"Вітчизна своя Україна": зародження й утвердження української національної самоідентичності в середовищі політичної еліти у революційну добу XVII ст. (1648-1676)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Вітчизна своя Україна»: зародження й утвердження української національної самоідентичності в середовищі політичної еліти у революційну добу XVII ст. (1648-1676)

Степанков Віталій, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Анотація

Мета дослідження полягає у з'ясуванні на основі аналізу виявленої джерельної бази та наукового доробку істориків складного процесу зародження в колах політичної еліти новопосталої Української держави національної самоідентичності. Методологічні засади дослідження становлять теоретичні положення школи «Анналів» й «нової політичної історії»; принципи історизму, об'єктивності, системності, альтернативності й опори на історичні джерела, а також використані методи: наративний, історико-генетичний, реконструктивний, періодизацій, типологічний, структурний, проблемно-хронологічний, термінологічного аналізу.

Наукова новизна полягає у комплексному висвітленні процесу формування та утвердження у самосвідомості політичної еліти нового формату національної ідентичності частини руського народу, яка проживала у межах утвореної держави, уже як власне «українського народу» й на цій основі парадигми «Україна - Вітчизна наша». Водночас, у ньому виокремлено етапи й з'ясовано їхній зміст. Висновки. Українська революція ознаменувалася не тільки відродженням Української держави і витворенням унікальної в ранньомодерній історії Європи соціально-економічної моделі функціонування суспільства, але й разючими змінами у політичній культурі еліти (яка також переживала своє становлення).

Вони торкнулися й сфери формування її національної самосвідомості. По-перше, поряд з існуючими поняттями «Русь» і «руський народ», «Мала Русь» і «малоруський народ» виникають й утверджуються у ній (друга половина 60-х рр.) нові: політонім «Україна» та етнонім «український народ», що стають домінуючими. Також вперше в історії України з'являється неологізм «Українська держава». По-друге, цей процес відзначався суперечливістю (Росія всіляко домагалася нав'язати вживання лексем «Мала Росія» і «малоросійський народ») і пройшов чотири етапи, кожен з яких мав свої особливості. По-третє, у світогляді старшини «український народ» бачився не окремішнім від «руського», а складовою його матриці - «руським православним українським народом». По-четверте, з другої половини 50-х рр. відбувається істотне обмеження змісту та сфери вживання поняття «Військо Запорозьке», яким до цього часу позначувалися і станова козацька корпорація, і козацьке військо і назва держави. Тепер же воно розпочало переважно використовувати для іменування козацького стану та війська. А відносно держави вживалися терміни «Мала Росія», «Князівство Руське» і врешті-решт «Україна». По-п'яте, у становленні її національної самоідентичності важливу роль відігравало формування погляду на державу як «Україну - Вітчизну нашу», що сприяло зародженню й розвитку українського патріотизму.

Ключові слова: Україна, еліта, революція, держава, самоідентичність.

Abstract

«Motherland of own Ukraine»: rise and establishment of the Ukrainian national self-identity in the circle of political elite in the revolutionary era of the xvii century (1648-1676)

Stepankov Vitalyi, candidate of historical sciences, senior lecturer of the Department of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University

The study aims to investigate, on the basis of the analysis of the discovered sources and the scientific heritage of historians, the complex process of origin of national self-identity in the circles of the political elite of the newly formed Ukrainian state. The research methodology is based on the theoretical provisions of the school of “Annals” and “new political history”; principles of historicism, objectivity, consistency, optionality and reliance on historical sources, as well as the methods used narrative, historical-genetic, reconstructive, periodisation, typological, structural, problem-chronological, terminological analysis.

The scientific novelty involves complex highlighting of the process of formation and establishment in the self-consciousness of the political elite of a new format of the national identity of the Russians, dwelling within the formed state, as proper the “Ukrainians” and on this basis of the paradigm “Ukraine - Our Motherland”. Simultaneously, it highlights the stages and clarifies their content. Conclusions. The Ukrainian revolution is marked not only with the renaissance of the Ukrainian state and the creation of a unique socio-economic model of society in early modern European history but, also by remarkable changes in the political culture of the elite (it was also experiencing its formation). They also touched upon the sphere of the formation of its national identity. First, along with the existing concepts «Rus'», «Russians», « Little Russia», «Little Russian», new concepts appear and establish in it as the political toponym « Ukraine» and the ethnonym «Ukrainian” people», which have become dominant.

Also, for the first time in the history of Ukraine, and the neologism “Ukrainian state” appears. Second, the given process is marked by contrariety (Russia tried imposing the use of the lexical items «Little Russia» and «Little Russians») and has undergone four stages, each of which has its own characteristics. Thirdly, in the mindset of the elite the “Ukrainians” are seen not as separate from the “Russian”, but as part of its matrix - the “Russian Orthodox Ukrainians.” Fourthly, since the second half of the 1950s, there has been a significant restriction on the content and scope of the term «Zaporizhian Host», which has hitherto denoted both the status of the Cossack fellowship and the Cossack army and the name of the state. For the time being, it began to be used mainly to name the state and host of the Cossack. Respectively the state, the terms “Little Russia”, “Russian Principality” and, finally, “Ukraine” were used. The fifth, the formation of a view of the state as “Ukraine - our Motherland” played an important role in the formation of its national self-identity, which contributed to the emergence and development of Ukrainian patriotism.

Key words: Ukraine, elite, revolution, state, self-identity.

Постановка проблеми

Однією з найскладніших і водночас найменш досліджених проблем Української революції XVII ст. продовжує залишатися формування національної свідомості молодого українського суспільства в межах витвореної держави. Навіть у цілому, як уже відзначав Т. Чухліб, «... питанню функціонування поняття «народ» (а також - «руський/рутенсь- кий народ», «козацький/козакоруський народ», «український/українний народ», «малоросійський/малоруський народ») в офіційному дискурсі Війська Запорозького до цього часу було присвячено досить мало наукових публікацій» (Чухліб, 2018 в, с. 502). Що ж стосується власне формування української самоідентичності політичної еліти, то його вивчення взагалі не ставало предметом спеціального дослідження. В силу чого у вітчизняній і зарубіжній історіографії виникла чимала лакуна, що не дозволяє сповна збагнути значимість цього процесу в історичній долі збереження й самоутвердження у народній свідомості власних предковічних назв «Україна», «український».

Аналіз джерел та останні дослідження

Оскільки не збереглися матеріали гетьманських і полково-сотенних архівів доби національної революції, існують серйозні труднощі у пошуку і віднайдені достатньої джерельної інформації для з'ясування поставленої проблеми. Відсутність щоденників й мемуарів гетьманів, старшин та рядових її учасників, порівняно незначний об'єм епістолярної спадщини, що дійшла до нашого часу (як правило в копіях чи навіть у перекладах російською чи польською мовою), унеможливлює вияснення масштабів поступу й утвердження національної (української) самоідентичності серед сотенної старшини та значного військового товариства. Дане дослідження здійснене на основі використання рукописних матеріалів і археографічних публікацій. Зокрема, використані фонди Архіву давніх актів у Варшаві (два) й Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (один). З опублікованих джерел найбільшу інформативну цінність мають: «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России» (тт. 5, 7, 8, 11, 15) (Акты, 1867, 1872, 1875, 1879, 1892), «Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1658 рр.» (Джерела, 2012), «Документи Богдана Хмельницького, 1648 - 1657» (Документи, 1961), «Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов» (Памятники, 1859), а також публікації Ю. Мицика ««Пам'ять (1671 р.)» - український політичний твір» (Мицик, 2001) і «Перший український історико-політичний трактат» (Мицик, 1991).

У сучасній історіографії найбільший внесок у вивчення вкорінювання у свідомості еліти понять «Україна» й похідного від нього «український» та їх наповнення полісемантичним змістом зробили праці Т. Чухліба (Чухліб, 2015, с. 13-41; 2016, с. 226-233; 2016 а, с. 13-43; 2017, с.41-79; 2018, с. 319347; 2018 а, с. 13-58; 2018 б, с. 421-479; 2018 в, с. 480-516). Окремих аспектів проблеми торкалися В. Брехуненко (Брехуненко, 2014, 2020), О. Моця (Моця, 2009), С. Плохій (Плохій, 2015), П. Сас (Сас, 1998, 2010), В. Степанков (Степанков, 2015) С. Шелухін (Шелухін, 1992). Нами було опубліковано статтю, присвячену аналізу трансформації назви Української держави у свідомості політичної еліти в роки революції (Степанков, 2018).

Мета дослідження. Вона полягає у з'ясуванні, на основі аналізу виявленої джерельної бази та наукового доробку істориків, складного процесу зародження й утворення у свідомості політичної еліти національної самоідентичності.

Виклад основного матеріалу

Важко переоцінити важливість процесу наповнення з початку революції новим смисловим змістом лексеми «Україна» і похідних від неї понятійних конструкцій у формуванні й розвитку «української» самосвідомості еліти. Виокремлюємо в ньому 4 періоди. Перший з них охоплює 1648 - серпень 1654 рр. (Т. Чухліб переломним вважає увесь 1654 рік, бо він «змусив» «представників Війська Запорозького ... конкретніше визначитися з тим, що для них є «Україна»» (Чухліб, 2018 б, с. 484)). Упродовж нього спостерігалося поширення цієї назви для означення теренів, які перебували під владою Війська Запорозького (Акты, 1875, с. 214-215; Документи, 1961, с. 107, 116; Степанков, 2015, с. 447; Чухліб, 2015, с. 18-19, 33; 2018 в, с. 485). Інколи джерела називають козаків «українцями» (Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie, Zespol 354, Dz.VI, sygn. Pudlo 36 і 37/ 1.73 V-74; Мицик, 2012, с. 346; Vorbek-Lettow, 1968, s. 153).

У другому періоді (вересень 1654 - лютий 1659 рр.) відбувається істотне збагачення їх семантичного наповнення. Зокрема, лексема «Україна» починає видко набувати ознак найменування держави й інтенсивно еволюціонує в політонім, який уже використовувався синхронно з поняттями «Військо Запорозьке», «Мала Росія» та «Руське князівство» (Документи, 1961, с. 456-457; Мицик, 2009, с.525; Степанков, 2018, с. 349; Степанков, 2015, с. 447-448; Флоря, 2007, с.361; Чухліб, 2018 б, с. 430-438; 2018 в, с. 484-494). Водночас вона вживалася й для маркування всіх етноукраїнських земель. Так, у січні 1657 р. у переговорах зі шведським послом старшина домагалася визнання королем Карлом Х їхніх прав «... на всю стару Україну або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова аж до Вісли» (Архив, 1908, с. 205). Як зауважував з цього приводу М. Грушевський, «Се місце, взагалі дуже інтересне, між иншим показує, що в сім часі, під впливом відродженої національної і політичної свідомости, поняттє «України» починало вже набирати того національного означення все етнографічної української території, якого воно набрало цілком виразно аж в наших часах» (Грушевський, 1996, с. 1329). Показово - в усній народній творчості також фіксується сприймання «України» як Батьківщини («рідна Україна», «наша славна Україна», «в нас на Вкраїні»), звільненої від польського панування, кордони якої сягали не лише до р. Случ, а й до Вісли (Березовський, 1961, с. 82, 179-187, 195, 236238, 245-264, 284; Гуржій, 1995, с. 164; Мерімерін, 2018, с. 157-166; Смолій, Степанков, 1997, с. 100-101).

Третій період (березень 1659 - січень 1668 рр.) - це час завершення формування (в основному) політоніму «Україна», що постає панівним у поглядах еліти найменування держави і творення етноніму «український народ». Уже у «Переліку пунктів і покірних прохань ...» (березень 1659 р.) вживається як синонім назви «Велике князівство Руське» (Олянчин, 1991, с. 340-348). А на старшинській раді (квітень цього ж року) І. Виговський наголошував, що завжди «відважно підтримував» «Українську державу» (Памятники, 1898, с. 351). За гетьманату Ю. Хмельницького в офіційній кореспонденції замість терміну «Військо Запорозьке» частішає використання назви «Україна» (Памятники, 1859, с. 216; Чухліб, 2015, с. 37-38; 2016 а, с. 14-23; 218 б, с.446-454; 218 в, с. 492-494, 504-506; Шевчук, 2008, с. 386).

Проте перелом у наповненні цього поняття новим змістом відбувся за гетьманату П. Тетері, який Т. Чухліб назвав початком «словотворчої революції» (Чухліб, 2016 а, с. 23). Нами ж висловлюється гіпотеза, що вона розпочалася дещо раніше - з березня 1659 р., а за П. Тетері переросла у «понятійну революцію», що тривала до завершення Національної революції. Адже саме цей гетьман де-факто відмовився від використання терміну «Військо Запорозьке» як назви держави (замінивши його «Україною»), застосовуючи його для йменування козацької корпорації як стану, так і мілітарної сили (у вигляді ополчення, на зразок шляхетського в Речі Посполитій) (Памятники, 1859, с. 250-256, 349-364, 431-455; Чухліб, 2016 а, с. 23-34; 218 б, с. 455-466). Розглядав також «Корону Польську» й «Україну» «двома самостійними державними утвореннями», які «мали над собою одного сюзерена» (Памятники, 1859, с. 310; Чухліб, 2016 а, с. 26).

Хоча в перші роки гетьманування П. Дорошенка (серпень 1665-1667) в офіційній документації окреслилася тенденція звуження простору вживання назви «Україна» й розширення - «Військо Запорозьке», все ж перша з них продовжувала зберігати значення політоніуму (Крикун, 2006, с. 213-222). Зауважимо при цьому, що у свідомості лівобережної й запорозької старшини поняття «Україна» утверджувалося повільніше, бо Москва цілеспрямовано насаджувала вживання назви «Мала Росія». Тим не паче їй не вдалося домогтися її панування у сфері внутрішнього діловодства. Як і раніше, у вжитку переважав термін «Україна» (Акти, 1867, с. 233; Мицик, Кравець, 1995, с. 13; Памятники, 1859, с. 372; Чухліб, 2016 а, с. 34-35).

Воднораз спостерігалося, творення багатьох назв, похідних від «Україна», для означення її народу, війська, міст, кордонів тощо (Чухліб, 2018 б, с. 436-439, 444-474). З-поміж них великий інтерес викликають ті, які маркують самоназву населення. Так, в «Інструкціях» Ю. Хмельницького послам до короля і в листах до нього використовувалися терміни «люди українські» та «піддані українські» (у текстах польською мовою вони звучали як «українні») (Памятники, 1859, с. 56, 183, 192). На думку Т. Чухліба, «лексичним новотвором козацької старшини ...» стала словесна конструкція «поспільство українське» (Чухліб, 2017, с. 43), яка вперше згадується у її березневій «Інструкції» 1666 р. (Крикун, 2006, с. 217). Саме ж поняття «український народ» («народ українний»), вочевидь, вперше фіксується в «Інструкції» послам на сейм від 30 листопада 1664 р., у якій за підрахунками Т. Чухліба, назва «Україна» згадується 35 разів (Крикун, 2006, с. 106; Чухліб, 2016 а, с. 33-34).

Четвертий період (лютий 1668 - вересень 1676 рр.) відзначався інтенсивним укоріненням у свідомості еліти лексем «Україна», «український народ» та похідних від них нових словоутворень. Яскравим проявом цього стали листи і відозви І. Брюховецького (лютий 1668 р.) до козаків, посполитих і донських козаків. У них вперше щодо населення «України» застосовується неологізм «порода» в розумінні, яке «. у сучасній гуманітарній науці означується як «національність»» (Акты, 1872, с. 62; Чухліб, 2017, с. 49), затятим ворогом якого є «Москва», що хоче повернути Україну у «вічну кабалу і неволю» (Акты, 1872, с. 39-42, 60-62; Когут, 2008, с. 238-239; Чухліб, 2017, с. 4849). Показово-анонімний автор першого українського історико-політичного трактату «Пересторога Украини» (1669) вжив 40 разів термін «Україна», 1 раз - «народ український», 13 разів - «українці» й лише 1 раз - «Мала Росія», а в полемічному творі «Пам'ять» (1671) він згадав назву «Україна» 15 разів (Мицик, 1991, с. 133-137; 2001, с. 308-312). Й упродовж першої половини 70-х рр. правобережна еліта вже однозначно тлумачила поняття «Україна» як назву утвореної держави, в якій проживав «український народ», що розглядався нею невід'ємною частиною «руського народу» (Шевчук, 2008, с. 340-346; Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie, Zespol 4, Sygn. Pudlo 25, s. 58-63).

У Лівобережжі за гетьманату І. Самойловича спостерігалося згортання використання цих назв з одночасним розширенням застосування «Мала Росія» і «малоросійський народ» (Акты, 1877, с. 224; Мицик, 2003, с. 24; Сохань, 2004, с. 592-610; Таїрова-Яковлева, 2012, с. 71). Щодо запорозької старшини, котра залишалася на рівні протоеліти, то вона продовжувала послуговуватися термінами «Україна» та «український народ» (гетьман М. Ханенко, кошовий І. Сірко, запорозький суддя С. Білий тощо) (Акты, 1879, с. 419; Мицик, Кравець, 1995, с. 24, Мицик, 2012, с. 60-61, 67, 69-70; 2003, с. 26).

Одночасно у національній свідомості еліти зароджується і набирає поширення поняття «Української Вітчизни». На важливість і складність з'ясування цієї проблеми вже зверталася увага в сучасній історіографії (Багро, 2019, с. 4-7; 2013, с. 48-55; 2015, с. 4-8; Когут, 2008, с. 228-239; Плохій, 2015, с. 36-371; Таирова-Яковлева, 2017, с. 17-21). Встановлено, що з кінця XVI ст. Військо Запорозьке досить таки часто оперувало лексемою «Вітчизна», розуміючи під нею Річ Посполиту (Брехуненко, 2012, с. 126-132). Проте у 2030-х рр. XVII ст. в уявленнях його старшин і козаків починає вимальовуватися образ «України» як рідного краю, місця свого проживання (Брехуненко, 2012, с. 132-133; Папакін, 2016, с. 324, 420-422, 425; Сас, 2010, с. 84-86; Чухліб, 2018 а, с. 49). І процес заміни ним річпосполитської «спільної Вітчизни» «Українською Вітчизною» завершується в роки революції. Виділяємо у ньому кілька періодів. У першому з них (1648-1658 рр.) закладалися підвалини для переосмислення попереднього погляду. Наприклад, у кінці 1650 р. полковник Д. Нечай у листах до сотників наказував, аби «... з'явилися до границі польської зі своєї країни» (Гудзенко, 1953, с. 193). У цей же час у документації Б. Хмельницького вперше знаходимо такі поняття як «наша батьківська земля» (у розумінні Батьківщини), «Вітчизна» й «наша земля» (Крип'якевич, Бутич, 1961, с. 194, 196, 202). На початку 1652 р. старшини засвідчували рішучість «проти неприятелів своїх стояти ., а Вітчизни своєї і церкві в Божих не залишають» (Павлюк, 1953, с. 199).

На другому етапі (1659 - 1667 рр.) поряд з поширенням уявлень про «Україну» як Батьківщину розпочався процес викристалізовування й образ у «Малої Росії» як своєї «Вітчизни». Особливо рельєфно він проглядається в листі від 11 липня 1659 р. 14-ти генеральних старшин і полковників до наказного гетьмана І. Безпалого, в якому сформулювали ознаки власного розуміння поняття «Вітчизна». Насамперед це - «кровна» приналежність до єдиного народу. Як нагадували йому, що він «. народився з нами разом вільним народом і згодувався сукупно в Малій Росії, отчині (у розумінні Батьківщини - В.С.) нашій ...». По-друге, - спільність боротьби «за вольність всього Війська Запорозького», а відтак і Вітчизни. По-третє, суворе осудження відступництва (ренегатства): «... тепер самі добровільно у неволю піддаєтеся і з нами, братією своєю, з якими разом хліб їли і супроти всякого неприятеля стояли, війну ведете і на своїх вже кровних ближніх наступаєте (Виділено мною - В.С.)». Підкреслювали, що «сам Бог вам не допоможе, коли на свою власну кров захочете наступати ...» (Акты, 1892, с. 405-406).

Отже, існуючий в історіографії погляд про І. Брюховецького, як творця концепції «малоросійської/української Вітчизни» потребує уточнення (Когут, 2008, с. 235-237; 2011, с.59). У 60-х рр. вживання поняття «малоросійської Вітчизни» набирає поширення, особливо серед лівобережної старшини й духовенства у 60-х рр. Наприклад, ніжинський протопоп М. Філімонович восени 1661 р. у листі до П. Дорошенка висловлював занепокоєння її важким становищем, й порівнював з «матір'ю» (Мицик, 1999, с. 31-32). У квітневому 1662 р. універсалі до «всього люду» («зацному народу Російскому, (у розумінні малоросійського - В.С.), братії нашої милої) І. Брюховецький підкреслював його (себто «народу» - В.С.) любов до «Вітчизни своєї» - «православної землі руської» (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Інститут рукопису, ф. ІІ, спр. 15410, арк. 32).

У третьому періоді у свідомості еліти відбувається якісний прорив, а саме: утверджується нова парадигма «Україна - Вітчизна наша». На зміну церковному терміну «Мала Росія» прийшов власне народний - «Україна». Збагачувався новими відтінками зміст таких словосполучень як: «український народ», «наша Україна», «звичай наш український», «кровні українські люди», «українці», «природні українські козаки», «слобідські міста», «цілість усієї України», «Українська держава» тощо. Виникає й нове, сформульоване П. Дорошенком (грудень 1669 р.), - «... не куплена і [не] продавана раніше в минулому за предків наших Україна». (Акти, 1877, с. 96; Степанков, 2015, с. 448-450; Чухліб, 2016, с. 229-231; Чухліб, 2017, с. 65-79). Особливо виразно окреслив «українське» єство «Вітчизни» І. Брюховецький в лютому 1668 р. у зверненнях до різних прошарків населення, вживаючи такі вислови, як «Україна вітчизна наша мила», «Вітчизна своя Україна», «цілість України вітчизни» та ін. (Акты, 1872, с. 38-42, 59-62). Такою ж її вбачали й інші гетьмани та старшини. Наприклад, 11 січня 1669 р. П. Дорошенко в універсалі жителям «України» називав її «нашою милою Вітчизною» (Шевчук, 2001, с. 13).

В атмосфері кристалізації нових понять української самоідентифіка- ції, що ставало ключовим сегментом формування власної політичної культури, відбувалося виковування власне «українського» патріотизму. Яскравою ознакою якого може слугувати зміст листа наказного гетьмана Я. Лизогуба і п'яти полковників від 8 лютого 1670 р. до козаків й міщан Лубен (на «ідеологію» якого вперше звернув увагу П. Дорошенко), прийнятого глибокою турботою за збереження цілісності «України, вітчизни нашої». Наголошували на необхідності припинення міжусобиць, які розпалювалися Москвою, й «однодумно усім дбати про зміцнення своїх вольностей і про заспокоєння своєї вітчизни України». Переконували адресатів «. не відриватися добровільно від Війська Запорозького і їх природної вітчизни до чужоземного народу, якщо ж не будемо дотримуватися одностайності між собою, то якої вольності і якої безпеки будь-хто з нашого народу зможе потім надіятися?» (Акты, 1877, с. 181-185; Дорошенко, 1995, с. 281-283; Смолій, Степанков, 2011, с. 230-231).

Отже, у ході «понятійної революції» відбувалися істотні зрушення у системі ціннісних орієнтацій еліти, які стали чи не найважливішим чинником формування власне української національної самоідентичності. Поділяємо міркування В. Матях, що «. саме ціннісність, яка концентрує у собі весь спектр бажань і устремлінь соціуму, його установок, цілей і проектів, нормативів поведінки, ідейних переконань . Справляє вирішальний вплив на усталення певної моделі світосприйняття на певному хронологічному відрізку часу» (Матях, 2018, с. 105).

самосвідомість політичний еліта ідентичність

Висновки

Українська революція ознаменувалася не тільки відродженням Української держави і витворенням унікальної в ранньомодерній історії Європи соціально-економічної моделі функціонування суспільства, але й разючими змінами у політичній культурі еліти (яка також переживала своє становлення). Вони торкнулися й сфери формування її національної самосвідомості. По-перше, поряд з існуючими поняттями «Русь» і «руський народ», «Мала Русь» і «малоруський народ» виникають й утверджуються у ній (друга половина 60-х рр.) нові: політонім «Україна» та етнонім «український народ», що стають домінуючими. Вперше в історії України з'являється неологізм «Українська держава». По-друге, цей процес відзначався суперечливістю (Росія всіляко домагалася нав'язати вживання лексем «Мала Росія» і «малоросійський народ») і пройшов чотири етапи, кожен з яких мав свої особливості. По-третє, у світогляді старшини «український народ» бачився не окремішним від «руського», а складовою його матриці - «руським православним українським народом». По-четверте, з другої половини 50-х рр. відбувається істотне обмеження змісту та сфери вживання поняття «Військо Запорозьке», яким до цього часу позначувалися і станова козацька корпорація, і козацьке військо, і назва держави.

Тепер же воно розпочало переважно використовуватися для іменування козацького стану та війська. А відносно держави вживалися терміни «Мала Росія», «князівство Руське» й врешті-решт «Україна». По-п'яте, у становленні її національної самоідентичності важливу роль відігравало витворення погляду на державу як «Україну - Вітчизну нашу», що сприяло зародженню й розвитку українського патріотизму.

Список використаних джерел і літератури

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1867), (5), VIII, 335.

2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1872), (7), IV, 10,398 с.

3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1875), (8), VI, 10, 400, 23 с.

4. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1877), (9), 26, 988, 24 с.

5. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1879), (11), VI, 24, 820, 18 с.

6. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. (1892), (15), Х, 5, 462 с.

7. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для разбора древних актов. (1908), (ч. 3. Т. 6), 58, 419.

8. Багро С.О. (2013). Уявлення про козацьку Вітчизну в сучасній історіографії. Наукові записки НаУКМА. Історичні науки, (143), 48-55.

9. Багро С.О. (2015). Уявляючи козацьку Вітчизну: територіальний аспект поняття (друга половина XVII - початок XVIII ст.). Наукові записки НаУКМА. Історичні науки, (169), 4-9.

10. Багро С.О. (2019). Поняття Вітчизни в козацькій політичній риториці (друга половина XVII - початок XVIII ст.) (автореф. ... канд. іст. наук: 07.00.01 - Історія України). Київ, 20 с.

11. Березовський І.П., Родіна М.С., Хоменко В.Г. (Упоряд.). (1961). Історичні пісні, (Серія Українська народна творчість). Київ: Вид-во Академії наук Української РСР, 1068 с.

12. Брехуненко В. (2012). «Вітчизна» в уявленнях християнських козацтв XVI - першої половини XVII ст. Red.: M.R. Drozdowski, W. Walczak, K. W^cw^t^ Od Kijowa do Rzymu: Z dziejфw stosunkфw Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainq.(ss. 126-131). Bialystok: In-t badan nad Dziedzictwem kulturowym Europy.

13. Брехуненко В. (2014). Східна брама Європи. Київ: Темпора, 504 с.

14. Брехуненко В. (2020). Україна й українці. Київ, 272 с.

15. Грушевський М. (1996). Історія України-Руси (в 11 т, 12 кн. Т. 9. ч. 2): (Хмельниччини роки 1654 - 1657)). Київ: Наукова думка, 870-1632.

16. Гудзенко П.П., Козыренко М.К., Лола А.П., Бутич И.Л., Репецкая М.Г. (Состав.). (1953). Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах (Т. 2: 1648 - 1651 годы). Москва: Изд-во АН СССР, 560 с.

17. Гуржій О. (1995). Про деякі оцінки політичної й військової діяльності Богдана Хмельницького в історичних піснях та думах українського народу. Доба Богдана Хмельницького (До 400-річчя від дня народження великого гетьмана), 161-167.

18. Дорошенко Д. (1985). Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. Нью-Йорк: Видання Української Вільної Академії Наук у США, 712 с.

19. Когут З.Е. (2008). Від Гадяча до Андрусова: осмислення «Отчизни» в українській політичній культурі: Гадяцька унія 1658 року. Київ: Ін-т археогр. та джерелозн. ім. М.С. Грушевського НАН України, 228-239.

20. Когут З.Е. (2011). Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича. Український історичний журнал, 3, 50-73.

21. Крикун М. (2006). Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь на неї короля Яна Казимира. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття. Статті і матеріали, 205-248.

22. Крикун М. (2006). Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1664 року. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині на початку XVIII століття. Статті і матеріали, 205-248.

23. Крип'якевич І., Бутич І. (Упоряд.). (1961). Документи Богдана Хмельницького, 1648 - 1657. Київ: Вид-во АН Української РСР, 740 с.

24. Матях В. (2018). Політичні цінності в суспільній свідомості соціуму. Смолій, В.А. (ред.) Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-ст. (в 2 кн., Кн. 2, сс. 105-144). Київ: Ін-т історії України, НАН України.

25. Мерімерін Є. (2018). Події та персоналії Хмельниччини в масовій поетичній творчості. Україна в Центрально-Східній Європі, (18), 155-182.

26. Мицик Ю. (1999). З документів українських гетьманів та полковників доби Руїни (за матеріалами польських архівосховищ). Сіверянський літопис, 3, 3-34.

27. Мицик Ю. (2001). «Пам'ять (1671 р.)» - український політичний твір. Український археографічний щорічник. Нова серія, (5-6), 306-312.

28. Мицик Ю. (2003). З дипломатичної кореспонденції Івана Сірка. Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету, (16), 21-30.

29. Мицик Ю. (2009). З листування Івана Виговського. Український археографічний щорічник. Нова серія (Вип. 13-14. Т. 16-17), 511-531.

30. Мицик Ю. (2012). З дипломатичної кореспонденції гетьмана Михайла Ханенка. Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики, (8-9, ч.2.), 54-82.

31. Мицик Ю. (Упоряд.). (2012). Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1658рр. (т. 1: (1648 - 1649 рр.)). Київ, 680 с.

32. Мицик Ю.А., Кравець М.В. (Упоряд.). (1995). Листи Івана Сірка. Матеріали до українського дипломатарію. Київ: Ін-т укр. археогр. та джерелозн. ім. М.С. Грушевського АН України, 84 с.

33. Мицик Ю.А. (1991). Перший український історико-політичний трактат. Український історичний журнал, 5, 129-138.

34. Моця О. (2009) «Русь», «Мала Русь», «Україна» в післямонгольські та козацькі часи». Київ: «Наукова думка», 324 с.

35. Національна бібліотека України імені. В.І. Вернадського. Інститут рукопису

36. Олянчин Д. (1991). Пункти Івана Виговського українським послам на Варшавський сейм 1659 року. Записки наукового товариства імені Шевченка, (222), 327-350.

37. Павлюк П.И., Мышко Д.И., Компан Е.С., Бевзо А.А., Яковлева Т.П. (Сост.) (1953). Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах (т. 3: 1651 - 1654 годы). Москва: Изд-во АН СССР. 646 с.

38. Памятники, изданные Временней комиссией для разбора древних актов (1859). (4), 464 с.

39. Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов (1898). (2-е изд. доп.), (3), 154-446.

40. Папакін Г. (голов. ред.) (2016). Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. (Матеріали до українського дипломатарію). Київ: [б.в.], 608 с.

41. Плохій С. (2015). Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. Київ: Вид-во «Часопис «Критика»», 430 с.

42. Сас П.М. (1998). Політична культура українського суспільства (кінець XVI - перша половина XVII ст.): Навчальний посібник. Київ: «Либідь», 296 с.

43. Сас П.М. (2010). Витоки українського націотворення. Київ: Ін-т історії України НАН України, 702 с.

44. Смолій В., Зепанков В. (2011). Петро Дорошенко. Політичний портрет. Київ: Темпора, 632 с.

45. Смолій В.А. (ред.) Соціополітичний простір ранньомодерної України: Історичні нариси (сс. 421-479). Київ: Ін-т історії України НАН України.

46. Смолій В.А., Степанков В.С. (1997). Українська державна ідея XVII -XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. Київ: «Альтернативи», 368 с.

47. Смолій В.А. (ред.). Історія Української держави: Гетьманат ранньомодерної доби (сс. 480-516). Київ: Арій.

48. Сохань П. (голова ред.). (2004). Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687). Київ; Львів: НТШ, 1085 с.

49. Степанков В.В. (2015). Українська революція XVII ст.: проблема термінології. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка: Історичні науки, (25), 443-455.

50. Степанков В.В. (2018). Трансформація назви Української держави у свідомості політичної еліти під час революції 1648 - 1676 рр. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка: Історичні науки, (28), 347-355.

51. Таїрова-Яковлева Т.Г. (2012). До питання про історичні й територіальні уявлення козацької старшини наприкінці XVII ст. Український історичний журнал, 4, 67-73.

52. Таїрова-Яковлева Т.Г. (2017). Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654-1658). Киев: ТОВ «Видавництво «Кліо»», 320 с.

53. Флоря Б.Н. (отв. ред.). (2007). Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII в. Москва: Гуманитарий, 578 с.

54. Чухліб Т. (2015). Поняття «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649 - 1659 рр.). Україна в Центрально-Східній Європі, (15), 13-41.

55. Чухліб Т. (2016 а). Поняття «Україна», «Українний» та «Українська держава» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1659 - 1665 рр.). Україна в Центрально-Східній Європі, (16), 13-43.

56. Чухліб Т. (2016). «Отчизна наша Україна», «природні українські діти», «українська земля»: патріотична лексика Петра Дорошенка. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка: Історичні науки, (26), 226-233.

57. Чухліб Т. (2017). Поняття «Україна», «Український», «отчизна», «народ» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1666 - 1672 рр.). Україна в Центрально-Східній Європі, (17), 41-79.

58. Чухліб Т. (2018 а). Назви «Україна» та «Українний» в офіційному тезаурусі держав Східної Європи та Малої Азії: діахронно-семантичний аналіз (1490-ті рр. - середина XVII ст.). Україна в Центрально-Східній Європі, (18), 13-58.

59. Чухліб Т. (2018 б). Словотворча революція Війська Запорозького: діахронно-семантичний аналіз понятійних конструкцій зі словом «Україна». Смолій В.А. (ред.). Соціополітичний простір раньомодерної України: іст. нариси (сс. 421-479). Київ: Ін-т історії України НАН України.

60. Чухліб Т. (2018 в). «Україна», «Українська держава», «отчизна», «українці», «народ»: поняття та їх функціонування в староукраїнській мові. Смолій, В.А. (ред.). Історія Української держави: гетьманат ранньомодерної доби (сс. 480-516). Київ: Арій.

61. Чухліб Т. (2018). Назва «Україна» та її функціонування у середині XVII ст. Смолій В.А. (ред.). Український Гетьманат. Нариси історії національного державотворення XVII - XVIH ст. (в 2 кн. Кн.2, сс. 319-347). Київ: Ін-т історії України НАН України.

62. Шевчук В. (Упоряд.). (2001). Тисяча років української суспільно-політичної думки. (у 9 т., Т. 3, Кн. 1). Київ: Дніпро, 504 с.

63. Шевчук В. (Упоряд.). (2001). Тисяча років української суспільно-політичної думки (У 9 т., Т. 3, Кн. 2). Київ: Дніпро, 576 с.

64. Шевчук В. (Упоряд.). (2008). Україна: антологія пам'яток державотворення, X - XX ст. (у 10 т. Т. 4: Битва за Козацьку державу (XVII - XVIH ст.). Київ: Вид-во Соломії Павличко «ОСНОВИ», 496 с.

65. Шелухин С. (1992). Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. Дрогобич: Бескид, 250 с.

66. Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie. Vorbek-Lettow. M. (1968). Skarbnica pa- mieci: pamietnik lekarza krola Wladyslawa IV. Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich.

References

1. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey [Acts relating to the history of Southern and Western Russia, collected and published by the Archaeographic Committee]. (1867), (5), VIII, 335. [in Russian].

2. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey. (1872), (7), IV, 10,398 s. [in Russian].

3. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey. (1875), (8), VI, 10, 400, 23 s. [in Russian].

4. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey. (1877), (9), 26, 988, 24 s. [in Russian].

5. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey. (1879), (11), VI, 24, 820, 18 s. [in Russian].

6. Akty, otnosyashchiyesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii, sobrannyye i izdannyye Arkheograficheskoy komissiyey. (1892), (15), X, 5, 462 s. [in Russian].

7. Arkhiv Yugo-Zapadnoy Rossii, izdavayemyy Vremennoy Komissiyey dlya razbora drevnikh aktov [Archive of South-Western Russia, published by the Provisional Committee for the analysis of ancient acts]. (1908), (ch. 3. T. 6), 58, 419. [in Russian].

8. Bahro S.O. (2013). Uiavlennia pro kozatsku Vitchyznu v suchasnii istoriohrafii [Representation of the Cossack Motherland in contemporary historiography]. Naukovi zapysky NaUKMA. Istorychni nauky, (143), 48-55. [in Ukrainian].

9. Bahro S.O. (2015). Uiavliaiuchy kozatsku Vitchyznu: terytorialnyi aspekt poniattia (druha polovyna XVII - pochatok XVIII st.) [Imagining the Cossack Motherland: the territorial aspect of the concept (second half of the XVII - early XVIII centuries.)]. Naukovi zapysky NaUKMA. Istorychni nauky, (169), 4-9. [in Ukrainian].

10. Bahro S.O. (2019). Poniattia Vitchyzny v kozatskii politychnii rytorytsi (druha polovyna XVII - pochatok XVIII st.) [The concept of the Motherland in the Cossack political rhetoric (second half of the XVII - early XVIII centuries.)] (avtoref. ... kand. ist. nauk: 07.00.01 - Istoriia Ukrainy). Kyiv, 20 s. [in Ukrainian].

11. Berezovskyi I.P., Rodina M.S., Khomenko V.H. (Uporiad.). (1961). Istorychni pis- ni [Historical songs], (Seriia Ukrainska narodna tvorchist). Kyiv: Vyd-vo Akademii nauk Ukrainskoi RSR, 1068 s. [in Ukrainian].

12. Brekhunenko V. (2012). «Vitchyzna» v uiavlenniakh khrystyianskykh kozatstv XVI - pershoi polovyny XVII st. [“Motherland” in the ideas of the Christian Cossacks XVI - the first half of the XVII century. ]Red.: M.R. Drozdowski, W. Walczak, K. Wiszowata, Od Kijowa do Rzymu: Z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainq.(ss. 126-131). Bialystok: In-t badan nad Dziedzictwem kulturowym Europy. [in Ukrainian].

13. Brekhunenko V. (2014). Skhidna brama Yevropy [Eastern gate of Europe]. Kyiv: Tempora, 504 s. [in Ukrainian].

14. Brekhunenko V. (2020). Ukraina y ukraintsi [Ukraine and Ukrainians]. Kyiv: 272 s. [in Ukrainian].

15. Hrushevskyi M. (1996). Istoriia Ukrainy-Rusy [History of Ukraine-Rus] (v 11 t, 12 kn. T. 9. ch. 2): (Khmelnychchyny roky 1654 - 1657)). Kyiv: Naukova dumka, 870-1632. [in Ukrainian].

16. Gudzenko P.P., Kozyrenko M.K., Lola A.P., Butich I.L., Repetskaya M.G. (Sostav.). (1953). Vossoyedineniye Ukrainy s Rossiyey [Reunification of Ukraine with Russia].

17. Dokumenty i materialy v trekh tomakh (T. 2: 1648 - 1651 gody). Moskva: Izd-vo AN SSSR, 560 s. [in Russian].

18. Hurzhii O. (1995). Pro deiaki otsinky politychnoi y viiskovoi diialnosti Bohdana Khmelnytskoho v istorychnykh pisniakh ta dumakh ukrainskoho narodu [On some assessments of Bohdan Khmelnytsky's political and military activities in historical songs and dumas of the Ukrainian people]. Doba Bohdana Khmelnytskoho (Do 400-richchia vid dnia narodzhennia velykoho hetmana), 161-167. [in Ukrainian].

19. Doroshenko D. (1985). Hetman Petro Doroshenko. Ohliad yoho zhyttia ta politychnoi diialnosty [Hetman Petro Doroshenko. Review of his life and political activities.]. Niu-Iork: Vydannia Ukrainskoi Vilnoi Akademii Nauk u SShA, 712 s. [in Ukrainian].

20. Kohut Z.E. (2008). Vid Hadiacha do Andrusova: osmyslennia «Otchyzny» v ukrain- skii politychnii kulturi [From Hadiach to Andrusov: Understanding “Motherland” in Ukrainian political culture]: Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv: In-t arkheohr. ta dzherelozn. im. M.S. Hrushevskoho NAN Ukrainy, 228-239. [in Ukrainian].

21. Kohut Z.E. (2011). Kordony Ukrainy: terytorialni vizii kozakiv vid hetmana B. Khmelnytskoho do hetmana I. Samoilovycha [Borders of Ukraine: territorial visions of the Cossacks from Hetman B. Khmelnytsky to Hetman I. Samoilovich]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 50-73. [in Ukrainian].

22. Krykun M. (2006). Instruktsiia poslam Viiska Zaporozkoho na Varshavskyi seim 1666 roku i vidpovid na nei korolia Yana Kazymyra [Instruction to the ambassadors of the Zaporozhian Host to the Warsaw Sejm in 1666 and King Jan Casimir's response to it]. Mizh viinoiu i radoiu. Kozatstvo Pravoberezhnoi Ukrainy v druhii polovyni XVII - na pochatku XVIIIstolittia. Statti i materialy, 205-248. [in Ukrainian].

23. Krykun M. (2006). Instruktsiia poslam Viiska Zaporozkoho na Varshavskyi seim 1664 roku [Instruction to the ambassadors of the Zaporozhian Host to the Warsaw Sejm in 1664]. Mizh viinoiu i radoiu. Kozatstvo Pravoberezhnoi Ukrainy v druhii polovyni XVII - na pochatkuXVIIIstolittia. Statti i materialy, 205-248. [in Ukrainian].

24. Krypiakevych I., Butych I. (Uporiad.). (1961). Dokumenty Bohdana Khmelnytskoho, 1648 - 1657 [Documents of Bohdan Khmelnytsky, 1648 - 1657]. Kyiv: Vyd-vo AN Ukrainskoi RSR, 740 s. [in Ukrainian].

25. Matiakh V. (2018). Politychni tsinnosti v suspilnii svidomosti sotsiumu [Political values in the public consciousness of society]. Smolii V.A. (red.) Ukrainskyi Hetmanat: narysy istorii natsionalnoho derzhavotvorennia XVII-XVIII st. (v 2 kn., Kn. 2, ss. 105-144). Kyiv: In-t istorii Ukrainy, NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

26. Merimerin Ye. (2018). Podii ta personalii Khmelnychchyny v masovii poetychnii tvorchosti [Events and personalities of Khmelnytsky region in mass poetic art]. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, (18), 155-182. [in Ukrainian].

27. Mytsyk Yu. (1999). Z dokumentiv ukrainskykh hetmaniv ta polkovnykiv doby Ruiny (za materialamy polskykh arkhivoskhovyshch) [From the documents of Ukrainian hetmans and colonels of the Ruin era (based on the materials from Polish archives)]. Siverianskyi litopys, 3, 3-34. [in Ukrainian].

28. Mytsyk Yu. (2001). «Pam'iat (1671 r.)» - ukrainskyi politychnyi tvir[“Memory (1671)” - Ukrainian political work]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk. Nova seriia, (5-6), 306-312. [in Ukrainian].

29. Mytsyk Yu. (2003). Z dyplomatychnoi korespondentsii Ivana Sirka [From the diplomatic correspondence of Ivan Sirko]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho derzhavnoho universytetu, (16), 21-30. [in Ukrainian].

30. Mytsyk Yu. (2009). Z lystuvannia Ivana Vyhovskoho [From the correspondence of Ivan Vyhovsky]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk. Nova seriia (Vyp. 13-14. T. 16-17), 511-531. [in Ukrainian].

31. Mytsyk Yu. (2012). Z dyplomatychnoi korespondentsii hetmana Mykhaila Khanenka [From the diplomatic correspondence of Hetman Mykhailo Khanenko]. Spetsialni istorychni dystsypliny: Pytannnia teorii ta metodyky, (8-9, ch. 2.), 54-82. [in Ukrainian].

32. Mytsyk Yu. (Uporiad.). (2012). Dzherela z istorii Natsionalno-vyzvolnoi viiny ukrainskoho narodu 1648-1658 rr. [Sources of History of National Liberation War of Ukrainian People in 1648-1658] (t. 1: (1648-1649 rr.)). Kyiv, 680 s. [in Ukrainian].

33. Mytsyk Yu.A., Kravets M.V. (Uporiad.). (1995). Lysty Ivana Sirka. Materialy do ukrainskoho dyplomatariiu [Letters of Ivan Sirko. Materials for Ukrainian diplomacy]. Kyiv: In-t ukr. arkheohr. ta dzherelozn. im. M.S. Hrushevskoho AN Ukrainy, 84 s. [in Ukrainian].

34. Mytsyk Yu.A. (1991). Pershyi ukrainskyi istoryko-politychnyi traktat [The first Ukrainian historical and political treatise]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, s. 129-138. [in Ukrainian].

35. Motsia O. (2009) «Rus», «Mala Rus», «Ukraina» v pisliamonholski ta kozatski chasy» [“Rus'”, “Little Russia”, “Ukraine” in the post-Mongol and Cossack times “]. Kyiv, «Naukova dumka», 324 s. [in Ukrainian].

36. Natsionalna biblioteka Ukrainy imeni V.I. Vernadskoho. Instytut rukopysu [Institute of Manuscript of Vernadsky National Library of Ukraine].

37. Olianchyn D. (1991). Punkty Ivana Vyhovskoho ukrainskym poslam na Varshavskyi seim 1659 roku [Articles of Ivan Vyhovsky by the Ukrainian ambassador to the Warsaw Sejm in 1659]. Zapysky naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, (222), 327-350. [in Ukrainian].

38. Pavlyuk P.I., Myshko D.I., Kompan Ye.S., Bevzo A.A., Yakovleva T.P. (Sost.) (1953). Vossoyedineniye Ukrainy s Rossiyey [Reunification of Ukraine with Russia]. Dokumenty i materialy v trekh tomakh (t. 3: 1651 - 1654 gody). Moskva: Izd-vo AN SSSR. 646 s. [in Russian].

39. Pamyatniki, izdannyye Vremenney komissiyey dlya razbora drevnikh aktov [Records published by the Provisional Commission for the analysis of ancient acts] (1859). (4), 464 s. [in Russian].

40. Pamyatniki, izdannyye Kiyevskoy komissiyey dlya razbora drevnikh aktov [Memorials issued by the Kiev Committee for the analysis of the ancient acts] (1898). (2-ye izd. dop.), (3), 154-446. [in Russian].

41. Papakin H. (holov. red.) (2016). Dokumenty ukrainskoho kozatstva XVI - pershoi po- lovyny XVII st.: universaly, lystuvannia, uhody, prysiahy [Documents of the Ukrainian Cossacks of the XVI - first half of the XVII century: universals, correspondence, agreements, oaths]. (Materialy do ukrainskoho dyplomatariiu). Kyiv: [b.v.], 608 s. [in Ukrainian].

42. Plokhii S. (2015). Pokhodzhennia slov'ianskykh natsii. Domoderni identychnosti v Ukraini, Rosii ta Bilorusi [The origin of Slavic nations. Pre-modern identities in Ukraine, Russia and Belarus.]. Kyiv: Vyd-vo «Chasopys «Krytyka»», 430 s. [in Ukrainian].

43. Sas P.M. (1998). Politychna kultura ukrainskoho suspilstva (kinets XVI - persha polovyna XVII st.) [The political culture of Ukrainian society (the end of XVI - the first half XVII.)]: Navchalnyi posibnyk. Kyiv: «Lybid», 296 s. [in Ukrainian].

44. Sas P.M. (2010). Vytoky ukrainskoho natsiotvorennia [The origins of Ukrainian nationbuilding]. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 702 s. [in Ukrainian].

45. Smolii V., Ctepankov V. (2011). Petro Doroshenko. Politychnyi portret [Petro Doroshenko. Political portrait.]. Kyiv: Tempora, 632 s. [in Ukrainian].

46. Smolii V.A. (red.) Sotsiopolitychnyi prostir rannomodernoi Ukrainy: Istorychni narysy [Socio-political space of early modern Ukraine: Historical sketches] (ss. 421-479). Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

47. Smolii V.A., Stepankov V.S. (1997). Ukrainska derzhavna ideia XVII - XVIII stolit: problemy formuvannia, evoliutsii, realizatsii [The Ukrainian state idea of XVII - XVIII centuries: problems of formation, evolution, realization]. Kyiv: «Alternatyvy», 368 c. [in Ukrainian].

48. Smolii V.A. (red.). Istoriia Ukrainskoiderzhavy: Hetmanat rannomodernoidoby [History of the Ukrainian state: Hetmanate of the early modern era] (ss. 480-516). Kyiv: Arii. [in Ukrainian].

49. Sokhan P. (holova red.). (2004). Universaly ukrainskykh hetmaniv vid Ivana Vyhovskoho do Ivana Samoilovycha (1657 - 1687) [Proclamations of Ukrainian hetmans from Ivan Vyhovsky to Ivan Samoylovych (1657 - 1687)]. Kyiv; Lviv: NTSh, 1085 s. [in Ukrainian].

50. Stepankov V.V. (2015). Ukrainska revoliutsiia KhVII st.: problema terminolohii [Ukrainian revolution of the XVII century: the problem of terminology]. Naukovi pratsi Kam'ianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu im. Ivana Ohiienka: Istorychni nauky, (25), 443-455. [in Ukrainian].

51. Stepankov V.V. (2018). Transformatsiia nazvy Ukrainskoi derzhavy u svidomosti poli- tychnoi elity pid chas revoliutsii 1648 - 1676 rr. [Transformation of the name of the Ukrainian state in the minds of the political elite during the Revolution 1648 - 1676 years]. Naukovi pratsi Kam'ianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu im. Ivana Ohiienka: Istorychni nauky, (28), 347-355. [in Ukrainian].

52. Tairova-Iakovleva T.H. (2012). Do pytannia pro istorychni y terytorialni uiavlennia kozatskoi starshyny naprykintsi XVII st. [On the question of historical and territorial ideas of the Cossack elders at the end of the XVII century.] Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, s. 67-73. [in Ukrainian].

53. Tairova-Iakovleva T. H. (2017). Inkorporatsiya: Rossiya i Ukraina posle Pereyaslavskoy rady (1654-1658) [Incorporation: Russia and Ukraine after the Pereyaslav Council (16541658)]. Kiyev: TOV «Vydavnytstvo «Klio»», 320 s. [in Russian].

54. Florya B.N. (otv. red.). (2007). Russkaya i ukrainskaya diplomatiya v mezhdunarodnykh otnosheniyakh v Yevrope serediny XVII v. [Russian and Ukrainian diplomacy in international relations in Europe in the mid-17th century.] Moskva: Gumanitariy, 578 s. [in Russian].

55. Chukhlib T. (2015). Poniattia «Ukraina» ta «Ukrainnyi» v ofitsiinomu dyskursi Viiska Zaporozkoho (1649 - 1659 rr.) [The concepts of “Ukraine” and “Ukrainian” in the official discourse of the Zaporozhian Host (1649 - 1659)]. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, (15), 13-41. [in Ukrainian].

56. Chukhlib T. (2016 a). Poniattia «Ukraina», «Ukrainnyi» ta «Ukrainska derzhava» v ofitsiinomu dyskursi Viiska Zaporozkoho (1659 - 1665 rr.) [The concepts of “Ukraine”, “Ukrainian” and “Ukrainian state” in the official discourse of the Zaporozhian Host (1659 - 1665)]. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, (16), 13-43. [in Ukrainian].