Документи архівної кримінальної справи історика В’ячеслава Заїкина як джерело до вивчення його біографії

Размещено на http://allbest.ru

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Документи архівної кримінальної справи історика В'ячеслава Заїкина як джерело до вивчення його біографії

Денис Хоменко аспірант, старший лаборант кафедри історії України

Анотація

Дослідження присвячене аналізу документів кримінальної справи історика В'ячеслава Заїкина, яка зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп).

Мета роботи полягає у висвітленні раніше невідомих сторінок біографії В. Заїкина, як жертви кривавої «совєтизації» Галичини, через призму аналізу його оточення, професійної діяльності та введення до наукового обігу нової інформації зі слідчої справи для більш повного конструювання життєвої історії й інтелектуальної біографії історика.

Методологія дослідження спирається на стратегії біографістики, просопографії та компаративістики, котрі дозволяють сполучити різні фактографічні пласти, зокрема архівні джерела, для конструювання інтелектуальної біографії історика.

Наукова новизна роботи полягає в актуалізації не залучених раніше до наукового обігу джерел і відтворенні на їх основі невідомих сюжетів із життя В. Заїкина, адже біографія цього репресованого історика-інтелектуала й досі мало висвітлена в історіографії. Під час дослідження визначено наукову цінність документів кримінальної справи, здійснено співставлення поданої інформації з фактами, наведеними в інших джерелах і розвідках.

Перспектива подальших досліджень ґрунтується на висвітленні біографічного портрета В. Заїкина через призму його епістолярію і наукової спадщини. Актуальним для майбутніх розвідок також є дослідження зв'язку В. Заїкина з емігрантським середовищем.

Висновки. Документи архівної кримінальної справи В. Заїкина мають значну джерелознавчу цінність для відтворення біографії вченого. Аналіз інформації, що міститься в ній, уможливив уточнення низки невідомих фактів із різних періодів його життя, під час революції 1917-1921 рр., а також в еміграції, визначення специфіки формулювання звинувачень, виокремлення важливої просопографічної інформації, доповнення відомостей про коло спілкування й особистісні контакти вченого. Протоколи допитів зафіксували важливу інформацію щодо родини і кола спілкування В. Заїкина. Крім того, документи справи є важливим свідченням репресивної політики радянської влади щодо української наукової інтелігенції.

Ключові слова: В. Заїкин; життєва історія; інтелектуальна біографія; кримінальна справа; історичне джерело; арешт; протоколи допитів; розстріл.

1930-ті роки увійшли в історію як період «великого терору» в СРСР. Масштаби репресій в ці роки досягли свого апогею і торкнулися всіх верств населення, зокрема й наукової інтелігенції - істориків. З окупацією у 1939 р. Галичини «совєтами» політика тотальної «зачистки класових ворогів» мала місце і на Львівщині.

Для сучасної української історичної науки актуальним завданням є повернення із забуття імен видатних діячів науки, які залишили помітний слід в українській історіографії, але їхні життя, діяльність і творчий доробок донині не знайшли ґрунтовної наукової оцінки. Одним із репресованих науковців-істориків є В'ячеслав Михайлович Заїкин (1896-1941), постать якого була викреслена з наукової орбіти радянського періоду.

В. Заїкин - уродженець Харківщини і випускник юридичного (1918) та історико-філологічного (1919) факультетів Харківського університету, став вимушеним емігрантом у 1919 р., коли, втікаючи від більшовиків, виїхав до Кубані, а потім, у 1922 р., - до Варшави Осташко Т. Заїкін В'ячеслав Михайлович // Енциклопедія історії України / Інститут історії України НАН України. 2005. Т. 3. URL: http://www. history.org.ua/?termin=Zaikin_V (дата звернення: 10.05.2022)., де відіграв значну роль у розбудові богословського факультету Варшавського університету і Східного інституту. Із 1929 р. переїхав до Львова, де працював у місцевих періодичних виданнях і публікував статті та розвідки з історії церкви і церковного права, бібліографії й історіографії оглядів наукової літератури Ясь О. Заїкін В 'ячеслав Михайлович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. 2010. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=15372 (дата звернення: 10.05.2022). Останнє місце роботи В. Заїкина перед арештом - викладач історії Львівської політехніки. Арешт і смертний вирок стали своєрідним тавром для вивчення біографії й наукового доробку інтелектуала у радянський період.

Лише в період незалежності України постать В. Заїкина стала предметом наукових розвідок. Ґрунтовно розширив знання про біографію вченого та його наукові погляди на основі історіографічних праць і архівних документів А. Портнов Портнов А. Про В'ячеслава Заїкина // Молода нація. 2004. № 2. С. 66-83. Його ж. Обличчя істориків: Обличчя і образи української історіографії XX століття. Київ: Критика, 2011. С. 107-142..

Окремі аспекти біографії В. Заїкина фрагментарно окреслила Ю. Титаренко Титаренко Ю. Трагічна доля вченого-історика В. Заїкина // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. Вип. 8. 2004. С. 291-295.. Зазначимо, що в цих працях документи слідчої справи В. Заїкина не відображені.

Назвемо також енциклопедичні статті Т. Осташко Осташко Т. Зазнач. твір. та О. Яся Ясь О. Зазнач. твір. ГДА СБУ (Галузевий державний архів Служби безпеки України). Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. 122 арк.. Утім, можемо констатувати, що постать В. Заїкина не досліджена досконально, оскільки є багато «білих плям» у його біографії, зокрема, досі не вивчено ряд архівних джерел, пов'язаних із діяльністю вченого.

Новизною цієї публікації є введення в науковий обіг неопрацьованих до цього часу архівних джерел - документів кримінальної справи В. Заїкина, що ґрунтовно доповнять вивчення інтелектуальної біографії вченого.

Архівно-кримінальна справа В. Заїкина 1940 р. зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп). Справа складається з одного тому, який налічує 122 арк.

Справу було розпочато 22 березня 1940 р., закінчено 27 липня 1941 р., але пізніше доповнено іншими документами, тому хронологічно зібрані в ній документи охоплюють період від 1940 р. до 1993 р. До справи увійшли: опис документів, список звинувачених, серед яких - прізвище В. Заїкина, постанова про його арешт, ордер на арешт і обшук, анкета арештованого, пакет із фотографіями арештованого та результати дактилоскопії, опис і квитанції вилученого майна, довідка про житлоплощу й майно обвинуваченого, протоколи допитів В. Заїкина (загалом - 6 протоколів), постанова про пред'явлення звинувачення, службове листування по справі, протокол пред'явлення матеріалів слідства, акт медогляду, обвинувальний вирок, висновок обласного прокурора, постанова слідчої частини НКВС УРСР, покази звинуваченого (написані власноручно), протоколи допиту свідків (всього - 8 протоколів), протокол пред'явлення слідства від 30 грудня 1940 р., постанова про продовження тримання під вартою затриманого, постанова про доповнення справи доказами, відповідь відділу спецфондів львівського облархіву, обвинувальний вирок, список осіб, викликаних до суду, опис вилученої літератури, постанова про пред'явлення звинувачень, протокол пред'явлення слідства про закриття справи та направлення її до прокурора від 25 червня 1940 р., обвинувальний висновок, постанова про затвердження висновку, протокол підготовчого засідання воєнного трибуналу, протокол судового засідання, вирок, акт про виконання вироку від 27 липня 1941 р., довідки про членів сім'ї розстріляного, висновок про реабілітацію⁴⁷.

Постанова про арешт була видана 22 березня 1940 р. Підставою для репресивних дій стала теза про те, що В. Заїкин «був активним діячем петлюрівської організації, боровся проти радянської влади, випускав провокаційні книги під псевдонімом «Колосовський» [...] був агентом польської поліції» ГДА СБУ. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. Арк. 2..

У постанові про обрання запобіжного заходу (датована також 22 березня), а саме - в утриманні В. Заїкина під вартою, пряме звинувачення не було сформульовано, а в документі лиш зазначено, що «Заїкин, знаходячись на волі, може ухилитися від суду та слідства» Там само. Арк. 3. Там само. Арк. 9..

Одночасно з розпорядженням про початок слідства було видано ордер на обшук і арешт обвинувачуваного, що, як засвідчує опис вилученого, були проведені наступного дня - 23 березня в помешканні історика за адресою: м. Львів, вул. Петра, 25, квартира 5. Тоді ж співробітниками НКВС було вилучено 144 польських злотих, військовий квиток, диплом магістра філософії, фотокартки, листування, особистий архів арештованого³¹⁰.

Допитувати В. Заїкина почали 17 квітня 1940 р.¹¹⁴ Там само. Арк. 14. Там само. Арк. 5-6.

¹³⁶ Там само. Арк. 14., тобто майже через 2 місяці після арешту. У той день було проведено один допит. Решта протоколів датуються: 18 квітня 1940 р., 22 грудня 1940 р., 28 травня 1941 р., 30 травня 1941 р., 1 липня 1941 р. Представлені документи - не лише важливе джерело для вивчення процедури ведення слідства, вони містять цінну інформацію біографічного і просопографічного змісту в дослідженні життєпису В. Заїкина.

Текст у документах записано рукою слідчого, на кожній сторінці міститься підпис В. Заїкина. Усі протоколи допитів складено на звичайному (не типографському) папері. Вони (так само, як і заповнена анкета арештованого) зафіксували важливі біографічні факти. Серед них - інформація про місце роботи В. Заїкина на час арешту: професор історії, викладач Львівського політехнічного інституту⁵¹².

Окрім того, у протоколах допитів містяться важливі факти про членів родини В. Заїкина. Його батько - Михайло Заїкин був секретарем канцелярії Вовчанського з'їзду мирових суддів Вовчанського повіту та помер у 1902 р. Мати Олександра (дівоче прізв. Колосовська - Д. Х.) - вчителька народних шкіл у Харкові та Новочеркаську, померла у 1934 р. у Львові¹⁴⁷ Там само. Арк. 119-120..

Крім дружини Подгоріцер-Заїкиної Ернестини-Олександри Шулимівни та 11-місячного сина Михайла (інформація про яких вказана в анкеті та довідках адресного бюро⁷¹⁴) зазначено також й інших «харківських» родичів: тітку та її чоловіка Вєтухових: Марія Михайлівна - колишня вчителька, Олексій Васильович - професор Харківського університету; двоюрідних братів і сестер Вєтухових: Михайло - аспірант Харківського інституту, Євгеній - студент технікуму, Антоніна - аспірантка харківського сільськогосподарського інституту; Колосовських: Серафима - медсестра, Євгенія - домогосподарка, Олександр - за професією артист, Михайло; дядько Сергій Михайлович - мешкав у Нью-Йорку Там само. Арк. 19-20..

Під час допитів слідчі ставили такі запитання: партійна приналежність, контрреволюційна діяльність проти радянської влади, членство в царській, петлюрівській і польських організаціях, робота під час перебування на території Польщі та публіцистична діяльність. Розуміючи своє становище, В. Заїкин у відповідях був максимально обережним, хоча певні факти з власної біографії, як-от щодо публікації «антирадянського спрямування» підтверджував, хоча й намагався мінімізувати та вказував на помилковість своїх поглядів: «Так, я дійсно в 19281930 роках опублікував низку статей антирадянського змісту, в яких критикував комунізм і політику СРСР, у неточності яких я згодом самопереконався Там само. Арк. 25.» (протокол допиту В. Заїкина від 29.12.1940).

Науковий інтерес викликає питання географічного переміщення В. Заїкина під час слідства. Із матеріалів архівної справи дізнаємося, що В'ячеслав Михайлович був затриманий 22 травня 1940 р. у своєму помешканні на вул. Петра, 25 у Львові, про що був виданий відповідний ордер ¹⁷³ Там само. Арк. 4. та утримувався у місцевій в'язниці ¹⁸⁴ Там само.; постанови про затримання та обрання запобіжної міри затверджені начальником управління НКВС Львівської області. 29 жовтня 1940 р. начальником львівського УДБ направлено записку до чернігівської слідчої частини з інформацією, що В. Заїкин був затриманий в ході «масової операції», а всі документи були надіслані з арештованим до Чернігова ¹⁹⁵ Там само. Арк. 29. ²⁰⁶ Там само. Арк. 32.. З довідки від 12.09.1940 р. стає відомо, що затриманий знаходився у в'язниці № 4 м. Городня Чернігівської області⁶²⁰.

А станом на 25 червня 1941 р. й до винесення вироку В. Заїкин перебував у внутрішній тюрмі УНКВС м. Чернігів ²¹⁷ Там само. Арк. 96..

Інформативна цінність документів кримінальної справи В. Заїкина полягає у тому, що в них зафіксовано інформацію про низку важливих подій із життя обвинуваченого. Частина цих відомостей не стосувалися його «антирадянської» діяльності та в ході слідства не були використані, проте вони є вагомим джерелознавчим доповненням для створення цілісної інтелектуальної біографії історика.

Цінним джерелом для відтворення біографії В. Заїкина є фактичні відомості, зафіксовані у першому протоколі допиту від 17 квітня 1940 р. Оповідаючи про своє життя до 1940 р. включно, він детально описав обставини, в яких опинилася родина у період революції 1917-- 1921 рр. і в подальший час. україна заїкин історіографія український

Відомо, що у 1917 р. В. Заїкин був заарештований органами радянської влади за постановою харківської комісії ради робочих і солдатських депутатів, але через 10 днів був відпущений на поруки матері. Йому висували звинувачення у спробі створення організації монархічної молоді. Як вказував у протоколі сам В. Заїкин, «організація створена не була, а були тільки розмови про її створення» ГДА СБУ. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. Арк. 18.. З того ж протоколу дізнаємося, що метою організації було протиставлення російсько-монархічному рухові український, що мав об'єднати монархізм і соціалізм на чолі з М. Махновським. Симпатії В. Заїкина до національного монархізму, як різновиду державної організації у вигляді конституційної монархії, що, на думку деяких дослідників реалізувався у формі Гетьманату Скоропадського Енциклопедія українознавства: Словникова частина / ред. В. Кубі- йович; Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Л. Т. 1: Перевидання в Україні. Львів, 1993. С. 377-378., підтверджуються у листі до О. На- зарука від 05.04.1929 р.: «Коли для мене в'яжуться приємні спогади з 29.IV.1918, то передовсім тому, що в сей день Україна справді визволилася від страшних небезпек, до яких вели її соціялісти всіх кольорів. На короткий час Україна мала можливість відпічнути, почати ширшу держ.[авну] й культурну будівничу працю і тд... Мені було тоді 21 рік, я щойно скінчив (блискуче) Університет (за два тижні перед тим), а тут весна, Великодень і радісна вістка з Києва!» ЦДІАЛ України (Ценральний державний історичний архів України, м. Львів). Ф. 359. Оп. 1, Спр. 251. Арк. 73. Портнов А. Історії істориків. С. 111.. Хоча, на противагу проукраїнським позиціям вченого періоду української революції, А. Портнов наводить спогади письменниці Х. Алчевської (1882-1931), яка характеризує В. Заїкина як «студента-провокатора, котрий під час Лютневої революції 1917 року на мітингу ходив з кружкою на користь революції та червоною стьожкою через плече»⁴²⁵. Утім, погоджуючись із А. Портновим, треба зауважити, що робити висновки на основі одного упередженого свідчення (тут слід зазначити, що за твердженням Х. Алчевської саме В. Заїкин написав донос у жандармерію про її розмову на «ризиковану тему») не варто, хоча саме цими свідченнями у подальшому будуть оперувати опоненти В. Заїкина в еміграції.

Також у протоколах допиту вказано, що у 1918 р. В. Заїкин працював діловодом шлюборозлучного відділу харківської єпархіальної ради. У кінці 1919 р. виїхав разом із дядьком (начальником Вовчанського повіту в період Денікіна) і матір'ю до Краснодара, де був секретарем музейного відділу, а потім - інструктором Кубанського обласного відділу народної освіти. Восени того ж року переїхав у Новочеркаськ, де викладав російську історію в Донському педагогічному інституті та історію російського права у позашкільному університеті, а також на робітничому факультеті сільськогосподарського інституту й військово-господарських курсах. Із закриттям у 1922 р. зазначених освітніх установ і необхідністю робити матері складну операцію, Заїкини вирішили виїхати до Америки й 1 липня нелегально перетнули польський кордон. Утім, емігрувати до США не вийшло, оскільки С. Колосовський не прислав віз, як обіцяв раніше. Тож Заїкини залишилися у Польщі, де за сприяння дальнього родича О. Одарченка В'ячеслав Михайлович почав викладати уроки з російської та єврейської історії для працівників японського посольства у Варшаві. А згодом отримав посаду викладача російської мови та історії у російській гімназії П. Голубовського, звідки у 1924 р. був звільнений через «небажання ставити відмінні оцінки окремим учням» ГДА СБУ. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. Арк. 15-16..

У протоколах справи також віднаходимо важливі відомості про співпрацю В. Заїкина з різними періодичними виданнями Польщі й Галичини протягом 1922-1939 рр. Зокрема, це - «Варшавское эхо», «Трибуна України», «Новий світ», «Діло», «На чужій стороні», «Елпіс», «Нова зоря», «Життя і знання», «Слово», «Воскресное чтение», «Поступ», «Очаг», «Воскресение». У цілому статті, рецензії й наукові розвідки В. Заїкина у вказаних виданнях стосувалися здебільшого викладу гуманітарно-наукових проблем, історичних концепцій автора й питань церковної історії, історіографії, історії української державності, церковного права Титаренко Ю. Трагічна доля вченого-історика В. Заїкина // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. Вип. 8. 2004. С. 293.. Утім, ув'язнений визнавав, що деякі його публіцистичні праці були «антирадянського спрямування». Зокрема, у 1928-1930 рр. В. Заїкин опублікував у газеті «Нова Зоря» ряд статей під загальною назвою «Більшовитська література в Галичині», де різко критикував комуністичні видання Львова, а на шпальтах журналу «Очаг» (1936 р.) хвалив антирадянські твори російських емігранток ГДА СБУ. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. Арк. 21-23..

Окремою темою допитів були політичні симпатії та зв'язки В. За- їкина з «петлюрівцями». Зокрема, ув'язнений повідомляв, що членом петлюрівської організації не був, але мав близькі стосунки з деякими «петлюрівцями» й двічі зустрічався з самим С. Петлюрою ГДА СБУ. Ф. 6. Оп. 1. Спр. 75166-фп. Арк. 45.. У протоколі допиту від 28 травня 1940 р. він вказував на тих «видних петлюрівців», з якими мав контакти. Зокрема, з А. Левіцьким В. Заїкин познайомився в 1925 р. на Шевченківському концерті у Варшаві та продовжив спілкування до 1927 р. Тематика зустрічей, як вказано в протоколі, стосувалася питань історії, літератури тощо. З головою Українського центрального комітету М. Ковальським В. Заїкина пов'язувала робота в УЦК. Також особисто був знайомий з В. Прокоповичем, М. Смаль-Стоцьким, Є. Лукасевичем Там само. Арк. 43-50..

1 липня 1941 р. під час останнього допиту В. Заїкин визнав свою провину, що полягала у боротьбі проти СРСР шляхом публікування статей антирадянського характеру та приналежності до редакцій періодичних видань, які були негативно налаштовані проти Союзу. Також ув'язнений ствердив своє авторство неопублікованої повісті «контрреволюційного змісту» (антисталінського) «Ніласт», яку не надрукував через «зміну власних переконань». Утім, В. Заїкин повністю відкинув інкриміноване слідством членство в «петлюрівських організаціях», хоч і підтвердив із ними співпрацю Там само. Арк. 99-99зв. ³²⁴ Там само. Арк. 111-112. Там само. Арк. 118..

Слідство у справі В'ячеслава Михайловича було завершено 1 липня 1941 р. Того ж дня складено відповідний протокол; провину В. Заїкина, передбачену ст. ст. 54-10 ч. ІІ і 54-13 Кримінального кодексу УРСР, вважали доведеною. Уже 4 липня того ж року воєнним трибуналом військ НКВС Київської області в м. Чернігів В. Заїкина було засуджено до вищої міри покарання - розстрілу. Рішення спиралося на «доведені факти» тісного зв'язку з С. Петлюрою та А. Лівицьким, а також «підтверджені факти» наклепу на радянську владу й написання праць антирадянського змісту в періодичних виданнях. Підсудному також інкримінували спробу створення у 1917 р. спілки монархічної молоді у Харкові та прихильність до релігійного культу. Варто зазначити, що в обвинувальній постанові не згадано позиції самого В. Заїкина, які були викладені в протоколах, його заперечення щодо звинувачень. А сам судовий процес відбувався в закритому форматі без участі прокурора і захисту⁴³². Вирок було виконано 27 липня 1941 р. комендантом УНКВС по Чернігівській області А. Гордієнком, про що було складено відповідний акт⁵³³.

Зовсім іншого рішення дійшла Прокуратура Львівської області у 1993 р. У висновку щодо реабілітації В. Заїкина як жертви політичних репресій йшлося про те, що у матеріалах справи відсутня сукупність доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення до відповідальності. Тому В. Заїкин підпадає під дію Ст. І Закону УРСР від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і підлягає реабілітації Там само. Арк. 122..

Отже, як джерело просопографічної інформації, документи архівної слідчої справи 1940-1941 рр. містять матеріали до біографії та просопографії історика, важливі деталі життя В. Заїкина, розкривають риси його характеру, інформацію про оточення інтелектуала, відомості про його родину. Таким чином, можна відділити і систематизувати інформацію вже відому, що, в свою чергу, дає можливість виокремити низку фактів із життя історика та його оточення, які були викладені побіжно і не були цікавими для слідчих, натомість виявилися цінним просопографічним джерелом для детальної реконструкції інтелектуальної біографії В. Заїкина, вивчення його життєвого шляху. Також варто відзначити, що навіть визнавши «контрреволюційну діяльність» і зв'язок з «петлюрівцями», сам інтелектуал намагався всіляко підкреслити свою непричетність до них, а антирадянські публікації характеризував зміною світогляду. Опрацьовані архівні документи також становлять історичну цінність для вивчення репресивної політики радянської влади щодо української наукової інтелігенції Галичини періоду «золотого вересня».

References

1. Kubiyovych, V. (Ed.). (1993). Entsyklopediya Ukrainoznavstva: Slovnykova chastyna [Encyclopedia of Ukraine: Dictionary part] (Vol. 1). Lviv. [in Ukrainian].

2. Ostashko Т. (2005). Zaikrn Vyacheslav Mykhaylovych [Zaikin Vyacheslav Mykhaylovych]. Entsyklopediya istorii Ukrayiny. (Vol. 3). Retrieved from http:// www.history.org.ua/?termin=Zaikin_V [in Ukrainian].

3. Portnov, A. (2004). Pro Viacheslava Zaikina [About Vyacheslav Zaikin]. Moloda natsiia, 2, 66-83. [in Ukrainian].

4. Portnov, A. (2011). Istorii istorykiv: Oblychchya i obrazy ukrayinskoi istoriohrafii 20 stolittya [Historians and their Histories: Aspects of Ukrainian Historiography in the 20th Century]. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Tytarenko, Yu. (2004). Trahichna dolya vchenoho-istoryka V. Zayikyna [The tragic fate of the scientist-historian V. Zaikyn]. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhayla Kotsyubynskoho. Seriya: Istoriya, 8, 291-295. [in Ukrainian].

6. Yas О. (2010). Zaikin Vyacheslav Mykhaylovych [Zaikin Vyacheslav Mykhaylovych]. Entsyklopediya Suchasnoyi Ukrayiny. Retrieved from https://esu. com.ua/search_articles.php?id=15372 [in Ukrainian].

Abstract

Documents of the archival criminal case of historian Vyacheslav Zaikyn as a source for the study of his biography

The study is devoted to the analysis of the documents of the criminal case of historian Vyacheslav Zaikyn, which is stored in the Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine.

The aim of the publication is the elucidation of previously unknown pages of V. Zaikyn's biography as of a victim of the bloody «Sovietization» of Galicia, through the prism of the analysis of his environment, professional activity and the introduction of new information from the investigative case into the scientific circulation for a more complete construction of the life history and intellectual biography of the historian.

The methodology of the research is based on the strategy of biographical studies, prosopography and comparative studies, which allow combining different factual layers, in particular archival sources, to construct an intellectual biography of the historian.

The scientific novelty of the work lies in the actualization of previously uninvolved into the scientific use sources and the reproduction of unknown stories from V. Zaikyn's life on their basis, as the biography of this repressed historian-intellectual is still little clarified in historiography. During the research, the scientific value of the documents of the criminal case was determined, the submitted information was compared with the facts given in other sources and investigation.

The prospect of further research is based on the elucidation of the biographical portrait of V. Zaikyn through the prism of his epistolary and scientific achievements.

The study of Zaikyn's connection with the emigrant environment is also relevant for future investigations.

Conclusions. The materials of the archival criminal case of V. Zaikyn have significant source value for the reproduction of the biography of the scientist. Analysis of information from case documents made it possible to clarify a number of unknown facts from different periods of his life, during the revolution of 1917-1921, as well as in emigration, to determine the specifics of accusations, to highlight important prosopographic information, to supplement the information about the circle of communication and personal contacts of the scientist. Interrogation records recorded important information about V. Zaikyn's family and circle of friends. In addition, the case materials are important evidence of the repressive policy of the Soviet government towards the Ukrainian scientific intelligentsia.

Key words: V. Zaikyn; the life history; intellectual biography; criminal case; historical source; arrest; interrogation records; execution.

Размещено на Allbest.ru