Спогади М.П. Балліна, М.В. Левитського, В.С. Нагірного про кооперативний рух в Україні у другій половині ХІХ-на початку ХХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

СПОГАДИ М.П. БАЛЛІНА, М.В. ЛЕВИТСЬКОГО, В.С. НАГІРНОГО ПРО КООПЕРАТИВНИЙ РУХ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

І.В. Пятницькова

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та спеціальних галузей історичної науки, Донецький національний університет імені Василя Стуса, м. Вінниця, Україна

Автором проаналізовано спогади кооператорів України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. М.П. Балліна, М.В. Левитського, В.С. Нагірного. У них розкрито заснування перших кооперативних товариств, описано труднощі та перепони на шляху розвитку кооперативного руху. Висвітлено біографічні дані кооператорів, їх захоплення та власне бачення кооперації. Автором визначено, що інформаційний потенціал аналізованих джерел виходить за межі проблематики кооперативного руху і дозволяє вивчити загальний розвиток подій в історії України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., поступ українського національного відродження, культурно-просвітницьку діяльність української інтелігенції.

Ключові слова: М.П. Баллін, М.В. Левитський, В.С. Нагірний, спомини, кооперація, історія України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

кооперативний рух україна спогади

Постановка проблеми. В умовах соціально-економічних трансформацій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. кооперативний рух набув широкого розвитку на українських землях. Його важливість та значущість як однієї із адаптивних форм економіки була визнана в численних наукових дослідженнях сучасності. Вивчаючи різні аспекти кооперативного руху дослідники здебільшого спиралися на законодавчі акти, документи органів місцевої влади, статистичні дані, діловодну документацію кооперативних установ, періодичні видання. Разом із тим, найменш представленими у наукових дослідженнях із історії кооперативного руху є джерела особистого походження, зокрема спогади кооператорів. Вони мають винятково важливе значення у відтворенні цілісної картини зародження та розвитку кооперативного руху в Україні, адже містять цінний фактографічний матеріал, оціночні судження авторів щодо розвитку кооперації та дають можливість сформувати уявлення про теоретичні погляди їх авторів.

У пропонованій науковій розвідці вивчено спогади одних із перших теоретиків та практиків українського кооперативного руху М.П. Балліна, М.В. Левитського, В.С. Нагірного.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Означена проблема не була комплексно досліджена в історіографії. У межах дисертаційного праці особові джерела В.М. Левитського вивчав В.Б. Вовченко [1]. В.М. Ковальчук проаналізував бібліотечну, книговидавничу та культурно-просвітницьку діяльність М.П. Балліна [2]. До споминів В.М. Левитського та М.П. Балліна звертався І.А. Фареній, досліджуючи їх життєвий шлях та внесок у розвиток кооперативного руху [3, 4]. Життєвий шлях В.С. Нагірного із залученням його споминів був проаналізований у публікації Г. Бобош [5].

Мета дослідження полягає в аналізі спогадів М.П. Балліна, М.В. Левитського, В.С. Нагірного про розвиток кооперативного руху в Україні у другій половині ХІХ- на початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Важливим джерелом до вивчення історії кооперативного руху в Україні є спогади одного із перших кооператорів Наддніпрянської України Миколи Петровича Балліна «П'ятдесят років мого життя. Розвиток моїх соціальних стремлінь», написані у 1890-1902 рр. Як і більшість його творів, вони залишаються неопу- блікованими та зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі Інститут рукописів НБУВ) [6]. Винятковість джерела полягає у тому, що його автор детально описав обставини заснування першого в Україні споживчого товариства та відтворив еволюцію власного бачення кооперативного руху.

Беручи до уваги зміст спогадів, М.П. Баллін прийшов до кооперативних поглядів поступово. Вже з часом вони стали сенсом його життя. Переїхавши до Харкова, він активно долучився до громадського життя міста, ввійшов до складу різних культурно-просвітницьких товариств. До ідеї відкриття першого в Наддніпрянській Україні споживчого товариства М. П. Баллін поставився з певною обережністю. У «П'ятдесят років мого життя. Розвиток моїх соціальних стремлінь» він зазначив, що ініціатором створення першого споживчого товариства в Харкові був студент математичного факультету Харківського університету Олександр Андрійович Брілліантов. На захоплення кооперативними ідеями молодого хлопця вплинула подорож за кордон та знайомство з ідеями Ш. Фур'є [6, 138-140].

За споминами М.П. Балліна, повернувшись до Харкова, О.А. Брілліантов полишив навчання та почав вдаватися до різних фінансових ініціатив.

Першою із них була фотостудія. Згодом, за порадою відомого промисловця, а на той час лише власника чайного магазину, О.К. Алчевського, О.А. Брілліантов відкрив товариство взаємного кредиту. М. П. Баллін та його дружина стали його членами, зробивши суттєвий для того часу грошовий внесок [6, 140].

Вже після заснування цього товариства О. А. Бріліантов вирішив створити споживчий кооператив. У його організації йому допомагали місцевий громадський діяч Е. С. Гордієнко, товариші по університету Д. С. Лесевицький, Л. І. Пшенецький. Більше п'ятдесяти осіб підписали статут Харківського споживчого товариства. М. П. Баллін теж був присутнім на установчих зборах, але документи не підписував. «Я не підписував, тому, що не бував на зборах, розраховував підписати тоді, коли товариство буде затверджене» [6, 141]. Разом із тим, певною мірою виправдовуючись, М. П. Баллін пояснив своє зволікання контролем за його діяльності з боку владних структур: «Оскільки керівництво на мене дивилося косо, я не хотів своїм підписом турбувати керівництво» [6, 141].

У 1866 р. статут Харківського споживчого товариства був затверджений. М. П. Баллін брав активну участь у його роботі. Його обрали членом комітету спостерігачів товариства, він подавав рекомендації щодо вдосконалення роботи об'єднання. «У цей час почалася моя свідома кооперативна робота. Ця робота стала метою мого життя», - зазначив Микола Петрович [6, 173].

М. П. Баллін намагався більше дізнатися про кооперацію, її теоретичні основи та практику реалізації. З цією метою він відвідав Санкт- Петербург, Москву, познайомився із російськими кооператором М.В. Верещагіним. У 1869 р. відвідав Берлін, Гамбург, міста Англії з метою вивчення кооперації, що знайшло відображення у його споминах [6, 175-181].

Результатом тривалого вивчення стало формування власних поглядів на кооперацію. Концепція М. П. Балліна щодо кооперації доволі ідеалістична, певною мірою навіть утопічна. Їй властиві соціалістичні ідеали справедливості та рівності, заперечення насильства, мирний шлях реформ та просвітництва. У ній він вбачав не лише ефективний спосіб адаптації до розвитку товарно- грошових відносин, а й шлях до майбутньої, побудованої на ідейно-моральних принципах загальної кооперації.

За Миколою Васильовичем Левитським в історіографії закріпилося прізвище «артільного батька». Проте його діяльність не обмежувалася заснуванням землеробських та ремісничих артілей. Він активно займався громадською, культурно- просвітницькою, літературно-публіцистичною діяльністю. Водночас залишався послідовним прибічником ідей українського національного відродження. Свій життєвий шлях, захоплення ідеями кооперації М. В. Левитський виклав у «Спогадах з минулого. Автобіографічний начерк», які також зберігаються в Інституті рукописів НБУВ.

У творі Микола Васильович детально описав свою юність, навчання у жіночому пансіоні Фортенглера у Єлизаветграді, Золотопольській прогімназії, Більській гімназії на Холмщині, до якої вступив у 1879 р. У ній Микола Васильович почав захоплюватися творами М. О. Добролюбова, М. Г. Чернешевського, М. П. Драгоманова, Ф. Лассаля [7, 23-26]. Соціалістичний зміст творів сформував підґрунтя до захоплення кооперативними ідеалами. «....Під впливом прочитаних книг та власних роздумів я поступово приходив до думки, що основою народного благополуччя є народна самодіяльність, самопоміч», - писав М. В. Левитський [7, 26].

До цього часу належать перші спроби на практиці реалізувати кооперативні принципи. У вересні 1878 р. М. В. Левитський разом зі своїми товаришами по навчанню організував спільну їдальні та гуртову оренду помешкання. «Купили, що треба і кооператив був готовий. Дуже добре і головне дешево нам жилося» [7, 28]. Разом із тим М. В. Левитський акцентував увагу, що вже на тому етапі поліція стежила за ним та за спільною їдальнею, називаючи її «гніздом соціалізму».

У 1879 р. Микола Васильович вступив на медичний факультет Московського університету. Проте навчання не було тривалим. У 1880 р. його виключили з університету за участь в антиурядових виступах і примусово відправили додому у с. Федвар на Херсонщині. Він був позбавлений права продовжувати навчання у будь- якому навчальному закладі. Але все ж у 1881 р. М. В. Левитський вступив на юридичний факультет Харківського університету, після закінчення якого повернувся на Херсонщину, працював секретарем Олександрійського повітового земства, займався адвокатською практикою, літературно- публіцистичною діяльністю [8, 31-32].

Микола Васильович був переконаний, що практична реалізація кооперативних принципів здатна вирішити цілий ряд проблем тогочасного селянського господарства. Зокрема, малоземелля, отримання кредитів, низький рівень впровадження нових технологій обробки землі. За його організаційної підтримки у вересні 1894 р. у с. Федвар Олександрійського повіту Херсонської губернії було створено першу артіль зі спільного обробітку землі [9, 3]. До 1899 р. М. В. Левитським у Херсонській губернії було відкрито 125 землеробських артілей [8, 32].

Незважаючи на позитивні зрушення у господарствах артільників, на початку ХХ ст. більшість об'єднань припинили своє існування. До цього призвів цілий ряд причин. Головною з них було те, що артільники не були настільки захоплені ідеями кооперації, самопомочі самодопомоги як М. В. Левитський. Індивідуалістичні, приватновласницькі риси домінували над колективними. Більшість селян розглядали свою участь в артілі як тимчасову, як можливість, насамперед, вирішити свої фінансові проблеми шляхом отримання кредиту.

Проте припинення діяльності артілей не призвело до зневіри М. В. Левитського в кооперації.

Для нього вона залишалася не лише способом подолання економічних труднощів та засобом налагодження господарської діяльності. Він розглядав її як шлях до побудови нового суспільства, що знайшло відображення у його споминах. «Завдання кооперації - поправляти помилки сучасного і готувати грунт для кращого майбутнього. І дивлюся на кооперацію як на практичний соціалізм, як воно і є в дійсності в протилежність сухому догматизму і докринерству» [7, 28].

М. В. Левитський наділяв кооперацію винятково важливим виховним значенням: «Кооперація це і є та велика і дорогоцінна підготовча школа, яка допоможе виховати людність в бажаному напрямі і підготувати грунт для великої соціальної реформи» [7, 28]. Він вважав, що лише шляхом самоорганізації та самодопомоги суспільство здатне подолати економічні труднощі та задовольнити свої потреби. Кооперація у його поглядах постає як ефективна форма організації економічних відносин, що побудована на вказаних принципах.

Василь Степанович Нагірний був архітектором, громадським діячем, провідним кооператором Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Саме за його ініціативи у 1883 р. було організовано у Львові товариство «Народна торгівля», яке поклало початок кооперативному руху на західноукраїнських землях. Спомини В. С. Нагірного під назвою «З моїх споминів» були опубліковані у 1935 р., після його смерті у Львові. Автор велику увагу приділив опису своїх дитячих років та юності. Він акцентував увагу на тому, що через ранню смерть матері та створення його батьком нової родини він виховувався бабусею. Вона розповідала про тяжке життя селян за панщини, виховуючи повагу та співчуття до селянства [10, 9-10].

Попри матеріальні труднощі, В.С. Нагірний зміг здобути фах інженера-архітектора у технічній академії у Цюріху [10, 28]. У Швейцарії він долучався до культурно-громадських товариств «Руський кружок», «Славія», до яких окрім українців, входили поляки, чехи, болгари, серби. Останнє об'єднання Василь Степанович очолював.

Досягненням діяльності «Славії» він вважав популяризацію інформації про Україну та українців: «Треба додати, що швейцарці, не виключаючи навіть професорів університету й політехніки, не мали поняття про те, що існують на світі Божім якісь русини. Мої відчити були для них великою новиною». В. С. Нагірний проводив лекції про звичаї та традиції українців, організовував заходи із вшанування пам'яті Т.Г. Шевченка. Тут же, у Швейцарії, він познайомився із М. П. Драгомановим. І дуже тепло відзивався про нього [10, 31-32].

Очевидно, що у Швейцарії він мав можливість познайомитися не лише із соціалістичними поглядами, а й з ідеями кооперативного руху, хоча мова про це в щоденнику не йде. Водночас, Василь Степанович із захопленням описував життя швейцарців, їх виборчу систему, активну громадську позицію, приналежність до різних товариств. Окрему увагу в його споминах присвячено опису пожежних товариств. Він вважав їх діяльність дуже важливою і після повернення в Україну створив подібне товариство. До Львова він повернувся у 1882 р., де окрім архітектури активно займався громадською діяльністю. Василь Степанович познайомився із В.Г. Барвінським, І. М. Белеєм, І. Я. Франко, з яким певний час вони мешкали разом [10, 35].

В.Г. Барвінський був редактором часопису «Діло», в якому В.С. Нагірний опублікував статтю «Як люди собі у нужді помагають» про досвід кооперативної співпраці. Після цього його запросили до участі в нарадах крамничного чи торговельного комітету при товаристві ім. Михайла Качковського та попросили написати статут для окремого товариства, яке було названо «Народна торгівля». З цього почалася його практична кооперативна діяльність.

У споминах Василь Степанович описав той скепсис, з яким він зустрічався на початку заснування товариства. Попри всі перестороги, товариство почало свою діяльність у 1883 р. і досить швидко та успішно розвивалося. Більш детально опис діяльності товариства його засновник виклав в брошурі «Порадник для крамниць», що вийшла у 1886 р. Торіч його було обрано до ради «Общерільного кредитового заведенія», або як його ще називали Крилошанського банку у Львові.

За ініціативи та цілковитої підтримки В. С. Нагірного у 1884 р. було створено товариство ремісників «Зоря». У споминах він зазначив, що у 1909 р. товариство святкувало своє 25 річчя та продовжувало успішно працювати. А він продовжував виконувати обов'язки голови цього об'єднання [10, 39]. Василь Нагірний також описав всі складнощі створення товариства «Дністер» у 1884 р., «Народої гостініци» у 1899 р.

У «З моїх споминів» автор детально відтворив свою громадську та видавничу діяльність, роботу в редакції газети «Батьківщина», участь в організації гімнастичного товариства «Сокіл», що підтверджує активну громадську позицію Василя Степановича. Сам автор вважав себе народовцем, і протягом всього викладу споминів відмежовував себе від інших суспільно-політичних течій. З огляду на це, його спогади є також цінним джерелом для вивчення діяльності народовців на західноукраїнських землях.

На окрему увагу заслуговує виклад Василем Степановичем подій Першої світової війни. Він детально описав політику російської влади після окупації Галичини у 1914 р. Автор розповів про арешти, заборони від яких потерпала місцева інтелігенція.

Висновки. Таким чином, аналізовані спогади М. П. Балліна, М. В. Левитського, В. С. Нагірного є цінним історичним джерелом для вивчення кооперативного руху. У них з позиції першоучасників розкрито процеси створення перших кооперативних товариств на теренах України, описано труднощі, з якими зустрічалися їх засновники, перепони з боку влади, відсутність підтримки з боку громади. Разом із тим вони демонструють наполегливість та послідовність їх засновників у реалізації кооперативних ідей на практиці.

Зміст аналізованих спогадів виходить далеко за межі суто кооперативного досвіду роботи. Вони є важливим джерелом для вивчення історії України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., оскільки відтворюють загальний контекст епохи, світ тогочасної української інтелігенції, яка, попри всі обмеження з боку влади продовжувала генерувати та втілювати в життя нові ідеї суспільно-політичного, економічного, культурного характеру.

Список використаної літератури та джерел:

1. Вовченко В. Архівна спадщина кооператора, державного і громадського діяча М.В. Левитського (1859-1936): історія, реконструкція, зміст: автореф. дис...канд. іст. наук: 07.00.10 / НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І.Вернадського. Київ, 2007. 16 с.

2. Ковальчук В. Бібліотечна, книговидавнича та культурно-просвітницька діяльність М. П. Балліна (1829 - 1904): автореф. дис.канд. іст. наук: 07.00.08. Київ, 2005. 18 с.

3. Фареній І. З історія діяльності «артільного батька» Миколи Левитського у період становлення кооперативного руху (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. 2005. Вип.9. С. 193 - 201.

4. Фареній І. Микола Петрович Баллін - ідеолог кооперативного руху пореформеної доби (1860-ті - 1890-ті рр.). Наукові записки Вінницького державного педагогічного університетуту. ім. М. Коцюбинського. Серія історія. 2006. Вип. 11. С. 74 - 77.

5. Бобош Г. Стежками життя та творчості Василя Нагірного (1848 - 1821). Народознавчі зошити. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. № 2. С. 347 - 355.

6. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф. 326. М. П. Баллін. Спр. 3. Баллин Н.П. Пятьдесят лет моей жизни. Развитие моих социолистических стремлений. Арк. 230.

7. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф.327. Левицький М.В. Спр.540. Левитський Микола Васильович. Спогади з минулого. Автобіографічний начерк.Арк.31.

8. Пятницькова І. Землеробські артілі М.В. Левитського: антропологічний вимір. Історичні та політологічні дослідження. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2017. № 1(60). С. 29 - 39

9. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф.290. Всеукраїнський центральний кооперативний музей (1923 - 1935). Спр. 3577. О сельскохозяйственных агронимических артелях в Херсонской губернии. Статья, конец ХІХ в. Арк. 3.

10. Нагірний В. З моїх споминів. Львів, 1935. 76 с.

Iryna V. Piatnytskova

Candidate of Historical Sciences lecturer at the Department of History of Ukraine and Special Branches of History, Vasyl' Stus Donetsk National University, Vinnitsa, Ukraine

MEMORIES OF M.P. BALLINA, M.V. LEVYTSKOHO, V.S. NAHIRNOHO ABOUT THE COOPERATIVE MOVEMENT OF UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE 19^th - THE BEGINNING OF THE 20^th CENTURY