Українки в міжвоєнній Чехословаччині: матеріальна підтримка української емігрантської спільноти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський державний аграрноекономічний університет

УКРАЇНКИ В МІЖВОЄННІЙ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ: МАТЕРІАЛЬНА ПІДТРИМКА УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАНТСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ

МИШУСТА Анастасія

кандидат історичних наук,

старший викладач кафедри

філософії, соціології та історії

Анотація

Мета дослідження: розкрити питання надання матеріальної допомоги українській емігрантській спільноті українськими жіночими організаціями у Чехословаччині міжвоєнного періоду. Методологія дослідження. Вивчення діяльності українських жінок-емігранток у міжвоєнній Чехословаччині базувалося на принципах історизму, об'єктивності та системності дослідження. Також використані загальнонаукові (історичний, логічний, біографічний) та спеціально-історичні (історикогенетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний проблемно-хронологічний) методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше системно висвітлено матеріальну підтримку діяльності українських жіночих організацій у міжвоєнній Чехословаччині (1921-1938). Висновки. У цій розвідці увага зосереджена на українських жіночих організаціях, які надавали допомогу представникам емігрантської спільноти передусім матеріально, а саме на діяльності секції допомоги жінкам і дітям при Українському громадському комітеті, Українському жіночому союзі та Громаді українських студенток. Секція допомоги жінкам і дітям при Українському громадському комітеті провела реєстрацію дітей та жінок у Празі, які потребували всебічної допомоги (1922-1923), неодноразово організовувала збір коштів для дітей, які разом із батьками перебували у польських і чехословацьких таборах для інтернованих, опікувалася питаннями переведення цих дітей до шкіл ЧСР, створила швацьку майстерню, в якій працювали українки, по можливості надавала емігрантам грошову допомогу. Український жіночий союз у Празі проводив благодійні вечори, де збирали кошти на користь громадських, військових та культурних діячок, які перебували в еміграції; за підтримки Масарикової ліги проти туберкульозу започаткував надання безкоштовної медичної допомоги українським емігрантам; у 1933 р. завдяки дотаціям Нансенівського комітету створив у Празі власну їдальню, яка не лише забезпечувала емігрантів недорогим та якісним харчуванням, але й була культурним осередком. Громада українських студенток працювала в сфері забезпечення українських студенток необхідними одягом і коштами, які переважно отримували від Чесько-українського комітету.

Ключові слова: український жіночий рух, емігранти, допомога, міжвоєнний, Чехословаччина.

Annotation

UKRAINIAN WOMEN IN INTERWAR CZECHOSLOVAKIA: MATERIAL SUPPORT TO THE UKRAINIAN EMIGRANT COMMUNITY

MYSHUSTA Anasnasiia - Candidate of Historical Sciences, Senior Lecturer of the Department of Philosophy, Sociology and History Dnipro State Agrarian and Economic University

The purpose of the study is to reveal the issue of providing material assistance to the Ukrainian emigrant community by Ukrainian women's organizations in Czechoslovakia in the interwar period. Research methodology. The principles of historicism, objectivity, and systematic research have been used in the study of the activities of Ukrainian emigrant women in interwar Czechoslovakia. The general scientific (historical, logical, biographical) and specialhistorical (historical-genetic, historical-comparative, historical-typological problem-chronological) methods have been used. Scientific novelty is that for the first time material support to the activities of Ukrainian women's organizations in interwar Czechoslovakia (1921-1938) has been systematically covered. Conclusions. This article is focused on Ukrainian women's organizations, which supported members of the immigrant community primarily materially, namely the activities of the section of assistance to women and children at the Ukrainian Public Committee, the Ukrainian Women's Union, and the Ukrainian Female Student Community. The section for assistance to women and children at the Ukrainian Public Committee registered children and women in Prague who needed comprehensive assistance (1922-1923); fundraising for children who were staying with their parents in Polish and Czechoslovak internment camps was held repeatedly; the transfer of these children to schools in Czechoslovakia was organized; a sewing workshop, which employed Ukrainian women, was created; financial aid to emigrants was given if that was possible. The Ukrainian Women's Union held charity evenings in Prague to raise funds for public, military, and cultural figures who were in exile; with the support of the Masaryk League against tuberculosis, the provision of free medical care to Ukrainian emigrants was initiated; in 1933, thanks to the grants from the Nansen Committee, its own canteen in Prague was established, which not only provided emigrants with inexpensive and high-quality food but also was a cultural centre. The community of Ukrainian female students worked in the field of providing Ukrainian female students with necessary clothes and funds, which they mainly received from the Czech-Ukrainian Committee.

Key words: Ukrainian women's movement, emigrants, assistance, interwar, Czechoslovakia.

Постановка проблеми

Вивчення діяльності української еміграції міжвоєнного періоду в Чехословаччині (далі - ЧСР) користується певною популярністю серед сучасних дослідників. І це не випадково. Оскільки уряд цієї країни створив найсприятливіші умови для проживання та діяльності біженців з теренів колишньої Російської імперії. Серед розмаїття українських організацій в ЧСР «губляться» відносно невеликі союзи, гуртки, секції, громади, які своєю копіткою щоденною працею полегшували життя новоприбулим українцям та їх родинам, займалися громадською, культурницькою, освітньою роботою. Мова йде про українські жіночі організації. Українки на волонтерських засадах включалися у процес адаптації своїх співвітчизників до нових для них умов, опікуючись різними повсякденними аспектами життя. Спектр їхньої діяльності охоплював моменти від допомоги в пошуку житла, забезпечення найнеобхіднішим одягом, взуттям, продуктами, влаштовуванням дітей у школи та притулки, клопотання про надання стипендій до створення культурницьких осередків для українських емігрантів. У зв'язку із зовнішньою агресією сусідньої держави за останні сім років питання внутрішньої еміграції в Україні набуло неабиякої актуальності. Забезпечення внутрішньо переміщених осіб найнеобхіднішими речами, помешканням, новою роботою дає нам привід звернутися до вже виробленого алгоритму дій у подібних ситуаціях. Відзначимо, що варто також тримати у полі зору питання зовнішньої еміграції та збереження при цьому українцями своєї ідентичності за межами батьківщини. Цьому сприяють різні українські спільноти за кордоном, які вибудовують свою діяльність на досвіді своїх попередників.

Аналіз джерел та останні дослідження

Наше дослідження ґрунтується переважно на архівних джерелах, які зосередженні у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України та Центральному державному архіві зарубіжної україніки. Основний масив інформації про діяльність українських жіночих організацій у ЧСР зосереджений саме у цих установах і представлений статутами, протоколами засідань, звітами про проведену роботу цих організацій, також змістовним джерелом є щоденники, спогади представниць української еміграції, їх епістолярна спадщина, оповідні матеріали періодики того часу.

Заявлена тема не була окремим предметом вивчення, хоча деяких її сюжетів торкалися такі дослідники: М. Богачеська-Хомяк (Богачеська-Хомяк, 2018), В. Піскун (Піскун, 2006), О. Джус (Джус, 2002), О. Вагіна (Вагіна, 2010), М. Бойчук, Р. Лякіна, (Бойчук, Лякіна, 2009), Л. Божук (Божук, 2014), А. Мишуста (Мишуста, 2016) та ін.

Мета статті

Спираючись на наявну джерельну базу, дослідити та висвітлити процес надання матеріальної допомоги українській емігрантській спільноті українками-емігрантками Чехословаччини у міжвоєнний період.

Виклад основного матеріалу

Хронологічні рамки дослідження: 1921 р. - березень 1939 р. Нижня межа визначається виникненням першої української жіночої організації в ЧСР, а верхня - припиненням діяльності Української жіночої національної ради й окупація Німеччиною Чехословаччини, що призвело до фактичної ліквідації Чехословацької республіки як держави.

У зазначений період у Чехословаччині діяло шість українських жіночих організацій: секція допомоги жінкам і дітям при Українському громадському комітеті (далі - УГК), Громада українських студенток (далі - ГУС), Український жіночий союз у Празі (далі - УЖС), Союз українок-християнок у Подєбрадах, празька філія Української жіночої національної ради, Гурток старших пластунок «Україна».

Склад українських жіночих організацій не був сталим і постійно змінювався, оскільки доводилося часто змінювати місце проживання та/або не було можливості робити членські внески. Не зважаючи на це, з активних громадських діячок сформувався кістяк українського жіночого руху в ЧСР. На нашу думку, до них слід віднести: Софію Русову, Зінаїду Мирну, Христину Кононенко, Ганну Чикаленко-Келлер, Ольгу Галаган, Ганну Григорієву, Євгенію Лоську, Маргариту Іваненко, Марію Фуртак, Михайлину Войтович та ін. (Мишуста, 2016, с. 105).

У даній розвідці наша увага зосереджена, на тих організаціях, які допомагали у пошуці роботи, забезпечували житлом, асигнували невеликі суми для побутових потреб та/або навчання, направляли хворих на лікування та реабілітацію, проводили дитячі свята, надавали необхідний одяг і взуття, влаштовували дітей і молодь до українських та/або чехословацьких освітніх закладів тощо. А саме на діяльності секції допомоги жінкам і дітям при УГК, Українському жіночому союзі та Громаді українських студенток.

Джерела фінансування вищевказаних організацій були різними. Наприклад, секція допомоги жінкам і дітям при УГК отримувала фінансову й матеріальну підтримку в рамках «російської допомогової акції»; Український жіночий союз у Празі, Громада українських студенток самостійно забезпечували своє фінансування (членські внески, проведення концертів, лотерей, благодійні внески тощо). Відзначимо, що жіночі організації, як і більшість емігрантських спілок, завжди відчували потребу в коштах. Незважаючи на фінансові труднощі, українки надавали матеріальну допомогу своїм співвітчизникам.

Матеріальний стан українських емігрантів, які прибували до ЧСР та проживали в республіці зазвичай був незадовільний. Люди потребували найнеобхіднішого: харчування, помешкання, одягу, взуття, медичної допомоги. Необхідно було створити центр надання первинної допомоги для новоприбулих та для підтримки українців, які вже перебували в Чехословаччині. За сприяння уряду республіки було створено Український громадський комітет, який взяв на себе функції надання матеріальної підтримки для українських емігрантів.

При УГК працювала секція допомоги жінкам і дітям, представниці якої зосередили свою роботу на наданні матеріальної підтримки українським жінкам та дітям, які знаходились у ЧСР.

У 1922 р. в Подєбрадах була заснована Українська господарська академія, де продовжували своє навчання українці, які емігрували до ЧСР. Після Праги Подєбради стали другим містом за кількістю представників української еміграції. Для підвищення ефективності роботи секція допомоги жінкам і дітям при УГК, розділилась на дві робочі групи: празьку й подєбрадську. Празьку групу очолювала Ольга Галаган, подєбрадську - Софія Русова (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 1).

Для того, щоб визначити об'єми матеріальної допомоги українським дітям, необхідно було провести їх реєстрацію. Слід зауважити, що празькій групі спочатку не вдавалося провести відносно точний облік дітей, оскільки в самій Празі їх було небагато. До того ж, батьки віддавали своїх дітей навчатися до чехословацьких шкіл та притулків, що ускладнювало процес зібрання відомостей про них.

Незважаючи на це, наприкінці 1922 р. у Празі було зареєстровано 58 дітей віком до 5 років та 37 дітей, вік яких перевищував 5 років (всього 95). Паралельно з цим була зібрана інформація про кількісний склад українського жіноцтва в Празі та на її околицях. Відповідно до неї 222 українки потребували матеріальної допомоги. Наприкінці 1923 р. було зареєстровано 67 дітей різного віку, а також 29 дітей-сиріт, яких перевели до української пластунської школи з табору для інтернованих у Каліші (Польща) (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 90, арк. 29).

Актив празької групи провів роботу щодо збору пожертвувань на допомогу голодуючим дітям в Україні та сухотним українцям, які були інтерновані в польських таборах. Так, восени 1922 р. організаційний комітет секції допомоги жінкам і дітям видав чеською мовою оповідання українського письменника М. Левицького «Петрусів сон». Це видання було успішно реалізоване, а отримані кошти, направлені для голодуючих дітей України (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 90, арк. 5зв.).

Подєбрадська група жіночої секції теж працювала з українським жіноцтвом, яке опинилося в еміграції. Під егідою комісії допомоги при УГК була створена швацька майстерня, до якої влаштовували працювати українських емігранток. Вони забезпечували недорогою білизною студентів Подєбрад.

Членкині секції надавали допомогу жінкам і дітям, які знаходилися в таборах для інтернованих армій Української Народної Республіки та Української Галицької армії в Польщі та Чехословаччині. Найгірші умови проживання були в польських таборах для інтернованих. Тому батьки діти, яких перебували разом із ними в польському таборі для інтернованих Щипіорно, звернулись до С. Русової з проханням клопотати перед УГК про переведення їхніх дітей до шкіл ЧСР. Вони наголошували на тому, що місцевий інтернат, в якому перебувають їхні діти, «довів до жахливого морального і матеріального стану наші сім'ї», самі таборяни не мали можливості організувати школу для своїх дітей через відсутність коштів та вчителів. До листа-прохання був доданий список з 14 дітей (12 дівчат і 2 хлопці), в якому було зазначено вік дітей та рівень їхньої освіти. Всі діти були розміщенні в переходовій станиці при УКГ, а потім влаштовані до українських шкіл у ЧСР (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 29).

У чехословацьких таборах для інтернованих перебували діти-сироти, які не мали рідних, тому ними опікувалася українська громада в ЧСР. Так, у грудні 1923 р. за сприяння Чехословацького Червоного Хреста секція допомоги жінкам і дітям організувала вивезення до Праги 29 дітей-сиріт разом з двома виховательками, які перебували в Калішському таборі для інтернованих.

До цієї секції часто звертались жінки через складне матеріальне становище, як правило, маючи на руках маленьких дітей, вони не могли влаштуватися на роботу. В таких випадках комісія виділяла невелику матеріальну допомогу, розмір якої коливався від 20 до 200 крон. За весь період існування секції така допомога надавалася 46 раз (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 4).

Наприклад, 23 січня 1924 р. 200 крон отримала студентка Раєвич у зв'язку з народженням дитини; 13 лютого того ж року 150 крон виділено студентці Шляхтиченко через хворобу дитини; 12 квітня 20 крон для своєї семимісячної дитини отримала Параска Попович (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 10зв., 12, 14зв.). Інколи через відсутність вільних коштів допомога надавалася одягом, білизною, взуттям, тканиною для пошиття білизни та пелюшок. Цією ділянкою роботи займалась Г. Григорієва.

До секції нерідко зверталися жінки, яким ніде було жити. Представниці комісії, як правило, підшукували для них тимчасове житло. За ініціативою жіноцтва УГК для українських студентів/ок інколи виділялися кошти на харчування, оскільки серед студентської молоді мали місце випадки втрати свідомості через недоїдання. У протоколі засідань жіночої секції від 18 грудня 1923 р. зазначено, що студентка Ольга Чайківська: «... знепритомніла в Українській хаті від недоїдання» (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 333, арк. 28).

Цікавими є згадки у протоколах секції про В. Маруняка (1913-1997), відомого публіциста та історика української діаспори. У 1924 р. він разом з матір'ю емігрував до Чехословаччини, оселившись у передмісті Праги. Його мати, К. Маруняк, у травні 1924 р. звернулася до жіночої секції при УГК з проханням допомогти сину вступити до української школи в ЧСР. Зрештою, за сприяння Г. Григорієвої хлопця прийняли в інтернат Української реальної гімназії, де він здобув початкову освіту (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 17, 18зв.).

У свою чергу жіноча секція УГК нерідко сама зверталася по матеріальну підтримку до Чехословацького Червоного Хреста, співробітники якого зазвичай задовольняли такі прохання. Зокрема, у такий спосіб Червоний Хрест допомагав отримувати грошову допомогу для дітей студентів/ок, а також сприяв організації зібрання коштів для хворих на туберкульоз.

Слід підкреслити, що через поступове згортання «російської допомогової акції», починаючи з 1924 р., спостерігалося зниження активності в цій сфері діяльності членкинь жіночої секції при УГК.

Ще однією організацією, яка займалася допомоговою, культурною та освітньою роботою серед української еміграції в ЧСР, був Український жіночий союз у Празі.

На початку своєї діяльності членкині союзу проводили благодійні вечори, де збирали кошти на користь громадських, військових та культурних діячок, які перебували в еміграції (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 1, спр. 1, арк. 1-1зв.).

11 грудня 1923 р. був проведений благодійний концерт з метою матеріальної підтримки громадської діячки Л. Старицької-Черняхівської. За результатами акції їй надіслали 10 доларів США. У грудні 1924 р. грошову допомогу виділили письменниці М. Грінченко, яка перебувала в скрутному матеріальному становищі.

Членкині УЖС взяли на себе організацію матеріальної допомоги для лікарки армії УНР Христини Сушко, у зв'язку з чим підготували й розіслали відповідне звернення до українців у ЧСР. За ініціативою Союзу був створений комітет допомоги, до складу якого увійшли генерал-полковник Армії УНР М. Омельянович-Павленко, полковники Армії УНР К. Цуркан та О. Шаповал, а також членкині Союзу В. Багацька, М. Омельченко.

Завдяки активній діяльності цього комітету для хворої Х. Сушко вдалося зібрати необхідну суму (близько 15 тис. крон) для продовження лікування. Як результат - Х. Сушко «стала на ноги» (вона була паралізована), переїхала з Італії до ЧСР, де закінчила курс реабілітації. У своєму листі-подяці до УЖС лікарка клопотала про виділення їй матеріальної допомоги, оскільки з нею проживало двоє малолітніх дітей. Союз по можливості виділяв Х. Сушко невеликі суми (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 1, спр. 2, арк. 20-20зв., 79). Крім УЖС, матеріальна допомога Х. Сушко надавалася секцією допомоги жінкам і дітям при Українському громадському комітеті (ЦДАВО України, ф. 3801, оп. 1, спр. 523, арк. 18).

У період з 13 червня 1923 р. по 1 січня 1925 р. представницями УЖС на потреби дітей емігрантів та сиріт було зібрано 2 тис. крон. Не зважаючи на обсяги проведеної роботи, у порівнянні з кількістю українських емігрантів та їх дітей, які перебували у скрутному матеріальному становищі, ця сума була незначною (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 1, спр. 1, арк. 1зв.).

При Жіночому союзі під керівництвом М. Яреми діяв «Комітет допомоги хворим стрільцям». Жінки відвідували солдатів Української Галицької армії та українське студентство у лікарнях, серед яких чимало хворіли на туберкульоз. Під час різдвяних та великодніх свят членкині УЖС намагалися виділяти кожному солдату невелику суму грошей.

У липні 1924 р. «Комітет допомоги хворим стрільцям» відокремився від УЖС і став самостійною організацією - Українською секцією Масарикової ліги боротьби з туберкульозом. Нагадаємо, що з метою підтримання здоров'я біженців і запобігання розповсюдження серед них туберкульозу, в Чехословаччині була створена Масарикова ліга боротьби з туберкульозом, при якій працювали національні секції.

На утримання Української секції Масарикова ліга виділяла по 12 тис. крон щорічно, крім цього секція влаштовувала благодійні концерти, вечірки, на яких збирала пожертви для своїх підопічних (ЦДАВО України, ф. 4006, оп. 1, спр. 5, арк. 113).

За ініціативою Української секції, УЖС і за фінансової підтримки Масарикової ліги проти туберкульозу започатковано надання безкоштовної медичної допомоги українським емігрантам. Було створено медичну консультацію, в якій працювали лікар (М. Кметь) та медсестра (М. Войтович). Вони проводили огляди та назначали лікування. За приписом лікаря хворі отримували 25 крон на молоко, а медсестра видавала направлення до Чехословацького Червоного Хреста для одержання необхідного одягу і взуття. Своєрідним святом для хворих було отримання какао або шоколаду (ЦДАВО України, ф. 4006, оп. 1, спр. 5, арк. 18). Крім того, лікар М. Кметь регулярно проводив огляди та щеплення дітям в Українському дитячому притулку, коли він ще перебував у Горних Черношицях.

Найчастіше УЖС допомагав Українській секції ліги в повсякденних, побутових справах, як, приміром, надання харчів та напоїв для благодійних вечірок, концертів, які проводила Масарикова ліга.

Збереглися документи, які підтверджують співпрацю Української секції ліги з Громадою українських студенток. Наприклад, такі членкині ГУС як В. Радченко, С. Данькевич, Н. Шеманська звертались до секції за грошовою допомогою та з проханням відправити їх на лікування в санаторії, клопотали про матеріальну підтримку для інших учасниць Громади. Як правило, такі прохання задовольнялись (ЦДАВО України, ф. 4006, оп. 1, спр. 3, арк. 5-21). емігрантський допомога жіночий чехословаччина

Український жіночий союз надавав допомогу товариству «Жіноча самопоміч», яке було засновано в березні 1922 р. у Йозефові. Завдяки матеріальній підтримці УЖС у таборі виготовляли українські вишиванки, які потім реалізовувались у ЧСР та поза її межами, що давало можливість заробити хоча б невеликі кошти на потреби українського жіноцтва в Йозефові (Купцов, Срібняк, 2001, с. 39).

Нерідко по допомогу для дітей зверталися батьки, які разом з дітьми перебували у таборах. Ось типовий приклад заяви інтернованого вояка армії УГА В. Пучитського: «Прошу про виділення тимчасової допомоги для моєї дитини Віри, яка з 24 квітня 1924 р. перебуває зі мною в еміграції у таборі в Йозефові». В. Пучитський отримав від Союзу 100 крон, дві сорочки, дві сукні, спідницю та білизну для дочки (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 2, спр. 2, арк. 49). Варто зазначити, що члени УЖС нерідко надавали допомогу таборянам, не чекаючи особистих звернень.

Український жіночий союз тісно співпрацював із секцією допомоги жінкам і дітям при УГК. Використовуючи налагоджені зв'язки з Чехословацьким Червоним Хрестом, українських дітей під час канікул відправляли в чехословацькі сім'ї, де вони могли поправити своє здоров'я.

УЖС і УГК спільно організовували проведення різдвяних і великодніх свят, під час яких українські діти отримували одяг, білизну, панчохи, а що важливіше - перебували у рідному для них середовищі.

Не дивлячись на те, що членкині УЖС постійно проводили благодійні заходи по збору коштів, вони не могли забезпечити всіх, хто потребував матеріальної підтримки. Тому було вирішено надати можливість жінкам самостійно заробляти гроші.

У 1924 р. членкині Українського жіночого союзу в Празі відкрили швацьку майстерню, але її роботу вдалося налагодити не відразу. Незважаючи на те, що більшість жінок шукали роботу, не всі погоджувалися працювати в майстерні, оскільки робота була досить копіткою і полягала у пошитті та латанні білизни, виготовленні сорочок та вишиванок на замовлення. Як звітувала М. Іваненко про роботу швацької майстерні на загальних зборах Управи 24 березня 1924 р., «... праця є, тільки мало працівниць» (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 2, спр. 2, арк. 227зв.).

Співпраця з українським кооперативом «Самопоміч» дала змогу отримувати нові замовлення на вироби майстерні. Консультанткою з виготовлення українських вишиванок була Катерина Антонович. Згодом Союз разом із кооперативом організовували виставки-продажі українських виробів. Тобто, і швацька майстерня, і кооператив мали прибуток. До того ж, через реалізацію українських виробів відбувалася популяризація української культури в ЧСР (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 2, спр. 2, арк. 194, 197).

У 1933 р. завдяки дотаціям Нансенівського комітету, який діяв при Лізі націй, членкині УЖС створили в Празі власну їдальню (ЦДАВО України, ф. 3830, оп. 1, спр. 59, арк. 9).

Цінність цього закладу полягала в тому, що він виконував передусім громадські функції, став своєрідним осередком для українців з Праги та її околиць. Тут проводились благодійні акції, діяв створений пункт прийому старих або непотрібних речей, одягу, взуття, білизни, які потім передавали незаможним українським емігрантам. Часто таку допомогу отримував Український дитячий притулок, Українська реальна гімназія у Ржевницях. Крім того, українки формували посилки з гуманітарною допомогою, які за кошт Союзу пересилали в Підкарпатську Україну. Всього за 1933-1937 рр. було відправлено 150 посилок. У повідомленні УЖС про створення їдальні зазначалося, що «. такі посилки мають важливе значення, часто лише вони дають можливість підкарпатській дитині ходити до школи.», тобто дітей забезпечували одягом та взуттям, в якому вони могли відвідувати школу (ЦДАВО України, ф. 3993, оп. 1, спр. 5, арк. 1).

Збирати одяг і взуття для дітей українських емігрантів УЖС допомагав Гурток старших пластунок «Україна». Н. Козицька у листі до О. Сірополко зазначала, що пластунки приймають у дар речі та книги від своїх знайомих і відправляють посилки на Закарпаття від імені Українського жіночого союзу, «щоб не розділяти акції» (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 1041, арк. 58). Спільні дії двох організацій створювали відчуття єдності українців на чужині, які залишивши власні амбіції, працювали заради однієї справи.

І все ж головною метою створення їдальні було забезпечення українських емігрантів якісним, недорогим харчуванням. Попри те, що обіди були платними, Союз час від часу проводив благодійні акції, зокрема, з надання безкоштовного харчування та продажу обідів за заниженими цінами для українського студентства. За чотири з половиною роки роботи їдальні таких обідів видали більше трьох тисяч (ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 73, арк. 89зв.).

Громада українських студенток цілеспрямовано та плідно працювала в сфері забезпечення українських студенток необхідними одягом та коштами. Справу постачання студенткам одягу взяла на себе, Марія Селянська, яка займалася цим питанням ще з жовтня 1922 р. у відповідній секції Української академічної громади. Пізніше, навесні 1923 р. до М. Селянської приєдналися С. Парфанович, О. Чижович та Н. Паркова, які отримували необхідні студенткам речі в Чесько-українському комітеті.

На жаль, у процесі отримання речей іноді виникали певні труднощі, які створювали члени своїх же, українських, організацій. Наприклад, відповідальний за видачу одягу в Чесько-українському комітеті пан Хровст, кілька місяців уникав видачі купонів на тканину Громаді українських студенток, хоча повинен був надати їм готовий одяг. Серед причин вказував складні фінансові обставини, пов'язані з такою видачею, Хровст інколи посилався на невдоволеність російських студентів/ок, які вже отримали готовий одяг.

Нарешті, наприкінці червня 1923 р. купони на 125 крон для придбання тканини були видані всім студенткам-українкам, окрім тих, що мали академічну заборгованість. Завдяки зусиллям членів Громади на початку літа та наприкінці осені того ж року студентки отримали по 50 крон на придбання капелюшків (ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 330, арк. 53зв.-54). Всі ці речі Громада змогла отримати, дякуючи особистим зусиллям М. Селянської.

Студентки, яким необхідна була допомога, подавали інформацію про свій матеріальний стан у вигляді анкети. З травня 1923 р. ці анкети збирала виключно Громада, стимулюючи тим самим студенток вступати до її складу. Згідно з даними поданих анкет, студенток зараховували до однієї з чотирьох категорій допомоги: І категорія - 520 крон на місяць та допомога одягом; ІІ категорія - 520 крон на місяць без допомоги одягом; ІІІ категорія - 495 крон на місяць без допомоги одягом; IV категорія - 350 крон на місяць без допомоги одягом. Перша категорія - це повне забезпечення, а інші три отримали неофіційну назву - «неповнодопомоговці».

Починаючи з листопада 1921 р. у Празі діяв Чесько-український комітет допомоги українській молоді, який з січня 1922 р. отримував з державного фонду ЧСР щомісячні субвенції для виплат українському студентству. Обов'язковою умовою для отримання виплат було навчання, причому спочатку допомога надавалась шляхом забезпечення їх продуктами, житлом, одягом, підручниками тощо.

Членкині ГУС Н. Паркова та М. Селянська були направлені на роботу до підкомісії Чесько-українського комітету, що розглядала матеріальний стан студенток, які потребували допомоги. Оскільки більшості студенток надавалась лише третя категорія, то вони піклувалися про підвищення цієї категорії. Н. Паркова та М. Селянська зверталися до Комітету з офіційними заявами від загальних зборів ГУС з проханням надати ширшу допомогу. Саме у такий спосіб, багато студенток-українок змогли отримувати допомогу по першій категорії, що значно полегшувало їхнє життя.

Наприкінці навчального півріччя членкині Громади мали можливість звернутися до Чесько-українського комітету із заявою про отримання додаткової допомоги для студенток ІІ-IV категорій, яка видавалася у вигляді найнеобхіднішого одягу. Таку допомогу складніше було отримати тим студенткам, які мали академічну заборгованість. Спільна робота Громади українських студенток і Чесько-українського комітету завершилась у 1924 р. з ініціативи останнього.

Допомога Громади не обмежувалася лише студентками Праги, про що, зокрема, свідчить заява І. Крохмалюк, яка навчалась у Данцигу (сучасне місто Гданськ, Польща - А. М.). Вона звернулась до Центрального союзу українського студентства за матеріальною допомогою для продовження навчання, але їй відмовили, посилаючись на те, що вони «в першу чергу надають допомогу військовим, а в останню - жінкам». Пріоритет надавався також особам, що звертались через організації, а не особисто. Громада ж вислала І. Крохмалюк 50 крон, а також доручила пані Чижевській оформити звернення від організації для того, щоб І. Крохмалюк отримала таки допомогу від ЦеСУСу (ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 330, арк. 62зв.).

Навесні 1923 р. Громада налагодила співпрацю з представницями Європейського допомогового студентського фонду (European Student Relief Fond), а саме з місс Квель та місс Стрітт. Фонд передав Громаді одяг, зібраний у різних країнах Європи. Його розподіляли між студентками-українками, які навчалися в Празі, незважаючи на те, чи були вони членами ГУС чи ні (ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 330, арк. 51зв.). Матеріальну допомогу, а також картки на обіди та вечері, проїзні квитки на трамваї з Європейського фонду отримали 24 студентки.

У травні 1923 р. Стрітт звернулась до Громади з пропозицією розробити план створення гуртожитку для українських студенток. Приміщення для гуртожитку місс Стрітт наймала за власний рахунок, а студентки сплачували тільки невелику, посильну для них плату (ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 330, арк. 28).

Висновки

Кожна з українських жіночих організацій у міжвоєнній Чехословаччині мала декілька напрямів роботи (культурний, освітній, міжнародний тощо) і одним з ключових був надання матеріальної допомоги.

Представниці зазначених організацій проводили благодійні вечори, де збирали кошти для дітей емігрантів та громадських, військових, культурних діячок, які потребували допомоги; створювали робочі місця та комфортний простір перебування українців; опікувалися організацією медичної допомоги; надавали грошову допомогу студентству.

Надання жіночими організаціями матеріальної допомоги представникам української емігрантської спільноти полегшувало їхнє побутове життя, хоча й не могло задовольнити всіх потреб. Тож єдність дій, усвідомлення важливості своєї праці на користь інших дає змогу людині жити й розвиватися в різних історичних умовах.

Список використаних джерел і літератури

1. Антонович, К. (1973) З моїх споминів, (5). Вінніпег, 204 с.

2. Богачевська-Хомяк, М. (2018). Білим по білому: жінки в громадському житті України. 1884-1939. Львів: Український католицький університет, 520 с. - 20 іл.

3. Божук, Л. (2014). Українські жіночі організації в контексті розвитку громадянського суспільства Чехословаччини у міжвоєнний період. Вплив Першої Чехословацької Республіки на розвиток демократії в Центральній і Східній Європі: матеріали чеськоукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 2 лист. 2013 р. Київ: НАУ 56-64.

4. Бойчук, М. П., Лякіна, Р. М. (2009). Українські лікарі закордоном (Польща 1920-1924, Чехословаччина 1922-1940 рр.). Київ: Медінформ, 190 с.

5. Вагіна, О. М. (2010). Діяльність українських початкових і середніх шкіл в еміграції на території європейських країн: 1915 - 1945 рр. Культурологічний вісник: Науковотеоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини, 25, 20-26.

6. Джус, О. В. (2002). Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ: Плай, 260 с.

7. Купцов, А. А. & Срібняк, І. В. (2001). Інтерновані вояки УГА у таборах Чехословаччини (1919 - 1923 рр.). Київ: КДЛУ 59 с.

8. Мишуста, А. (2016). Українські жіночі організації в Чехословаччині (1921 -- 1939 рр.). Українська жінка у національному та глобальному просторі: історія, сучасність, майбутнє: збірник матеріалів І Міжнародного наукового форуму (24-25 листопада 2016 р.). Дрогобич: «Трек ЛТД», 105-107.

9. Наріжний, С. (1942). Українська еміграція: культурна спадщина української еміграції між двома світовими війнами, (1). Прага, 366 с.

10. Наріжний, С. (1999). Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939, (2). Київ, 272 с.

11. Піскун, В. (2006). Політичний вибір української еміграції (20-ті рр. ХХ ст.): монографія. Київ: МП «Леся»; Нью-Йорк, 671 с.; іл.

12. Русова, С. (2004). Мемуари. Щоденник. Київ: Поліграфкнига, 544 с.

13. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України

15. Центральний державний архів зарубіжної україніки

References

1. Antonovych, K. (1973). Z moikh spomyniv [From my memories], (5). Vinnipeh, 204 s. [in Ukrainian].

2. Bohachevska-Khomiak, M. (2018). Bilym po bilomu: zhinky v hromadskomu zhytti Ukrainy. 1884 - 1939. [Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884-1939]. Lviv: Ukrainskyi katolytskyi universytet, 520 s. - 20 il. [in Ukrainian].

3. Bozhuk, L. (2014). Ukrainski zhinochi orhanizatsii v konteksti rozvytku hromadianskoho suspilstva Chekhoslovachchyny u mizhvoiennyi period [Ukrainian women's organizations in the context of the development of civil society in Czechoslovakia in the interwar period]. Vplyv Pershoi Chekhoslovatskoi Respubliky na rozvytok demokratii v Tsentralnii i Skhidnii Yevropi: materialy Chesko-ukr. nauk.-prakt. konf., Kyiv, 2 lyst. 2013 r. Kyiv: NAU, 56-64. [in Ukrainian].

4. Boichuk, M. P., Liakina, R. M. (2009). Ukrainski likari zakordonom (Polshcha 19201924, Chekhoslovachchyna 1922-1940 rr.) [Ukrainian doctors abroad (Poland 1920-1924, Czechoslovakia 1922 - 1940)]. Kyiv: Medinform, 190 s. [in Ukrainian].

5. Vahina, O. M. (2010). Diialnist ukrainskykh pochatkovykh i serednikh shkil v emihratsii na terytorii yevropeiskykh krain: 1915 - 1945 rr. [Activities of Ukrainian primary and secondary schools in exile in European countries: 1915 - 1945]. Kulturolohichnyi visnyk: Naukovoteoretychnyi shchorichnykNyzhnoiNaddniprianshchyny, (25), 20-26. [in Ukrainian].

6. Dzhus, O. V. (2002). Tvorcha spadshchyna Sofii Rusovoi periodu emihratsii. [Creative heritage of Sofia Rusova during the emigration period]. Ivano-Frankivsk: Plai, 260 s. [in Ukrainian].

7. Kuptsov, A. A. & Sribniak, I. V. (2001). Internovani voiaky UHA u taborakh Chekhoslovachchyny (1919-1923 rr.). [Interned soldiers of the Ukrainian Galician Army in the camps of Czechoslovakia]. Kyiv: KDLU, 59 s. [in Ukrainian].

8. Myshusta, A. (2016). Ukrainski zhinochi orhanizatsii v Chekhoslovachchyni (19211939 rr.). [Ukrainian women's organizations in Czechoslovakia (1921 - 1939)]. Ukrainska zhinka u natsionalnomu ta hlobalnomu prostori: istoriia, suchasnist, maibutnie: zbirnyk materialiv I Mizhnarodnoho naukovoho forumu (24-25 lystopada 2016 r.). Drohobych: «Trek LTD», 105-107. [in Ukrainian].

9. Narizhnyi, S. (1942). Ukrainska emihratsiia: kulturna spadshchyna ukrainskoi emihratsii mizh dvoma svitovymy viinamy [Ukrainian emigration: the cultural heritage of Ukrainian emigration between the two world wars], (1). Praha, 366 s. [in Ukrainian].

10. Narizhnyi, S. (1999) Ukrainska emihratsiia. Kulturna pratsia ukrainskoi emihratsii 19191939 [Ukrainian emigration: the cultural heritage of Ukrainian emigration between the two world wars], (2). Kyiv, 272 s. [in Ukrainian].

11. Piskun, V. (2006). Politychnyi vybir ukrainskoi emihratsii (20-ti rr. ХХ st.) [Political choice of Ukrainian emigration (1920s)]: monohrafiia. Kyiv: MP «Lesia»; Niu-York, 671 s.; il. [in Ukrainian].

12. Rusova, S. (2004). Memuary. Shchodennyk [Memoirs. Diary].Kyiv: Polihrafknyha, 544 s. [in Ukrainian].

13. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine]. [in Ukrainian].

14. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine]. [in Ukrainian].

15. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv zarubizhnoi ukrainiky [Central State Archives of Foreign Archival Ucrainica]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru