Повітові та головні суди Правобережної України (1797-1831 рр.): улаштування, кадровий склад, діяльність

Размещено на http://allbest.ru

Житомирський державний університет ім. І.Франка

Повітові та головні суди Правобережної України (1797-1831 рр.): улаштування, кадровий склад, діяльність

Андрій Шевчук, кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри всесвітньої історії

Анотація

Мета статті полягає в дослідженні організації діяльності повітових і головних судів Правобережної України в 1797-1831 рр., аналізується їх кадровий склад та юридичні практики. Імперська влада, прагнучи здобути лояльність локальної шляхти й утвердитися в реґіоні, відновила окремі елементи річпосполитської судової системи.

Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-системного, історико-типологічного, просопографічного) методів із принципами історизму, системності, науковості, що дозволило зосередитися на функціонуванні судових органів в умовах імперської політики пошуку компромісу з місцевою знаттю. Просопографічний метод використано для аналізу кадрового складу судів. Наукова новизна полягає в дослідженні імперської практики надання поступок місцевій шляхті у судовій сфері за умови лояльності до політики центру.

Відновлені елементи річпосполитської судової системи переконували еліту у збереженні її впливу в реґіоні, проте одночасно влада здійснювала корекцію діяльності судів. Результати дослідження. Катерина ІІ запровадила на Правобережжі імперські судові установи. Політика Павла І була більш раціональною: для збереження стабільності він розпочав співробітничати з місцевими елітами. Головним елементом домовленостей стало повернення окремих елементів річпосполитської судової традиції.

У діяльності повітових судів шляхта отримала свій виборний кадровий склад, польську мову, Литовський статут і конституції. Ці фактори, поряд із розширенням юрисдикції на інші категорії населення, переконали еліту у своєму домінуванні. Для контролю й корекції було створено губернські суди, які загалом вдало здійснювали ревізування кримінальних справ й апеляцію цивільних проваджень, забезпечуючи спокій у реґіоні.

Ключові слова: Правобережна Україна, імперська політика співробітництва з елітами, річпосполитська судова процедура, повітовий суд, головний суд, кадровий склад, кримінальні й цивільні провадження.

Наприкінці ХУІІІ ст. внаслідок поділів Речі Посполитої Правобережна Україна була інкорпорована до складу Російської імперії, що відкрило новий етап в історії регіону.

На зміну шляхетській демократії зі слабкою королівською владою й розвиненим судочинством прийшло самодержавство. Катерина ІІ розпочала запровадження на набутих територіях російської адміністративної та судової систем згідно з «Учреждениями для управления губерний Всероссийской империи» 1775 р.

Павло І, заради бюрократизації та централізації, започаткував політику співробітництва з місцевими елітами, що на Правобережжі проявлялося в наданні поступок місцевій польській шляхті. Головними елементами змін стали збереження системи аграрних відносин і відновлення окремих елементів річпосполитського судівництва.

Олександр І продовжив політику непрямого керівництва, зберігши регіональну судову владу з Литовським статутом і польськими конституціями, виборними посадовцями, адвокатурою тощо. Головними завданнями судової влади мали стати примирення знаті з російським пануванням і мінімізація соціальної напруги в регіоні.

Централізаторська політика Миколи І викликала польське повстання 1830-1831 рр., після придушення якого було запроваджено загальноімперські судові органи. Імперське облаштування та, особливо, соціальне значення судової влади у Правобережній Україні не знайшли належної рефлексії в історіографії.

Причини полягають, на нашу думку, у складнощах вивчення історії польсько-українських і польсько-російських відносин, що свого часу вдало зауважив Я.Дашкевич¹, у перебуванні об'єкта дослідження на стику юриспруденції й історії.

Вивченням судової влади в російській державі та на набутих імперією територіях займалися чимало істориків і правознавців, юристів-практиків. В аналізі історіографічного доробку соціального значення судової влади нам видається доцільним виділити три традиційні етапи: дорадянський, радянський і пострадянський.

Найбільш досліджуваною була система станових, позастанових та спеціальних судів, що їх запропонувала Катерина ІІ. До неї зверталося не одне покоління істориків і правознавців. Історики права в дорадянський період звертали увагу передусім на теоретичні положення процесу створення й функціонування станової судової системи.

Дореволюційні дослідники зауважували ефективність новоствореної судової системи Дашкевич Я. Данієль Бовуа та вивчення історії польсько-українських відносин // Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. - К., 1996. - С.3-48. Кавелин К. Основные начала русского судоустройства и гражданского судопроизводства в период времени от Уложения до Учреждения о губерниях. - Москва, 1844. - 191 с., колегіальність і виборність у частини судових установ, відокремлення цивільного судочинства від кримінального Дмитриев Ф. История судебных инстанций и гражданского апелляционного судопроизводства от Судебника до Учреждения о губерниях. - Москва, 1859. - С.525, 532-533., наближення вищих і центральних установ до населення Самоквасов Д.Я. История русского права. - Москва, 1906. - С.581-582., професійний рівень чиновників і суддів Лаппо-Данилевский А. Собрание и свод законов Российской империи, составленные в царствование императрицы Екатерины II. - Санкт-Петербург, 1898. - С.28-29, 39; Гессен И.В. Судебная реформа. - Санкт-Петербург, 1905. - С.8-9, 12-13, 15-16; КорфС.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762-1855 гг. - Санкт-Петербург, 1906. - С.349-350, 437, 443., впливи Губернаторів на суди Блинов И. Губернаторы: Историко-юридический очерк. - Санкт-Петербург, 1905. - С.222-225., поєднання призначуваного з виборним принципами формування судових установ тощо.

Ключовими проблемами було встановлення залежності/незалежності судової влади від адміністративної, вирішальний/формальний вплив Губернаторів на процес схвалення вироків, позитивна/негативна оцінка великої кількості апеляційно-ревізійних установ Градовский А. Высшая администрация России XVIII ст. и генерал-прокуроры. - Санкт-Петербург, 1866. - С.202, 225-228; Его же. Исторический очерк учреждения генерал-губернаторств в России // Политика, история и администрация: Критические и политические статьи. - Санкт-Петербург; Москва, 1871. - С.415-449; Его же. Начала русского государственного права. - Т.ІІІ: Органы местного управления. - Санкт-Петербург, 1883. - 384 с..

Окремо слід згадати про працю П.Жуковича, який звернувся до дослідження організації та розвитку систем управління й суду у західних губерніях за правління Катерини ІІ Жукович П. Управление и суд в Западной России в царствование Екатерины II // Журнал министерства народного просвещения. - 1914: Новая серия. - Ч.49 [№2]: Февраль. - С.265-315; Ч.50 [№3]: Март. - С.88-120; Ч.50 [№4]: Апрель. - С.314-355; Ч.51 [№5]: Май. - С.1-60; Ч.52 [№7]: Июль. - С.1-43..

Радянські історики масово залучали до наукового обігу архівні документи. Проте, з огляду на зрозумілі причини, в їхніх висновках домінували «класові» оцінки. Дослідження дозволили встановити роль дворянства у функціонуванні повітових станових органів і містян - для магістратів Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. - Москва, 1983. - С.114, 120, 123-124; Павлова-Сильванская М.П. Социальная сущность областной реформы Екатерины II // Абсолютизм в России (XVII-XVIII вв.) / Под ред. Н.М.Дружинина и др. - Москва, 1964. - С.460-491., участь канцелярського апарату в розгляді проваджень Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (перша половина XIX ст.). - К., 1966. - С.77, 82-86. КороткихМ.Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 г. в России. - Воронеж, 1989. - С.12-28., неефективну роботу судів¹¹.

На конкретних прикладах ілюструвалося втручання Ґубернаторів у судові рішення, бюрократична тяганина, низький професійний рівень службовців установ. Ми не можемо стверджувати про принципові дискусії у середовищі істориків стосовно суперечливих питань: усе повинно було вкладатися в наперед визначену схему «класової боротьби» й неҐативної оцінки станової судової системи.

У пострадянський період з'явилася можливість об'єктивно й неупереджено вивчати особливості судової системи кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. Безсумнівними здобутками можна вважати появу нових тем, які відкривають перед дослідником інші аспекти здавалося б уже давно розглянутих і зрозумілих процесів. Великим позитивом виступає переосмислення епохи Катерини II, її реформаційної діяльності Каменский А.Б. От Петра I до Павла I: реформы в России XVIII в. (опыт целостного анализа). - Москва, 2001. - С.403, 423, 427, 429-430; Его же. Элиты Российской империи и механизмы административного управления // Российская империя в сравнительной перспективе. / Под. ред. А.И.Миллера. - Москва, 2004. - С.115-139., яка доволі однобоко трактувалася в попередній час. Новий погляд на станову судову систему дозволяє зрозуміти ідеї, успіхи та невдачі верховної влади у забезпеченні ефективного судочинства Мигунова Т.Л. Право, администрация и суд в реформах Екатерины Великой. - Санкт-Петербург, 2002. - С.201-219; Её же. «Для умножения порядка и беспрепятственного течения правосудия...»: Административно-судебная реформа Екатерины II. - Москва, 2008. - 560 с., крах спроб запровадження європейських інституцій Алексеева Е.В. Диффузия европейских инноваций в России (XVIII - начало XX в). - Москва, 2007. - С.142-144., статус чиновників та канцеляристів і гострий дефіцит кадрів Писарькова Л.Ф. Государственное управление в России с конца XVII до конца XVIII в.: Эволюция бюрократической системы. - Москва, 2007. - С.470-472, 476-480, 498-501, 522-527; Её же. Российский чиновник на службе в конце XVIII - первой половине XIX в. // Человек. - Вып.4. - Москва, 1995. - С.147-158..

Особливе місце займають праці зарубіжних істориків Уортман Р.С. Властители и судии: Развитие правового сознания в императорской России. - Москва, 2004. - С.96, 121-122, 404-411; Мадариага И. де. Россия в эпоху Екатерины Великой. - Москва, 2002. - С.439-463; Бербэнк Дж. Местные суды, имперское право и гражданство в России // Российская империя в сравнительной перспективе / Под ред. А.И.Миллера. - Москва, 2004. - С.320-358., які дають можливість зрозуміти мотиви реформування станових судових установ верховною владою. Зокрема польські правники зазначали проблеми у функціонуванні шляхетської станової системи БардахЮ.,ЛеснодорскийБ.,ПиетрчакМ. История государства и права Польши. - Москва, 1980. - 559 с..

Українська історіографія збагатилася дослідженнями, присвяченими совісним судам і службі чиновників Шандра В.С. Совісні суди в Україні (остання чверть XVIII - середина XIX ст.). - К., 2011. - 266 с.; Її ж. Формування бюрократії в Правобережній Україні // Український історичний журнал. - 2007. - №2. - С.143-158; Її ж. Адміністративна та судова відповідальність чиновника в законодавчих актах Російської імперії (до постановки наукової проблеми) // Проблеми історії України XIX - початку XX ст. - Вип.22. - К., 2013. - С.5-13., повноваженням та складу правобережних магістратів Карліна О. Склад і повноваження магістратів повітових міст Волинської губернії в першій половині XIX ст. // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. - Вип.87. - Чернігів, 2011. - С.50-54..

Спробою зробити певні висновки, збагнути основні аспекти функціонування судової влади на українських землях стала колективна монографія авторства співробітників Іституту держава і права ім. В.Корецького НАН України Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку / За ред. ГУсенка - К., 2014. -- 503 с.. Оцінюючи політику у судовій сфері, правознавці обгрунтовують послідовність та активність уніфікації культивованим в імперії освіченим абсолютизмом, що мало наслідком нехтування історичними традиціями.

Розглядаючи систему перегляду судових рішень (апеляцію, ревізію), на підставі домінування ревізійного порядку, робиться висновок про перетворення судової системи на стійку адміністративну вертикаль, кожна з інстанцій якої не була самодостатньою. Оцінюючи зміни Павла І у системі судових органів на українських землях, констатується, що політика стосовно «окраїн» стала дещо ліберальнішою. Олександр І у сфері місцевого судового апарату відновлював катеринин- ську систему Там само. - С.179, 185, 188, 192-194..

Поряд із цим, менше уваги спрямовувалося на вивчення реалізації ідей станової судової системи на практиці в набутих імперією реґіонах. Чи функціонували суди на катерининських принципах, чи зазнавали трансформацій, і якщо так, то чому?

Наскільки теоретичні положення витримували випробування повсякденним життям? Яким був склад посадовців та канцеляристів судових установ? Більшість істориків і правознавців зосередилися на катерининській становій судовій системі центральних ґуберній, оминаючи складні у соціоетнічному аспекті терени Правобережної України.

Надалі спробуємо з'ясувати, як за допомогою відновлення елементів річпоспо- литської судової традиції імперська влада утвердилася у складному реґіоні. Для цього зосередимо увагу на судовій системі Речі Посполитої, дворянських судових установах катерининської Росії, процесі улаштування та кадровому складі повітових судів і їх юрисдикції, конструюванні головних судів, їх складі, проаналізуємо юридичні практики ревізійно-апеляційних судів. Головним є відповідь на запитання: чи виконала судова влада свої основні завдання, тобто чи примирила шляхту з імперським пануванням і забезпечила спокій у краї?

***

На новоприєднаних теренах Російська імперія зустрілася з судовою системою, яка була незалежною від адміністративної влади, мала інституцію адвокатури, незмінність суддів. Судова система у Правобережній Україні регламентувалася Литовським статутом. Судами першої інстанції були земський, ґродський і підкоморський Див. докл.: Шевчук А. Судове врегулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1797-1840 рр.) // Український історичний журнал. - 2020. - №4. - С.29-45., апеляційною установою - трибунал Ковальова С., КрумаленкоМ., Музиченко П. Коментар // Статути Великого князівства Литовського. - T.III: Статут Великого князівства Литовського 1588 р. - Кн.2. - Одеса, 2004. - С.393 (далі - Третій ЛС)..

Земський суд у складі судді, котрий самостійно призначав підсудка й писаря, утворювався в кожному повіті. Кандидат на уряд голови мав відповідати певним цензам: професійному, становому, осілості, релігійному. Юрисдикція поширювалася на цивільне судочинство, підсудними були шляхта, причому використовувалася спочатку руська мова Статути Великого князівства Литовського. - T.II: Статут Великого князівства Литовського 1566 р. - Одеса, 2003. - С.316-317 (далі - Другий ЛС)., а 1696 р. Варшавський сейм ухвалив: «Писар повинен по-польськи, а не по-руськи писати» Огіенко І. Історія української літературної мови. - К., 2004. - С.150.. Грошове утримання відбувалося зі встановлених відрахувань від присуджених сум і судових послуг.

Терміни засідань (рочки) встановлювалися тричі на рік по два тижні - у червні, із 29 вересня і 6 січня Другий ЛС. - С.308.. Ґродський був судом у кримінальних справах, причому суддя призначався воєводою, старостою або державцем. Із вимог констатуємо шляхетство, проживання в повіті, належність до християнства. Робота оплачувалася за рахунок судових процесів і записів до судових книг Там само. - С.296, 304-305.. Ураховуючи юрисдикцію суду, рочки розпочиналися щомісяця в перший день і тривали два тижні Третій ЛС. - С.144.. Польські дослідники зазначають про занепад земських судів, у деяких землях вони не збиралися десятиріччями, посади суддів були вакантними через суперечки шляхти. Натомість ґродський суд, який додатково почав займатися цивільним судочинством, зберіг і розширив свою юрисдикцію БардахЮ.,ЛеснодорскийБ.,ПиетрчакМ. История государства и права Польши. - С.228-229.. правобережний україна кримінальний суд

Люблінський трибунал був найвищою апеляційною інстанцією для шляхетських судів малопольських та українських воєводств. Діловодство для українських земель велося руською мовою. До складу виборного органу входили «світські» (до другої половини XVII ст. 27, потім 50) «духовні» (відповідно, спочатку 6, згодом 8) судді. Перших обирали щороку у вересні на шляхетських сеймиках (по і-2 від воєводства), їхня каденція розпочиналася в листопаді. Духовних суддів обирали єпископські ради. Засідання відбувалися зазвичай весною та влітку Гурбик А. Люблінський трибунал // Енциклопедія історії України. - Т.6: Ла-Мі. - К., 2009. - С.382.. Упродовж другої половини XVII - першої половини XVIII ст. відзначалося сутяжництво, процеси тривали десятки років і навіть остаточні вироки трибуналу оскаржувалися БардахЮ.,ЛеснодорскийБ.,ПиетрчакМ. История государства и права Польши. - С.257..

***

Наступним етапом стало конструювання Катериною II станової судової системи згідно з «Учреждениями...» 1775 р. Проте підготовчий етап з огляду на великі обсяги організаційної роботи дещо затягнувся: на Брацлавщині нові установи було відкрито 20 лютого, на Поділлі - і травня, Волині - 6 серпня 1796 р. Григорьев В.А. Реформа местного управления при Екатерине II. - Санкт-Петербург, 1910. - С.311-312.

Для дворянства першою судовою ланкою були повітові суди. До їх складу входили суддя 8-го і два засідателі 9-го класів «Табелі про ранґи», яких обирала шляхта повіту на три роки зі схваленням на посадах ґубернатором.

Юрисдикція поширювалася на кримінальні й цивільні провадження, земельні суперечки. Передбачалося три сесії засідань: з 8 січня до Страсної неділі, після Трійці - до 27 червня та з 2 жовтня по і8 грудня. На вимогу ґубернатора або апеляційної установи суд повинен був засідати й в інший час Полное собрание законов Российской империи (далі - ПС ЗРИ). - Собр.1. - Т.20 (1775-1780). - Санкт-Петербург, 1830. - №14392. - С.234-235, 246-247..

Апеляційною ланкою виступали верхні земські суди в ґубернському місті. Вони складалися з департаментів кримінальних і цивільних справ на чолі з головами 6-го та поділеними порівну десятьма засідателями 7-го класів.

Здійснювалося поєднання двох принципів формування кадрового складу: призначуваного імператрицею за поданням Сенату довічного голови й обраних на три роки ґубернським дворянством засідателів. Зазначимо, що до складу установи входили професійні чиновники - прокурор 7-го і двоє стряпчих 8-го класів казенних і кримінальних справ. Засідання відбувалися в терміни, установлені для повітових установ Там же. - С.243-246..

Третьою ланкою на Губернському рівні, фактично державним судом виступали палати кримінального та цивільного судів. До складу кожної входили призначений імператорською владою голова 5-го (на рівні віце-Ґубернатора), призначувані Сенатом два радники 6-го і два асесори 8-го класів. Для здійснення контролю були передбачені прокурор 6-го та два стряпчих 7-го класів казенних і кримінальних справ. До палати кримінального суду в обов'язковому порядку надходили всі кримінальні провадження для ревізування, палата цивільного суду розглядала справи, які надходили по апеляції Там же. - С.233-234, 239-241.. Вищою інстанцією був Сенат Там же. - С.241..

Запровадження російського судоустрою здійснювалося шляхом відмов від ідеї незалежності судів і пожиттєвого обіймання посад, скасування інституції адвокатури, вирішенням усіх кримінальних, цивільних і земельних справ одним судом, установленням контролю з боку повітового стряпчого. Держава намагалася відмовитися від сесійних засідань та запровадити постійність роботи. В умовах російської військової присутності місцева шляхта змушена була погодитися на правила, запропоновані сильнішою стороною.

***

Із приходом до влади Павла І правобережні Київську, Подільську та Волинську Ґубернії було віднесено до категорії тих, що перебувають «на особливих правах і привілеях», які повинні були управлятися за колишнім річпосполитським законодавством. Тому, згідно зі штатами від 31 грудня 1796 р., судова система набувала стрункості: верхні земські суди скасовувалися, замість палат кримінального й цивільного судів створювався головний суд. Усі невирішені провадження та арештанти передавалася до повітових і головного судів Державний архів Вінницької обл. - Ф.906. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.3-4..

Першою ланкою був повітовий суд, до складу якого входили земський суддя 7-го, два підсудки або асесори 8-го, земський нотарій або писар 10-го, чотири возних 14го класів.

Окремо було передбачено, що жалування посадовцям не виплачувалося, як і за часів Речі Посполитої ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.44, Ч.2: Штаты по духовной и по гражданской части: Штаты по гражданской части (1715-1800). - Санкт-Петербург, 1830. - С.396-397.. Зазначимо, що повітовий суддя у внутрішніх Губерніях мав нижчий клас - 8-й та отримував жалування 300 руб., два засідателі 9-го класу із зарплатнею у 250 руб. і секретар 14-го класу отримував 200 руб. Там же. - С.395. Фактично влада за допомогою підвищення посадовців у класах прагнула підняти їхній авторитет у середовищі повітового шляхетства, але не платячи за це жодних коштів.

Перші вибори відбулися 1797 р. (у Волинській Губернії 13 квітня Державний архів Житомирської обл. (далі - Держархів Житомирської обл.). - Ф.16. - Оп.1. - Спр.89. - Арк.1.). При цьому консультантами виступала місцева шляхта ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.24 (6 ноября 1796 - 1797). - Санкт-Петербург, 1830. - №18135. - С.730.. Згідно з конституцією 1768 р., до виборів допускалися всі природні шляхтичі з 23-річного віку, які мали дійсно спадкове заставне чи пожиттєве право у земських маєтках, королівських або за емфітевтичним правом Державний архів Хмельницької обл. (далі - Держархів Хмельницької обл.). - Ф.3. - Оп.1. - Спр.244. - Арк.151..

Від виборів до виборів верховна влада робила спроби «поліпшити» кадровий склад виборців, щоб залучати лише маєтних поміщиків. Під час чергового повернення до проведення виборів у 1809 р. міністр внутрішніх справ О.Куракін запропонував відмовитися від виборів та замінити посадовців чиновниками. Проте Комітет міністрів не був готовий до настільки радикальних перетворень ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.30 (1808-1809). - Санкт-Петербург, 1830. - №23513. - С.839-842..

Ще однією важливою проблемою для верховної влади став термін перебування на посадах. За річпосполитських часів земські судді служили безстроково, за катерининською реформою 1775 р. - три роки. У 1800 р. завершився трирічний строк, проте Павло І ще 23 вересня 1797 р. визначив, що діяльність повітових судів повинна регламентуватися Литовським статутом, а отже, вони займали свої посади безстроково, що й було підтверджено 1800 р. Там же. - Собр.1. - Т.26 (1800-1801). - №19628. - С.367.

Через великі обсяги та нові види діяльності повітових судів, контроль за ними шляхта «охолонула» до судових посад. 25 січня 1800 р. шляхта Київської Губернії одноголосно (проте марно) через маршалка просила призначення трирічного терміну Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.308. - Арк.1, 3-3 зв.. Олександр І, після звернення шляхти Волині, запровадив цей термін ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.27 (1802-1803). - Санкт-Петербург, 1830. - №20273. - С.146-147..

Для місцевої шляхти надзвичайно важливим було збереження зовнішніх атрибутів влади, одним з яких були вибори до складу повітового суду. Домінування її у судовій владі повіту мало переконати інші категорії населення у збереженні впливу на суспільне життя. Для верховної влади завдання було складнішим: з одного боку, необхідно переконати еліту у збереженні впливу, з іншого - тримати судову владу під контролем. Місцева адміністрація прагнула отримати лояльний кадровий склад та одночасно не дратувати шляхетство.

Аналіз даних по Волинській Губернії за 1797-1829 рр. переконує, що посада судді була привабливою для еліти краю. Суддями при одній вакансії за 10 каденцій (у 12 повітах це 120 термінів) було 75 осіб. Із зазначених 120 - 73 терміни (61%) посади обіймали судді два та більше разів. Своєрідним рекордсменом став Ф.Козловський із Володимир-Волинського суду, котрий обирався п'ять разів, а до цього був підсудком. 3 суддів відбули по чотири каденції, 6 - по три і 19 - по дві 1797 р.: Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето от Рождества Христова (далі - Месяцеслов) 1802. - Санкт-Петербург, 1802. - С.264-269; 1802 р.: Месяцеслов 1803. - Санкт-Петербург, 1803. - С.300-305; 1805 р.: Месяцеслов 1806: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1806. - С.465-473; 1808 р.: Месяцеслов 1809: Ч.2. - Санкт- Петербург, 1809. - С.448-457; 1811 р.: Державний архів Рівненської обл. (далі - Держархів Рівненської обл.). - Ф.550. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.35 зв. - 36 зв.; 1814 р.: Месяцеслов 1815: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1815. - С.488-499; 1817 р.: Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.11-13; Месяцеслов 1818: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1818. - С.515-524; 1820 р.: Месяцеслов 1821: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1821. - С.531-541; 1823 р.: Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.11. - Арк.5-6 зв.; 1826 р.: Месяцеслов 1827: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1827. - С.473-480.. Посада підсудка також була привабливою. За 10 каденцій у Волинській Губернії (240 термінів, адже в кожному повіті по два підсудки) було 162 підсудків, із них 51 особа (31%) перебувала на посаді два та більше термінів.

Найдовше був підсудком Кременецького суду Й.Подгорський (18021817 рр.). По чотири каденції були 3 осіб, по три - 16, по дві - 31 Там же.. Найнижчою виборною посадою, яка мала безпосереднє відношення до судових справ, були писарі. За аналізований період зі 120 термінів у Волинській Губернії двічі й більше на посадах перебували з 84 писарів 26 (31%), що становило 62 терміни (52%). Чотири терміни перебував писар Луцького повітового суду І.Кавецький (1797-1811 рр.), по три каденції відслужили 8 писарів, по дві - 17 Там же..

Зархівних справ не вдалося достеменно встановити причини такого тривалого перебування на посадах, адже служба не оплачувалася, а будь-які порушення каралися штрафами.

Очевидно, що кожен суддя мав свої причини: бажання реалізуватися в нових умовах російського панування, отримання високого статусу у краї, сімейні причини тощо. Робочою версією може слугувати припущення про бажання локальної еліти зберегти свій вплив за допомогою судової системи, тому навіть складні умови виборної служби їх не зупиняли (складається враження, що шляхтичі розуміли: у випадку абсентеїзму верховна влада призначить російських чиновників).

Служба повітового судді була непростою. Із 1800 р. суддею Радомишльського повіту був В.Чоповський, який 1804 р. перебував під судом кримінального департаменту Київського головного суду за службові упущення. За попередні чотири роки суддя, підсудки й секретар штрафувалися шість разів на загальну суму 180 руб. (передусім за приховування справ від ревізування, неправильні рішення, ненадання відомостей) ЦДІАК України. - Ф.533. - Оп.1. - Спр.322. - Арк.9-10, 43.. 1810 р. В.Чоповський уже був київським повітовим суддею і знову був оштрафований за поданням Губернського прокурора на 100 руб. за самовільне залишення місця служби, хоча насправді його відрядив цивільний департамент головного суду для вирішення конкурсної справи, що мало принести державі 10 тис. руб. мита. Посадовець марно скаржився на великі обсяги роботи, згадував про відсутність бажання балотуватися. Робота ж у Києві вимагала багато зусиль. Головна ж образа полягала в тому, що він «не отримував жалування, як інші чиновники» Там само. - Спр.1169. - Арк.2-4, 10, 12-12 зв., 14 зв..

Важливим є розуміння юрисдикції повітового суду. Згідно з річпосполитською традицією, земський і Ґродський суди судили шляхтичів, згідно з російською повітовий також. Проте після змін Павла І Волинське Ґубернське правління у жовтні 1797 р. розпорядилося, що юрисдикція повітових судів поширювалася на шляхтичів і їхніх селян та, у зв'язку зі скасуванням нижніх розправ, на казенних поселян Держархів Хмельницької обл. - Ф.722. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.265.. Під юрисдикцію повітового суду потрапляли навіть особи духовного звання за участі представника від духівництва. У 1802 р. за ненавмисне вбивство священику присудили сплатити нав'язки 25 кіп грошей Станом на 1799 р. штрафи за Литовським статутом становили: 1 правна копа - 1 руб. 20 коп. російськими мідними грошима (див.: ЦДІАК України. - Ф.484. - Оп.1. - Спр.11. - Арк.13). (31 руб. 25 коп.) і піддали церковному покаянню Держархів Житомирської обл. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.167. - Арк.1, 16-16 зв., 31-31 зв..

При вирішенні кримінальних злочинів влада повинна була поєднати силу й розважливість зі справедливістю. За допомогою старої річпосполитської судової процедури вона переконувала шляхту у збереженні колишнього впливу. У судових провадженнях між шляхтичами робилися спроби об'єктивних рішень. У справах з іншими станами преференції за можливості надавалися саме представникам еліти.

Особливо важким було становище кріпаків, котрі мали обмаль шансів добитися справедливості. Свідченням втрати авторитету судів можна вважати звернення конфліктуючих сторін до Ґубернського правління. Окремо необхідно зупинитися на високій ціні участі у судових процесах, адже написання найпростішого звернення обходилося від 10 руб. сріблом Держархів Хмельницької обл. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.278. - Арк.1-3, 431-431 зв..

Цивільні провадження («интересные дела») були партикулярними і стосувалися шляхти, тому верховна влада готова була не втручатися в їх розгляд за умови правильного оформлення документів, якщо це не загрожувало казенним інтересам. За допомогою збереження основних складових річпосполитської судової процедури демонструвалася готовність до компромісів. Важливим було продемонструвати соціуму домінування: повітовий суд, який формувався з виборних представників свого стану, Литовський статут і конституції, польська мова. Подальші апеляції стосувалися більше самих сторін процесу, а оточуючі про них мало знали. Саме тому до Миколи І ситуація у судовій владі переконувала шляхту в її домінуванні.

***

Наступною ланкою судової системи на Правобережжі стали створені згідно зі штатами 31 грудня 1796 р. Київський, Волинський, Подільський головні суди, розподілені на департаменти кримінальних і цивільних справ. У формуванні кадрового складу було поєднано виборний принцип (до складу кожного департаменту входили обрані на три роки голова 5-го класу і три засідателі ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.44, Ч.2: Штаты по духовной... (1715-1800). - С.397-398., кандидатури яких схвалювали Сенат (голова) та Губернатор (засідателі)) із призначуваним радником (6-й клас) та секретарем Там же. - Т.24 (6 ноября 1796 - 1797). - №18135. - С.730., який в умовах формального судового процесу відповідав за документообіг. Кандидатури канцелярських службовців схвалювало на посадах Ґубернське правління, а питання призначення секретарів реґулювалося цивільним Ґубернатором Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.68. - Арк.1..

При заснуванні головних судів Павло І визначив склад і зазначив обсяги фінансування ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.44: Ч.2: Штаты по духовной. (1715-1800). - С.396-397.. Решту питань доводилося самостійно вирішувати управляючому Мінською, Волинською й Подільською Ґуберніями Ґенералові від інфантерії О.Беклешову. Зважаючи на реалії бюрократичної системи не дивним є розгляд Сенатом 11 вересня 1797 р. (тобто судова система дев'ять місяців була в підвішеному стані) рапорту чиновника з пропозиціями, схваленими сенатським указом.

На перше місце було поставлене мовне питання, причому рішення посадовця про оформлення документації у дві колонки: ліворуч писати польською, праворуч - російською мовами постфактум схвалив Сенат Там же. - Т.24 (6 ноября 1796 - 1797). - №18135. - С.727-728, 731.. Важливим було питання контролю за діяльністю судів першої інстанції. Визначалося підозрюваних у кримінальних злочинах відправляти до головного суду з екстрактом (формальною копією) провадження та своїми пропозиціями щодо покарання - для ревізії. Цивільний департамент приймав апеляцію на рішення суду першої інстанції. Повітовий суд повинен був виконувати всі розпорядження головного суду й реґулярно звітуватися про арештантів та хід розгляду поточних проваджень ЦДІАК України. - Ф.1582. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.27, 68..

Для верховної влади головною ознакою ефективності роботи судової системи було забезпечення спокою у краї. Найбільшими захисниками інтересів імперського центру на Правобережжі виступали Ґубернські прокурори, прибулі зі внутрішніх російських Ґуберній і не знайомі з місцевою специфікою.

У 1802 р. київський прокурор Гудима скаржився у столицю на порушення порядку судочинства цивільним департаментом головного суду, що проявилося у приховуванні справ від апеляції та використанні польських мови й законів.

Проте Сенат став на бік суду, адже сплачувалися необхідні платежі та укладалися угоди на гербовому папері. Проти позиції прокурора виступив і київський цивільний Ґубернатор М.Короб'їн, який, не без гордощів за свій адміністративний талант, доповідав, що департамент успішно вирішував справи й, мовляв, ніхто не скаржився. Тому пропонувалося, щоб суд і надалі працював згідно з наявними законами Там само. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.535. - Арк.2-2 зв., 3 зв., 6-6 зв..

Природно, що головна роль у роботі департаменту відводилася голові. Ознакою престижності посади слугував той факт, що у випадку відсутності в Губернії цивільного Ґубернатора та віце-Ґубернатора очільник одного з департаментів виконував функції головного чиновника. Для прикладу, голова цивільного департаменту Волинського головного суду А.Домбровський неодноразово робив це.

У 1818 р. обов'язки Ґубернатора виконував керівник цивільного департаменту цього ж суду Й.Пінінський Держархів Житомирської обл. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.183. - Арк.1.. На посади голів підбиралися заможні місцеві поміщики, бажано з досвідом роботи в юридичній сфері.

Нам удалося встановити, що до виборів 1820 р. посади голів обіймали досвідчені посадовці-професіонали ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.111. - Арк.1-2; Ф.484. - Оп.2. - Спр.75. - Арк.4.. Проте відтоді їх почали займати шляхтичі без відповідних навичок в юриспруденції Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.1 зв. - 2; Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1196 зв. - 1197; Спр.3342. - Арк.1474 зв. - 1475..

Такий поворот можна пояснити кількома причинами: виходом у відставку попереднього покоління службовців і політикою місцевої адміністрації. Хоча ця посада була виборною та мала бути неоплачуваною, проте Павло І установив жалування в розмірі 840 руб. сріблом на рік і передбачив отримання чину 5-го класу (утім, ця практика не прижилася).

Важливою була ефективна робота засідателів, які обиралися з числа впливових шляхтичів. Проте, згідно зі штатами 1796 р., для них не було передбачено чинів, а їхні посади мали утримуватися місцевим дворянством, у той час, як для асесорів палати суду й розправи у внутрішніх ґуберніях передбачався оклад 300 руб. ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.44. Ч.2: Штаты по духовной... (1715-1800). - С.394, 397.

Зрозуміло, що ніхто не платив засідателям ніякого жалування, тож у 1814 р. у Подільському головному суді вибухнув гучний скандал. Скарга дійшла до Сенату, але пропозицію головного суду дозволити зі всіх вирішених справ стягувати з підсудних для засідателів по 34 злотих і 8 грошей (тобто 5 руб. 14 коп.) за конституцією 1726 р. було відкинуто як незаконну ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1389. - Арк.4, 12 зв..

З архівних матеріалів нам не вдалося встановити, чи сплачувалося жалування засідателям надалі.

У Подільській ґубернії відбулося поєднання двох систем підбору кадрів. До першої категорії входили засідателі з досвідом роботи ще в річпосполитських судових структурах Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1201 зв. - 1206.. До другої належали засідателі молодшого віку, які набували практичних навичок безпосередньо у судах. Станом на 1831 р. засідателем був 32-річ- ний Р.Хлєбовський, батьки якого мали 695 кріпаків.

У 1819 р. після закінчення Кременецького публічного училища він для опанування правознавства вступив до Подільського головного суду. Після завершення трирічного навчання в 1823 і 1826 рр. був обраний засідателем Там само. - Арк.1479 зв. - 1480.. Обраний 1826 р. 25-річний А.Янушкевич, закінчивши Вінницьку гімназію, приєднався до бажаючих вивчати правознавство в головному суді.

Після трирічного курсу впродовж року студіював у Віленській академії крайове право, відтак його було обрано засідателем Там само. - Арк.1606 зв. - 1607..

До керівного складу департаментів входили призначувані верховною владою радники. Саме вони повинні були уособлювати політику центру у судовій сфері, не лише захищаючи державні інтереси, але й корелюючи вироки згідно з нормами права. Чиновники мали високий статус - 6-й клас і жалування 600 руб. сріблом ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.44, Ч.2: Штаты по духовной. (1715-1800). - С.394, 397..

Аналіз інформації про перебування на посаді радників Волинського головного суду за період 1800-1829 рр. Шевчук А. Радники головних судів Правобережної України: реалізатори імперських практик (1797-1831) // Evropsky filozoficky a historicky diskurz. - Vol.6, iss.1. - Praha, 2020. - S.11-18. свідчить про певну стабільність: у кримінальному департаменті за 29 років змінилося 7 осіб, у цивільному - 5. Так, Й.Залеський п'ять разів був обраний засідателем (1806-1818 рр.), а потім принаймні до 1829 р. був радником. Формування корпусу радників відбувалося двома способами: представники місцевого шляхетства ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1782. - Арк.1-1 зв., 4-4 зв.; Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.22. - Арк.1 зв. - 3; Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1196 зв. - 1201; Спр.3342. - Арк.1474 зв., які мали досвід роботи у судових установах; чиновники з військовим досвідом ЦДІАК України. - Ф.484. - Оп.5. - Спр.7. - Арк.4..

Від ефективної діяльності судових установ повітового рівня й головних судів залежало ставлення місцевої шляхти до російського панування. В умовах формального судочинства забезпечення нормальної роботи залежало від канцелярських службовців департаментів головних судів на чолі з секретарем ПСЗ РИ. - Собр.1. - Т.24 (6 ноября 1796 - 1797). - №18135. - С.728..

До останніх, окрім лояльності, висувалися кваліфікаційні вимоги: 1798 р. секретарі Київського головного суду повинні були володіти польською мовою і знати місцеве право та порядок судочинства Там же. - Т.25 (1798-1799). - №18670. - С.386.. Аналіз інформації про кадровий склад секретарів Волинського головного суду за 1797-1827 рр. дає можливість зрозуміти, що влада була зацікавлена у стабільності функціонування департаментів, тому ключова фіґура - секретар, як правило, обіймав посаду тривалий термін.

У кожному з департаментів змінилося по чотири чиновники Кримінальний департамент: Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.68. - Арк.1; Месяцеслов 1803: Санкт-Петербург, 1803. - С.300; Месяцеслов 1808: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1808. - С.476; Месяцеслов 1820: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1820. - С.530. Цивільний департамент: Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.68. - Арк.1; Месяцеслов 1802: Санкт-Петербург, 1802. - С.263; Месяцеслов 1816: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1816. - С.495; Месяцеслов 1826: Ч.2. - Санкт-Петербург, 1826. - С.458., які набували наступних чинів або ставали радниками департаментів. Із наявних даних стає зрозумілим, що частина секретарів були вихідцями з Лівобережної України, у лояльності котрих ніхто не сумнівався. Проте на початковому етапі це стосувалося керівництва, решта ж канцеляристів рекрутувалися з місцевого населення Держархів Житомирської області. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.81. - Арк.6 зв. - 7, 8 зв. - 11.. Однією зі складових ефективності роботи службовця є достатнє матеріальне забезпечення. Станом на 1800 р. розмір жалування у цивільному департаменті Київського головного суду становив: секретареві - 350 руб. сріблом на рік, протоколістові - 250 руб., реєстраторові й архіваріусові - по 200 руб., двом канцеляристам - по 150 руб., двом підканцеляристам - по 100 руб., чотирьом копіїстам - по 80 руб., вахмістрові - 40 руб. і сторожеві - 24 руб. Окремо було визначено 160 руб. на канцелярські витрати Там само. - Ф.484. - Оп.5. - Спр.15. - Арк.1..

Головним завданням кримінального департаменту було ревізування проваджень повітових судів. Для цього застосовувалася особлива процедура:

- із повітової інстанції до головного суду надходила справа на ревізію з думкою (фактично - пропозицією щодо вироку), яка містила посилання на відповідні закони, передусім Литовський статут і польські конституції;

- головний суд ухвалював вирок, але, не приступаючи до виконання, подавав його в ориґіналі разом з екстрактом (формальною копією) справи на розгляд цивільному ґубернаторові;

- цивільний Губернатор схвалював вирок і повертав його до головного суду, звідки вирок із копією надсилалися для виконання до Ґубернського правління;

- Губернське правління виконувало вирок і повідомляло головний суд;

- із головного суду оригінал справи з указом та вироком надсилався для зберігання до суду першої інстанції Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.3. - Спр.56. - Арк.53; Спр.12. - Арк.2 зв.; ЦДІАК України. - Ф.484. - Оп.2. - Спр.236. - Арк.610..

Якщо справа стосувалася злочинів шляхтичів, то після схвалення вироку Губернатором застосовувалася окрема процедура: провадження надсилалося до 5-го департаменту Сенату й вироки затверджувалися імператором, відтак виконувалися Губернським правлінням Там само..

Необхідність надходження на ревізію кримінальних справ із повітових судів стимулювала дотримуватися законності. Функція кримінального департаменту й Губернатора полягала в мінімізації соціальної напруги в реГіоні. У випадку порушень законності судовими інстанціями першого рівня головний суд мав коригувати вироки.

Якщо ж кримінальний департамент чинив протизаконні дії (враховуючи той факт, що голова і три засідателі були представниками місцевої еліти), то призначуваний із Петербурга Губернатор виправляв помилки. Така структура, на думку верховної влади, мала запобігати порушенням і зловживанням. Очевидно, що діяльність судової системи дозволяла тримати під контролем рівень злочинності.

До цивільного департаменту надходили на апеляцію партикулярні майнові («интересные») та боргові справи за векселями, позичковими листами, скриптами Scriptum manuale - домашня розписка, не завірена формальним порядком і без підписів свідків (див.: Новицкий И.П. Справочный словарь юридических терминов древнего актового языка Юго-Западной России. - К., 1871. - С.24)., контрактами. Окремо хочемо зупинитися на спробах реГулювання фінансових відносин у частині продажу/набуття маєтностей, адже купівля на суму понад 100 руб. оформлялася у цивільному департаменті. Ідеться про стягнення платежів із покупців у випадку придбання маєтку, адже купчу вимагалося записувати на гербовому папері певної ціни й додатково сплачувати 6% від суми угоди.

Продавці/покупці використовували різні схеми ухиляння, про що незабаром стало відомо місцевій адміністрації, а згодом дізналися й у Петербургу. Прикладом махінацій може слугувати провадження щодо судді Дубенського повітового суду Таршинського. У 1809 р. при оформленні вічного запису (заповіту) на свою дружину на суму 84 тис. злотих було використано 30-копійковий гербовий папір (сума сплаченого мита склала 54,5 коп., замість паперу ціною 10 руб. і 6% від суми переданих коштів, що мало становити 756 руб.).

Порятунком став пункт 16 маніфесту від 30 серпня 1814 р., після чого кримінальний департамент Волинського головного суду закрив провадження ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1485. - Арк.3 зв.. Незважаючи на погрози з боку верховної влади стягувати подвійну суму мита у випадку порушень Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.1904. - Арк.1-2., шляхта робила все для мінімізації своїх витрат. У 1815 р. вибухнув черговий гучний скандал. Представники влади - волинський і київський Губернські прокурори - вказували у своїх рапортах на ім'я обер-прокурора Д.Баранова, що від одного до іншого власника маєтки переходять без сплати мит.

Після цього від цивільного департаменту Київського головного суду очікували пояснень ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1498. - Арк.2-2 зв.. Відстоюючи інтереси місцевої шляхти, установа заявила, що, згідно з конституцією від 1768 р. та універсалом Неодмінної ради від 13 грудня 1776 р., при продажу маєтку укладалися три акта: резигнаційний - попередня угода про продаж, донація - купча і квитанція про сплату покупцем продавцеві домовлених грошей, мито за папір (інших платежів не сплачували). Із часу відкриття Київського головного суду ніхто від влади не заперечував проти використання цих документів. Судова установа пояснювала, що резиґнаційний контракт не був купчою, адже власник при несплаті коштів повертав собі маєток. Ще зазначалися «доживотні» угоди, коли маєток відходив до нового власника до його смерті, а потім повертався. Це називали «актом за обставинами» і стягували по 10 руб. мита. Возні підкоморських судів уводили у володіння нових власників, не звертаючи уваги на купчі акти та сплату мита. Сенат заборонив головному суду використовувати польські закони у цьому питанні. Хоча місцева влада оцінювала збитки до 100 тис. руб., але за маніфестом 1814 р. їх списали Там само. - Спр.1634. - Арк.3-6, 15 зв. - 17..

Традиційними для тодішнього соціуму були питання боргів. Звичною справою вважалося позичати гроші, що нерідко супроводжувалося їх неповерненням і різноманітними махінаціями. Саме цивільний департамент головного суду давав розпорядження про конкурс на маєтки боржників. Верховна влада вимагала, що у випадку з «конкурсними» маєтностями спочатку необхідно було сплатити всі казенні платежі, а решта коштів розподілялися між кредиторами (функція контролю за фінансовими справами з конкурсними маєтками покладалися на головні суди, а будь-які казенні втрати мали стягуватися з винуватця) ПСЗ РИ. - Собр.2. - Т.1 (12 декабря 1825 - 1826). - Санкт-Петербург, 1830. - №751. - С.1308-1309..

Прихід до влади Миколи І означав поворот до політики централізації й бюрократизації, де не було місця регіональним особливостям. Після придушення польського повстання 1830-1831 рр. імператор активізував курс на повну інкорпорацію Західного краю, однією зі складових котрого стала уніфікація судової системи. Уже 30 жовтня 1831 р. за іменним указом наказувалося перейменувати всі установи за російським взірцем (згідно з «Учреждениями...» 1775 р.). Замість головних судів створювалися палати кримінальних і цивільних справ. Дещо змінювався порядок формування: до кримінальної голову призначала верховна влада за поданням міністерства юстиції й тимчасового військового ґубернатора. Радників у судові палати визначало міністерство юстиції Там же. - Т.6 (1831): Ч.2. - Санкт-Петербург, 1832. - №4894. - С.159-160..

***

Таким чином, верховна влада після польського повстання 1830-1831 рр. відмовилася від використання елементів річпосполитської судової традиції. Спочатку Катерина ІІ, заради встановлення повного контролю над суспільним та економічним життям краю, запровадила адміністративні й судові органи згідно з «Учреждениями...» 1775 р. Павло І задля пошуку компромісу з елітою прикордонних ґуберній та утвердження у складному реґіоні відновив для шляхти повітові суди з обраними посадовцями, польською мовою, Литовським статутом і польськими конституціями. Ці фактори, поряд із розширенням юрисдикції повітових судів на решту категорій населення (окрім містян), переконували локальну еліту у збереженні її домінування й вигодах лояльності центру. За допомогою вирішення кримінальних і цивільних проваджень мінімізувалася соціальна напруга. Політика контролю за діяльністю повітових судів за Павла І та Олександра І не сприймалася шляхтою критично.

Проте імперська влада не могла залишити судову владу винятково під впливом місцевої еліти, адже це було б ознакою слабкості. Тому для керівництва судовою системою було створено ревізійно-апеляційні головні суди Київської, Волинської та Подільської Губерній. Застосування імперської практики поєднання прагнень влади й місцевої еліти проявилося у принципах формування кадрового складу.

Обрані шляхтою голова та засідателі діяли згідно із законами, щоб запобігти звинуваченням у сервілізмі. Одночасно для захисту державних інтересів до складу установ були введені призначувані владою радники й секретарі. Ревізування кримінальних справ та апеляційний розгляд цивільних проваджень дозволяли корелювати діяльність повітових судів. В умовах формального судочинства місцева адміністрація мала вплив на судову владу шляхом схвалення й виконання вироків. У сфері партикулярних цивільних відносин головним була сплата необхідних платежів до казни. Проте навіть при виявленні порушень верховна влада діяла гнучко, не караючи порушників, а за допомогою помилування отримуючи їх лояльність. Фактично центру вдалося вибудувати таку систему судової влади, що навіть локальна адміністрація відзначала її ефективність, передусім завдяки використанню попередніх норм. Виконавши свою функцію утвердження імперського панування в регіоні, річпосполитська судова процедура була скасована, Микола I запровадив загальноросійські судові установи.