Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському у Глухові

За недовгим часом скульптура вже знаходилася в Глухові, але найбільш дискусійним виявилося затвердження місця її встановлення.

У листопаді 1865 р. Глухівська міська громада визначила: "место для постановки статуи избрать площадь против корпуса каменных лавок в виду базарной площади, к которой с одной стороны примыкают присутственные места, где в прежнее время располагался каменный корпус управления Малороссии" [5, арк. 5] (сучасна площа Рудченка, центральна частина).

На початку 1866 р. містяни змінили свою думку та вирішили, що скульптура Румянцева- Задунайського найкращим чином буде виглядати в іншому місці. Про це йде мова в листі Ніколи Терещенка до Чернігівського губернатора: "Для постановки статуи имеется ввиду два места. 1-е городская площадь возле Собора, где памятник может быть поставлен между церковью Святого Николая и Соборными лавками, на плане это место означено под литерою В (сучасне місцезнаходження перонів для посадки та висадки пасажирів біля автостанції - Авт.). И 2-е городская площадь, где находятся железные лавки. Место для статуи на этой площади предположили мы между домом Плешковой и каменными лавками, так что бы она на сажень или два была удалена от Киево-Московской улицы, на планах это место означено под литерою А (сучасний сквер Т.Г. Шевченка, місцезнаходження тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності- Авт.). Последнему месту отдается всеми полное преимущество, потому что здесь статуя будет стоять не только на площади, но вместе с тем и на главной большой улице между тем, как на Соборной площади она уже не будет иметь такого удобства. План города Глухова с указанием местности, где можно поставить памятник при сем Вашему Сиятельству честь имею представить" (рис. 1.) [5, арк. 17].

Здавалося б, місце для встановлення статуї обране - йому віддали перевагу міська громада та міський голова Глухова, але у Губернському правлінні затверджують перший варіант, який був запропонований у 1865 р. Для реалізації цього розпорядження необхідно було розширити базарну площу шляхом знесення старих житлових будинків (рис. 2). Ця проблема не знайшла свого вирішення в поставлені терміни. Стурбований цим і також, напевне, бажанням встановити скульптуру на вподобаному місці, Нікола Терещенко надсилає рапорт Чернігівському губернатору: "Озабочиваясь скорейшею постановкою на приличном месте статуи Генерал-Фельдмаршала Румянцева-Задунайского и приготовить для того все нужное, я, к сожалению моему, не могу привести в исполнение поставку ея согласно Высочайше утвержденному плану потому, что два маломерные квартала предназначенные на том же плане, вследствие просьб жителей города два раза в приговорах их выраженных к сноске для расширения базарной площади остаются до сих пор не снесенными и когда последует разрешение неизвестно. Почему я с согласия общества Граждан города предположил, к скорейшему украшению города, поставить статую на том самом месте, где это первоначально предполагалось, а именно: по большой Киево-Московской дороге, между корпусом каменных торговых лавок и каменным домом бывшим купца Кальченка, против Преображенской церкви, но не приводя это в исполнение сам собою, честь имею покорнейше просить на то разрешения Вашего Сиятельства причем долгом считаю присовокупить, что за сносом построек с предназначенных к очищению под площадь кварталов перенос статуи на то место, где Высочайше утвержденно, я, обще с жителями, принимаю на свой счет. Градский голова" [5, арк. 54]. Знесення житлових будинків та розширення базарної площі відбулося в 1873 р. [6, с. 50], але пам'ятник Румянцеву-Задунайському, попри зобов'язання Н. Тере- щенка його перенести, залишався нерухомо на одному місці до своїх останніх днів.

У той час, коли активно вирішувалося питанням про місце встановлення скульптури, архітектор Олександр Іванович Гросс розробляв комплексний проєкт пам'ятника Румянцеву-Задунайському. О. Гросс був глухівським та курським архітектором і, якщо в Курській губернії він працював переважно над світською забудовою, то на Глухівщині він займався храмовою архітектурою. У м. Глухові О. Гросс спроєктував притвор із дзвіницею Миколаївського храму 1871 р., Глухівську муровану синагогу (1867 р.), реконструював Вознесенську церкву (1867 р.). У Глухівському повіті Олександр Іванович став автором дзвіниці Михайлівської церкви в м. Вороніж (1874 р.), притвору церкви Успіня Пресвятої Богородиці в с. Тулиголове (1873 р.) та реконструкції Михайлівської церкви в с. Уланово (1865-1866 рр.) [7; 8; 9; 10].

Нікола Трещенко надсилає листа та проєкт пам'ятника, розроблений архітектором, Чернігівському губернатору. "Милостивый государь Сергей Павлович. Сею почтою я имею честь припроводить Вашему Сиятельству рисунок на пьедестале под статую фельдмаршала Румянцева-Задунайского, и решетку...(рис. 3.) Покорнейше прошу Ваше Сиятельство рассмотреть и если что признает нужным изменить, то поручить Черниговскому архитектору, ибо наш архитектор лучшего не мог сделать" [5, арк. 7].

Тож, основні підготовчі роботи були позаду, залишалося узгодити текст на постаменті пам'ятника. Для виконання цієї місії Н. Терещенко відправився до Києво-Печерської лаври зафіксувати напис на поховальній плиті Румянцева- Задунайського. Текст був наступним: "1797 года месяца генваря 8-го дня на сем месте под пудом в каменной палатке для вечного покоя положено тело преставившегося Мудрого и Славного Российских войск Полководца, рачительного и примерного гражданских и духовных законов блюстителя и Исполнителя, фельдмаршала Графа Петра Александровича Румянцева-Задунайского родившегося 1725 года". "Надпись эта на жестяной квадратной доске прибита к левой стороне левого крыла в большой Лаврской церкви" [5, арк. 23].

Після недовгих обговорень, Губернське правління вирішило на постаменті пам'ятника подати наступну інформацію: "На лицевой стороне: Генерал-Фельдмаршал, граф Петр Александрович Румянцев-Задунайский /

Президент Малороссийской коллегии / 1764-1789 / Non solum armis (Не лише зброєю - девіз роду Румянцевих. - Авт.). На правом фасаде: Родился в 1725 году / Умер 8 декабря 1796 / Похоронен в Киево-Печерской лавре. На левом: Генеральная опись Малороссии 1767 года / Битва при Кагуле 1770 года / Мир в Кучук-Кайнарджи 1774 года. На заднем фасаде: Статуя подарена г. Глухову Почетным Гражданином Князем Сергеем Павловичем Голициным / Поставлена в 1866 году / Основание под статую устроено на свой счет Глуховского городского головы Николы Артемьевича Терещенко, а решетка установлена самыми жителями" [5, арк. 39].

По завершенні всіх підготовчих робіт статуя П.О. Ру- мянцева-Задунайського була встановлена на подарованому Ніколою Терещенко постаменті на центральній Києво-Московські вулиці. За день до відкриття пам'ятника його мав оглянути Губернський архітектор на предмет дотримання всіх технічних вимог. У звітному рапорті зазначалося: ".имею честь донести, что постановка памятника Графа Румянцева-Задунайского в г. Глухове освидетельствована и постройка произведена прочно, согласно проекту. Губернский архитектор Г. Федоров [5, арк. 54].

Тож, у 1866 р. розпочалася нова, глухівська, історія статуї Румянцева-Задунайського. Площу, де стояв пам'ятник, містяни назвали Румянцевською. Про це місце залишив свої критичні спогади історик М.П. Василенко, який навчався у Глухівській гімназії з 1875 до 1885. "Пройдя от гимназии за угол на узкой длинной площади, всегда довольно пустынной, вы видели небольшой памятник П.А. Румянцеву-Задунайскому. Румянцев изображен в римской тоге и в таком виде, что без прочтения надписи его не узнаешь. Уже подлинно - "це лев, а не собака". Он никогда не производил и не производит впечатления. Возле памятника всегда было пустынно, неуютно. Позже, уже в XX ст., там был разбит сквер, сделавшийся местом гулянья для глуховчан. В мое же время около памятника не было ни одного деревца, и стоял он одиноко и уныло на пыльной площади" [11].

Статуя Румянцева-Задунайського простояла у Глухові до 1919 р., коли представники нової влади вирішили, що "ненавистные им тираны - капиталист-мироед Терещенко и царский прислужник-милитарист Румянцев" не варті того, щоб стояти в центрі міста і дивитися на них згори вниз. Постановою президії Глухівського військово-революційного комітету від 3 лютого 1919 р. було вирішено: "Памятник Терещенко и Румянцева снять немедленно, дабы не позорить пролетариат перед революцией. А из этого материала создать памятник Великим Вождям социальной революции Германии, Товарищам Карлу Либкнехту и Розе Люксембург. Переименовать улицы города: Киево-Московскую назвать улица Карла Либкнехта, Те - рещенковскую - Розы Люксембург, Румянцевскую площадь - имени Володарского." [12, арк. 89]. Таким чином, фігури П. Румянцева та Н. Терещенка, який свого часу турбувався про встановлення пам'ятника президенту Малоросійської колегії, були скинуті в один день. На перейменованій площі ім. В. Володарського проводилися мітинги, трибуною для ораторів слугував постамент пам'ятника Петру Румянцеву. Згодом на постаменті встановили "Маяк революції" [13].

До кінця 20-х років XX ст. статуя Румянцева лежала біля заднього фасаду торгівельних рядів. На диво, витвір Ж. Рашета був врятований від переплавки і продовжив своє життя в Глухівському міському краєзнавчому музеї. У 1942 р. під час окупації німці розпиляли статую на частини і намагалися вивезти до Німеччини, але на станції Слоут партизани відбили ешелон з награбованим майном. Голова скульптури була захована місцевими жителями, в 1943 р. передана до Глухівсько- го краєзнавчого музею, а в середині XX ст. перевезена до Сумського обласного краєзнавчого музею у зв'язку з закриттям музею у Глухові [3; 14].

Шкода, але дуже часто під немилість нової епохи, яка несе з собою свої цінності, ідеали та героїв, підпадають не лише особистості, а й твори мистецтва, що є національним і світовим надбанням, мають художню, естетичну, а також історичну значущість.