Спротив на селі стратегіям районної преси як однієї з ланок механізму голодомору 1932-1933 рр. (на прикладі газет Київської області)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет архітектури і будівництва

Кафедра основ архітектури та архітектурного проектування

Спротив на селі стратегіям районної преси як однієї з ланок механізму голодомору 1932-1933 рр. (на прикладі газет Київської області)

Якубовський І., доцент,

кандидат архітектури

Анотація

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити інформаційний потенціал районних газет стосовно комплексу проблем, які виникли у влади з реалізацією на місцях визначених нею завдань діяльності районної преси як однієї з ланок у механізмі організації Голодомору.

Методологія дослідження передбачає поєднання загальнонаукових та спеціально-історичних методів пізнання. Серед перших важливу роль відіграли історичний і порівняльний. Застосовувалися також спеціально-історичні методи: історико-порівняльний, синхронний, проблемно-хронологічний і систематизації та узагальнення.

Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що районна преса Київщини доби Голодомору 1932-1933 рр. уперше стала об'єктом дослідження крізь призму відображення в ній реакції селян на заходи влади, спрямовані на реалізацію своєї політики на селі через діяльність газет і представників останніх робсількорів. Вперше показано специфіку активного і пасивного спротиву селян аж до замахів на життя робсількорів, як провідників політики влади на селі.

Висновки. Інформаційний потенціал районних газет дозволяє рельєфно простежити, що по всій Київщині районні газети зіштовхнулися з серйозними труднощами з утіленням у життя бачення влади щодо ролі преси в ідеологічних і господарсько-політичних кампаніях під час організації Голодомору. У середовищі рядових колгоспників, учителів, а також сільської верхівки (включно з комуністами та комсомольцями) фіксується поява активного та пасивного спротиву в різних його формах, а саме: ігнорування вимог щодо регулярного випуску стінгазет та розвитку робсількорівського руху, перешкоджання діяльності робсількорів, відсутність реакції на дописи останніх, фізичне переслідування робсількорів. Усе це суттєво розширює можливості для подальшої концептуалізації проблем, пов'язаних з поглибленням наукових уявлень про функціонування механізму Голодомору, а також з життєвими стратегіями сільського населення УСРР під час Голодомору.

Ключові слова: Голодомор, низова преса, районні газети, стіннівки, робсількори.

Abstract

Yakubovskyy I., PhD, Associate Professor of the Department of Technical Fundamentals of Architecture Design, Kyiv National University of Architecture and Construction

The current study investigates the informational potential of the regional papers due to the range of problems that had appeared in the authorities with the implementation of the defined tasks for the press at the local levels as one of the links in the mechanism of realisation of Holodomor.

The research methodology presupposes the usage of a combination of general scientific and special-historical methods of research. Historical and comparative methods played a significant part among others. Special-historical methods were also used as comparative-historical, synchronic, problem-chronological, methods of systematisation and generalisation.

The scientific novelty of the research, to begin with, involves in the fact that for the first time the regional press of Kyiv region during Holodomor of 1932-1933 was studied through the prism of the reaction of peasants to the measures of authorities aimed at the implementation of their policies in the countryside through newspapers and representatives of the latter the rural correspondents. For the first time ever, the specificity of active and passive resistance of peasants, even up to attempts on the life of rural correspondents as conductors of the policy of power in rural regions were shown.

Conclusions. The information capability of neighbouring papers allowed us to trace graphically that throughout the Kyiv region, neighbour newspapers faced serious difficulties in implementing the authorities' vision of the role of the press in ideological, economic and political campaigns during Holodomor. In the midst of regular collective farmers, teachers and the rural elite (including communists and Komsomol members), we can trace the emergence of active and passive resistance in its various forms, namely: neglecting the requirements for the regular issue of bulletin-board newspapers and the development of the movement of rural correspondents, creation of hindrances to the performing of rural correspondents' activities, deficiency of reaction on the posts of the latter, physical persecution of the rural correspondents. All these facts significantly expand the possibilities for further conceptualisation of the problems related to the deepening of scientific ideas about the functioning of the Holodomor mechanism, as well as the life strategies of the peasantry of the USSR during Holodomor.

Key words: Holodomor, local press, regional newspapers, bulletin-board newspaper, rural correspondents.

Постановка проблеми

Районна преса є важливим, хоча досі й недооціненим джерелом з історії різних аспектів Голодомору 1932-1933 рр. Незважаючи на роль, відведену владою їй в умовах радянського тоталітаризму 1930-х рр., остання за своєю природою містить інформацію, що може бути використана під кутом визначення специфіки організації та перебігу Голодомору на місцях. У свою чергу нагромадження таких деталізованих уявлень відкриває суттєві додаткові можливості для глибших узагальнень і концептуалізацій. При цьому вибір стратегій інтерпретації відомостей преси суттєво залежить від з'ясування того, а якими були вихідні умови формування реального інформаційного змісту газет. А відтак дуже важливо не тільки дослідити встановлені владою правила гри для функціонування районної преси, а й простежити реальну ситуацію з їх реалізацією. Тобто необхідно з'ясувати якою була зворотна реакція на місцях (у селах) на завдання, поставлені «зверху», на пропагандистські та господарські кампанії районок, на діяльність по селах робсількорів. У статті вказано питання, що аналізуються на прикладі районних газет тогочасної Київської області, більшість території якої перебувала в епіцентрі Голодомору.

Аналіз джерел та останні дослідження. Як джерело до історії Голодомору 1932-1933 рр. районна преса УСРР загалом, і Київщини зокрема, перебуває на маргінесі уваги вчених. Магістральним напрямком, як слушно вказували Г. Боряк та В. Гудзь, на жаль, залишається загальна недооцінка інформаційного потенціалу всіх тодішніх газет (Вогіак, р. 21; Гудзь, с. 144). Це зумовлено домінуванням стереотипних переконань про його надмірну бідність у зв'язку з тим, що радянська преса обслуговувала виключно ідеологічні потреби тоталітарної влади, які полягали в замовчуванні Голодомору. Свого часу Д. Мейс зазначав: «Відмова радянського уряду визнати факт Голоду під час його існування і згодом добре відома. Звідси часто роблять хибне припущення, що в радянській пресі мало інформації про те, що сталося в українському селі. Проте насправді вона є найціннішим джерелом інформації, бо подає дуже багато даних про політику, яка спричинилася до Голоду» (Кульчицький, 2008, с. 119). Проте ані на теоретичному рівні, ані на рівні прикладних досліджень цю плідну тезу Д. Мейса так і не було продискутовано. Тільки С. Кульчицький відзначав важливість використання матеріалів преси при вивченні певних ділянок проблематики Голодомору: перехід Кремля з перших днів січня 1933 р. до позбавлення українських селян будь-яких їстівних припасів; боротьба влади за виконання плану хлібозаготівель; судові справи пов'язані з викачуванням хліба тощо (Кульчицький, 2013, с. 398, 424).

Як наслідок в історіографії відсутні спеціальні дослідження, у тому числі і районної преси Київщини цієї доби. До сьогодні не було спроб оцінити її інформаційні можливості для дослідження як Голодомору, так і решти аспектів тогочасної дійсності. Відповідно поза дослідницькими напрацюваннями опинилася й реакція сільського населення на функціонування преси та її роль у розкручуванні маховика Голодомору.

Мета статті. Мета статті полягає в тому, щоб дослідити інформаційний потенціал районних газет стосовно комплексу проблем, які виникли у влади з реалізацією на селі визначених нею завдань районної преси як однієї з ланок у механізмі організації Голодомору. Її досягнення вирішуватиметься крізь призму з'ясування реакції, безпосередньо на селі, на різні аспекти діяльності робсількорів як ключових представників районної преси та провідників її ідеологічних та господарських впливів. Це дозволить не тільки розв'язати одне з питань на шляху визначення інформаційних можливостей районних газет тієї доби загалом, а й проллє додаткове світло як на специфіку організації вбивства голодом, так і на проблему екзистенційного вибору різних верств селян заходам влади.

Виклад основного матеріалу

У 1932-1933 рр. влада продовжувала традиційно розглядати районні газети як запоруку забезпечення ідеологічного впливу на населення, а також як інструмент практичного втілення господарчо-політичних кампаній. При цьому пресі відводилася роль не тільки ідеологічного супроводу, а й відповідального за виконання планів від сівби до хлібозаготівель. Тому вона була включена в механізм організації Голодомору. Модель функціонування таких газет була представлена в постанові ЦК ВКП(б) «Про перебудову робсількорівського руху» від 16 квітня 1931 р. і передбачала наявність на місцях широкого кола робсількорів як постачальників необхідної інформації до районок і водночас як виконавців завдань (ідеологічних і господарських), поставлених владою через них (До роковин квітневої постанови, с.2). Як зазначав у 1933 р. П. Постишев: «Робсількор тепер уже не може тільки те й робити, що брати під обстріл свого пера перебіг виконання тих чи тих ухвал партії та уряду. На даному етапі робсількор як передовик у лавах борців мусить бути організатором боротьби за виконання цих ухвал, даючи своїм ставленням до праці зразки трудового героїзму» (Резолюція 1 обласної конференції, с.2). Робсількорам дозволялося брати участь у буксирних бригадах з викачування хліба, викриванні крадіжок зерна та інших харчів та «антирадянських настроїв», організації сівби, жнив та соцзмагання, випускати колгоспні та бригадні стінгазети, дописувати до районних газет про реалізацію на селі різних політично-господарських кампаній і діяльність сільської верхівки тощо.

Однак ретельне опрацювання матеріалів районок Київської області дозволяє зробити вмотивований висновок, що реалізація на селі стратегій влади зіштовхнулася з серйозними перешкодами практично по всій площині від організації передплатних кампаній до функціонування бригад робсількорів. Статті та замітки про проблеми реалізації рішень, про інертність виконавців чи сільської верхівки, пасивний та активний спротив задуманим заходам невід'ємна складова кожної районки.

Багато голів колгоспів, сільрад, бригадирів, а також учителів не демонстрували ентузіазму розвивати як робсількорівський рух, так і мережу колгоспних і бригадних стіннівок. Останні, за задумом влади, мали бути її рупором на селі, агітатором, мобілізатором сільських активістів, викривачем тих селян, які чинили спротив реалізації курсу на викачування з села не тільки товарного зерна, а й усього продовольства. Відтак пасивність у налагодженні випуску стіннівок, а то й неприхований саботаж ставали однієї з форм спротиву маховику Голодомору.

Траплялися навіть випадки, коли районні газети цитували прямі вислови про непотрібність стіннівок, відсутність часу на їхній випуск через надмір польових робіт тощо. Не допомагало й залучення до справи місцевих комсомольців та комуністів. Типовою була ситуація, коли вони слабко контролювали підготовку та вихід стіннівок. Приміром, у Сквирі навесні 1932 р. районна газета зазначала, що Самгородський, Шамраївський, Пустоварівський партосередки погано керують стіннівками. Лише 5 квітня в цих осередках ухвалили виділити по комуністу для зміцнення редколегій (До роковин квітневої постанови, с.2). У листопаді 1932 р. малинська районка гнівно констатувала, що у с. Берківка «Нема стінгазети висить лише №1 стіннівки невідомо якого року». У січні 1933 р. у корсунській газеті писали, що комуніст Курінний ніяк не скличе редколегії колгоспної газети, і та не виходить (Газетою, селькорами не керують, с. 1).

У Переяславському районі склалося настільки критичне становище, що райком компартії був змушений ухвалювати 9 серпня 1932 р. спеціальну постанову стосовно посилення партійного керівництва над випуском сільських стіннівок і робсількорівським рухом загалом. Постанова зобов'язувала сільські компартійні осередки виділити зі своїх лав редакторів для бригадних і колгоспних газет. Однак це мало чим допомогло. Восени в Переяславі бідкалися, що «перевіряючи зараз стан низової преси, ми виявили цілковите ігнорування партосередками постанову РПК та ухвалу ЦК ВКПб з 16 липня 1931 р. про перебудову роботи низової преси». З усіх сіл району лише в Соснівці регулярно виготовлялися польові та бригадні газети (Забезпечити партпроводом, с.2).

Не дивно, що районки часто вказували на низький рівень впливу стіннівок на селян. Так, на початку 1932 р. у білоцерківській газеті «Радянська нива» відзначалося, що в колгоспі «Незаможник» з с. Фурси стінгазету видавали недбало. І це при тому, що головою редколегії був учитель Сухомлин (Наш рапорт партійним конференціям, с.1). Тоді ж у сквирській районці «Колективне село» у статті «Про методи хлібозаготівлі в районі» прозоро натякалося на незадовільний стан з виходом стіннівок загалом по селах району. Про це свідчить такий витяг: «Не поставлені на службу хлібозаготівлі і стінні газети. Хіба можна від декади до декади чекати на стінну газету, як це роблять с. Самгородку, коли її можна і треба видавати принаймні через день» (Про методи хлібозаготівлі, с.1).

У селах Потоки та Зеленьки Богуславського району пропагандистська якість місцевих стіннівок викликала шквал критики з боку районної газети. Закиди нагадували інвективи зі сквирської районки і стосувалися неефективності оприлюднених матеріалів, беззубого висвітлення подій і процесів, браку конкретики, зокрема і прізвищ, у матеріалах критичного характеру. «Жодна з стіннівок цих сіл, що їх надіслано до редакції, зазначалося в районці, не згадує про масово-роз'яснювальну роботу, не викриває конкретних перекрутників партійної лінії, не виявляє конкретних членів бригад, що діючи на руку глитаєві, займалися барахольством, масовим шуканням хліба, гонилися за фунтами зерна і борошна, що лежало в коморах, а не домагалися добровільного викриття та здавання десятків пудів похованого хліба» (Нещадно боротися, с.2).

Негативна реакція селян виливалася також у свідоме псування оприлюднених газет. Такими діями грішили навіть комсомольці, які, здавалося б, мали всіляко підтримувати стіннівки. Районна преса прогнозовано розцінювала це, з одного боку, як пошуки класового ворога, а з іншого як свідчення дієвості та впливовості газет. Так, ще в жовтні 1931 р., коли влада нагнітала істерію з приводу виконання будь-що хлібозаготівельного плану, у с. Митаївка Богуславського району місцеві комсомольці М. Коноваленко та М. Холоденко зірвали стіннівку (Вдарити по руках хуліганів, с. 4). У липні 1933 р. у с. Македін Ржищівського району, селянка Ольга Ляшенко знищила стінгазету, де писали про те, що вона була упіймана 10 липня разом зі своїми дітьми на колгоспному полі на зрізанні колосків (Судити Лисенкову за зрізання, с. 3).

На такому тлі не дивно, що у влади виникали суттєві труднощі з формуванням лав робсількорів. Фактично ж вибір кандидатур був невеликим, й доводилося залучати всіх, кого вдалося загітувати. Про це свідчать ті критичні матеріали щодо складу робсількорів та настроїв у цьому середовищі, які все таки проникали на шпальти районних газет, попри явну недоцільність публікування такої ідеологічно шкідливої інформації.

«Сміття з хати» виносила навіть обласна «Пролетарська правда», що цілком очікувано перетворювала проблему в обгортку проникнення шкідників до лав робсількорів, розцінюючи такі факти, як замах на саму систему ідеологічної роботи влади. Напередодні дня преси 1933 р. газета гнівно писала, що «в окремих районах через брак класової пильності до лав робселькорів попролазили класово ворожі куркульські елементи, які намагалися використати нашу пресу цю найгострішу зброю партії в своїй шкідницькій та розкладницькій роботі». У цій же статті знеосіблено звинувачувалися деякі райони в тому, що там владні структури та газети закинули роботу з робсількорами та допустили засмічення лав шкідливими елементами: «Багато газет занедбало керування робсількорами і ударними бригадами преси, а окремі газети навіть розгубили свій робсількорівський актив» (Судити Лисенкову за зрізання, с. 1).

Тоді ж у білоцерківській «Радянській ниві» таврували робсількора Бродського, члена пресової бригади. Той, після випуску першого номера фотогазети, відмовився надалі виконувати свої обов'язки й повернувся додому. «Це агентура клясового ворога, зривник посівної», таким був вердикт газети стосовно постаті Бродського (Дезертир посівної, с. 1). У березні 1932 р. перевірка стану місцевої пресової роботи, проведена в с. Павлівка тальнівською районкою з'ясувала, що тут «голова редколегії Скрипчинський та Шевченко позабували, хто в складі редколегії, і самі нічого не роблять» (Підкуркульники зривають утворення, с. 1).

Містять районні газети скарги й на брак активної реакції на критичні замітки як районок, так і стіннівок. Нехтування робсількорівськими дописами різними установами й посадовцями розцінювалося цілком у більшовицькому дусі, як виливання води на млин класового ворога та загрозу радянській владі. Подекуди ситуація виглядала такою безрадісною, що це загрожувало розхолодженням робсількорів, які бачили, що всі їхні старання нікчемні. Бюро київського обкому 15 травня 1933 р. ухвалило постанову з приводу «випадків зневажливого та бездушного ставлення до сигналів про переслідування сількорів і про затиск самокритики» у Золотоноському районі (Про вбивство сількора, р. 2). Білоцерківська «Радянська нива» зазначала 26 вересня 1933 р., що в с. Роток голова місцевого партійного осередку Мартинов зовсім не реагує на дописи сількорів (Відповідаємо на листа, с. 1).

Про те, що зазначені випадки не були поодинокими, а нехтування різними органами та посадовцями дописами робсількорів набуло загрозливих ідеологічних ознак, промовляє поява в листопаді 1933 р. спеціальної постанови ЦКК КК РСІ «Про прискорення розслідування листів та дописів, які надходять до центральної та районної преси». У документі проголошувалося: «Винуватців, які не реагують на сигнали преси і на робсількорівські дописи, притягнути до суворої відповідальності, оголошуючи в пресі прізвища волокитників» (Про прискорення розслідування, с. 1). Дописи слід було брати до розгляду в день надходження та реагувати в найкоротші терміни. Втрутився й журнал «Робселькор-ударник». У статті від 22 вересня 1933 р. містився заклик «з усією рішучістю перебудуватися, покінчити з усіма фактами неуважного, нечулого ставлення до робсількорів, до робсількорівських дописів» (Убивців робсількора Стеценка, с. 2).

У редакційній статті богуславської районки «Шлях колгоспника» невдовзі після оприлюднення щойно згаданої постанови узагальнювалося, що за 2-3 місяці газета надсилає до різних районних органів та установ до 400 опублікованих та неопублікованих дописів і листів, однак «лише на незначну кількість з них після кількаразового нагадування з великим запізненням одержала відповідь» (Редакційна стаття, с. 1). При цьому сумним взірцем ставлення до робсількорівських дописів є районний відділ освіти, Миронівська та Медвинська МТС, які декадами не давали жодної відповіді. ідеологічний політичний господарський преса голодомор

Зрештою, ще один потужний шар негативної реакції на діяльність робсількорів та преси загалом, пов'язаний з різними формами перешкоджання їм у селах зі спротивом з боку селян аж до замахів на життя. Показово, що все почалося ще в 1931 р., після виходу постанови, яка остаточно наділила робсількорів функціями організатора політично-господарських кампаній та контролера за ними. І це шкодило інтересам не тільки рядових колгоспників чи одноосібників, але й колгоспній і сільрадівській верхівці. Несприйняття нею появи в селі нових очей влади не обмежилося зазначеним вище «тихим» саботажем випуску колгоспних і бригадних стінгазет. Вона вдавалася й до радикальніших заходів психологічного тиску. А селяни подекуди намагалися ще й фізично залякати, а то й позбавити життя ненависних сількорів.

У Богуславі місцева районна газета в номері за 2 жовтня 1931 р. вмістила замітку під назвою «Судити синицьких розбишак за переслідування дописувачів». Йшлося про те, що сількор Гризун з с. Синиця Богуславського району скаржився на дії сільради, що мстилася йому нібито за критику. Сільраді потурала міліція та прокуратура. Керівництво сільради сфабрикувало справу з метою підвести сількора під статтю і в такий спосіб позбутися його. Розгніваний Гризун писав: «Міліціонер знайшов причіпку, що нібито в мене хтось ночував. Насправді нікого не було. Міліціонер відчинив скриню, забрав матеріали, які я наготовив для газети і почав читати при всіх, хоч там були й ті, про кого писалось. Міліціонер почав грозити і лаятись непристойними словами: «Що ти пишеш, що це за політика. Зараз іди з нами до сільради». Я був хворий, однак мене одначе забрали з дописами до сільради. Вже писали до прокуратури, але і з цього нічого не чути» (Судити синицьких розбишак, с. 4).

У серпні 1933 р. з ініціативи секретаря партійного осередку І. Філоненка у с. Янишівці Малинського району надумано притягнули до суду сількора В. Барсученка. І лише втручання районної газети врятувало сількора від гіршого, про що йшлося в її матеріалі «Клясовий ворог переслідує робсількора» (Клясовий ворог переслідує, с. 2).

Схоже, що питання переслідування сількорів набуло загальносоюзного розмаху, якщо в газеті «Правда» у серпні 1933 р. була опублікована стаття, в якій автори рішуче стали на їхній захист. У ній вимагалося охороняти від «усяких замахів опортуністів та бюрократів, обороняти всіма силами судового й слідчого апаратів сількорів від переслідування з боку куркулів, ледарів, розкрадачів колгоспного добра». А охороняти сількорів доводилося не тільки від переслідування, а й від замахів на життя. Вже після виходу номера «Правди» на Київщині сталося два вбивства сількорів: Гвоздя у с. Кедина Гора Золотоніського району, та Стеценка в с. Загребеллі Тетіївського району. Про них писали районні газети. Київський обком компартії 17 жовтня ухвалив спеціальну постанову з приводу першого вбивства, в якій кваліфікував його як терористичний акт (Про вбивство сількора, с. 2). Як видно з матеріалу, уміщеного в канівській районці, один із учасників замаху неодноразово притягувався до відповідальності за переслідування сількорів (Справа про вбивство, с. 1).

Показовою для оцінки інформаційного потенціалу районної преси є інформація про заходи, вжиті владою з приводу зазначених вище вбивств. У наших випадках, окрім кримінального переслідування виявлених безпосередніх учасників нападів, було покарано низку посадовців. За наслідками розслідування вбивства Стеценка, обласна КК-РСІ за приховування від обласної влади цього факту ухвалила зняти з посад і віддати до суду голову сільради Хозицьку, голову колгоспу Сокура, позбавити посади районного прокурора Пироженка (виключивши з партії), редактора районної газети Дубілета. Останньому закидали ще й відсутність реакції на скарги Стеценка й заборонили 2 роки працювати в пресі. Позбувся посади й голова РКК-РСІ

Хлистунов з формулюванням «за формально-бюрократичне ставлення до розслідування і вирішення справи про переслідування і вбивство сількора Стеценка, нереагування на стан, що утворився в селі Загребеллі, за несигналізування про це обкомові КП(б)У та облКК» (Справа про вбивство, с. 1).

У постанові ж Київського обкому партії «Про вбивство селькора Гвоздя Павла» зазначалося, що «райпартком, райКК, редакція газети, райпрокуратура не сигналізували про це облпарткомові та облКК, а також не вжили ніяких заходів до мобілізації громадськості району навколо цього акту куркульського терору і фактично залишили їх без покарання (колишній голова сільради Курилко, колишній голова колгоспу Березко та ін.)». У підсумку зняли з посад тимчасово виконуючого обов'язків редактора місцевої районки Бойка, районного прокурора Зенда, завідувачку відділу культури і пропаганди Краснополіну, заступника голови РКК-РСІ Оноцького. Додатково мало бути вивчене питання про провину секретаря райкому Парьохи (Про вбивство сількора, с. 2).

Зрештою, викликають увагу рядки з постанови Київського обкому від 17 жовтня 1933 р.: «.. .за останній час у практиці Золотоніського району мали місце випадки зневажливого ставлення до сигналів про переслідування робсількорів» (Про вбивство сількора, с. 2).

Зазначена вище реакція влади на вбивство робсількорів дає підстави зробити висновок про те, що місцеві органи влади від сільради до району по можливості намагалися замовчати факти, оскільки ті кидали тінь на їхню діяльність, викликаючи незгоду та організаційні висновки на рівні області та республіки. З одного боку, районні газети не можна вважати репрезентивними стосовно відображення кількості фізичних нападів на сількорів, з іншого ж така реакція працювала проти повноформатної реалізації стратегій центру на безперебійне функціонування механізму, пов'язаного з впливом районної преси та робсількорів на забезпечення реалізації задуманих політико-господарських кампаній (включно з курсом на Голодомор).

Висновки

Матеріали районних газет виразно свідчать про те, що зі втіленням курсу влади на перетворення районних газет та сільських стіннівок на засіб ефективної ідеологічної роботи та реалізацією політично-господарських кампаній на Київщині виникли під час Голодомору 19321933 рр. системні складнощі. Інформаційний потенціал районної преси дозволяє простежити реакцію на селі на різні аспекти діяльності робсількорів і зробити вмотивований висновок, що влада зіштовхнулася з ускладненнями практично на всіх напрямках: функціонування колгоспних, бригадних, сільрадівських стіннівок, кадровий потенціал робсількорів, спротив селян, інертність, а то й саботаж частини сільської верхівки (голови колгоспів, сільрад, комуністи, комсомольці), фізичні дії проти робісількорів. Сукупність проаналізованих проблем (та ще й з огляду на те, що на сторінки преси потрапляли далеко не всі випадки) суттєво перешкоджала виконанню намічених завдань, а з іншого боку відбивала реакцію різних прошарків селян від рядових колгоспників і вчителів до сільської верхівки на заходи, заплановані «зверху». Пасивний та активний спротив (аж до псування газет та замахів на робсількорів) виводить у контексті розкручування маховика Голодомору на ряд питань, пов'язаних з функціонуванням механізму його організації та вивченням екзистенційного вибору сільського населення. Подальша перспектива дослідження полягає в опрацюванні матеріалів преси інших областей УСРР для встановлення загальних закономірностей в обох цих аспектах, вузлових для поглиблення уявлень про специфіку Голодомору.

Список використаних джерел і літератури

1. Вдарити по руках хуліганів (1931). Шлях колгоспника (Богуслав), 96 (2 жовтня)

2. Відповідаємо на листа тов. Постишева (1933). Радянська нива (Біла Церква), 115 (26 вересня)

3. Газетою, селькорами не керують (1933). Леніновим шляхом (Корсунь), 6 (13 січня)

4. Гудзь, Віктор (2019). Історіографія Голодомору 1932-1933 років в Україні: монографія. Мелітополь: ФОП Однорог Т. В., 1153 с.

5. Дезертир посівної (1933). Радянська Нива (Біла Церква), 42 (14 квітня), 1.

6. День більшовицької преси (1933). Соціалістична перемога (Канів), 41 (5 травня)

7. До роковин квітневої постанови ЦК ВКП(б) Про перебудову робсількорівського руху) (1932). Колективне село (Сквира), 42 (18 квітня), 2.

8. Забезпечити партпроводом робсількорівський рух та випуск стінних і польових газет (1932). Колективіст Переяславщини (Переяслав), 103 (1 жовтня)

9. Клясовий ворог переслідує робсількора (1933). За більшовицькі темпи (Малин), 87 (4 липня)

10. Кульчицький, С.В. (2013). Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі, (2). Київ: Темпора, 628 с.

11. Кульчицький, С.В. (наук. ред.). (2008). Великий голод в Україні 1932 -1933 років: УIV т. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», т. IV: Звіт Конгресово-президентської Комісії США з дослідження Великого голоду 1932-1933 рр. в Україні. Виконавчий директор Комісії Джеймс Мейс, 838 с.

12. Наш рапорт партійним конференціям (1932). Радянська нива (Біла Церква), 6 (12 січня)

13. Нещадно боротися з опортуністичним недооцінюванням низової преси та робселькорруху (1932). Шлях колгоспника (Богуслав), 12 (30 січня)

14. Підкуркульники зривають утворення насінфондів (1932). За суцільну колективізацію (Тальне), 27 (2 березня)

15. Про вбивство сількора в селі Кедина Гора Хрестівської сільради Золотоніського району тов. Гвоздя Павла (1933). Радянська нива (Біла Церква), 131 (28 жовтня)

16. Про методи хлібозаготівлі в районі (1932). Колективне село (Сквира), 10 (25 січня)

17. Про прискорення розслідування листів та дописів, що надходять до центральної та районної преси (1933). Шлях колгоспника (Богуслав), 106 (29 жовтня)

18. Редакційна стаття (1933), Шлях колгоспника (Богуслав). 104 (20 жовтня)

19. Резолюція 1 обласної конференції робсількорів Київщини (1933). Колгоспник Рокитнянщини (Рокитне), 25 (30 березня)

20. Справа про вбивство селькора Стеценка (1933). Соціалістична перемога (Канів), 91 (9 жовтня)

21. Судити Лисенкову за зрізання колосків (1933). Колективна нива (Ржищів), 64 (14 липня)

22. Судити синицьких розбишак за переслідування дописувачів (1931). Шлях колгоспника (Богуслав), 96 (2 жовтня)

23. Убивців робсількора Стеценка засуджено (1933). Соціалістична перемога (Канів), 91 (9 жовтня)

24. Boriak, Hennadii (2008). Holodomor Archives and Sources: The State of the Art. Harriman review. Nov. 2008. vol. 16, n 2, p. 21-35. (The Holodomor of 1932-33). Papers from the 75th-Anniversary Conference on the Ukrainian Famine-Genocide. University of Toronto, Nov. 1, 2007).

References

1. Vdaryty po rukakh huliganiv [To severely punish the hooligans] (1931). Shliakh kolhospnyka (Bohuslav), 96 (2 October), 4. [in Ukrainian].

2. Vidpovidaiemo na lyst tov. Postysheva [Response to the Postyshev's letter] (1933). Radianska Nyva (Bila Tserkva), 115 (26 September), 1. [in Ukrainian].

3. Gazetoiu, silkoramy ne keruiut [Newspaper and correspondents aren't directed] (1933). Leninovym shlakhom (Korsun), 6 (13 January), 1. [in Ukrainian].

4. Hudz, Victor (2019). Istoriografiia Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraini: monografiia [Historiography of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine: monograph]. Melitopol: FOP Odnorog T.V. [in Ukrainian].

5. Desertyr posivnoi [Deserter of the sowing] (1933). Radianska Nyva (Bila Tserkva), 42 (14 April), 1. [in Ukrainian].

6. Den bilshovytskoi presy [The Bolshevik media day] (1933). Sotsialistychna peremoga (Kaniv), 41(5 May), 1. [in Ukrainian].

7. Do rokovyn kvitnovoi postanovy TsC VKP(b) Pro perebudovu robsilkorivskoho rukhu [To the Central Committe's of VCP(b) April resolution anniversary «Regading the correspondent movement rebuilding»] (1932). Kolektyvne selo (Skvyra), 42 (18 April), 2. [in Ukrainian].

8. Zabezpechyty partprovodom robsilkorivskyi rukh ta vypusk stinnykh hazet [To fit out the correspondent movement and edition of wall newspaper by party's leadership] (1932). Kolektyvist Pereiaslavshchyny (Pereiaslav), 103 (1 October), 2. [in Ukrainian].

9. Klasovyi vorog peresliduie robsilkora [Social enemy is persecuting the correspondent (1933). Za bilshovytski tempy (Malyn), 87 (4 July), 2. [in Ukrainian].

10. Kulchycky, S.V. (nauk. red.) (2008). Velykyi holod v Ukraini 1932-1933 rr. [The Great Famine in Ukraine in 1932-1933]: u IV t. Kyiv: Vydavnychyi dim “Kyievo-Mohylanska Akademia”, t. IV: Zvit Konhresovo-prezydentskoi Komisii SCHA z doslidzhennia Velykoho holodu 1932-1933 rr. v Ukraini. Vykonavchyi dyrektor Komisii Dzheims Meis, 838. [in Ukrainian].

11. Kulchytski, S.V. (2013). Chervonyi vyklyk. Istoria komunizmu v Ukraini vid ioho narodzhennia do zahybeli [The Red Challenge. The History of Communism from Origion to Collapse], Vol. 2. Kyiv: Tempora, 628 p. [in Ukrainian].

12. Nash raport partiinym konferentsiiam [Our report to the parties conferences] (1932). Radianska nyva (Bila Tserkva) 6 (12 January), 1. [in Ukrainian].

13. Neshchadno borotysia z oportunistychnym nedootsiniuvanniam nyzovoi presy na robselkorrukhu [To fight ruthlessly against opportunist undervalue of a local media and correspondent's movement] (1932). Shliakh kolhospnyka (Bohuslav), 12 (30 January), 2. [in Ukrainian].

14. Pidkurkulnyky zryvaiut utvorennia nasinfondiv [Pidkurkulnyky is pulling down the formation of seedfonds] (1932). Za sutsilnu kolektyvizatsiiu (Talne), 27 (2 Mart), 1. [in Ukrainian].

15. Pro vbyvstvo silkora v seli Kedyna Hora Khrestivskoi silrady Zolotoniskoho raionu tov. Hvozdia Pavla [Regarding the killing of correspondent in the village of Kedyna Hora of Khrestivka village council of Zolotonosha district Pavlo Hvozd] (1933). Radiansksa nyva (Bila Tserkva), 131 (28 October), p. 2. [in Ukrainian].

16. Pro metody khlibozagotivli v raioni [Regarding the methods of expropriation of grain in district] (1932). Kolektyvne selo (Skvyra), 10 (25 January), 1. [in Ukrainian].

17. Pro pryskorennia rozsliduvannia lystiv ta dopysiv, shcho nadhodiat do tsentralnoi ta raionnoi presy [Regarding the speed-up to inquire the letters, recieved by central and local media] (1933). Shliakh kolhospnyka (Bohuslav), 106 (29 October), p. 1. [in Ukrainian].

18. Redaktsiina stattia [Editor's article] (1933). Shliakh kolhospnyka (Bohuslav), 104 (20 October), 1. [in Ukrainian].

19. Rezolutsiia 1. Oblasnoi konferentsii robsilkoriv Kyivshchyny [Resolution of first Kyivan regional correspondents conference] (1933). Kolhospnyk Rokytnianshcheny (Rokytne), 25 (30 March), 2. [in Ukrainian].

20. Sprava pro vbyvstvo selkora Stetsenka [Correspondent Stetsenko killing deals] (1933). Sotsialistychnaperemoha (Kaniv), 91 (9 October), 2. [in Ukrainian].

21. Sudyty Lysenkovu za zrizannia koloskiv [To judge Lysenko for cut spikes] (1933). Kolektyvna nyva (Rzhyshchiv), 64 (14 July), 3. [in Ukrainian].

22. Sudyty synytskykh bandytiv za peresliduvannia dopysuvachiv [To judge the Synytsia bandits who persecuted the correspondents] (1931). Shliakh kolhospnyka (Bohuslav), 96 (2 October), 4. [in Ukrainian].

23. Ubyvtsiv robsilkora Stetsenka zasudzheno [The killers of Stetsenko correspondents are judged] (1933). Sotsialistychna peremoha (Kaniv), 91 (9 October), 2. [in Ukrainian].

24. Boriak, Hennadii (2008). Holodomor Archives and Sources: The State of the Art. Harriman review. Nov. 2008. vol. 16,n 2, p. 21-35. (The Holodomor of 1932-33. Papers from the 75th-Anniversary Conference on the Ukrainian Famine-Genocide. University of Toronto, Nov. 1, 2007).

Размещено на allbest.ru