Діяльність національних міжпартійних політичних об’єднань Східної Галичини як перший етап Української революції 1914-1923 рр.: історіографічні концепти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність національних міжпартійних політичних об'єднань Східної Галичини як перший етап Української революції 1914-1923 рр.: історіографічні концепти

Олександр Рєєнт

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України, завідувач відділу історії України XIX -- початку XX ст., заступник директора з наукової роботи, Інститут історії України НАН України

Володимир Великочий доктор історичних наук, професор, професор кафедри історіографії і джерелознавства, декан факультету туризму, Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

Анотація

національний міжпартійний галичина

Мета дослідження - аналіз та узагальнення основних тенденцій висвітлення та розгляду діяльності національних міжпартійних політичних об'єднань Східної Галичини в період 1914-1917 рр. в українській історіографії. Окреслення оновленої парадигми розгляду цього процесу як першого етапу Української революції 1914-1923 рр. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціальних історичних, історіографічних методів. Використовується також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного й історіографічного дискурсу навколо проблеми бачення основних завдань, місця, ролі, діяльності, значення національних міжпартійних політичних об'єднань Східної Галичини у вказаному хронотопі. Наукова новизна. Наголошується на потребі перегляду підходу до проблеми як винятково такої, що була складовою лише суспільно-політичних процесів у краї у часи Першої світової війни. Уводиться в науковий обіг теза про потребу перегляду хронологічних рамок Української революції як складової Великої східноєвропейської або геополітичної революції у Центрально-Східній Європі 1914-1923 рр. Таким чином ставиться проблема потреби формування нового історіографічного концепту Української революції 1914-1923 рр. Висновки. Аргументується теза про потребу створення нового конструкту національної історії Української революції початку ХХ ст., а не такої, що виникла та стала продовженням революції в Росії 1917-1921 рр. У рамках цього конструкту і слід розглядати діяльність партійно-політичних об'єднань на Східній Галичині як одну зі складових суспільно-політичних процесів упродовж першого етапу Української революції 1914-1923 рр. Актуалізується проблема потреби формування нового історіографічного концепту Української революції 1914-1923 рр. і конструювання нової історіографічної парадигми її розгляду.

Ключові слова: історіографічний концепт, Українська революція 1914-1923 рр., міжпартійні політичні об'єднання, Східна Галичина.

Oleksandr Reient

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Corresponding Member of NAS of Ukraine, Head of Department of History of Ukraine of the 19 - Early 20 Centuries, Deputy Director for Scientific Work, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

Volodymyr Velykochyi

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Professor at Department of Historiography and Source Studies, Dean of the Faculty of Tourism, V.Stefanyk Precarpathian National University

Activities of National Inter-Party Political Associations of Eastern Halychyna as the First Stage of the Ukrainian Revolution 1914-1923: Historiographical Concepts

Abstract

The purpose of the research is to analyze and summarize major trends covering and review of national inter-political association of Eastern Halychyna during the 1914-1917 biennium. Ukrainian historiography. Authors outline the updated paradigm for considering this process as the first stage of the Ukrainian Revolution of 1914-1923. The methodology of work is a set of scientific principles, general scientific and special historical, historiographic methods. Interdisciplinary and integrated approaches are also used to the historical and historiographical discourse around the problem of vision of the main tasks, place, role, activity, significance of national inter-party political associations of Eastern Halychyna in the mentioned chronotope. Scientific novelty. The article emphasizes on the need to revise the approach to the problem as one that was only a component of socio-political processes in the region during the World War I. It is introduces the thesis about the need to revise the chronological framework of the Ukrainian Revolution as part of the Great East European Revolution or the Geopolitical Revolution in East Central Europe during 1914-1923. This raises the need to formulate a new historiographical concept of the Ukrainian Revolution during 1914-1923. Conclusions. The article is argued about the need to create a new construct of national history of Ukrainian Revolution in the early twentieth century, and not one that emerged and was a continuation of the Russian Revolution 1917-1921. Within the framework of this construct, the activities of political associations in Eastern Halychyna should be considered as one of the components of socio-political processes during the first stage of the Ukrainian Revolution 1914-1923. So raise the problem of the need to formulate a new concept of historiography Ukrainian Revolution 1914-1923 and the creation of a new historiographical paradigm consideration.

Keywords: historiographical concept, Ukrainian Revolution 1914-1923, inter-party political associations, Eastern Halychyna.

У національній історіографії Української революції початку ХХ ст. особливої актуальності набуває питання хронології. Ця проблема заслуговує на окремий історіографічний аналіз. Тут лише зазначимо, що до 100-річчя Західноукраїнської Народної Республіки було опубліковано ряд праць, присвячених цій проблемі1.

Одним із важливих аспектів хронологічних рамок Української революції є проблема змісту її першого етапу: 1914--1917 рр. На нашу думку, він включає не лише військові, військово-політичні, міжнародні, але насамперед суспільно-політичні процеси, що мали місце на українських землях періоду Першої світової війни. У цьому контексті саме утворення та діяльність міжпартійних політичних об'єднань усеукраїнського характеру якраз і може бути потрактоване як таке, що було спрямоване на здобуття національного ідеалу у ході Української революції -- національної державності. Особливо примітні такі об'єднання, як Головна українська рада у Львові, Загальна українська рада у Відні, Союз визволення України та Українська парламентарна репрезентація. Через програмні цілі й завдання цих об'єднань, їх діяльність чи не найкраще простежується еволюція ідей національно-державного відродження українства на початку ХХ ст., його форм і територіально-державних моделей. Суспільно-політичні процеси періоду Першої світової війни на українських землях, особливо Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, ставши складовою подій загальноукраїнського масштабу, наповнили реальним змістом саму Українську революції на її початковому етапі. Вона ж, своєю чергою, стала частиною Великої східноєвропейської Реєнт О., Великочий В. Національно-демократична революція на західноукраїнських землях 1914-1923: до проблеми концепту // Краєзнавство. -- 2018. -- №3. -- С.40--50; Великочий В. Національно-демократична революція на західноукраїнських землях (1914--1923 рр.): до проблеми хронології // Карпатський край: Наукові студії з історії, культури і туризму. -- Вип.1-2 (10-11). -- Івано-Франківськ, 2018. -- С.18--30; Реєнт О., Великочий В. Державотворчі процеси на західноукраїнських землях крізь призму національно-демократичної революції 1914--1923 рр. // Український історичний журнал. -- 2019. -- №1. -- С.166--180. Великочий В. Велика східноєвропейська революція, Перша світова війна і Галичина (Українська історіографія суспільно-політичних процесів: Бібліографія). -- Івано-Франківськ, 2014. -- 180 с., або геополітичної Корнат М. Від війни між імперіями до геополітичної революції у Центрально-Східній Європі // Український історичний журнал. -- 2019. -- №2. -- С.172--188. революції у Центрально- Східній Європі 1914--1923 рр.

Із вибухом Першої світової війни українська партійно-політична система Галичини зазнала якісних трансформацій, головний зміст яких полягав у згортанні діяльності крайових партійних структур та виникненні міжпартійних об'єднань. Вивчення цієї проблеми розпочалося за «гарячими слідами», а за міжвоєнного періоду у вигляді документально-мемуарних праць було закладено її емпіричну базу, що почала розширюватися вітчизняними істориками лише з середини 1990-х рр. Зокрема вже у статтях мемуарного й історико-політологічного характеру М.Лозинського, В.Темницького зроблено перший системний виклад виникнення та діяльності Головної української ради (ГУР) у Львові Лозинський М. Українська головна рада // Пам'яткова книжка Союза визволення України і калєндар на 1917 р. -- Відень, 1917. -- С.175--177. та Загальної української ради (ЗУР) у Відні Темницький В. Загальна українська рада // Там само. -- С.356--364.. Оминаючи гострі кути партійно-політичних суперечностей, автори подали стислу ретроспективу процесу створення та різнобічної роботи цих інституцій, їх партійно-особовий склад тощо. Так було закладено домінуючу й до сьогодні традицію щодо визначення суті, характеру діяльності, значення ГУР і ЗУР на основі ними ж виданих програмових документів -- маніфестів, звернень, заяв тощо.

Такі підходи притаманні й першій, умовно кажучи, «комплексній» публікації С.Барана про організаційно-ідеологічне становлення та діяльність громадсько-політичних організацій українців у Відні під час російської окупації Галичини 1914--1915 рр. Баран С. Австрійські українці на воєнній еміграції у Відні в рр. 1914/5 // Ілюстрований народний калєндар товариства «Просвіта» з терміном на переступний рік 1916: Річник: XXXIX. -- Відень, 1916. -- С.164--175. Виходячи з позицій націонал-демократів, автор у проблемно-хронологічному порядку розкрив виникнення й діяльність ГУР, ЗУР, Союзу визволення України (СВУ), відносини з ними Народного комітету УНДП, Української парламентської репрезентації (УПР), Української бойової управи (УБР), а також економічних і культурницьких товариств, об'єднань інтеліґенції тощо, схарактеризував особовий та партійний склад, здобутки їх діяльності в різних сферах. Цим самим окреслювалася загальна палітра громадсько-політичного руху українців Галичини без занурення у складні відносини між її елементами.

Не уникнув цього і К.Левицький. Вплив цієї праці на українську історіографію годі переоцінити, тож стверджуємо: якби з багатьох узагальнюючих праць із політичної історії, що з'явилися у другій половині 1990-х рр., не говорячи вже про суто компілятивні студії попередніх періодів, виокремити матеріал, викладений у книзі К.Левицького, то в їх змісті мало що залишилося б. Масштабну і складну панораму розгортання національно-політичного руху галицьких українців автор відтворював на тлі кардинальних зрушень в Європі у час Першої світової війни. Попри недосконалість і дискусійність запропонованої ним періодизації, слід визнати її науково-теоретичну цінність. Вона полягає насамперед у визначенні пріоритетів та динаміки національно-політичного поступу українства, який з «орієнтаційної й оборонної» діяльності у другій половині 1914 р. змінюється на «організаційну та пропаґандистську» в 1915 р. При цьому орієнтація на зовнішню допомогу -- Відень -- ніколи не ставилася під сумнів.

Розкриваючи своє «націонал-демократичне» бачення інституціоналізації українського політичного руху, К.Левицький мимоволі або свідомо показав його беззастережний зв'язок (чи то пак залежність) від урядових австрійських чинників. Утім такий погляд зовсім не суперечить національній зорієнтованості автора, який щиро вірив у правильність обраного шляху здобуття прав і можливостей самостійного розвитку українства. Написаний у дусі позитивізму, твір містить тексти численних ориґінальних документів, що робить їх доступними ширшому колу дослідників Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918. - Ч.1. - Л., 1928. - 288 с.; Ч.2. - Л., 1929. - 207 с.; Ч.3. - Л., 1929. - 277 с..

Історики міжвоєнного періоду, уважаємо, не просунулися далі К.Левицького у висвітленні зазначеної проблематики. В окремих науково-популярних публікаціях та «причинкових» студіях вони зверталися до неї переважно з проекцією на тогочасні нагальні питання суспільно-політичного становища краю. Показовою тут є навіть «Велика історія України», де, згадавши про факт виникнення ГУР як представниці всіх українських партій та угруповань, М.Голубець зосередив увагу на відносинах між нею й урядовими чинниками з приводу поділу Галичини, чим явно спростив складну палітру суспільно-політичних завдань і діяльності цієї інституції Велика історія України: У 2 т. / Передм. д-ра І.Крип'якевича; зладив М.Голубець. - Т.2. - К., 1993. - 400 с..

Не виявило особливого ентузіазму у вивченні цієї проблематики й українське зарубіжжя. Заслуговують на увагу написані у схожому структурно-змістовому відношенні стаття та «причинковий» розділ, що належать М.Лозинському і з'явилися 1921 й 1922 рр. Зазначені в назвах питання автор (до речі, одним із перших) аналізував через порівняння з визвольними перспективами різних народів Австрії. Дійшовши висновку про «найгірше положення» галицьких українців, він обстоював думку, що їх «австрофільсько-ґерманофільська» орієнтація була вимушеною, але за тих умов єдино правильною. М.Лозинський зумів детермінувати й показати взаємозалежність між діями галицьких національно-політичних угруповань (ГУР, ЗУР, УПР, СВУ та ін.), змінами в міжнародній ситуації (Брестський договір, політика Антанти і Троїстого союзу) та розгортанням державно-політичних процесів на Наддніпрянщині (Центральна Рада, гетьманат П.Скоропадського). При цьому залишилися «непоміченими» політичні вподобання самого націонал-демократа М.Лозинського Лозинський М. Українське представництво в Австрії // З великого часу: український альманах. -- К.; Відень; Л., 1921. - С.304-324; Його ж. Галичина в рр. 1918-1920. - Нью-Йорк, 1970. - 228 с..

Особливе зацікавлення у плані порівняння історіографічних джерел викликають синтези історії України та спеціальні узагальнюючі дослідження про національні суспільно-політичні рухи й політичні партії ХХ ст., що з'явилися в українському зарубіжжі після Другої світової війни та в Україні з 1990-х рр. Так, відомі репрезентаційні праці Д.Дорошенка, Т.Гунчака, І.Нагаєвського, В.Вериги, П.Феденка ДорошенкоД. Історія України 1917-1923 рр. - Т.1: Доба Центральної Ради. - Ужгород, 1932. - 437 с. (Нью-Йорк, 1954. - 464 с.); Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст.: нариси політичної історії. - К., 1993. - 288 с.; Верига В. Визвольні змагання в Україні: 1913-1923: У 2 т. - Т.2. - Л., 1998. - 503 с.; Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. - К., 1993. - 413 с.; Феденко П. Український рух у 20 ст. - Лондон, 1959. - 259 с. Сарбей В.Г. Національне відродження України. - К., 1999. - 335 с.; Новітня історія України (1900-2000) / О.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин [та ін.]. - 2-ге вид. - К., 2002. - 719 с.; Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX-ХХ ст. - К., 1996. - 360 с.; Історія України: нове бачення: У 2 т. - Т.2 / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, В.М.Даниленко [та ін.]. - К., 1996. - 546 с., попри відмінності, пов'язані з хронологічними межами, змістовим аналізом подій та іншими аспектами, мають чимало спільного у висвітленні окресленого кола питань. Виникнення й діяльність ГУР, ЗУР, УПР подавалися не як вузлові, визначальні аспекти суспільного розвитку галицького українства в роки Першої світової війни, а радше як чинники, покликані сприяти розв'язанню «більш значущих» проблем: формування легіону УСС, поділ Галичини, реґулюван- ня відносин з урядовими колами тощо. Таким чином, партійно-політичні процеси відходять на «другий план» і часто лише «вкраплюються» у загальне полотно висвітлення воєнної епопеї. Характеристика інституціональних структур національно-політичного руху зводиться до формальної фіксації часу їх виникнення, особового складу, ідейної платформи тощо. Це призводить до неадекватно спрощеного трактування окремих аспектів національно-політичного руху (типово: «ЗУР виникла внаслідок розширення ГУР»).

Новочасна література рельєфніше відображає еволюцію наукового осмислення суспільно-політичного руху в Україні за періоду Першої світової війни. Аналіз помітніших здобутків із цієї доволі розлогої групи праць11 спонукає до таких висновків. По-перше, дедалі більше посилюється увага до тогочасних національно- політичних процесів, їх інституціональні та ідеологічні аспекти стають предметом окремого спеціального дослідження й уже не розглядаються як «другорядні сюжети». По-друге, поглиблюється тенденція щодо комплексного, паралельного, а отже порівняльного висвітлення динаміки розгортання національного руху у Східній («підросійській») та Західній («підавстрійській») частинах України.

За вихідний критерій аналізу і градації часто береться орієнтаційний принцип -- підтримка «своїх» імперій у війні. Він дозволяє визначати магістральні напрями розвитку, однак часто призводить до абсолютизації відмінностей, навіть протиставлення українського громадсько-політичного життя на Галичині та Наддніпрянщині. У такому ключі можна ставити питання про виправданість назви підрозділу «Розкол національно свідомого українства» в репрезентативному академічному виданні, яке в концентрованій формі відображає його національно- політичне становище у часи Великої війни Сарбей В.Г. Національне відродження України. -- С.298--302.. Вияв прагнення до уніфікації «підім- перських» умов розвитку українських політичних партій породжує необгрунтовані твердження, нібито вони діяли «в умовах заборони й переслідування з боку центральних властей і місцевої адміністрації» -- як в австро-угорській, так і в російській частинах України Новітня історія України (1900-2000). - С.132-133..

У сучасній історіографії залишається дискусійним концептуально важливе питання про впливи та наслідки Першої світової війни для розгортання українського національного руху. Одна група дослідників в історичних синтезах, монографіях, статтях проводить думку, що він «однозначно втрачав від світової війни», адже проти нього посилили репресії обидві ворогуючі коаліції. У такому ключі стверджується, що війна не лише призупинила просування українців до норм європейського життя та створення власної держави, а й відкинула їх далеко назад Історія України: нове бачення. - Т.2; Лисенко О. Вплив Першої світової на хід модернізації української нації // Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст. - Вип.4. - К., 2002. - С.12-22.. (Подібну позицію свого часу обстоював В.Липинський). Інша група фахівців доводить, що за несприятливих воєнних умов український рух зростав і гартувався, перетворюючись на реальний фактор європейської політики, з яким мали рахуватися різні державні суб'єкти Реєнт О.П., Янишин Б.М. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз // Український історичний журнал. - 2004. - №4. - С.27.. Вони вважають, що війна стала найвагомішим чинником розгортання російської революції, отже й українських визвольних змагань -- одного з ключових етапів формування і кристалізації української нації Терещенко Ю.І., Гнатюк С.Л. Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст., вип.І-IV // Там само. - 2003. - №4. - С.144-145.. Подані тут полярні думки не можуть відобразити всієї складності, багатогранності, суперечності цієї проблеми, яка потребує спеціального вивчення.

Виокремлюємо доволі велику групу колективних та індивідуальних досліджень у вигляді історичних нарисів, монографій, навчальних посібників, присвячених розвитку національного суспільного руху в XIX--ХХ ст. в Україні Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. - Тернопіль, 1993. - 99 с.; Нариси з історії українського національного руху / Відп. ред. В.Г.Сарбей. - К., 1994. - 190 с., зокрема й на Галичині Кугутяк М. Галичина: сторінки історії: нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. - 1939). - Івано- Франківськ, 1993. - 200 с.; Васюта І.К. Національно-визвольний рух у Західній Україні (1918-1939 рр.) // Український історичний журнал. - 2001. - №5. - С.22-42.. З одного боку, такі історіографічні джерела, порівняно з попередньою групою, чіткіше, рельєфніше засвідчують роль і місце суспільного руху галицьких українців за воєнно-революційної доби в політичній історії України ХХ ст., у концентрованому вигляді передають його вузлові характеристики. З іншого боку, розгляд інституціонального та ідеологічного становлення різних політичних структур за проблемно-хронологічним принципом часто витісняє аналітику, надаючи таким працям «довідниково-узагальнюючого» характеру, що подекуди виправдано для видань дидактичного спрямування.

У такому розрізі проступають ще два явища, які більш чи менш виразно проглядаються на різних етапах сучасного історіографічного процесу. Перше стосується публікацій, наукових за формою і стилем викладу, але описових за змістом. Вони частіше зустрічаються у спеціалізовано-тематичних збірниках та матеріалах конференцій. Їх автори зазвичай спираються на творчий здобуток попередників з актуальних проблем суспільно-політичного розвитку досліджуваної теми, що не може не позначатися на формулюванні новаторських положень і висновків Брицький П. Ставлення українських політичних партій до Першої світової війни // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи: Мат. міжнар. наук. конф., присв. 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22--24 вересня 1998 р.). -- Чернівці, 2000. -- С.128-132; Коцур А. Українська ідея в роки Першої світової війни // Там само. - С.110-112; Малик Я. Політичні партії в боротьбі за державність на західноукраїнських землях у 1917-1919 рр. // Українська державність: історія і сучасність: Мат. наук. конф., січень 1993 р. - К., 1993. - С.224-227.. Важко однозначно оцінити й інше явище, пов'язане з висвітленням військовими істориками взаємозалежності суспільно-політичних процесів на Галичині з бойовими діями в Україні за Першої світової війни Волковинський В.М. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни // Український історичний журнал. - 2004. - №4. - С.38-58.. Типовим у цьому відношенні стало, наприклад, пояснення мотивів створення й завдань українських політичних структур на Галичині (ГУР, СВУ, ЗУР) головно потребою захисту національних інтересів українського народу в умовах війни Там само. - С.41., хоча насправді ця проблема значно складніша та багатогранніша.

У сучасній історіографії фактично немає послідовників висвітлення цієї тематики в руслі таких полярних течій, як радянська чи націоналістична. Радянські автори часто відступали від норм наукового стилю, послуговуючись арсеналом неґа- тивно забарвленої лексики на кшталт «буржуазні націоналісти», «аґенти (шпигуни) іноземних розвідок», «мародери», «злочинці» й т. ін. Осечинський В. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. - Л., 1954. - С.136-145; Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини і Закарпаття на початку ХХ ст. (1900-1919 рр.). - К., 1960. - С.187-195. Політичні партії галицьких українців, як і їх національні репрезентації -- ГУР, ЗУР, звинувачувалися за «австро- фільство», але трактувалися в різних тонах: від відверто ворожих, аґресивних (як-от «прислужники австро-німецького імперіалізму», «запроданці інтересів народу») Там само., до стриманіших, поміркованіших («угодовські») Торжество історичної справедливості. - Л., 1968. - С.295-303.. Водночас слід визнати, що такі провідні радянські фахівці з історії Галичини, як В.Осечинський, І.Компанієць і чимало інших, мали достатньо глибокі уявлення про суспільно-політичну ситуацію у краї за воєнно-революційного періоду 1914--1919 рр., тож у цьому сенсі немає підстав закидати їм «необізнаність», як це роблять деякі сучасні автори. Інша річ, як вони використовували історичний матеріал і як конструювали історичні процеси, виходячи з марксистсько-ленінського концепту «класової боротьби» та ідеології «пролетарського інтернаціоналізму» (читай: російського шовінізму).

Націоналістичній течії історіографії, яку в українському зарубіжжі виразно представляє П.Мірчук, притаманне скептичне ставлення до різних зовнішніх орієнтацій та визнання за єдино правильні лише державотворчі процеси, що спиралися на «власні сили», зокрема УСС. Таким чином, хоча й не відкрито, але фактично засуджувався «шлях леґалізму» діячів із середовища ГУР, СВУ та подекуди ЗУНР загалом Мірчук П. Українська державність 1917-1920. - Філадельфія, 1967. - С.271-319..

Нині маємо відносно небагато спеціальних наукових публікацій, присвячених вивченню феноменів національних політичних об'єднань українців Галичини періоду Першої світової війни. Однак, зважаючи на ґрунтовну джерельну базу, досить високий рівень теоретичних узагальнень та, зрештою, комплексний характер студій можемо стверджувати, що порушена проблема достатньо розроблена у сучасній вітчизняній історіографії. Це підтверджують здобутки В.Ковальчука, І.Михальського, П.Лепісевича, І.Патера, В.Расевича, У.Уської та інших фахівців, які активно ретранслювали творчий доробок своїх попередників. Така оцінка не означає відсутності вузьких місць і перспектив подальшого вивчення вказаних національно-політичних процесів, що зумовлюється та присутністю двох різних -- інтеграційної й дезінтеГраційної -- магістральних ліній їх висвітлення.

Своєрідне місце в історіографії партійно-політичного життя українців Галичини зазначеного періоду посідають праці середини 1990-х рр. Вони відображають трансформації її пострадянського становлення, коли відмова від старих ідеологем супроводжувалася ідеалізацією і Глорифікацією історії українських політичних чинників із наголосом на їхній боротьбі за національно-державну незалежність. Вироблені за міжвоєнного періоду на Галичині та в еміграції підходи і схеми їх вивчення намагалися наповнити й удосконалити завдяки залученню нових джерельних (архівних) матеріалів.

Із таких позицій В.Ковальчук розглядав процес формування української партійної системи на Галичині в 1890--1916 рр. з однією центристською (УНДП) та двома опозиційними до неї (РУРП, УСДП) партіями. Дослідник, зокрема, розкрив їх організаційні структури, політичні програми, соціальну базу, арсенал форм і методів боротьби тощо. Водночас важко погодитися з визначенням верхньої межі хронологічних рамок праці революційними подіями 1917 р., хоча це змушувало автора відстежувати політичні трансформаційні зміни, яких зазнало українство Галичини на початковому етапі війни Ковальчук В.Б. Ідея державності та національної незалежності у діяльності українських партій Східної Галичини кінця XIX -- початку ХХ ст. (історико-політологічний аспект): Автореф. дис. ... канд. політ. наук. -- Л., 1996. - 21 с..

Праця І.Михальського може претендувати на одне з перших спеціальних досліджень з історії українських політичних партій і рухів у роки війни (до лютого 1917 р.) у межах Російської та Австро-Угорської імперій. Студія відзначається наполегливою гіперболізацією національної зорієнтованості їх діяльності задля доведення спрямованості винятково на створення української державності. Із таких позицій розглядалися й ГУР, ЗУР, СВУ тощо Михальський І.С. Український національно-визвольний рух і розвиток ідеї української державності в роки Першої світової війни (1914 - лютий 1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 1995. - 20 с..

І.Патер -- один із перших сучасних фахівців, який, виокремивши Загальну українську раду (ЗУР) зі всього спектра суспільного-політичного життя, уважаємо, найбільш цілісно показав її виникнення, ідейно-організаційну еволюцію, узагальнив головні напрями діяльності та здобутки Патер І. Загальна українська рада: проблема консолідації національно-демократичних сил // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. на пошану проф. Юрія Сливки. - Вип.7. - Л., 2000. - С.256-259.. До цієї проблеми дослідник звертався й у контексті відносин між ЗУР і СВУ Патер І. Союз визволення України. - Л, 2000. - 346 с.. В обох випадках проводиться думка, що ЗУР репрезентувала національні змагання галицьких українців у період Першої світової війни та рішуче відстоювала державницькі й соборницькі устремління українського народу. Однак зовнішні перешкоди і внутрішня опозиція завадили втіленню у життя цих намірів, що призвело до її кризи, а потім і самоліквідації.

Схожа концептуальна лінія проводиться в дисертаційній праці П.Лепісевича (що відображає вже її назва). Автор детально у проблемно-хронологічному порядку розкрив комплекс питань щодо ідеології, організаційного становлення та діяльності ГУР і ЗУР, а також пов'язані з цим внутрішні суперечності. Однак головні мотиви й характеристики цих процесів виводяться передусім із проголошуваних ними програмних документів, а не із суперечливих реалій політичного життя. Принагідно зазначимо, що з огляду на предмет дослідження не зовсім виправданим, на наш погляд, стало винесення в окремий підрозділ проблеми діяльності СВУ, що дублюється з уже наявними спеціальними розвідками про цю інституцію. Уважаємо, що авторові варто було б переконливіше пояснити ряд принципових моментів, як, наприклад, зв'язок генези ГУР із першими загальними виборами до австрійського парламенту 1907 р. Дискусійним виглядає й визначення історичного значення ГУР як «першого кроку» до консолідації національно-демократичних сил, що спонукає до думки про «заздалегідь передбачуване» її перетворення на ЗУР «задля реалізації ідеї соборності», хоча насправді всі трансформаційні політичні процеси були пов'язані насамперед зі внутрішніми партійними суперечностями. Поставивши питання про діяльність ЗУР із вирішення української проблеми у загальноєвропейському контексті, автор, по суті, звів її до справи утворення коронного краю в межах Галичини Лепісевич П.М. Загальна українська рада: проблема консолідації національно-демократичних сил (1914-1916 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - Л., 2005. - С.32-52, 77-114, 144-166..

Важко дати однозначну оцінку праці В.Расевича. Цілковитого схвалення заслуговує розкриття ним відносин між українськими політичними інституціями під час перебування в еміґрації у Відні. На відміну від більшості студій описового характеру, історик запропонував глибокий аналіз суперечливих відносин між головними суб'єктами українського політичного процесу. Науково-методологічне значення мають висновки про неґативний вплив такої внутрішньої боротьби на стабільність і реалізацію політичного курсу українських національних сил. З іншого боку, сама назва праці не зовсім відповідає змісту, адже насправді автор фактично оминув їх увагою Расевич В. Діяльність українських політичних організацій у Відні під час Першої світової війни // Вісник Львівського університету: Серія історична. - Вип.34. - Л., 1999. - С.317-330.. Для порівняння згадаймо публікації В.Темницького Див. прим.5. й К.Левицького Див. прим.7., яким властива інша крайність: акцент на показі прагнень і здобутків діяльності майже «витіснив» з'ясування внутрішніх суперечностей.

Невід'ємною складовою національного розвитку українців Галичини, Буковини на початку ХХ ст. була міжпартійна структура -- Клуб українських парламентських та сеймових діячів, який у листопаді 1916 р. трансформувався в Українську парламентську репрезентацію (УПР). В історичній літературі докладніше вивчена діяльність цієї інституції наприкінці XIX -- на початку ХХ ст. Аркуша О. Українське представництво в галицькому сеймі (1889-1901): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Л., 1997. - 28 с.; Чорновіл І. Українська фракція крайового сейму 1861-1901 рр.: нарис історії парламента-ризму. - Л., 2002. - 288 с., тоді як за період Першої світової війни вона розглядається переважно у загальному спектрі політичних процесів. Такі підходи не завжди дають чіткі уявлення про цей феномен, тож особливий інтерес викликає спеціальна публікація О.Добржанського, в якій простежуються ідейно-організаційні метаморфози об'єднання українських парламентарів Галичини й Буковини в 1914--1918 рр., динаміка зростання та падіння їх впливів, усебічна суспільна діяльність тощо. При з'ясуванні суперечностей в українському політичному таборі дослідник наголошує на міжособистісних стосунках та напружених взаєминах між галицькими й буковинськими провідниками. Головну причина того, що депутатський корпус не зміг виконати своєї місії в переломний час історії, автор убачає в його надмірному австрофільстві Добржанський О. Українські депутати австрійського парламенту та місцевих сеймів у роки Першої світової війни // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи... - С.42-46..

Необхідність поглибленого вивчення досліджуваної проблеми засвідчує і праця В.Дмитрушко. Дослідниця зосередилася на аналізі програмних документів різних партій (хоч поза його межами залишилися інші важливі історіографічні джерела), з одного боку, та національній політиці Відня стосовно українців -- з іншого. Загалом погоджуємося з висновком авторки про потребу спеціального вивчення еволюції українського парламентаризму на Галичині за воєнно-революційної доби, зауважуючи, що стосовно періоду ЗУНР ця проблема доволі добре досліджена Дмитрушко В.М. Парламентаризм в Україні другої половини XIX ст. - 1920 р.: історіографія: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2007. -- 20 с..

Інший «вектор» історії українських міжпартійних та політичних інституцій на Галичині представлено у праці О.Кураєва, який показав їх місце і значення в політиці Берліна й Відня в роки Першої світової війни. Дослідник простежує основні напрями діяльності Німеччини восени 1915 -- на початку 1916 рр. щодо забезпечення міжнародної підтримки планів українського державотворення, які висувалися ЗУР, УПР, СВУ. У такому контексті особливий інтерес викликає докладне з'ясування маловідомих, але важливих сторінок історії міжнародних відносин (місія П.Рорбаха до Стокгольма; стосунки зі впливовими політичними колами Великобританії тощо), які могли істотно вплинути на позитивне вирішення «українського питання» політичними силами Європи Кураєв О.О. «Українська проблема» у політиці Берліна й Відня у Першій світовій війні (1914--1918). -- К., 2006. -- 312 с..

Напрацювання О.Кураєва є черговим свідченням того, що стосунки українського політикуму Галичини з різними міжнародними чинниками -- невід'ємна складова українського визвольного руху періоду Першої світової війни. Пов'язаний із нею комплекс питань повинен ураховуватися при дослідженні цієї теми. Це дозволить, по-перше, позбутися стереотипу, буцімто український рух «маринувався у власному соку». По-друге, виявлення та врахування справжньої ролі європейських політичних сил у його розвитку відкриває якісно нові перспективи вивчення цього явища.

Свою історіографічну традицію має проблема ставлення російських громадських, політичних, владних чинників до українського національного руху на Наддніпрянщині та Галичині. На сучасному етапі вона рельєфніше проглядається у вивченні політики конституційно-демократичної партії та Державної думи Росії щодо «українського питання». Так, дослідження Л.Щербін і М.Якупова відтворили дискусію, що точилася під час війни у середовищі кадетів із приводу доцільності включати до думських дебатів про утиски української культури в Росії ще й питання переслідування мешканців Галичини. Автори доводять, що кадети визнали та засудили таку практику. Водночас вирішення національного питання вони зводили лише до визнання права на національно-культурне самовизначення українців, рішуче відкидаючи їхні політичні вимоги Щербін Л. «Музика майбутнього» чи «удар в спину»? Українське питання в політиці кадетської фракції в Державній думі Російської імперії (1906--1917 рр.) // Галичина. -- 2004. -- №10. -- С.252--260; Її ж. Конститу-ційно-демократична партія Росії та українське питання (1905--1918 рр.) // Україна соборна. -- Вип.2, ч.1. -- К., 2005. -- С.112--122; Якупов М.Н. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні (1917--1918 рр.): Автореф. дис. . канд. іст. наук. -- К., 1994. -- 21 с.. Узагальнивши здобутки попередників, О.Білокінь розкрив ставлення до «українського питання» IV Державної думи: єднання на початку війни думської опозиції з правими колами на основі російського державного патріотизму визначило зміни в її діяльності, що відповідним чином позначилося на характері російського окупаційного режиму на Галичині Білокінь О.І. Українське питання в Державній думі Російської імперії (1916--1917): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Х., 2001. -- 20 с.. Гадаємо, звернення до такої проблематики повинно стати невід'ємною складовою вивчення українського суспільно-політичного життя у краї, позаяк це виявляє нові чинники впливу на його становище й розвиток.

***

Таким чином, українська історіографія доволі репрезентативна у частині на- працювань щодо висвітлення процесу виникнення та діяльності міжпартійних політичних об'єднань на Східній Галичині в період 1914--1918 рр. Більше того, досить розлогими є праці, які стосуються впливу цих об'єднань на розвиток національних революційних процесів, їх оцінки важливими міжнародними чинниками й суб'єктами міжнародної політики. Із перспективи позитивізму, як моделі історієписання Богдашина О.М. Позитивізм в історичній науці: сучасні образи класичної моделі історіописання // Позитивізм: рефлексії щодо класичної моделі історіописання: Мат. круглого столу, Харків, 29 листопада 2016 р. - X., 2016. - С.7., нагромаджено чималий фактичний матеріал, який знайшов реалізацію в ряді серйозних монографічних студій, окремих статей, дисертаційних дослідженнях.

Водночас на сьогодні, уважаємо, нагальною є потреба переосмислення зібраного матеріалу, у тому числі й аналітичного, щодо його візії з позицій національної історії та історіографії. Причин чимало. Однак виокремимо дві найважливіших.

По-перше, українська історія, переконані, має писатися з позицій національно орієнтованої парадигми. Достатньо довгий час нам писали нашу історію. Ще й сьогодні у шкільних підручниках часто бачимо занадто розлогі виклади про реформи Петра І, перебіг та особливості скасування кріпацтва в Російській імперії, внутріполітичну боротьбу у середовищі проросійських комуністично орієнтованих партій в Україні 1920--1922 рр. Останні по суті творили суспільно-політичні, державницькі, культурні процеси, що входили в орбіту не української, а насамперед -- російської революції. А тому відносно першої були контрреволюційними. Деконструкція «неукраїнської» історії України з погляду національної ідентичності не викликає сумнівів і заперечень. Але крім того -- і витворення нового конструкту. Так, як це відбувалося в історіографіях національних державах ХХ ст. Базовим підходом у цьому випадку, уважаємо, може бути той, який запропонував Б.Андерсон, що ґрунтується на концепті «уявленої спільноти» Андерсон Б. Уявлені спільноти: Міркування щодо походження і поширення націоналізму. -- К., 2001. -- 271 с.. Така потреба й вимога не нова. Її актуалізація відбулася на шпальтах «Українського історичного журналу» ще кілька років тому Касьянов Г.В., Толочко О.П. Національні історії та сучасна історіографія: виклики й небезпеки при написанні нової історії України // Український історичний журнал. -- 2012. -- №6. -- С.4--24..

По-друге, переконструювання вимагає й концепт Української революції: як змістового наповнення та потрактування, так і визначення хронологічних меж. Про окремі аспекти цієї проблеми ми вже писали Див. прим.1.. Тому головною проблемою у цьому випадку стосовно нашої теми дослідження є потреба означення діяльності національно-політичних об'єднань на Східній Галичині в 1914--1918 рр. не лише як складової різноманітних процесів Першої світової війни, а головно Української революції 1914--1923 рр., точніше -- її першого етапу.

References

Anderson, B. (2001). Uiavleni spilnoty: Mirkuvannia shchodo pokhodzhennia i poshyrennia natsionalizmu (2th ed). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

Arkusha, O. (1997). Ukrainske predstavnytstvo v halytskomu seimi (1889-1901) (Extended abstract of Candidate's thesis). Lviv. [in Ukrainian].

Bilokin, O.I. (2001). Ukrainske pytannia v Derzhavnii Dumi Rosiiskoi imperii (1916-1917) (Extended abstract of Candidate's thesis). Kharkiv. [in Ukrainian].

Bohdashyna, O.M. (2016). Pozytyvizm v istorychnii nautsi: suchasni obrazy klasychnoi modeli istoriopysannia. Proceedings of the Conference: Pozytyvizm: refleksii shchodo klasychnoi modeli istoriopysannia, 5-13. Kharkiv: Apostrof. [in Ukrainian].

Brytskyi, P. (2000). Stavlennia ukrainskykh politychnykh partii do Pershoi svitovoi viiny. Proceedings of the International Conference: Persha svitova viina ta istorychni doli narodiv Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy, 128-132. Chernivtsi: Ruta. [in Ukrainian].

Chornovil, I. (2002). Ukrainska fraktsiia kraiovoho seimu 1861-1901 rr.: narys istoriiparlamentaryzmu. Lviv. [in Ukrainian].

Dmytrushko, V.M. (2007). Parlamentaryzm v Ukraini druhoi polovyny XIX st. - 1920 r: istoriohrafiia (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Dobrzhanskyi, O. (2000). Ukrainski deputaty avstriiskoho parlamentu ta mistsevykh seimiv u roky Pershoi svitovoi viiny. Proceedings of the International Conference: Persha svitova viina ta istorychni doli narodiv Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy, 42-46. Chernivtsi: Ruta. [in Ukrainian].

Holubets, M. (1993). Velyka istoriia Ukrainy, 2. Kyiv: Hlobus. [in Ukrainian].

Hrytsak, Ya. (1996). Narys istorii Ukrainy: Formuvannia modernoi ukrainskoi natsiiXIX-ХХst. Kyiv: Heneza. [in Ukrainian].

Hunchak, T. (1993). Ukraina: persha polovyna XXst.: narysy politychnoi istorii. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

Kasianov, H.V. & Tolochko, O.P. (2012). Natsionalni istorii ta suchasna istoriohrafiia: vyklyky i nebezpeky pry napysanni novoi istorii Ukrainy. Ukrainskyi istorychnyizhurnal - Ukrainian Historical Journal, 6, 4-24. [in Ukrainian].

Kompaniiets, I.I. (1960). Stanovyshche i borotba trudiashchykh mas Halychyny, Bukovyny i Zakarpattia na pochatku XX st. (1900-1919 rr). Kyiv: Vyd-vo AN URSR. [in Ukrainian].

Kondratiuk, K. (1993). Narysy istorii ukrainskoho natsionalno-vyzvolnoho rukhu XIXst. Ternopil. [in Ukrainian].

Kornat, M. (2019). Vid viiny mizh imperiiamy do heopolitychnoi revoliutsii u Tsentralno-Skhidnii Yevropi. Ukrainskyi isto- rychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 2, 172-188. [in Ukrainian].

Kotsur, A. & Biletskyi, В. (2000). Ukrainska ideia v roky Pershoi svitovoi viiny. Proceedings of the International Conference: Persha svitova viina ta istorychni doli narodiv Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy, 110-112. Chernivtsi: Ruta. [in Ukrainian].

Kovalchuk, V.B. (1996). Ideia derzhavnosti ta natsionalnoi nezalezhnosti u diialnosti ukrainskykh partii Skhidnoi Halychyny kintsia XIX - pochatku ХХ st. (istoryko-politolohichnyi aspekt) (Extended abstract of Candidate's thesis). Lviv. [in Ukrainian].

Kuhutiak, M. (1993). Halychyna: storinky istorii: narys suspilno-politychnoho rukhu (XIX st. - 1939). Ivano-Frankivsk. [in Ukrainian].

Kuraiev, O.O. (2006). „Ukrainska problema” u politytsi Berlinay Vidnia u Pershii svitovii viini (1914-1918). Kyiv. [in Ukrainian].

Lepisevych, P.M. (2005). Zahalna Ukrainska Rada: problema konsolidatsii natsionalno-demokratychnykh syl (1914-1916 rr.) (Candidate's thesis). Lviv. [in Ukrainian].

Lysenko, O. (2002). Vplyv Pershoi svitovoi na khid modernizatsii ukrainskoi natsii. Problemy istorii Ukrainy XIX - pochatku ХХ st., 4, 12-22. [in Ukrainian].

Malyk, Ya. (1993). Politychni partii v borotbi za derzhavnist na zakhidnoukrainskykh zemliakh u 1917-1919 rr. Proceedings of the Conference: Ukrainska derzhavnist: istoriia i suchasnist, 224-227. Kyiv. [in Ukrainian].

Mirchuk, P. (1967). Ukrainska derzhavnist 1917-1920. Philadelphia. [in Ukrainian].

Mykhalskyi, I.S. (1995). Ukrainskyi natsionalno-vyzvolnyi rukh i rozvytok idei ukrainskoi derzhavnosti v roky Pershoi svitovoi viiny (1914 - liutyi 1917 rr) (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Osechynskyi, V. (1954). Halychyna pid hnitom Avstro-Uhorshchyny v epokhu imperializmu. Lviv. [in Ukrainian].

Pater, I. (2000). Soiuz vyzvolennia Ukrainy. Lviv. [in Ukrainian].

Pater, I. (2000). Zahalna Ukrainska Rada: problema konsolidatsii natsionalno-demokratychnykh syl. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist: Zb. na poshanu profesora Yuriia Slyvky, 7, 256-259. Lviv. [in Ukrainian].

Rasevych, V. (1999). Diialnist ukrainskykh politychnykh orhanizatsii u Vidni pid chas Pershoi svitovoi viiny. Visnyk Lvivskoho universytetu: Seriia istorychna, 34, 317-330. [in Ukrainian].

Reient, O. & Velykochyi, V. (2018). Natsionalno-demokratychna revoliutsiia na zakhidnoukrainskykh zemliakh 19141923: do problemy kontseptu. Kraieznavstvo, 3, 40-50. [in Ukrainian].

Reient, O. & Velykochyi, V. (2019). Derzhavotvorchi protsesy na zakhidnoukrainskykh zemliakh kriz pryzmu natsional- no-demokratychnoi revoliutsii 1914-1923 rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 1, 166-180. [in Ukrainian].

Reient, O.P. & Yanyshyn, B.M. (2004). Ukraina v period Pershoi svitovoi viiny: istoriohrafichnyi analiz. Ukrainskyi istorych- nyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 4, 3-37. [in Ukrainian].

Sarbei, V.H. (1999). Natsionalne vidrodzhennia Ukrainy. Kyiv: Alternatyvy. [in Ukrainian].

Sarbei, V.H. (Ed.). (1994). Narysy z istorii ukrainskoho natsionalnoho rukhu. Kyiv. [in Ukrainian].

Shcherbin, L. (2004). „Muzyka maibutnoho” chy „udar v spynu”? Ukrainske pytannia v politytsi kadetskoi fraktsii v Derzhavnii dumi Rosiiskoi imperii (1906-1917 rr.). Halychyna, 10, 252-260. [in Ukrainian].

Shcherbin, L. (2005). Konstytutsiino-demokratychna partiia Rosii ta ukrainske pytannia (1905-1918 rr.). Ukraina soborna, 2, 1, 112-122. Kyiv. [in Ukrainian].

Sliusarenko, O.H., Husiev, V.I., Lytvyn, V.M. et al. (2002). Novitnia istoriia Ukrainy (1900-2000) (2th ed.). Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian].

Vasiuta, I.K. (2001). Natsionalno-vyzvolnyi rukh u Zakhidnii Ukraini (1918-1939 rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 5, 22-42. [in Ukrainian].

Velykochyi, V. (2014). Velyka skhidnoievropeiska revoliutsiia, Persha svitova viina i Halychyna (Ukrainska istoriohrafiia sus- pilno-politychnykh protsesiv: Bibliohrafiia). Ivano-Frankivsk. [in Ukrainian].

Velykochyi, V. (2018). Natsionalno-demokratychna revoliutsiia na zakhidnoukrainskykh zemliakh (1914-1923 rr.): do problemy khronolohii. Karpatskyi krai, 1-2 (10-11), 18-30. [in Ukrainian].

Volkovynskyi, V.M. (2004). Boiovi dii na ukrainskykh zemliakh u roky Pershoi svitovoi viiny. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 4, 38-58. [in Ukrainian].

Yakupov, M.N. (1994). Diialnist konstytutsiino-demokratychnoi parti! v Ukraini (1917-1918 rr) (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru