Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 року у містах Правобережної України

Традиційно для того часу найбільшими були центри адміністративно-територіальних одиниць -- губерній та повітів. На Волині -- це Житомир (33,7 тис. осіб), Кременець (10,5 тис.), Старокостянтинів (10,1 тис.), Заслав (8,6 тис.), Дубно (8,2 тис.), Острог (7,6 тис.), Новоград-Волинський (6,6 тис.), Луцьк (6,4 тис.), Володимир-Волинський (5,3 тис.), Рівне (5 тис.), Овруч (4,5 тис.) та Ковель (3,6 тис.). У середньому майже ідентичними були демографічні показники міст Поділля: Кам'янець-Подільський -- 19,6 тис. осіб, Балта -- 14,15 тис., Вінниця -- 10,3 тис., Гайсин -- 10,1 тис., Могилів-на-Дністрі -- 9,45 тис., Проскурів -- 7,6 тис., Ольгопіль -- 5,5 тис., Літин -- 5,2 тис., Брацлав -- 5 тис., Летичів -- 4,6 тис., Ямпіль -- 4 тис., Нова Ушиця -- 3,9 тис. Ця губернія вирізнялася наявністю п'яти заштатних (безповітових) міст, які не мали статусу адміністративного центру для певної території Безуездный город // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Дополни-тельный том I: Аа-Вяхирь. СПб., 1905. С. 235.. Серед них: Бар -- 8,1 тис. осіб, Хмільник -- 7,8 тис., Вербовець -- 4,6 тис., Стара Ушиця -- 2,8 тис., Сальниця -- 2 тис. У Київській губернії, як і загалом на Правобережжі, за демографічними показниками суттєво вирізнявся Київ (60,7 тис. осіб).

Концентрація населення у повітових центрах тут також була більшою, порівняно із Волинню та Поділлям: Бердичів -- 51,6 тис. осіб, Умань -- 12,8 тис., Черкаси -- 12,6 тис., Васильків -- 11,4 тис., Звенигородка -- 9,5 тис., Чигирин -- 9,3 тис., Сквира -- 8 тис., Липовець -- 7,5 тис., Радомишль -- 7,4 тис., Тараща -- 7,2 тис., Канів -- 6,8 тис. Ця статистика засвідчує, що у 1860 р. серед трьох правобережних губерній найменше населення у містах проживало на Волині (~110 тис. осіб), дещо більше на Поділлі (~128 тис. осіб). Натомість Київська губернія (~205 тис. осіб) лідирувала за рахунок показників Києва та Бердичева.

Про тогочасну кількість жителів 341-го містечка офіційна статистика даних не подавала. Однак точна інформація, що дозволяє нам сформувати уявлення про їхню демографію відноситься до 1870 р. Саме тоді, переймаючись питанням щодо форм та термінів запровадження міської реформи на Правобережній Україні, Міністерство внутрішніх справ Російської імперії звернулося до тутешніх губернаторів із проханням надіслати свої міркування щодо доцільності виключення невеликих містечок із переліку міських поселень. Серед інших даних, чиновники повідомили і чисельність жителів. Тож станом на 1870 р. найбільшими містечками регіону за цим показником були:

- у Волинській губернії: Корець (9,8 тис. осіб), Любар (8,5 тис.), Полонне (8,2 тис.), Красилів (5,5 тис.), Остропіль (5,25 тис.), Радзивилів (4,6 тис.), Вишневець (4,4 тис.) та ін. Решта налічувала менше 4-х тис. жителів, а у найменшому -- Мильці, яке раніше належало польським князям Сангушкам, -- проживало лише 53 особи. Більша половина з них -- це духовенство чоловічого монастиря, якому раніше належали навколишні села.

- у Київській губернії: Біла Церква (19,1 тис. осіб), Сміла (10 тис.), Ржищів (8,9 тис.), Богуслав (8,7 тис.), Златопілля (8,5 тис.), Городище (7,8 тис.), Обухів (7,3 тис.) У решті містечок, демографія яких була кращою за сусідні правобережні губернії, проживало менше 7 тис. жителів. Найменшим було торгове м-ко Гнатівка поблизу Києва, де проживало 258 осіб (із них 80% -- євреї). За даними тогочасного історика Київської губернії Л. Похилевича наприкінці 1880-х рр. тут мешкало вже майже 1400 осіб Похилевич Л. И. Уезды Киевский и Радомысльский: статистические и истори-ческие заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их. Киев: Тип. А. Давиденко, 1887. С. 77-78. Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах Импе-рии (Городовое положение 16 июня 1870 г.) / Хозяйств. департамент мин-ва внутр. дел. Т. 5. СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел, 1879. С. 103-114..

- у Подільській губернії: Тульчин (13 тис. осіб), Меджибіж (7,6 тис.), Браїлів (7 тис.), Немирів (6,25 тис.), Бершадь (6 тис.), Городок (5,9 тис.), Чечельник (5,6 тис.), Чернівці (5,2 тис.). В інших містечках проживало не більше 5 тис. осіб, а найменше у Юліямполі -- 190 мешканців, серед яких 55% селян та 42% євреїв.

Варто зауважити, що серед усіх жителів містечок представники власне міських станів переважали лише у Волинській губернії -- 55,2% із загальної чисельності у 244,3 тис. жителів. Натомість у Київській та Подільській губерніях вони були в меншості -- 44,2% (із 322,45 тис. осіб) та 40,6% (із 288,5 тис. осіб) відповідно. Відтак, домінували селяни, а частка єврейського населення коливалася від ~39% на Поділлі до ~48% на Волині11.

Не лише на прикладі згаданих Мильців Ковельського повіту Волинської губернії, а й деяких інших, можна погодитися із думкою чиновників Міністерства внутрішніх справ щодо необхідності скорочення кількості містечок на Правобережжі. Висловлюючись із цього приводу, тутешній губернатор І. Галлер стверджував, що “всі містечка Волинської губернії, за винятком Радзивилова, мають винятково сільський характер, і якщо у деяких із них існує яка-небудь торгівля, то вона нічим не відрізняється від торгівлі, яка здійснюється у багатьох селах великоросійських губерній”. На основі цього твердження він пропонував перетворити всі тутешні містечка на сільські поселення. При цьому, щоб уникнути деяких управлінських та економічних труднощів, чиновник, серед іншого, відстоював необхідність збереження міщанського статусу для тих, хто мав його на той час та, відповідно, роздільне відбування рекрутської повинності (від інших станів), і роз'єднання сільських громад за національно-релігійним критерієм. Остання пропозиція мала суто антиєврейське спрямування. У тогочасній літературі безапеляційно домінувала думка про контроль у містах “майже всієї промисловості та торгівлі” єврейським населенням та відсутність у його представників зацікавленості у розвитку благоустрою Братчиков А. Б. Материалы для исследования Волынской губернии в статисти-ческом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. Вып. 2. Жито-мир: Тип. Губернского упр., 1869. С. 5-6..

Відповідаючи на міністерську анкету, очільник Київської губернії М. Катаказі також висловив думку про необхідність збереження за купцями і міщанами містечок їхніх звань та надання їм дозволу створювати окремі відділення при управі того повітового міста до якого вони були зараховані. Для решти менш значних населених пунктів цього типу він пропонував запровадити посади старости з помічниками, які б мали спрощені самоврядні повноваження Материалы, относящиеся до нового общественного устройства... Т. 5. С. 56-65.. Дійсно, незважаючи на те, що для уряду головним завданням була максимально швидка та, водночас, безпечна для політичного ладу, уніфікація системи управління, він пішов шляхом її ускладнення, будучи змушеним створювати подібні до запропонованих М. Катаказі суто регіональні органи влади задля збереження контролю.

Тоді ж тутешній генерал-губернатор О. Дондуков-Корсаков узагальнив, що існуючі на Правобережній Україні містечка мають досить різне значення: “деякі з них, за чисельністю населення і розвитком торгових промислів, переважають або рівняються з повітовими містами [тут очевидно мова йшла чи не про половину із вищеназваних нами. -- С. Д.], до яких вони приписані; інші, хоч і менш значні за населенням, але з огляду на переважання у них промислового класу євреїв, або за своїм географічним розташуванням на залізничних пунктах і сплавних ріках, мають характер більш міського, ніж сільського поселення, і нарешті, містечка третього роду лише за своєю назвою відрізняються від навколишніх сіл; у багатьох із них посеред суцільної маси селянського населення знаходиться заледве по декілька єврейських дворів” Там же. С. 75.. Тому за основний параметр для вирішення питання чи потрібно залишати за конкретним населеним пунктом статус міського поселення він пропонував взяти наявність не менше, ніж 500 дворів, із яких понад половину мала належати представникам міських станів.

Під ці вимоги підпадали лише 18 містечок Біла Церква, Богопіль, Богуслав, Златопіль, Корець, Криве Озеро, Любар, Мах- нівка, Немирів, Полонне, Радзивилів, Славута, Сміла, Тальне, Тульчин, Чорнобиль, Чуднів, Шепетівка., до яких чиновник пропонував додати, як виняток, Ржищів та Волочиськ. У першому, де мешкало 4,9 тис. осіб, діяла одна із найбільших пристаней на Дніпрі, а також декілька заводів: цукровий, механічний, чавуноливарний, цегельний та ін. Тож містечко мало статус потужного торгово-промислового центру та великої перевалочної бази Силкіна Н. М., Силкін С. Д., Шелудченко В. І. Ржищів // Історія міст і сіл Україн-ської РСР: В 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф. М. (гол. редкол.), Корольов Б. І. (заст. гол. редкол.), Майстренко А. А. (відп. секр. редкол.) та ін. АН УРСР. Інститут історії. Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. С. 340.. Натомість виняткове значення Волочиська, незважаючи на нечисленність його жителів (1,2 тис. осіб), полягало в географічному розташуванні: тут з'єднувалася Жмеринсько- Волочиська залізниця Російської імперії із залізничною лінією Австро- Угорщини, яка вела до Підволочиська Тернопільського повіту і далі до Кракова Залізнична станція Волочиськ. Історія та розвиток [Електронний ресурс] // Волочиськ. URL: http://www.volochisk.info/pro_misto/zaliznucya.php.. Крім того, до цієї групи О. Дондуков-Корсаков додав і п'ять приватновласницьких міст Поділля: Хмільник, Сальницю, Бар, Стару Ушицю і Вербовець, адже вони, за його словами, “за населенням перевищують містечкову норму, мають власні землі та прибутки і користуються міськими установами, які завідують міським господарством та громадськими справами жителів” Материалы, относящиеся до нового общественного устройства... Т. 5. С. 75-76, 133-134.. Подальші події показали, що влада не лише дуже уважно ставилася до думок місцевої адміністрації, а й проявляла більш помірковану та непоспішну позицію у питанні реформування системи управління правобережних міст.

Готуючи відповідні зміни, ще у 1860-х рр. в якості головних недоліків існуючого порядку управління було визнано наявність особливих станових привілеїв для різних категорій містян і дворянства, відсутність чіткого розмежування повноважень між дорадчими та розпорядчими органами влади (загальною думою та шестигласною) та неврегульованість системи виборів Там же. Т. 1. СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел, 1877. С. ІІІ; Т. 2. С. 58-59.. Тож упродовж 1863-1864 рр. Міністерство внутрішніх справ збирало по всій імперії анкетні відомості та міркування місцевих комісій стосовно шляхів покращення громадського управління. Особлива увага зверталася на ті міста, які вирізнялися одноманітним національним складом, навіть якщо вони й не мали статусу губернського центру Щерба Т. О. Проблемні питання введення міського положення 16 червня 1870 ро-ку в містечках Правобережної України // Електронне наукове видання “Порівняльно- аналітичне право”. 2014. № 8. С. 29..

З огляду на предмет нашого дослідження вважаємо за необхідне узагальнено зупинитися на тих пропозиціях і фактах, які надійшли від комісій із Правобережної України. Досить радикальну позицію зайняли представники подільського Брацлава та приватновласницьких міст Волині -- Заслава, Дубно та Старокостянтинова, які до членів міської громади зараховували навіть селян. Натомість у Таращі Київської губернії єдиною умовою для набуття цього статусу була наявність права власності на нерухомість.

Станом на початок 1860-х рр. ситуація щодо розподілу містян на стани або розряди була наступною:

1) взагалі не існувало жодного поділу лише у Радомишлі Київської губ.;

2) у 8-ми містах (Василькові, Гайсині, Звенигородці, Ковелі, Летичеві, Луцьку, Ольгополі та Чигирині) виокремлювалося 2 розряди жителів;

3) три розряди існували у 11-ти містах -- Києві, Бердичеві, Брацлаві, Каневі, Літині, Могилеві, Проскурові, Таращі, Умані, Черкасах, Ямполі;

4) чотири розряди були у 5-ти містах -- Житомирі, Володимирі, Рівному, Овручі, Сквирі;

5) на п'ять розрядів ділилися містяни у 7-ми населених пунктах -- Балті, Вінниці, Заславлі, Новоград-Волинському, Кременці, Острозі та Старій Ушиці;

6) сім розрядів на всю Російську імперію було лише у Кам'янці- Подільському, Дубно та Старокостянтинові.

Зважаючи на таку заплутаність не дивно, що кожне місто висловлювало власну точку зору на питання щодо доцільності подібного поділу. Так, комісія Радомишля, де, як було вказано, його не існувало, ідеалістично наголошувала, що “міські обивателі повинні злитися в одну неподільну громаду, девізом якої має бути лише одне бажання -- благо, розвиток і процвітання міст у всіх відношеннях”. Натомість соціально- релігійний принцип поділу на дві категорії відстоювали у Василькові (міщани-християни і міщани-євреї) та Чигирині (перша група -- дворяни, купці та міщани-християни; друга -- купці і міщани-євреї). Більшість комісій міст третьої групи застосовували поділ на власників нерухомості, купців, міщан і ремісників. Міста четвертої групи відокремлювали міщан і ремісників одне від одного в різні категорії. Як вже зрозуміло, найскладніша система існувала у, Кам' янці-Подільському, Дубно та Ста- рокостянтинові. У названому губернському центрі виокремлювалися: 1) власники нерухомості -- дворяни та різночинці; 2) купці-християни; 3) купці-євреї; 4) громадяни; 5) міщани-християни; 6) міщани-євреї;

7) ремісники. У Дубно та Старокостянтинові цей поділ був дещо іншим: 1) дворяни, які володіють у місті нерухомістю; 2) купці; 3) міщани- християни; 4) міщани-євреї; 5) ремісники; 6) іногородні євреї; 7) тимчасовозобов'язані селяни.

Як бачимо, напередодні реформи 1870 р. система поділу жителів міст Правобережної України на категорії була досить різною та заплутаною. У регіоні, крім соціально-майнового фактору, велику роль відігравав і національно-релігійний чинник. Тим не менш, далеко не у всіх містах окремо існували всестанові органи влади та станові виборні зібрання. Серед них: Житомир, Кам'янець-Подільський, Київ, Бердичів, Володимир, Новоград-Волинський, Острог та Умань. Натомість у більшості інших усі справи, загальноміські і станові, вирішувалися в одній загальній думі (налічувалося 18 таких міст). І лише у Проскурові, Брацлаві та Гайсині Подільської губернії, зважаючи на незначну кількість їх населення, планувалося запровадити спрощену систему управління -- “прості міські зібрання, у яких не можуть брати участь лише особи позбавлені виборчого права”.

Міркування комісій щодо інших запропонованих для обговорення пунктів також суттєво відрізнялися. У п' яти містах Київської губернії (Таращі, Умані, Черкасах, Чигирині і Радомишлі), хоч і погодилися з ідеєю про необхідність призначення особливих посадових осіб для “спостереження за порядком торгівлі”, однак не підтримали думку про створення для цього окремого колегіального органу. У Києві та Кам'янці- Подільському виступили за створення господарської поліції; у Заславі пропонували створити чотири окремі, незалежні від загальноміських органів влади, станові управи (дев'ять інших міст підтримували створення лише однієї -- ремісничої); у Ковелі, Старокостянтинові та Умані відстоювали спрощений порядок управління, тощо. Подібно до цього відмінності демонструвалися і у підходах до визначення розміру вікового та майнового виборчого цензу. Тут досить нестандартні пропозиції надійшли із Таращі (мінімальний майновий ценз -- 75 руб.), Радомишля (ценз лише для власників нерухомості, для представників промислових станів -- відсутній), Балти (різний ценз для християн -- 40 руб., і євреїв -- не менше 60 руб.), Брацлава (відсутній ценз для чоловіків, для жінок -- 1000 руб. із правом передачі голосу), Житомира (надання платного активного виборчого права іногороднім та іноземцям після дворічної торгівлі за гільдійськими свідоцтвами) та ін. Тож чим детальніші і об'ємніші були питання анкети Міністерства внутрішніх справ, тим більш заплутані та різні відповіді надсилали міські комісії.

Врешті-решт, тривалий процес (збір та обробка даних анкет від 423 міських поселень Російської імперії, обмін проектами та відгуками між міністерствами внутрішніх справ, фінансів, юстиції та шляхів сполучень, розгляд зауважень від Другого відділення імператорської канцелярії, робота Комісії з розгляду цих проектів та Державної ради і т. д.) завершився затвердження “Міського положення” 16 червня 1870 р.

Таким чином, реформуванню міського самоврядування передувала серйозна і тривала підготовча робота. Розробляючи відповідні положення уряд звертав особливу увагу на колишні землі Речі Посполитої, в тому числі й Правобережної України. Ризик домінування польського політичного та єврейського економічного впливу тут був особливо великим, тож місцева влада висувала найрізноманітніші, в тому числі й дискримінаційні, пропозиції. Окремо брався до уваги факт наявності значної кількості невеликих містечок, які не мали серйозного торгово-промислового чи демографічного значення. Подальші події, коли для першочергового запровадження реформи 1870 р. були обрані придніпровські міста із найменшою чисельністю польського та єврейського населення (після Києва -- Канів, Чигирин і Черкаси, далі -- Звенигородка, Умань та Радомишль) засвідчили домінування політичних, а не соціально-економічних чинників.

References

1.Bratchikov, A. B. (1869). Materialy dlya issledovaniya Volyinskoy gubernii v statis- ticheskom, etnograficheskom, selskohozyaystvennom i drugih otnosheniyah (Vol. 2). Zhitomir: Tip. Gubernskogo upr. [in Russian].

2.Delimarskyi, R. (1996). Magdeburhzke pravo u Kyievi. Kyiv: Vydavnychyi Dim "Soborna Ukraina". Retrieved from http://litopys.org.ua/magdeb/del.htm. [in Ukrainian].

3.Horin, S. (2007). Monastyri Zakhidnoi Volyni (druha polovyna XV -- persha polovyna XVIIstolit). Lviv: Vydavnytstvo Ottsiv Vasyliian "Misioner". [in Ukrainian].

4.Pohilevich, L. I. (1887). Uezdy Kievskiy i Radomyislskiy: statisticheskie i istoricheskie zametki o vseh naselennyh mestnostyah v etih uezdah i s podrobnyimi kartami ih. Kiev: Tip. A. Davidenko. [in Russian].

5.Sas, P. M. (2009). Mishchany. In Entsyklopediia istorii Ukrainy. (Vol. 6: La-Mi, pp. 770-771). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

6.Shandra, V. (2019). Vid likvidatsii zalyshkiv mahdeburzkoho prava do samovria- duvannia za rosiiskym zrazkom (ostannia chvert XVIII -- pochatok 1860-kh rokiv). In

O. P. Reient (Ed.), Vid muriv do bulvariv: tvorennia modernoho mista v Ukraini (kinets XVIII -- pochatok XX st.). (pp. 28-77). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

7.Shcherba, T. O. (2014). Problemni pytannia vvedennia miskoho polozhennia 16 cherv- nia 1870 roku v mistechkakh Pravoberezhnoi Ukrainy. Elektronne naukove vydannia "Poriv- nialno-analitychne pravo" -- Comparative Analytical right -- Electronic scientific specialized edition, 8, 29-32. [in Ukrainian].

8.Sylkina, N. M., Sylkin, S. D., & Sheludchenko, V. I. (1971). Rzhyshchiv. In F. M. Rudych (Ed.), Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR: V 261. (Vol. Kyivska oblast, pp. 339348). Kyiv: Holov. red. URE AN URSR. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru