Селянське самоврядування на Правобережжі України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: формування кадрового складу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Селянське самоврядування на Правобережжі України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: формування кадрового складу

Катерина Мельничук

аспірантка,

відділ історії України XIX - початку XX ст.,

Інститут історії України НАН України (Київ, Україна),

Анотація

Мета дослідження - розкрити процес формування кадрового складу волосних правлінь та сільських управ у губерніях Правобережної України у другій половині ХІХ - на початку XX ст., простежити характерні особливості у виборі чи призначенні на службу осіб на різні посади в органи селянського самоврядування, створити типологічні портрети основних керівних і найманих посадовців селянських управ. Методологія дослідження включає низку методів пізнання, а саме історизму (дозволив побачити поступ у формуванні та функціонуванні селянського самоврядування зі врахуванням соціально-культурних і політичних змін у Російській імперії впродовж ХІХ - початку ХХ ст.), факторного аналізу (посприяв простеженню локальних питомих рис та особливостей при створенні й діяльності селянських адміністрацій). Наукова новизна. На основі різноманітних джерел і напрацювань фахівців створено колективні портрети працівників органів селянського самоврядування. Завдяки комплексному аналізу джерел встановлено закономірності та специфіку формування волосних управ і сільських правлінь упродовж другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. Висновки. Селянське самоврядування, запроваджене «Положенням про вихід селян із кріпацької залежності» 1861 р., відбувалося на двох рівнях - волосному та сільському. Структура селянського управління створювалася з урахуванням адміністративного поділу: волость і «сільська община». Новостворені селянські адміністрації: волосні та сільські правління, суд, сходи (ради) формувалися з членів селянських громад, здебільшого в адміністраціях працювали селяни (рідше зустрічалися міщани), українці, православного віросповідання. Перевагу при виборі кадрів надавали особам грамотним, із пристойною репутацією, господарським достатком. Подекуди на посадах опинялися постаті, що конфліктували з громадою, однак перебування яких на посадах задовольняло інтереси вищого керівництва (мирового посередника).

Ключові слова: селянське самоврядування, селянська реформа, волость, сільська громада, «селянська община», мировий посередник, Правобережна Україна.

Kateryna MELNYCHUK

Postgraduate Student,

Department of History of Ukraine 19th - Early 20th Centuries,

Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

Peasant Self -Government in the Right-Bank Ukraine in the Second Half of the Nineteenth -- Early Twentieth Centuries: the Personnel Formation

Abstract. The purpose of the study is to reveal the process of formation of personnel of peasant administrations in the provinces of the Right-Bank Ukraine in the second half of the 19th - early 20th centuries, to trace the characteristic features of the selection of persons for various positions in the peasant self-government, to create typological portraits of the main leading and hired officials of the peasant administrations. The research methodology includes a number of methods of cognition, namely the method of history (allowed to trace the progress in the formation and functioning of peasant self-government to protect socio-cultural and political changes in the empire of the 19th - early 20th centuries), method of factor analysis (contributed to the tracing of local specific features in the establishment and operation of peasant administrations). Scientific novelty. Collective portraits of employees of peasant self-government bodies were created on the basis of various sources and historiographical research. Due to a comprehensive analysis of sources, generalized patterns and specifics of peasant self-government. Conclusions. Peasant selfgovernment, introduced by the “Regulations on the Exodus of Peasants from Serfdom” in 1861, worked on two levels - volosty (association of several peasant communities, or one large village) and rural (peasant communities, consisting of several villages or one large village). The newly created peasant administrations: volosty and villages authorities, courts and assemblies (councils) were formed from members of peasant communities. Mostly of the administrations were occupied by peasants (rarely burghers), Ukrainians of the Orthodox faith. Preference in the selection of personnel to give persons literate, with a decent reputation, personal economic prosperity.

Keywords: peasant self-government, peasant reform, volost, rural community, peasant community, conciliator (myrovyi poserednyk), Right-Bank Ukraine.

На шляху реформування адміністративно-територіально устрою та самоуправління громад, який сьогодні долає суспільство і влада, вагоме місце посідає вивчення проблеми історичного досвіду діяльності органів самоврядування на теренах України. У вітчизняній історії знайдеться велика кількість прикладів самоврядного управління, однак найцікавішим, у контексті перетворень у нашій державі, видається досвід створення та функціонування селянських органів самоврядування другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Простежуємо паралель в устрої сільських адміністрацій, запровадженим «Загальним положенням про вихід селян із кріпацької залежності» Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗ РИ). - Собр. 2-е. - Т.36, ч.І. - Санкт-Петербург, 1861. - С.141. 1861 р.

із новоствореними Див.: Про добровільне об'єднання територіальних громад: Закон України від 05.02.2015 №157-УШ [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/157-19#Text об'єднаними тергромадами, адже найнижча адміністративна одиниця в Російській імперії («сільська община») структурно та функціонально подібна до сучасних ОТГ. Тому тема реформування самоврядування хліборобів залишається актуальною не лише для сучасної історичної науки, а й для адміністративно-управлінського апарату держави. селянське самоврядування служба губернія

Селянська реформа другої половини ХІХ ст. викликала інтерес у сучасників, який відображений у спогадах, аналітичних записках, посланнях та звітах дворянських зібрань і «підготовчих комісій» стосовно розгляду проекту селянської реформи Колесник В. Мемуари Тадеуша Бобровського (1829-1894) як джерело з історії Правобережної України // Подільська старовина. - ВипУІ. - Вінниця, 2008. - С.206-242; Аксаков К. Замечание на новое административное устройство крестьян в России. - Лейпциг, 1861. - С.76-77; Огарёв Н. Разбор нового крепостного права, обнародованного 19 февраля 1861 года в положениях о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости. - Лондон, 1861. - С.82-83; Поліш В. Дворянство Поділля під час проведення реформи 1861 р. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. - Вип.19. - К., 2014. - С.38-43; Семёнов Н. Освобождение крестьян в царствование императора Александра II. - Санкт-Петербург, 1889. - 848 с.. Зокрема предметом дискусії ставали положення, що стосувалися створення нового адміністративного поділу, запровадження «селянської общини» та волості, їх чисельності Семёнов Н. Освобождение крестьян в царствование императора Александра II. - С.211-213., самостійності селянських установ в їхніх адміністративних справах Аксаков К. Замечание на новое административное устройство крестьян в России. - С.76-77, Огарёв Н. Разбор нового крепостного права, обнародованного 19 февраля 1861 года... - С.82-83.. Окремим предметом розгляду ставали проблема корупції й кумівства у середовищі селянських установ Астырев Н. В волостных писарях: Очерки крестьянского самоуправления. - Москва, 1886; Якубович А. Крестьянское самоуправление. - Санкт-Петербург, 1883. - С.14.. Ґрунтовний аналіз селянського самоврядування пореформеного періоду провели Ф.Преображенський, А.Кошелєв, С.Дедюлін Преображенский Ф. Вопросы крестьянского самоуправления: Сельские учреждения и должностные лица. - Москва, 1893. - 87 с.; Кошелев А. О крестьянском самоуправление и о присутствиях по крестьянским делам. - Москва, 1881. - 19 с.; Дедюлин С. Крестьянское самоуправление в связи с дворянским вопросом: К вопросу о пересмотре законоположений о крестьянах: Ответы на вопроси 1-47. - Санкт-Петербург, 1902. - 192 с..

Тематика селянського управління в радянській історіографії представлена в на- працюваннях Н.Дружиніна, котрий розглядав реформу устрою й управління державних селян, яка в подальшому стане основою при запровадженні селянської реформи 1861 р. Дружинин Н. Государственные крестьяне и реформа П.Д.Киселёва. - Москва; Ленинград, 1946. - С.557-563. П.Зайончковський звертав увагу на труднощі, пов'язані з опором хліборобів започаткуванню селянського самоврядування Зайончковский П. Отмена крепостного права в России. - Москва, 1968. - С.190.. П.Зирянов зазначав, що останнє не відбулось як громадське об'єднання, а перетворилося на адміністративну одиницю Зырянов П. Социальная структура местного управления капиталистической России (1861-1914) // Исторические записки. - Т.107. - Москва, 1982. - С.247-248.. У монографії, присвяченій волосному управлінню на Правобережжі України, С.Боднаревський проаналізував кадровий склад селянських адміністрацій, їхні бюджети, розміри заробітних плат Боднаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 р. - К., 1961. - С.72-73..

Сучасна вітчизняна історіографія проблеми селянського самоврядування ХІХ - початку XX ст. розглядається в контексті селянознавчих студій. Теми управління у громадах хліборобів частково торкнулись О.Михайлюк (досліджуючи соціокультурні аспекти у середовищі селянської громади, звернув увагу на діяльність волостей та волосних сходів, явища корупції в їх установах) Михайлюк О. Селянство України в перші десятиліття XX ст.: Соціокультурні процеси. - Дніпропетровськ, 2007. - С.166; Його ж. Корупція в селянському середовищі кінця ХІХ - початку XX ст. // Питання аграрної історії України. - Дніпро, 2018. - С.35-36., Ю.Присяжнюк (наголошував на проблемі бюрократизації селянського самоврядування, надто повільних змінах у культурі, світогляді консервативних діячів у структурі селянського управління, політичній інертності селянства взагалі) Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини XIX - початку XX ст. - Черкаси, 2007. - С.348-355., О.Реєнт (аналізував труднощі, з якими зіштовхувалися органи селянського самоврядування, зокрема низький рівень освіти управлінців, зростання випадків свавілля керівництва волосних і сільських управ) Реєнт О. Історія українського селянства // Історія українського селянства: нарис в 2-х т. - Т.2. - К., 2006. - С.372-375.. Питання нерівномірного чисельного складу волостей, підбору кадрів у волосні правління та суд порушували Ю.Присяжнюк та А.Касян Присяжнюк Ю., Касян А. Волосний устрій Правобережної України в пореформений період (на матеріалах статистики та описів 1880-1890-х рр.) // Наукові записки ЦДПУ ім. В.Винниченка. - Вип.19. - К., 2014. - С.191; Касян А. Волосне управління на Правобережній Україні (1861-1917 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - Черкаси, 2017. - С.95-106.. Ґрунтовне студіювання селянського самоврядування здійснила І.Верховцева в дисертаційному дослідженні Верховцева І. Селянське самоврядування в Російській імперії (друга половина XIX - початок XX ст.): Дис. ... д-ра. іст. наук. - Черкаси, 2018. - С.701. та монографії Верховцева І. Між корпоративністю і бюрократизмом: самоврядування селян у Російській імперії (друга половина XIX - початок XX ст.). - Черкаси, 2018. - 397 с.. Історикиня охарактеризувала основні регіональні моделі селянського самоврядування в Російській імперії, висвітлила становище селянських функціонерів, описала фіскальну, поліцейську та судову діяльності волосних і сільських правлінь Там само. - С.11.. У зазначених напрацюваннях фахівці торкалися питання формування сільських адміністрацій, однак колективні портрети селянських управлінців у волосних та сільських структурах самоврядування, як окремий аспект проблеми формування кадрового складу, не стали об'єктом дослідження.

Структура волосного правління

Селянське самоврядування відбувалося на двох рівнях - волосному (вищому) та сільському (нижчому) Боднаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 р. - С.34; Верховцева І. Самоврядування селян у Російській імперії як чинник селянської революції початку XX ст. // Український селянин. - Вип.18. - Черкаси, 2017. - С.8; Іванова Н., Желтова В. Сословное общество Российской империи. - Санкт-Петербург, 2010. - С.638.. Волосне управління здійснювалося трьома інстанціями: волосним сходом, судом і правлінням. Волосний сход - представницький орган, що складався з сільських, волосних посадовців та із селян-домовласників (по і представникові від іо господарств), від населеного пункту із кількістю менше ніж іо дворів також обирався і представник, головуючим призначався старшина ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.152.. На сході розглядалися питання про вибори волосних посадовців і суддів, затверджувалися «приговори», що стосувалися господарських та громадських справ волості, здійснювалася розкладка мирських зборів, натуральних повинностей, затверджувалися рекрутські списки Там же. - С.153. (з 1874 р. призовні) Там же. - Т.49, ч.1. - Санкт-Петербург, 1874. - С.2.. Рішення ухвалювалися більшістю голосів, за умови присутності 2/3 учасників, а також волосного старшини або його заступника Там же. - Т.36, ч.1. - С.153..

Із числа хліборобів, що брали участь у волосному сході, щорічно обиралися судді Там же. - С.152. від 4 до 12 кандидатів. Суд відбувався за присутності щонайменше 3 суддів Там же. - С.155., збирався він раз у два тижні Там же. - С.156.. Суддями ставали особи не молодше 25 років, котрі не перебували під слідством та не зазнавали тілесних покарань, перевага надавалася се- лянам-домовласникам Там же. - С.158.. Волосні суди розглядали близько 95% селянських позовів, оскільки встановлена у іоо руб., у рамках якої розглядалися майнові претензії селян, не перевищувала вартості одного селянського господарства Верховцева І. «Волосні суди у нас усюди не вдались»: селянське правосуддя в Росії пореформеної доби // Гуржіївські історичні читання. - Вип.7. - Черкаси, 2014. - С.257.. Тож посада судді передбачала значне навантаження (в Київській губернії наприкінці 1880-х рр. через волосний суд проходило від бо до 400 справ на рік) Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.442. - Оп.618. - Спр.7. - Арк.6., при цьому здебільшого не оплачувалася (служба зараховувалась як натуральна повинність) Безгин В. Волостной суд сельской России (вторая половина XIX - начало XX в.) // Современные исследования социальных проблем: Электронный научный журнал. - 2012. - №12(20). - С.5 [Електронний ресурс] https:// cyberleninka.ru/article/n/volostnoy-sud-selskoy-rossii/viewer. Не прибуткова, а навпаки збиткова для селянина-господаря суддівська праця зовсім не була привабливою, мала характер примусової служби. Тому на посадах опинялися переважно особи, не надто зацікавлені у здійсненні судочинства Верховцева І. «Краще суд панський ніж селянський»: волосний суд в Росії в умовах модернізації села пореформеної доби // Інтелігенція і влада. - Вип.З. - Одеса, 2014. - С.75., малограмотні Степанова С. Развитие волостного суда в Российской империи в пореформенный период // Труды Института государства и права Российской академии наук. - 2013. - №2. - С.69. тощо.

Виконавчі функції у волості реалізовувало правління, яке формувалося зі старшини, його помічника, збирачів податків, усіх сільських старост ПСЗ РИ. - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.154.. Кандидати обиралися з селян волості, що володіли земельним наділом, віком не молодше 25 років, щодо яких не застосовувалися тілесні покарання за вироком суду, і котрі не перебували під слідством. Ротація виборних відбувалась один раз у три роки, окрім збирача податків (щорічно). Повторне переобрання посадовців не заборонялося, за умови їхньої на те згоди, право на сумісництво мали всі виборні, окрім волосного старшини. Відмовитися від запропонованої громадою посади кандидат міг лише у трьох випадках: і) коли йому було понад 60 років; 2) якщо він уже відслужив установлений трирічний термін; 3) у зв'язку з поганим станом здоров'я Там же. - С.158..

До найманих працівників волосних правлінь належали писар, його помічник, завідувач запасного магазину, сторожі, наглядачі громадських закладів Там же..

Очільник волості - старшина, обирався на сході Там же. - С.152-158., він же очолював сход: скликав його, уносив пропозиції, роз'яснював положення та закони, циркуляри, контролював належне виконання службових обов'язків працівниками, завідував мирськими й податковими коштами Там же. - С.154.. Фактично, безпосереднім очільником старшини був мировий посередник Мацузато К. Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни: мировые посредники на Правобережной Украине (1861-1917 гг.) // Український гуманітарний огляд. - Вип.9. - К., 2003. - С.75., який приймав у нього присягу на службу, мав повноваження покарати чи відсторонити його від посади. Окрім цього, волосний старшина зобов'язувався виконувати законні вимоги всіх Губернських начальників ПСЗ РИ. - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.154.. Старшина наділявся поліцейськими повноваженнями, що подекуди призводило до перетворення його на свого роду «державного наглядача», котрий дбав про забезпечення вимог керівництва.

Аналіз досліджуваних матеріалів уможливлює сформувати образ двох основних типів волосних старшин: авторитетного управлінця та безініціативного виконавця. Перший був керівником волості, що дійсно тримав під контролем справи, мав авторитет між селянами, або перед начальством, переобирався на посаду; другий - слабкий посадовець, при якому часто справами волості керував писар, сам же старшина відбував службу наче важку повинність, через що він піддавався штрафам та арешту.

При виборах на посади волосних старшин громада намагалася висунити кращих зі своїх представників, грамотних, відносно заможніших селян, що не пиячили та користувалися повагою у селі. Не останнє значення мали статки кандидата як підтвердження наявності у селянина хазяйського хисту, що могло посприяти господарюванню у всій волості. Власне, володіння земельним наділом, господарством, і постійне проживання у волості, за циркуляром міністерства внутрішніх справ від і8 квітня 1906 р., було важливою вимогою до кандидатів у волосні старшини ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.706. - Спр.198. - Арк.2..

Керівниками волості подекуди ставали колишні солдати. Селяни поважали відставних військових чинів, котрі відрізнялися своїм значно ширшим кругозором, досвідом і грамотністю. До того ж такі старшини, знайомі з армійською дисципліною, переважно задовольняли й керівництво Там само. - Оп.705. - Спр.87. - Арк.4; Оп.711. - Спр.38. - Арк.116..

Показником впливовості старшини у волості була тривалість служби. Так, у Мало-Половецькій волості Васильківського повіту Київської губернії волосний старшина І.Чернишенко пробув на посаді 19 років. Серед його заслуг перед волостю: будівництво церковнопарафіяльної школи, контроль за якістю освіти, участь у судових засіданнях і справедливе правосуддя (хоча останнє не входило до його прямих посадових обов'язків, однак указує на ініціативність керівника) Там само. - Оп.616. - Спр.169. - Арк.2.. Характерним явищем при тривалому перебуванні старшин на своїх посадах ставало формуванням сільських кланів, про місце яких у селянському управлінні зазначали історики А.Боднаревський БоднаревськийА. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 р. - С.55., Ю.Присяжнюк ПрисяжнюкЮ. Українське селянство Наддніпрянської України... - С.345-346., І.Верховцева Верховсцева І. Селянське самоврядування в Російській імперії (друга половина XIX - початок XX ст.). - С.95, 277., описувала у художніх творах письменниця початку XX ст. Л.Яновська Яновська Л. За високим тином // Киевская старина. - Т.79. - №11. - К., 1902. - С.304.. Очевидно, що спокуса утримувати владу на селі спонукала старшин оточувати себе «надійними людьми», розставляючи на підконтрольних посадах своїх протеже. Водночас заможна верства селян, піклуючись про власні інтереси, намагалася підтримувати дружні, а інколи й родинні стосунки з начальством, що розуміло їхні потреби Див.: Громадська думка. - 1906. - 26 липня. - №171. - С.4.. У кланових утвореннях громада вбачала несправедливість, обурення подеколи переростало у відкрите протистояння з волосним правлінням і провлад- ними односельцями. Така запекла боротьба проти родів волосного старшини та писаря розгорнулася 1909 р. в Терешпільській волості Літинського повіту Подільської Губернії. Качанівська сільська громада виступила проти селян Коровецьких, Парсяків, Лук'янчуків, Сенявських (котрі перебували у дружніх та родинних стосунках із волосними посадовцями, зокрема К.Лук'янчук - близький родич терешпільського волосного старшини, а К.Коровецький - батько писаря Синявського волосного правління П.Коровецького), склавши приговор на їх виселення. Представлених осіб звинувачували у крадіжці, підпалах, побоях і навіть в убивстві, однак мировий посередник такі закиди, спираючись на результати проведеного розслідування, не підтвердив. Селяни скаржилися на залякування й тиск із боку проволосних селян, через що боялися підписувати приговор. Резонансна справа привернула увагу Генерал-Губернатора краю Ф.Трепова та вирішувалася на рівні Губернського присутствія ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.708. - Спр.603. - Арк.2-3..

І врешті, владним волосним старшиною в очах начальства ставав той, чия волость вчасно справлялась із податковими зобов'язаннями. Цей фактор визнавався одним із найперших, за який старшину мировий посередник рекомендував до нагородження, адже наявність безнедоїмочних дільниць для останнього теж ставало показником його належного господарювання Там само. - Оп.616. - Спр.169. - Арк.З..

Волосним старшинам часто доводилося вдаватися до непопулярних методів в управлінні волостю. Збір податків, контроль за виконанням селянами натуральних повинностей і приговорів суду, стягування з боржників недоїмок подекуди вимагало застосування силових методів. Та, маючи поліцейську владу, старшини інколи зловживали нею. Так, про побої старшиною селян зустрічаємо низку справ Там само. - Оп.704. - Спр.222. - Арк.4, 7; Оп.37. - Спр.1085. - Арк.З; Оп.706. - Спр.70. - Арк.2., серед них трапляються випадки з летальним завершенням Там само. - Оп.712. - Спр.129. - Арк.1-2.. У Волинській губернії на проблему з побиттям селян старшиною звернув увагу Губернатор, який у 1901 р. направив циркуляр мировим посередникам із вимогою роз'яснити зазначеним посадовцям, в яких випадках їм слід застосовувати силу Там само. - Оп.706. - Спр.196. - Арк.34..

Волосному старшині було складно догодити водночас і своєму керівництву, і громаді, що їх обрала Иванова Н, Желтова В. Сословное общество Российской империи. - Санкт-Петербург, 2010. - С.651.. Так, старшина, котрий волів не застосовувати жорсткі заходи у справі вилучення майна за несплату податків чи збору недоїмок, ставав неугодним для керівництва. Такого волосного очільника карали, саджали до в'язниці, накладали штраф ПСЗ РИ. - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.159. або відсторонювали від посади ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.618. - Спр.1. - Арк.100..

Важливою постаттю у селянському самоврядуванні вважався писар. Він займався діловодними справами установи ПСЗ РИ. - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.155., підпорядковувався старшині, однак фактично ставав керівником у тих структурах, де обрані посадовці були малограмотними. Тож інколи в уявленнях хліборобів волосний писар поставав важливішою від старшини фігурою в ієрархії селянського управління. Так, у Новочарторійській волості Новоград-Волинського повіту Волинської Губернії в 1912 р. волосний сход відмовився піднімати плату старшині та іншим працівникам волосної управи, заявивши, що селяни не вбачають користі в їхній службі, окрім писаря, котрий виконував усю необхідну для громади роботу ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.711. - Спр.148. - Арк.1-2.. Зважаючи на свій вплив, писарі подекуди користувалися з безграмотності волосних посадовців Там само. - Оп.704. - Спр.199. - Арк.2.. У 1887 р. в Київській Губернії розголосу набула справа романівського волосного писаря (Сквирський повіт) Л.Суського який, скориставшись із неосвіченості збирачів податків, підробив звітність, а виявлені недостачі змусив їх покрити власним коштом. Також Л.Суський шляхом сфальсифікованих угод та мовчазної згоди старшини заволодів двома селянськими наділами Там само. - Оп.617. - Спр.170. - Арк.1--7..

Аби селянське самоврядування дійсно залишалось у руках громади, селянам потрібно було призначати «свого» писаря, особу, якій вони довіряли. Основний критерій у виборі таких - незаплямована репутація, зокрема неперебування під судом чи слідством, або відсутність службових порушень на попередньому місці роботи ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.158..

Спеціалізованої освітньої підготовки до писарської служби у волосному чи сільському правлінні не існувало. Тож, умовно кажучи, на ці посади міг потрапити кожен, хто вмів читати й писати. Фахову кваліфікацію писарі отримували безпосередньо на місці служби, тобто здобували досвід самотужки, або переймали від своїх попередників. Переважно писарі мали домашню освіту, чи то проходили навчання у церковнопарафіяльних школах (рідше в міністерських). Доброчесні писарі, що виконували службу на користь громади, ставали справжньою сільською елітою. Так, суспільно-активними представниками серед писарів уважаємо тих шістьох депутатів, яких обрали до Державних дум від селян Київської, Подільської, Волинської губерній Глушковецький А. Демократія в провінції: вибори та діяльність депутатів Подільської губернії у Державних Думах Російської імперії. - Кам'янець-Подільський, 2010. - С.288, 291, 311-312, 352; Государственная дума Российской империи: 1906-1917 гг.: Энциклопедия. - Москва, 2008. - С.566, 569-570.. Зокрема привертає увагу біографія волосного писаря Ямпільського повіту на Поділлі Василя Карповича Пахальчака. Він здобув освіту в Мурафському сільському міністерському училищі, відбув військову повинність, звільнився у запас у чині прапорщика, прослужив волосним писарем 17 років (1890-1907 рр.) і 1907 р. був обраний депутатом до III Держдуми. Будучи депутатом проявляв активність у роботі різних комісій, підписав низку законопроектів, входив до складу фракції правих Глушковецький А. Демократія в провінції: вибори та діяльність депутатів Подільської губернії... - С.352..

Практикувалося винаймання на писарську службу колишніх військовослужбовців. У Київській Губернії наприкінці 1880-х рр. більшість волосних писарів були відставними солдатами або запасними нижніми військовими чинами ЦДІАК України - Ф.442. - Оп.618. - Спр.7. - Арк.6-7.. Очевидно, через «комунікаційний» досвід поводження з начальством і певний рівень грамотності, який солдати отримували під час служби, вони користувалися повагою серед селян та їх обирали на службу до самоврядування. Як влучно зазначає В.Лапін: «Армія виконувала освітню функцію у широкому сенсі, а солдатів селяни сприймали як людей із ширшим від їхнього кругозором, через що навіть побутувала приказка “розумний як солдат”» Лапин В. Армия России как имперский интеграционный механизм // Петербургский исторический журнал. - 2019. - №1. - С.308.. Отже колишні військовослужбовці становили так званий «писарський кадровий фонд» для селянських адміністрацій.

На Правобережжі на писарську службу поступали селяни (рідше міщани) ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.711. - Спр.38. - Арк.178-181., тому етнічно й конфесійно серед них переважали українці та православні. Однак на посадах писарів траплялися також іновірці, представники інших національностей. Так, у Південно- Західному краї станом на другу половину XIX ст. після українців ішли євреї Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII - початок XX ст.). - К., 2012. - С.122., чиїми писарськими послугами селяни користувалися, коли потрібно було скласти звернення, прохання чи скаргу без відома сільських адміністрацій. Подібну додаткову роботу 1895 р. мав учитель єврейських дітей в містечку Паволоч Сквирського повіту Київської Губернії Ф.Ровинський - на прохання селян він допомагав писати скарги й доноси на волосне начальство. Популярність «нештатного» писаря зросла настільки, що на нього Губернському керівництву скаржився навіть мировий посередник ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.615. - Спр.194. - Арк.2.. У 1901 р. в Маньківському волосному правлінні Уманського повіту на Київщині функції писаря неофіційно виконував єврей Хаїм Капітанський. Власне, як потім пояснював волосний старшина, його взяли на посаду тимчасово, допоки шукали кандидата для роботи на постійній основі. Громада й Губернське начальство не схвалили такого кадрового рішення та наполягли на відстороненні Хаїма від справ Там само. - Оп.700. - Спр.56. - Арк.1-8.. Незважаючи на те, що закон не забороняв наймати іновірців на писарську службу, керівництво Губернії втручалось у справу призначення писарів, обмежуючи доступ до селянських адміністрацій євреям і навіть «вихрестам» Там само. - Оп.693. - Спр.368. - Арк.39..

Наступну після євреїв за чисельністю етнічну групу становили поляки, котрі обіймали посади селянських управлінців ще до реформи 1861 р. За даними ревізії 1839 р. в Київській і Подільській Губерніях відомо, що більша частина повітових та волосних начальників, які управляли селянами, були польського походження Горизонтов Л. Парадоксы имперской политики: Поляки в России и русские в Польше. - Москва, 1999. - С.45.. За матеріалами видання «Вестник Юго-Западной и Западной России», у 1863 р. роботу органів селянського самоврядування на Правобережжі України «узурпували» поляки Из Житомира (От корреспондента Киевского телеграфа) // Вестник Юго-Западной и Западной России. - 1863. - Т.1. - Июль. - С.103-108; Интересный мировой посредник // Там же. - Август. - С.202-209., у замітці у журналі «Основа» за 1862 р., в описі Сквирщини, автор зазначав: «За писарів у волостях тут, у нашому кутку, все ляхи» Попович. Із Сквирського повіту (Київська губ.) // Основа. - 1862. - Червень. - С.96.. Польську присутність у волосних правліннях у перші пореформені роки К.Мацузато пояснював тим, що мирові посередники «першого призову» (1861-1863 рр.), які в Південно-Західному краї переважно були поляками, призначали на посади писарів осіб римо-католицького віросповідання Мацузато К. Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни... - С.76., що, найімовірніше, також належали до польського етносу. Однак наприкінці ХІХ ст. говорити про переважаючий польський елемент у волосних правліннях не доводиться. Адже посилена після повстання 1863 р. антипольська політика поступово витіснила поляків із фінансового та управлінського центрів краю Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914). - Москва, 2011. - С.570; Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії... - С.158-159.. У контексті обмежувальних заходів щодо допущення поляків на службу в державні органи влади, київський Губернатор 24 квітня 1893 р. видав циркуляр, яким забороняв особам, одруженим із католичками, займати державну службу ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.631. - Спр.217. - Арк.62.. Оскільки селянські адміністрації фактично були найнижчою ланкою органів державної влади, то цей циркуляр стосувався і їх. Проведена 1898 р. перевірка на присутність польського та католицького «елементу» у волосних правліннях у Губерніях Південно-Західного краю, із метою подальшого їх звільнення, показала невеликий відсоток таких. Зокрема в Київській нараховувалося 30 волосних писарів - поляків за національністю, однак православного віросповідання; у Подільській - 9 писарів етнічних поляків, що прийняли православ'я, однак їх дружини залишилися в католицизмі; у Волинській писарів польського походження не було, проте з них 18 перебували у шлюбі з польками-католичками Там само. - Оп.694. - Сп.34. - Арк.27-28; Оп.697. - Спр.306. - Арк.6-9.. Отже кількість волосних писарів із польським корінням чи сімейними зв'язками з поляками на 1898 р. була незначною, а саме 57 осіб на 562 волості Верховцева І. Між корпоративністю і бюрократизмом: самоврядування селян у Російській імперії (друга половина ХІХ - початок XX ст.). - Черкаси, 2018. - С.313-315. Південно-Західного краю, що становило близько іо%, і тих надалі звільнили зі служби.

Структура та склад сільського правління

Сільське правління складалося з сільського старости та збирача податків, які водночас відносилися до складу волосної управи. Також до сільського правління входили наймані працівники: писар, сторож, наглядач громадських закладів ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.147..

Управління сільською громадою здійснювалося сільським сходом та правлінням. До компетенції першого належало призначення виборних на волосний сход, обрання сільських посадовців, виселення і прийом селян до сільської громади, нагляд за громадськими закладами (господарськими, освітніми, медичними, релігійними), розкладка державних та мирських зборів, натуральних повинностей, призначення допомоги й позик із запасних сільських магазинів, низка інших питань, стосовно яких закон вимагав згоди сільського сходу Там же. - С.148-149.. У ньому брали участь селяни-домовласники, переважно чоловіки, старші представники сімейств, із розрахунку і представник від і господарства, або 2 - від багатотяглого (наділеного польовою землею вдвічі більше від «пішого двору») Пойда Д. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866-1900 гг.). - Днепропетровск, 1960. - С.22.. До участі у сході не допускалися особи засуджені, ті, що піддавалися тілесним покаранням, або перебували під слідством. Сход відбувався в неділю або у святкові дні, коли скликав староста, мировий посередник чи поміщик. Головував на ньому староста ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.148.. На практиці до порядку формування сільських сходів вносилися деякі корективи. Так, у Волинській губернії при зборі сільських сходів дотримувалися правила участі лише і представника навіть від багатотяглого двору, аби зберігати рівноправ'я між заможними та біднішими селянами. Жінки не брали активної участі у громадських справах ПрисяжнюкЮ., Касян А. Волосний устрій Правобережної України в пореформений період... - С.191., однак в окремих випадках їх допускали на сільський сход, якщо вони самі керували господарством ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.693. - Спр.368. - С.37, 46.. Визнання селянки головою господарства, навіть за наявності у сім'ї чоловіка, знайшло відображення в літературі. Так, в одному з оповідань Лесі Українки 1905 р. селянку, дружину чоловіка-пияка, волосний суд визнав головою сімейства, яка мала повне право розпоряджатися майном, вести господарство та представляти його інтереси Леся Українка. Приязнь // Киевская старина. - Т.91. - №10. - К., 1905. - С.11-72..

У пореформену добу при формуванні сільського сходу спостерігалася проблема невірного трактування ст. 47 «Положення про вихід селян із кріпацької залежності...» ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.147., згідно з якою участь у сході мали брати лише селяни-домовласники. У правобережних Губерніях домовласників визначали відповідно до уставних грамот, що укладалися з поміщиком при отриманні земельного наділу. Однак у результаті приросту населення та дроблення землі, що з часом відбулося, кількість самостійних господарів зросла щонайменше вдвічі Ковальова Н. Селяни, поміщики і держава: конфлікти інтересів. «Аграрна революція» в Україні 1902-1922 рр. - Дніпропетровськ, 2016. - С.98-99; Реєнт О. Україна в умовах трансформації XIX - початку XX ст. // Гуржіївські історичні читання - Вип.4. - Черкаси, 2011. - С.207-208; Федьков О., Магась В. «Селянству - владу і землю!»: Всеросійський селянський союз в Україні (1905-1907 рр.). - Кам'янець-Подільський, 2011. - С.48.. І все ж у багатьох випадках сільський сход продовжував скликатися згідно з кількістю уставних грамот. У 1882 р. уряд надав роз'яснення, що кожного селянина, який мав дім та власну сім'ю, слід уважати домовласником і визнати за ним право голосу на сільському сході ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.694. - Спр.182. - Арк.2-3.. Таким чином вони ставали масовими утвореннями, особливо там, де громади нараховували 1500, подекуди 1700 осіб Мельничук О. Адміністративний апарат та органи місцевого самоврядування на Поділлі у другій половині XIX ст. - Вінниця, 2001. - С.75-76..

Головним у сільському правлінні був староста, якого обирав сільський сход, а мировий посередник затверджував ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.159.. Також сільський сход призначав кандидатів (тобто заступників) у сільські старости, котрі мали замінити керівника «сільської общини» у випадку хвороби чи смерті ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.704. - Спр.310. - Арк.1-2..

У старости потрапляли різні особи. Подеколи обирали поважного селянина, якому довіряв сход, а інколи - постать, неприємну громаді, але котру схвалював волосний старшина чи мировий посередник Там само. - Оп.702. - Спр.16. - Арк.7.. Староста підпорядковувався волосному старшині, мировому посередникові, судовому слідчому, земській поліції й усім відомствам, що мали відношення до сільського управління та господарства ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.І. - С.151.. Тож кожен державний посадовець по відношенню до сільського старости відчував себе начальником, що проявлялось у зухвалій поведінці, цькуванні, рукоприкладстві Сокол І. Наші чиновники // Громадська думка. - 1906. - №176. - С.4; Дописи // Там само. - №189. - С.4.. Офіційно за службові порушення сільського керівника міг карати волосний старшина, а також мировий посередник: накласти штраф у розмірі до 5 руб., заарештувати терміном до 7 діб чи відсторонити від посади ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, ч.1. - С.159; ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.703. - Спр.189. - Арк.6.. Основними чинниками, що призводили до покарання сільських старост, ставали нездатність дати раду з податковими зборами та непогашування недоїмок громад ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.706. - Спр.1. - Арк.19; Оп.708. - Спр.325. - Арк.8; Оп.692. - Спр.133. - Арк.14..

Старости, що справно виконували вимоги начальства, користувалися його підтримкою, однак автоматично ставали «ворогами громади». Типовим зразком «слухняного» сільського посадовця в очах начальства став староста с. Зеремля Новоград-Волинського повіту Волинської губернії Т.Врублевський. Що характерно для селянського самоврядування, він був відставним солдатом, який по поверненні додому в 1903 р. відразу обійняв посаду. Службу старости мировий посередник описував позитивно, відзначав його як особу відповідальну, добросовісну, наполегливу, що ставився «до своїх обов'язків як солдат» ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.705. - Спр.87. - Арк.1.. Саме остання ознака посприяла наведенню «армійської дисципліни» у с. Зеремля, за громадою якого не рахувалося недоїмок, грошова повинність сплачувалася вчасно, а призовники у війську вирізнялися з-поміж інших новобранців дисциплінованістю. Однак не всіх односельців задовольняла «сумлінна праця» старости - декотрі, за попередніми підозрами мирового посередника, підпалили хату та господарські будівлі Т.Врублевського Там само. - Арк.2.. Отже головний сільський посадовець - староста, як і керівник волості, опинявся в неоднозначній ситуації, коли доводилось обирати, із ким підтримувати дружні стосунки: із сільським товариством, чи з начальством.

Подекуди до сільських правлінь обирали писаря, який вів документацію, зокрема податкову: зошит, платіжні книжечки (персональні книжечки платників податків). Оскільки писарська посада була низькооплачуваною, вона не розглядалась як повноцінна робота, а радше як додатковий підзаробіток, до якого не завжди знаходились охочі. З адаптуванням селянства до нової форми управління на посадах сільських старост і збирачів податків дедалі частіше підбирали грамотних осіб, тож потреба у сільських писарях поступово скорочувалася. На Волині в 1895 р. Губернське у селянських справах присутствіє звітувало, що сільські громади Губернії переважно обходилися без писарів, а їх документація велася волосними писарями та перебувала у задовільному стані. Така сама ситуація спостерігалася й на Поділлі Там само. - Оп.693. - Спр.368. - Арк.38-39, 92.. Наприкінці ХІХ ст. в Київській Губернії майже всюди посади сільських писарів скасували. Однак, якщо громада хотіла утримувати сільського писаря, то вище керівництво не заперечувало Там само. - Оп.618. - Спр.7. - Арк.9..

До сільських правлінь обирали збирача податків, до обов'язків якого входили збір та облік податкових і мирських сум, недоїмочних платежів, зберігання й передача коштів у волость чи повітове казначейство, отримання і зберігання відповідних квитанцій, видача селянам окладних книжок, бирок чи інших знаків, що засвідчували сплату податків та зборів. Збирач податків передусім був підзвітний сільському сходу, повідомляв про збір коштів, число боржників ПСЗ РИ - Собр. 2-е. - Т.36, 4.1. - С.151.. Кількість збирачів у волості чи сільській громаді залежала від чисельності населення, у не надто залюднених волостях збирач податків міг утримуватися лише при волосному правлінні, як касир, а кошти йому надходили від сільських старост, котрі виконували функції збирачів у громадах ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.693. - Спр.З. - Арк.1.. Подекуди при волостях запроваджувалися посади декількох збирачів податків, що самостійно вели збір та облік коштів, без залучення до справи сільських старост Там само. - Оп.700. - Спр.56. - Арк.З..

Попри високий рівень відповідальності, на посади збирачів подекуди потрапляли малограмотні та недоброчесні представники громади. Неграмотний збирач податку міг розраховувати на підтримку сільського писаря, який вів звітність, однак відповідальність за достовірність обліку залишалася на збирачеві. Тому у випадку недбальства під час обліку фінансів виявлені недостачі збирачі покривали зі власної кишені Там само. - Оп.617. - Спр.170. - Арк.З.. Інколи причинами нестач ставали крадіжки та фальсифікації збирачів, що наважувалися використати казенні чи громадські кошти для власних потреб. Так, збирача податків із с. Христинівка Уманського повіту Київської губернії 1894 р. звинуватили в розтраті громадських коштів у розмірі 46 руб., які він використав для покриття картярського боргу Там само. - Оп.693. - Спр.150. - Арк.3.. Причетним до пограбування в 1908 р. сільського правління с. Сегединці Звенигородського повіту на Київщині виявився збирач податків Ісаак Шевченко Там само. - Ф.316. - Оп.1. - Спр.614. - Арк.2-3.. А безпосередньо крадіжку зібраних на страхування мирських коштів у розмірі 351 руб. 40 коп. здійснив збирач податків Підберезького сільського товариства Володимир-Волинського повіту Волинської Губернії М.Гончарук Там само. - Ф.442. - Оп.709. - Спр.77. - Арк.9.. Аби не допустити неблагонадійних осіб на відповідальні за збір та облік казенних і мирських коштів посади, Губернські у селянських справах присутствія ініціювали передачу контролю за призначеннями на посади збирачів податків, сторожів й інших найманих працівників мировим посередникам Там само. - Оп.631. - Сп.217. - Арк.111..

Кадровий склад органів селянського самоврядування формували виборні посадовців: волосний старшина, сільський староста, збирач податків, судді, члени сільського та волосного сходів і наймані працівники (писарі волосні й сільські, охоронці). На посади виборні потрапляли переважно селяни, рідше міщани, які входили до складу селянської громади. Перевага при виборах надавалася селянам із пристойною репутацією, грамотним і хазяйновитим господарям, проте при високому відсотку малограмотності селян у сільських адміністраціях в основному працювали особи, що не вміли читати та писати. Важливе місце в керуванні селянськими адміністраціями займав писар, що був чи не єдиним грамотним посадовцем, який за умови доброчесної служби ставав справжнім представником селянської еліти. Збирачі податків відали справами збору, фіксації та передачі податкових, мирських коштів, недоїмочних платежів. У зв'язку з малограмотністю, цю сферу діяльності забезпечували не завжди писемні особи, що призводило до помилок, розтрат, а подекуди і зловживань із боку збирачів та їхнього керівництва. В органах селянського самоврядування переважали селяни, православного віросповідання, українці, хоча інколи до найманих посад допускались іновірці та представники інших національностей. В основному працівники селянських адміністрацій були малограмотними, освіту здобували переважно у церковнопарафіяльних школах або міністерських училищах, фахову підготовку опановували на місці служби, якість якої залежала від особистих здібностей і сумлінності працівника. Будучи особами підневільними (адже законодавчо зобов'язувалися виконувати накази чи не всіх державних службовців), члени селянського самоврядування ставали найнижчими чиновниками в управлінській ієрархії Російської імперії. Тож вихідці з хліборобів, занурившись у бюрократичний простір державного управління, самі часто перетворювалися на типових бюрократів, гублячи авторитет в очах власної громади.

REFERENCES

1. Bezgin, V. (2012). Volostnoj sud selskoj Rossii (vtoraya polovina XIX - nachalo XX v.). Sovremennye issledovaniya sotsialnykh problem, 12(20). [in Russian].

2. Bodnarevskyi, A. (1961). Volosne upravlinnia ta stanovyshcheselian na Ukrainipislia reformy 1861 r. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Bovua, D. (2011). Gordiev uzel Rossijskoj imperii: Vlast, shlyakhta i narod na Pravoberezhnoj Ukraine (1793-1914). Moskva. [in Russian].

4. Druzhinin, N. (1946). Gosudarstvenye krestyane i reforma P.D.Kiseleva. Moskva; Leningrad. [in Russian].

5. Fedkov, O., Mahas, V. (2011). “Selianstvu - vladu i zemliu!": Vserosiiskyi selianskyi soiuz v Ukraini (1905-1907 rr.). Kamianets- Podilskyi. [in Ukrainian].

6. Gorizontov, L. (1999). Paradoksy imperskoj politiki:polyaki v Rossii i russkie v Polshe. Moskva. [in Russian].

7. Hlushkovetskyi, A. (2010). Demokratiia vprovintsii: vybory ta diialnist deputativ Podilskoi hubernii u Derzhavnykh Dumakh Rosiiskoi imperii. Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian].

8. Ivanova, N., Zheltova, V. (2010). Soslovnoe obshchestvo Rossijskoj imperii. Sankt-Peterburg. [in Russian].

9. Kasian, A. (2016). Status ta povnovazhennia volosnykh posadovtsiv na Pravoberezhzhi (druha polovyna XX st.). Hrani, 4, 119-- 123. [in Ukrainian].

10. Kasian, A. (2018). Volosne upravlinnia na Pravoberezhnii Ukraini (1861-1917) (Candidate's thesis). Cherkasy. [in Ukrainian].

11. Kolesnyk, V. (2008). Memuary Tadeusha Bobrovskoho (1829--1894) yak dzherelo z istorii Pravoberezhnoi Ukrainy. Podilska starovyna, 4, 206--242. [in Ukrainian].

12. Kovalova, N. (2016). Seliany, pomishchyky i derzhava: konflikty interesiv. «Ahrarna revoliutsiia» v Ukraini 1902-1922 rr. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].

13. Lapin, V. (2019). Armiya Rossii kak imperskij integratsionnyj mekhanizm. Peterburgskij istoricheskij zhurnal, 1, 302--313. [in Russian].

14. Matsuzato, K. (2003). Iz komissarov antipolonizma v prosvetiteli derevni: mirovye posredniki na Pravoberezhnoj Ukraine (1861-- 1917 gg.). Ukrainskyi humanitarnyiohliad, 9, 62--121. [in Russian].

15. Melnychuk, O. (2001). Administratyvnyi aparat ta orhany mistsevoho samovriaduvannia na Podilli u druhii polovyni XIX st. Vinnytsia. [in Ukrainian].

16. Mykhailiuk, O. (2007). Selianstvo Ukrainy vpershidesiatylittiaXIXst.: Sotsiokulturniprotsesy. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].

17. Mykhailiuk, O. (2018). Koruptsiia v selianskomu seredovyshchi kintsia XIX -- pochatku XX st. Pytannia ahrarnoi istorii Ukrainy: Mat. dvanadtsiatykh naukovykhchytan,prysviachenykhpamiatiD.P.Poidy, 30--39. [in Ukrainian].

18. Pojda, D. (1960). Krestyanskoe dvizhenie na Pravoberezhnoj Ukraine vporeformennyjperiod (1866-1900gg.). Dnepropetrovsk. [in Russian].

19. Polish, V. (2011). Dvorianstvo Podillia pid chas provedennia reformy 1861 r. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho uni- versytetu. Seriia “Psykholohiia tapedahohika”, 19, 38--43. [in Ukrainian].

20. Polishchuk, Yu. (2012). Natsionalni menshyny Pravoberezhzhia Ukrainy u konteksti etnichnoi polityky Rosiiskoi imperii (kinets XVIII-pochatokXXst.). Kyiv. [in Ukrainian].