Державна політика в галузі медичної допомоги та її втілення на теренах Київщини наприкінці ХVІІІ – на початку 60-х років ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика в галузі медичної допомоги та її втілення на теренах Київщини наприкінці ХVІІІ - на початку 60-х років ХІХ ст.

Тетяна Морей

У статті здійснено комплексний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців та архівних матеріалів для дослідження недостатньо вивчених питань нормативно-правового регулювання охорони здоров'я даного періоду.

State policy in the field of medical care and its implementation on the territory of the Kyiv region at the end of the XVIII and early 1960s of ХІХ century

Morei T.

The article analyzes the normative and legal principles of medical assistance to the population of the Kiev guberniya at the end of the 18th and early 1960s of the nineteenth century. The article is concerned with the government work which were provided medical service in the Kiev province territory in the first half of the nineteenth century. Medicine in the Ukrainian lands was governed mostly by imperial laws; was made the analysis of the relevant legal acts, which are confirm the provision of healthcare to the certain population categories at the state expenses.

The aim of this paper is a comprehensive analysis of national and foreign scientists' works, to study the understudied issues of legal health regulations.

Key words: Kiev province, legislative base, medical aid, medical regulations.

Серед актуальних питань сьогодення є невідкладне проведення реформ в системі охорони здоров'я. У цьому контексті особливо важливим є використання історичного досвіду в організації ефективної системи медичного обслуговування населення.

Мета статті полягає у тому, щоб на основі опрацьованого матеріалу визначити особливості формування державної політики у галузі медичної допомоги та її втілення на теренах Київщини наприкінці ХУШ - на початку ХІХ ст.

Вивченню нормативно-правових аспектів медичної допомоги населенню присвячено наукові доробки А. Гринзовського, В. Орленко, О. Ціборовського, В. Сороки [2, 4, 20].

Нормативно-правові акти, що стосувалися медичного обслуговування, входили до кодифікованих законів, зокрема, «Полного собрания законов Российской империи» в 45-ти томах, в якому були зібрані закони, видані в Росії, починаючи з 1649 р., і «Свод законов Российской империи» в 15 томах, який включав тільки закони, які діяли на той час. Період кінця ХУШ - початку 60-х рр. ХІХ ст. в літературі здебільшого характеризується низьким рівнем соціального забезпечення та охорони здоров'я населення. З 1797 р. у Російській імперії розпочалася медична реформа, почало функціонувати три організаційно-правові рівні охорони здоров'я: на місцях діяли повітові та міські лікарі - І інстанція; лікарські управи - ІІ інстанція; вища (ІІІ інстанція) - Медична рада, що інспектувала лікарські управи. Також, вже працювали прикази громадського опікування, створені ще в 1775 р. До складу приказів входив губернатор, який був головою, і виборні представники дворянського, купецького і селянського станів. За задумом уряду, прикази громадського опікування повинні були виконувати функції державних і громадських закладів і стати універсальними. Медична реформа 1797 р. передбачала заснування в губернських містах лікарської управи, до якої входили інспектор або штадт-фізик, оператор і акушер, які мали звання доктора або штаб-лікаря. Визначався штат цивільних і військових лікарів та їх фінансування. В інструкції 1797 р. був описаний склад, функції та обов'язки членів лікарської управи. Окремі параграфи присвячені регулюванню питань судової медицини, зокрема, розписаний порядок огляду тіл померлих, їх розтину та визначення причин смерті [6, с.287-290]. Описано обов'язки лікарів, порядок прийняття та звільнення їх з роботи, матеріальне забезпечення. В указі врегульовано діяльність аптек, яка була законодавчо закріплена інструкцією від 20 жовтня 1796 р. У доповіді Медичної колегії представлена книга штатів медичних службовців губерній Російської імперії, в тому числі і Київської [6, с.287-296].

Законодавча база, що стосувалася охорони здоров'я, формувалася повільно. Її ревізія тривала 4 роки - з квітня 1828 по травень 1832 р. [15, с.153]. У 1832 р. було затверджено Звід законів Російської імперії. Всі подальші зміни вносилися до продовження Зводу. Також випускалися нові п'ятнадцятитомні видання в 1842 р. та 1857 р. Крім того, окремі томи перевидавалися з доповненнями і зауваженнями. Наприклад, том ХТТТ з новим Лікарським статутом видавався в 1892 р. і в 1905 р., а в 1915 р. вийшов том з новим «Уставом об общественном призрении». У Повному зібранні законів та Зводі законів Російської імперії була систематизована законодавча база, яка регулювала державну політику у галузі медичної допомоги. Систематизація проводилася не тільки за хронологією, а й за галузевою належністю.

До сьомої книги Зводу законів (томи ХІІІ, ХІУ) увійшли «Уставы благочиния» («благочиние» - юридичний термін, який був введений в російське законодавство і означав заходи безпеки) [1, с.153]. Зводи «Уставов благочиния» (том ХІІІ Зводу законів) вміщували «Свод Учреждений и Уставов об общественном призрении» і «Свод Учреждений и Уставов врачебных по гражданской части». Діяльність медичних установ, які підпорядковувалися приказам громадського опікування, регулювалися нормами Зводу Установ і Статутів про громадське опікування в редакції 1832 р. [9]. Питання правового становища лікарів, аптек, санітарної поліції, судової медицини регулювалися Зводом Установ і Статутом лікарським по цивільній частині [10].

Звід Установ і Статутів про громадське опікування 1832 р. складався із двох книг, в кожній з яких по 4 розділи, які поділялися на глави і підрозділи. До зводу було включено 1436 статей, 981 із яких закріплювала правові основи діяльності установ, які входили до приказів громадського опікування, 454 статті регулювали діяльність установ, які не підпорядковувалися приказам. Розділ І Зводу Установ і Статутів про громадське опікування присвячений нормам, які визначали склад приказу, повноваження, порядок провадження справ, порядок взаємодії з вищестоящими інстанціями, питанням відповідальності і звітності. Згідно з ст. 1 вище управління справами громадського опікування належало Міністерству внутрішніх справ, якому підпорядковувалися всі прикази. У ст.2 йшлося про прикази, які перебували на особливому становищі. До цього переліку Київський приказ не віднесено. Хоча прикази громадського опікування і засновувалися на загальних підставах, але підпорядковувалися особливому управлінню, порядок якого викладений в Розділі IV книги 1 і в Розділі II книги 2 [9, ст. 1141-1256].

Розділ II вміщував норми, які визначали порядок формування капіталів приказу громадського опікування, утримання майна, управління фінансами та їх витратами [9, ст. 195484].

Розділ III регулював діяльність богоугодних закладів, які знаходилися під порядкуванням приказів, в тому числі і лікарні. У главі 2 «Про лікарні» Розділу III виписані положення, які стосувалися управління лікарнями, порядок прийому хворих і плати за лікування.

Лікарні приказів підпорядковувалися Генерал-Штаб-Доктору цивільної частини [8, с.230-231]. Посада Генерал-Штаб-Доктора цивільної медицини була створена відповідно до указу № 25037 від 14 березня 1812 р. До його обов'язків входив нагляд за практичною, судовою і поліцейською медициною. Також було затверджено положення і штат його канцелярії. Генерал-Штаб-Доктору підпорядковувалися губернські лікарські управи, повітові та «вільно практикуючі» лікарі, приватні аптеки і аптеки приказів громадського опікування, госпіталі і міські лікарні, віспові та карантинні комітети. Предметом його занять було зібрання відомостей про кількість хворих та їх захворювання. По цих відомостях складалися відповідні табелі.

За невиконання службових обов'язків лікарями Генерал-Штаб-Доктор давав їм зауваження та догани або нагороджував за сумлінну працю. Він особисто інспектував госпіталі і лікарні, слідкував за порядком, лікуванням та утриманням хворих. Канцелярія Генерал-Штаб-Доктора складалася із Столу начальника, двох помічників, журналіста і чотирьох писарів. Канцелярією управляв помічник. Для особливих справ призначався особливий секретар. Діловодство по канцелярії Генерал-Штаб-Доктора велося за певними формами [18, арк.204-208]. У 1813 р. на службу до Генерал-Штаб-Доктора по цивільній частині було назначено перекладача з окладом 1 тис. руб. на рік.

Місцевий нагляд за лікарнями покладався на губернські лікарські управи [6, с.287-296]. Інспектори управ були зобов'язані декілька разів на рік інспектувати лікарні, перевіряючи не тільки матеріальне забезпечення, а й медичне обслуговування населення.

На лікування в лікарні приказів приймалися бідні і малозабезпечені люди безкоштовно; заможні хворі, селяни, дворові люди за помірну платню, лише тоді, коли були вільні місця [9, ст. 575]. До незаможних хворих відносилися чиновники і канцелярські службовці, які мали утримання менше 300 руб. на рік, відставні нижчі служителі державних відомств; міщани, які не мали нерухомості, місцеві купці, які мали нерухомість, при умові направлення ними на потреби лікарень грошових коштів; люди інших станів, які мали на утриманні велику сім'ю. Про це свідчить циркуляр Медичного департаменту від 30 травня 1831 р. про безкоштовне лікування службовців медичних установ в госпіталях і лікарнях приказів громадського опікування за рахунок медичного відомства [19, арк.25-27].

Окремі параграфи Зводу Установ і Статутів про громадське опікування регулювали діяльність будинків для невиліковно хворих і для лікування психічнохворих [9, ст.575-577; ст.578-586]. На нашу думку, будинки для невиліковно хворих - це прообрази сучасних хосписів, будинків ветеранів, будинків пристарілих. До них приймалися тільки малозабезпечені особи, які утримувалися безкоштовно. Хворі, які мали певний достаток, утримувалися за помірну платню, яку встановлювали відповідно до витрат на лікування і утримання [9, ст.580]. До штату лікарні входили медики, фельдшери, наглядачі та інші службовці. Службові інструкції медичного і обслуговуючого персоналу були викладені в «Положении для управления больницами Приказов Министерства Внутренних Дел» [9, ст.913]. У документі було зазначено, що управління лікарнею здійснював головний лікар, який підпорядковувався приказу громадського опікування.

Друга частина Зводу Статутів благочиння складалася з трьох книг: «Свод Учреждений врачебных» [10, ст.1-302], «Свод Уставов медицинской полиции» [10, ст.303-1023], «Свод Уставов судебной медицины» [10, ст.1024-1201]. Документ вміщував норми, які регулювали розподіл лікарів по містах і повітах, порядок призначення їх на посади, посадові обов'язки, особливі вимоги до «вільно практикуючих» лікарів.

Медичний департамент Міністерства внутрішніх справ щороку видавав календар, в якому зазначалися всі медичні чиновники (службовці та «вільно практикуючі» лікарі). Такий облік допомагав викорінювати незаконну лікарську діяльність.

У виданні 1832 р. Зводу законів Російської імперії у книзі другій вміщено Звід Статутів медичної поліції. У ст. 305 Зводу викладені «общие меры к охранению народного здравия», які «состоят в охранении чистоты воздуха»; в зберіганні життєвих припасів та інших предметів (води, напоїв, посуду для приготування і зберігання харчів); в обмеженні використання отруйних речовин; в похованні померлих за встановленими правилами [10, ст.305]. У документі йшлося і про недопущення повальних хвороб завдяки запровадженню санітарно-протиепідемічних заходів. Зокрема, заборонялося відвідувати установи протягом чотирьох тижнів після одужання, а царського двору - протягом двох місяців. У випадках масових захворювань губернська адміністрація одержувала повідомлення із повітів та міст від місцевої поліції. Таким чином, у цей період санітарно-епідемічні лікарі виконували роль медико-поліцейського нагляду і в меншій мірі безпосередньо боролися з епідеміями. На думку В. Орленко необхідність забезпечення принаймні мінімального рівня санітарного та епідемічного благополуччя населення обумовило прийняття на державному рівні законодавчих актів, в яких містилися медичні вимоги до продукції, виду діяльності. Це призвело до видання «Карантинного статуту» - збірки діючих нормативно-правових актів санітарної охорони території та «Статуту медичної поліції» - комплексного документу у вигляді збірки вимог діючих нормативно-правових актів у царині гігієни, санітарії та епідеміології [4, с.190-194].

У Карантинному статуті передбачені заходи запобігання і розповсюдження інфекцій, зокрема чуми, врегульовано способи карантину на суднах, описано дії лікарів як загального характеру, так і окремі, які застосовувалися до заражених місцевостей, визначено грошову винагороду для посадовців карантинних закладів. Осіб, які порушували правила карантину суворо карали, аж до виселення у Сибір чи смертної кари [2, с.120-121].

Законами закріплювалася процедура встановлення епідемій, зокрема, коли було визначено, що з'явилася «морова язва», тільки тоді лікарі приймали екстрені протиепідемічні заходи. Припиняли спілкування людей на заражених територіях, виставляли караули, виводили населення із уражених хворобою будинків. Про виникнення епідемій лікарі повинні були сповістити Сенат і повідомити у сусідні повіти і міста .

Звід законів 1842 р. включав Статут медичної поліції, який складався з 5 розділів, до яких входив комплекс заходів протиепідемічного характеру. Окремий розділ Статуту присвячений віспощепленню. З цією метою були засновані віспові комітети, які виявляли осіб, які не пройшли вакцинацію, робили щеплення, забезпечували лікарів вакциною та інструментами, навчали медиків, які хотіли займатися щепленнями [7, с.640-645]. У Розділі 4 «Положения о карантинной страже» йшлося про створення карантинної стражі для охорони європейських кордонів держави від особливо небезпечних інфекцій, які постійно розповсюджувалися із південних і південно-східних кордонів. Положення визначало цілі і завдання карантинної служби, організаційно-правову структуру, порядок призначення і звільнення зі служби, посадові обов'язки, а також були прописані правила боротьби із інфекціями свійських тварин (чуми, сибірської язви тощо).

У Зводі законів Російської імперії у редакції 1857 р. у Статуті медичної поліції вказано про створення віспових комітетів у губернських містах під головуванням губернатора. До віспового комітету входили віце-губернатор, губернський предводитель дворянства, голова казенної палати, управляючий палатою державного майна, одна духовна особа, міський голова, інспектор лікарської управи [13, ст. 967, с.170]. У повітових містах вісповий комітет складався із повітового предводителя дворянства, поліцмейстера, благочинного протоієрея, земського справника, начальника округу державного майна, повітового лікаря і міського голови або одного із членів почесного купецтва. До обов'язків комітетів входило: виявлення малолітніх дітей, які не хворіли віспою, проведення щеплення без винятку всім дітям, забезпечення вакциною та інструментами [13, ст.969, с.170].

Губернські віспові комітети безпосередньо підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ, а повітові комітети - губернському [13, ст. 981, с.171]. Ці установи вели і певну звітність, зокрема, кожні пів року повітові комітети повідомляли до губернських про кількість щеплених дітей. Збиралася інформація по губернії, яка передавалася Міністру внутрішніх справ [13, ст. 972, с. 171].

Лікарський статут, виданий у 1857 р., розвинув і узагальнив положення, закладені в інструкції 1797 р. [6]. Він складався з трьох книг: лікарські установи [12], статут медичної поліції [13], статут судової медицини[14].

За Лікарським статутом державне управління медичними справами цивільного відомства належало Міністерству внутрішніх справ у складі якого було два департаменти - Медичний департамент і Департамент казенних лікарських заготівель [12, ст.1, с.3]. До обов'язків першого входило управління медичною частиною, справами судової медицини та медичної поліції. Департаментом керував директор, який вважався Генерал-Штаб-Доктором цивільної частини. Медичний департамент складався з двох відділень. Перше відділення розподіляло лікарів та фармацевтів, підготовлених Академією та університетами, в армії, флоті та цивільній частині; призначало, звільняло, нагороджувало всіх чиновників медичного відомства, ветеринарних лікарів, бабок-повитух і лікарських учнів; визначало пенсії та соціальні виплати їм та членам їхніх родин; ревізувало звіти в сумах по всій цивільній медичній частині. Друге відділення відало справами медичної поліції та судової медицини, а саме здійснювало нагляд за всіма цивільними лікарнями, бабками-повитухами, аптеками і фармацевтичними чинами; завідувало мінеральними водами та карантинами; наглядало за віспощепленням і проводило заходи проти чуми та інших епідемій та епізоотій.

Департамент казенних лікарських заготівель займався заготівлею, зберіганням і розподілом лікарських матеріалів. Він складався з двох відділень. Перше відділення займалося управлінням казенними аптеками, магазинами, садами, інструментальними заводами та іншими державними закладами; заготівлею посуду та хірургічних інструментів, збиранням лікарських рослин тощо. Друге відділення відало бухгалтерією, зокрема веденням рахунків, грошовим контролем і ревізією матеріальної звітності [20, с.145-146].

До складу МВС належала Медична рада, яка була найвищою в державі лікарсько- вченою, лікарсько-поліцейською і лікарсько-судовою установою. До її складу входив голова, який неодмінно мав бути лікарем і займатися медичною наукою, щоб його висновки гарантували б достовірність рішень Медичної ради. Члени Ради розподілялися на урядових і дорадчих. Урядові члени були зобов'язані щорічно звітувати про медичну ситуацію по регіонах. Дорадчі члени вибиралися Радою за особистими якостями, досвідом. Вони розглядали справи Медичної ради з незалежної, наукової точки зору. При Медичній раді функціонували канцелярія на чолі з ученим секретарем, який обирався з числа дорадчих членів і затверджувався Міністром внутрішніх справ.

Предметами Медичної ради були: 1) у вченій частині: цензура медичних праць та публічних об'яв; народних лікарських, кондитерських, хіміко-економічних книг; видання постанов та інструкцій; дослідження нових відкриттів в практичній медицині; виявлення нових фармацевтичних засобів, хірургічних інструментів, мінеральних вод; розгляд карантинних постанов, медичних спостережень, історій хвороб; розгляд справ іноземних лікарів, яким дозволяли вільно практикувати. Так, за поданням Київської лікарської управи Медична рада розглядала звернення іноземного підданого лікаря-окуліста Кауфмана про надання йому дозволу на зайняття лікарською практикою [16, арк. 1-16]. 2) У судовій частині: розслідування справ померлих, які викликали сумніви, дослідження хімічних засобів. 3) У господарській частині: розгляд вимог щодо забезпечення медикаментами та іншими лікарськими засобами армії та флоту, звітів Департаменту казенних лікарських заготівель про вживання ліків. Справи Медичної ради розглядалися в загальному в присутності всіх членів і приймалися більшістю голосів, а після затвердження Міністром приймалися до виконання [3, с.125-126].

До складу медичної частини відомства державного майна входили: при Міністерстві - Головний медик з помічниками, старшим ветеринарним лікарем і фармацевтом. При Головному медику працювала канцелярія. В кожній губернії призначався один губернський лікар. До губерній першого розряду входив один старший і один молодший ветеринарний лікарі, а в інших губерніях, за виключенням Естляндської, - по одному старшому ветеринарному лікарю. Лікарі, які працювали в лазаретах державних кінних заводів належали до загального складу медичного управління відомства державного майна. У повітах належало мати 145 повітових лікарів, із яких 70 - старших і 75 - молодших. Вони розподілялися по мірі необхідності в кожній губернії, завідуючи одним або декількома повітами. До повіту призначали одного або двох віспощеплювачів, а також фельдшера, бабку-повитуху, коновалів [12, ст.691, с.122-123].

Головний медик призначався Міністром державного майна. Його помічники також призначалися Міністром за поданням Головного медика. За безпосереднім поданням Головного медика - губернські та повітові лікарі [12, ст.693-694, с.123]. До обов'язків Головного медика входив: контроль за підбором кадрів на медичні посади; забезпечення повітів і сільських общин кваліфікованими фельдшерами; нагляд за медичними службовцями, які повинні були дотримуватися інструкцій та правил медичної поліції [12, ст. 698, с.125]; піклування [12, ст. 707, с.126]; нагляд за благоустроєм нових лікувальних закладів і закриття непотрібних [12,ст.701, с.125].

Місцеве управління в губерніях і повітах покладалося на лікарські управи. Місцеве лікарське управління підпорядковувалося відомству військового Міністерства [12, ст.5-6, с.3]. До місцевого лікарського управління в губерніях і повітах належали : 1) Управління аптеками (Розділ ІІ), різні лікарські установи і мінеральні води (Розділ IV); 2) Комітети суспільного здоров'я (розділ І); 3) віспові комітети (Розділ IV ); 4) Карантинні управління (Розділи IV, V, VII ); 5) деякі особливі установи (Розділ V ) [12, ст.7, с.4].

Отже, проаналізувавши нормативно-правові акти, які регулювали сферу охорони здоров'я, ми дійшли висновку, що у досліджуваний період формувалася система державного регулювання медичного обслуговування населення.

Джерела та література

1. Андриевский И.Е. Благочиние // Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. Санкт-Петербург: Тип. И.А. Афрона, 1896. Т.2. 153 с.

2. Гринзовський А. М. Періодизація та етапи становлення українського санітарного законодавства до початку ХХ століття // Вісник ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія». Актуальні проблеми сучасної медицини. Т. 13, Випуск 3 (43). 2013. С.119-124.

3. Маркус Л.М. Краткое руководство для врачей к познанию Российских законов, учреждений и государственной службы / Изданное Медицинским Советом. Санкт -Петербург: Эдуарда Праца, 1843. 198 с.

4. Орленко В.В. Систематизація санітарно-епідемічного законодавства Російської імперії в першій половині XIX ст. // Вісник національно-технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія, соціологія, право. 2011. № 3. С.190-194.

5. О восстановлении в Малороссии правления и судопроизводвства сообразно тамошним правилам и прежним обрядам» // ПСЗРИ-1: с 6 нояб. 1796 г. по 1797 г. Санкт-Петербург: Тип. II Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1830. Т.24. № 17694. С.212-213.

6. Об учреждении Медицинских управ // ПСЗРИ-1: с 6 нояб. 1796 г. по 1797 г. Санкт-Петербург: Тип. II Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1830. Т. 24. № 17743. С.287-296.

7. О распространении прививания коровьей оспы в губерниях // ПСЗРИ-1: с 1810 г.по 1811 г. Санкт-Петербург: Тип. II Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1830. Т.31. № 24622. С.640-645.

8. Положение «Генерал-Штаб-Доктора Гражданской части» // ПСЗРИ-1: с 1812 г. по 1814 г. Санкт-Петербург: Тип. II Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1830. Т. 32. № 25037. С. 230-231.

9. Свод Уставов благочиния. Свод Учреждений и Уставов об Общественном Призрении // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1832. Т.ХІІІ. Ч. 2. Ст. 1-1436. 456 с.

10. Свод Уставов благочиния. Свод Учреждений и Уставов Врачебных по Гражданской части // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1832. Т. ХШ. Ч. 3. Ст. 1-1201. 432 с.

11. Свод уставов о народном продовольствии, общественном призрении, и врачебные // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1857. Т. ХШ. Ст. 1-171. 996 с.

12. Свод уставов врачебных. Учреждения врачебные // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1857. Т. XIII., Ч. 3. Ст. 1-832. 234 с.

13. Свод уставов врачебных. Устав Медицинской полиции // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1857. Т. XIII. Ч.3. Ст.833-1734, 146-323. 967 с.

14. Свод уставов врачебных. Устав судебной медицины // Свод Законов Российской империи. Санкт-Петербург: Тип. ІІ Отд-ния. Собствен. Канцелярии Его Имп. Величества, 1857. Т. XIII. Ч. 3. Ст. 1735-1866, 324-358. 987с.

15. Сперанский С.И. Учение М.М. Сперанского о праве и государстве. М.: ОСЬ, 1889. 153 с.

16. Разрешение иностранному подданному глазному врачу Кауфману заниматься врачебной практикой в г. Киеве // Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал -губернатора ). Оп.1. Спр. 1282. 3 арк.

17. Отчеты гражданских губернаторов о состоянии медицинского обслуживания в Киевской, Волынской и Подольской губерниях // ЦДІАК України. Ф.442. Оп. 1. Спр.1195. 178 арк.

18. Указ царя Александра от 14 марта 1812 г. об учреждении должности Генерал -Штаб-Доктора // ЦДІАК України. Ф.533 (Киевский военный губернатор ). Оп.1. Спр. 1489 а. 208 арк.

19. Циркуляр Департамента медицинского от 30 марта 1831 г. о бесплатном лечении служащих медицинских учреждений в госпиталях и больницах приказов общественного призрения за счет медицинского ведомства // ЦДІАК України. Ф. 533. Оп. 3. Спр. 1063. 27 арк.

20. Ціборовський О.М., Сорока В.М. Лікарський статут як основа законодавства країни в медичній справі ХІХ ст. // Україна. Здоров'я нації. 2015. № 2(34). С. 145-152.

медичний київський губернія правовий

References

1. Andryevskyi Y.E. (1896), «Blahochynye» [Charity], Entsyklopedycheskyi slovar F.A. Brokhauza y Y.A. Efrona. T.2, Typ. Y.A. Afrona, Sankt-Peterburg, 153 р.

2. Hrynzovskyi A.M. (2013), «Periodyzatsiia ta etapy stanovlennia ukrainskoho sanitarnoho zakonodavstva do pochatku KhKh stolittia» [Periodization and stages of the development of Ukrainian sanitary legislation by the beginning of the 20th century], Visnyk VDNZU «Ukrainska medychna stomatolohichna akademiia». Aktualni problemy suchasnoi medytsyny, T. 13, Vypusk 3 (43), рр. 119-124.

3. Markus L.M. (1843), «Kratkoe rukovodstvo dlia vrachei k poznanyiu Rossyiskykh zakonov, uchrezhdenyi y hosudarstvennoi sluzhby» [A brief guide for doctors to learn Russian laws, institutions and civil service], Еduarda Pratsa, Sankt-Peterburg, 198 p.

4. Orlenko V.V. (2011), «Systematyzatsiia sanitarno-epidemichnoho zakonodavstva Rosiiskoi imperii v pershii polovyni ХГХ st.» [Systematization of the sanitary-epidemiological legislation of the Russian Empire in the first half of the nineteenth century], Visnyk natsionalno-tekhnichnoho universytetu Ukrainy «Kyivskyi politekhnichnyi instytut». Politolohiia, sotsiolohiia, parvo, № 3, pp. 190-194.

5. «O vosstanovlenyy v Malorossyy pravlenyia y sudoproyzvodvstva soobrazno tamoshnym pravylam y prezhnym obriadam» [On the restoration of rule and judicial proceedings in Malorossia according to the current rules and previous ordinances], PSZRY-1: s 6 noiab. 1796 h. po 1797 h., T. 24, № 17694, Typ. II Otd- nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1830, pp. 212-213.

6. «Ob uchrezhdenyy Medytsynskykh uprav» [Establishment of the Medical Board], PSZRY-1: s 6 noiab. 1796 h. po 1797 h., T. 24, № 17743, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1830, pp. 287-296.

7. «O rasprostranenyy pryvyvanyia korovei ospу v hubernyiakh» [On the spreading of vaccination of cowpox in the provinces], PSZRY-1: s: 1810 h.po 1811 h., T. 31, № 24622, Typ. II Otd -nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1830, рр. 640-645.

8. «Polozhenye Heneml-Shtab-Doktora Hrazhdanskoi chasty» [General-Headquarters of the Civil Division], PSZRY-1: s 1812 h. po 1814 h., T. 32, № 25037, Typ. II Otd -nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterbur, 1830, рр. 230-231.

9. «Svod Ustavov blahochynyia. Svod Uchrezhdenyi y Ustavov ob Obshchestvennom Pryzrenyy, Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy», І.ХШ, Ch. 2, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg,1832, 456 р.

10. Svod Ustavov blahochynyia. Svod Uchrezhdenyi y Ustavov Vrachebnrnkh po Hrazhdanskoi chasty.Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy, St. 1-1201, T. ХШ, Ch. 3, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1832, 432 p.

11. Svod ustavov o narodnom prodovolstvyy, obshchestvennom pryzrenyy y vrachebnye // Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy, T. ХШ, St. 1-171, Typ. II Otd-nyia Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1857, 996 р.

12. Svod ustavov vrachebnykh. Uchrezhdenyia vrachebnye // Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy, T. ХШ, Ch. 3, St.1-832, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1857. 234 p.

13. Svod ustavov vrachebnykh. Ustav Medytsynskoi polytsyy // Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy, T. ХШ, Ch.3, St.833-1734, 146-323, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt- Peterburg, 1857, 967 p.

14. Svod ustavov vrachebnykh. Ustav sudebnoi medytsyny // Svod Zakonov Rossyiskoi ymperyy, T. ХШ, Ch. 3, St. 1735-1866, 324-358SPb, Typ. II Otd-nyia. Sobstven. Kantseliaryy Eho Ymp. Velychestva, Sankt-Peterburg, 1857, 987 p.

15. Speranskyi S.Y. (1889), «Uchenye M.M. Speranskoho o prave y hosudarstve» [The doctrine of M. M. Speransky on law and the state], OS, Moskva, 153 p.

16. «Razreshenye ynostrannomu poddannomu hlaznomu vrachu Kaufmanu zanymatsia vrachebnoi praktykoi v h. Kyeve» [The permission to the foreign subject to eye doctor Kaufman to be engaged in medical practice in Kiev] // Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u m. Kyievi. F 442 ( Kantseliaryia Kyevskoho, Podolskoho y Vofynskoho heneral-hubernatora). Op.1. Spr. 1282. 3 ark.

17. «Otcheti hrazhdanskykh hubernatorov o sostoianyy medytsynskoho obsluzhyvanyia v Kyevskoi, Volynskoiy Podolskoi hubernyiakh» [Reports of civil governors on the state of medical care in the Kiev, Volyn and Podolsk provinces] // TsDIAK Ukrainy. F.442. Op. 1. Spr.1195. 178 ark.

18. Ukaz tsaria Aleksandra ot 14 marta 1812 h. ob uchrezhdenyy dolzhnosty Heneral-Shtab-Doktora // TsDIAK Ukrainy. F.533 (Kyevskyi voennуi hubernator). Op.1. Spr. 1489 a. 208 ark.

19. Tsyrkuliar Departamenta medytsynskoho ot 30 marta 1831 h. o besplatnom lechenyy sluzhashchykh medytsynskykh uchrezhdenyi v hospytaliakh y bolnytsakh prykazov obshchestvennoho pryzrenyia za schet medytsynskoho vedostva // TsDIAK Ukrainy. F. 533. Op. 3. Spr. 1063. 27 ark.

20. Tsiborovskyi, O.M. & Soroka, V.M. (2015), «Likarskyi statut yak osnova zakonodavstva krainy v medychnii spravi XIX st.», Ukraina. Zdorovia natsii, № 2(34), рр. 145-152.

Размещено на Allbest.ru