Сторінки з біографії Анастасії Грінченко: трагічний 1908 рік та завершення "Лубенської справи"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сторінки з біографії Анастасії Грінченко: трагічний 1908 рік та завершення «Лубенської справи»

Нінель Клименко, доцентка кафедри; Юрій Беззуб, старший викладач кафедри історичної та громадянської освіти, Інституту післядипломної освіти, Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті на основі архівних джерел проаналізовано окремі сторінки життя й діяльності Анастасії (Насті) Грінченко, єдиної доньки українських письменників і громадських діячів Бориса та Марії Грінченків. Досліджено родинний епістолярій і листи Б. Грінченка до приватних осіб і державних установ, що дало можливість з'ясувати важливі питання особистого життя А. Грінченко та загалом усієї її родини. Висвітлено події, пов'язані з судовим процесом у справі «Лубенської самооборони», в яких фігурували Анастасія Грінченко та її наречений Микола Сахаров.

Ключові слова: Борис Грінченко, Марія Грінченко, Анастасія Грінченко, Володимир Грінченко, Микола Сахаров, судовий процес, «Лубенська справа», «Лубенська самооборона».

Pages from the biography of Anastasiia Grinchenko the tragic 1908 and the end of the “Lubny Case”

Ninel Klymenko, Docent at the Department; Yurii BEZZUB, Senior Lecturer at the Department of Historical and Civic Education, Institute of In-Service Training, Borys Grinchenko Kyiv University, Kyiv, Ukraine

The events related to the trial for the case of self-defense, the participants of which were Anastasiia Grinchenko and Mykola Sakharov, were investigated considering family correspondence and memories of members of the Grinchenko family, letters of Nadiia Sakharova (Mykola Sakharov's mother) to Anastasiia Grinchenko as well as memoirs of the participants of the «The Lubny Self-Defense». The moral and psychological atmosphere in the Grinchenko family, who experienced the arrest of their daughter, the search of accommodation, the illness of Mariia Grinchenko, the untimely death of Anastasiia, and the course of the court case in 1907-1909s, is represented. Little-known events related to the birth of Anastasiia's son Volodymyr and Borys Grinchenko's intentions to adopt a grandson after his daughter's death are recreated. The relations in the Grinchenko family, which were based on the principles of mutual respect, friendship and love, are shown. It is noted that the tragic events of 1908-1909 in the life of the Grinchenko family did not break the moral strength of the family members. Assessments of Nastia Grinchenko's activity in the Ukrainian social and political movement at the beginning of the 20th century considering obituaries published in Galician and Trans-Dnieper journals and newspapers, as well as the letters and memories of people close to the Grinchenkos are represented.

It is concluded that the researched part of the biography of Anastasiia Grinchenko and the history of her family and surroundings more fully reproduce the little-known «internal» history of the development of the Ukrainian social and political movement at the beginning of the 20th century.

Keywords: Borys Grinchenko, Maria Grinchenko, Anastasiia Grinchenko, Volodymyr Grinchenko, Mykola Sakharov, trial, “Lubny Case', “Lubny Self-Defense".

Окремих аспектів життя й діяльності Анастасії Грінченко торкалися у своїх роботах ще сучасники Бориса Грінченка, які досліджували біографію і творчість цього діяча. До таких праць належать розвідки С. Ефремова та М. Плевако, спогади І. Липи та Є. Чикаленка. Роботи О. Гермайзе, В. Головченка, пов'язані з дослідженням проблем становлення політичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст., дають уявлення про громадсько-політичну діяльність Насті Грінченко. Сторінкам її життя й громадської праці присвячені сучасні дослідження Н. Клименко (Клименко Н., 2018), А. Мовчун (Мовчун А., 2010), Л. Сахно, Л. Смоляр, І. Яковлевої та інших. Висвітлення ж окресленого періоду в житті Анастасії лишалося поза увагою дослідників.

Метою статті є виявлення окремих біографічних фактів життя Насті Грінченко та побутових практик родини Грінченків 1908 року на основі широкого залучення документальних архівних і мемуарних джерел, а також висвітлення персоналій з її оточення й дослідження маловідомих аспектів судового процесу, пов'язаного з «Лубенською самообороною».

Революція 1905-1907 рр. в Російській імперії стала потужним імпульсом, що спонукав різні суспільні верстви й політичні партії до активних дій задля здобуття громадянських і політичних прав і свобод. Під час революційних подій 1905 р. у Лубнах було створено коаліційний комітет за участю представників переважно Української соціал-демократичної робітничої партії та інших соціалістичних партій, який організував так звану «Самооборону» (за іншими версіями -- «Лубенську» або «Громадську самооборону»), яка фактично здійснювала самоуправління на території міста і його околиць (частини повіту) до 1907 р. Це була бойова дружина на чолі з Андрієм Лівицьким, що протидіяла єврейським погромам та арештам революціонерів. Із дозволу місцевої влади було створено шість загонів народної міліції для забезпечення громадського порядку. Анастасія Грінченко разом із своїм цивільним чоловіком Миколою Сахаровим взяли активну участь у «Лубенській самообороні». М. Сахаров очолював один із її загонів (пирятинський напрям), а Настя Грінченко була його помічницею та сестрою милосердя.

Як швидко з'ясувалося, російське самодержавство було настрашене бурхливими революційними подіями в імперії, тому вже восени 1905 р. посилилася урядова реакція і розпочалась перша хвиля арештів активістів. У грудні 1905 р. була заарештована і Настя Грінченко, відправлена в ув'язнення до квітня 1906 р., була звільнена через хворобу та завдяки клопотанням своїх батьків (Клименко Н., 2018. С. 101118). Чергова хвиля арештів серед української соціал-демократії прокотилася влітку 1907 р. Уже 2-8 серпня 1907 р. в Полтаві відбулася серія трусів й арештів. У жовтні того ж року Київська і Полтавська судові палати за звинуваченим у належності до УСДРП і Спілки розглядали справи В. Винниченка, А. Жука, С. Завадського, Г. Квасницького, В. Степанківського, І. Сорокера та інших Слово. 1907. № 20. С. 15. Одночасно у справі «Лубенської самооборони» було заарештовано А. Лівицького, М. Лівицьку, Ф. Данильченка, М. Огородного, М. Сахарова і Ф. Шпака Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 3807. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 24..

Після обшуку й арешту Миколи Сахарова 6 жовтня 1907 р. в Києві його звинуватили в належності до Київського комітету українського союзу «Спілка» на підставі знайдених матеріалів і прокламацій «злочинного змісту», пов'язаних із діяльністю «Спілки». Згідно з архівними матеріалами, що містяться у справі Миколи Сахарова в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ЦДІАК України), виникає багато питань щодо ідентифікації його особи. Однак саме під ім'ям Микола Сахаров згаданий революціонер, соціал-демократ, відомий і за спогадами членів сім'ї Грінченків, і за мемуарами його сучасників та сподвижників. Водночас існують факти, що породили чимало запитань щодо дійсності його паспорту, оскільки на той час багато революційних діячів мали фальшиві документи. Зокрема, в кореспонденції жандармського управління м. Київ від 20 лютого 1908 р. зафіксована доволі цікава інформація, яка свідчить про інші особисті дані М. Сахарова: «...Задержанный 6 октября 1907 г. в г. Киеве называвший себя мещанином г. Сулиничъ Николай Иванович Сахаров оказался, как выяснено перепиской, мещанином м. Коржъ Новоград-Волынского уезда Киселемъ Зельманъ Овшиевым Твишоромъ, который принадлежит к числу видных членов Киевского РСДРП. Преступная деятельность началась в 1906 г., когда он неоднократно был обыскан. В 1906 г. Твишоръ был арестован в г. Нижин, где о нем производилось дознание по обвинению в преступлении предусмотренным 129 ст. Уголовного Изложения, но будучи отдан под особый надзор полиции в г. Нижин, он скрылся и проживал в г. Киеве по паспорту на имя мещанина Николая Ивановича Сахарова, упорно отказывался назвать свое настоящее звание, имя, отечство, фамилию» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 274. Спр. 317. Арк. 82.. Також у справі є особисте клопотання від «Твишора» до жандармських органів щодо повернення його документів, які були вилучені в жовтні 1907 р. у Києві і підтверджували його особу.

Тоді ж, у жовтні 1907 р., відбувся й обшук у помешканні Грінченків на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській 67, який виявився безрезультатним, оскільки не було знайдено жодних речей і матеріалів, що вказували б на заборонену діяльність. Проте для Анастасії Грінченко арешт її нареченого став неабияким потрясінням, що спровокував загострення задавненого туберкульозу легенів, яке лише влітку наступного року вдалося призупинити. Окрім того, Настя була вагітною і чекала дитину від М. Сахарова.

У березні 1908 р. у київському помешканні Грінченків знову відбувся трус, через те, що активно розкручувалася справа «Лубенської самооборони». Із цього приводу Марія Грінченко, яка особисто не була присутньою під час обшуку, бо знаходилась у лікарні після операції, згадувала: «Під час трусу один з поліціантів подивився на неї (Настю. -- Н.К., Ю.Б.) і сказав: “Это она!” Тоді її арештовано за ту ж таки “Лубенську самооборону”. А пізнавав її один з тих робітників, який був у тій же самообороні, а на трусі був убраний за поліціанта. Він не її одну вказав і, кажуть, що і небагато йому й плачено за те -- всього ніби по три карбованці» (Загірня М., 1999. С. 95). Ці події стали потрясінням і для Бориса Грінченка, оскільки його донька була важко хворою, до того ж іще й вагітною, а дружина Марія перебувала в лікарні після складної операції.

Долаючи великі труднощі, Борис Дмитрович зробив усе, аби уникнути ув'язнення доньки Анастасії та залишити її вдома під заставу. У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України) зберігаються документи, пов'язані із клопотаннями Бориса Грінченка до різних органів щодо перебування доньки під домашнім арештом. Він звертався до всіх державних інстанцій, зокрема й до лубенського слідчого Манжевського, головного «фабриканта» кримінальної справи, який, як пізніше з'ясувалося під час судового процесу, і сфальсифікував цю справу. Так, у клопотанні від 8 березня 1908 р. (документ-чернетка) Б. Грінченко занотував: «Медицинское свидетельство и портрет моей дочери Анастасии препровождены. Покорнейше прошу розпоряжения Вашого Високородия о допросе киевским следователем и освобождении. Разрешите внести залог Киевскому суду» Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). Ф. 15. Оп. 1. Спр. 78.. Завдячуючи вжитим зусиллям, Борису Дмитровичу вдалося таки досягти згоди слідчого Манжевсько- го і Настю залишили під домашнім арештом. Біля будинку, де жили Грінченки, поставлено двох поліцейських, котрі цілодобово наглядали за їхнім помешканням.

На деякий час Борис Дмитрович був змушений призупинити свою громадську й літературну діяльність і листування з однодумцями. Про його внутрішній стан і переживання за долю своєї родини, що потрапила в небезпеку, свідчить його лист до М. Чернявського від 9 січня 1908 р.: «Не ремствуйте, що не пишу, не відписав на Вашого останнього листа... Лірика не до речі, коли доводиться зціплювати зуби, щоб не крикнути» Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. ІІІ. Од. зб. 41152. Арк ..

Життєві випробування, що спіткали родину Грінченків у 1908 р. негативно вплинули на перебіг Настиної хвороби, яка почала швидкими темпами прогресувати. «...Нездужає дочка, -- писав про це Б. Грінченко К. Паньківському у квітні 1908 р., -- а тут іще прийшли її арештовувати ... Я з великим клопотом і труднаціями досяг того, щоб лишено її під домашнім арештом. Два з половиною тижні стояла в нас поліція, а тепер арешт і знято, бо я дав за дочку в заставу 1000 карбованців]. Але в перспективі ще суд («военно-окружной») ... обвинуваченим погрожує каторга...» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 44823. Арк. 2.. Отже, найближчим часом їхню родину очікував судовий процес, результат якого важко було спрогнозувати. Ситуація обтяжувалася ще й тим, що і Настя, і Борис Дмитрович приховували цю «новину» від Марії Миколаївни, аби не ускладнити її післяопераційну реабілітацію. Зрозуміло, що тривалий психічний стрес суттєво погіршив здоров'я як Анастасії, так і її батька.

Про цей складний час в родині Грінченків свідчить листування між Настею та її матір'ю Марією Миколаївною, наповнене проявами взаємної любові, турботи і одночасно занепокоєності: мати хвилювалася за хвору вагітну доньку, а донька -- за хвору матір.

У листі від 7 березня 1908 р. Анастасія писала матері: «Мамочка, і чого ти за мене турбуєшся? Їй богу же, я здоровесенька, страшенно тільки сумую за тобою» Там само. Од. зб. 42375. Арк. 1.. На підтвердження свого «нормального» здоров'я вона повідомляла, що продовжує працювати, перекладати твори, інформувала про різні новини, між іншим і про повернення кореспонденції, вилученої поліцією ще під час грудневого обшуку домівки 1907 р. Тогочасні Настині листи до матері пройняті неймовірною ніжністю: «Мамунечка, ріднесенька, звісно, засяє сонечко і в наше віконце, і я вже так жду того сонечка. Твої листики єдина радість мені» Там само. Од. зб. 42376. Арк. 1..

Насправді Настя почувалася пригніченою, адже її коханий Микола Сахаров був заарештований і перебував у в'язниці з 6 жовтня 1907 р. У своїх листах вона відверто звірялася матері особистими думками й почуттями та одночасно інформувала матір про перебіг судової справи М. Сахарова: «... Скоро його мають перевести в Полтаву знову і там посадять в арештантські роти. Це краще, бо там легша тюрма. Побачення на 7 хв. дозволено на його прохання, так що зосталося тільки приїхати» Там само. Од. зб. 42360. Арк. 2.. Про етапування підсудних до Полтави, серед них і М. Сахарова, повідомляла газета «Рада», яка детально описувала всі перипетії цього процесу: «В суботу 23 лютого 1908 р. під надзвичайною вартою москалів, чеченців, стражників та поліції на чолі з помічником справника з місцевої тюрми одправлено “этапным порядком” в Полтаву політичних в'язнів» Рада. 1908. № 50, 29 февраля (13 березня)..

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ) нами знайдено 9 листів матері Миколи Сахарова Надії Іванівни Сахарової до Анастасії Грінченко. Вони містять інформацію переважно побутового характеру або відомості, пов'язані з витратами на адвоката для захисту сина. Листи пронизані розпачем та тривогою, адже родина Сахарових (ймовірно ще дві доньки -- Євгенія і Соня) була незаможною й існувала лише на материну пенсію ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 44646-44655.. Н. Сахарову найбільше непокоїли невизначеність у судовій справі сина і відсутність належного адвокатського захисту. «Эта мысль не дает ни на секунду покоя, я ужасно плохо чувствую, пока не буду знать, кто у Коли защитник есть. Я даже очень заболела от этой тревожной мысли», -- повідомляла Н. Сахарова А. Грінченко Там само. Од. зб. 44655. Арк. 3.. На жаль, зворотних листів-відповідей поки не знайдено, однак відомо, що Анастасія хвилювалася за долю свого коханого: пересилала у в'язницю гроші, листувалася в пошуках захисника на майбутньому судовому процесі. Так, в одному із листів Настя повідомляла своїй матері: «Посилала для Миколи гроші, щоб йому передано, та вчора одержала звістку, що їх переслано назад, бо в конторі сказали, що вже півтора тижні, як його повезено в Лубни. Коли лубенська справа, не знаю, мамочка» Там само. Од. зб. 42379. Арк. 1.. В іншому місці вона писала, що «від Миколи нічого немає і від Надії Іванівни нема, бо не до писанини Там само. Од. зб. 42373. Арк. 1.. Н. Сахаровій Анастасія радила отримати копії документів у справі Миколи і з ними звертатися до відповідних державних органів. У відповідь Надія Іванівна інформувала Настю: «Насчет свидания, послала Манжевскому прошение о свидании и не через решётку. Все это время я не здорова» Там само. Од. зб. 44654. Арк. 2..

Тривога Марії Грінченко посилювалася з кожним днем, адже Настя хворіла і до того ж наближалися пологи. Імовірно, Марія Миколаївна надсилала доньці з лікарні схвильовані записки з материнськими настановами. Щоб заспокоїти матір, Настя писала лагідні й оптимістичні відповіді, наголошуючи, що почувається добре: «Ольга Петрівна (очевидно, Ольга Косач-Кривинюк, -- Н.К., Ю.Б.) поговорить з акушеркою та прийде до мене і скаже все, що треба. Одне слово, я зроблю все, що хочеш в цьому напрямку, тільки не турбуйся» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 42371. Арк. 1..

На жаль, Настина хвороба загострювалася, вона майже не вставала, проте продовжувала працювати, перекладаючи драму «Огні Іванової ночі» Германа Зудермана. Загалом 1908 р. в Києві побачили світ сім перекладених Анастасією книжок: «Мрії та сни» Олів Шрайнер, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, драма «Огні Іванової ночі» Германа Зудермана, критичний нарис «Анатоль Франс» Георга Брандеса, оповідання «Дочка Ліліт» Анатоля Франса, драми «Гедда Ґаблер» та «Жінка з моря» Генріка Ібсена» (Грінченко Б., 2000. С. 39). Зауважимо, що на той час Насті йшов лише двадцять четвертий рік.

Анастасія працювала здебільшого лежачи, відволікаючись від сумних думок про ув'язненого нареченого. Із власного досвіду вона знала всі складнощі перебування в тюрмі, пануючу там атмосферу психологічного й фізичного тиску. У листі до матері зазначала: «Від Миколи одержала вчора откритку, писана ще 25.02, що вже скоро місяць, як ні йому, ні його сусідові не передають ні одного листа. Ну як це тобі подобається? Це вже “утонченная пытка”, особливо для тих близьких, рідних, що не одержують ніяких звісток, не знаю, як ця откритка проскочила. Інквізиція 20 віку» Там само. Од. зб. 42371. Арк. 1..

Н.І. Сахарова відвідувала родину Грінченків, вірогідно, під час поїздки до сина у в'язницю. Про це свідчить один із листів Насті до матері: «Була Надія Іванівна. Побачення мала через дві решітки на 15 хв. Так що звісно майже все одно, що й нічого» Там само. Од. зб. 42360. Арк. 1.. Безвихідністю й болем за долю сина пронизані майже всі відомі листи Надії Сахарової до Анастасії Грінченко. «Мне страшно жалко Колю, я не знаю что делать, я в отчаянии, что я бессильна и без денег и без того, что не имею к кому обратиться по поводу защиты. По поводу защитника для Коли, а он в своем письме писал, что он надеется на то, что Вы ведете переписку о защитнике для него и все-таки, как видно со всего, что и до сих пор этот вопрос никого очень не интересует, так как до сих пор ничего не выяснено» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 44653. Арк. 3..

19 квітня 1908 р. Настя народила хлопчика, якого назвали Володимиром (в родині його звали Волею). Новонародженого хрестили в Київській Либідсько-Благовіщенській церкві, що знаходилася неподалік від помешкання Грінченків на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (сучасна вулиця Саксаганського, 62-64). В архіві зберігся документ -- випис із метричної книги народжених у 1908 р. Згідно із записами, хрещеними батьками Волі стали Борис Дмитрович Грінченко і Онисія Федорівна Дурдуківська (Ефремова). 4 серпня 1908 р. таїнство хрещення здійснив настоятель Київської Либідсько-Благовіщенської церкви протоієрей Михайло Вишневецький Там само. Ф. І. Од. зб. 33394. Арк. 1.. У сім'ї Грінченків побільшало турбот, пов'язаних із появою немовляти.

Із листів Н.І. Сахарової видно, що вона була обізнана з новинами, пов'язаними з народженням дитини й станом здоров'я Анастасії. «Прежде всего, поздравляю Вас с новорожденным сыном и желаю Вам и младенцу быть здоровым -- также Вы не написали мне подробно: как назвали сына и как здоровье Ваше, и какой он? Писали ли Вы о рождении Коле? И что пишет Вам Коля?» Там само. Ф. ІІІ. Од. зб. 44653. Арк. 1.. Хвилювання за сина і надалі супроводжували Н.І. Сахарову, посилені відсутністю коштів, оскільки сім'я проживала лише на пенсію 80 рублів її чоловіка (колишнього полковника) Рада. 1909. № 33. 11 февраля (24 лютого)., який на той час уже помер ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 44652. Арк. 1.. Тому в кожному листі помітне занепокоєння безсиллям допомогти синові.

Із листів Н.І. Сахарової до Насті Грінченко дізнаємося, що зрештою для захисту було обрано київського адвоката С.Б. Ратнера, який надалі мав бути захисником Насті Грінченко та Миколи Сахарова. Як пізніше повідомляла газета «Рада», до захисту дійсно було залучено згаданого адвоката Ратнера, але вартість його послуг була завеликою для Н. Сахарової, про що вона повідомляла Анастасію Грінченко: «Очень жаль, что Вы поторопились предлагать Ратнеру 200 р. за защиту. Может быть, он согласился б за 100 р. Я и Коля очень несостоятельные, и Вы не пишете о том, на каких условиях Ратнер согласен защищать за 200 р., если строго осудят, притом, что он шесть месяцев сидит без воздуха и питания. От Коли было письмо 20 апреля, у него был прокурор Сульжиков и обещал его перевести в роты ввиду болезненного состояния, что Коле приходится сидеть в скверной камере» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 44652. Арк. 3.. Водночас Н.І. Сахарова обговорювала можливості захисту одним і тим самим адвокатом двох справ -- Настиної і Миколиної, цікавилася здоров'ям Насті та онука Володимира: «Как поживаете, как Ваше здоровья и сына маленького. Пишите о себе» Там само. Од. зб. 44652. Арк. 1..

Інколи безнадія Н.І. Сахарової проривалася в її листах до Насті Грінченко словами відчаю: «Мучительно, что сейчас нет денег, когда нужна помощь для Коли, но об этом я ему не пишу, и не нужно чтобы он знал, так как это может его потревожить, а он и без того, бедненький, чересчур страдает, он только скрывает от меня и от Вас о своих мучениях» Там само. Од. зб. 42352. Арк. 4.. Складні обставини спонукали Н. Сахарову до використання всіх можливостей для звільнення сина: вона надсилала «Прошение» до прокурора Лубен про звільнення його під заставу та взяття на поруки Там само. Од. зб. 44649. Арк. 2., позичала гроші у знайомих та у Грінченків Там само. Од. зб. 44647. Арк. 2., просила Настю підтримати Миколу: «Если Вы не посылали в тюрьму для Коли после пасхи денег, то пошлите ему» Там само. Од. зб. 44651. Арк. 4..

Народження сина, психологічна травма від тюремного ув'язнення, перебування у в'язниці Миколи Сахарова, загроза власного повторного арешту (адже обвинувачення з неї так і не було знято) ще більше погіршили Настусине здоров'я. За спогадами Марії Грінченко, у доньки постійно трималася підвищена температура, часто приходили марення. Їй здавалося, що вона в тюрмі і що мати прийшла до неї на побачення; весь час уявлялись їй жандарми та поліція. «... Хочу на волю, мамо», -- шепотіла Настя, і просила Марію Миколаївну говорити тихенько, щоб жандарми не чули (Загірня М., 1999. С. 95).

1 жовтня 1908 р. стало найтрагічнішим днем для сім'ї Грінченків: від туберкульозу легенів померла їхня єдина донька Анастасія, залишивши батькам сина Володимира, який незабаром помер немовлям у лютому 1909 р. У цьому ж році Борис Грінченко втратив і матір.

Через ці трагедії Борис Дмитрович почувався спустошеним, згасали його творчий запал та енергія. Коли він брався до віршів, то, як зазначав А. Погрібний, «пливли з-під пера повиті глибоким сумом і розпачем рядки, як ось, наприклад, ці, в яких поет висловлює свою заздрість місяцеві, що безсонної ночі заглядає до його вікна. Місяцеві варто було заздрити, адже --

Конституції, запевне, Не зазнав ти серед неба, І тікати від погромів Там вгорі було не треба. І твою бібліотеку Не являлись розглядати, Не везли тебе, як здобич, За міцні залізні грати. Ні дочки тобі, ні сина Не поклали молодими У холодну темну яму Люди з ґудзями ясними.

Ти не знав там, повновидий, Угорі того нічого.

Ну, а я... те все зазнав я Та й багато опріч того. Через те тепер лежу я, Занедбав гаї та луки І про ліки розмовляю, І лежать без діла руки...» (Погрібний А.Г., 1988. С. 126).

Свої біль і страждання Борис Грінченко виражав і в інших віршах, чернетки яких збереглися в архівах. Ось один із них.

Дитиночко ріднісінька моя, І день, і ніч з тобою я І віє дух безсмертний твій На кожен рух в душі моїй. Дитиночко замучена моя, Не втишив муки тобі я.

Затихла ти, та біль од мук не втих: Я знов в душі переживаю їх (Мовчун А., 2010. С. 59-64).

У багатьох галицьких та наддніпрянських часописах були надруковані некрологи Насті Грін- ченко. Газета «Рада» повідомляла: «...Настасія Грінченко, українська письменниця, умерла 1 октября після тяжкої хвороби на 24 році життя. Похоронний поїзд рушить на байкове кладовище 3 октября, в п'ятницю в 1 годину дня» Рада. 1908. Ч. 225. 3 жовтня.. Львівський часопис «Руслан» сповіщав галичан про передчасну смерть Насті Грінченко й відзначав її активну громадську діяльність: «.Покійна брала живу участь в громадському русі останніх літ і наслідком того була судова відповідальність в справі т. зв. “Лубенської самооборони”. Бурхливий 1905 р. не минув без сліду і для здоров'я покійної. Тоді вперше позначилися тієї страшної слабості (туберкульоз) і яке їй перервало молоде життя працьовитої письменниці» Руслан. 1908. Ч. 229. С. 3. Були й інші згадки в галицьких газетах «Діло» й «Мета».

Співчуття родині Грінченків висловлював у листі її давній друг Ілля Шраг: «.висловлюємо Вам, дорогий Борисе Дмитровичу, і високоповажній Марії Миколаївні щире, сердечне спочуття Вашому великому горю, люта доля не пожалувала молодого життя, що подавало такі надії, позбавлено життя, молодому, енергійному українському робітникові і зменшився невеликий гурт людей, що присвятили себе боротьбі за кращу долю рідного краю. Невимовну жаль викликала у мене смерть Настасії Борисівни, не можу не приєднатися до Вашого смутку, щирим серцем бажаю Вам сили, щоб перетерпіти лихо.» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 40047. Арк.1..

Дізнавшись про горе в сім'ї Грінченків, надіслав співчутливого листа Олександр Лотоцький: «З глибоким жалем довідалися ми про горе Ваше, -- втрати єдиної дитини -- Насті, яку я знав ще малою дівчинкою. Велике горе і нема сили допомогти йому. Але, як може для вас неоднаково знати, що горе ваше близько приймають до серця і поділяють друзі, що разом з Вашою болять і чужі душі, то дозволяю собі в сей прикрий час висловити Вам глибоке співчуття наше. Дай Боже перенести і сей тяжкий удар з тим твердим і непохитним духом, що проводжає усе життя Ваше» ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 38565. Арк. 1..

Болісно сприйняла смерть Насті її подруга дитинства Христя Алчевська. Згадуючи останні дні Насті, вона писала, що не наважилася перевідати подругу, коли та вже не вставала з постелі. У неї пульсувало в скронях: «...Невже я побачу її важко дихаючу, змарнілою, з білими та прозорими, як віск, руками, з тяжким та коротким сухотним кашлем та кров'ю на вустах? І хочеться мені скрикнути: Настю, Настю, Настусю, вернися!! Бо ми ще не доспівали з тобою однієї пісні. Пам'ятаєш? Настане доба і воскресне народ, син волі і правди славетний.» Там само. Ф. І. Од. зб. 33380. Арк. 3..

Настя Грінченко протягом усього свого короткого, але яскравого життя самовіддано й натхненно, не шкодуючи ані часу, ані здоров'я, працювала на користь українського народу і згоріла за чудовий коханий рідний край дитячої уяви, що колисав її з малку.

Однак, видається, що поділяючи соціал-демо- кратичні переконання і працюючи здебільшого серед робітників, чимало подій на перших порах вона бачила в сконструйованому бездоганному світі, мала тверде переконання, що працюючи наполегливо та щиро, можна спрямувати пролетарські маси до осмисленої класової боротьби. Із набуттям досвіду переглядала свої погляди і все більше усвідомлювала необхідність загальної просвіти для пролетаріату, без чого вже не уявляла готовності робітників до свідомої солідарної боротьби.

Пізніше Марія Грінченко згадувала, як, спостерігаючи за самовідданою працею Насті, застерігала доньку: «Дитино моя, ти ж згориш, отак живучи; -- то донька відповідала: Хоч згорю, так знатиму за що. І коли мати просили поберегти себе, то донька відповідала їй: “Не вчи мене чужими руками жар загрібати. Я хочу й сама здобувати, а не тільки користуватися з того, що здобудуть інші”» (Загірня М., 1999. С. 97).

Передчасну смерть Анастасії Грінченко із сумом сприйняли й робітники м. Києва, серед яких вона працювала. В архіві збереглася посмертна листівка, що містить такі рядки, присвячені Насті (наводимо мовою оригіналу. -- Н.К., Ю.Б.): «Участвовала в 1905 году в организации профессиональных союзов в УРП. Бывала часто на фабриках и пользовалась популярностью среди фабричных рабочих. Участвовала на собрании рабочих. Организовывала рабочих, пропагандируя кружки украинок С.Д.Р.П. Была примерная работница, никогда не жалела своих сил и надломленного здоровья. Ее внимание было, и вся ее работа сосредотачивалась среди профессий столяров, позолотчиков, портных, приказчиков и частью типографов и заводских рабочих. Рабочие» ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 33387. Арк. 1..

В очах сучасників і близьких людей Настя Грінченко була самовідданою українською громадською діячкою і щиро працювала в інтересах рідного краю. Як згадувала Марія Грінченко, донька любила співати пісню, яка стала пророчою: «”.Вы жертвою стали борьбы роковой, любви беззаветной к народу: вы отдали все, что могли, за него, за жизнь его, счастье, свободу”. І вона все віддала...» (Там само. С. 99).

У літературі зустрічаються різні оцінки політичних переконань Анастасії Грінченко. Однак абсолютно неправдивим, болючим і образливим, на нашу думку, є погляд, згідно з яким Настя зрадила українство і українську націонал-демократію, перейшовши до лав російської соціал-демократії. Настин сучасник, український соціал-демократичний діяч і письменник Лев Юркевич (Л. Рибалка) переконливо спростовував такі думки: «Товаришка була і вмерла Українкою... Не принципи змінила Вона, тільки шлях до досягнення їх» Рибалка Л. Настя Грінченко (Спомин). Мета. 1908. Ч. 17-18. С. 6..

Відразу після смерті доньки Борис Грінченко розпочав процес усиновлення «незакононародженого» за тодішніми імперськими законами онука Володимира. В ІР НБУВ зберігається чернетка клопотання до київського окружного суду про всиновлення Волі. Написаний олівцем документ було надіслано в Чернігів адвокатові Іллі Шрагу для консультації щодо правильності його оформлення ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 31801. Арк. 1-2.. На документі рукою І. Шрага зазначено дедалі справи, які він описував у листі до Б. Грінченка від 2 січня 1909 р., Там само. Ф. ІІІ. Од. зб. 40046. Арк. 1-2. порадивши звернутися за консультацією до київського сирітського суду з проханням визначити опікуна й отриману згоду засвідчити в нотаріуса Там само. Арк. 3.. На жаль, мріям і зусиллям Б. Грінченка не судилося здійснитися: через чотири місяці після смерті матері Володимир помер.

Попри смерть Насті Грінченко, справа про її участь у «Лубенській самообороні» не була закрита. Зберігся протокол судового розслідування діяльності осіб, що проходили по т. зв. «Лубенському процесу», де, зокрема, зазначено: «... установлено, что одним из видных деятелей по подготовке вооруженного восстания в 1905 году были товарищ Николай (Микола Сахаров. -- Н.К., Ю.Б.) й его сожительница Ольга (Анастасія Грінченко. -- Н.К., Ю.Б.), из коих первый открыто призывал народ к вооруженному восстанию для свержения установленного основными законами образа правлення в России и введення республики, раздавал оружие ., а Ольга была сестрой милосердия в том же отряде и принимала деятельное участие в вооружении самооборонщиков...» ЦДАМЛМ України. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 78. Арк. 3..

Справа про «Лубенську самооборону» стала однією із найрезонансніших тогочасних подій. Газета «Рада» протягом 1908-1909 рр. досить детально повідомляла читачів про «Лубенський процес». Пов'язані з процесом події також висвітлювалися на сторінках газети «Киевкие вести» в 1909 р. Чимало людей вболівали за долю ув'язнених і очікували справедливого судового рішення. Справа «Лубенської самооборони» тривала майже два роки.

22 жовтня 1908 р. газета «Рада» ознайомлювала громадськість із переліком звинувачених: «У цій справі обвинувачено потомствених дворян: А. Лівицького, члена першої Державної Думи М. Шемета, брата його Володимира Шемета, М. Коренецького, М. Лівицьку, Н. Грінченко (що оце померла), П. Супруженка, сина полковника М. Сахарова, надворного совітника І. Женжуриста, сина колезького регістратора В. Лобасова, потомственого почесного громадянина М. Огороднього, дочку священника Н. Копи-Овдієнкову, сина купця 1-ї гільдії Я. Кагана та інших, усього 38 чоловік» Рада. 1908. № 241. 22 октября (4 грудня).. Також повідомлялося про підстави звинувачення: підсудним інкриміновано, що в 1905, 1906 та 1907 рр. вони заснували в Лубнах місцеві організації партій соціалістів-революціонерів, Селянської спілки, сіоністів-соціалістів, соціал-демократів, українських соціал-демократів, Бунду тощо, які об'єднано працювали під проводом центрального комітету Там само..

Із 15 січня до 13 лютого 1909 р. справа розглядалася військовим судом у Києві. Підсудних захищали Микола Міхновський та Арнольд Марголін. За підсумками судового розгляду п'ять активних учасників «Лубенської республіки» були засуджені до смертної кари, а 14 -- до каторжних робіт (зокрема й Микола Сахаров) Рада. 1909. № 37. 15 февраля (28 лютого).. Однак адвокати підсудних виявили у справі сфальсифіковані свідчення та подали апеляцію. Голова військового суду був змушений направити справу на перегляд.

24 вересня 1909 р. вже у Лубнах розглядалася касація щодо «лубенської справи». «Рада» повідомляла про всіх адвокатів засуджених: «Оборонцями підсудних виступають адвокати: д. Міхновський (з Харкова), д. Сіяльський (з Полтави), д. Колачевський, д. Ратнер (з Києва), д. Яковенко (помічник присяжного адвоката з Лубень) і військовий оборонець -- капітан Ясногурський...» Там само. № 220. 30 сентября (13 жовтня).. Тож можна зробити висновок, що захисником нареченого Насті Грінченко Миколи Сахарова був С.Б. Ратнер, про кандидатуру якого вона й листувалася з матір'ю Сахарова.

8 жовтня 1909 р. нарешті закінчилася бучна дворічна справа про «лубенську самооборону». Її фінал досить докладно описувала «Рада» від 11 жовтня 1909 р.: «Настрій публіки та родичів підсудних страшенно пригнічений. Нарешті, в початку п'ятої години, задзвонив дзвоник і в залу суду вводять підсудних під вартою москалів: сім чоловік -- Михайло Шемет, Щипань, Калениченко Антін, Калениченко Степан, Карпенко, Тесленко, Головченко закуті в кайдани (перші три засуджені попереднім судом до смертної, а решта до каторги за підпали; усі селяни), студенти Сахаров та Коренецький, Мар'я Бокайченкова, Хоменко, Шпак, Шіпель, Данильченко, Будницький, -- засуджені попереднім судом до каторги на 4 роки кожного. Входять судді й починається читатись присуд. Хвилювання зростає. . Чимало публіки плаче. Але ще хвилина, друга -- і в залі суду роздається радісний голос оборонців: “всі виправдані!”» Рада. 1909. № 229. 11 октября (24 жовтня)..

Правдоподібно, що на судовому процесі не було родичів М. Сахарова, оскільки ним одразу ж заопікувався Андрій Лівицький, який був ув'язнений разом із ним. Дружина А. Лівицького Марія згадувала: «Забрали з собою Миколу Сахарова, щоб на волі, в добрих умовинах, на селі відпочив від дволітнього перебування у в'язниці. Андрій, вірний своїй незлобивій вдачі, забув йому його зраду РУП і перехід до Спілки і думав лише про те, що колишній товариш потребував допомоги. Приїхали ми знов до Хоцьок (село на Київщині. -- Н.К., Ю.Б.). ... Але в Хоцьках довго не сиділи. Микола Сахаров скоро поїхав до Києва» (Лівицька М., 1972. С. 237-238).

Борис і Марія Грінченки дізналися про остаточний вирок у цій справі, імовірно, дещо пізніше, адже в цей час перебували в італійському містечку Оспедалетті, куди Борис Дмитрович у супроводі дружини виїхав на лікування загостреного туберкульозу.

На жаль, відсутність відповідної інформації поки що не дає можливості з'ясувати, якими були подальші стосунки (і чи були взагалі) Марії Миколаївни Грінченко з Миколою Сахаровим. Невідомою залишається і реакція М. Сахарова на трагічні події, пов'язані зі смертю Насті Грінченко й сина Володимира.

Діяльність української соціал-демократичної «Спілки», в якій активно працювали Н. Грінченко і М. Сахаров, почала занепадати ще в 1907 р. Після Третьочервневого перевороту 1907 р. лідери «Спілки» емігрували за кордон і в 1908 р. створили у Відні закордонну групу партії, яка співробітничала з Л. Троцьким (Бронштейном). М. Сахаров після виходу із в'язниці 1909 р. емігрував до Німеччини, де навчався у Фрайбурзі.

У 1919 р. він повернувся з еміграції. Марія Лівицька згадувала: «Це було тоді, коли потяг з міністерством юстиції УНР, в якому їхав Андрій, поволі посувався на Кам'янець під натиском большевицьких переважаючих сил. На одній зі станцій у вікні потягу, що йшов у протилежному напрямку, Андрій побачив Миколу Сахарова. Вони привітались. Сахаров вертався з еміграції і їхав на схід. Андрій запропонував йому пересісти в його потяг, їхати до Кам'янця і включитись у національно-державну роботу. Але Сахаров відмовився. Мав інші плани. Його, як на жаль, і багатьох інших, захопила ідея комунізму. І вони розстались назавше» (Там само. С. 190).

За свідченнями О. Лотоцького маємо відомості, що М. Сахаров згодом став начальником московської гірничої округи (Лотоцький О., 1966. Ч. 2. С. 95). Подальші факти його життя невідомі.

Таким чином, залучення архівних документів, епістолярних і мемуарних джерел дозволило відтворити важливі, раніше невідомі або мало- досліджені факти з останніх років короткого, але яскравого й щільно наповненого подіями особистого характеру й суспільно-політичного змісту життя Анастасії Грінченко. Ці роки в її житті видалися насиченими важкими переживаннями. Перебуваючи під наглядом поліції, вона опікувалася долею свого однодумця і нареченого Миколи Сахарова: надсилала у в'язницю гроші, вела листування в пошуках адвоката для його захисту на майбутньому судовому процесі.

Період 1908-1909 рр., напевне, став найскладнішим і справді трагічним для всієї родини Грінченків. Пережиті тоді Грінченками арешти доньки, загострення хронічного туберкульозу і зрештою смерть Насті, обшуки в помешканні і тиск на сім'ю поліції та жандармів, хвороба й операція Марії Миколаївни, народження і смерть маленького Володимира, невизначеність і загрозливі перспективи суду у справі «Лубенської самооборони», смерть матері Бориса Грінченка важким тягарем лягли на їхні плечі.

Попри важку хворобу, Настя майже до останніх часів продовжувала працювати над перекладами українською мовою творів зарубіжної літератури. Показово, що тогочасні трагічні подій в житті Анастасії та її батьків не зламали моральної стійкості членів родини. Як і раніше, взаємини в сім'ї Грінченків базувалися на засадах взаємної поваги, дружби і любові. Відразу після смерті доньки Борис Грінченко розпочав клопотання про всиновлення маленького онука.

Активна громадсько-політична діяльність Насті Грінченко знайшла схвальні відгуки на сторінках тодішніх як галицьких, так і наддніпрянських видань відразу після смерті молодої енергійної української соціал-демократки.

Як видається, перед сучасними дослідниками стоїть завдання створити докладну біографію Анастасії Борисівни Грінченко, все свідоме життя якої було присвячене боротьбі за національно-політичне відродження українського народу.

анастасія грінченко судовий сахаров

Список бібліографічних посилань

1. Грінченко Б. Літературні розвідки, бібліографічні нариси / Упоряд. та ред. А.І. Бардашевська. Херсон, 2000. 56 с.

2. Загірня М. Спогади / Передмова, примітки Л.Л. Неживої. Луганськ: Знання, 1999. 160 с.

3. Клименко Н. Життя крізь ґрати: доленосні сторінки життя ув'язненої Анастасії Грінченко (грудень 1905 р. -- квітень 1906 р.). Історичні джерела в українському інформаційному й освітньому просторі: верифікація та інтерпретація: монографія / Наук. ред. проф. О.О. Салати. Вінниця: ТОВ «Твори», 2018. С. 101-118.

4. Лівицька М. На грані двох епох. Нью-Йорк: Комітет, 1972. 335 с.

5. Лотоцький О. Сторінки минулого. Вид. Укр. Православ. Церкви в США, 1966. Ч. 2. 481 с.

6. Мовчун А. Настя Грінченко. Дивослово. 2010. № 2. С. 59-64.

7. Погрібний А.Г. Борис Грінченко: нарис життя і творчості. К. : Дніпро, 1988. 268 с.

References

1. Grinchenko B. (2000). Literaturni rozvidky, bibliohrafichni narysy. (А.I. Bardashevska,Comp.). Kherson [in Ukrainian].

2. Zahirnia M. (1999). Spohady L.L. Nezhyva (Comp.). Luhansk: Znannia, 160 [in Ukrainian].

3. Klymenko N. (2018). Zhyttia kriz hraty: dolenosni storinky zhyttia uviaznenoi Anastasii Grinchenko (hruden 1905 r. - kviten1906 r.). In O.O. Salata (Ed.), Istorychni dzherela v ukrainskomu informatsiinomu i osvitniomu prostori: veryfikatsiia ta interpretatsiia: monohrafiia (рр. 101-118), Vinnytsia: TOV “Tvory” [in Ukrainian].

4. Livytska M. (1972). Na hrani dvokh epokh. New York: Komitet, 335 [in Ukrainian].

5. Lototskyi O. (1966). Storinky mynuloho. Vyd. Ukr. Pravoslav. Tserkvy v SShA, 2, 481 [in Ukrainian].

6. Movchun A. (2010). Nastia Grinchenko. Dyvoslovo, 2, 59-64 [in Ukrainian].

Pohribnyi A.H. (1988). Borys Grinchenko: narys zhyttia i tvorchosti. K.: Dnipro, 268 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru