Моделі споживчої поведінки киян і модернізація міського способу життя в УРСР 1955-1965 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моделі споживчої поведінки киян і модернізація міського способу життя в УРСР 1955-1965 рр.

Мирослав Борисенко

доктор історичних наук, професор,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Анотація

Розвідка присвячена маловідомій у сучасній українській історіографії проблемі - моделям споживчої поведінки радянських громадян. Мета статті - сформувати власну дослідницьку концепцію змін у повсякденному житті міського населення середини ХХ ст. Методологія, джерела. Застосовано етнографічний підхід для визначення стратегій споживання, якими користувалися мешканці УРСР. Основним джерелом вивчення порушеного питання стали інтерв'ю киян та архівні матеріали. Глобальна модернізація, яка розпочалася в Північній Америці та Західній Європі в 1950-х рр., кардинально змінила світ. Зміни ці мали широкий характер, охоплюючи політичне життя, культуру, повсякдення, технології, соціальну структуру. Новий спосіб життя, культурні практики стали доступними для багатьох людей у всьому світі. Автор ставить питання, чи був цей процес характерний для СРСР і як комуністичний режим вплинув на модернізацію повсякденного життя українців у 1950-1960-х рр. Наукова новизна полягає у формулюванні окресленої проблеми та спробі її вирішення. У висновках стверджується, що радянська торгівля копіювала європейські й американські підходи до роздрібної сфери, але мала свої суперечності, адже споживачі залишалися наодинці між пропагандистським образом суспільства процвітання й реальним товарним дефіцитом. Поміж цими полярними позиціями в містах сформувалася унікальна культура самозабезпечення радянських людей.

Ключові слова: повсякденне життя, історія радянської роздрібної торгівлі, споживач, міський спосіб життя, УРСР, Київ.

Abstract

Myroslav BORYSENKO

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

T.Shevchenko National University of Kyiv

Models of Consumer Behavior of the Kyiv Residents and the Modernization of Urban Way of Life in the UkrSSR in 1955-1965

This article exam unfamiliar in the modern Ukrainian historiography issue is a consumer behavior of soviet citizens. The purpose of the article is a foundation a research concept of changes in the daily life of the urban population in the middle of the twentieth century. Methodology and research data. It is undeniable, that society got a new impulse for development during this period. This statement has formed a number of different methodological approaches and theories that interpreted society after the World War II.

One of them is the theory of modernization, which is supported by the author of the article. The author uses an ethnographic approach to determine the consumption strategies used by the citizens of UkrSSR in the second half of the 20th century. In-depth interviews with Kyiv residents are the main source for the study of this issue. The global modernizations that had began in North America and Western Europe in the 1950s changed our world dramatically. These changes were very broad in nature, embrace political life, culture, ordinary life, technology, and the social structure of the population.

The new way of life became available to many people and cultural practices became common to people through the world. The author of the article asks: is that process was appropriated of the USSR and how did the communist regime influenced the modernization of everyday life of Ukrainians in 1950-1960? The foundation and continues attempt to solve this issue is a novelty of current research. It is concluded, that Soviet trade was copied European and American patterns of approaches for retail, but was contradictory. Soviet consumers were left between the propaganda image of a society of prosperity and the trade deficit. Between these polar extremes, a unique culture of life-support of the Soviet people in the cities was formed, which is reflected in this article.

Keywords: everyday life, history of soviet retail, consumer, urban way of life, UkrSSR, Kyiv.

хрущовський відлига сталінізм соціальний

У сучасних реаліях політичного життя дедалі гостріше постає питання оцінки радянського минулого, яке все ще впливає на формування модерної національної ідентичності українців. Особливо цікавим видається розгляд того періоду крізь призму особистого досвіду громадян, адже їхні щоденні стратегії, зокрема повсякденного виживання, створили унікальний тип адаптивної поведінки, який зберігається й у наш час.

Історіографія з питань радянського повсякденна на сьогодні вже досить ґрунтовна. За останні десять років написано сотні праць про життя в умовах тоталітарного режиму. Утім, треба визнати, що більшість їх присвячені радше вивченню матеріального рівня забезпечення людей. Дослідники звертають увагу переважно на огріхи та проблеми у житлово-побутовій системі, які наочно мають продемонструвати або суттєві провали, або ж, навпаки, успіхи в розвитку торгівлі і сфері обслуговування Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000). - К., 2003. - 250 с.; Вовк В. Побут міського населення Наддніпрянської України в 1950-1980-х рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Історія. - Вип.14. - Вінниця, 2008. - С.206-212; Лук'янець О. Розвиток житлово-комунального господарства в містах Української РСР в 1950-х рр. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Історія. - Вип.101. - К., 2010. - С.23-26.. Часто ці праці характеризуються перевантаженням цифрами, що, за задумом авторів, має відобразити реальний стан справ, одночасно іґноруючи антропологічний підхід до вивчення проблеми. Звичайно у студіях українських авторів розглядається також соціально-культурний контекст споживання. Зокрема І.Скубій досліджує радянські універмаги як політичний проект та систему «культурного споживання» у СРСР 1920-1930-х рр. Скубій І. Універмаг як простір міського споживання в 1920-1930-ті роки в радянській Україні // МІКС. - 2018. - №2(4). - С.162-176; Її ж. Споживати «по-радянськи»: конструювання практик споживання у 20-30-ті рр. // Життя «по-радянськи»: проблеми вивчення та інтерпретації: Зб. мат. ІУ Всеукр. наук.-теорет. семінару, 27-28 квітня 2018 р., м. Вінниця, Вінницький держ. пед. ун-т ім. М.Коцюбинського. - Вінниця, 2019. - С.193-200.

Звісно, вивчення соціальної історії хрущовського періоду в Україні розпочалися, і слід зазначити, що досить успішно. Варто згадати серію монографічних видань Інституту історії України НАНУ, в яких розглядалися зміни у сфері будівництва житла, соціальної політики, економічні реформи 1950-1960-х рр. Див., напр.: Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба / Відп. ред. В.М. Даниленко; ред.- упор. Н.О.Лаас. - К., 2015. - 698 с. Останнім часом у середовищі вітчизняних дослідників інтерес до історії матеріального світу «радянської людини» поступово згасає. Сучасні студіювання цього періоду зосереджуються переважно на соціальному аспекті проблеми Даниленко В. Спроби «соціологізації» радянської економіки в роки хрущовської «відлиги» (1955-1965 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип.16. - К., 2011. - С.5-20; Тевікова О. Матеріально-побутові умови життя українців у контексті дослідження історії повсякденності (1953-1964 рр.) // Український історичний збірник. - Вип.12. - К., 2009. - С.244-252; Янковська О. Соціально-побутова сфера життя громадян УРСР як відбиток пріоритетів держави від початку повоєнної відбудови до кінця «відлиги» // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип.19. - К., 2014. - С.20-53. або на ґендерному вимірі соціальних трансформацій Стяжкіна О. Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 - середина 1980-х рр. // Краєзнавство. - 2010. - №3. - С.214-223., що відповідає загальносвітовому історіографічному дискурсу.

У 1950-1960-х рр. американська школа радянології формувалася в умовах гострої боротьби між двома супердержавами Лаас Н. Соціальна історія СРСР в американській історіографії: теоретичні дискусії 1980-2000-х рр. // Український історичний журнал. - 2010. - №4. - С.172.. Завдяки дотепній містифікації Д.Рейсман про «бомбардування» території СРСР нейлоновими панчохами з'явилася досить живуча концепція «нейлонових воєн», яка стверджувала, що зростаючий рівень споживання в радянській Росії змусить її лідерів відмовитися від виробництва озброєння на користь якісних товарів повсякденного вжитку Див.: Castillo G. Domestication of Cold War: Household Consumption as propaganda in Marshal Plan Germany // Journal of Contemporary History. - 2005. - Vol.40. - P.261.. Так, у 1950-1970-х рр. споживання у СРСР, у контексті порівняння з рівнем споживання у США, стало предметом багатьох досліджень, які проводилися на замовлення американського уряду. Однак уже у середині 1980-х рр. результати цих студій зазнали справедливої критики Див.: Бирман И. Экономика недостач. - Нью-Йорк, 1983. - 472 с.. Як зауважує Н. Лаас, завдяки «культурному повороту» в американській історіографії 1990-х рр. провідні радянологи почали застосовувати культурно-антропологічний підхід у процесі вивчення радянського суспільства Лаас Н. Соціальна історія СРСР в американській історіографії: теоретичні дискусії 1980-2000-х рр. - С.173.. У сучасній зарубіжній історіографії дослідження історії торгівлі та споживання у СРСР охоплює набагато ширше коло питань - від зміни ґендерних стереотипів до історії «холодної війни». Вивчається культура споживання радянських людей, що змінювалася, розвивалася, пристосовувалася і згодом перетворилася на складний клубок суперечностей та соціальних взаємодій, які й визначали повсякденна в той час Осокина Е. А. За фасадом сталинского изобилия: Распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации: 1927-1941. - Москва, 2006. - 381 с.; Hessler J. A Social History of Soviet Trade: Trade police, retail practice and consumption 1917-1953. - Princeton University Press, 2004. - 384 p.; Гурова О.Ю. Идеология потребления в советском обществе // Социологический журнал. - 2005. - №4. - С.117-131; Reid S. Cold War in the Kitchen: Gender and the De-Stalinization of Consumer Taste in the Soviet Union under Khrushchev // Slavic Review. - 2002. - 61(2). - P.211-252..

Нижче спробуємо розглянути міський спосіб життя, що формувався та активно трансформувався впродовж 1950-1960-х рр., як частину Глобальної історії, застосовуючи метод порівняння і змальовуючи загальні тенденції світового розвитку. Для зарубіжної історіографії такий підхід не новий, адже теорія модернізації використовується в радянології ще з 1970-х рр., однак західні фахівці розглядали цю проблему крізь призму урбанізації, послуговуючись переважно результатами переписів Див.: Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. - С.35.. Непрості трансформації радянського соціуму в умовах примусової консервативної модернізації розглянув також російський дослідник А.Вишневський Вишневский А.Г. Серп и рубль: консервативная модернизация в СССР. - Москва, 1998. - 432 с..

Вибір предмету дослідження та хронологічні рамки ґрунтуються на методологічних підходах, висловлених Е.Тоффлером у праці «Третя хвиля». Саме тому концентруємося на десятиріччі, яке автор уважає початком третьої хвилі модернізації й «поворотним моментом в історії» Тоффлер Е. Третя хвиля. - К., 2000. - С.23.. Головним завданням нашої студії буде спроба перевірити твердження Е.Тоффлера про початок нового етапу модернізації суспільства на прикладі найбільш урбанізованого центру України - міста Києва. Праця побудована на поєднанні архівних джерел та інтерв'ю киян, які було отримано з використанням методу усноісторичних досліджень. Залучено матеріли Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву міста Києва, а також інтерв'ю на основі авторського запитальника, записані у 20132015 рр., які зберігаються в архіві кафедри етнології та краєзнавства КНУ ім. Т.Шевченка (ф.23). Застосування методу опитування дає змогу розглянути зміни в міському способі життя, визначити ставлення громадян до змін, які відбувалися в побутовій сфері, та реконструювати тактику виживання в економічно непередбачуваних умовах.

Питання моделі купівельної поведінки людини добре вивчене фахівцями-маркетологами та є одним із пріоритетних завдань у сучасній економічній теорії. В основі поведінки споживача лежить принцип вільного, раціонального або спонтанного ухвалення рішення в межах таких категорій, як ціна, якість, доступність, престиж товару тощо. У другій половині ХХ ст. у зв'язку зі Глобальними модернізаційними процесами у світі важливим фактором повсякдення стає час. Для сучасних містян час, витрачений на приготування їжі, скоротився до мінімуму й у розвинутих країнах становить лише 30 хв. на добу Борисенко М. Час і простір у міській культурі в контексті теорії модернізації: Спроба порівняльного аналізу // Часопис української історії. - Вип.43. - К., 2020. - С.52.. Незважаючи на «залізну завісу» цей процес не оминув і СРСР. Після запровадження програми будівництва масового соціального житла та зростання випуску побутових пристроїв витрати часу громадян на працю в домашньому господарстві скоротилися на 20%, у першу чергу за рахунок зменшення хатньої роботи серед жінок Там само.. Однак час, що його витрачали на закупівлю товарів, скоротився несуттєво, а в деяких категорій населення навіть збільшився. Радянська пропаґанда пояснювала це явище більш вимогливим ставленням покупців до вибору необхідних товарів. Надалі ми спробуємо пояснити, чому процес купівлі продуктів був одним із найзатратніших за часом для простого радянського містянина.

В українській та закордонній історіографії консюмеризм у СРСР розглядається радше як політика влади, спрямована на створення ілюзії суспільства матеріального достатку через фальшивий концепт вільного вибору товарів. Споживання стало для радянської влади питанням надзвичайної політичної ваги, інструментом у формуванні «людини нового типу». Споживач, на якого направлений кінцевий продукт економіки, таким чином ставав нібито співавтором цієї економічної моделі, але, на відміну від країн вільного ринку, у СРСР покупець не міг вплинути «своїм рублем» на асортимент або якість товару. У цьому полягав головний конфлікт радянського консюмеризму - влада розглядала систему розподілу та просування товарів як ідеологічний проект, а громадяни мали пристосовуватися до об'єктивних реалій банального щоденного виживання. Антропологічна оптика при висвітленні цього питання для нас пріоритетна, оскільки, вивчаючи суто соціальну політику влади у часи «відлиги», ми отримуємо неповну картину цих Глобальних трансформацій. Можна погодитися зі О.Стяжкіною, яка так описала причини «споживацької революції»: «Змінювалися не тільки історичні обставини і гасла. Мінялися люди» Стяжкіна О. Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 - середина 1980-х рр. - С.215.. Саме в межах рефлексії цього конфлікту між гаслами та реальними можливостями містян ми формулюємо головне завдання дослідження - визначити моделі купівельної поведінки громадян в умовах економічних експериментів, вивчити не що і скільки їли мешканці міста у цей період, а як та яким способом вони отримували необхідні продукти, як обрані моделі впливали на формування міської культури в УРСР у другій половині ХХ ст. Зосередимося винятково на процесі купівлі продовольчих товарів киянами в 19551965 рр.

У СРСР споживання мало політичний та ідеологічний підтекст. Після смерті Й.Сталіна у середовищі радянського керівництва визріла нагальна потреба мобілізації прихильності «мас». Для формування власного політичного авторитету й утвердження свого культу комуністичні вожді всіх рівнів вирішили використати ярмарковий образ вічного свята, який активно транслювався в популярній культурі повоєнних років. Тому «машина пропаганди» заговорила про «збільшення виробництва товарів народного споживання» - одягу, продуктів харчування, побутової техніки, предметів широкого вжитку. Попередники М.Хрущова - Л.Берія та Г.Маленков - декларували необхідність «поліпшення добробуту народу», ставлячи на перше місце задоволення матеріальних потреб Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. - С.184.. Отже можна погодитися з В.Даниленком, що прагнення М.Хрущова до самоствердження, до особистого лідерства стало суб'єктивною причиною початку соціальних реформ у СРСР1 Даниленко В. Спроби «соціологізації» радянської економіки в роки хрущовської «відлиги» (1955-1965 рр.). - С.6..

У другій половині 1950-х рр. підходи влади до торгівлі істотно трансформувалися: сталінську «культурну торгівлю» змінила хрущовська модель «культурного споживання», котра передбачала, що через усвідомлений вибір серед товарного різноманіття у споживачів має формуватися новий «радянський смак», на противагу західному, «буржуазному» Гурова О.Ю. Идеология потребления в советском обществе. - С.128.. Цей концепт включав у себе організацію нової системи продажу, торговельної мережі, просування товарів, максимальне впровадження прогресивних форм торгівлі, додаткові послуги, механізацію ТверДюкова Е. Д. Contradiciti in adjecto: Буржуазные ценности в советской торговле 1950-1960-х гг. . Через систему торгівлі влада намагалася прищепити радянським людям «правильні норми» споживання. І тут також існував свій цікавий ідеологічний підтекст. Як зауважує С.Рейд, раціональне споживання було одним з аспектів комуністичної моралі, яке тягнуло за собою самодисципліну та підпорядкування індивідуальності колективній волі Reid S. Cold War in the Kitchen: Gender and the De-Stalinization of Consumer Taste in the Soviet Union under Khrushchev. - Р.219..

Задля створення ілюзії споживчого «раю» влада вимагала від виробників високих стандартів у зовнішньому вигляді товарів. У постанові уряду №851 від 8 серпня 1960 р. навіть уживався такий термін, як «товаробоязнь», під яким розуміли небажання керівників закладів торгівлі розвивати асортимент О мерах по дальнейшему улучшению торговли: Постановление Совмина от 8 августа 1960 г. №851 [. Документ закликав до виробництва нових товарів, упровадження передових технологій у торгівлі, а також використання привабливої упаковки.

В УРСР більшість продовольчих магазинів належали мережі Укоопспілки або робітничим розподільникам і продавали товари «в насипку» та «в навалку». В одному місці можна було придбати пальто, оселедці, велосипед, горілку та ін. Звичайно, влада приділяла багато уваги «культурній торгівлі», яскравою вітриною якої мали стати універмаги - символи новизни, специфічний простір спілкування. Вони відіграли важливу роль у мобілізації та створенні радянської культури споживання Скубій І. Універмаг як простір міського споживання в 1920-1930-ті роки в радянській Україні. - С.169.. Однак більшість таких універмагів насправді були лише модифікованими крамницями, де місцевий мешканець міг відразу купити все необхідне. За часів сталінізму розвиток торгівлі міг іти лише шляхом «підвищення культури обслуговування покупців». У повоєнний час ситуація змінилася мало. Продовольчі магазини продовжували продавати товари в тару покупців, що створювало для останніх суттєві незручності, адже містяни повинні були постійно мати з собою спеціальний посуд або торбинки, до того ж обслуговування одного покупця займало доволі багато часу, що спричиняло черги. За часів М.Хрущова в мешканців міст УРСР сформувалася звичка спонтанних покупок, що жодним чином не схоже на ефект імпульсивних покупок («impulse purchases»), який вивчають сучасні економісти. С.Рейд зауважує, що найкращим символом споживання у СРСР стала добре відома «авоська» Reid S. Cold War in the Kitchen: Gender and the De-Stalinization of Consumer Taste in the Soviet Union under Khrushchev. - Р.211.. Цей обов'язковий аксесуар радянського покупця - найкраща ілюстрація неможливості для міських жителів спланувати свої покупки та виробити раціональну стратегію споживання, яку так прагнула нав'язати влада своїм громадянам.

Перший магазин, в якому продавали запаковані в папір продукти, з'явився в Києві 1939 р., але це був лише експеримент, про який швидко забули. У радянській Україні в 1930-х рр. роздрібної тари виготовляли мало, і вона призначалася тільки для тих товарів, продаж яких був неможливим без упаковки Сбітнева Н.Ф. Особливості розвитку радянської упаковки 1930-х рр.: Утилітарні та художні аспекти: Автореф. ... канд. мистецтвознавства. - Х., 2003. - С.9.. Влада так прагнула змінити систему торгівлі, що навіть у найвищих керівних документах не забувала нагадувати про важливість упровадження нових видів упаковки та розфасовки продуктів ХХ съезд Коммунистической партии Советского Союза: Стенографический отчёт. - Москва, 1956. - 557 с.. Однак справа рухалася вкрай повільно. У середині 1950-х рр. порізані й запаковані продукти також продавали у продовольчому магазині на вул. Хрещатик, але під наглядом продавця. Лише 1964 р. на вул. Бастіонній у Києві було відкрито перший у місті «супермаркет» із промовистою назвою «Дари ланів». У цьому магазині кожен покупець міг вибрати запаковані товари, викладені на полицях або в торговельних холодильниках, спеціально привезених з Угорщини. А перші магазини самообслуговування - універсами - з'явилися тільки в 1970-х рр. Але навіть і тоді заморожування та пакування продуктів у СРСР перебувало в ембріональному стані, у запакованому вигляді продавалися всього 26% товарів Consumption in the USSR: An international comparison. - Washington, 1981 - P.8..

У 1962 р. Київська міська рада поставила перед закладами торгівлі завдання суттєво збільшити продаж запакованих, розфасованих товарів: макаронів - на 40%, круп - на 50%, цукерок - на 85%. Також у запакованому вигляді потрібно було продавати м'ясо, ковбасу, рибу, яйця, інше продовольство Державний архів міста Києва (далі - ДАК). - Ф.1394. - Оп.1. - Спр.201. - Арк.85.. Справді, у першій половині 1960-х рр. в УРСР відбувалася своєрідна революція в роздрібній торгівлі й перехід до виробництва та продажу товарів у запакованому вигляді. Скажімо, молочні продукти містяни купували переважно на базарах або в «мандрівних» молочників, використовуючи пляшки, глечики, бідони. Для купівлі та зберігання борошна, круп шили спеціальні мішечки, а інші продукти загортали в папір, газету. У 1960-х рр. дедалі більше продуктів (молоко, масло, каші, макарони, кондитерські вироби) поступово потрапляли на прилавки магазинів у запакованому вигляді.

На прикладі цукерок розглянемо, як змінювався попит у цей період. У повоєнному Києві вибір доступних ласощів був досить обмеженим. Більшість респондентів не згадують шоколадних виробів або тортів. Найпопулярнішими в перше повоєнне десятиліття в місті залишалися «подушечки» та «морські камінці». Киянка 1937 р. нар. згадує про цукерки в її дитинстві (переклад із рос. мови): «От батько дуже любив. Я же кажу, коли він був ще більш-менш на ногах, він любив приходити й, припустімо, купити 200 грамів подушечок. Це була велика радість... Про шоколад не пам'ятаю й цукерок шоколадних не пам'ятаю. Ось подушечки пам'ятаю. Потім подушечки були в какао, але це пізніше було. А в кінці 1940-х тільки подушечки були. А перший раз я подушечки побачила у свого дяді. Це було в 1947 році» Записав Шурхал Петро від Арнольд Євгенії Сергіївни, 1937 р. н. Записано 10 березня 2014 р. в м. Києві..

Наприкінці 1950-х рр. такі солодощі втратили популярність серед міських мешканців, оскільки значно розширився асортимент кондитерських виробів, з'явилися більш якісні, у кращій упаковці. Проста карамель не могла конкурувати, наприклад, із цукерками, виготовленими у Чехословаччині, що були розфасовані в оригінальні коробочки, тюбики та целофанові кульочки Кондвироби з Чехословаччини // Вечірній Київ. - 1959. - 3 червня. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.1. - Оп.31. - Спр.1596. - Арк.263.. Одні продукти ставали дефіцитними й потрапляли на прилавки магазинів із перебоями, а окремі види продукції, навпаки, накопичувалися на складах. Були серед таких неліквідів і «подушечки». У i960 р. встановили, що наднормативні товарні залишки обчислюються сумою 176 млн руб., і утворилися вони внаслідок того, що промисловість виробляла їх в асортименті, який не відповідав попиту. Украй недостатньо випускалося кондитерських виробів у розфасовці, натомість залишки відкритої карамелі на складах на 1 квітня 1960 р. становили з тис. т.³1

Завдяки цій історії з цукерками можемо простежити, як трансформувалася модель споживання в Києві. За перше повоєнне десятиліття ставлення містян до солодощів та десертів змінилося, і вже на початку 1960-х рр. обсяги реалізації солодощів постійно збільшувалися, а попит на цукор, навпаки, зменшувався Магазин працює по новому // Вечірній Київ. - 1965. - 13 листопада.. Солодкі товари ставали звичною річчю, розширювався асортимент кондитерських виробів, а отже, зростали й вимоги покупців, але промисловість занадто повільно реагувала на нові смаки мешканців, працюючи на виконання «плану» та «валових показників».

Для придбання продовольчих товарів кияни відвідували численні ринки. Упродовж усього періоду існування радянської влади базарна торгівля була своєрідним антиподом державній монополії на постачання продуктів харчування. Ці дві структури конкурували й одночасно доповнювали одна одну. Усі респонденти зазначають, що в досліджуваний період приватна торгівля була більш ефективною, ніж державна. Базар володів двома потужними конкурентними перевагами: постійна наявність широкого асортименту та висока якість товару. В.Кузьменко зазначає, що популярність ринків серед містян була спричинена такими факторами, як відсутність черг, широкий вибір і вища якість, можливість прямого товарообміну, відсутність фіксованих цін, що давало змогу поторгуватися Кузьменко В. Торгівля на колгоспному ринку в повсякденному життя сільських жителів УРСР в 1940-1960-х рр. (за матеріалами Чернігівської області) // Етнічна історія народів Європи. - Вип.49. - К., 2018. - С.117.. Натомість продукти в магазинах були дешевшими, іноді навіть удвічі. Тому кожен робив вибір: або пожертвувати чималою кількістю часу на пошуки необхідного в мережі державної торгівлі та зекономити кошти, або ж витратити більше грошей на ринку, але заощадити дорогоцінний час. Зрозуміло, що вибір залежав від багатьох факторів, у тому числі від соціального статусу мешканця, рівня доходів та ін. Отже спостерігаємо своєрідну варіативність у споживчих моделях, яка стала важливим елементом пристосування містян до економічної системи СРСР.

Найчастіше базар відвідували для купівлі овочів та м'яса. Хлібобулочні й кондитерські вироби, крупи, жири, алкоголь люди придбавали у закладах державної торгівлі. Наприклад, респондентка 1939 р. нар. згадує: «А вже після ми ходили до гастроному і закупали продукти: крупи, вермішель. А овочі... Мати зі мною ходила на базар. Біля нас був Сєнной ринок. Ми овочі ходили покупали. В нас свого участка не було. Ми на базарі купували» Записав Шурхал Петро від Юрченко Г.І. 1939 р. н. Записано 10 березня 2014 р. в м. Києві.. У цих спогадах цікавий наголос на відсутності ділянки. Багато містян підкреслюють, що продукти, які вирощували вони самі або їхні родичі, були доброю альтернативою базарам. Однак наприкінці 1950-х рр. влада почала суттєво обмежувати городи і присадибні ділянки мешканців міст. З'явилася заборона на утримання в їх межах худоби. Нові містяни, які не втратили зв'язків із селом, намагалися поповнити свій раціон саме за рахунок продуктів, вирощених у селі своїми руками: «На ринках все домашнє було, а нашо мені домашнє, як я на електричку сіла і вже все, що треба домашнє, з села свого візьму. То хіба що совсім рідко було, що на базар йшли за творогом і за свіжим м'ясом» Записала Криволап Марія від Кононенко Г.В. Записано 2 грудня 2015 р. в м. Києві.. Саме на цей час припав пік переселень у міста. Зважаючи на те, що навколо великих міст міграції часто мали чітко виражений регіональний характер, такий тип адаптації був досить поширеним і зберігся навіть після падіння комуністичного ладу. Ця специфічна модель життєзабезпечення посилювала зв'язок мігранта з сільським середовищем, маргіналізувала його статус в обох «світах» - сільському й міському. Цей феномен порубіжного існування радянських міст архітектори почали називати «слободизацією країни», указуючи насамперед на неможливість у таких умовах формувати повноцінний міський соціальний простір Вишневский А.Г. Серп и рубль: консервативная модернизация в СССР. - С.105..

Важливим елементом модернізації побуту було використання напівфабрикатів. Розчинні супи, каші, напої тощо можна було приготувати в будь-яких умовах із мінімальною витратою часу. Частка напівфабрикатів у меню містян ХХ ст. постійно зростала, що призвело до суттєвого скорочення часу на приготування їжі в домашньому господарстві. Однак на радянській кухні пластівці та напівфабрикати не прижилися. На відміну від США споживання розчинних каш і пластівців у СРСР було вкрай незначним, компенсувалося великим, більшим, ніж у США, подушним споживанням хліба Бирман И. Экономика недостач. - С.261..

Ще наприкінці 1930-х рр. у СРСР почали виготовляти розчинні продукти - каші, киселі та ін. Вони могли довго зберігатися, для їх приготування не потрібно багато посуду чи спеціального приладдя. Однак у 1950-1960-х рр. люди купували їх рідко. Такі продукти вважалися придатними лише для епізодичного вживання. Поширеною була думка, що вони зроблені для тих, хто не веде власного домашнього господарства -туристів, дачників та ін. Більшість респондентів підтверджують, що така їжа була атрибутом «кочового побуту». За словами респондента 1927 р. нар. (переклад із рос. мови): «Тоді готували брикетики такі: гречана каша, пшоняна каша... Раніше це було діло. Нормально все. Вона ж напівготова, можна сказати. Кинув - і за п'ять хвилин готово, сідай, їж. Брали, користувалися. Зручно на дачу людям кудись поїхати. Із собою брали. Тоді ж дуже поширеним було їздити по країні. Це туристи завжди із собою речмішок цих продуктів набирали й жодних проблем» Записав Костенко Ернест від Степанова М. О., 1927 р. н. Записано 28 листопада 2015 р. в м. Києві.. Уже на початку 1960-х рр. окремі товари, які продавалися в готовому вигляді, стали дефіцитом. Підприємливі мешканці вступали у клуби туристів, які на той час були досить поширеними в містах, і виписували собі талони для придбання дефіцитних товарів тривалого зберігання - тушонки, згущеного молока, сухої ковбаси.

Активно входили в меню громадян і різні продукти в консервованому вигляді. В умовах непередбачуваності радянської економіки, коли прості товари могли зникнути з продажу абсолютно несподівано, така продукція видавалася надійним «капіталовкладенням», страховкою на випадок чергового дефіциту. У радянському Гастрономічному «репертуарі» продукти, які можна було довго зберігати, займали почесне місце Стяжкіна О. Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 - середина 1980-х рр. - С.218.. Найбільш поширеними в повоєнний час були рибні та овочеві консерви. Передбачалося, що консервація не тільки урізноманітнить раціон «будівничого комунізму», але й істотно скоротить час на приготування обідів Книга о здоровой и вкусной пище. - Москва, 1939. - С.11.. Тому центральні органи популяризували споживання консервів шляхом агітаційних кампаній, підвищення різноманіття та якості цієї категорії товарів. У 1956 р. навіть було випущено спеціальний каталог. Пік виробництва та популяризації консервованої їжі припав на 1950-ті рр. У 1955 р. харчова промисловість УРСР могла випускати її на суму 525 млн руб. (97 млн банок) ЦДАВО України. - Ф.2. - Оп.9. - Спр.2358. - Арк.123., а це в 9 разів більше, ніж у довоєнний період Там само. - Арк.139..

Утім консервовані продукти в той час мали обмежений попит. З усієї номенклатури консервованих овочів найкраще продавалися великі банки з маринованими огірками й томатним соком ДАК. - Ф.Р.971. - Оп.1. - Спр.73. - Арк.144.. Навіть усупереч наказам міністерства торгівлі, магазини замовляли саме цей вид консервів, адже вони давали виторг і план. Органи центральної влади мусили втрутитися, оскільки підприємства харчової промисловості масово виконували та перевиконували план із неліквідної продукції, які заклади торгівлі просто не могли реалізувати. У 1959 р. уряд СРСР заборонив перевиконувати план щодо таких видів продовольчих товарів: джем, повидло, консерви овочеві, ікра з патисонів, кабачків, зелених томатів, харчові концентрати ЦДАВО України. - Ф.2. - Оп.9. - Спр.6049. - Арк.177.. Незважаючи на масовану рекламу, їх купували мало, вони заповнювали полиці магазинів, часто лежали роками, поки їх не списували та не відправляли виробникові. Використання напівфабрикатів і консервів, які, за задумом, мали б полегшити та пришвидшити приготування їжі, у реальності свідчило радше про невлаштований, часто кочовий побут містян.

Замість консервованих продуктів, які пропонували заклади торгівлі, у другій половині 1950-х рр. популярною стала домашня консервація - важлива частина міського побуту, що поширилася у світі в міжвоєнний період. Наприклад, у США випускали навіть спеціальні плакати із закликами робити заготівлі, адже такі запаси розглядалися як підготовка до майбутньої війни. Однак у 1960-х рр. інтерес до домашньої консервації у світі впав, позаяк зросла частка продуктів, що їх продавали у замороженому вигляді. Натомість у СРСР сформувалася ціла культура «закруток». Містяни розкуповували скляні банки, закаточні машинки, кришки. Усе це цінувалося в побуті й часто було в дефіциті. І хоча влада намагалася боротися з домашньою консервацією, висміюючи у пресі «консерваторів», про споживання значної кількості різноманітних консервів власного виробництва в той період респонденти згадують досить часто.

Люди не поспішали купувати консервовану продукцію й через те, що було складно повернути тару. У 1950-х рр. магазини були зобов'язані приймати від населення порожні скляні пляшки та банки. Насправді ж підприємства торгівлі ігнорували ці розпорядження. Нерідко пункти прийому склотари розміщувалися далеко, у незручних і непристосованих місцях. Наприклад, під час перевірки управління торгівлі Московського району в місті Києві в 1963 р. з'ясувалося, що керівники магазинів забороняли приймати скляну тару, а єдиний пункт, де її можна було повернути державі, знаходився на Деміївському ринку ДАК. - Ф.Р.971. - Оп.1. - Спр.228. - Арк.67..

Цікавим нововведенням стала торгівля через автомати. Перші пристрої для продажу солодощів, води, цигарок з'явилися у США у другій половині 1920-х рр. і поступово завойовували ринок роздрібної торгівлі. У СРСР такі автомати були частиною великої перебудови побутової сфери, що розпочалася у другій половині 1950-х рр. Експерименти з торгівлею без продавців проводилися ще перед війною, але перші автомати почали випускати саме у другій половині 1950-х рр. Із розвитком мережі роздрібної торгівлі з'явилися також автомати для продажу води. У Києві перші такі встановили в 1958 р. на Хрещатику, на вокзалі, у парку ім. Т.Шевченка та в інших громадських місцях. У серпні 1959 р. М.Хрущов (напередодні свого візиту до США) мав відвідати столицю радянської України. Із цього приводу тодішній очільник міста А.Давидов провів нараду, на якій стало відомо про факти недбальства й низької якості обслуговування населення. Відзначалося, що з 400 автоматів для продажу води половина не працювала через низький тиск води Там само. - Ф.Р.106. - Оп.7. - Спр.25. - Арк.2.. Такі пристрої 1958 р., уперше у СРСР, почав випускати Харківський завод холодильного обладнання. У 1959-1961 рр. у Києві було встановлено додатково 1520 автоматів для продажу газованої води Там само. - Спр.60. - Арк.17..

Частка продажів через автоматизовані системи в роздрібній торгівлі залишалася мізерною. Директор Київського заводу торговельного машинобудування в інтерв'ю газеті «Вечірній Київ» говорив: «Негативно впливає на розвиток торгівельного машинобудування відсутність чіткої перспективи в цій галузі промисловості... Не випадково створені Київським конструкторським бюро, за завданням Держкомітету по машинобудуванню, типи торгівельних автоматів значною мірою застаріли» Демьяненко І. Торгівля. Автомати. Секунди // Вечірній Київ. - 1964. - 21 вересня.. І все ж уже у середині 1960-х рр. автомати з продажу води стали звичним і навіть буденним елементом урбанізованого ландшафту.

Планова економіка та неефективність мережі роздрібної торгівлі залишалися головними ворогами організації раціонального споживання. Перебачити і спланувати, які саме продукти покупець застане в магазині, було неможливо. Тому купівля, приготування та споживання їжі займали найбільше часу серед щоденних турбот киян. Зокрема робітники заводу «Червоний екскаватор» на ці процеси щотижня витрачали понад 20 год. (жінки), 8 год. (чоловіки). Загалом купівля продуктів і приготування їжі займали 60% часу на задоволення побутових потреб Маруня В., Ямпольський Є. Бюджет вільного часу // Там само. - 4 червня.. Траплялося так, що в магазинах не було навіть простих повсякденних товарів. У лютому 1964 р. управління торгівлі Києва провело перевірку наявності найнеобхідніших продуктів. З'ясувалося, що зі 145 магазинів у 43 не було м'яса, а в 59 відсутнє масло ДАК. - Ф.971. - Оп.1. - Спр.236. - Арк.57.. Досить часто «підприємливі» директори закладів торгівлі, щоб не створювати зайвого ажіотажу та черг наприкінці робочого дня, «викидали» дефіцитні товари в той час, коли більшість потенційних покупців були на роботі. Містяни намагалися підлаштуватися до такої ситуації (переклад із рос. мови): «Ось 1960-ті роки. Я добре запам'ятала. Перший ґастроном на Хрещатику. У мене робота починалася з 9-ї години, а у цьому ґастрономі до 9-ї викидали залишки дефіциту, як я розумію з того підвалу, і ось залишком дефіциту була севрюга. І я напередодні, як збиралася туди заходити, я відпрошувалася на півтори години раніше з роботи й говорила, що прийду на півтори години пізніше. І тоді ж продавали “Столичну”, “Любительську” та “Язикову” ковбасу зі спеццеху Київського м'ясокомбінату» Записав Шурхал Петро від Арнольд Євгенії Сергіївни, 1937 р. н. Записано 10 березня 2014 р. в м. Києві..

Влада боролася з цією практикою, вимагаючи, щоб популярні товари (молоко, хліб, жири, овочі, ковбаси) були в магазинах у достатній кількості після 18-ї год., коли громадяни поверталися з роботи, але всі спроби вплинути на систему торгівлі були марними. Тому важливу роль у «добуванні» продуктів відігравали непрацюючі члени родини - пенсіонери або діти. Респонденти згадують, що стояти у чергах було одним із дитячих обов'язків, а люди літнього віку займалися плануванням маршрутів пошуку дефіцитних товарів.

Важливу роль у життєзабезпеченні містян відігравала також тіньова економіка. Дефіцит продовольчих товарів, на відміну від промислових, не міг створити в радянському суспільстві класичного «чорного ринку» з організованими групами та мережею підпільних ділків. Натомість формувалася модель зв'язків, в якій прошарок людей, котрі мали доступ до дефіциту (від м'ясника до директора магазину) отримав особливий статус у соціальній ієрархії. Так виникла складна, заплутана система обміну послугами, а іноді й відверто корупційних зв'язків, у центрі котрої перебував доступ до омріяних дефіцитних продуктів.

Звичайно, формат розвідки не дає змоги розглянути всі аспекти модернізації споживання в окреслений період. Однак на прикладі одного міста ми можемо побачити істотні зміни, які цілком вписуються у сформульовану Е.Тоффлером концепцію «третьої хвилі». У 1950-1960-х рр. формувався новий спосіб життя містян, в якому рутинні побутові процеси, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності родини, відходили на другий план. Завдяки поширенню доступного соціального житла та нового кухонного обладнання кардинально змінилася структура витрат часу. Усі ці важливі трансформації торкнулися насамперед мешканців великих міст, де розпочалися хрущовські експерименти з виховання смаку радянського споживача. На кількох прикладах ми намагалися довести, що ці процеси в УРСР відбувалися з істотним запізненням, часто мали екстенсивний характер. Унаслідок запізнілої форсованої модернізації побуту, кияни були змушені постійно підлаштовуватися та маневрувати, щоб зробити своє життя комфортнішим. Теорія раціонального споживання впала під тиском економічних обставин часу - дефіциту, непередбачуваності економіки, відсталої мережі торгівлі тощо. Натомість у 1960-х рр. формувалася своєрідна, досить складна та гнучка система повсякденних стратегій виживання, яка й стала моделлю радянського споживання в роки пізнього комуністичного експерименту. Основою цієї стратегії було вдале пристосування до планової економіки, дефіциту, політичної кон'юнктури. У той час, як провідні економісти намагалися осягнути закони функціонування радянської економічної моделі, простий споживач чудово розумів алгоритм роботи цієї непередбачуваної системи. Він навчився використовувати її у своїх цілях, передбачати зміни та вчасно робити запаси. Відповідно, суперечності між модернізацією й тотальним тиском породили особливий адаптивний тип культури, який і формував зовсім інший та ще малови- вчений спосіб життя людей у радянську епоху.

References

1. Birman, I. (1983). Ekonomika nedostach. Nju-Jork. [in Russian].

2. Borysenko, M. (2020). Chas i prostir v miskii kulturi v konteksti teorii modernizatsii: Sproba porivnialnoho analizu. Chasopys ukrainskoi istorii, 43, 47-55. [in Ukrainian].

3. Castillo, G. (2005). Domesticating the Cold War: Household Consumption as Propaganda in Marshall Plan Germany. Journal of Contemporary History, 40(2).

4. Danylenko, V, Laas, N. (Eds.). (2015). Sotsialni transformatsii v Ukraini: pizniistalinizm іkhrushchovska doba. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Danylenko, V. (2011). Sproby “sotsiolohizatsii” radianskoi ekonomiky v roky khrushchovskoi “vidlyhy” (1955-1965 rr.). Ukraina XXst.:kultura, ideolohiia,polityka, 16, 5-19. [in Ukrainian].

6. Gurova, O. (2005). Ideologija potreblenija v sovetskom obshchestve. Sotsiologicheskijzhurnal, 4, 117-131. [in Russian].

7. Hessler, Yu. (2004). A Social History of Soviet Trade. Trade police, retailpractice and consumption 1917-1953. Princeton.

8. Kovpak, L. (2003). Sotsialno-pobutoviumovy zhyttia naselennia Ukrainy vdruhii polovyniXX st. (1945-2000). Kyiv. [in Ukrainian].

9. Kuzmenko, V. (2018). Torhivlia na kolhospnomu rynku v povsiakdennomu zhyttia silskykh zhyteliv URSR v 1940-1960-kh rr. (za materialamy Chernihivskoi oblasti). Etnichna istoriia narodiv Yevropy, 49, 111-119. [in Ukrainian].

10. Laas, N. (2010). Sotsialna istoriia SRSR v amerykanskii istoriohrafii: teoretychni dyskusii 1980-2000-kh rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, 170-191. [in Ukrainian].

11. Lukianets, O. (2010). Rozvytok zhytlovo-komunalnoho hospodarstva v mistakh Ukrainskoi RSR v 1950-kh rr. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu:Istoriia, 101, 23-26. [in Ukrainian].

12. Osokina, E. (2006). Za fasadom stalinskogo izobilija: Raspredelenije і rynok v snabzhenii naselenija v gody industrializatsii: 1927-1941. Moskva. [in Russian].

13. Reid, S. (2002). Cold War in the Kitchen: Gender and the De-Stalinization of Consumer Taste in the Soviet Union under Khrushchev. Slavic's Review, 61(2), 211-252.

14. Sbitnieva, N. (2003). Osoblyvosti rozvytku radianskoi upakovky 1930-kh rr.: Utylitarni ta khudozhni aspekty (Extended abstract of Candidate's thesis). Kharkiv. [in Ukrainian].

15. Skubii, I. (2018). Univermah yak prostir miskoho spozhyvannia v 1920-1930-ti rr. v radianskii Ukraini. MIKS, 2(4), 162-176. [in Ukrainian].

16. Stiazhkina, O. (2010). Henderni vymiry radianskoi povsiakdennosti 1960 - seredyna 1980-kh rr. Kraieznavstvo, 3, 214-223. [in Ukrainian].

17. Tevikova, O. (2009). Materialno-pobutovi umovy zhyttia ukraintsiv u konteksti doslidzhennia istorii povsiakdennosti (1953-1964 rr.). Ukrainskyiistorychnyizbirnyk, 12, 244-252. [in Ukrainian].

18. Toffler, E. (2000). Tretia khvylia. Kyiv. [in Ukrainian].

19. Vishnevskij, A. (1998). Serp irubl:Konservativnaja modernizatsija vSSSR. Moskva. [in Russian].

20. Vovk, V. (2008). Pobut miskoho naselennia Naddniprianskoi Ukrainy v 1950-1980-kh rr. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnohopedahohichnoho universytetu im. M.Kotsiubynskoho:Istoriia, 14, 206-212. [in Ukrainian].

21. Yankovska, O. (2014). Sotsialno-pobutova sfera zhyttia hromadian URSR yak vidbytok priorytetiv derzhavy vid pochatku povoiennoi vidbudovy do kintsia vidlyhy. UkrainaXXst.: kultura, ideolohiia,polityka, 19, 20-53. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru