Історія "для народу": творча спадщина М.Костомарова у світлі культурно-просвітницьких пропозицій читання другої половини ХІХ — початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія «для народу»: творча спадщина М. Костомарова у світлі культурно-просвітницьких пропозицій читання другої половини ХІХ -- початку ХХ ст.

Вікторія Волошенко

кандидатка історичних наук, доцентка, доцентка кафедри теорії та історії держави і права, Національний транспортний університет (Київ, Україна); ад'юнкт-дослідниця,

Ґданський університет

(Ґданськ, Польща)

Анотація

спадщина костомарова історичне знання

Метою статті є дослідження способів популяризації творчої спадщини М.Костомарова в афірмативно-дидактичній «народній літературі» й супутніх виданнях. Методологія дослідження поєднує інструментарій дослідницьких полів історії книги та читання й історіографічних студій, з акцентом на уявленнях просвітників, які пропонували «порядок книг» (Р.Шартьє) освітянам і селянам-читачам. Застосовано метод класифікації показників популярності друкованих видань А.Жбиковської-Мігонь. Наукова новизна. Виявлено комплекс видань, автори яких популяризували спадщину М.Костомарова. Окреслено напрями апропріації його текстів та ідей. На підставі аналізу текстів покажчика «Что читать народу» та з огляду на ціннісні орієнтації його впорядниць (Х. Алчевської, О.Калмикової й ін.) схарактеризовано вироблену ними модель упорядкування популярного історичного знання. Висновки. Просвітники інтерпретували погляди М.Костомарова в дидактичних, науково-популярних і художніх виданнях, перепризначали його твори для читання «народу», аналізували в допоміжній бібліографії. Авторки покажчика «Чточитать народу» узагальнили цей досвід та інструменталізували спадщину вченого при визначенні «порядку» укладання афірмативно-дидактичних праць. Вони підносили поєднання ним науковості й літературності у викладі матеріалу, наголошували вагомість культурної історії та значення фольклору у вивченні минулого «народу». Пропагування доробку фахового історика сприяло формуванню модерних форм горизонтальної міжкультурної взаємодії, диференціації читачів не за соціальним статусом, а за освітнім рівнем; відповідало на виклики націєтворення та потреби корекції ідентифікаційного вектора популярного історичного знання. Враховуючи напрацювання М.Костомарова, свої візії майбутнього пропонували прихильники імперської ідентичності, представники українофільського й українського проектів. Харківські просвітниці у його творах убачали орієнтир для розміщення тем з української історії у просторі загальноімперського популярного історієписання, і водночас долучилися до творення українського культурного поля. Згасання затребуваності ідейної багатовалентності спадщини вченого корелювало з радикалізацією суспільно-політичних настроїв та змінами вимог до популярних видань.

Ключові слова: афірмативно-дидактична історіографія, «народна література», популярне історичне знання, селянство, просвітники-популяризатори, ідентичність.

Abstract

ViktoriiaVoloshenko

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,

Docent at Department of Theory and History of State and Law,

National Transport University (Kyiv, Ukraine);

Adjunct-Researcher,

University of Gdansk

(Gdansk, Poland),

History “for the People”: M.KostomaroVs Creative Heritage in the Context of Cultural and Enlightened Reading Proposals in the Second Half of the Nineteenth -- the Beginning of the Twentieth Century

The aim of the article is to study the ways of M.Kostovarov's creative heritage popularization in affirmative-didactic “popular literature” and related publications (social and cultural approach). The research methodology combines the tools of research fields of the history of books and reading and historiographical studies with an emphasis on the ideas of the educators who proposed “the order of books” (R.Chartie) to the tutors and village readers. The role of popularizers is highlighted with regard to R.Chartie's analysis of “the author's figure”. The method of classification of the indicators of the printed editions popularity by A.Zbikowska-Migon is applied. Scientific novelty. A complex of the editions, the authors of which popularized the scientific heritage of M.Kostomarov is revealed; the directions of approbation of his texts and ideas are outlined; on the basis of analysis of the texts from “What to Read to the People” (“Chtochitatnarodu”) and from the point of view of the value orientations of the compilers (Kh.Alchevska, O.Kalmykova and others) the model of organizing of popular historical knowledge constructed by them is characterized. Conclusions. The educators interpreted M.Kostomarov's views in didactic, popular science and art editions; reassigned his works for reading to “the people”; and analyzed them in an auxiliary bibliography. The compliers of “What to Read to the People” summarized this experience and instrumentalized the heritage of the scientist in determining the “order” of the affirmative-didactic works. They approved of the M.Kostomarov's combination of science and literature in the presentation of the material, noted the importance of cultural history and folklore in the study of the past of “the people”. The promotion of the heritage of the professional historian contributed to the formation of modern forms of horizontal intercultural interaction, differentiation of the readers not by the social status but by the educational level; answered the challenges of nation creation and needs in correction of the identification vector of popular historical knowledge. Taking into account M.Kostomarov's achievements, the supporters of the imperial identity, representatives of Ukrainophilian and Ukrainian projects formulated their visions of the future. In his works Kharkiv educators saw a reference point for placing the topics of Ukrainian history in the space of general imperial popular historiography, and at the same time joined the creation of the Ukrainian cultural field. Fading demand for the ideological multivalence of the scientist's legacy correlated with the radicalization of socio-political sentiments and changes in requirements for popular publications.

Keywords: affirmative-didactic historiography, “popular literature”, popular historical knowledge, peasantry, educators-popularizers, identity.

У 1884 р., за рік до відходу з життя М.Костомарова, світ побачив перший том аналітичного бібліографічного покажчика «Что читать народу», в історичному розділі якого впорядники (педагоги, згуртовані навколо харківської жіночої недільної школи на чолі з Х.Алчевською) вперше систематизували спорадичні спроби популяризації творчої спадщини вченого в «народних виданнях» (комплексі друкованої продукції, яка створювалася з комерційною або просвітницькою метою «для народу», передусім селянства, і від 1848 р. перебувала під контролем держави, чиї цензурні приписи розділяли сфери «простонародного» й «загального» читання). На тлі націєтворчих та емансипаційних викликів, активізації громадських ініціатив із корекції урядових освітніх практик, а також зміни уявлень про обсяги і зміст інформації для реципієнтів-селян, саме у творах професійних істориків новітні просвітники шукали взірці для репрезентації історичних відомостей у популярному форматі. На рубежі ХІХ-ХХ ст. діяльність цих аґентів трансляції наукових знань у межах, ширших, ніж «школа» БулатовМ. Просвіта / освіта // Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. - С.527-528., була позначена народницькими переконаннями у суспільній вагомості місії «просвіти народу», а також риторикою доби Просвітництва з вірою в перетворювальну силу раціонального знання та можливість подолання соціальних бар'єрів у його набутті Склокін В. Російська імперія і Слобідська Україна у другій половині XVIIIст.: просвічений абсолютизм, імперська інтеграція, локальне суспільство. - Л., 2019. - С.228-229.. У наукових працях їх цікавили не лише принципи добору й сортування історичних фактів, але ціннісне наповнення змісту, способи відображення певних візій минулого спільноти, з якою мали ототожнювати себе читачі.

Історіографічний аналіз засвідчує висвітлення в костомарознавстві низки питань, пов'язаних із просвітницькими ініціативами вченого Див.: Гончар О. Микола Костомаров: постать історика на тлі епохи. - К., 2017. - С.48-68, 81-178.. Поза дослідницькою увагою залишається питання сприйняття його текстів та ідей у середовищі авторів, видавців й аналітиків, котрі намагались удоступнити історичне знання для широкої читацької аудиторії. Метою статті є дослідження проявів і способів популяризації творчої спадщини М.Костомарова в афірмативно-дидактичній Про поняття афірмативно-дидактичної історіографії див.: Склокін В.В. Суспільна значущість історії в сучасній Україні: деякі попередні міркування // Харківський історіографічний збірник. - Вип.12. - Х., 2013. - С.24-44. «народній літературі» й супутніх виданнях (соціокультурний ракурс). Завдання полягає у виявленні комплексу видань, в яких автори відтворювали та інтерпретували тексти, ідеї історика; в окресленні напрямів апропріації його творчої спадщини; на підставі аналізу текстів покажчика «Чточитать народу» та з огляду на соціальні позиції й ціннісні орієнтації його впорядниць, розглянути сконструйовану ними, згідно з поглядами М.Костомарова, модель упорядкування популярного історичного знання. Методологія поєднує інструментарій дослідницьких полів історії книги та читання й історіографічних студій, з акцентом на уявленнях просвітників, котрі визначали «порядок книг» Шартьє Р.Письменная культура и общество / Пер. с фр. - Москва, 2006. - С.86-87. для освітян і селян-читачів. Французький історик Р.Шартьє розглядає вказане поняття як лад допоміжної бібліографії, який у суспільних цілях нав'язує певний порядок (пошуку книжок, засвоєння й обігу тексту, передачі сенсів), покликаний впливати на розуміння світу та дисциплінування читача. Роль популяризаторів у визначенні вектора сприйняття доробку М.Костомарова висвітлюється з огляду на аналіз «фіґури автора» Там же. - С.44-77.. Також застосовано метод класифікації показників популярності друкованих видань, вироблений польською книгознавицеюА.Жбиковською-Міґонь, яка виділяє показники літературного характеру (відображення видань у творчості інших письменників, оцінках критики тощо), пов'язані з соціокультурними явищами (зокрема, включення до шкільних програм) та сферою книговидання (вміщення до рекомендованої бібліографії, наявність у бібліотеках тощо) Див.: Рейтблат А.И. От Бовы к Бальмонту: Очерки по истории чтения в России во второй половине ХІХ в. - Москва, 1991. - С.67-68..

Спроби освоєння доробку М.Костомарова, наявні в «народній літературі» з 1860-х рр., засвідчували великий успіх серед нефахової аудиторії творчості цього «кумира суспільства» та «єдиного у своєму роді найпопулярнішого історика» Дорошенко Д.Микола Іванович Костомаров: Його громадська й літературно-наукова діяльність - К., 1920. - С.49, 87.. Після виходу у світ «Богдана Хмельницкого» (1857 р.) ім'я вченого стало відомим не лише в літературних гуртках - його праці були «в усіх на слуху» Вашкевич Г. Из воспоминаний о Николае Ивановиче Костомарове. - К., 1895. - С.2, 4., на них виховувалися «цілі покоління» Дорошенко Д.МиколаІванович Костомаров... - С.49, 87.. Ореол письменницького успіху доповнювала слава «мученика за громадську волю» ПінчукЮ.А.МиколаІванович Костомаров. - К., 1992. - С.10., чия творчість сприймалася як «громадянська акція», а провідна ідея «з народом проти держави» робила його «ідеологом революційного народництва» ГрушевськийМ. Костомаров і новітня Україна: Всорокові роковини // Україна. - Кн.3. - К., 1925. - С.4-5, 19.. Російський книгознавець М.Рубакін, переглянувши звіти найбільших публічних бібліотек імперії за 1891-1892 рр., визнавав, що на той час неабияким попитом серед читачів користувалися твори критика В.Бєлінського, теоретика народництва М.Михайловського, істориків С.Соловйова та М.Костомарова. Дослідник не сумнівався, що праці останнього мали бути в кожній громадській книгозбірні Рубакин Н.А.Этюды о русской читающей публике: Факты, цифры, наблюдения. - Санкт-Петербург, 1895. - С.115, 193-194, 198.. У1896 р. науковець і діяч Харківського товариства грамотності (1869-1920 рр.) М.Сумцовзаявляв про потребу включення писань М.Костомарова до репертуару пересувних бібліотек «для інтеліґенції» Сумцов Н.Ф. Организация общественных и школьных библиотек. - Х., 1896. - С.13-14..

Підвищена увага суспільства до літератури підносила роль самоосвіти як основного способу засвоєння історичних знань. Ознайомленню з доробком ученого сприяло не тільки видання його творів у книжковому форматі, а й оприлюднення в «товстих журналах», які, за специфічної ситуації у книговидавництві, були основною формою поширення літературних текстів, формуючи репутацію автора Рейтблат А.И. От Бовы к Бальмонту. - С.70.. Співпраця М.Костомарова з найбільш авторитетними часописами - «Основа» (1861-1862 рр.), «Вестник Европы» (1866-1918 рр.), «Отечественные записки» (1818-1884 рр.), «Современник» (1836-1866 рр.), «Русская старина» (1870-1918 рр.), «Киевская старина» (1882-1907 рр.) та іншими ПінчукЮ.А.МиколаІванович Костомаров. - С.123. - забезпечувала ознайомлення з його поглядами широкого кола читачів. Так, укладач «народних» брошур В.Маракуєв (?- 1921 рр.) у своїй читачезнавчій праці посилався на думки «історика нашого, М.І.Костомарова», згадуючи про лексичні запозичення з мови простолюду представників освіченого товариства Маракуев В.Н. Что читал и читает русский народ. - Москва, 1886. - С.27.. Б.Грінченко під час навчання в реальному училищі читав усі доступні твори українських авторів (у тому числі М.Костомарова) Над могилою Бориса Грінченка: Автобіографія, похорон, спомини, статті / Упор. С.Єфремов. - К., 1910. - С.6-9.. Пізніше він відзначав, що про вітчизняну минувшину «звичайному інтеліґентові» можна було дізнатися «тільки приватно, читаючи історичні твори» Б.Грінченко- М.Драгоманов: Діалоги про українську національну справу / Упор. А.Жуковський. - К., 1994. - С.50..

Донька викладача міського училища Х.Алчевська не мала змоги здобути шкільну освіту в рідній Борзні Христина Даниловна Алчевская: Полувековой юбилей (1862-1912). - Москва, 1912. - С.11., але булаобізнана в історичній літературі, що доводять її тексти, вміщені в покажчику «Что читать народу». Приміром, наявність «невірних відомостей» у брошурі російського журналіста О.Разіна «Гетман Степан Остряница (1638): Повесть из русской истории» (1868 р.) вона пояснювала зорієнтованістю автора на «Історію русів» - «джерело, яке не заслуговує на довіру». При цьому підкреслювала наукові досягнення М.Костомарова Див.: Что читать народу?: Критический указатель книг для народного и детского чтения / Сост.: Х.Д.Алчевская, Е.Д.Гордеева, А.П.Грищенко, З.И.Дашкевич, Л.И.Дашкевич, Л.Е.Ефимович [та ін.]. - [Т.1]. - Санкт-Петербург, 1884. - С.80.. Свої погляди на творчість історика знана педагогиня виклала в неопублікованій статті «Поети-вчені й наука (М.Костомаров і А.Кримський)» Див.: Ясь О. Між достовірним та уявним: Микола Костомаров як історик-художник // Український археографічний щорічник: Нова серія. - Т.18. - Вип.15. - К., 2010. - С.242.. Обшир видань, прорецензованих у покажчику під її керівництвом, на позір відображає загальноприйняту схему російської історії, але й у 1-му, і у 3-му томах головна увага укладачок та укладачів прикута до праць, автори яких інтерпретували тематику, вузлові проблеми, прийоми історієпи- санняМ.Костомарова. На основі його доробку однодумці Х.Алчевської формували вимоги до укладання афірмативно-дидактичних творів та їх добору для народних бібліотек і читалень.

Крім головної редакторки, погляди вченого у згаданому покажчику пропагувала О.Руднєва. Але авторкою більшості рецензій історичного відділу стала О.Калмикова (1849-1926 рр.). Випускниця Катеринославської жіночої гімназії в різний час працювала на освітянській ниві в Катеринославі, Сімферополі, Харкові, Петербурзі. Вона не лише популяризувала історичні та просвітницькі ідеї М.Костомарова, а й утілювала їх у педагогічній діяльності, впливаючи на формування уявлень про зміст «народної літератури»: вишукувала кошти для підтримки сільських бібліотек; заснувала склад для продажу «народних видань» (1889-1901 рр.), каталог якого слугував дороговказом для комплектування фондів відповідних бібліотек по всій Російській імперії; випустила дві серії книжок «для народу» («Жизньраньше и тепер», «Читальня народнойшколы»), причому більшість текстів написала сама. Після переїзду до столиці в 1885 р. ввійшла до керівництва Санкт-Петербурзького комітету грамотності (1861-1895 рр.) та очолила гурток із дослідження «народної літератури», залучивши до вивчення читацьких смаків книгознавців М.Рубакіна й М.Чехова (1865-1947 рр.) ЖигальцоваЛ. В.А.М.Калмыкова: Педагогическая и общественно-политическая деятельность, 1849-1926 гг.: к истории «женского вопроса» в России: Дис. ... канд. ист. наук. - Москва, 2002.. На сторінках харківського покажчика О.Калмикова розмірковувала, які ідеї М.Костомарова можуть бути сприйняті в «народній» аудиторії. Жалкувала, що через нестачу коштів і вільного часу для читання селянам недоступні монографії відомого історика з їх «науковою точністю й детальністю, а також художністю та загальнодоступністю викладу» Что читать народу?: Критический указатель книг для народного и детского чтения / Сост.: Х.Д.Алчевская, Х.А.Алчевская, М.А.Алфимова, А.Ф.Быкова, М.Г.Гахова, Н.И.Дашкевич [та ін.]. - Т.3. - Москва, 1906. - С.490..

Методичні зауваги О.Калмикової навряд чи можна сприймати суто як її персональну думку, адже томи покажчика «Чточитатьнароду» були результатом консолідованих зусиль. Упродовж періоду існування недільної школи в ній працювали «не одна тисяча вчительок», залучених до щотижневих обговорень поточних питань викладання. У підготовці видань школи активну участь брали й діячі Харківського товариства грамотності та земських структур. Так, із 80 укладачів читанки «Книга взрослых» (1900 р.) половина були лікарями, професорами, вчителями гімназій тощо. Серед інших до цієї роботи долучився й історик, активіст видавничого комітету Харківського товариства грамотності Д.Багалій.

Кристалізація поглядів рецензенток відбувалася у численних дискусіях у середовищі інтелектуальної спільноти, згуртованої навколо школи Х.Алчевської. Методичні зібрання відвідували відомі педагоги М.Корф (1834-1884 рр.), В.Євтушевський (1836-1888 рр.), який у 1878-1882 рр. редагував часопис «Народная школа» (1869-1889 рр.), С.Миропольський (1842-1907 рр.). Останній мав вплив у педагогічному колі як редактор журналу «Народное образование» (1896-1917 рр.) та випущеного Санкт-Петербурзьким комітетом грамотності бібліографічного покажчика «Систематический обзор русской народно-учебной литературы» (1878 р.), спосіб рецензування популярних історичних видань у котрому значно відрізнявся від позиції укладачок «Что читать народу».

Вагомим чинником формування цієї позиції були звивисте плетиво самоусвідомлення Х.Алчевської та, очевидно, цілого грона її соратниць (включно з О.Калмиковою), чия тожсамість мала всі ознаки множинної. Вони обирали російську політичну лояльність як можливість займатися леґальною освітньою діяльністю, але водночас були включені у процеси створення моделей ідентичностей, альтернативних імперській - і не тільки російської «культурної», зав'язаної на канонізації російської літературної класики як національної цінності КаидзаваХ.Распространениечтенияхудожественнойлитературысрединарода и формированиенациональнойидентичности в России (1870-е - 1917) // BeyondtheEmpire: ImagesofRussiaintheEurasianCulturalContext/ Ed. T.Mochizuki. - 2007. - №17. - Р.210-211., а й українофільської, яка на рубежі століть дедалі більше входила у суперечність із самоототожненням українських громадських діячів.

Зовнішні обставини змушували рахуватися з обмежувальним контролем за просвітницькою діяльністю. У 1860-х рр. у власних публіцистичних й епістолярних вправах Х.Алчевська виступала під псевдонімом «Українка», з 1862 р. у жіночій недільній школі «швидко та успішно» вчила дітей рідною мовою за «Граматкою» П.Куліша. Після Валуєвського циркуляра й закриття українських недільних шкіл шукала можливості для леґального, хоч і фраґментарного, ознайомлення учнів з українською мовою та історією. Відновивши діяльність недільної школи вже згідно з офіційними вимогами, запровадила публічні читання позакласної літератури (українсько- й російськомовної на українські теми), проводила шкільні вечори з декламуванням українських віршів і співанням українських пісень Христина Даниловна Алчевская... - С.11.. Просвітниця толерувала навчання селян українською у відкритій нею школі у с. Олексіївка на Луганщині, де наприкінці 1880-х рр. викладав Б.Грінченко.

Водночас Х.Алчевська захоплювалася творами російських письменників, охоче листувалася, зокрема, з Ф.Достоєвським, І.Турґенєвим, хоч її й напружували прояви зверхньо-колоніального ставлення до всього «малоросійського» з їхнього боку Передуманное и пережитое: Дневники, письма, воспоминания / Х.Д.Алчевская. - Москва, 1912. - C.103-104.. Б.Грінченко зауважив «гострий антиукраїнський напрямок» 2-го тому покажчика (1889 р.), в якому не тільки пропагувалася російська література, а й наводилися «розмови селян із поводу прочитаних книжок»: в очах «усякого ворога укр(аїн- ської) літератури» це могло означати, ніби вони «фактами доводять, що народові цему зовсім не потрібно якоїсь нової укр(аїнської) літератури» «.Віддати себе Україні»: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком / Упор. С.С.Кіраль. - К.; Нью- Йорк, 2004. - С.90, 105.. Описи сеансів публічних читань справляли враження, немовби українські селяни мали «імперську російську ідентичність» Ільчук Ю. Як українських селян вчили читати: читацькі експерименти Х.Д.Алчевської, Б.Д.Грінченка і С.Я.Ан- ського на межі ХІХ-ХХ ст. // Україна модерна. - Ч.22. - К., 2015. - С.170..

А.Кримський назвав Христину Данилівну Алчевську «поганою малороскою», яка була«змушена повернутися до українства» під впливом дочки - Христини Олексіївни Алчевської Хоменко В. Агатангел Кримський, якого знаємо. - К., 2019. - С.10.. Вочевидь зміни в оточенні багато у чому зумовили появу у 3-му томі покажчика «Что читать народу» (1906 р.) відділу з оглядами українськомовних популярних видань. До складу редакційної комісії відділу, поміж інших, увійшли письменниця, представниця родини Драгоманових-Косачів О.Судовщикова-Косач, поет О.Олесь (О.Кандиба), громадський діяч, засновник харківського видавництва українських популярних книжок «Вс. І. Гуртом» Г.Хоткевич, активісти національного партійного руху М.Міхновський, Б.Мартос, О.Коваленко. Біографічні та історичні українськомовні видання коментували Х.Алчевська, Б.Мартос, Г.Хоткевич. Симптоматично, що, на відміну від О.Калмикової, вони у своїх рецензіях не згадували про потребу взорування на праці М.Костомарова, хоч, приміром, Г.Хоткевич схвально схарактеризував «Оповідання про Богдана Хмельницького» (1901 р.), автор яких громадівець М.Комаров свого часу переклав українською працю «Богдан Хмельницкий».

Багатошарове ідентифікаційне забарвлення самоусвідомлення старшого покоління рецензенток видання «Что читать народу» позначалося на способах вибору праць і канви їх опису. Відповідаючи на виклики свого часу, саме у творчому доробку М.Костомарова просвітниці шукали ідейну нішу для узгодження культурної роздвоєності між імперією й нацією, «безконфліктного поєднання» загальноросійської та української лояльностей Див.: Смолій В.А., Пінчук Ю.А., Ясь О.В. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник. - К., 2005. - С.170-173.. Воднораз цим активісткам доводилося працювати у сучасному їм культурному просторі, коли праці вченого ставали джерелом натхнення для авторів й аналітиків популярних видань різної ідейної орієнтації.

Примітно, що сам М.Костомаров, наголосивши потребу випуску «поучних книжок» у своїй видавничій програмі 1862 р., уважав зайвим уводити історію «в початковий план вихованя», адже ця наука вимагає «значного ступеня розвитку» Див.: Барвінський О. Погляди Миколи Костомарова на задачі української інтелігенції й літератури // Записки Наукового товариства імени Шевченка. - Т.126/127. - Л., 1918. - С.82.. В останні роки життя мав намір написати популярну історію України для народу «вкраїнською мовою» Дорошенко Д. Микола Іванович Костомаров... - С.78., але не встиг його зреалізувати. Натомість підготував передмову до «Тараса Бульбы» (1874 р.), виданого у Санкт-Петербурзі як «Народное издание №15», що відзначили впорядниці покажчика «Что читать народу» Что читать народу... - [Т.1]. - С.73.. Визнаючи вагу візуальних репрезентацій історичних сюжетів, вони звернули увагу й на посібник В.Прохорова «Альбом рисунков к отечественной истории» (1882 р.), передмову до якого теж написав М.Костомаров. Аудиторією видання вчений бачив тих, «хто займається вітчизняною минувшиною». Складність тексту для розуміння «читачів, незнайомих з історією», зауважила й О.Калмикова, котра рекомендувала альбом для народних бібліотек суто через брак іншого, «доступного за ціною та більш відповідного за змістом» Там же. - С.126-127..

Статусу «народних» окремі праці М.Костомарова набували зусиллями урядовців і просвітян, які визначали їх придатність для широкої читацької аудиторії. Роль чиновників була суттєвою, адже до 1905 р. поповнювати фонди сільських бібліотек (земських, народних, шкільних) можна було тільки тими виданнями, які, крім загального цензурного дозволу, отримували ухвалу вченого комітету міністерства народної просвіти. Зі всього доробку історика комітет допустив до «народних громадських» бібліотек (але не до чисельніших шкільних) заледве дві праці - з огляду на їх потенціал у «патріотичному» (тобто імперському) вихованні. «Повесть о том, как Москва освободилась от поляков» (1866 р.) до початку ХХ ст. сім разів перевидавали у форматі дешевої (7 коп.) брошури. Непомірно дорогою була інша ухвалена - «Богдан Хмельницкий» Примерный каталог книг для сельских и школьных библиотек. - [Чернигов, 1896]. - С.1-2, 12-14.. За її ціну (5 руб.) можна було закупити книжковий фонд для невеличкої сільської бібліотеки. І рекомендували її тільки для дорослих читачів. У міських бібліотеках вибір творів М.Костомарова був ширшим: за свідченням М.Рубакіна, у 1892-1893 рр. робітники із задоволенням читали «Русскую историю в жизнеописаниях её главнейших деятелей» Рубакин Н.А. Этюды о русской читающей публике. - С.115, 193-194, 198..

Із чиновницькими пропозиціями кореспондували ініціативи громадських активістів. У 1886 р. Нижегородський священик та етнограф П. Альбицький(18621922рр.), наголошуючи на потребі «народних книг, доступних для народу за ціною і змістом», «відповідного літературного характеру», згадував про видане «Общественной пользой» оповідання М.Костомарова Вопросы о народном образовании / Сост. П.Альбицкий. - Казань, 1886. - С.58., очевидно маючи на увазі «Повесть о том, как Москва освободилась от поляков». Для простолюду та «освічених читачів» рекомендував цю працю «відомого історика» й редактор історичного розділу «Систематического обзора...», підготовленого Санкт-Петербурзьким комітетом грамотності, виходець з українських теренів Я.Михайловський (1836-? рр.), котрий підкреслив належність твору до «популярно-історичної літератури» як за викладом, так і за змістом Систематический обзор русской народно-учебной литературы / Сост.: С.И.Миропольский, М.И.Соколов, В.П.Острогорский, З.Б.Вулих, В.П.Шемиот, А.П.Доброславин [та ін.]. - Санкт-Петербург, 1878. - С.623.. Це саме видання в покажчику «найкращих книг» для дітей 7-14 років у 1908 р. пропонував російський просвітник О.Лебедєв(18601940 рр.) Лебедев А.И. Детская и народная литература: Опыт руководства для систематического чтения. - 5-е изд. - Нижний Новгород, 1908. - С.47.. Щоправда, він виступав проти монархічно-мілітаристського спрямування офіційного історичного дидактичного наративу.

Оцінка «Повести.» О.Калмиковою була компліментарною з огляду на «ім'я автора», яке «ґарантує правильне висвітлення подій і цінність фактичного матеріалу» Что читать народу... - [Т.1]. - С.511-512.. У 1896 р. брошуру рекомендували для читання дорослих «із народу» діячі Чернігівського земства, просвітницькою роботою в якому опікувався Б.Грінченко. До каталогів сільських бібліотек, а 1898 р. і програм вечірніх занять із дорослими (для «систематичних читань»), вони внесли ще й «Богдана Хмельницкого» Примерный каталог. - С.1-2, 12-14; Опыт программ, выработанных комиссией при Черниговском земском книжном складе для вечерних занятий со взрослыми учениками народных школ. - Чернигов, 1898. - С.6, 25-28.. Якщо однодумиці Х. Алчевської обережно діяли в межах офіційних дозволів, розширюючи урядову пропозицію творів ученого за рахунок видань, випущених у форматі «народних» або, на їх погляд, корисних у дидактичному відношенні, то чернігівські земці зауважили підцензурні твори, цінні для плекання національного самоусвідомлення. Відвідувачам вечірніх занять пропонували читати «Черниговку» Опыт программ. - С.6, 25-28., власний українськомовний переклад якої Б.Грінченко зміг оприлюднити тільки 1908 р. У 1890-х рр., добираючи рідномовний репертуар для селянської читацької аудиторії, просвітник звернув увагу на «Збірник творів» (1875 р.) Галки Ієремії (М.Костомарова), який містив драми «Переяславська ніч» і «Сава Чалий», низку віршів та «Загадки (з народної казки)» Примерный каталог. - С.1-2, 12-14.. У 1895 р. видавзбірку творів українських авторів «Вірна пара», до якої включив три вірші М.Костомарова Вирна пара / [Вид. Б.Грінченко]. - Чернігів, 1895.. Б.Грінченко, котрий під час учителювання активно скеровував напрями читання селян, їхню зацікавленість працями вченого пов'язував з індивідуальним рівнем читацької підготовки Грінченко Б. Історичні книжки на селі. - [Б. м., б. р.]..

Після скасування під час революції 1905-1907 рр. станових заборон допуску друкованих видань до сільських книгозбірень пропозиція творів М.Костомароваврізноманітнилася в багатьох, доступних для селян, бібліотеках. Так, 1909 р. до уваги читачів земської публічної у Золотоноші було представлено понад півтора десятки видань знаного історика, включно з багатотомними Каталог книг Золотоношской земской публичной библиотеки. - Золотоноша, 1909. - С.346-349, 356-357.. По кілька його праць можна віднайти в каталозі книжок для народних бібліотек-читалень (1912 р.), складеному діячами Харківського губернського земства Каталог книг для народных библиотек-читален Харьковской губернии. - Х., 1912. - С.112, 142. та каталозі 2-ї безкоштовної читаль- ні-бібліотеки Харківського товариства грамотності (1913 р.) Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.1680. - Оп.1. - Од.зб.324. - Арк.2-89.. Натомість згадок про твори М.Костомарова немає в каталозі Харківського книжкового складу (осередку постачання книжок до сільських бібліотек і читалень Губернії) Каталог книжного склада комитета по устройству сельских библиотек и народных читален. - 9-е изд. - Х., 1906. та в описі видань народних бібліотек Київського Губернського земства (хоч в останньому і присутні праці П.Куліша та О.Єфименко) Каталог народных библиотек, учреждаемых Киевским губернским земством. - Вып.1. - К., 1906.. Причини могли полягати у пріоритетах добору літератури місцевими просвітянами, у нестачі фінансування або у відсутності новинок у торговельній мережі.

Поза цим, на переконання впорядниць покажчика «Что читать народу», головним посередником у справі ознайомлення «народу» зі спадщиною М.Костомарова мали стати не малодоступні для них оригінальні твори історика, але афірмативно-дидактичні видання, написані з урахуванням його ідей. О.Калмикова раз у раз підкреслювала потребу взорування на погляди вченого. Приміром, організаторам публічних читань «Марусі» Марка Вовчка радила пояснювати «народне українське життя» часів П.Дорошенка, спираючись на дослідження М.Костомарова. У книжці С.Павловича«Картины русской истории от Рюрика до Петра Великого» (1880 р.) схвалила запозичення «правильної оцінки осіб і подій» зі праць «шанованого історика». У випущеній лубочним видавцем А.Манухіним«Истории Малороссии в рассказах» (1874 р.) авторства «В.С...ва» їй, знов-таки, сподобалася частина, укладена за «відомою монографією Костомарова», на відміну від інших, скомпільованих на основі творів Д.Бантиша-Каменського Что читать народу. - [Т.1]. - С.28, 33, 78.. Назагал критикуючи лубочні видання, впорядниці покажчика «Чточитатьнароду» зауважили апропріацію костомаровських ідей окремими «безіменними авторами московської народної літератури», ознайомленими «з пізнішими напрямами в області історичних досліджень» Там же. - С.30-32..

Формуючи уявлення про види «народних» видань зі зрозуміло поясненим для читачів «позитивним» історичним знанням, харківські просвітниці підносили авторський стиль М.Костомарова у створенні історичних образів, приєднуючись до численних шанувальників і шанувальниць його таланту. Ще за життя вчений здобув репутацію історика-художника, якого порівнювали з французом О.Тьєррі, котрий уславився барвистим викладом минувшини Ясь О.Між достовірним та уявним... - С.247.. М.Жученко (1840-1880 рр.) вміння М.Костомарова надавати художньої форми історичним дослідженням назвав його «найбільшою заслугою у сенсі популяризації історичного знання» Жученко М.Н.Костомаров и его историко-литературная деятельность // Украинская жизнь. - 1915. - №5/6. - С.16-17.. Аналізуючи способи емоційного захоплення аудиторії, рецензентки покажчика «Что читать народу» пропаґували художність викладу як дидактичний метод історичного навчання.

О.Калмикова доводила, що залюбленість в історію може виникати винятково через «вплив на уяву» реципієнтів «яскравістю, образністю, драматичністю викладу й сюжету» - звісно, при збереженні «певного ступеня наукової точності». Наявність фактичних помилок в «Оповіданні про Антона Головатого» (1901 р.) М.Комарова виправдовувала тим, що авторові йшлося радше про «художнє відображення, типовість і характерність, а не детальну точність» Что читать народу... - Т.3. - С.479.. Натомість у рецензіях на «Хмельнищину» та «Виговщину» П.Куліша, републікованих 1901 р. Благодійним товариством видання загальнокорисних і дешевих книг для народу (1898-1918 рр.), докоряла автору за «сухість і протокольність» подачі фактів. Його «штучну скандовану мову з дієслівними римами, на манер дум козацьких» протиставляла живому стилю викладу М.Костомарова Там же. - С.480, 490..

На думку просвітниці, збільшити «силу враження» мало «заквітчування» мови текстів вкрапленнями уривків билин, пісень, літописів, які «гучно промовляли до душі читача-дитини (за віком або розвитком) яскравістю своїх образів, драматизмом, простотою мови» Там же. - [Т.1]. - С.22-23, 29.. Подібні вставки мали белетризувати тексти, робити їх цікавішими для читачів. Слідом за М.Костомаровим, вона вважала їх незамінними для опису «справжньої долі народу». У рецензіях для 3-го тому покажчика О.Калмикова була більш відвертою у своєму обуренні нестачею спеціально виданих «для народу» збірників українських історичних пісень. На її погляд, ці книжки повинні бути в кожній бібліотеці з читачами-українцями, адже така література викликала б у них бажання долучитися до збору усних пам'яток минулого, сприяючи «пробудженню й розвитку національної свідомості» Там же. - С.19-20.. Цю ж ідею із залучення школярів до збирання фольклору втілював у життя Б.Грінченко, а пізніше обґрунтовував Н.Григоріїв (Григорій Наш).

Мабуть, не буде перебільшенням стверджувати, що для харківських просвітниць центральне місце у сприйнятті творчої спадщини М.Костомарова займала ідея пріоритетності історії культури та історії народу - з огляду на їх народницькі й антимілітаристські переконання, пошуки лакун для представлення української історії. Розгортання оповіді навколо проблем історії культури авторки покажчика розглядали як засадничий принцип укладання історичних праць «для народу». У передмові до історичного розділу 1-го тому О.Калмикова, ніби складаючи іспит перед учителем, конкретизувала, що в популярному історієписанні треба акцентувати зображення не «царів і війн», а історії народів та «історії культури, тобто духовної боротьби, результатом котрої стали високі ідеали сучасного людства, історії власне людської праці, ціною якої створилася наука, економічний добробут й обстановка повсякденного життя цивілізованого товариства» Там же. - С.1.. З цього ракурсу О.Калмикова оцінювала всі види афірмативно-дидактичних видань, включно з міністерськими підручниками та працями відомих істориків. Приміром, непридатними для «народного читання» називала посібники С.Соловйова«Русская летопись: Для первоначального чтения» (1866 р.) й «Общедоступные чтения о русской истории» (1874 р.), в яких автор описував державне життя, а не історію народу. Натомість переворотом у дидактичній історичній літературі назвала книжки В.Водовозова (1864-1933 рр.) та Петрушевського (1826-1904 рр.), котрі приділили увагу сюжетам із «народного життя». Навіть деякі лубочні компілятори поряд з описами подій уміщували «нарисикультурно-історичні» Там же. - С.20-32..

Цікаво, що Я.Михайловський теж віддавав належне зверненню авторів популярних історичних праць до культурної історії, але орієнтувався на твори німецького філософа, історика й педагога Ф.К.Бідерманна (1812-1901 рр.) з його ідеями про «внутрішню історію народу, [...] характер, звичаї та подібні явища» Систематический обзор. - С.512, 541.. Я.Михайловський, котрий закінчив гімназію у Харкові та петербурзький Головний педагогічний інститут, не був очевидцем столичного тріумфу М.Костомарова, адже в 1857-1860 рр. слухав лекції в Гайдельберґу та у Сорбонні Михайловский Яков Тимофеевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 т. - Т.19 А. - Москва, 1896.. Саме він спопуляризував «культурний метод Бідерманна», який у педагогічних колах Російської імперії критикували за «приниження» історії «народів і держав» Студеникин М.Т. Методика преподавания истории в русской школе ХІХ - начала ХХ ст. - Москва, 2016.. Та й сам педагог і публіцист уважав цей метод лише допоміжним при вивченні минулого держави Див.: Систематический обзор. - С.541..

Без додаткових відомостей важко стверджувати, чиї ідеї - М.Костомарова чи Ф.К.Бідерманна - більше вплинули на авторів, котрі після 1878 р. зверталися до теми культурної історії народу, як, приміром, освітяни Є.Звяґінцев (1869-1945 рр.) Звягинцев Е. Краткий курс русской истории: Для двухклассных и высших начальных училищ. - Москва, 1913. і Д.Тихомиров (1844-1915 рр.) Попов Г. О книге для классного чтения в начальной школе (По поводу книги Д.Н.Тихомирова «Вешние всходы») // Образование. - 1897. - №5/6. - С.102, 124.. Очевидно, що на творах М.Костомарова добре знався учень В.Антоновича - М.Довнар- Запольський (1867-1934 рр.). У своєму посібнику 1904 р. він наголошував значення «внутрішньої історії», адже «зовнішня» описана неодноразово Книга для чтения по русской истории / Под ред. М.В.Довнар-Запольского. - Т.1. - Москва, 1904. - СУ-УІІ.. Історик зредагував серію нарисів «для шкіл і народного читання», до складу якої ввійшлаброшура про Б.Хмельницького випускника Московського університету Катаєва (1875-1946 рр.) Катаев И. Богдан Хмельницкий. Гетман Малороссии: Исторический очерк в двух частях / Под ред. А.И.Кирпичникова, А.А.Кизеветтера и М.В.Довнар-Запольского. - Изд.3-е. - Москва, 1914.. Останній зазнав впливу російської історико-юридичної школи Маслак В. Образ національно-визвольної війни українського народу в російській науково-популярній літературі // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип.18. - К., 2008. - С.322., але, спираючись на фольклорні матеріали, висвітлював і «внутрішню» історію. У списку посилань до нарису про Данила Галицького вказував праці українських істориків, у тому числі й М.Костомарова Катаев И.М.Даниил Романович Галицкий. Галицкая Русь в ХІІІ-ХІУ вв. до присоединения к Польше. - Москва, 1915.. Вироблені підходи популяризації історії використав при підготовці підручника для середньої школи в 1907 р. та під час роботи в комісії зі шкільної реформи в 1916 р.

У своєму захопленні історією держави Я.Михайловський «помітив» і проаналізував лише дві популярні праці з української минувшини. До того ж, рецензуючи книжку «О том, какБогдан Хмельницкийосвободил Украйну от польскойневоли» (1868 р.), написану одним із засновників першої київської недільної школи й директором 2-ї київської гімназії І.Слєпушкіним (1833-1872 рр.), діяч Санкт-Петербурзького комітету грамотності докоряв авторові за цитування джерел українською мовою, «незрозумілою великоросам» Систематический обзор. - С.598..

Натомість харківські педагогині в 1884 р. зробили першу спробу своєрідної каталогізації видань із сюжетами про українське минуле. Помножували згадки про них (хоч тоді й не виокремили в розділ), зробивши «видимими» посеред потоку книжок із російської історії. Повернутися до розпочатої справи змогли лише на початку ХХ ст., готуючи до видання 3-й том покажчика. Зрозуміло, що в оцінках змісту видань головна рецензентка історичного відділу орієнтувалася на настанови М.Костомарова.

У 1884 р. за «найбільш детальну історію Малоросії в народній літературі» О.Калмикова визнала згадану вище лубочну «Историю Малороссии в рассказах», прихований за криптонімом невідомий автор котрої створив «україноцентричний» образ української минувшини. Для неї було важливо, що «В.С...в» закоріню- вав українську історію у часах «Київського князівства» Что читать народу. - [Т.1]. - С.33. Там же. - С.72.. Натомість в оповіданні «Освобождение Малороссии от польской неволи» (1873 р.) випускника Київського університету Б.Павловича (1848-1878 рр.) педагогині бракувало відомостей про «київську старовину». Щоправда, вона згадувала про цю спадщину як «загальноросійську»^,:74. У цьому питанні рецензентки проявляли варіативність поглядів. Приміром, О.Руднєва в одному з оглядів звернула увагу на зображення «єдинодержавія» київських князів «зовсім подібним самодержавству князів московських, яким склалося воно ціною кривавої боротьби з областями». їй не вистачало опису центрів політичного життя «до виникнення Москви» Там же. - С.45..

Однією із заслуг М.Костомарова вважається розширення ним предмета досліду української історії за межі історіографії, сконцентрованої на козацьких часах СондерсД. Микола Костомаров і творення української етнічної ідентичності // Київська старовина. - 2001. - №5(341). - С.27.. Утім перелік видань, репрезентованих у покажчику, доводить, що для авторів «народної літератури» втіленням української минувшини залишалася козацька тематика, блискучепредставлена у працях М.Костомарова. Добір цих праць відбивав й особисті зацікавлення рецензенток.

О.Калмикова пропагувала костомарівський погляд на козацтво як утілення демократичних ідеалів (а не антидержавну й анархічну спільноту), звертаючи увагу на «ненаукові» підходи «народних» авторів до висвітлення козацької історії Что читать народу. - [Т.1]. - С.72.. Зокрема не сприйняла вона й Кулішевої оцінки козацтва як «противника мирного життя» Там же. - Т.3. - С.490.. Ця тема для педагогині була настільки важливою, що, не обмежившись роллю рецензентки, вона сама взялася за перо й підготувала книжку «Жизнь прежде и теперь» (1895 р.) та чотири рази перевидану брошуру «В турецкой неволе» (1900 р.), рекомендовану вченим комітетом міністерством народної просвіти для шкільних і народних бібліотек Книги, вошедшие в каталоги Министерства народного просвещения, рекомендуемые книгою «Что читать народу?» и Комиссией, работающей над III томом её. - Х., 1896..

У ракурсі офіційної культурної та освітньої політики основна увага авторів книг «для народу» на українську тематику була прикута до висвітлення постаті Б.Хмельницького та важливої для імперської історіографії події 1654 р. У своїх оглядах О.Калмикова намагалася скерувати майбутніх популяризаторів історії цієї доби в напрямі, заданому М.Костомаровим, та проблематизувала сприйняття кон- траверсійної угоди. Так, у начерку про Б.Хмельницького в «Истории нашего царства в кратких рассказах» (1891-1892 рр.) Д.Тихомирова просвітниця не знайшла «ані картини тодішньої України, ані історії її, ані Запоріжжя, ані козацтва». Вона була незадоволена тим, що автор обмежився повідомленням про дві битви та висвітленням «у піднесеному тоні» події «приєднання Малоросії» Что читать народу. - Т.3. - С.243.. Протилежним прикладом для неї знов-таки була праця «В.С...ва», який не акцентував момент «приєднання» та довів свою розповідь до «знищення гетьманського достоїнства» у ХУШ ст. Там же. - [Т.1]. - С.33.

Найбільш насиченим фактами начерком української історії до середини XVII ст. в «народній літературі» рецензентка визнала згадану вище працю І.Слєпушкіна Слепушкин И.И. О том, как Богдан Хмельницкий освободил Украину от польской неволи. - К., 1868.. Однак якщо Я.Михайловський критикував уживання автором української мови, то О.Калмикова - спосіб висвітлення ним «об'єднання Малоросії з Московською державою» як події, «важливої для російської державності». Переваги праці просвітниця вбачала в оздобленні тексту цитатами з джерел і прояві демократичної позиції автора у його «співчутті до пригноблених» Что читать народу. - [Т.1]. - С.70..

Отже у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у процесі вироблення стандартів популярного історієписання до поля зору авторів й аналітиків видань «для народу» потрапила творча спадщина М.Костомарова. У зазорі між вимогами офіційної освітньої системи, актуальними уявленнями про «народну літературу», персональними і спільнотними ідентифікаційними цінностями вони обирали різні засоби популяризації доробку вченого: перепризначали окремі його твори для «народної» аудиторії; прочитували та інтерпретували його погляди в навчальних посібниках, науково-популярних і художніх виданнях; включали ці види видань до освітніх програм, каталогізували в рекомендаційних списках для поповнення фондів книгозбірень, осмислювали в аналітичній бібліографії, читаче- і книгознавчих працях. Цей досвід було узагальнено впорядницями покажчика «Чточитать народу», які сформулювали пропозиції подальшої рецепції спадщини М.Костомарова, її інструменталізації й використання як «мірної лінійки» при визначенні «порядку» укладання афірматив- но-дидактичних творів.

Пропаґування творчого доробку фахового історика, з наголосом на «науковості» принципу відбору фактів та їх подачі, відповідало раціонально-просвітницькій програмі поширення «загальнокорисних» наукових знань. Поряд із цим визначення напрямів освоєння й обігу текстів ученого невід'ємне від перебігу процесів побудови модерних націй і потреб корекції ідентифікаційного вектора популярного історичного знання. Взорування на творчості М.Костомарова надавало рамкові можливості для висловлення популяризаторами власної громадянської позиції, вможливлювало варіативність контекстів тиражування його творів і поглядів. Різноманітні конфіґура- ції елементів доробку вченого, допасовані до компіляцій частин текстів та ідей інших авторів, відображали тонко нюансовану палітру складної ієрархії ідентичностей творців й аналітиків «народної літератури».

Окреслюючи шляхи формування самототожності читачів, просвітники пропонували варіативні набори патріотичних цінностей і, відповідно, різні візії майбутнього. До спадщини М.Костомарова, задля обґрунтування власних уявлень про «Батьківщину», зверталися прихильники осучаснених версій імперської ідентичності, представники українофільського й українського проектів. Намагаючись унормувати способи освоєння та апропріації доробку вченого, упорядниці покажчика «Чточитать народу» підносили поєднання М.Костомаровим науковості й літературності у викладі матеріалу, наголошували вагомість культурної історії та значення фольклору у вивченні минулого «народу», що звучало в унісон з їхніми антимілітарними переконаннями, акцентуацією емоційного чинника у плеканні патріотизму. У проявах дуалістичної тожсамості М. Костомарова харківські просвітниці вловлювали відгук власної множинної ідентифікації. У його творах убачали орієнтир для визначення місця тем з української історії у просторі загальноімперського афірмативно-дидактичного історієписання. Популяризуючи знання про українське минуле, долучилися до процесів формування українського культурного поля, легітимації українців як спільноти.

Характеристикою модернізаційних змін, і водночас відлунням просвітницької ідеї подолання станових бар'єрів у доступі до освіти, були соціальні наслідки адаптації наукових досягнень для споживання «народної» аудиторії. Хоча технологія творення текстів «для народу» відображала радше очікування освіченої еліти, поява урізноманітненої пропозиції наукових знань для читачів, котрих почали розрізняти не за соціальним статусом, а за рівнем освітніх компетенцій, сприяла руйнуванню законодавчо закріпленої ієрархічно-патріархальної соціокультурної сеґрегації (яка, зокрема, проявлялася у відокремленні «загальної» й «народної» літератур), формуванню «горизонтальної» міжкультурної взаємодії та позастанового модерного публічного простору.