Міграційні процеси у східних областях України у контексті житлової політики (друга половина 1940-х – початок 1950-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міграційні процеси у східних областях України у контексті житлової політики (друга половина 1940-х - початок 1950-х рр.)

Марія Ярмоленко

м. Ізмаїл

Анотація

У статті проаналізовано взаємозв'язок між здійсненням житлової політики та міграцією населення у східних областях України у другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. Досвід відбудови Донбасу після Другої світової війни, з його успіхами та прорахунками, буде корисним сучасній Україні при підготовці та реалізації програм відбудови соціальної сфери життєдіяльності Донецької та Луганської областей.

Методологічною основою наукової статті є принципи історизму, об'єктивності та системного аналізу фактів і подій. При написанні статті використовувалися проблемно-хронологічний та історико-порівняльний методи, метод системного та комплексного підходу.

Автором визначено, що повоєнна забудова зі зрозумілих причин ігнорувала потреби населення у комфортному житлі. Нехтування благоустроєм породжувало проблеми екології міського довкілля і негативний вплив на здоров'я людей. Відсутність належних умов проживання, медичного та культурно-побутового забезпечення у промислових регіонах України сприяла збереженню відносно високого рівня плинності кадрів.

Аналіз архівних матеріалів дозволив автору зробити висновок, що у цій справі часто на бік переселенців ставали місцеві ради Донбасу, надаючи їм необхідні довідки про неможливість облаштування на новому місці за відсутності помешкань. Тому одним із факторів, який сприяв посиленню міграцій, стали проблеми впровадження соціальної політики у сфері забезпечення громадян житлом.

Ключові слова: міграційні процеси, житлова політика, Донбас, індивідуальне будівництво, урбанізація.

Аннотация

Ярмоленко М. Миграционные процессы в восточных областях Украины в контексте жилищной политики (вторая половина 1940-х - начало 1950-х гг.).

В статье проанализирована взаимосвязь между осуществлением жилищной политики и миграцией населения в восточных областях Украины во второй половине 1940-х - начале 1950-х гг. Опыт восстановления Донбасса после Второй мировой войны, с его успехами и просчетами, будет полезным современной Украине при подготовке и реализации программ восстановления социальной сферы жизнедеятельности Донецкой и Луганской областей.

Методологической основой научной статьи являются принципы историзма, объективности и системного анализа фактов и событий. При написании статьи использовались проблемно-хронологический и историко-сравнительный методы, метод системного и комплексного подхода.

Автором определено, что послевоенная застройка по понятным причинам игнорировала потребности населения в комфортном жилье. Пренебрежение благоустройством порождало проблемы экологии городской окружающей среды и негативное влияние на здоровье людей. Отсутствие надлежащих условий проживания, медицинского и культурно-бытового обеспечения в промышленных регионах Украины способствовало сохранению относительно высокого уровня текучести кадров.

Анализ архивных материалов позволил автору сделать вывод, что в этом деле часто на сторону переселенцев становились местные советы Донбасса, предоставляя им необходимые справки о невозможности обустройства на новом месте при отсутствии помещений. Поэтому одним из факторов, который способствовал усилению миграции, стали проблемы внедрения социальной политики в сфере обеспечения граждан жильем.

Ключевые слова: миграционные процессы, жилищная политика, Донбасс, индивидуальное строительство, урбанизация.

Abstract

Yarmolenko M. Migration processes in the east Ukraine in the context of housing policies (second half of the 1940's - early 1950's.).

Intercommunication between realization of housing policy is analysed and by migration of population in the east areas of Ukraine in the second half of 1940th - at the beginning of 1950th. Experience Donbass reconstruction after Second World War, with its successes and failures, is useful modern Ukraine in the preparation and implementation of programs of rebuilding social life of Donetsk and Luhansk.

The methodological bases of the article are principles of historicism, objectivity and systematic analysis of the facts and events. In writing article was used problem-chronological, historical and comparative method, systematic and integrated approach.

The author determined that the post-war construction understandably ignored the needs of the population in a comfortable home. Failure accomplishment gave rise to environmental problems of the urban environment and the negative impact on human health. It is certain that absence of normal terms of residence, medical and cultural and welfare providing in the industrial regions of Ukraine assisted a maintainance in relation to the high level of substituting for shots.

Analysis of archival materials allowed the author to conclude that there has often stood on the side of persons Donbass local councils, giving them the necessary information about the impossibility of arranging a new place without homes. Therefore, one of the factors that contributed to strengthening migration, the problems of implementation of social policy in the field of public housing.

Keywords: migratory processes, housing policy, Donbass, individual building, urbanization.

Основна частина

Після завершення Другої світової війни головним завданням партійно-державного керівництва СРСР стала відбудова зруйнованої війною економіки. Пріоритетом у відбудовчих процесах стали галузі «групи А», що акумулювали фінансові ресурси країни, швидка відбудова яких фактично звела реконструкцію інших галузей народного господарства та життєдіяльності суспільства, зокрема соціальної сфери, на залишковий принцип фінансування. Відновлення зруйнованих під час Другої світової війни промислових підприємств на території УРСР вимагало виконання великого обсягу будівельно-монтажних робіт із залученням значної кількості робітників. Це, у свою чергу, потребувало створення стійкої виваженої системи забезпечення промисловості та сільського господарства працівниками відповідної кваліфікації і створення інфраструктури, необхідної для якісного відтворення робочої сили. Проте у радянській тоталітарній державі пріоритет віддавався у першу чергу зосередженню робітників у промислових регіонах із широким використанням державного примусу. Поруч з цим забезпечення працівників житлом, створення для них належних умов праці та санітарно-побутового обслуговування не перебувало у сфері пріоритетів керівництва СРСР, що накладало свій відбиток на міграційні процеси, коли в умовах нестачі житла працівники, прибувши на новобудови, змушені були змінювати місце або профіль роботи, мотивуючи своє рішення відсутністю житлових помешкань.

Теоретичну базу дослідження становлять праці М. Денисенка, В. Джамана, І. Прибиткової, С. Западнюка, О. Хомри, Ф. Заставного. Окремі аспекти проблеми висвітлювалися у роботах І. Сигова, Б. Посацького, Г Куромії, Я. Гирича, В. Кіцака, М. Алфьорова.

Значні масштаби повоєнної міграції, враховуючи збитки завдані війною житловому фонду українських міст, поглибили проблему забезпечення громадян житлом. У спадщину від війни республіка отримала зруйнований житловий фонд. Часто робітники жили в бараках по 10 і більше осіб у кімнаті, або в невеличких кімнатах гуртожитків, чи на приватних квартирах. Труднощі післявоєнного часу не дозволяли розв'язати такі проблеми, як антисанітарія, відсутність постільних речей, меблів, кімнат для зберігання одягу, лазень, кухонь тощо. Друга половина 1940-х рр. характеризувалась відносно низькою увагою партійно-державного керівництва та радянських планових органів до проблем житлового будівництва та функціонування українських міст. Питання містобудування, житлово-цивільного будівництва та розвитку житлово-комунальної сфери не мали пріоритетного значення в УРСР та Радянському Союзі в цілому.

Водночас одним із важливих завдань радянського уряду залишалося відтворення та закріплення працівників на Донбасі. Держава, вкладаючи все більше коштів у професійну підготовку робітників, прагнула суттєво обмежити плинність кадрів. Але зробити це було досить складно в силу певних особливостей організації праці та облаштування помешкань працівників. Здешевлення робочої сили досягалося в тому числі й за рахунок відсутності належних соціально-побутових умов для трудящих [4, с. 39].

Про обсяги будівництва житла й установ культурно-побутового обслуговування населення свідчать наступні дані. ДКО постановою №6990с від 23 листопада 1944 р. зобов'язав ввести в експлуатацію на підприємствах Наркомбуду у IV кварталі 1944 р. 165,7 тис. м² і у I кварталі 1945 р. - 147 тис. м² житлової площі. З них - на підприємствах України 159,3 тис. м², а інші - у Ростовській області [10, арк. 21]. Протягом 1944 р. Запорізький коксохімічний завод мав забезпечити будівництво 5000 м² житлової площі [10, арк. 1 1]. У повідомленні про хід відновлення металургійних заводів Запоріжжя станом на 15 жовтня 1944 р. заступника завідувача промисловим відділом КП/б/У А. Готочкіна вказувалося, що виділені засоби на відновлення житлового фонду у 1944 р. становили 4 млн. руб., але освоєно було лише 3,265 млн., що складало 56,6%. При цьому всього відновлено і здано в експлуатацію 17359 м² житлової площі [11, арк. 59]. На 1 січня 1945 р. на підприємствах Ворошиловградської області було відновлено і заселено 70000 м² житлової площі, введено в експлуатацію 3 клуби, 4 кінотеатри, 7 бібліотек, 12 дитячих садочків, 4 ясел [12, арк. 6]. Однак саме житлова проблема ставала однією з найбільш вагомих причин зростання рівня плинності кадрів, особливо у сфері важкої промисловості східноукраїнських областей.

В таких умовах плинність кадрів у 1946 р. по промисловості характеризувалася наступними показниками: прибуло 111114 осіб, а вибуло - 92457. Найбільшою залишалася плинність кадрів у вугільній промисловості: прибуло - 66791 працівників, а вибуло 65193, на будівельних підприємствах: прибуло - 5996 осіб, вибуло 4182 та у металургії: прибуло 8514 робітників, а вибуло - 5669. Найменшою була плинність кадрів у машинобудуванні насамперед через високий рівень оплати працівників, які мали досить високу кваліфікацію: прибуло - 10055 робітників, а вибуло лише 3439 [14, арк. 20]. Через складні соціально - побутові умови роботи і проживання на Донбасі не завжди вдавалося забезпечити й набір молодих робітників до шкіл ФЗН [13, арк. 35].

Державне та індивідуальне будівництво мали ліквідувати «житловий голод», але житловий фонд республіки на кінець п'ятирічки навіть не досяг довоєнного рівня. Відбудова житлово-комунального господарства, перебуваючи «в тіні» першочергових завдань для відродження галузей середньої та важкої індустрії, супроводжувалась несвоєчасним плануванням робіт, нестачею фінансових ресурсів, зривами графіків постачання будматеріалів, їх низькою якістю. Гостро стояла проблема нестачі будівельного устаткування, механізмів та обладнання. За офіційними даними житлово-комунальне господарство УРСР досягло довоєнних масштабів у 1951 р., міський транспорт - у 1953 р. [3, с. 367], розвиток водогінно-каналізаційних мереж - у 1948 р., лазнево-пральних підприємств - у 1951 р. [13, с. 369], залишаючись в тіні таких пріоритетів як важка, вугільна, металургійна, оборонна промисловість.

З 1943 по 1951 рр. чисельність населення Донбасу досягла рівня 1939 р. і дещо перевищила її за рахунок керованих міграцій з інших областей, які проводилися військово - адміністративними методами. До регіону прибуло близько 3,25 млн. осіб, а вибуло близько 1,74 млн. осіб. Механічний приріст населення склав близько 1,5 млн. осіб, перевищуючи природний, переважну більшість якого забезпечено за рахунок жителів різних областей України [1, с. 13].

Згідно інформаційних зведень Українського республіканського управління трудових резервів, упродовж 1951-1955 рр. на Донбас було направлено на роботу 465 931 особу за щорічними планами та додатково 475 966 осіб [8, арк. 6]. Проте за даними ЦК КПУ, забезпечити пристойні умови проживання для багатьох працівників Донбасу не вдалося й у середині 1950-х років, що спричиняло залишення частиною працівників місця роботи. Найбільш скрутне становище фіксувалося у багатьох гуртожитках робітничих селищ [7, арк. 164; 17, арк. 20].

У важку промисловість протягом усього періоду відбудови мобілізували таку масу населення, що наявний житловий фонд, навіть зростаючи з року в рік, не міг задовольнити всі потреби. Складною залишалася проблема медичного обслуговування трудящих. Відповідно до матеріалів колишніх «особливих папок» ЦК КП/б/У на території східноукраїнських областей мали місце перебої постачання продовольства, що призводило до самовільного залишення підприємств, особливо молодими робітниками [12, арк. 5].

Люди відмовлялися жити й працювати в нестерпних умовах, які склалися під час війни. Міністр вугільної промисловості західних регіонів СРСР О. Засядько доповідав у ЦК ВКП/б/, що багато керівників відверто нехтували питаннями організації побуту робітників та інженерно-технічних працівників. «За роки війни ці керівники звикли працювати з такими контингентами, як військовополонені, репатрійовані, інтерновані, оточенці, в'язні, мобілізовані, і, незважаючи на величезні зміни, що відбулися у складі робітників у зв'язку із різким скороченням різних спецконтингентів, відміною мобілізації, подовжують ставитися до робітників так, як вони ставилися до людей, які працювали під конвоєм» [2, с. 368].

За даними доповідної записки від 10 вересня 1952 р. начальника Управління переселення південних районів Головного переселенського управління при Раді Міністрів СРСР Н. Аксенова, підготовка будинків для переселенців не виконувалася з року в рік [15, арк. 59]. На кінець листопада 1952 р. в результаті невиконання плану будівництва і відновлення помешкань тільки у Сталінській області 1023 сім'ї переселенців були підселені до будинків місцевих колгоспників [16, арк. 46]. За інформацією секретаря Сталінського обкому КП/б/У А. Струєва, будівництво будинків для переселенців затримувалося внаслідок недостатньої кількості лісоматеріалів [16, арк. 49]. Тому частина переселенців залишала роботу у сільському господарстві та переїжджала на роботу до міст, де, як правило, встановлювалася підвищена оплата праці.

У 1955 р. секретар парторганізації шахтоуправління №100/77 Кашкарьов на Голубівській районній партійній конференції Ворошиловградської області звернув увагу, що на шахті, де працювали 3500 працівників за повоєнні роки не побудовано жодного квадратного метра житлової площі. На Єнакієвській міській партійній конференції директор металургійного заводу Гончаренко просив ЦК КП України і Міністерство чорної металургії УРСР збільшити асигнування на культурно-побутове будівництво [18, арк. 21, 94]. Але зробити це на той час не вдалося через використання коштів для освоєння цілинних земель. Саме це гальмувало здійснення благоустрою багатьох шахтарських селищ Донбасу. Крім того, у середині 1950-х рр. на Донбасі ще залишалася поширеною практика уникнення будівництва житла на «неперспективних шахтах», де запаси вугілля мали бути відносно швидко вичерпані [18, арк. 136]. Тому робітники фактично були приречені на зміну місця проживання, що стимулювало велику плинність кадрів.

З метою покращення соціально-побутових умов працівників Донбасу урядом УРСР було прийнято постанови №588 «Про прийом, розміщення, працевикористання робітників, які прибувають на шахти і будови міністерства вугільної промисловості УРСР» від 5 травня 1955 року та №815 «Про підготовку кваліфікованих кадрів і заходи по зниженню плинності робітників шахт міністерства вугільної промисловості УРСР» від 1 липня 1955 р. [7, арк. 64] У зазначених постановах йшла мова про попередження керівників вугільних трестів та шахт про особисту відповідальність за належний прийом, влаштування та побутове обслуговування і навчання робітників [7, арк. 64-65].

Складне становище із закріпленням кадрів на Донбасі констатувалося в листі Державної економічної комісії РМ СРСР до РМ УРСР від 11 квітня 1956 року [9, арк. 159]. Основним недоліком в облаштуванні переселенців, на думку Держекономкомісії, було те, що РМ союзних республік і Міністерство міського та сільського будівництва СРСР не забезпечили своєчасної підготовки житла для переселенців. Згідно інформації Держекономкомісії, у 1955 р. план забезпечення житлом переселенців виконано на 69% [6, арк. 109].

Щоб компенсувати дефіцит житла, держава намагалась залучити населення шляхом держкредиту, але це явище не могло набути масового характеру через його умови та низький рівень монетизації повоєнної економіки. Розрахунок індивідуального житлового кредитування та капітального ремонту житлових будинків в УРСР за 1951 р. виглядав наступним чином: загалом по республіці включено 4700 будинків, площею 187 400 м², кошторис робіт становив 56,5 млн. крб., та 300 тисяч на капітальний ремонт [5, арк. 115]. Окрім того, було затверджено урядову постанову «Про заходи боротьби з самовільною забудовою». Індивідуальне будівництво обмежувалося, в тому числі й за рахунок створення перешкод для отримання земельних ділянок під будівництво. У випадку визнання будівництва незаконним, помешкання за рішеннями судів передавалися на баланс підприємствам, установам чи організаціям, де, як правило, працювали забудовники.

Варто зазначити, що часто обрані методи збільшення житлового фонду були помилковими, економічно необґрунтованими, вирішувались лише насущні проблеми. Повоєнна забудова зі зрозумілих причин ігнорувала потреби населення у комфортному житлі. Нехтування благоустроєм породжувало проблеми екології міського довкілля і негативний вплив на здоров'я людей. Відсутність належних умов проживання, медичного та культурно-побутового забезпечення у промислових регіонах України сприяло тривалому збереженню відносно високого рівня плинності кадрів. Протягом другої половини 1940-х - на початку 1950-х рр. кількість осіб, що залишили регіон, на території Донбасу досягала 70-80% від кількості прибулих на роботу. При цьому різноманітні методи державного примусу не могли забезпечити закріплення робітників на новому місці роботи. Не дивлячись на дію закону про заборону самовільного залишення підприємств, прийнятого у грудні 1941 р., значна частина працівників шукала всілякі способи для зміни місця роботи, а переселенці, наприклад, із західноукраїнських областей, способи повернення до місць виходу. Аналіз архівних матеріалів дозволяє зробити висновок, що у цій справі часто на бік переселенців ставали місцеві ради Донбасу, надаючи їм необхідні довідки про неможливість облаштування на новому місці за відсутності помешкань.

Тому одним із факторів, який сприяв посиленню міграцій, стали проблеми впровадження соціальної політики у сфері забезпечення громадян житлом. Надмірна централізація цього процесу із пріоритетом державного спорудження помешкань, певною мірою, стояла на перешкоді розширенню масштабів індивідуального будівництва, що додатково ускладнювало процес забезпечення населення якісним житлом. Досвід відбудови Донбасу після Другої світової війни, з його успіхами та прорахунками, буде корисним сучасній Україні при підготовці та реалізації програм відбудови соціальної сфери життєдіяльності Донецької та Луганської областей.

Джерела та література

житловий політика східний міграція

1. Алфьоров М.А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу в 1939-1959 рр.: Автореф. дис… канд. іст. наук / М.А. Алфьоров. - Донецьк, 2007. - 21 с.

2. Економічна історія України. - У 2 т - Т. 2. - К.: Ніка-Центр, 2011. - 608 с.

3. Історія народного господарства: у трьох томах, чотирьох книгах / [гол. ред. Лукінов І.І.] - Т. 3: Розвиток соціалістичної економіки в період будівництва і вдосконалення розвинутого соціалізму (1938 - 80-ті роки). - Книга перша: Будівництво економіки розвинутого соціалізму (1938-1960 рр.) / [відп. ред. Дерев'янкін Т.І.] - К.: Наукова думка, 1985. - 250 с.

4. Ковпак Л.П. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.) / Л.П. Ковпак. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2003. - 250 с.

5. Центральний державний архів вищих органів України (далі - ЦДАВО України), ф. 2, оп. 8, спр. 906, 68 арк.

6. ЦДАВО України, ф. 2, оп. 9, спр. 2589, 156 арк.

7. ЦДАВО України, ф. 2, оп. 9, спр. 2593, 182 арк.

8. ЦДАВО України, ф. 2, о, оп. 9, спр. 3819, 72 арк.

9. ЦДАВО України, ф. 2, оп. 9, спр. 5082, 185 арк.

10. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), ф. 1, оп. 23, спр. 1069, 79 арк.

11. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 1071, 292 арк.

12. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 1074, 62 арк.

13. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 4416, 41 арк.

14. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 4425, 87 арк.

15. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 1711, 63 арк.

16. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 1716, 82 арк.

17. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 3797, 201 арк.

18. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4045, 280 арк.

References

1. Alforov M.A. Mihratsiyni protsesy ta yikh vplyv na sotsialno-ekonomichnyy rozvytok Donbasu v 1939-1959 rr.: Avtoref. dys… kand. ist. nauk / M.A. Alforov. - Donetsk, 2007. - 21 s.

2. Ekonomichna istoriya Ukrayiny. - U 2 t. - T. 2. - K.: Nika-Tsentr, 2011. - 608 s.

3. Istoriya narodnoho hospodarstva: u trokh tomakh, chotyrokh knyhakh / [hol. red. Lukinov 1.1.] - T. 3: Rozvytok sotsialistychnoyi ekonomiky v period budivnytstva i vdoskonalennya rozvynutoho sotsializmu (1938 - 80-ti roky). - Knyha persha: Budivnytstvo ekonomiky rozvynutoho sotsializmu (1938-1960 rr.) / [vidp. red. Derevyankin T.I.] - K.: Naukova dumka, 1985. - 250 s.

4. Kovpak L.P. Sotsialno-pobutovi umovy zhyttya naselennya Ukrayiny v druhiy polovyni ХХ st. (1945-2000 rr.) / L.P. Kovpak. - K.: In-t istoriyi Ukrayiny NANU, 2003. - 250 s.

5. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv Ukrayiny (dali - TsDAVO Ukrayiny), f. 2, op. 8, spr. 906, 68 ark.

6. TsDAVO Ukrayiny, f. 2, op. 9, spr. 2589, 156 ark.

7. TsDAVO Ukrayiny, f. 2, op. 9, spr. 2593, 182 ark.

8. TsDAVO Ukrayiny, f. 2, o, op. 9, spr. 3819, 72 ark.

9. TsDAVO Ukrayiny, f. 2, op. 9, spr. 5082, 185 ark.

10. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukrayiny (dali - TsDAHO Ukrayiny), f. 1, op. 23, spr. 1069, 79 ark.

11. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 23, spr. 1071, 292 ark.

12. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 23, spr. 1074, 62 ark.

13. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 23, spr. 4416, 41 ark.

14. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 23, spr. 4425, 87 ark.

15. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 24, spr. 171 1, 63 ark.

16. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 24, spr. 1716, 82 ark.

17. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 24, spr. 3797, 201 ark.

18. TsDAHO Ukrayiny, f. 1, op. 24, spr. 4045, 280 ark.

Размещено на Allbest.ru