Суспільно-політичний та господарський розвиток Бразильської імперії виконала студентка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний університет "Острозька академія"

Факультет міжнародних відносин

Кафедра історії ім. М.П. Ковальського

Реферат

Суспільно-політичний та господарський розвиток Бразильської імперії виконала студентка

Буката Ольга Анатоліївна

Острог - 2021

1822 рік став роком народження найбільшої держави Америки, яка поступалася за розмірами лише британським володінням на півночі континенту. Як і в інших країнах Латинської Америки, перші десятиліття після проголошення незалежності пройшли в умовах гострої класової і політичної боротьби. В економіці Бразилії домінуючим було панування великого землеволодіння, що розвивалося на основі напівфеодальних відносин або плантаційного рабства, що в свою чергу спричинило повільний розвиток капіталістичного устрою, який локалізувався в містах.

Метою цього реферату є визначити основні аспекти розвитку Бразильської Імперії. Із завдань можемо виділити наступні: дослідити соціально-політичний розвиток Бразилії, визначити основні етапи розвитку Бразилії як незалежної держави, відслідкувати шлях Бразилії до незалежності, та основні економічні та соціальні зміни у Бразилії.

Характерними були протистояння класу великих земельних власників і маси безземельних або малоземельних селян, що знаходилися в напівфеодальної залежності від латифундистів, або були їх рабами. Місто додавало до цих класів швидко зростаючу торгово-лихварську буржуазію, тісно пов'язану своїми інтересами з місцевими латифундистами і іноземним, головним чином англійським, капіталом.

У політичному розвитку була присутня гостра боротьба між носіями різних ідей того часу - федералістами і централістами (унітаріями), республіканцями і монархістами, лібералами і консерваторами. Нерідко ці тенденції химерно перепліталися. До цього слід додати активну роль церкви і армії, що часом ставали найактивнішими суб'єктами політичного процесу. [1,с. 327] бразильський імперія незалежний

Бразилія на відміну від інших країн Латинської Америки (не рахуючи досвіду Мексики) виявилася монархією. Однак проголошення незалежності при збереженні монархічної форми правління не означало краху надій республіканців. У 1823-1824 рр. вони виступали під гаслами ліквідації монархії і проголошення республіки на всій території країни. Особливо масштабними виявилося повстання в ряді північних провінцій в 1824 р, що об'єдналися в Конфедерацію. У Пернамбуку була навіть зроблена спроба створення уряду конфедерації. Якщо в 1817 р відозви і декрети повсталих зазвичай починалися зверненням "Пернамбуканці!", то тепер на початку подібних документів стало фігурувати звернення "Бразильці!" [1, с.238]

Незалежною державою Бразилія стала у 1822 р., однак ще тривалий час була досить тісно зв'язана зі своєю колишньою метрополією - Португалією. Зокрема, главою молодої держави з титулом імператора був представник португальського королівського дому. В 1825 р. Португалія була вимушена визнати незалежність своєї колишньої колонії.

За часів Педру І в 1824 р. прийнято першу Конституцію Бразилії, яка закріпила монархічну форму державного правління і унітарну форму державного устрою. Дана Конституція офіційно оформила монархію із правлячою династією Браганса. Слід зазначити, що Браганса - династія королів у Португалії (1640-1853) та імператорів Бразилії (1822-1889). Соціальною опорою монархії були плантатори-рабовласники, зовнішньополітичним союзником - Велика Британія. Згідно із Конституцією 1824 р. Бразилія була оголошена конституційною монархією. Дана Конституція є октройованою. Розроблена була Державною Радою, призначеною Педру І. Перша Конституція неодноразово змінювалася, зокрема Додатковим конституційним актом 12 серпня 1834 р., а також актами 12 травня 1840 р. та 23 листопада 1841 р. за часів правління Педру ІІ. [1, с.26]

Педру ІІ (1825-91) - імператор Бразилії в 1831-89. Син Педру І. Поразка у війні із Аргентиною (1825-1828) призвела до зростання опозиційного руху та зречення Педру І (1831). При Педру ІІ (1831-1889) повноваження провінцій розширені, влада імператора обмежена (1834). У 1830-40-х рр. країна охопили республіканські повстання. Режим послабила й виснажлива війна із Парагваєм (1864-1870). Важливо звернути увагу, що в 1888 р. Бразилія, останньою із усіх "цивілізованих" країн у світі, скасувала рабство. Коли криза рабовласницької системи і тиск аболіціоністів вимусили монархію ліквідувати рабство (1888), від неї відвернулися навіть латифундисти. Позбавившись соціальної бази, в листопаді 1889 р. вона була скинута. Отже, першу Конституцію Бразилії прийнято в 1824 р. і діяла до 1889 р. при імператорах Педру І та Педру ІІ. [1, с.242]

50-ті роки XIX ст. характеризувалися зростанням торгівлі та поліпшенням фінансового становища країни - державний бюджет став зводитися з позитивним балансом. Пожвавлюється банківська справа. істотні зрушення відбуваються в структурі зовнішньої торгівлі: якщо в 1821 - 1860 рр. імпорт на 9-12% перевищував за вартістю експорт (без урахування такої важливої статті, як ввезення чорних рабів з Африки), то в 1861 - 1890 рр. вже експорт перевищував імпорт на 11 -17% 23. Зміцнення економіки було значною мірою пов'язано з ростом виробництва кави - продукту, який користувався стійким попитом на світовому ринку. До середини XIX в. кава відтіснила з провідних позицій цукор.

Особливо бразильці досягли успіху у вирощуванні кави, плантатори Сан-Паулу, не тільки використовували екстенсивні методи господарювання (освоєння нових площ і нещадна експлуатація рабів і наймитів), але і удосконалювали агротехніку вирощування цієї культури. Доходи від кави були розподілені по різних каналах бразильської економіки. З'явилися енергійні підприємці, що вкладати кошти в багато сфер, зокрема, у новостворювані банки, судноплавні компанії. У країні розгорнулося залізничне будівництво. За темпами воно не поступалася розвитку цієї галузі не тільки в Аргентині, Мексиці, Чилі і Кубі, але і в деяких європейських країнах, наприклад в Португалії. До 80-х років залізниці стали приносити істотний прибуток.

Заборона работоргівлі сприяло зростанню капіталовкладень в обробну промисловість. У 50-ті роки починається промисловий переворот в країні. Якщо до 1850 року в Бразилії існувало близько 50 невеликих промислових підприємств, то вже наступного десятиліття було засновано 62 нових промислових підприємства, 8 гірничодобувних і 20 пароплавних компаній. Все ширше використовували парові машини і найману працю. У той же час в середині XIX в. починають все більше виступати регіональні відмінності. Південь країни швидше переходить па промислові рейки. Північ ж стає зоною соціально-економічної відсталості. В кінці 1854 року на півночі Бразилії були виявлені золоті копалини. Розпочата золота лихоманка спровокувала різке зростання імміграції. Доля посміхалася небагатьом. Основна маса прибулих поглиналася промисловістю і сільським господарством. У найскладнішому положенні виявлялися іммігранти-батраки, які працювали на плантаціях Тут вони піддавалися настільки жорстокої експлуатації, що навіть уряд починав турбуватися: як би звістки про їх тяжке положенні не дійшли до Європи і не викликали б скорочення імміграційних потоків.

В середині XIX ст., Приблизно з 1850 по 1870 (а в деяких країнах і пізніше), по Латинській Америці прокотилася друга хвиля буржуазних революцій, часто іменованих громадянськими війнами між лібералами і консерваторами.

Важливі події відбулися і в Бразилії, де в 60-і рр. знову розгорнувся потужний рух за встановлення республіки. Тепер одним з головних вимог лібералів-республіканців стала ліквідація рабства. Політичний клімат в країні визначався боротьбою між аболіціоністами - прихильниками звільнення рабів, і прихильниками традиційних соціально-економічних підвалин. Перемогу здобули ліберали, і в 1888 був виданий Золотий закон, повністю відміняв рабство. Раби оголошувалися вільними людьми без виплати компенсацій власникам. Безліч негрів, які не мали засобів до існування, змушені були в пошуках заробітку переселятися на нові місця і вливатися до лав найманих працівників. [3]

Наступним кроком на шляху оновлення Бразилії стало повалення монархії, в опозицію до якої перейшла навіть частина бразильських консерваторів. Знову зумівши уникнути кровопролиття, бразильці відсторонили від влади імператора Педру II, що правив країною впродовж багатьох десятиліть. У 1889 р він був позбавлений влади, і в Бразилії мирним шляхом встановився республіканський лад. У радянській історіографії панувала думка, що проголошення Бразильської республіки не можна вважати революцією, оскільки сталася лише зміна форми правління, а відносини власності і соціальна структура суспільства залишилися незмінними, однак ця подія все-таки стоїть в одному ряду з іншими латиноамериканськими ліберальними революціями. [3]

Період "Старої республіки" (1889-1930).15 листопада 1889 р. в Бразилії було скинуто монархію, і першим же декретом тимчасовий уряд проголосив федеративну республіку. Педру ІІ було усунуто від влади внаслідок антидемократичного руху, що призвів до проголошення Бразилії республікою.

Новий державний лад закріплено Конституцією 1891 р., яка стала другою в історії Бразилії. Згідно Конституції 1891 р. держава стала називатися Сполученими Штатами Бразилії. Провінції були перетворені в штати. Отже, другу, республіканську конституцію прийнято в 1891 р. і діяла до 1930 р. Ліберальна Конституція 1891 р. встановила у Бразилії президентську форму правління і федеративний устрій.

Період диктатури Ж. Варгаса (1930-1945 рр). В 30- ті роки минулого століття внаслідок гострої політичної боротьби було встановлено диктатуру Жетуліо Варгаса (1883-1954). У 1930-45 рр. він був главою уряду і Президентом Бразилії. Проголосив Бразилію "новою державою", стимулював розвиток капіталістичних відносин. За часів його правління було прийнято третю та четверту Конституції Бразилії.

В 1930 р. в країні сталася революція, внаслідок якої Установчі збори, що сформовані в 1933 р. із використанням ідеї корпоративного уряду, запозиченої у фашистської Італії, ухвалили в 1934 р. Конституцію, запропоновану урядом. Проголошуючи поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, Конституція посилила її виконавчу владу. До прийняття цієї Конституції, в Бразилії із 1930 р. по 1934 р. державна влада здійснювалася згідно із декретом №19398 від 11 листопада 1930 р., так званому "законі інтервенторів".

Отже, через 4 роки після приходу до влади Жетуліо Варгаса, 16 липня 1934 р. було набула чинності нова федеральна Конституція Бразилії, яка стала третьою в історії цієї країни. Дана Конституція пропагувалася як результат успіхів соціал-демократії. Вона декларувала обов'язок держави встановити економічний порядок відповідно із принципом справедливості та урахуванням потреб національного життя, з тим, щоб кожному забезпечити гідне існування. У неї містилися статті, що встановлювали основи робочого законодавства та закликали до розширення національного промислового виробництва. Усі ці положення були розраховані на те, щоб завоювати популярність. У дійсності ж конституція свідчила про подальше укріплення виконавчої влади президента та розширення сфери втручання державного центрального апарату у справи місцевого самоврядування та громадського, насамперед профспілок, життя.

Із приходом у Німеччині Гітлера до влади, у Бразилію проникають нацистські ідеї, які знаходять підтримку у значної частини дрібної буржуазії, і створюється так званий фашистський рух "інтегралістів". У противагу цьому в 1935 р. створюється "Національно-визвольний альянс". Бразильська буржуазія, що була налякана зростанням робочого антифашистського руху в країні, іде на прямий зговір із фашистськими елементами, що і дозволило здійснити державний заколот в 1937 р. "Нова держава", що заснована в 1937 р., на чолі із диктатором Ж. Варгасом, проводила на практиці корпоративну та терористичну політику. У цьому році Президент Ж. Варгас (фактично диктатор) розпустив Конгрес, і знову обраний парламент ухвалив новий Основний Закон, запропонований урядом. В країні було запроваджено авторитарний політичний режим.

Отже, четверта Конституція Бразилії набула чинності 10 листопада 1937 р. Ця Конституція санкціонувала зосередження в руках Президента всієї влади. Повноваження Національного конгресу і автономія судової влади і штатів були значно обмежені, Федеральний сенат перейменований у Федеральну раду. Незабаром розпуск Президентом Ж. Варгасом парламенту перетворив у фікцію багато положень Конституції.

Згідно із новим Основним Законом Бразилія становилася централізованою державою за зразком фашистської Італії. Президент отримав необмежені повноваження і навіть наділявся титулом соціально-політичного керівника нації. Таким чином, в Бразилії у 30-ті роки за часів правління Жетуліо Варгаса було прийнято в 1934 р. третю Конституцію (після невдалої Конституціоналістської революції), четверту - в 1937 р.

На початку 1945 р. під тиском різних опозиційних сил відбулася деяка лібералізація режиму, зокрема було дозволено діяльність політичних партій, знято заборону на страйки. В жовтні 1945 р. внаслідок змови воєнних режим Жетуліо Варгаса було скинуто, а 2 грудня відбулися вибори, під час яких було обрано нового президента країни - одного із організаторів заколота генерала Еуріко Гаспара Дутра і одночасно сформовані Установчі збори для розробки нової Конституції. При її створенні були взяти за основу положення Конституції 1934 р. Проект розроблявся самими Зборами.

Друга Бразильська республіка (1946-1964). Отже, після падіння режиму Ж. Варгасу 18 вересня 1946 р. було прийнято п'яту Конституцію Бразилії, яка з доволі численними поправками діяла до наступного воєнного заколоту. Вона уявляла собою доволі демократичний документ, що проголошував достатньо широке коло прав і свобод, закріплював принцип розподілу влади, розподіляв компетенцію між центром і суб'єктами федерації - штатами; були відновлені права штатів і муніципій.

В 1950 р. Жетуліо Варгаса знову було обрано Президентом Бразилії. Проте під час нового державного заколоту покінчив життя самогубством у 1954 р. При Президенті Ж. Кубічеке (1956-61) прискореними темпами розвивалася економіка. Було побудовано нову столицю - Бразилію (перенесено із Ріо-де-Жанейро у 1960). Період воєнної диктатури (1964-1985). В умовах розвитку капіталізму, посилення ролі держави в економічній сфері і політизації бразильського суспільства відбулося об'єднання сил, що виступали проти існуючого режиму. В 1964 р. в штаті Мінас-Жерейс стався військовий бунт, що завершився державним заколотом. Реакційний воєнний заколот 1964 р., внаслідок якого президента Жоао Гуларта було усунено від влади, поклав кінець розвитку демократичного процесу в країні.

За декілька тижнів до цього керівництво трьох видів збройних сил видало Інституційний акт №1, який з часом став юридичною основою авторитарного режиму, що оформлявся. В подальшому були інші такі акті (всього більше десяти). Вони регулювали важливі сторони життя держави і правового положення населення. Конституція 1946 р. при цьому юридично не скасовувалася; в Інституційному акті №1 спеціально підкреслювалося, що Основний Закон 1946 р. продовжує діяти, але до нього вносяться деякі поправки. Продовжував працювати Конгрес, але із його складу були виключені найбільш активні супротивники встановленого режиму.

Збройними силами Бразилії були вжиті наступні заходи: 1) ліквідація політичних свобод і усунення із політичної арени країни усіх прогресивних організацій та їх лідерів; 2) укладення воєнної угоди Бразилії та США; 3) ліквідація та продаж підприємств державного сектора та ін.

До прийняття Інституційного Акту №4 від 7 грудня 1966 р. воєнні розробили надзвичайне законодавство, яке включало до себе три інституційних акти, 20 поправок до Конституції 1946 р., 40 додаткових актів, сотні декретів-законів, що корінним чином змінило законодавство, що раніше діяло. Все це створило справжній законодавчий хаос, не тільки тому, що було складно відразу визначити, які із законів були скасовані, але також і тому, що було нелегко застосовувати їх на практиці.

Шосту Конституцію Бразилії було прийнято в 1967 р., яка віддзеркалила утвердження в країні нового антидемократичного, реакційного режиму, що тісно пов'язаний із іноземними монополіями і, насамперед, із монополіями США.

Сама велика реформа Конституції була проведена Інституційним актом №5 1969 р., що закріпив існування авторитарного режиму. Особливість останнього полягала в тому, що воєнні значно впливали на життя країни; водночас продовжували працювати парламент (воєнні, що стали депутатами, мали піти у запас), суди. Діяли, хоча і з деякими обмеженнями, права і свободи.

В перший період правління воєнних упор робився на репресивні заходи щодо придушення опозиції, підпорядкування профспілок, утихомирення робочого та селянського руху. Страйковий рух, що розгорнув свою діяльність, консолідація супротивників режиму, демократичний рух потягли значне звуження соціальної бази режиму. Відбувалася поступова еволюція й серед воєнних, серед яких пануючими стали прихильники поміркованої політики. Ці фактори поступово призвели до помітної демократизації в країні. Було дозволено діяльність багатьох політичних партій (за виключенням комуністів). Політичний режим поступово змінював характер, прийнявши з 1979 р. ліберально-авторитарну окраску Отже, після військового заколоту 1964 р. при владі до 1985 р. перебували воєнні уряди.

Список використаної літератури

1. История Латинской Америки. Доколумбова эпоха -70- е годы XIX в. М.: Наука, 1991. 520 с.

2. Кириченко В.П. Нова історія країн Азії, Африки та Латинської Америки. К.: Либідь, 2002.

3. Посконина О.И. История Латинской Америки (до XX века). М.: Издательство "Весь мир", 2005. [Електронний ресурс: Режим доступу: https://www.indiansworld.org/Latin/history_latin_america.html ]

Размещено на Allbest.ru