Уявлення про минуле як засіб самопрезентації українського дворянина другої чверті ХІХ ст. (за юнацьким щоденником Григорія Ґалаґана)

Анотація

У статті досліджується проблема юнацького самовизначення представника української регіональної еліти - землевласника, громадського й культурно-освітнього діяча Григорія Ґалаґана. Як засіб такої самопрезентації розглянуто уявлення Г. Ґалаґана про минуле України, що відклалися у його особистому щоденнику, який він вів на порозі дорослішання - з 16 до 22 років. Метою статті є розгляд механізму формування історичного світосприймання Г. Ґалаґана як члена регіональної спільноти - дворянства Лівобережної України. Проблемний аналіз юнацького щоденника Г. Ґалаґана є інструментом для відтворення складного процесу оформлення історичних уявлень особи, котра постає перед одним з найважливіших викликів своє юності - вибором ідентичності. Відповідь на цей виклик дається, зокрема, й тим, як молода людина осмислює історію своєї батьківщини.

Ключові слова: Г. Ґалаґан, Лівобережна Україна, дворянство, щоденник, історія, самоідентифікація.

Annotation

Budzar M.M. The idea of the past as self-presentation means of the Ukrainian nobleman of the second quarter of the XIX century (based on Hryhorii Galagan's youth diary)

In the article the problem of youthful self-determination of the representative of the Ukrainian regional elite - landowner, public and cultural and educational figure Hryhotii Galagan is researched. As a means of such self-presentation, was considered H. Galagan's conceptions about Ukrainian history, which were put down in his personal diary, which he kept at the age of 16 to 22 years old. The Ukrainian nobleman appears in it as the «hero of his time» before the challenges of the «Nicholas era», that is the time of the reign of Nicholas I, when the Russian Empire was experiencing the apogee of absolutism, and at the same time the emergence of national movements, including the Ukrainian. He appears in different spaces of social action - in an aristocratic salon, in a university auditorium, in a landowner estate.

The aim of the article is to analyze the formation mechanism of H. Galagan historical worldview as a member of the regional community representative of the Left Bank Ukraine nobility. In this community, the modern national movement sprouted through its connection with the traditions of early-modern «Cossack Ukraine», through the formation of the «Cossack myth», through a rethinking of the folk culture traditions that has preserved the historical experience of the Ukrainian peasantry. The author used methods of archivistics - genetic and problem personalization, as well as methods of source analysis, first of all attribution and chronology of the source. The problem analysis of H. Galagan's youth diary, first once fragmentary published at the end of the XIX-th century, is a tool for reproducing the complex process of designing the historical concepts of a person who faced before the most important challenges of his youth - the choice of identity. The answer to this challenge was given, in particular, by the way a young person interpreted the history of his Motherland.

Key words: H. Galagan, the Left Bank Ukraine, nobility, diary, history, self-identification.

Виклад основного матеріалу

Історичні розвідки в умовах сьогодення актуалізують антропологічний, соціальний та філософський ракурси, завдяки чому людина як головний суб'єкт і, водночас, об'єкт історичного процесу вивчається у всьому розмаїтті власних поведінкових практик. Рушійною силою таких діяльнісних сценаріїв є процес ідентифікації, зокрема, така його форма, що її П. Рікер назвав «Ipse-ідентичність» чи наративна ідентичність. Репрезентована через подію (оцінювання себе в явищі) та через оповідь (узгодження з навколишнім через висловлення), вона виявляється насамперед у процесі залучення індивіда до соціального оточення [10, с. 8]. Одним із дієвих засобів дослідження наративної ідентичності особи є розгляд джерел особового походження, передусім щоденників, тому що в основі їх - розповідь автора про світ і про себе у ньому. Ці ego-документи або автонарати- ви є текстами, де головна проблема для людини - вона сама, провідний мотив - пошук особистістю власної ідентичності, справжності, винайдення себе [13]. Щоденник передусім постає як засіб самопізнання, коли самосвідомість автора розкривається у фіксуванні ним власних емоцій, почуттів, думок [3, с. 178].

Щоденники посіли вагоме місце у сучасних дослідницьких практиках, передусім у науковій традиції країн Західної Європи й США, де вони вивчаються як форма автобіографічної культури, конструювання та репрезентації особистості [2; 14-16].

В українських реаліях щоденниковий матеріал досі використовується суто утилітарно (наскільки спроможний розповісти про історичні події, побут певної доби чи обставини життя визначних осіб); аналіз щоденників досі є прерогативою швидше філологів, ніж істориків [12]. Нагальною є потреба запровадження до обігу щоденників, досі не оприлюднених або відомих у фрагментах, передусім таких, що дозволять поглибити уявлення про життя українських еліт на певних відрізках часу, зокрема у реаліях першої половини XIX ст. Особливо цінними є щоденники молодої особи, тому що в них самовиявлення автора обумовлюється його віком - добою творення людини як особистості.

Саме до таких текстів належить «Журнал» Григорія Павловича Ґалаґана (1819-1888), крупного землевласника, одного з найпомітніших діячів в історії України в суспільно-політичній та культурній сферах, котрий у цьому тексті постає «на краю юності». У лютому 1836 р., на момент першого запису, авторові ще не виповнилося 17 років, у жовтні 1841 р., коли оповідь переривається, йому 22 роки.

Інтимний щоденник Григорія Ґалаґана є «знайомим незнайомцем» для нашого сучасника. Довгі роки він був відомий широкому загалу лише за першою, фрагментарною публікацією, здійсненою О.М. Лазаревським у 1898 році [1], що не презентує у повному обсязі сюжетно-світоглядну значущість цього документа. В особі 20-річного Григорія Ґалаґана український молодик із аристократичного середовища постає на сторінках «Журналу» як «герой свого часу» перед викликами доби, які обертаються потребою вибору ідентичності.

Якщо виходити з твердження, що історичну пам'ять маємо розуміти «як ментальний процес, у якому суб'єкти, осучаснюючи своє минуле через пам'ять, пов'язують його з собою...» [11, с. 117], а також зауважити на соціальні реалії першої половини XIX ст., коли сприйняття історичних подій у світі, все швидше змінюваному, сприяло поглибленню почуття ідентичності, легко виснувати, що формування уявлень про минуле є одним з вирішальних засобів самопрезентації Г. Ґалаґана в його юнацькому щоденнику. Тому метою статті є аналіз механізму формування історичного світосприймання Г. Ґалаґана як члена регіональної спільноти - дворянства Лівобережної України.

Передусім зазначимо, що роки написання «Журналу» для його автора - період учеництва, програма якого передбачала досить ґрунтовне знайомство як зі світовою, так і з вітчизняною (тобто офіційною російською) історією. Записи у щоденнику демонструють набуття Г. Ґалаґаном навичок міркування про минуле, потягу до описів власних уявлень про епоху чи подію у ній. Такі практики цілком відповідають світоглядній ситуації романтизму, що залишається актуальним для людини межі 1830-1840-х рр.: захоплення добою середньовіччя, тлумачення процесу християнізації як проникнення ідеї Христа в душу народу й визначальний момент у долі людства, протиставлення монархічного способу правління республіканському. Як-от, розлогий запис від 2 грудня 1838 р. відтворює уявлення 20-річного юнака про Володимирове хрещення у Києві: «.усі відмінності між людьми зникають. Деякі роздягаються; діва не стидається наготи, юнак не захоплюється красою жінки, багатій не пишається, бідний не принижується.. усі утворюють одну родину, всі захоплені одним - вірою!..» (тут і в подальшому текст «Журналу» процитовано в перекладі з російського оригіналу - М.Б.) [4, арк. 70]. У нотатці від 25 лютого 1839 р. Г. Ґалаґан розмірковує про середні віки як юність людства, поетичний час, сповнений кохання, гідності та віри: «Мені ввижається, що всі історичні події, що сталися в той час, були наслідком почуттів, а не розуму, який тепер є початок усіх дій» [5, арк. 136]. Виклад автором щоденника власних думок про історичний процес є наочним свідченням того, що історизм як спосіб мислення поступово вкорінюється в суспільній свідомості Нового часу.

Підґрунтям для набуття Григорієм Ґалаґаном навичок історичного мислення стало, безумовно, навчання у 1836-1840 рр. на юридичному факультеті Петербурзького університету. На сторінках щоденника згадуються два університетських викладачі історії, провідні фахівці в обраних ними галузях науки, - спеціаліст з історії Росії, один з авторів відомої ідеологеми «православ'я - самодержавство - народність» Микола Герасимович Устря- лов (1805-1870) та історик-еллініст Михайло Семенович Куторга (1809-1886), але згадуються по-різному.

Про М.Г. Устрялова Г. Ґалаґан писав лише двічі: опосередковано, коли занотовував 2 грудня 1838 р., що волів би перенестися в Росію доби Івана IV (правління Івана Грозного - одна з головних тем у наукових зацікавленнях цього історика), і безпосередньо під час сесії 25 травня 1839 р., коли треба було складати іспит за написаним ним підручником («Дві грубі книжечки, в яких кожен рядок є окремий факт, і тому потрібно було багато пам'яті.») [4, арк. 73].

Ім'я М.С. Куторги з'являється в записах часто-густо, причому кожен раз юний автор розмірковує над його словами, робить з них власні висновки. Як-от, думки цього викладача, котрий читав Г. Ґалаґану та його сокурсникам курси давньої та середньовічної історії, стали поштов- хом для роздумів про природу імперської аристократії від 21 січня 1838 р.: «власне говорячи, у нас немає аристократії. Надзвичайно сподобалися мені з цього приводу слова Куторги, коли він [...] говорив про римську аристократію після Діоклетіана»: «Там, де немає аристократії розуму, багатства і походження водночас, там немає аристократії, але зібрання поважних осіб», котрих звання, багатства й зовнішні відзнаки залежать від якого-не- будь дурня-деспота, як у нас.» (тут і нижче підкреслення авторські, - М.Б.) [4, арк. 48]. Пізніше, розвиваючи думку щодо залежності представників еліти Російської імперії від волі монарха, він вводить до цього контексту й власну соціальну долю: «Мені судилося бути бидлом, наказувати бидлоті і коритися бидлу.» [4, арк. 55].

Тому зважимося припустити, що перевага, яку, без сум- шву, надавав Г. Ґалаґан лекціям М. Куторги, окрім визнання лекторського таланту цього педагога, відзначеного й іншими слухачами, є результатом його зацікавленості ідеєю республіканізму, ґенезу якої у формі грецької полісної демократії досліджував цей вчений, та яку сам автор щоденника вважав на той момент необхідною для державотворення. Такий інтерес прослідковується у міркуванні про минуле, як тоді, зокрема, коли 16-річний Г. Ґалаґан, дорогою з Петербурга на Україну, перебуваючи 25 квітня 1826 р. у Новгороді, називає його «жалюгідним залишком колишньої квітучої Республіки»: «Тут, думав я, збиралося віче! тут гордовиті республіканці подавали кожен свій голос [.], а тепер їх нащадки складають лише губер - нію імперії.» [4, арк. 17]. Але з цієї ж позиції він нерідко оцінює теперішній час, нерідко вдається до відвертої критики політичного курсу уряду імператора Миколи I, неодноразово називаючи його «деспотом», закидаючи йому придушення свободи волевиявлення, збільшення апарату державних службовців, обмеження прав дворянства: «обставини у нас в Росії такі, що одне слово найяснішого автократа може змінити нашу долю.» [4, арк. 68].

Особливо красномовним стає Г. Ґалаґан в оцінюванні імперської політики щодо Лівобережної України - Малоросії, яка для нього лише і є «Україна». Насамперед, на вістрі його критики опинилися дії царського уряду щодо козацького стану в Україні, вчинені упродовж 1832-1837 рр., від указу 1832 р. про заборону козакам продавати землю особам, котрі не належали до козацького стану, до утворення Міністерства державних маєтностей під проводом П.Д. Кисельова, що у подальшому істориками, зокрема З. Когутом, розцінювалися неоднозначно [9, арк. 241-248], але автор щоденника тлумачить їх як наступ на соціальні права українського козацтва, передусім беручи до уваги зрівняння цього стану з державними селянами. «Так, - пише він 21 вересня 1839 р., - я не можу без гіркого почуття згадати про те, що робить тепер уряд з нашим народом. З волі нашого деспота, котрого мета є, мені ввижається, стерти щонайменшу відмінність в народі, у такий спосіб, щоб, нарешті, були б в Росії лише дві сторони: він і раби; з волі імператора знищують козацтво, цю нещасну жменю народу, на яку наша зникла за обрієм воля лишала ще кілька життєдайних променів.» [2, арк. 29-29 зв.]. Як бачимо, тут риторика, вживана раніше у контексті загальнолюдських демократичних свобод, - народ/деспот, громадяни/раби - поширюється на сферу національного, коли доля козацтва стає символом долі України, яка втратила свої політичні права.

Не менш брутальною є для Г. Ґалаґана рекрутська політика Російської імперії як згубна для генофонду українського народу: «Весь кращий народ вибрали, залишилися в селах одні малорослі, каліки, поганої статури, глухі, зосталися старі.» [2, арк. 92 зв.]. Як історичну проблему тлумачить Г. Ґалаґан процес «зросійщення» («омоскален- ня») українських земель, тобто втрату почуття національної (етнічно-етнографічної, історичної) окремішності. Повертаючись у серпні 1840 р. з Одеси, він занотував у щоденнику: «Я проїхав усю нашу чудову Україну, побачив центр її національності - Лубни, Хорол, і помітив, що тут набагато більше народності, козацтва, ніж у Прилуці. В центрі Полтавської губернії ще існує національний дух, вона ще мало під впливом клятої Росії.» [2, арк. 68 зв]. Ця думка хвилювала Г. Ґалаґана і в подальшому, в нотатках за 1849 р. він її скристалізував: «Мені нерідко спадає на думку, що втрата національності та омоскалення нашої України можна уподібнити гнилизні, що не утворюється обов'язково з однієї сторони, але з'являється у вигляді якихось плям, так, що є місцини в центрі Малоросії, які набагато більше інфіковані цією згубою, ніж інші, які знаходяться на краю нашої країни, наприклад, Мена набагато більше омоскалена, ніж Конотоп.» [6, арк. 8].

Тобто, поступово, відповідно до того, як автор дорослішає, в його міркуваннях про долю своєї країни та її народу набувають сенсу такі опозиційні пари, як політичні права / політична залежність; козак / державний селянин; Гетьманщина / Малоросія, що унаочнюють думку автора про поступовий національно-політичний занепад сучасної йому України у порівнянні з Україною козацькою.

Як бачимо, для оцінювання стану України у складі Російської імперії на межі 1830-1840 рр. Г. Ґалаґан використовує уявлення про історичну долю українського народу. Основою таких уявлень є еволюція образу Малоросії (України) на сторінках щоденника, тобто у свідомості молодої людини. Ця еволюція зумовлена духовним змужнінням Григорія Ґалаґана: у першій частині тексту (1836, 1838 рр.) батьківщина постала для нього передусім в образі дідичного маєтку в селі Сокиринці, тоді Прилуцького повіту Полтавської губернії, так що навіть історичний час ним усвідомлювався через плин подій приватного життя. У другій частині (1839-1841 рр.) уявлення про Україну вже вийшло за межі панських володінь: автор, розуміючи брак історичних уявлень про свою батьківщину, картає себе за те, що досі не прочитав усього, про неї написаного, й навіть планує сам писати на цю тему. Для 17-річного Г. Ґалаґана важливо, що сокиринський селянин-довгожитель Матвій «пам'ятав ще, коли старий дім не будувався, потім - як він був зведений, як стояв 45 років, і, нарешті, як і його залишили й перейшли у новий» [4, арк. 72], 22-річ- ний - читає і коментує уривки з ще неопублікованої «Історії Малоросії» двоюрідного брата Миколи Маркевича та «Історію Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.

Україна минулого для двадцятирічного Григорія Ґалаґана - це Запоріжжя, Україна козаків, полковників і гетьманів, що не є дивним для єдиного спадкоємця дворянського роду старшинського походження, нащадка двох очільників Прилуцького полку, котрому останній гетьман України був двоюрідним прапрадідом.

Образ України козацької відтворено на сторінках щоденника опосередковано, він постає з суми деталей. Як- от, складником цього образу є пам'ять про гетьмана Івана Мазепу. Вона оживає у «Журналі», наприклад, у згадці про те, як 28 грудня 1838 р., перебуваючи в Петербурзі, його автор знайшов у кармані сюртука папірець зі словами «Чайки», переписаними в Україні. Популярність пісні «Ой, біда, біда мені, чайці-небозі...» серед українського панства у першій половині XIX ст. може пояснюватися, між іншим, традицією, яка відклалася й в «Історії Русів», де мовиться, що докази зради І. Мазепи, за виказом Кочубея та Іскри, полягали, зокрема, «.в здогадах із пісень, скомпонованих гетьманом з алегоричними висловами, а особливо з пісні, так званої «Чайка», що означає страдницьку і гноблену Малоросію.» [8, с. 261]. Коли Г. Ґалаґан читає III том «Історії Малої Русі» Д. Бантиш-Каменського, то з обуренням зазначає, що це «дурна, підла, низька історія! Усюди виставлені царі, російські тирани, благодійниками України, а козаки, котрі захищали свободу проти москалів, - бунтівниками» [2, арк. 93 зв]. Знаємо, що саме у цій частині книги Д. Бантиш-Каменського, котрий тлумачив українську минувшину з точки зору офіційної історіографії, мовилося про гетьманування І. Мазепи (1639-1709).

Тобто, текст «Журналу» демонструє видимий зв'язок історичних уявлень, що визначили самосвідомість Григорія Ґалаґана на момент його повноліття, з життєдіяльністю дворянської спільноти, у колі якої відбувалося його дорослішання. Споріднені між собою та з Ґалаґанами сім'ї Маркевичів, Скоропадських, Кочубеїв, Гудо- вичів, Тарновських, Лизогубів, Раковичів, Борковських, Дараганів, Милорадовичів тощо були часткою того соці- окультурного простору, в якому вже на межі XVIII-XIX сторічь поширилися автономістсько-консервативні настрої, вирізнився «козацький міф», що став історичним підґрунтям винайдення української нації у XIX сторіччі. Микола та Михайло Маркевичі, Ілля та Андрій Лизогуби, інші представники лівобережного панства (в тексті «Щоденника» згадуються розмови з Петром Скоропадським, Іваном Якубовичем, Віктором Закревським тощо) - світоглядні переконання цих людей, безумовно, вплинули на історичні уявлення Г. Ґалаґана.

Бачення долі України як складник поглядів Г. Ґалаґана початку 1840-х рр. означено культурною моделлю, що базувалася на діях ототожнення та розрізнення, відокремлення «свого» від «чужого», коли основним концептом стало протистояння Малоросія (Україна) - Росія. В окресленні цього протистояння так, як його усвідомлював сам Г. Ґалаґан, поєдналися ідеї нації та свободи, коли Російська імперія схарактеризована як утворення, що перешкоджає вільному розвитку його батьківщини: «Україна! Україна! Ти намірялася бути деревом, ти росла незалежно й прегарно, ти розквітала, проте Русь мерзенна тебе придушила, ти чахнеш і з дерева стаєш кущем!...» [5, арк. 67]. Важливість цього етапу у розвитку власної самосвідомості розумів сам Григорій Ґалаґан, коли через 10 років згадував: «Як в собі, так й у всіх мене оточуючих, а ще більше в народі я намагався попри все розвивати пристрасну любов до свого національного, повернення всього старого, відновлення в пам'яті нашого славного козацтва й, нарешті, сильніше за все пробудження духу окремішності від ненависної тоді Московщини.» [7, арк. 1 зв].

Дійдемо висновку, що процес формування історичної свідомості Григорія Ґалаґана, відображений в його юнацькому щоденнику, обумовлений світоглядною концепцією доби романтизму з її звеличенням свободи, республіканізму, національної ідеї з її гострим почуттям плину історії.

Складниками процесу оформлення історичної свідомості Григорія Ґалаґана, представника регіональної еліти в Україні другої третини XIX ст., стали ліберально-демократичні тенденції, характерні часові його дорослішання, автономістські ідеї, відгомін яких ще зберігався у дворянській спільноті, прагнення визначити власну соціальну роль. На цьому етапі еволюції особистості в уявленнях Г. Ґалаґана про минуле України об'єдналося соціальне, національне та історичне.

«Журнал» відтворив лише один з етапів розвитку самосвідомості Григорія Павловича Ґалаґана, одного з досі сповна неоцінених діячів в історії України XIX ст. Вельми цікавим є питання, як саме еволюціонував його світогляд, зокрема уявлення про історію, роль у ній і селянства, і козацтва, і владної еліти, яке місце в його переконаннях посіла ідея співпраці з монархічною державою, частиною якої була його батьківщина. У відповіді на ці питання за допомогою аналізу численних автонаративів, створених Г. Ґалаґаном після 1841 р, полягатимуть перспективи нашого дослідження.

Джерела

1. [А. Л.] Материалы для биографии Г.П. Галагана: отрывки из юношеского дневника Г. П. Галагана, 1836-1841. Киевская старина. 1898. Т. 62. № 7-9. С. 189-224.

2. Виолле К. Малая космогония автобиографических произведений. Известия АН. Серия литературы и языка. 2004. Т. 63. № 2. С. 57-61.

3. Заварзіна Є.В. Щоденник як «матеріалізована» авторська свідомість. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2007. Серія: Філологія. Вип. 50. С. 177-180.

4. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі - ІР НБУ ім. В.І. Вернадського). ф. I, оп. 1, спр. 93., 94 арк.

5. ІР НБУВ, ф. I, оп. 1, спр. 94, 131 арк.

6. ІР НБУВ, ф. I, оп. 1, спр. 6923, 14 арк.

7. ІР НБУВ, ф. I, оп. 1, спр. 6936, 9 арк.

8. Історія русів / пер. І. Драча. Київ: Веселка, 2003. 366 с.

9. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини. 1760-1830. Київ: Основи, 1996. 317 с.

10. Рікер П. Сам як інший. Київ: Дух і літера, 2000. 458 с.

11. Рюзен Й. Нові шляхи історичного мислення; пер. з нім. В. Кам'янець. Львів: Літопис, 2010. 358 с.

12. Сірко І. Український щоденниковознавчий дискурс: аналіз актуальних класифікаційних схем. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Серія: Лінгвістика. Вип. 22. С. 111-117.

13. Солонин Ю.Н., Дудник С.И. Судьба субъективного жанра в контексте европейской культуры XVII-XX веков. XVII век в диалоге эпох и культур. С.-Петербург, 2000. С. 11. URL: http:// anthropology.ru/ru/text/solonin-yun/sudba-subektivnogo-zhanra- v-kontekste-evropeyskoy-kultury-xvii-xx-vekov.

14. Steinitz R. Time, Space, and Gender in the Nineteenth-Century British Diary. New York: Palgrave Macmillan, 2011. 279 р.

15. The Pleasures of diaries: four centuries of private writing; edited Bilythe R. New York: Pantheon Books, 1989. 488 р.

16. Victorian Diaries: The Daily Lives of Victorian Men and Women; edited Creaton H. London, 2001. 144 p.

References

1. [A. L.] (1898). Materialy dlja biografii G.P. Galagana: otryvki iz junosheskogo dnevnika G. P. Galagana, 1836-1841 [Materials for the biography of G.P. Galagan: excerpts from the youth diary of G.P. Galagan, 1836-1841]. Kievskaja starina, vol. 62, 7-9, pp. 189-224. [in Russian].

2. Violle, K. (2004). Malaja kosmogonija avtobiograficheskih proizvedenij [Small cosmogony of autobiographical works]. Izvestija AN. Serija literatury i jazyka, vol.63, 2, pp. 57-61. [in Russian].

3. Zavarzina, Ye.V. (2007). Shchodennyk yak «materializovana» avtors'ka svidomist' [Diary as a “materialized” author's consciousness]. Visny'k Kharkivs'kogo nacional'nogo universy'tetu imeni V. N. Karazina

4. V. N. Karazin Kharkiv National University. Seriya: Filologiya, issue 50, pp.177-180. [in Ukrainian].

5. Instytut rukopysu Natsional'noi biblioteky Ukrainy imeni V.I. Vernads'koho (dali - IR NBU im. V.I. Vernads'koho) [Institute of Manuscript, Kyiv, Ukraine]. f. I, op. 1, spr. 93, 94 ark. [in Russian].

6. IR NBUV, f. I, op. 1, spr. 94, 131 ark. [in Russian].

7. IR NBUV, f. I, op. 1, spr. 6923, 14 ark. [in Russian].

8. IR NBUV, f. I, op. 1, spr. 6936, 9 ark. [in Russian].

9. Drach, I. (Trans.) (2003). Istoriia rusiv [History of Russ]. Kyiv: Veselka. [in Ukrainian].

10. Kohut, Z. (1996). Rosiis'kyi tsentralizm i ukrains'ka avtonomiia. Likvidatsiyi Het'manshchyny [Russian centralism and Ukrainian autonomy. Liquidation of the Hetmanate]. 1760-1830. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Riker, P. (2000). Sam yak inshyi [Just like another]. Kyiv: Duh i litera. [in Ukrainian].

12. Riuzen, I., V. Kam'ianets'(Trans.) (2010). Novi shliakhy istorychnoho myslennia. [New ways of historical thinking]. L'viv: Litopys. [in Ukrainian].

13. Sirko, I. (2015). Ukrains'kyi shchodennykovoznavchyi dyskurs: analiz aktual'nykh klasyfikatsiinykh skhem [Ukrainian Diary Studies: an analysis of current classification schemes]. Naukovy'i visnyk Khersons'koho derzhavnoho universy'tetu - Scientific Bulletin of Kherson State University. Seriia: Linhvisty'ka, issue 22, pp. 111-117 [in Ukrainian].

14. Solonin, Ju. N., Dudnik, S. I. (2000). Sud'ba subjektivnogozhanra v kontekste evropejskoj kul'tury XVII-XX vekov. VII vek v dialoge jepoh i kul'tur. [The fate of the subjective genre in the context of European culture of the XVII - XX centuries]. St. Petersburg. Retrieved from http:// anthropology.ru/ru/text/solonin-yun/sudba-subektivnogo-zhanra-v- kontekste-evropeyskoy-kultury-xvii-xx-vekov. [in Russian].

15. Steinitz, R. (2011). Time, Space, and Gender in the Nineteenth- Century British Diary. New York: Palgrave Macmillan. [in English].

16. Bilythe, R. (Ed). (1989). The Pleasures of diaries: four centuries of private writing. New York: Pantheon Books. [in English].

17. Creaton, H. (Ed.) (2001). Victorian Diaries: The Daily Lives of Victorian Men and Women. London. [in English].

Размещено на Allbest.ru