Києво-Могилянська академія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Києво-Могилянська академія

Вступ

Вже минуло майже чотири століття від часу заснування бібліотеки Києво-Могилянської академії. Проте питання дослідження ролі цієї знатної книгозбірні в розвитку української культури залишається актуальним. Пов'язано це, перш за все, з величезним внеском у культурну розбудову української держави самої академії - першого вищого навчального закладу у Східній Європі.

У 17-19 ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним і культурним центром усього слов'янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці, філософи, богослови, знавці мов, виростали поети, художники, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших в Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю. В умовах незалежності і невпинного суспільного розвитку дослідження багатої української культурної спадщини є нашим обов'язком.

В історико-книгознавчих дослідженнях бібліотека Києво-Могилянської академії (КМА) вже неодноразово привертала до себе увагу фахівців. Але узагальненої історії її формування та розвитку ще немає. Певні відомості про бібліотеку вміщені в працях В. Аскоченського, М. Булгакова, Д. Вишневського, Ф. Титова, М. Петрова. Окремі питання формування бібліотеки були висвітлені в роботах П. Сотниченка, З. Хижняк, І. Корнєйчика, Л. Шаріпової. Треба відзначити, що в монографії З. Хижняк подається досить короткий огляд історії цієї бібліотеки. Узагальнення розвитку книгозбірні в 18 ст. зроблено в статті В. Соколова. Певну інформацію про бібліотеку знаходимо в численних енциклопедичних та бібліографічних виданнях. Потребують подальших досліджень і бібліотечні колекції КМА.

1. Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії

1.1 Київська братська школа як основа академії

Київ протягом віків відігравав важливу роль в історії українського народу. Традиція міста як давньої столиці Київської Русі, його храми, архітектурні споруди й пам'ятні місця - свідки героїчного минулого - зберігали історичну пам'ять. Постійні зв'язки Києва з різними містами і землями України формували відчуття національної єдності й українського народу.

Тому велика увага приділялася культурі. А саме в ХVІ ст. починають з'являтися перші братства. Діяльність братств вченого гуртка Києво-Печерської лаври сприяла вагомий вплив на патріотичні настрої громадян, пробуджувала бажання прислужитися загальній справі. До них належала й знатна киянка Галшка Гулевичівна або Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (бл.1577-03.1642).

Київська братська школа закладалася як народна, всестанова не лише для киян, а й для дітей усієї України, що й підкреслювалось у дарчій Галшки Гулевичівни: “Всім правовірним і благочестивим християнам, народу руського... станом духовним і світським... і якого б не було іншого звання й стану". Це принцип - все становість - залишиться незмінним і завжди займав чільне місце серед численних статей Шкільного статуту, а згодом - в Інструкціях Академії.

Варто зазначити ще одну обставину, яка позитивно вплинула на розвиток Київської братської школи: вона була захищена не лише від втручання світської влади, місцевої й вищої - Речі Посполитої, але й влади церковних ієрархів. Перебуваючи у Києві, патріарх Єрусалимський Теофан надав Київському братству й Богоявленському Братському монастиреві 26.05.1620 р. грамоту на ставропігію, тобто право на повну незалежність від усіх духовних щабелів ієрархії, окрім патріаршої: "... нашего смиренія хрест на кгрунте их братском водрузівше, ставропігіон патріаршеское учинилисмо". Стараннями високоповажних представників України, в їх числі Йова Борецького, й під тиском незаперечних реалій Київське братство і його школа визнані були врешті-решт і королем Польщі Сиґізмундом III. Сталося це 19.02.1629 р.

Отже, успішному розвитку Київської братської школи й перетворенню її у вищу сприяли певні умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, які взяли участь в її організації і налагодженні навчання. Школа мала підтримку Війська Запорозького, використала досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської, запозичила її шкільний статут, підручники, педагогічний досвід, а також досвід Острозької школи, яка першою стала на шлях створення школи вищого типу. Обсяг наук у Київській школі був таким, як і в західних школах й колегіумах, а високоосвічені й ерудовані її керівники та вчителі сприяли успішному втіленню їх у процес навчання. Принцип всестановості й ставропігійна охоронна патріарша грамота допомагали школі утриматися як народному освітньому закладові, реально впроваджувати громадянські й духовні ідеали у виховання української молоді.

1.2 Петро Могила - засновник київської Колегії - Академії і його внесок в розвиток бібліотеки

З історією Києво-Могилянської академії, а отже і її бібліотеки тісно пов'язане ім'я митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, видатного церковного, освітнього ї політичного діяча, Петра Могили.

Київський митрополит Петро Могила - особистість виняткового маcштабу посідає першорядне місце в історії Церкви та культури в Україні XVII ст. Він був визначним діячем у галузі релігії як організатор православної Церкви, автор численних теологічних творів, у яких було cформульовано літургійні, ритуальні та догматичні норми, предтеча екуменічного руху християнських конфесій - і водночас у плані культурному був реформатором вищої освіти, яка мала задовольняти потреби Церкви і громадянського суспільства. У кожній галузі він здійснив важливі реформи для добра своєї країни та її народу. Ці дві сторони діяльності Петра Могили - у релігійній та культурній сферах - були взаємопов'язані, бо в ті часи у Східній Європі саме Церква займалася освітою і дбала про культурний та художній розвиток суспільства.

Досліджуючи та аналізуючи діяльність Петра Могили, західні історики віддавали перевагу релігійному аспектові, насамперед його творам - Православному ісповіданню віри, Требнику та Служебнику, тоді як його співвітчизники українці цінили його як організатора культури, реформатора освіти в Україні і, нарешті, засновника Колегії-Академії його імені. Завдяки цьому історія України середини XVII ст. й зветься "Могилянською добою".

Фактором, який сприяв культурному відродженню України, був розвиток книгодруку, що зазнав надзвичайного розквіту під впливом Петра Могили. За часів цього митрополита друкарня Печерської Лаври видала цілу серію літургійних книг кирилицею, але Могила запровадив також латиницю, завдяки чому змогли бути надруковані книжки латинською та польською мовами. Ці видання відповідали потребам не тільки України, а й інших православних країн. Крім цього, Могила подарував цілком укомплектовану друкарню місту Яси у Молдавії, що її відіслав разом із досвідченими друкарями, і там було надруковано першу молдавську книгу Казанії митрополита Варлаама. Друкарня була ефективним засобом поширення релігійної і світської літератури в сусідніх країнах.

Своєю репутацією великого організатора культурного розвитку України Петро Могила насамперед завдячує своїм акціям та реформам на терені освіти, і в першу чергу - заснування Київської Колегії-Академії, першої вищої школи не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Митрополит Могила розумів важливість цього закладу й у своєму заповіті не раз підкреслював бажання забезпечити функціонування та майбутній розвиток Колегії. Колегія була чи не найбільшим його здобутком, що їй він заповів важливу суму грошей і свою особисту бібліотеку, що складалася з книжок багатьма мовами. До того ж він призначив кілька важливих православних діячів, щоб вони дбали про те, аби "ця єдина твердиня [unicum pignus] руської православної Церкви прихильністю, піклуванням і патронатством їх милостей могла продовжувати діяти задля зростання хвали Божої і виховання руської православної молоді..."

Розквіт Колегії-Академії в Києві збігся в часі з козацькою епохою, періодом, за якого Україна мала певну автономію, насамперед культурну. Згодом, починаючи від 1648 р., існувала козацька держава, але від 1667 р. Москва все більше втручається в Українські справи.

Коли Петра Могилу було обрано 9 вересня 1627 р. архімандритом Києво-Печерської Лаври - бастіону православ'я й культурного життя Києва, від одразу спрямував свої зусилля на виправлення слабкої ланки православної Церкви - браку ефективних шкіл і освічених людей, щоб протистояти прозелітизмові інших конфесій, які притягали до своїх шкіл молодь, що прагнула освіти і була втрачена для справи православ'я і українського народу. Від самого початку своєї релігійної діяльності Петро Могила твердо вирішив організувати школи, які б дорівнювали польським та західноєвропейським, щоб їхні учні не відчували себе нижчими від вихованців закордонних шкіл. Бажаючи піднести рівень викладання, від дбав також про користь освіти для щоденного життя. Навчання мало піднести рівень життя православних, допомогти їм виконувати різноманітні функції у громадському житті. Отже, освіта мала б бути не лише релігійна, а також світська. Оскільки латина практично була другою мовою у Польщі, Могила та його співробітники не завагалися піти проти майже загальної думки й запровадили латину як мову викладання. Щоб здійснити свій план, митрополит Могила просив дозволу в Константинопільського патріарха організувати викладання латинською мовою. Перед тим він відібрав здібних кандидатів і вислав їх на навчання до Центральної Європи для встановлення контактів із зовнішнім світом та одержання відомостей про освіту за кордоном.

Після річного функціонування у монастирі Печерської Лаври Колегія злилася в 1632 р. з Братською школою. Це сталося на вимогу Братства, яке об'єднувало міщан і шляхтичів, духовенство різних рівнів і козаків. У новому закладі тривала реформа освіти, із запевненням гармонії національних інтересів. Це була велика перемога Петра Могили і справи освіти в Україні.

За п'ятнадцять років, від 1632 до 1647, Могилі вдалося надати Колегії тієї форми, яку він задумав на початку своєї священицької діяльності Колегія, що пізніше дістала його ім'я, була плодом застосування його шкільної реформи. Чітко визначивши систему та методи навчання, здійснивши організацію Колегії, діставши від держави її офіційне визнання, забезпечивши її існування з погляду матеріального, а до того ж утворивши групу співробітників, здатних керувати цим першим закладом вищої освіти у Східній Європі, Петро Могила зробив істотний внесок у розвиток української культури. Найважливішими його працями вважаються "Православне сповідання віри" (Катехизіс, 1629, 1639), а також "Требник" ("Евхологіон албо Молитвослов", 1646), які принесли Могилі, а також його співавторам, зокрема Ісайї Трофимовичу-Козловському, Ігнатію Оксеновичу-Старушичу та Йосифу Кононовичу-Горбацькому світове визнання богословів Православної церкви й докторські мантії. "Православне сповідання віри" було схвалене на Київському (1640) й міжнародному Помісному православному соборі в Яссах (1642). Цей твір, затверджений 1643 р. вселенськими патріархами Партенієм Константинопольським, Йоаникієм Александрійським, Макарієм Антиохійським, Паїсієм Єрусалимським, став основою віровчення для всього православного світу. "Требник" або "Великий требник" Петра Могили, що має 1760 сторінок і прикрашений ілюстраціями знаменитого київського гравера Іллі, став своєрідною церковною енциклопедією. У ньому викладені молитви й обряди, даються літургійні й канонічні пояснення. Обидві праці поширювалися у всіх християнських країнах: твір "Православне сповідання віри" було видано і перевидано протягом XVII-XVIII ст. церковнослов'янською, польською, грецькою, румунською, латинською мовами у Києві, Москві, Голландії, Польщі, Румунії та інших країнах 25 разів. Це було світове визнання української богословської школи.

За вісім днів до кончини преосвященний Петро Могила склав заповіт "Оскільки нічого певнішого над смерть людині немає, а година в Божих таємницях самого Бога перебуває... учиняю короткий волі моєї... останній заповіт". Митрополит підсумував справи свого земного життя й дав настанови на майбутні часи. Не обійшов увагою церкви й монастирі - Печерський, Софійський, Богоявленський, Видубицький, Феодосіївський, а також Мгарський, Крехівський. Але найбільшу увагу й любов виявив до свого Колегіуму, якому заповів більшу частину свого рухомого й нерухомого майна: села Вишеньки, Гнідин, Проців, Ревне, хутори Непилоги й Позняківщину з інвентарем, худобою; маєтності Мухоїди й Спачинці. Окрім того, у спадок Колегіуму переходили деякі його будинки й дворові місця, 65 тис злотих готівкою й під закладом; а ще - четверта частина родинного срібного посуду, митрополичий одяг й митра, прикрашена перлами й коштовним камінням, отриманим у спадок від батьків, срібний і позолочений хрести із Животворящого дерева, навіть шпалери з адамашки й камки на одяг студентам і найбільша його цінність - бібліотека (2131 книга). Митрополит "слізно благав" берегти Колегіум як "єдине надбання (jacj unicum pisgnus meum) життя свого для хвали Божої і виховання дітей православних".

У ніч з 31.12.1646 на 1.01.1647 р. (11.01.1647 за н. ст.) Петро Могила полишив земне життя.

Академія, успадкувавши ім'я Петра Могили, свого засновника, благодійника й покровителя, освітнього й духовного провідника, увійшла в історію під назвою Києво-Могилянської. Хто й коли присвоїв Академії це ім'я - невідомо. Так розпорядився час, історія, нащадки: зберегти пам'ять про людину, яка зробила все можливе і, здавалося, неможливе, щоб виплекати вітчизняну вищу освіту в інтересах народу в надзвичайно складних історичних обставинах. Академія гідно несла це ім'я, зберігаючи звання вищого навчального закладу й духовного центру України і всього православного світу. її високоосвічена, конфесійно толерантна молодь захищала інтереси власної Вітчизни й Церкви - і на рівні міждержавних угод, і в ідеологічних змаганнях, і зі зброєю в руках. Закономірно, що були в історії Києво-Могилянської академії і яскраві сторінки, і спади, викликані воєнними лихоліттями, різними політичними обставинами. Але духовна енергія Києво-Могилянської академії не згасала Києво-Могилянська академія, як зазначав М С Грушевський, а за нею все громадянство, в ній виховане, жило спадщиною Могили, його духом. Звідси величезне його значення в історії України і незвичайний пієтизм його пам'яті й імені

Скарбниця мудрості і знань Петра Могили залишається невичерпною. До неї звертаються ті, хто прагне пізнати добу високого національного злету українців, їх пориву до незалежності, хто турбується про сьогодення й майбутнє України. Щорічно 31 грудня, у день смерті Могили, в Богоявленській церкві Братського монастиря відбувалася літургія й панахида. Збиралися професори й студенти Академії, все духівництво Києва й кияни, вірні пам'яті людини, ім'ям якої було названо цілу добу - добу визначних досягнень української духовності в галузі освіти, науки, культури, релігійного життя.

Минуло вже понад 400 років, як не стало Петра Могили. А нащадки зберігають пам'ять про великого митрополита, віддають йому шану. Ця традиція продовжується й сьогодні.12 грудня 1996 р. Українською православною церквою Київського патріархату Петро Могила прилучений до лику святих, його ім'я включено до диптихів усіх 15 автокефальних Православних церков для вшанування.

1.3 Гетьмани України - благодійники бібліотеки Києво-Могилянської Академії

У XVII ст. Києво-Могилянська академія існувала за рахунок прибутків під маєтків Київського Братського Богоявленського монастиря. Маєтності надавалися гетьманськими універсалами, дарувалися козацькою старшиною, православною шляхтою, церковнослужителями, міщанами, козаками й іншими благодійниками. Усі даровані маєтності записувалися на Братський монастир, який утримував Академію, а грошова підтримка, здебільшого ціленаправлено, - на бурсу, бібліотеку, будівництво, тощо

Значну матеріальну підтримку надали Братській школі при її заснуванні Галшка Гулевичівна, гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. Фактично утримував на свій кошт Колегіум його протектор митрополит Петро Могила, На прохання Петра Могили король Владислав IV надав два привілеї в травні 1638 р. і в червні 1640 р., за якими до Братського Богояченського монастиря приєднувалися дві київські церкви, відібрані свого часу уніатами - Воздвиженська (Андріївська) й Трьохсвятительська з усіма маєтностями, островом Влуків й сіножатями біля Вишгорода. Дбав про освітній і духовний потенціал київського Колегіуму гетьман України Богдан Хмельницький.1651 р. його універсалом володіння ліквідованого в Київ: домініканського монастиря були передані Києво-Братському училищному монастирю "... на поправи і виживлення... особливо - село Мостища над річкою Ірпінем й над річкою Котором зі всіма приналежними ґрунтами, полями, сіножатями, борами, лісами і всіма млинами... в спокойноє управленіє".1654 р. Богдан Хмельницький звернувся до царя Олексія Михайловича з проханням підтримати Братський монастир, "де нині училище... з якого багато вийшло чесних, розумних і тобі, великому государеві нашому, твоїй царській величності, на службі придатних".

1656 р. Богдан Хмельницький надає універсал Братському монастиреві на села, що належали раніше єзуїтам: Ксавери, Мухоїди, Плесецьке, Чорногородка, Сарновичі, Обиходи і Базар. Крім того, неодноразово дозволяв ситити і продавати на свята мед (що було відчутною статтею прибутків Братського монастиря) на користь Академії.

Підтримували Академію матеріально також гетьмани України: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Данило Апостол.

Серед гетьманів найбільшим благодійником Києво-Могилянської академії був Іван Мазепа (20.03.1639-22.09.1709).

Як державний діяч доклав багато зусиль до об'єднання українських земель в одній державі, створення регулярного війська, стабілізації суспільного життя після часів Руїни. Дбав про піднесення освіти, науки, мистецтва. Особливо опікувався Києво-Могилянською академією, в якій вбачав потужний інтелектуальний арсенал для України, її незалежного майбуття.

Студентам Академії гетьман надавав щороку 1000 золотих на стипендії, утримання бурс, бібліотеки, поповнення її книгами. Сам часто відвідував лекції й диспути, спілкувався з викладачами й студентами латиною, дарував книги, а церквам Академії - ікони й інше дорогоцінне начиння. На місці старої дерев'яної Богоявленської церкви збудував чудовий, у стилі козацького бароко, мурований собор, що став окрасою не лише Братського монастиря, Подолу, а й усього Києва (висаджений у повітря за наказом радянської влади у 1935 р). При Мазепі, якого професори та студенти назвали "прамислителем і благодітелем Академії", кількість студентів сягнула 2000 осіб. На його честь Академія була названа Могило-Мазепинською. Після поразки повстання проти імперської політики російського царя Мазепа змушений був полишити Україну.

2. Фонд бібліотеки

2.1 Характеристика фонду в XVII - XIX століть

Унікальною була бібліотека Києво-Могилянської академії. Закладена вона була, вірогідно, ще в Братській школі. Свою бібліотеку, до якої входили й книги Йова Борецького і Тарасія Земки, - 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань ~ заповів Колегіуму митрополит Петро Могила. Так було започатковано традицію дарувати Академії книги. Значні книжкові зібрання передали до академічної бібліотеки Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, митрополит Димитрій Ростовський, ректори Йоасаф Кроковський, Варлаам Ясинський, Давид Нащинський (129 книг), митрополити-покровителі Рафаїл Заборовський (137 книг), Тимофій Щербацький (144 книги), Гавриїл Кременецький (понад 70 книг), історики Микола Бантиш-Каменський (150 книг) й Василь Рубан (154 книги), професори Іван Самойлович (1147 книг), Амвросій Юшкевич. Щедрим дарителем книг був гетьман Іван Мазепа.1768 р. була заснована бібліотека при бурсі її вихованцем істориком М. Бантишем-Каменським. Урочисто звертався до бурсаків колишній вихованець Академії, відомий громадський діяч, письменник Семен Гамалія, надсилаючи книги до бурсацької бібліотеки: "Милостиві панове! Люб'язні християни-брати! Жителі великих київських бурс! Прошу милостиво прийняти до вашої бібліотеки додані до цього книги: Готшедової німецької граматики - 3, історії імператора Феодосія Великого - 4. Ониє присвячує на вашу користь той, що проживав колись у вашому товаристві. Ваш покірний слуга N. N. Petropoli"

На кінець ХVII ст. бібліотека мала близько 3500 книжок, у тому числі видань XVI і першої пол. ХVII ст. - 1813, а з другої пол. ХVII ст. - 857. За каталогом складеним професором Іренеєм Фальбовським, було: богословських - 525 томів, історичних - 253, філософських - 90, з риторики, поетики і граматики - 236, різних лексиконів - 69, з медицини, математики та астрономії - 76. Певне, тут переважали підручники та посібники різними мовами, передусім латиною. бібліотека київ могилянський

У 1768 р. була створена окрема бурсацька бібліотека для незаможніх студентів. ЇЇ заснував історик Н. Бантиш-Каменський. В 1780 р. бурсацька та академічна бібліотеки об'єднали свій фонд, який становив 12 тисяч книжок, але пожежа того ж року знищила більше 10 тисяч книг. В бібліотеці зберігалася велика кількість рукописів, хронік, літописів, лекцій професорів, один примірник яких повинен був обов'язково знаходитися в бібліотеці, конспекти студентів та їх наукові праці. Більшість книжок у фонді була латинською мовою. Крім друкованих видань - багато рукописів, зокрема з природознавства, як наприклад „Трактат про основи першої і найблагороднішої науки загальну математику або про арифметику", написаний у Львові у XVII ст. рукописні курси лекцій з математики Ф. Прокоповича; багато книжок XVII ст., серед них книга „Арістотелівські проблеми або питання про природу людини" Касіяна Саковича, що була видана в 1620 р. в Кракові та „Трактат про душу", надрукований тут же в 1625 р. - обидві є перекладом з латинської на польську мову Звичайно, зберігались і книги, видані в Москві та Петербурзі, такі як "Арифметика" Л. Магницького (1703 р), „Геометрія, Славенски Землемерие" (1708 р), підручники з арифметики М. Курганова, з алгебри - Д. Анічкова, з геометрії - Л. Ейлера та інші. Наприкінці XVIII ст. використовували посібник І. Фальковського „Всеобщая математическая хронология, гномоника и церковная Пасхалия".

В Академії цікавилися питаннями природознавства, і рукописні переклади часто робилися професорами. Так, Є. Славинецький у 1658 р. переклав на слов'янську мову основну працю вченого-гуманіста А. Везалія по анатомії людини. В бібліотеці був також його переклад І. Блеу „Зерцало всея вселенная или Атлас новый", зроблений у 1657 р. в Москві. Більшість рукописів була з філософії. До нашого часу виявлено понад 200 рукописів, які зберігаються в ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України. Всі вони написані латинською мовою. Наприклад, в рукописному трактаті С. Яворського "Психологія", в основу якого було покладено лекції, прочитані в Києво-Могилянській колегії у 1691-1693 рр., с відомості з біології та фізіології. Підручники з філософії, які використовувалися з Академії в першій половині ХVIII ст., були написані в цьому ж навчальному закладі латинською мовою і викладали предмет в руслі філософії Арістотеля і схоластики. Серед них прані С. Кулябки, М. Козачинського та ін.

Свсі наукові праці і рукописи курсів лекцій з філософії залишили такі видатні діячі, як І. Поповський, Х. Чарнуцький, Ф. Прокопович, А. Дубкевич, Г. Миткевич, Г. Кониський та ін. В середині XVIII ст. фонд бібліотеки Києво-Могилянської академії налічував біля 7 тисяч книжок. Але вилинь, що висвітлювали б нові досягнення західноєвропейської думки, 6уло недостатньо, бо не було коштів на їх придбання. Цікаво, що однією з причин приїзду М. Ломоносона до Київської Академії у 1733р. було бажання ознайомитися з різними літописами і прочитати нові природничонаукові книги. Але Ломоносов не задовольнив повністю своєї потреби, так як окрім подарованих книг Академія на свої кошти у першій Половині XVIII ст. майже нічого не придбала. У Другій половині XVIII ст. фонд бібліотеки почав поповнюватися не тільки за рахунок пожертвувань та подарунків видатних діячів, але й через закупівлю. При Академії був спеціальний комісіонер, через якого можна було замовити потрібні книги. У Бреславі також друкувалися книжки на замовлення Академії.

Бібліотеки поповнювалися також за рахунок закупок, надходжень з видавництв України, Росії, Білорусі, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братислави, Данцига, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст. Крім друкованих книг, в академічній бібліотеці зберігалися численні рукописи: невидані твори, хроніки, хронографи й хронічки, літописи, діаріуші, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків, дарчі, грамоти, привілеї і поточна документація. Значне місце у бібліотеці займали періодичні видання. Так, у другій половині XVIII ст. Академія виписувала "Московские ведомости", "Санкт-петербургские ведомости", "Moskowische-Deutsche", "Litteratur Zeitung. Iena, Leipzig und Wein", низку літературних альманахів.

Зачну кількість книг привозили до Києва італійські купці З Ломбардії. Але мав місце і зворотний зв'язок. Деякі професори при переїзді на нове місце праці забирали книжки з собою. Так, книги були вивезені до Смоленської та Чернігівської семінарій. Такий жвавий рух книг в Україні задовольняв широкий попит різних верств населення в різноманітній літературі, в тому числі і з природознавства та техніки.

Справжнім святом для Академії і її студентів були щорічні Контрактові ярмарки в Києві. На ярмарки приїздили купці з книгами з різних країн. Особливо добрі контакти мала Академія з купцями з Ломбардії, які неодмінно розташовувалися зі своїми книгами, естампами, картами, навчальними приладами біля самої академічної брами. У 60-80-х рр. XVIII ст. Академія придбала Французьку енциклопедію під редакцією Дідро, "Всеобщую историю" в 125 томах, історичні твори відомих зарубіжних учених Г. Роллена, Л. Гольберга, Г. Кураса, "Краткий российский летописец" М. Ломоносова, праці професора Московського університету І. Третякова "О происшествии и учреждении университетов в Европе", "О государственном правлений и разных родах оного из французской Энциклопедии" Ф. Туманського, вихованця Києво-Могилянської академії, "Статьи о философии и частях ее из Энциклопедии" також києво-могилянця Я. Козельського, популярну на той час книгу "Жизнь и приключения Робинзона Крузо" Д Дефо й ін. В останні десятиліття XVIII ст. був укладений каталог книжок бібліотеки за окремими блоками: Святе Писання, грецька та латинська патристика, історія Церкви, книги на теологічні теми, книги з історії, географії, поетики, риторики, граматики, філософії, гомілетики, юриспруденції, медицини, геометрії, арифметики, астрономії, психології, нумізматики, художньої літератури і т.п. В окремих випадках зазначена мова, якою або з якої видані книги, кількість примірників тощо. Хоча каталог далеко не досконалий, але красномовний. Надрукований в "Актах и документах, относящихся к истории Киевской академии", він займав 150 сторінок тексту. Відвідавши 1792 р. Академію, російський освітній діяч В.В. Ізмайлов писав: "Я пришел взглянуть на библиотеку академии. В ней было много редких манускриптов, множество творений древности и творений новейших, где вкус, ученость и философия положили печать свою". Наставники навчали студентів, як треба поводитися з книгою: не класти її на коліна, не слинити, перегортаючи сторінки, а бережно, двома пальцями брати їх за верхній край, не загинати аркушів тощо.

Бібліотека, що комплектувалась протягом двох століть, являла собою унікальне зібрання світового значення, на якому вигострювали свій розум вихованці Академії. Вона відіграла важливу роль не тільки У формуванні знань і світогляду багатьох поколінь викладачів і студентів, а й мала вплив на розвиток української культури взагалі Її скарби були відкриті для всіх охочих. За академічними правилами "... бібліотекою вчителям у всі дні й години користуватися не забороняється, а учням і іншим бажаючим - у визначені дні й години".

З фондів бібліотеки Академії розпочали своє існування книгозбірні Переяславського та Чернігівського колегіумів.

А численні вихованці Академії, яким було прищеплено любов до книги, стали невтомними збирачами власних бібліотек, які, у свою чергу, заповітами їх власників поклали початок численним бібліотекам навчальних закладів України й Росії. На жаль, бібліотека Академії не збереглася до нашого часу. Значно постраждала вона від пожеж. Тільки 1780 р. згоріло близько 9 тис томів, 1811 р. - близько 1000, а з ними - ті цінні відомості, які, можливо, пролили б більше світла на нашу історію. У 1920-х рр. із закриттям Духовної академії бібліотека була розформована. Її книги потрапили до різних книгосховищ.

Частина їх знаходиться нині в Національній бібліотеці України ім.В. Вернадського.

На деяких з них можна побачити автографи власників - професорів, ректорів Академії, її покровителів, меценатів.

Висновок

Києво-Могилянська академія була і залишається символом української культури, української духовності.

Впродовж майже двох століть серед української передової громадськості жевріла думка про відновлення славетного першого вищого учбового закладу всієї Східної Європи. З розпадом колишнього Радянського Союзу це актуальне питання постало з новою силою. На вимогу громадськості при академії наук України та виконкомі Київської міської Ради народних депутатів було створено спеціальну комісію, яка висловилась про відновлення Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу європейського рівня.

У 1992 році відбулося урочисте освячення закладу під назвою "Університет Києво-Могилянська академія". Ректором став кандидат педагогічних і доктор філологічних наук В. Брюховецький - ініціатор і організатор відновлення закладу.

У ХУІІ - XIX ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним культурним центром усього слов'янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці філософи, богослови, знавці мов, поети, художника, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших у Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю.

Досить важко визначити точну дату створення книгозбірні, але, безперечно, початок вона бере ще з часів Київської братської школи (1615). Заклав бібліотеку Петро Могила. За кілька днів до смерті він заповів Академії всю свою книжкову колекцію (2130 вітчизняних і зарубіжних видань), яку збирав протягом життя. До складу бібліотеки перейшли в свою чергу книжки Йова Борецького та частина бібліотеки друкаря і письменника Тараса Земки. Це стало початком доброї традиції дарування власних книгозбірень видатними діячами України випускниками професорами Академії та інших доброчинців.

Бібліотека Академії комплектувалася на протязі майже двох століть і являла унікальне зібрання книг. Вона мала велике значення для формування світогляду викладачів та студентів.

Книгозбірня Києво-Печерського монастиря сформувалась протягом ХVІІ ст. як з друкованих, так і рукописних книг церковнослов'янською, грецькою і польською мовами. Під час пожежі 1718р. бібліотека майже повністю згоріла й заново почала складатися вже в ХVІІІ ст. За описом 1805р., в ній нараховувалось близько 700 назв книг церковнослов'янською, латинською, російською, польською, частково грецькою мовами.

19 вересня 1991 року згідно з розпорядженням Верховної Ради України після 174-літньої перерви Києво-Могилянську академію було відроджено на її історичній території.16 жовтня 1991 р. відбулася презентація відновленої Києво-Могилянської академії, яка дістала назву Університет "Києво-Могилянська академія". У вересні 1992 року університет прийняв на навчання перших 200 студентів.

Сьогодні в університеті здобувають освіту 2,5 тисячі студентів, які прагнуть знань і успішно оволодівають найрізноманітнішими професіями: історика, філософа, релігієзнавця, мовознавця, політолога, соціолога, правника, економіста, еколога, природознавця та ін.

До послуг студентів чудова сучасна бібліотека, що зусиллями керівництва Академії постійно поповнюється; в даний час її фонд нараховує близько 300 тис. одиниць.

Размещено на Allbest.ru