Історико-біографічний доробок Френсіса Бекона: (спроба критичного аналізу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-біографічний доробок Френсіса Бекона: (спроба критичного аналізу)

О. М. Маклюк

Запорізький національний університет

Стаття присвячена аналізу поглядів Ф. Бекона на початок правління династії Тюдор. Праця «Історія правління короля Генріха VII» фактично репрезентує історію тюдорівської доби на користь правлячої династії, сприяє формуванню «політичного міфу». Політична міфологія стає актуальною у добу криз, тому підтримка Яковом I цього проекту виглядає закономірною, запропонована репрезентація історії підтверджувала легітимність та мудрість королівського правління, а взаємини парламенту і короля XVI ст. могли би служити прикладом використання історичної проблематики у політичної практиці. бекон тюдор генріх династія

Ключові слова: Френсіс Бекон, Генріх VII, ранній абсолютизм, тюдорівсткий період, політичний міф.

Francis Bacon's Historical and Biographical Heritage: an Attempt of Critical Analysis

O. M. Macluk

ThearticleisdevotedtotheanalysisofFrancisBacon'sviewsonthehistoricaleventswhichtookplaceduringtheearlyyearsoftheTudorperiod. TheFrancisBacon'sworkentitled «HistoryoftheReignofKingHenry VII» actuallyrepresentstheTudorerahistoryfromtheperspectiveoftherulingdynastyandpromotestheoriginofthe «politicalmyth», whichshapedthehistoriographyformanyyears. Itisnotedthathistoricalcriticismanalysishasrevealed a significantnumberofpurelyfactualerrorsinBacon'swork, whichingeneralcannotbeconsideredtobeanaccuratehistoricalrecordforthisreason. ItisconcludedthatFrancisBacon'shistoricalandbiographicalworksdevotedtothereignofKingHenry VII donotpermitustoassessthegenuineBacon'sviewsonthehistoricaleventswhichtookplaceduringtheearlyyearsoftheTudorperiod, andtorevealhisownassessmentofthereignofthefounderoftheTudordynastyHenry VII. Obviouslytheworkwasof a greatpoliticalvalueandoriginatedprimarilyas a resultoftheforcedpoliticalresignationoftheroyalfavorite, whotriedtokeepintouchwiththeroyalcourtandactuallyworkedattherequestofthemonarch. Commonlytheuseofthepoliticalmythologybecomesespeciallyrelevantintheeraofpoliticalcrises, onthethresholdofsuchkindof a crisiswastheKingJames I, thereforehissupportoftheBacon'sprojectseemsquitenatural. FrancisBaconcontributedtotheglorificationofbothTudorsandStuarts, andtheBacon'srepresentationofhistoryledtotheformationof a «politicalmyth», whichapprovedtheGod-chosenness, legitimacyandwisdomoftheroyalrule. Inaddition, therelationshipbetweentheparliamentandtheroyalpoweroftheTudorperiodmayserveas a vividexampleofinclusionofthehistoricalissuesinthesphereofpoliticalpractice.

InthehistoriographyofthesecondhalfoftheXXth - earlyXXIstcenturytheimageofHenry VII differsgreatlyfromthatofTudorandStewartperiodofficialversions, ithasbecome a partofthemnemonicspaceclusterusedfordeconstructingthepoliticalmythscreatedbythe «absolute» monarchs.

Keywords: FrancisВacon, Henry VII, earlyabsolutism, Parliament, Tudor'speriod, Politicalmyth.

Ще за добираннього нового часу історична проблематика стала предметом не тількинаукового дискурсу, але й почала входити у політичну практику. Відомобагатофактів з європейськоїісторії, коли монархи активно корегувалирепрезентаціюісторії на користьправлячоїдинастії, формуючивласний «політичнийміф». Неперехіднаактуальність проблем використанняполітичноїміфології як феномену, якийзнаходитьособливийпрояв в епохуполітичних криз, вивченняспробкореляціїмнемонічного простору набуваєсьогодні нового звучання. З кінця ХХ ст. в науціпочинаєтьсяпроцестотальноїреміфологізації. На думку сучаснихдослідників проблем історичноїпам'яті, історія не володієстійкимімунітетомвідсхильності до міфотворчості» [1, С. 28-39], з огляду на те, щоісторіографіявиконує і свою соціальнуфункцію, вона так само відкрита для міфотворчості, як і суспільнасвідомість [1, С. 28-39; 2, С. 119].

Однією з найбільшважливих проблем періодураннього нового часу є абсолютизм, йогоісторіяналежить до актуальних тем та продовжує бути об'єктомнауковихдосліджень. Сучаснаісторична наука з одного боку поставила питаннящодоаналізу такого історіографічного штампу як «абсолютизм», спростовуючиосновнітеоретичніположенняконцепції абсолютизму (НіколасХеншелл)

[3] . З іншого боку, з'явилосьбагатодосліджень, присвяченихдеконструкціїміфів, сформованихсаме «абсолютними» монархами. Показовим у цьомуконтексті є дослідження образу Річарда III, на формуванняякогозначновлипнулиТюдори. У сучаснійісторіографії не існуєєдиної точки зору з цілої низки питань, щостосуютьсяправлінняРічарда III, але археологічнірозкопки 2013 року у містіЛестер та науковіпошукиостанніхроків, щобулипроведенідослідникамиЛестерськогоуніверситету^], в першу чергузразки ДНК, щопідтвердилигенетичнусхожістьзнайденихостанків з предками монаршоїродини практично зруйнувалитюдорівсткийміф, змінилишекспірівський образ монарха, який на думу багатьохісториків не відповідав образу історичногоРічарда III. У цьомуконтекстіважливим є питаннячизмінивсяпогляд на правління самих Тюдорівзісмертюостанньогопредставникадинастії - Єлизавети I.

Першіісторичніпраці, присвяченіправліннюТюдорів, відносяться до XVI - першоїполовини XVII ст., булинаписаніпід контролем та з метою возвеличенняправлячихдинастій, як Тюдорів, так і Стюртов. Для дослідниківціпрацімалипередусімполітичнийінтерес. З історіїАнглії XVI ст. таких робітнебагато. Особливоїувагисереддослідженькінця XVI - початку XVII століть, присвяченихтюдорівськійісторії, заслуговуєпраця Ф. Бекона «Історіяправління короля Генріха VII» (TheHistoryoftheReignofKingHenrytheSeventh)

[5] , яку він писав протягомп'ятимісяців. Рукопиствору Ф. Бекона бувприсвячений принцу Чарльзу та піднесений королю Якову I восени 1621 р. [5, С. 294]. Видатнийфілософ-гуманіст Ф. Бекон, -бувсучасникомправлячоїдинастії та свідкомрозквітумонархії - періодуЕлизавети І Тюдор, саме тому йоготвір «Історіяправління короля Генріха VII» є цінноюпрацею з історіїранньотю- дорівськогоперіоду.

ЗібраннятворівФренсісаБекона неодноразовоперевидавались, але класичноюзбіркоюйогопрацьвважаєтьсялондонське 14-томне виданняпідредакцією Дж. Спеддінга, Р. Елліса і Д. Хіта, щобулозапочатованоще у середині ХІХ століття

[6] та мало певний резонанс [7]. Хоча робота над проектом буларозпочататрьома особами, фактично завершив його та вніснайбільшийвнесок Дж. Спеддінг. Видання, якомувінприсвятив все життя, включаєзібранняприватнихархівів, бібліотек, матеріалів парламенту та міститьфілософські, літературні, політичні та історичні твори ФренсісаБекона, листування та детальнікоментарі до них.

Зазначимо, що Ф. Бекону присвяченавелика кількістьнауковихробіт, як у зарубіжній, так і у вітчизнянійісторіографії, але як правило цебіографічнідослідження, аналізйогополітичноїдіяльності та філософськоїспадщини. Історичні погляди Ф. Бекона привертализначноменшуувагунауковців, щовідкриваєчималодослідницькихгоризонтів. Історикинаголошують, що заслуги Ф.Беконавийшли за рамки філософії, вінфактичнобувпопередникоманглійськоїкласичноїполітекономії та одним із перших англійськихісториків [11, С. 4].

Радянськийісторик, фахівець у цариніісторіїВеликобританії і методологіїісторії М. А. Барг справедливо зауважує ,що Ф. Бекон заявив про себе не тільки як логік і методолог історії, а й як «практикуючий» історик, який створив «ІсторіюправлінняГенріха VII», щодаєможливістьдослідникамзіставитийоготеоретичніуявлення та практичнийдосвідїхреалізації. Крім того науковецьвідзначає, щопитання про місцеісторизму в спадщиніБекона залишаєтьсядонинінайменшвивченим та в найбільшдокладнихбібліографіяхгоді й шукатижодноїмонографії на цю тему [8, С. 220].

У цьомуконтексті метою дослідження, результатиякогопрезентовані у данійстатті, є спробапроаналізувати погляди ФренсісаБекона на історичніподії початку правліннядинастіїТюдор, визначитийогооцінкудіяльностізасновникадинастіїГенріха VII та ступінькореляційногозв'язкуміждіяльністю Ф. Бекона як політика та історика.

Перш, ніжрозпочатианалізпоглядів Ф. Бекона на правлінняТюдорів, вартозвернутися до окремихфактівйогобіографії, якібезумовновплинули на форму та змістйогоісторичногодослідження. Френсіс Бекон, синНіколасаБекона, одного з вищихсановників при дворікоролевиЄлизавети, народився 22 січня 1561 року в Лондоні. Родина Бекона булазобов'язанасвоїмпіднесеннямсамекоролівськіймилостіТюдорів. Зазначимо, що за ранніхТюдорівзмінивсясоціальний склад придворних: за добираннього нового часу особисто король робивпризначення на керівні посади, на відмінувідсередньовіччя, коли більшість посад буласпадковою та передавалась як почеснийсімейнийобов'язок. Саме в цейперіодтитули та посади отримувалипредставникитак званого «нового дворянства», до яких і належала родина Беконів, якітільки в ранньотюдорівськийперіод почали набирати силу при королівськомудворі. [9, Р.248, 268].

БатькоФренсісаБекона, Ніколас, завдякиюридичній та політичнійдіяльностіотримаввідкорони у власністьконфіскованумонастирську землю та посаду хранителя великої печатки Англії, яку займавмайжедвадцятьроків [10, с.13]. У 1573 р. родина відправляє Ф. Бекона до Тріні- ті-коледжуКембриджськогоуніверситету, а згодом, керуючисьбажаннямпідготуватисина до державноїслужби, до Парижу, де вінпрацює у складіанглійського посольства та маєможливістьознайомитися з політичним, придворним та релігійнимжиттяміншихкраїн континенту: італійськихкнязівств, Німеччини, Іспанії, Польщі, Данії та Швеції, результатом стали йогонотатки «Про стан Європи» [10, С.15].

У 80-х роках XVI ст. починаєтьсяполітичнакар'єра Ф. Бекона. Вже у 1584 роцівінвпершебувобраний до Палати громад, де почав свою діяльність з різкою критики корони та серієюопозиційнихвиступів, але з часом він став завзятимприхильником монарха. ПіднесенняФренсіса, як придворного політика, настало післясмерті

Єлизавети I, при дворі Якова I Стюарта. Король особливо наблизив до себе Ф. Бекона, на той час майстерного придворного та обсипавйого чинами та пожалуваннями.

Цяприхильність до Ф. Бекону найменшепояснюєтьсясимпатією монарха до вченогомислителя, все набагатопростіше: Якову I потрібенбув слуга, якийкористувався б великим впливом у парламенті [8, С. 214].

Наведемодеякіфакти, якісвідчать про йогострімкуполітичнукар'єру. Яков I почав своєправління з липня 1603 року, а вже з 1606 р. Ф. Бекон займав низку доситьвисоких посад, середяких: штатнийкоролівський адвокат, вищийкоролівський юрисконсульт. У 1616 р Бекон став членом Таємної ради, в 1617 р - лордом-хранителем великої печатки. У 1618 р Бекон - вже лорд, верховний канцлер і пер Англії, барон Веруламський, а з 1621 року - віконт Сент-Олбанський. Новий король бувприхильникомтеорії божественного права монарха на абсолютнувладу в державі, самеїївіннамагавсяреалізовувати на практиці, про щосвідчать роки його «безпарламентського» правління. Але у 1621 р., королю все ж таки довелосяскликати парламент, образа парламентаріїв, звинувачення у марнотратстві, хабарництві, політичнихгонінняхнайближчогооточення монарха нарешті, знайшласвоєвираження. Почалосярозслідуваннякорупціїпосадовихосіб, Ф. Бекон постав перед судом та визнав свою провину. Пери засудили Бекона вельми суворо - аж до ув'язнення у Тауері, проте король скасуваврішення суду.

Історики, абизрозумітимісцеБекона в історіїгромадської думки нового часу та аналізуючиособливостіполітичноїкар'єри та взаємовідносини короля та його фаворита, наводятьцікавіісторичніпаралелі, пов'язані з життям, творчістю та науковоюдіяльністюще одного королівського чиновника тюдорівськоїдоби, фаворита Генріха VIII - Томаса Мора. Завдякиособистим талантам та за збігомобставин вони фактичнопокликанібулислужитизнаряддямполітики, багато в чомувнутрішньочужорідній. Врештірешт Ф. Бекон виявивсянастільки ж небажаним при дворі Якова I, як і Т. Мор Генриху VIII. І хочавінуникнув плахи фізично, політичновінбувубитий не менш нещадно (і аж ніяк не тількистараннями парламенту) [8, С. 222].

Відстороненийвідполітики, Ф. Бекон присвятив себе науковимдослідженням. Як зазначаєісторик М. Барг, ще у молодостіпрагнення до придворноїкар'єриуживалося з рано сформованимиглибокиминауково-філософськимиінтересами і немаєсумнівів, щоцесусідство не приносило користіанітій, анііншіййогосхильності [8, с.207]. Яскравимпродовженнямцієїідеї є цитуванняісторика В. Лукоянова, який у дисертаційномудослідженні наводить нарис С. Ставріна про Ф. Бекона, якийбулонадруковано у 1874 році у журналі «Справа» з наступним за смістомепіграфом - єсть люди, якіподібні в науці ангелам, своїми ж пристрастями - зміям. Він точно відображаєосновнуідеюогляду - протиставленняБеко- на-філософа Бекону-політику. Погляд, обіграний в численнихваріантах [23]. Незважаючи на всіціоцінки ми можемосказати, щополітичнакар'єра все ж таки вплинула на формування не тількиособистостіБекона, але й на йогоісторичні погляди. Тількиполітикабула в очах Бекона єдиноюгідною темою «серйозноїісторії» [8, С. 246].

Будучи віддаленимвідкоролівського двору, Френсіс Бекон почав займатисянауковоюдіяльністю. Однією з його перших робіт стала історичнапраця, яка цілкомприсвяченаполітичнійісторіїАнгліїкінця XV - початку XVI ст. У творіґрунтовнорозкритізаконодавчадіяльність парламенту, функціонуваннясудів, особливо цестосується суду Зоряноїпалати. Найбільш детально розглянутавнутрішняполітикаГенріха VII, хоча автор аналізує й окреміаспектизовнішньоїполітики.

В. Рокітянський у коментаряхдо перекладупраціФ.Бекона «Історіяправління короля Генріха VII» зазначає, щоцейтвірбув написаний Беконом з червня по жовтень 1621 р., одразупісля того, як засуджений парламентом, вінпозбувсясвоєївисокої посади. Залишаючись увесь цей час у своємумаєткуГорхембері, Бекон користувався: хронікамиФабіана (1516), ПолідораВергілія (1534), Холла (1548), Холиншеда, Стоу (1561), Спіда (1614). Окреміматеріализісвоєїбагатоїколекціїдоставляв Бекону його друг, відомий антиквар Р. Коттон [5, с.294]. Сам Бекон неодноразовоповторюваввимогудотримання «першого закону історії»: необхіднопрагнути до історичноїістини та не вносити до історичноїпрацісвоїсимпатії і антипатії, успадкованілегенди і власнівигадки. [8, С. 246]. Але ми бачимо, щойогополітичнаісторія, присвяченазасновникуТюдорів- ськоїдинастії, написана фактично без залученняархівнихджерел та користувавсявінмайжевиключноопублікованимиісторичнимипрацями, яки навряд чибулипозбавлені легенд та вигадок.

Звернемося до змістовоїчастини тексту та спробуємопорівнятиїї з різнимиоцінками, щомістяться у працяхсучасників Ф. Бекона, а також у тюдорівській та новітньоїісторіографії. Порівняльнийаналізнеможливоздійснити в рамках однієїпублікації, тому звернемося в перш чергу до беконівськихобразівмонархів: Річарда ІІІ та Генріха VII, фокусуючиувагу на особливостяхполітичноїдіяльностіостаннього. Річарда ІІІ, попередникаГенріха VII, Ф. Бекон оцінює як і вся наступнатюдорівськаісторіографія, як людину, що стала королем лише силою факту, а по сутівінбув «узурпатором та тираном, якимвін і уславився у наступнічаси» та у традиційнійшекспірівськійманеріперераховуєвсійогогріхивід - вбивствГенріха VI герцога Кларенса, власного брата та двохплемінників до отруєннявласноїдружини. [5, С. 5]. Зовсіміншимпостає перед нами новий король. Ф.Бекон, у характерній, патетичнійманері того часу, ідеалізуєдіяльність і особистістьГенріхаVH, підносячийого образ до ідеалу монарха. Привертаєувагу тон, у якому Ф. Бекон характеризує монарха: «вихований благочестивою матір'ю і за натурою вельми прихильний до дотриманнярелігійнихобрядів» [5, С. 5], «король ізвластивоюйомушляхетністю, доручивлестер- ськимченцямпоховатийого (Річарда ІІІ - О.М.) з честю» [5, С. 5], «володівсильним характером» [5, С. 7], «був мудрим» [5, С. 8, 12, 15], «діяв з великою мудрістю і почуттямміри» [5, С. 11], «обережний і тверезий у своїхсудженняхволодар» [5, С. 11], «король, як володарвеликого і глибокогорозуму...» [5, С. 15].

ЗазіханняГенріха VII на право успадкувати престол багатьмавважалисяспірними. Тому з перших днівсвогоправлінняйомудовелосявестиборотьбу, головною метою якоїбулоутриманнявлади. Як зустрічали монарха, у суспільстві, урядовці, парламентарії? Цепитаннятурбуєісториків. Ф. Бекон описуєціподії так: « тим часом король, не надтовтомлюючи себе, рухався в напрямку Лондона, супроводжуванийвигукамирадості і оплескаминароду, дійснощирими, про щопереконливосвідчили сама форма і повнотавираження народного почуття. Бо, на загальнудумку, цебувволодар, нібипосланий небесами для того, щобвідновитиєдність і покласти край тривалимчварамдвохродів.» [5, С. 8]. Далідослідникпродовжує, що «І якщоперемогазабезпечилайомупокору, то намірвступити в шлюб з ледіЄлизаветоюздобувйомународнулюбов; він, таким чином, воістинукористувався і покорою, і любов'юпідданих» [5, С. 8]. Сам же Генріх «вважав за кращетриматисявідповідно до величісвого сану і вселяти в народ благоговіннязамість того, щобпідлещуватися до нього» [5, С. 9].

Водночас Бекон намагавсяпоказати і негативніриси характеру та поведінки монарха. Саме на цеспираються та використовують у своїхпрацяхсучаснінауковці. В якості прикладу можна навести наступну характеристику Генріха VII: «Йоговеликійзажерливості на той час вигадувалибезлічвиправдань та пояснень. Однівважали, щобезперервніповстання, якіпостійнодошкуляликороні, змушувалийогоненавидітисвій народ. Інші - що все церобиться для того, щобзбити з народу зухвалість та утримуватийого в покорі. Треті - щовінхочезалишитисинові золоте руно. Четвертіпідозрювали, що у ньоговеликізадумищодозносин з іноземними державами». На думку Ф. Бекона, найближче до істинибулиті, щоприписувалийогожадібність характеру, віку та складу розуму, «зосередженоготільки на досягненніоднієї мети» [5, С. 143]. Головною пристрастюГенріха VII науковці ХІХ - ХХ ст. називаютькористолюбство, а однією з найяскравіших рис характеру більшістьвченихназиваютьжадібність, скупість, та, як висновок, мету йогодержавноїдіяльностізводятьзначноюмірою до накопиченнябагатства [12, Р. 66; 13; Р. 193; 14, С. 61, 15, С. 108]. Однакзазначимо, щоанглійськідослідникивже у другійполовині ХХ століття, не всіодностайнопідтримуютьцюбеконівську точку зору, свідченнямчого є дискусія, між дома відомимифахівцями з тюдорівськогоперіоду Дж. Елтоном та Дж. Куппером [16, Р.103-129.; 17 Р. 1-29.]. Так, Дж. Елтонвважав, щозвинуваченняГенріха VII у жадібностінеобґрунтовані та помилкові. Йогоопонентпрофесор Дж. Куппернаполягав на тому, щокінецьправлінняГенріха VII заплямований такими фінансовимимахінаціями, скаргами на беззаконня, якіхарактеризуютьйого як жорстокого і жадібного монарха. Без сумніву, щопрагнучи до влади, Генріх VII чіткоусвідомлював, щофінансовезабезпеченнягарантуєміцнувладу.

Середнегативних рис характеру засновникадинастії Ф. Бекон називаєполітичнунедалекоглядність, недовірливість та підозрілість, манеру спілкування, що не допускала заперечень, невиправданужорстокість [5, С. 8, 20, 46, 129-130 ], йому «буловластивопороджуватишвидшесумнів, ніжвпевненість» [5, С. 17 ]. Слідпідкреслити, що на характер Генріха VII не могла не вплинути і виснажлива хвороба: страх спонукав до проявівнегативних рис, але наскільки сильно вони проявлялись, важкосказати. Ф. Бекон, а оперуємо ми самейоговраженням, мігсуб'єктивноїхперебільшувати, порівнюючи з попереднім часом анархії та з першим періодомправлінняГенріха VIII, доситьрозкутого, та веселого у поведінці, витонченого в смаках.

В образіГенріха VII історикзмальовує нам і доситьпривабливійогориси. Вони підкреслюютьвмінняГенріха VII дослухатись до чужої думки та цінуватиїї, а такожйогопотайливість. Як розважавсяГенріх VII, зазначаєФ.Бекон, невідомо, однаквін не був аскетом.

У цілому, зазначимо, щосередсучаснихдослідників, у першучергуанглійських, не існуєоднозначної характеристики особистихякостей монарха. Втім, загальневраженнявід характеристики Беконом короля дисонує з сучасноюінтерпретацієюйого образу.

Нагадаємо, щоГенріх VII прийшов до влади за доситьскладнихобставин, коли значну роль відіграввипадок. 30 жовтня 1485 року вінсвяткував свою коронацію, а через тижденьзвернувсядо парламенту з вимогоюпідтвердити факт коронації, щовідбулася. Самеумови приходу до владиГенріхаТюдора визначализбереження такого інституту як парламент. Перше засідання парламенту відбулося 7 листопада у Вестмінстері. Перший парламент ледь набрав 29 світськихперів, та й багатьоміз них король тількинадавзвання пера. Парламент підтвердивзаконність переходу корони до новоїдинастії. Парламентський акт не згадувавані про право спадщини, ані про право перемоги, а просто оголосив, щоспадщинакорони повинна зберігатися та перебувати в особіїхволодаря та повелителя Генріха VII та йогоспадкоємців [18, Р. 4].

З цього часу і надалі, в умовахполітичноїнестабільності, щохарактеризувалавнутрішнє становище Англіїпіслябагаторічноїанархії та громадянськоївійни, перед Генріхом VII посталозавданнязнайтитісили, за допомогоюякихвінміг би реально утримати й зміцнитивладу. Ф. Бекон у своїйкнизі «Історіяправління короля Генріха VII» пише: «Скликавши парламент (притому з таким поспіхом), вінпередусіммав три мети: по-перше, закріпленнякорони за собою та своїминащадками; по-друге, домагавсявідмінизасудження парламентом усіхсвоїхприхильників (а їхбулочимало), прощеннявсімворожихдій, зчинених ними в ходіборотьби на йогобоці і відновленняїх у правах, а такожзасудження парламентом керівників і найбільшактивнихдіячів з числа їхсупротивників; по-третє, проголошеннямамністій, щобзаспокоїтирештуворогуючоїпартії» [5, С. 11].

ПобоюванняГенріха VII щодовтрати престолу не булимарними. У періодправління монарха багаторазіввиникалазагрозазахоплення трону. Так, у 1487 роціЛамбергСімнел (1457-1534), видавав себе за Едуарда, сина одного з братів короля Річарда III, заявивши права на владу. Щоб довести брехливістьСімнела, Генріх VII наказав провести справжнього графа, якийбувв'язнемТауера, вулицями Лондона. Історичним фактом є те, що за наказом короля самозванець не бувстрачений, а отримавпокарання у виглядіробіт на королівськійкухні до самоїсмерті [19, С. 155] Як бачимо, ніякоїнадмірноїжорстокості, а скоріше, дещопоказна, зневажливадемонстраціявпевненості у своїхсилі та владі. Щостосується Ламберта, то йому король вважав за кращеподаруватижиття, як з великодушності (вважаючийоголишелялькою з воску, якийм'яли і з якоголіпилиінші), так і з мудрості, вважаючи, щомертвийвінзанадтоскоро буде забутий, тоді як залишений в живихвін буде постійно на видноті і зіграє роль свого роду протиотрутивідподібнихвипадків у майбутньому. З цієї причини вінбувузятий на службу при дворі на незначну посаду на королівськійкухні, а пізнішестатв одним з королівських сокольничих [5, С. 27].

У 1498 роціз'явивсяновий претендент на престол, якийіменував себе Річардом герцогом Йоркським (бувдуже схожий на ЕдуардаIV). Повстанняпочалося з Корнуолла. Самозванецьбуврозбитий і кинутий до Тауера, а у 1498 роцістрачений за звинуваченням у спробіпідбурювання до нового заколоту. Цебуланайбільшсерйознаспроба державного перевороту. [20, Р. 514; 17; С. 154] Справжнєйогопоходженняісторикамдосі не вдалосявстановити (за однією з версій, він - позашлюбнийсинЕдуарда).

У ціломуправлінняГенріха VII Тюдора було часом відносноїполітичноїстабільності в країні. У політичномувідношенні, як вважаєісторик Д. Макі, великою заслугою Генріха VII булоуникненнязовнішньополітичнихконфліктів, наприклад, війни з Францією [13, Р. 180-181] Англійськийдослідник Р. ЛокьервисокооцінюваввмінняГенріха VII використовуватиполітичніобставини для зміцненнясвоєївлади [21, Р. 92- 93.]

Однією з найважливіших проблем для дослідниківанглійськоїполітичноїісторії є взаємовідносиниміжкоролівськоювладою та парламентом. Відставка самого Ф. Бекона фактично означала йогополітичну смерть [8, с.217], вона булаініційована парламентом, отже у цьомуконтекстіпривертаєувагуйогооцінкапарламентськоїдіяльностідобиГенріха VII.

Доля парламенту як інститутувлади стала одним ізнайважливішихмоментів у розвиткуанглійськоїдержави рубежу XV-XVIст. ЗазіханняГенріха VII на право успадкувати престол багатьмавважалисяспірним, тому саме парламент виступав гарантом законностінаслідування престолу, що Ф. Бекон підтверджує у своїйкнизі [5, С. 6-7, 11, 13]. Загальневраженнявідоцінкипарламентськоїдіяльностіможнаскласти за наступнимивисловлюваннями автора: «парламент мудро і справедливо вирішив», а, «закони, для боротьби з насильствомбулинастількирозумноскладені, щовиявилисяпридатними для всіхподальшихчасів і залишаються такими до цього дня» [5, С. 44-45]. При оцінцідіяльності короля у парламенті Ф. Бекон зазначав, щовінможе бути проголошений «кращимзаконодавцемцієїкраїнипісляЕдуарда I» [5, С. 49]. Додамоще одну яскравухарактеристику: «У зв'язку з цим я хочу, абиті, в чиї руки потрапляєцяпраця, поставилисяприхильно до того, що я так багатоувагиприділив законам, встановленим за правлінняцього короля; тому булитакі причини: як то, що в цьомуполягаланайголовнішачеснота і заслуга цього короля, чиїйпам'яті я віддаю честь [5, С. 52].

ВідмовавідрадикальнихзміндозволяєвизначитиполітикуГенріха VII, як політикукомпромісу, вона полягала в лавіруванні, що в свою чергу дозволяло зміцнитиматеріальніресурсикорони, розширитисоціальнупідтримку й авторитет влади. Тому щорічнісесії парламенту перестають бути необхідними, королівськавладабільшекористуваласяпослугамиТаємної ради.

Ф. Бекон сам бувприхильникомкомпромісногорозвиткуподій у взаємовідносинахкоролівськоївлади з парламентом, самедотримання «помірного курсу», вінрадив королю Якову І. [8, С. 213]. Можливосаме тому стратегіякомпромісу та уникненнявідкритогоконфлікту, яку обрав перший Тюдор є предметом йоговеликоїуваги.

Генріх VII помер відтуберкульозу 21 квітня 1509 р., але, навіть будучи тяжко хворим, продовжуваввирішуватидержавнісправи. Генріх VII бувпохований у Вестмінстері. Його саркофаг та каплиця над ним є однією з найкрасивішихпам'ятокмистецтва в Європі. Ф. Бекон не без іронії писав, щопосмертнийпам'ятник-усипальницяГенріха VII став для ньогобагатшимжитлом, ніж за життябулиРічмонд та іншіпалаци [5, С. 148.].

Важко не погодитися з Ю. Царьовою, яка наголошує, що «Історіяправління короля Генріха VII» опального канцлера Ф. Бекона пройнятаностальгією за минулим, тому часто створюєтьсявраження, що автор щебагато в чомупродовжувавмислитикатегоріямитюдорівськихчасів. З цієї ж причини, портрет Генріха VII вийшов у ньогодещоприкрашеним [22]. Літератор Є. Литвинова, характеризуючиісторичнийтруд Ф. Бекона, відмічає, що автор так звикзберігатидержавнітаємниці, щовтратив з роками сміливість і відвертість, він не договорює на кожному кроці, виявляючи свою розсудливість і приховуючи свою проникливість, саме тому робота виглядаєнатягнутою та штучною [24].

Для гуманітаріїв, якідосліджуютьнауковінадбанняФ.Бекона, очевидним є неспіввимірністьБе- кона-філософа та Бекона-соціально-історичногомислителя, для дослідниківвідсутнявідповідь на запитання: чомумислитель, якийволодівгострим, сміливим і справдіенциклопедичним, всеосяжнимрозумом....«втрачав» раптом і «оригінальність», і «яскравість», і «сміливість», коли тількизвертався до стану речей в науках про людину, політику, мораль і, зокрема, в історії? [8, С. 221].

Для розумінняпитаннянеобхідновраховуватискладність і неоднозначністьдіяльностіФренсісаБекона, зрозуміти та взяти до увагийоговласніполітичнізв'язки і позиції, йогообережність у трактовціісторичнихпитань. На початкусвоготворуФ.Беконзазначає, щовін буде засновуватисвоїсудження на фактах, якіпроливаютьсвітло один на одного, і (наскількизможемо) спробуємодістатися до істини. [5, С. 17]. Цезастереження «наскількизможемо» є зрозумілим.

Ступінь «науковості» історіїоцінювалась Беконом в залежностівідпридатностіїїматеріалу для вилучення з ньогоналежних «аксіом». [8, С. 238]. «Історіяправління короля Генріха VII» стала тим самим придатнимматеріалом, якийбувцілкомкорисним для короля та фактичносприявформуванню як «аксіоми» новоїтюдорівськоїісторіографії. ФактичновпливФ.Бекона не тільки як філософа, але й як історикавийшов за межідоби за якоївін жив, він став ідеологоммонархії, заклав ідеїщодорепрезентаціїісторіїранньотю- дорівськоїдоби на користьправлячоїдинастії та тим самим фактичносприявформуванню «тюдо- рівськогополітичногоміфу».

Свідченнямцього є і наступнезавдання, яке вінотримаввідкорони. Післязавершення «Історіїправління короля Генріха VII», автор отримавновезамовлення - написати «ІсторіюГенріха VIII» (History of the Reign of King Henry the Eighth). Цезавданняпорушувалоплани Ф. Бекона, якийбажавцілкомвіддатисяфілософськимдослідженням, тож за йоговласнимиспогадами і писаласяповільно і без бажання [5. С. 311.]. Зазначимо, щоісторичноюкритикоювиявленочималукількість чисто фактичнихпомилок, що в цілому не дозволяєвважатиїїоригінальнимвикладомісторіїцьогоперіоду. Моваскоріше повинна йти про майстернозведенийісторіографічнийматеріал, освітленийвидатнимдержавнимрозумом і обробленийвисокимлітературним талантом [8, С. 250].

Таким чином, фактичноісторико-біографічийдоробокФренсісаБекона, присвяченийправлінню короля Генріха VII, не дає нам можливістьповноціннооцінити погляди власне Ф. Бекона, як науковця, на історичніподії початку правлінняТюдорів та визначитийоговласнуоцінкудіяльностізасновникадинастіїГенріха VII. Безумовно робота мала політичнийінтерес та булав першучергу результатом вимушеноїполітичноївідставкикоролівського фаворита, якийнамагавсязберегтизв'язок з королівським двором та фактичнопрацював на замовлення монарха. Використанняполітичноїміфологіїстає особливо актуальним за добиполітичних криз, саме на порозітакоїкризизнаходивсяЯков I, тому підтримка монархом цьогобеконівського проекту виглядаєцілкомзакономірною, вінсприяввозвеличенню як Тюдорів, так і їхнаступників - Стюртів, а запропонованарепрезентаціяісторіїбула на користьправлячоїдинастії, сприялаформуванню «політичногоміфу», якийзатверджувавбогообраність, легітимність та мудрістькоролівськогоправління. Окрім того, взаємини парламенту та королівськоївладитю- дорівськоїдобимогли би служитияскравимприкладомвикористанняісторичної проблематики у політичноїпрактиці. В історіографіїдругоїполовини ХХ - початку ХХІ століттяз'явилосьбагатодосліджень, присвяченихГенріху VII, образ якогозначноюміроювідрізняєтьсявід того, який нам малюютьТюдори та Стюарти, фактично вона стала на шлях кореляціїмнемонічного простору та де- конструкціїполітичнихміфів, сформованихсаме «абсолютними» монархами.

Джерела та література

1. История и память. Историческая культура Европы до начала Нового времени. / Под ред. Л. П. Репиной. Москва: Кругь, 2006.768с.

2. Могильницкий Б. Г., Николаева И. Ю. История, память, мифы. Новая и новейшая история. 2007. С.116-125.

3. Хеншелл Н. Миф абсолютизма: Перемены и преемственность в развитии западноевропейской монархии раннего Нового времени / Пер. с англ. А. А. Паламарчук, Л. Л. Царук, Ю .А. Малахова; отв. ред. С. Е. Федоров. Санкт-Петербург: Алетейя, 2003. 271 с.

4. The Discovery of Richard III URL: https://www2.le.ac.uk/offices/press/press-releases/2013/february/ university-of-leicester-announces-discovery-of-king-richard-iii University of Leicester. 4 February 2013. Retrieved 23 February 2015. (дата звернення 16.01.2019); «Results of the DNA analysis» University of Leicester. 4 February 2013. Retrieved 23 February 2015 URL: https://www.le.ac.uk/richardiii/science/resultsofdna.html(дата звернення

16.01.2019) ; «Injuries to the skull 1 - 2». University of Leicester. 4 February 2013. Retrieved 23 February 2015.URL: https://www.le.ac.uk/richardiii/science/osteologyskull.html(дата звернення 16.01.2019)

5. Бекон Ф.История правления короля Генриха VII. Москва: Наука, 1990. 323 с.

6. The Letters and the Life of Francis Bacon Including All His Occasional Works, Namely Letters, Speeches, Tracts, State Papers, Memorials, Devices and All Authentic Writings Not Already Printed Among His Philosophical, Literary, Or Professional Works - Francis Bacon, James Spedding URL: https://play.google.com/books/reader?printsec=frontcover&output=reader&id=3sYYAAAAIAAJ&pg=GBS.PR1(датазвернення 21.01.2019)

7. Review of Spedding's Francis Bacon: His Life and Times. The New York Times, 29 December 1878. https:// timesmachine.nytimes.com/ timesmachine/1878/12/29/81739881.pdf (дата звернення 21.01.2019)

8. Барг М. А Историзм Фрэнсиса Бэкона / Бекон Ф.История правления короля Генриха VII. Москва: Наука, 1990. С.200-249.

9. Williamson J. The Tudor Age. New York, 1961.500 р.

10. Субботин А.Л. Фрэнсис Бэкон. Москва: Мысль, 1974 175 с.

11. Михайленко Ю.П. Ф.Бэкон и его учение. Москва: Наука, 1975. 264 с.

12. Guy S. Tudor England. Oxford: Oxford University Press 1989. 582 p.

13. Mackie J.D. The earlier Tudors 1485-1558. Oxford: Clarendon press, 1966. 699 p.

14. Преображенский В.Д. Происхождение современных государств Европы. Ч.2: Абсолютизм. Москва-Ленин- град: Молодая гвардия, 1930. 88 с.

15. Семенов В.Ф. Огораживания и крестьянские движения в Англии XVI века: Из истории обезземеливания крестьян в Англии. Москва-Ленинград: Издательство АН СССР, 1949. 372 с.

16. Cooper J.P. Henry VII's Last Years Reconsidered The Historical Journal.1959. Vol. 2, No. 2. P. 103-129.

17. Elton G.R. Henry VII: rapacity and remorse . Historical Journal. Vol. 1. 1958. P. 21-39; Elton G.R. Henry VII: A Restatement. The Historical Journal. 1961. Vol. 4, No. 1. P. 1-29.

18. The Tudor constitution documents and commentary / Ed. by G.R.Elton. Cambridge: Cambridge University Press, 1960. 496 p.

19. Штокмар В.В. История Англии в средние века. Леинград: ЛГУ, 1973. 184 с.

20. Attreed L.C. A new sourcefor Perking Warlock's invasion of 1497. Mediaeval Studies. Toronto, 1986. Vol.48. P.514-521.

21. Lockyer R. Henry VII (Seminar studies in history). London: Longman, 1968. 160 p.

22. Царева Ю. И. Финансовая политика Тюдоров (1485-1603) Специальность: 07.00.03. Всеобщая история (История Средних веков) Москва: Московский педагогический государственный университет. 2017. 291с. URL: http://igh.ru/system/dissertations/dissertation_pdfs/000/000/006 /original/2e89358beac3d6235deb0ae0642b83 59d2fbc71c.pdf?1488804224 (дата звернення 21.01.2019)

23. Лукоянов В. В. Фрэнсис Бэкон и идеологические предпосылки английской буржуазной революции 07.00.03 Всеобщая история. Горький. 201 с. Научная библиотека диссертаций и авторефератов URL:http://www.dissercat. com/content/frensis-bekon-i-ideologicheskie-predposylki-angliiskoi-burzhuaznoi-revolyutsii#ixzz5ZS4DmQjM(дата звернення21.01.2019)

24. Литвинова Е. Ф. Ф. Бэкон. Его жизнь, научные труды и общественная деятельность: Санкт-Петербург: тип. товарищ. «Общественная польза», 1891. 79 с. URL:https://www.litmir.me/br/?b=114100&p=1(датазвернення

24.01.2019)

Размещено на Allbest.ru