Очаків і його околиці на картах і планах експедицій А.Ж. де Лафітта-Клаве 1784 ТА 1787 років

«Лафітт безперечно має вважатися одним з найбільш здібних військових інженерів, яких народила Європа» генерал Бернар-Етьєн-Марі ДювіньоRevue de l'Agenais. 1879. T. VI. P. 415.

Наразі можна констатувати, що історіографія означеної проблематики бере свій початок з 1800 р., коли Ж.Б. Лешевальє у книзі про береги Мармурового та Чорного морів навів значні за обсягом уривки «Записки топографічної щодо берегів Чорного моря» 1784 р. А.Ж. Лафітта-Клаве та його ж лист про штурм турками Кінбурнської фортеці, написаний в Очакові 05.10.1787 р.Voyage de la Propontide et du Pont Euxin. Avec la Carte generale de ces deux mers; le Tableau des meurs, des usages et du commerce des peuples qui les habitent; la Carte particuliere de Plaine de Brousse en Bithyne, celle du Bosphore de Thrace, et celle de Constantinople accompagnee de le descriptium des Monuments anciens et modernes de celle Capitale. Par. J.B. Lechevalier, membre de la Societe libre des sciences et arts de Paris; des Academies d'Edinbourg, de Gottingue, de Cassel et de Madrid. Vel. ІІ: Paris, 1800. Р. 348-356. Див. також: Сапожников И.В. Миссия Лафитта-Клаве в Очаковской области и Буджаке в 1784-1788 годах. Stratum plus. 2001-2002. №5. С. 496-497, 499501.

Інша історія сталася з травелогом Лафітта про подорож до Очакова навесні 1787 р. Спочатку його опублікували анонімно російською у Санкт-ПетербурзіОписание пути от Константинополя до Очакова. Санкт-Петербург, 1821. 92 с., а 1999 р. автор цих рядків визначив автора книги та перевидав її текст в українському перекладі. Щоправда, в ній околицям Очакова присвячено лише півтори сторінки, де йдеться про постачання питної води до фортеці та її передмість: «Після переправи через озеро [Березанський лиман] дорога тягнеться берегом, а на горі його, справа від дороги, є балка. Далі вона спускається в долину Метелі, де є джерело з такою ж назвою. Це джерело на лівому березі балки не рідко пересихає й обладнане великою ємністю довжиною до 20 туазів [40 м] і шириною близько 10 футів [3,0 м]. Також є дерев'яні містки, щоб брати воду відрами, виливаючи її потім у діжки на одноконних возах, котрі безперервно приїздять з Очакова. Ця водойма споруджена досить погано з непридатного каміння, вкрита дерев'яним гонтом і майже зруйнована. Спосіб, яким беруть воду, каламутячи її, геть незручний. Для цього можна було б застосувати простіші, міцніші, а головне - набагато зручніші засоби. З Метелі до Очаківа лише три чверті години ходу. По дорозі є дві безводні балки, в яких можна заховатися від гарматних обстрілів з фортеці. Відстань між верхів'ями цих балок складає лише 1500 чи 1800 туазів. Далі, залишаючи з правого боку сади і передмістя молдован, дорога приводить до укріплень передмістя Очакова через браму Метелі. Очаків - колись доволі багатолюдна фортеця на правому березі Дніпра в його гирлі. Раніше в ній було від 8 до 10 тис. мешканців, включно з трьома його передмістями, але тепер є ще одне нове, в якому живуть татари - вихідці з Криму»Сапожников І.В. Хаджибей та Північне Причорномор'я 1780-х років. Іллічівськ, 1999. С. 60-73, дод. 2-3..

Важливим моментом стало виявлення А.Л. Бертье-Делагардом у 1895 р. місця зберігання майже усієї «російської частини спадку» А.Ж. Лафітта-Клаве, яка описана таким чином: «В тому ж архіві [Головного штабу в Санкт-Петербурзі] я бачив цікаву оригінальну докладну записку французького інженера Lalitte-Clavе з додатками, яка стосується Очакова й Одеси. Як ця записка потрапила до архіву, я зрозуміти не можу, ймовірно після взяття Очакова, але вона складалася головним інженером з тих, яких французький уряд, незважаючи на явне обурення Катерини II, посилав на допомогу туркам. Записка була подана великому візирові в Константинополі 30 жовтня 1784 року, а сам Лафітт згодом, перед другою турецькою війною, під час приїзду Катерини на південь Росії, знаходився в Очакові, зміцнюючи його, в очікуванні війни з росіянами. В Очакові він був не один і на одному з багатьох дуже цікавих планів Очакова, що зберігаються в архіві (який був знятий французькими інженерами і дістався нам, ймовірно, разом з самою фортецею), поза її стінами, осторонь нинішнього села Бейкуш, показаний французький квартал з кількох будиночків і парку з фонтанами. У своїй записці Лафітт, описуючи береги Чорного моря, вказав на слабкість оборони населених пунктів і подав проекти бажаних, на його думку, укріплень»Бертье-Делагард А.Л. Сообщение о виденных в Петербурге нумизматических коллекциях и о картографических документах архива Главного штаба. Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИД). 1896. Т. XIX. С. 65..

Тоді вчений і уявити собі не міг, що згадані плани та документи були здобуті не в битві, а куплені у Константинополі в іншого французького інженера та подвійного агента в Порті Оттоманській Ф. Кауффера у 1793-1798 рр. Більшість зберігається в МосквіПерший неповний перелік оприлюднений у 1910 р.: Каталог Военно-ученого архива Главного штаба / сост. Бендер. Т. III: Отд. ІІІ, ZV, VI, VII, VIII, IX и X. Санкт-Петербург, 1910. IV, 468 с. і серед них у копіях і навіть оригіналах присутнє чимало документів обох експедицій А.Ж. Лафітта-Клаве, зокрема, пов'язаних з Очаковом і його околицямиСапожников І. Из истории фортификации и картографирования Бессарабии и Молдовы: работы Ф. Кауффера 1793-1797 годов. Tyragetia. 2016. Vol. X. №2. С. 75-77.. Додамо, що плани цього автора були використані у 1807 р. в атласі «Чертежи и описания проливам Константинопольскому, Дарданельскому и главним местам турецкого владениям»Собраны и гравированы 1807 года... при Депо карт из разных оригинальных чертежей и рукописей, в оном Депо хранящихся. Санкт-Петербург, 1807. 12 л. Ще через 2-3 роки Дюверне де Преслі (Прайлі) двічі опубликував статтю про роботи 1784 р. в затоці Бургас (Болгарія): Lafitte- Clave A.-J., Duverne de Presle. Reconnoissance nautique et militaire du Golfe de Bourgas, au Nord-Est de Constantinople. Annales des sciences et des arts. 1809. Vol. І. Paris, 1810. Р. 58-59.. Що стосується його ж «Записки щодо приведення до оборонного стану Очаківської фортеці та її околиць» від 30.10.1784 р., раніше використаної О. ШмідтомШмидт А. Херсонская губерния. Материалы для географии и статистики. Ч. 1. Санкт- Петербург, 1863. С. 144-145. та А.Л. Бертье-Делагардом, то у 1906 р. її частково опублікував Ф. Ковалевський, а ще пізніше републікував автор цієї статтіКовалевский Ф. Остров Березань (Военно-исторический очерк). ЗООИД. 1906. Т. XXVI. С. 48-52. (протоколы); Сапожников І.В. Штурм острова Березань чорноморськими козаками. Київ- Іллічівськ, 2000. С. 101-103..

Стосовно більшої за обсягами «французької частини» архіву А.Ж. де Лафітта-Клаве зазначу, що перша її характеристика була зроблена ще у 1890-х рокахТМіп M. Les pepiers du general Lafitte-Clave. Bulletin historique et philologique du Comite des travaux historiques et scientifiques. 1893. №1. P. 61-63., а сучасні місця зберігання її часток описав Я. МатвіїшинМатвіїшин Я. Україніка в Департаменті Наземної армії Франції. Silva Rerum. Зб. наукових праць на пошану проф. А. Перналя. Львів, 2007. С. 259-285; Матвіїшин Я. Картографічна україніка в архівах Морської служби Франції. Українське джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни на порозі ХХІ ст. Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої 85-літтю від дня народження Ярослава Дашкевича (13-14 грудня 2011 р., м. Львів). Львів, 2013. С. 263-291. та інші дослідники. Однак, і досі лише невелика кількість карт і планів укріплень Босфору, узбережжя Кавказу, а також Очакова та Березані можна без проблем знайти на сайті «Gallica» Національної бібліотеки Французької Республіки. Зауважу також, що наші знання про діяльність А.Ж. Лафітта-Клаве у Порті Оттоманській, особливо стосовно діяльності двох експедицій в Очакові та навколо нього були б пунктирними без публікацій частини листування Лафітта 1784-1788 рр. Ж.-Г. Кудер де ФонлонгомFonlongue de. Op. cit. Р. 393-438. і публікація у 1998 та 2004 рр. дослідником Д. Аноятісом-Пеле значного за обсягом корпусу документів інженераLafitte-Clave. Journal d'un voyage sur les cotes de la Mer Noire du 28 Avril au 18 Septembre 1784. Istanbul: Isis, 1998. 180 р.; Lafitte-Clave. Memoire topographique sur les cotes de la Mer Noire. Journal d'un voyage sur les cotes de la Mer Noire du 28 Avril au 18 Septembre 1784. Istanbul: Isis, 1998. P. 6-24; Lafitte-Clave. Journal d'un officier Frangais a Constantinople en 1784-1788, published by Dimitris Anoyatis-Pele. Thessalonique, 2004. 400 p. та ін.. З рукописів по темі залишаються неопублікованими травелог про подорож місії з Очакова в листопаді 1787 р. (див. нижче) та «Записки» і «Нотатки до карти Чорного моря з маршрутом» про експедицію 1784 р. Дюверне де Прайли«Memoire sur la navigation dans la mer Noire, resume d'apres les journaux de voyage par M. Duverne de Prayle, enseigne de vaisseau pendant la campagne de 1784»; «Notes sur differents points de la mer Noire qu'on a distingues sur la carte par des lignes rouges et des numeros tires de la lettre de M. Duverne de Prayle» (Arhives de Marine, 3 JJ 231). Див.: Lesure M. Les sources de l'histoire de Russie aux Archives Nationales. Paris - La Haye, 1970. Р. 419., але останні компенсує щоденник Лафітта 1784 р.

Таким чином, джерельна база є значною за обсягом і різнобічною за змістом, але майже неопублікованою у частині картографічних матеріалівКаталог... С. 387, 455; Карти і плани в джерелознавчих студіях Лідії Пономаренко: з описом картографічних джерел Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського та додатком відомостей про карти і плани з історії України в російських архівних та рукописних зібраннях / А.В. Пивовар (упор.). Київ, 2012. С. 400, 434-440 та ін.; Lesure M. Op. cit. Р. 419-420; Матвіїшин Я. Вказ. праці.. Останні ми й розглянемо, охарактеризувавши експедиції, склад їх учасників, завдання та виконані роботи.

Перша місія в Очакові

До складу першої морської експедиції А.Ж. Лафітта-Клаве на чотирьохгарматному вітрильнику (кирлангичі) входили: лейтенант флоту Дюверн де Прайлі (Duverne de Praile)Лафітт дав йому таку характеристику: «Месье Дюверн, прапорщик - молода людина, сповнена таланту і знань, здійснив це [експедицію] разом зі мною і отримав усю інформацію, що стосується флоту», займаючись переважно гідрографією. Див.: Fonlongue de. Op. cit. Р. 395., географ, кресляр (малювальник) Пуаро (dessinateur Poirot), перекладач (драгоман) Грегорі Міран (Gregoire Miran) і троє слуг. Нещодавно Я. Матвіїшин знайшов цікаві подробиці про Дюверна. Виявляться, що на підмогу «пану де ля Фітт, королівському інженеру, на якого покладено обов'язок зйомки портів Чорного моря, мав прибути офіцер королівського флоту, який своїми знаннями у навігаційній справі зможе сприяти удосконаленню місії». Під час плавання Дюверн повинен був вести журнал, в якому треба було занотовувати «спостереження над пануючими вітрами, періодичністю бризів, напрямком течій..., описувати конфігурацію земних височин, дуже часто зондувати [глибини] і викреслювати зондувальні таблиці», допомагати «в топографічних операціях» Лафітту-Клаве, який «взявся знімати детальні плани головних портів та їх околиць», виявляти наявність корисних копалин і будівельної деревини, брати зразки покладів. На додачу Дюверн мав «зробити начерк мемуару про навігацію на Чорному морі, в якому, беручи до уваги положення різних портів по відношенню до Криму», відредагувати «всі ці загальні спостереження», узгодивши їх з даними Лафітта-Клаве. Про все зроблене Дюверн мав доповісти маршалу де КастрьєМатвіїшин Я. Картографічна україніка. С. 279-270..

Стоянка корабля в Очакові тривала з 5 до 27 червня і під час неї група здійснила детальний огляд фортифікації та низку поїздок на човні для описів і вимірювання глибин у пониззі Дніпро-Бузького (з наближенням до фортеці Кінбурн) і Березанського лиманів і прилеглої акваторії Чорного моря (з відвідуванням о. Березань - Ада)Lafitte-Clave. Journal d'un voyage. Р. 54-69.. Сказане свідчить про те, що до завдань місії в Очакові входила топографічна зйомка фортеці та її достатньо широких околиць. Матеріали (описи, плани та проекти) двох поїздок автор вже опублікував і проаналізував у низці статей. Йдеться про дослідження французами Березані 21 червняСапожников И.В. Очерки истории исследований Ольвии и Березани: до начала ХІХ ст. от Р.Х. Stratum plus. 2001-2002. №3. С. 459. Рис. 4 та ін. та гирла р. Богу (до руїн Ольвії) 25 червня 1784 рокуСапожников І.В. Ольвія та її околиці у XVIII - на початку ХХ ст.: топографо-історіографічні нариси. Археологія і давня історія України. 2021. Вип. 3 (40). С. 354. Рис. 2..

У результаті цих зйомок з'явились рукописні кольорові: загальна карта району (Дод. 1784-1), плани Очакова (Дод. 1784-2) та замку Ґассан-Паша (Дод. 1784-3), причому на перших двох у техніці аплікації зображені також проекти реконструкції Очаківської фортеці, замку Ґассан-Паша та фортеці Березань (Рис. 27). Оглядова мапа охоплює територію від мису Аджияск (Adji Hassan, або Аджи- Ґасан) з однойменним населеним пунктом (Рис. 6) до пониззя Дніпро-Бузького лиману, включаючи Кінбурнську (Kilbourn) косу з фортецею (Рис. 7). На ній присутнє пониззя долини Березанського лиману (Rivere et lac Berezen) та увесь лиман Бейкуш з балкою Метелі (нині Ковакіною), яка не підписана, а лівий приток лиману Бейкуш (де с. Ближній Бейкуш) не показаний. Поряд, на степу навколо Очакова позначені: три кургани - нині Потьомкіна, Суворова й один ближче до міста, на краю фруктових садів, причому тільки перший підписаний Butte ou ancien tombeau (Курган, або старовинна могила); початок Chemin de Balta (дороги в Балту), шлях від міста над береговим урвищем до двох хуторів на лівому березі лиману Бейкуш і ще один неординарний об'єкт, про який скажемо окремо.

У щоденнику Лафітта 15.06.1784 описано, як він, оглядаючи разом з Пуаро берег Дніпра від верхнього укріплення до рибальського хутора, на краю крутого урвища, між ярами «знайшли залишки давнього редуту (anciene Redoute), який маршал Мініх, ймовірно, побудував у 1737 році, щоб відбивати контратаки. [Звідси] до міста тягнуться також декілька ровів, які могли бути окопами росіян чи турків, а радше останніх. З іншого боку, у всій цій частині [степу] ми не бачимо жодних залишків обробленої землі, [поверхня] якої тут дуже рівна, маючи лише незначний нахил у бік міста: в далині є кілька невеликих курганів, які слугували могилами»Lafitte-Clave. Journal d'un voyage. P. 58.. Якщо ми повернемося до аналізу карти, то побачимо в цьому місці, а точніше за 620 туазів (близько 1,2 км) від І-го бастіону старої фортеці, на краю урвища зображення прямокутного (із округленими кутами) простору, який з трьох боків обнесений валом і має розміри 310x220 м. Від нього у південно- західному напрямку, після невеликої перерви, тягнеться майже до початку узвозу в рівчаку уривок прямого валу довжиною ще приблизно 250 м (Рис. 5). історичний археологічний картографічний фортифікаційний очаків

Розуміючи, що будь-яке датування цього укріплення (городища) без знахідок з нього є марною справою, скажу, що влітку 1851 р. фінський вчений, доцент В. Лагус разом з місцевими фахівцями з історичної географії, професорами П.В. Беккером і Ф.К. Бруном шукали тут місце стоянки шведської армії 1709 р., а точніше - намет самого короля Карла ХІІ, й описали його таким чином: «Відразу після описаних валів [біля с. Куцуруб] починаються в безлічі інші, що тягнуться до самих воріт Очакова. Щоправда, вони, судячи з вигляду, з'явилися переважно пізніше і насипані росіянами під час облоги Очакова. Тим не менш, всі ці вали збивали нас з пантелику...»Сапожников І.В. Лагус і його листи про подорож 1851 року з Одеси до Ольвії та слідами армії Карла ХІІ. Старожитності Лукомор'я. 2021. №4 (7). С. 42.. Ці слова підтверджує «Карта Очаковского берега, части Кинбурской косы и острова Березани», знята у грудні 1788 р. На ній позначено п'ять осадних редутів Г.О. Потьомкіна, а №1 з них позначений десь на місці «старого редуту» Лафітта, щоправда всі вони мали набагато менші розміриСайт Костромского музея.

Пошук об'єкту серед відомих археологічних пам'яток також не дав результату. Найближче до нього поселення Очаків ІІІ знаходиться за 800 м на північний захід від Цивільного порту, на краю корінного берега лимануГребенников В.Б., Каражей О.М., Яценко С.М. Пам'ятники археології Очаківського району (каталог- довідник). Миколаїв, 2011. С. 16.. Воно віддалене на 1,21,3 км на північний схід від розшукуваного нами укріплення, яке, у свою чергу, слід шукати в Очакові в районі віртуального перехрестя вул. Лиманної та Дніпровської.

А зараз розглянемо планіграфію міста та фортеці Очаків 1784 р. Вона дуже інформативно репрезентована на плані Лафітта «Очаків з прожектами» (Дод. 1784-2), але не використана у статтях з так званої «історичної топографії» ОчаковаБеляева С.А. Турецкая крепость Озю (Очаков): некоторые материалы исторической топографии. От Стамбула до Москвы. Сборник статей в честь 100-летия проф. А.Ф. Миллера. Москва, 2003. С. 161-170; Красножон А.В. Историческая топография городов Северо-Западного Причерноморья по материалам картографии второй половины XVIII в. Dunarea - Nistru: Anuar. 2017. Vol. 5. Р. 125-128, рис. 5., хоча один з авторів в іншій роботі наводить його фрагментКрасножон А.В. Фортеці і міста Північно-Західного Причорномор'я. Одеса, 2018. Рис. 89.. Отже, ситуація виглядає таким чином. За межами зовнішнього укріплення показані: на північний захід сади вздовж берега моря і доріг на Метелі та Бейкуш (не підписані); між садами та північно-західним кутом названого земляного укріплення - «Мале передмістя» з садами молдован (Petit Fauxbourg & Jardins des Moldaves); на нижній терасі під укріпленням ще одне, менше передмістя, підписане як «Будинки і сади» (Maisons еt Jardins); ще південніше, на мисі - «Передмістя Ґассан-Паша» (Fauxbourg de Hassan-Pacha) і сам форт з такою ж назвою (Дод. 1784 24).

Крім того, між двома останніми передмістями позначені два вітряні млини та озеро, які не підписані (Рис. 3-4).

Слід сказати, що так зване «Велике передмістя» (Grand Fauxbourg) знаходилося в середині зовнішнього укріплення (Рис. 3), де планувалось створення або реконструкція Продуктового базару (позначений літерою В). Вище в цитаті з книги А.Ж. Лафітта-Клаве про подорож 1787 р. йшлося про чотири передмістя Очакова, в молодшому з яких «живуть татари - вихідці з Криму»Сапожников І.В. Хаджибей... С. 72.. Аналіз наведених карт і планів дозволяє стверджувати, що татари, які емігрували з Криму після приєднання до Російської імперії у 1783 р., поселилися у найменшому передмісті, підписаному «Будинки і сади» (Рис. 3-4).

Щодо храмів, то на «Плані Очакова з проектом» (Дод. 1784-2) присутні п'ять мечетей: дві в середині Старої фортеці позначені відповідними позначками з №/№17. Решта, відмічена такими ж позначками (без номерів), знаходилась у Великому передмісті, у передмісті Ґассан-Паша (обидві з написом «Мечеть»), а остання поза межами укріплень, справа від дороги в Метелі, перед початком садів з позначкою та підписом «Мала мечеть» (Petitte Mosque) (Рис. 2-4). Не заглиблюючись в історію і проблеми локалізації мечетей Очакова з XVII ст., які автор розглянув у спеціальній статті, обмежусь висновком: «наприкінці існування османського Очакова тут було 3-4 мечеті, з яких жодна повною мірою не відповідає опису Евлія Челебі 1657 року»Сапожников И. Мечети XVII-XVIII вв. Буго-Днестровского междуречья. Південний захід. Одесика.

2017. Вип. 23. С. 14.. Сьогодні вже доведено, що в середині укріплень діяли чотири мечеті (Рис. 2-4) і ще одна, невідома раніше Мала мечеть - на Метелінській дорозі (Рис. 1, 4).

Тепер перелічимо такі об'єкти фортифікації Очакова, як башти, бастіони, батареї та ін. (всі у Старій фортеці): на сході кутовий - бастіон Алібей (Рис. 2, 1), на північному сході - бастіон Перший (Рис. 2, 3), на півночі - бастіон Коменданта (Рис. 2, 4), на півночі - північному заході - бастіон Плаский Сирота (Рис. 3, 5), на північному заході-заході - бастіон Старий (Рис. 2, 6), на заході-південному заході - бастіон Константинопольської брами (Рис. 2, 8), на півдні кутовий - бастіон Ахмета аґи (Рис. 2, 10), на півдні над лиманом - батарея Нова Морська (Рис. 2, 11), на південь- південний схід, над лиманом - башта Стародавня (Рис. 2, 13), між бастіоном Першим і брамою Кривою та між бастіоном Константинопольської брами та брамою Ґасан Паша - стояли склади Порохові, криті деревом та ґрунтом (Рис. 2, 16).

За матеріалами 1784 р. можна було б детально охарактеризувати графічні проектні рішення реконструкцій Очаківської фортеці (Рис. 1-2, 3) укріплень на острові Березань (Рис. 6), форту Ґасан Паша (Рис. 4) і нової батареї на мисі Аджи-Ґасан (Рис. 6), але перший проект декілька разів змінювався та все ж не був до кінця втілений у життя через початок війни, а решту останніх, судячи з усього, навіть не намагалися розпочати.

Друга місія в Очакові

Ця Очаківська експедиція, виїхавши з Константинополя 5 квітня, прибула на місце 23 квітня 1787 р. та залишила його у листопаді того ж року. В ній, крім Лафітта, брали участь картограф Шарль д'Абанкур (d'Abancourt, Charles-Francois Frerot; 1756-1801), перекладач Грегорі Міран і так званий «загін артилеристів» у складі сержанта, капрала, каретника та коваля, які виїхали до Очакова морем, супроводжуючи екіпажі з інженерним обладнанням і реманентом. Але, можливо, що пізніше до них доєднались інші особи. Сказане підтверджує той факт, що деякі учасники місії разом з її керівником брали участь у невдалому штурмі Кінбурну 1 жовтня 1787 р., причому тіла трьох вбитих французів (визначених як «інженери») росіяни нібито знайшли на полі битви поміж загиблими мусульманами. Цього разу головним завданням експедиції була реконструкція фортифікаційних споруд Очакова, але не за проектами 1784 р., а згідно суттєво спрощеної схеми.

Після неодноразових і наполегливих вимог російської влади А.Ж. Лафітта-Клаве в листопаді 1787 р. відізвали з Очакова до ФранціїСапожников И.В. Миссия... С. 495-500; Lafitte-Clave. Journal d'un officier... Р. 375.. Про це написав сам інженер 23 грудня начальнику фортифікації французької армії Ш.Р. де Фуркруа (Charles Rene de Fourcroy): «Я виїхав з Очакова 8 листопада поточного року, згідно з наказом посла, і прибув сюди [до Константинополя] лише 12 числа цього місяця. Я проїхав через Бендери, Яси, Букарест, Тернову [Велике Тирнове] та Адріанополь. Як тільки мені випаде хвилинка відпочинку, я матиму за честь надіслати вам щоденник двох моїх подорожей [до Очакова та у зворотному напрямку], які були здійснені різними маршрутами»Lafitte-Clave. Journal d'un officier. Р. 377..

З цією експедицією пов'язана група документів, підписаних особисто А.Ж. Лавіттом-Клаве: «План Очакова» (Дод. 1787-2), «План Очакова з проектами», до якого додана «Записка про найкращі засоби негайного введення Очакова в стан оборони». (Дод. 1787-3 і 3а). Ще два плани належать Ш. д'Абанкуру - Кінбурнської битви та загальний план Очакова (Дод. 1787-4 і 5), з яких другий, не дивлячись на великий масштаб, є більш інформативним і цікавим. До речі, саме він дозволив розкрити загадку ще одного анонімного і неопублікованого «Плану міста Очакова з приміщеннями (житлом) для французьких офіцерів, зведеними у 1786 р.» (Дод. 1787-1).

Нагадаю, що на останній документ А.Л. Бертьє-Делагард звернув увагу в Санкт- Петербурзі ще у 1895 р., побачивши на ньому «французький квартал з кількох будиночків та парку з фонтанами» (див. вище). Тепер, завдяки Ш. д'Абанкуру стало відоме місце, де члени місії мешкали у 1787 р. Воно розташовувалось за межами фортеці, між дорогами на Метелі та Бейкуш, на краю Молдовської магали (Рис. 8). Лафітт написав про нього: «Ми оселилися в слободі Молдован, де займаємо три будинки. Кажуть, що той, де я живу, спеціально для мене паша купив за 40 піастрів, з чого легко зробити висновок, що ми не розкошуємо. Більше того, можна сказати, що якщо в цій країні і є розкіш, то вона вже точно проявляється не в красі чи зручності житла»Fonlongue de. Op. cit. Р. 412..

Проблема розташування брам Внутрішньої фортеці та до Великого передмістя, розглядається тут тому, що через реконструкцію 1787 р. їх кількість і номенклатура, порівняно з 1784 р., могла змінитися. Перелік воріт першої групи з назвами та кількістю брам другої групи склав А. Русов: «У напрямку до нинішнього Миколаєва в них [стінах внутрішньої фортеці] було дві брами: Водяня біля самого берега і Крива над узгір'ям; у північно-західній стіні були ворота Бендерські, а у південно-західній - Стамбульські та Гассан-Пашинські. Від останніх йшла дорога до вежі [замку] Ґасан-паша. Навколо нагірної сторони фортеці простягався гласіс, оточений другим валом ретраншементу, який мав чотири брами: на північний схід, північ, північний захід і південний захід»Русов А. Осада и взятие Очакова (1788). Киевская старина.1888. №12. С. 561.. Він майже співпадає з даними Ш. Абанкура 1787 р., крім того, що на його плані на півдні нової Зовнішньої фортеці позначена брама, яка вела з Великого передмістя до форту Ґасан-паша (Рис. 8). Саме її з плану Лафітта (Дод. 1787-2) А. Красножон переніс на свою схему, назвавши Великою фортечною брамою, хоча не до кінця зрозуміло, чи то її справжня назва, чи ознака розмірів спорудиКрасножон А.В. Фортеці... Рис. 91, 7; рис. 31, 5 на с. 284..

Тепер у тій же послідовності наведемо перелік брам за планом А.Ж. Лафітта- Клаве 1784 р.Назви по А. Русову наведені у круглих дужках. Стара фортеця: Дніпровська (Водяна, рис. 2, 12), Крива (так само, рис. 2, 2), Бендерська пропущена, але є на іншій мапі (Рис. 3 і 5), Константинопольська (Стамбульська, рис. 2, 7), Ґасан Паша (так само, рис. 2, 9). Зовнішня (нова) фортеця: Мучеників (№1, рис. 3, 21), Метелі (№2, рис. 3, 22), Сина Учителя (№3, рис. 3, 23). Четвертої (так званої Великої - ?) на той час могло ще не бути, хоча сам узвіз (вул. Суворова, що переходить у Приморський спуск) існував здавна та зберігся донині на захід від Миколаївського собору (колишньої мечеті). Таким чином, на кінець 1787 р. в Очакові було 10 брам, не враховуючи воріт замку Ґасан ПашаДля порівняння скажу, що А. Красножон для 1787 року локалізував лише 7 брам (більшість без назв), хоча кількість мечетей визначив вірно. Див.: Красножон А.В. Вказ. праця. Рис. 31 на с. 284..

Втім, автор не буде стверджувати, що проблема брам Очакова, а передусім їх назв, вже остаточно вирішена. Справа в тому, що в листах Лафітта, де з подробицями описані будівельні роботи 1787 р., що мали місце переважно на Верхній фортеці, неодноразово названі брами Мучеників (Martirs, рис. 3, 21) і Метелі (зліва від ІІІ-го редану, рис. 3, 22), але жодного разу не використовується назва Брама Сина Учителя. І-м і ІІ-м реданами (рис. 3, 23). Крім того, інженер кілька разів називає Константинопольську браму Стамбульською, а в одному листі згадав про встановлення рам до брами Хаджи Оглу (Haja Oglou), не уточнюючи, чи фортечна вона і де знаходитьсяFonlongue de. Op. cit. Р. 376, 418, 423, 426 та ін..