І лише учителі Бродецької школи завезли 750 пудів хліба За суцільну колективізацію. Тальне. 8 вересня 1932 р. № 105.. Зрозуміло, що вчителів змусили взяти на себе зобов'язання безпосередньо долучитися до викачування у селян хліба.

Районні газети Київщини та Чернігівщини напрочуд виразно передають ту атмосферу, в якій опинилися вчителі напередодні та під час Голодомору, що влада активно використовувала з метою підштовхнути освітян до участі у вилученні хліба. Головні чинники цієї атмосфери випливали безпосередньо з реалізації на місцях розглянутих вище нормативних документів: виділення під школи хат виселених заможних селян, а також курс влади на окреме забезпечення вчителів продуктами. Добре видно, що ставлення селянства до вчительства формувалося на перетині цих обставин, які в очах тих, у кого вилучали зернові запаси, а згодом і останні харчі, не могли не набувати негативних конотацій. Влада ж намагалася вміло розіграти карту, провокуючи напругу між селянами і вчителями й схиляючи освітян до активної участі в політично-господарських кампаніях, орієнтованих на підготовку Голодомору.

Насамперед преса фіксує незадоволення влади поганим виконанням пункту постанови ЦК ВКП(б) про перепрофілювання під школи хат виселенців. Більше того, судячи з матеріалів газет, школам приписувалося виділяти і попівські хати, що лише поглиблювало невдоволення селян. Зокрема, ще в жовтні 1931 р. богуславська районка бідкалася, що в с. Красногородка «куркульський будинок передали під школу й не відремонтували» Шлях колгоспника. Богуслав. 14 жовтня 1931 р. № 101.. А в с. Карапиші того ж району місцевій школі було передано 2 «куркульські будинки» Там само. 2 жовтня 1931 р. № 96.. У с. Григорівка Дмитрівського району Чернігівщини, за повідомленням районної газети, так і не пристосували під школу хату священника Колгоспник Дмитрівщини. Дмитрівка. 23 липня 1932 р. № 45.. Сквирська районка у серпні 1932 р. констатувала, що в с. Шапіївка «не виконується постанови уряду про звільнення куркульських домів під школи» Колективне село. Сквира. 25 серпня 1932 р. № 95.. Очевидно, і в інших районах справа просувалася кепсько, оскільки через рік, 1 серпня 1933 р., бюро Чернігівського обласного комітету КП(б)У, ухвалюючи постанову «Про готування до нового навчального року в політехнічній школі», мусило включити до неї наступний пункт: «Звільнити шкільні приміщення, що використовуються не за призначенням, надати школам кращі колишні куркульські будівлі» Поліський комунар. Короп. 11 серпня 1933 р. № 84-85..

Набагато більше в районній пресі матеріалів про проблему постачання вчителів продуктами харчування. Дуже показово, що переважна більшість відповідних заміток висвітлює незадовільний стан справ. Друкувалися й гнівні висловлювання голів колгоспів і сільрад про обтяжливість зобов'язання виділяти вчителям харчі. Невиконання по селах постанов з приводу забезпечення вчителів продовольством було типовим явищем. Учителі не мали інструментів, щоб змусити до цього голів колгоспів і сільрад і стали заручниками ситуації. Могли сподіватися лише на особисті контакти, у крайньому разі -- на вплив районних органів. Останні ставали по суті рятівниками. Гнівні тиради районок супроти тих, хто не забезпечує учителів харчами, створювали відповідне емоційне підґрунтя. А відтак у тих селах, де вчителям не вдавалося знайти порозуміння з місцевою верхівкою, вони ставали, зрозуміло, податливішими на виконання команд згори. І таких сіл, згідно з газетами, виявилося в кожному районі чимало, хоча не зайве буде припустити, що не всі випадки потрапили на шпальти районом.

Так, у с. Карлівка Білоцерківського району, за повідомленнями районної газети, обидва колгоспи не харчують вчителів Радянська нива. Біла Церква. 12 січня 1932 р. № 6.. Аналогічна картина склалася в с. Мисайлівка Богуславського району й с. Узин Рокитнянському району Колгоспник Рокитнянщини. Рокитне. 10 січня 1932 р. № 3; Шлях колгоспника. Богуслав. 3 січня 1932 р. № 2.. Типовою була ситуація, коли призначене вчителям не доходило до них, зокрема у згаданому Любчі Ставищанського району Колективіст. Ставище. 19 свчня 1932 р. № 11.. А в травні 1932 р. у с. Саливінки Білоцерківського району голова сільради Смоляр і голова колгоспу Коломієць поділили між собою 45 кг борошна, що належало видати вчителям-ударникам. 6 червня така сама доля чекала на 92 кг борошна та на цукор Радянська нива. Біла Церква. 10 червня 1932 р. № 76..

З нового урожаю 1932 р. стан забезпечення вчителів продовжував у багатьох селах залишатися гнітючим. Ржищівська районка 24 вересня писала, що в с. Кузьминці, В. Птицьки, Воронівка постанову не виконали Колективна нива. Ржищів. 24 вересня 1932 р. № 98., а 19 жовтня зазначала, що в с. Македони річний фонд постачання вчителям управа використовує на інші потреби Там само. 19 жовтня 1932 р. № 106.. У с. Бучак Канівського району голова колгоспу прямо заявив завідувачу школи: «Хай тебе постачає сільрада, бо в нас колективізація 35 % і дітей колгоспників дуже мало в школі» Соціалістична перемога. Канів. 14 вересня 1932 р. № 94.. Схожий підхід демонстрували і в селах Бобровицького району. Опір колгоспів сягнув такого масштабу, що місцевий Райпостач був змушений всупереч постановам Укрколгоспцентру перейти на централізоване постачання учителів. Багато колгоспів взагалі відмовилися видавати вчителям продукти, зокрема у селах Українка, Кобижча, Гаврилівка. А в с. Стара Басань на прохання завідувача школи завезти вчителям дрова відрізав: «Хай діти самі рубають». Не менш показовою була поведінка секретаря сільради: «Вийди, нахаба, це не моє діло» За суцільну колективізацію. Бобровиця. 24 листопада 1932 р. № 111..

Про те, що ситуація набула загрозливих масштабів, свідчить поява листа генерального прокурора УСРР В. Полякова з вимогою до районних прокурорів взяти під свій контроль виконання постанов щодо постачання вчителям. Окрім того, належало за «ламання цих постанов негайно притягати винних до відповідальності, розглядаючи ці справи в першу чергу та показовим порядком» За соціалістичне Полісся. Ріпки. 7 жовтня 1932 р. № 70.. Жовтнева 1932 р. постанова Чернігівського обкому КП(б)У «Про постачання вчителям області» констатувала, що в багатьох районах харчові фонди для вчителів не створені, зобов'язувала виправити ситуацію до 15 жовтня, дозволяла використати для цього 5 % мірку, накладала стягнення на низку посадовців За суцільну колективізацію. Бобровиця. 22 жовтня 1932 р. № 101..

Своєрідним узагальненням гнітючої картини із забезпечення в обох областях учителів продуктами харчування може бути висновок ржищівської районної газети в номері від 29 липня 1932 р.: «Учительство району перебуває в тяжкому матеріальному стані. Більшість учителів району й досі не одержало відпускних за липень і половину серпня, постачання хлібом та іншими продуктами харчування організовано погано, а місцями злочинно. Часто густо вчителям за розпорядженням інструкторів РКС та уповноваженого РПК колгоспи відмовляють у постачанні» Колективна нива. Ржищів. 29 липня 1932 р. № 81.. А за яскравий зразок типового ставлення до вчителів з боку голів колгоспів та сільрад можна взяти рядки з розпачливого допису до районки завідувача школи з с. Дмитрівки Березнівського району про те, що голова місцевої сільради цілий рік тероризував учителів невчасною виплатою зарплатні. До того ж «Кондратенко знущався з тих, хто приходив по зарплату, і вимагав могорича» За більшовицькі темпи. Березне. 1 вересня 1933 р. № 85.. Враховуючи той факт, що допис було надруковано 1 вересня 1933 р., виходить, упродовж усього періоду Голодомору вчителі цієї школи терпіли приниження.

Ще одним важливим засобом психологічного тиску влади на вчителів стало апелювання до «неблагонадійного походження» багатьох із них, перебування в лавах армії УНР чи білогвардійських підрозділах. Газети закликали очиститися від таких учителів. У деяких районах газети фіксували наявність «не тих» учителів одразу у кількох селах. Зокрема, «Колективіст Глухівщини» 12 червня 1933 р. писав: «Клясовий ворог петлюрівські елементи діяли без перешкод. У Бачевському вчитель Ковальчук -- куркуль -- розклав роботу в школі, Хоменко -- поміщик -- бив дітей. У Сопичі позбавлений виборчих прав білогвардієць Бершов тримав у своїх лабетах школу. У Новій Греблі злочинно працював у своїй школі Марченко. Цих елементів з роботи зняли (не всіх), але вони безкарно виїхали і зараз в інших районах області руйнують освітянський фронт. Колектив Веригівської школи класово засмічений» Колективіст Глухівщини. Глухів. 12 червня 1933 р. № 52.. 30 травня 1933 р. газета вийшла з редакційним заголовком: «Канцелярське керування від райвідділу освіти призвело до того, що до шкіл попролазили ворожі елементи. Про ударників, відданих радянських вчителів РАЙВНО навіть не знає». А в одній із заміток значиться: «Зав. Синявської школи Решотько, голова сількому “РОБОС” Лозовий та куркуль Куц О. Райком КСМ прогнав Куца з комсомолу як куркуля, звертався до наросвіти, щоб зняти Куца з роботи як куркуля і як людину, що застосовує фізичні методи виховання» За більшовицькі темпи. Березне. 30 червня 1933 р. № 50.. Двома місяцями раніше газета писала, що в цій таки Синявській школі «Син куркуля Луцик Федір поліз в освітяни. Цей куркульський вишкребок жодної роботи не проводить, навпаки, розкладає колгоспну масу, дискредитує звання радянського вчителя» Там само. 24 квітня 1933 р. № 39.. На Білоцерківщині в січні 1932 р. в с. Саливінки було двоє «неблагонадійних»: син попа Василь Щурівський та донька «куркуля» А.Лихова Радянська нива. Біла Церква. 20 січня 1932 р. № 9..

Показово, що в першій половині 1933 р., в апогей Голодомору, таких заміток значно побільшало, особливо в газетах Чернігівщини. Учителів активно звинувачували у ворожій, розкладницькій роботі в школах і селах загалом, хоча ті ж самі люди працювали і в 1932 р. Різко зросла кількість випадків критики вчителів за непедагогічні вчинки, вживання алкоголю тощо. Усе це наштовхує на думку, що причиною зростання агресивності преси і влади стало незадоволення влади обох областей рівнем участі вчительства загалом і конкретних вчителів в механізмі організації Голодомору.

У січні 1933 р. у «Колективісті Глухівщини» була надрукована замітка під заголовком «Ізолювати білогвардійця Бершова», де йшлося про те, що «учитель Бершов, колишній білогвардієць... в колективі Сопицької школи веде розкладницьку роботу, дискредитує радянську школу, вчителів» Колективіст Глухівщини. Глухів. 28 січня 1933 р. № 12.. 26 травня 1933 р. коропська районка вийшла з промовистим заголовком: «Геть викинути куркульське сміття з освітянських лав!». Редакційна стаття проголошувала лінію влади: «По школах нашого району останній час виявилося, що до освітянських лав пролізли ворожі елементи куркулі, які вели розкладницьку роботу в школі. Ось приміром виявлено, що під маркою робітників працювало 2 вчителів Кустових, батьки яких розкуркулені, мали близько 150 га землі, власне підприємство та інше. В Шабалинівській школі на посаді вчителя працював запеклий ворог куркуль Потійко, який мав крупорушку, тримав постійний зв'язок з попами. Отже й не дивно, що в школі була відсутня антирелігійна інтернаціональна робота серед учнів. Постійно вів розкладницьку роботу в школі» «Поліський комунар», Короп, 26 травня 1933 р. № 53-54..

Зрештою, постать учителя стояла за прагненнями влади втягнути до заходів, пов'язаних з організацією Голодомору, учнів. Зрозуміло, що там, де ставилися вимоги стосовно залучення школярів, передбачалося це робити руками вчителів. Саме вчителі повинні були забезпечувати виконання рішень, якими так рясніли районні газети: про необхідність залучення учнів до випуску стінгазет, агітаційної роботи, до затягування різних позик і навіть до доносів та пошуків хліба (Якубовський І., 2021).

Таким чином, під час Голодомору влада однозначно запланувала для вчителів роль гвинтика в його механізмі. Водночас освітяни як виконавці мали взяти на себе частину провини й за саму організацію злочину геноциду. Досягалося це шляхом уникнення в нормативних документах центральних і республіканських органів прямих норм з одночасним перекладенням тягаря мобілізації вчителів на хлібозаготівлі та інші заходи на плечі районних відділів освіти, громадських організацій і зборів самих учителів, які повинні були ухвалювати нібито добровільні рішення. Це мало зняти з влади, особливо центральної, відповідальність за начебто «викривлення лінії» на місцях. Однак про справжні наміри щодо використання вчителів виразно свідчить зміст і тональність районних газет. Саме районна преса, публікуючи постанови районних органів і матеріали про реакцію вчительства, його реальну участь у політично-господарських кампаніях, а також коментуючи стан справ у цій ділянці, не залишає сумнівів у тому, що влада цілеспрямовано перетворювала учителів на виконавців Голодомору. Для успішного втілення своїх стратегій влада через формування спеціальної системи постачання вчителів вбивала клин між ними й селянами, а також використовувала методи психологічного тиску. Інша справа -- поведінкові стратегії самих учителів. Але це вже тема окремого дослідження.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНИХ ПОСИЛАНЬ

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів; упор. Р.Я. Пиріг, А.В. Кентій, І.Л. Комарова, В.С. Лозицький, А.А. Соловйова. Київ: Видавництво політичної літератури України, 1990. 605 с.

Голод та Голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. Збірник документів та матеріалів; упор. Р.Ю. Подкур, В.Ю. Васильєв, П.М. Кравченко, П.М. Лациба, І.П. Мельничук, В.І. Петренко. Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. 704 с.

Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали; упор. Р. Пиріг. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2007. 1128 с.

Гудзь В. Вітчизняні історики про інформаційну блокаду подій 1932-1933 років в українському селі.

Грані історії: зб. наук. пр. Артемівськ: Вид-во ГІІМ ДВНЗ «ДДПУ», 2015. Вип. 8. С. 33-45.

Конквест Р. Жнива Скорботи. Радянська колективізація і Голодомор. Луцьк: Волинська мистецька агенція «Терен», 2007. 456 с.

Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Кн. 2. Київ: Темпора, 2013. 628 с.

Марочко В.І. Статистика жертв Голодомору: антропологічно-демографічний дискурс. Український історичний журнал. 2017. № 5. C. 112-132.

Постанови партії та уряду про школу. Київ: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1947. 152 с.

Якубовський І. Відображення намірів влади з утягування школярів до кола виконавців Голодомору 1932-1933 рр. у районній пресі Київщини та Чернігівщини. Київські історичні студії. 2021. № 2. С.117-123.

Размещено на Allbest.ru