Діяльність російського сановника М.Г. Рєпніна на теренах України в історіографічних студіях ХІХ - початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність російського сановника М.Г. Рєпніна на теренах України в історіографічних студіях ХІХ - початку XX ст.

рєпнін князь історіографія

Вуйко Б. І.,

аспірант кафедри історії та культури України, «ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (Переяслав-Хмельницький, Україна),

Стаття присвячена історіографічним студіям ХІХ - початку ХХ ст. щодо діяльності військового губернатора Лівобережної України Миколи Григоровича Рєпніна (1816-1834рр.). Встановлено, що в українській історіографії другої половини ХІХ ст. постать та діяльність князя М.Г. Рєпніна розглядається з офіціозної точки зору, дослідники переважно схвально оцінюють його роботу на посаді генерал - губернатора. На початку ХХ ст. в історіографії починає переважати негативна позиція щодо посади військового губернатора, дослідники розглядали цю посаду лише як опору самодержавства й кріпосницької системи. У такому ж негативному контексті розглядалася як сама особа М.Г. Рєпніна, так і його діяльність.

Ключові слова: князь М.Г. Рєпнін, генерал-губернатор, Лівобережна Україна, Малоросія, історіографія.

The article is devoted to historiographic studies of the 19th - early 20th centuries on the activities of the military governor of left-bank UkraineMykola Repnin (1816-1834). It is established that the Ukrainian historiography of the second half of the nineteenth century, the figure and activity of Prince MG Repnin is considered from an official point of view, the researchers mainly approve of his work as governor-general. In the early twentieth century in historiography, the negative position on the position of military governor begins to prevail, and the researchers considered this position only as a pillar of the autocracy and the serfdom. In the same negative context, both the person of M.G. Repnin and his activities were considered.

Keywords: Prince M.G. Repnin, Governor-General, Left Bank Ukraine, Little Russia, historiography.

Вперше дослідники звернули увагу на діяльність російського сановника Миколу Григоровича Рєпніна в ХІХ ст. Це був час, коли Україна не мала власної державності, і та її частина, де відбувалися історичні події нашого дослідження, в офіційних актах Російської імперії виступала під назвою Малоросія. Цей період співпадає як з часом, коли М. Г. Рєпнін обіймав посаду генерал-губернатора Малоросії (1816-1834 рр.), так із процесом зародженням та розвитком історичних знань про нього.

Актуальність дослідження полягає в тому, що історіографічні студії ХІХ - початку ХХ ст., у якому центральною постаттю був російський сановник М. Г. Рєпнін, дає змогу найбільш повно дослідити не лише історіографію проблеми, але показати усі грані його особистості та професійні вміння в якості генерал-губернатора Лівобережної України. Адже М. Г. Рєпнін, незважаючи на свою приналежність до правлячого стану Російської імперії, мав певний пієтет до України й українських козаків та їх звитяжного минулого. Ревно захищаючи права українців перед центральними органами влади імперії, він попав у немилість до імператора та був позбавлений всіх привілеїв рангу та майна.

У зв'язку з цим, метою статті є аналіз особистості та діяльності М. Г. Рєпніна на посаді генерал- губернатора Лівобережної України в історіографічних студіях ХІХ - початку ХХ ст. Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань: розкрити особливості праць щодо діяльності М. Г. Рєпніна його сучасниками; висвітлити, як відображена його особистість та професійна діяльність в історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст.; показати здобутки й прогалини у дослідженнях імперського періоду; підвести підсумки статті.

Слід зазначити, що в імперський період закладаються перші теоретичні та джерельні підвалини проблеми щодо діяльності генерал-губернатора М. Г. Рєпніна. Дослідники як правило його особисті та професійні якості оцінювали з офіціозної точки зору.

Початкові розвідки про життя та діяльність князя М.Г. Рєпніна були зроблені його сучасниками, придворними істориками та службовцями. Зокрема, перші біографічні відомості про М. Г. Рєпніна залишив блискучий історик ХІХ ст. Д. Бантиш-Ка- менський, який був правителем канцелярії князя М. Г. Рєпніна, призначеного в 1816 році військовим губернатором Лівобережної України. П'ятирічне перебування в канцелярії дало йому можливість познайомитися та потоваришувати з князем та досконало вивчити його архів і багато місцевих матеріалів [5].

Матеріали з архіву Рєпніних та особисті спостереження дали змогу молодому досліднику вивчити біографію його родини, та опублікувати її в словнику відомих людей російської землі [4]. Очевидно, що Д. Бантиш-Каменський дуже поважав М. Г. Рєпніна та його родину, вважаючи останнього доброю людиною та своїм покровителем. Наш інтерес викликала розповідь про походження роду та прізвища Рєпнін, яке за даними дослідника, Микола Григорович успадкував від свого легендарного родича, діда по матері генерал-фельдмаршала Миколи Васильовича Рєпніна за бажанням своєї родини та наказом імператора Павла від 12 липня 1801 р [4, с. 20], щоб цей славний рід і прізвище не припинив своє існування після смерті діда, того ж 1801 р. Другий син князя генерал - ад'ютанта Григорія Семеновича Волконського, Сергій Григорович у майбутньому відомий декабрист, залишився на прізвищі батька.

Наприкінці ХІХ ст. дослідники повернулися до вивчення особи М. Г. Рєпніна. Один з перших хто опрацював архіви Київський центральний та Яго- тинський М.Г. Рєпніна та зібрав цінну інформацію про нього був український історик і педагог родом з Пирятинщини М. В. Стороженко [25] . Свої наукові здобутки про М. Г Рєпніна дослідник публікував в «Київській старовині» [24; 26; 27].

Про свою роботу в архіві М.Г. Рєпніна М.В. Стороженко написав детальний звіт, який був видрукуваний в журналі «Київська старовина» в р., а також в його дослідженні «К портрету князя Николая Григорьевича Репнина» [ 27; 24]. У цій розвідці розміщений портрет молодого М.Г. Рєпніна, намальований невідомим художником, як припускає автор, напевно з Німеччини й відноситься до 1814 р. [27, с. 480]. Князь зображений в формі генерал-ад'ютанта стоячим на знаменитій Брюссельській терасі в Дрездені, яка була збудована за його наказом і являється однією з важливих пам'яток міста. Крім службової та бойової біографії князя простеженої у праці, автор проаналізував низку причин, що спонукали його швидку відставку та звинувачення в розтраті державних коштів. Важливо те, що досліджуючи це питання, він щоб бути достовірнішим, користується працями інших дослідників, які входили до кола його оточення, зокрема записками І. І. Сердюкова, який служив у канцелярії М. Г. Рєпніна та інших чиновників. У цілому М. В. Стороженко високо оцінює людські та професійні якості М. Г Рєпніна [27, с. 473].

Звернув увагу, на діяльність князя М. Г Рєпніна дослідник і в розвідці «Історія малоросійського козацтва на зламі ХУПІ-ХІХ ст.» [26]. М. В. Стороженко наводить цікаві свідчення про заходи князя вжиті для того, щоб перешкодити представникам вищих урядових кіл перевести козацтво на становище державних селян. На думку історика, це був шляхетний вчинок М. Г.Рєпніна, при цьому він «не помічав намірів князя підняти таким чином стратегічну значущість ввіреного йому регіону, розташованого у сусідстві з колишніми польськими губерніями» [26, с. 20]. Для демонстрації шляхетності М. Г. Рєпніна у питаннях захисту прав українських козаків, автор наводить виписки з його листів до князя В. П. Кочубея, який на той час обіймав посаду міністра внутрішніх справ. Аналізуючи їхню переписку можна зробити висновок, що питання, які стосувалися українських козаків для М. Г. Рєпніна мали принципове значення, тому він наполягав на необхідності реформи їхнього адміністративного устрою, щоб таким чином, зберегти для козаків статус військової сили Російської імперії та зменшити податковий тиск держави.

Завдяки публікаціям в журналі «Київська старовина» була зафіксована інформація про суспільно-політичні погляди князя М. Г Рєпніна. Так, в р. на шпальтах журналу була оприлюднена промова російського сановника, з переднім словом члена Історичного товариства імені Нестора-Лі- тописця, редактора О. С. Лашкевича, яке відображало, на той час, позицію щодо його особи [12].

О. С. Лашкевич традиційно характеризує генерал- губернатора як доброго адміністратора, для якого інтереси місцевого населення, передусім козаків та селян, були на першому місці [12, с. 172]. Що цікаво, що саме О. С. Лашкевич вперше висловив досить сміливу думку про автономістичні тенденції в поглядах М. Г. Рєпніна, які, за словами дослідника, «були несумісними із атмосферою та обставинами того часу» [12, с. 172].

У 1895 р. в «Київській старовині» були опубліковані нові матеріали з Яготинського архіву князя М. Г. Рєпніна, які містили ділову переписку князя з місцевим дворянством, зокрема М. В. Могилян- ським та С. М. Кочубеєм. Такого роду інформація проливає світло на стосунки князя з полтавським маршалком, відомим лібералом С. М. Кочубеєм, який потрапив у боргові зобов'язання перед М. В. Могилянським та іншими дворянами [13]. Як відомо, С. М. Кочубей був у приятельських стосунках з М. Г. Рєпніним, у свої кращі часи мав славу доброї та щедрої людини, надавши значні кошти зі свого статку на розбудову освітньої та культурної сфери Лівобережного генерал-губернаторства.

Не припиняє згасати інтерес дослідників до особи опального генерал-губернатора Лівобережної України і на початку ХХ ст. Непересічний інтерес викликає праця члена Полтавської губернської вченої архівної комісії В. Є. Бучнєвича «Записки про Полтаву і її пам'ятниках» (1902), де міститься детальний звіт про приїзд у вересні 1817 р. імператора Олександра І до Полтави [6]. Наукову цінність має матеріал, який розкриває завісу на основну мету приїзду в Полтаву імператора та його зустріч з С. М. Кочубеєм та М. Г. Рєпніним. Слід зазначити, що лише після ознайомлення зі справами та настроями в Україні, Олександр І за допомогою М. Г. Рєпніна, вдався до оприлюднення своїх реформаторських планів, які останній виголосив у знаменитій промові перед місцевим дворянством взимку 1818 р.

Найбільше матеріалів про діяльність М. Г Рєпніна опублікував полтавський історик І. Ф. Пав- ловський. Будучи виразником офіціозної позиції,

І. Ф. Павловський прихильно ставиться до роботи князя на посаді генерал-губернатора Лівобережної України. Ще в 1893 р. в журналі «Київська старовина» І. Ф. Павловський видрукував першу інформацію про внесок генерал-губернатора в боротьбу з епідемією холери в 1830 р. Наведені дослідником дані вказують на те, що за сприяння князя були видані низка положень про те, як потрібно дотримуватися особистої гігієни, поводитися та харчуватися населенню під час страшної епідемії [18, с. 153-155]. Найбільш плідний період щодо вивчення діяльності князя розпочався у І.Ф. Павловського на початку ХХ ст. Обіймаючи посаду секретаря Полтавської губернської ученої архівної комісії (19031918) [22], дослідник зібрав та опрацював значну кількість архівних матеріалів з Полтавського губернського правління. Оприлюдненням та передруком його напрацювань займалася Полтавська учена архівна комісія. Одна з перших його робіт була видрукувана у 1905 р. в Полтаві під назвою «К истории Малоросии во время генерал-губернаторства Репнина (очерки, материали, переписка) по архивным данным» [16, с. 49-154]. У роботі було зібрано багато важливої інформації та біографічних даних щодо діяльності князя М. Г. Рєпніна на посаді генерал-губернатора Лівобережної України з його портретом. На початку І. Ф. Павловський подав коротку біографічну довідку про життя князя починаючи від народження до його смерті 7 січня 1845 р. Полтавський знавець старожитностей у своїй розвідці використовує напрацювання інших дослідників, зокрема редактора «Київської старовини» О. С. Лашкевича. І.Ф. Павловський як і О. С. Лашкевич вважає князя гуманним та турботливим адміністратором губернії [16, с. 7].

Звертає увагу і той факт, що дослідник намагався систематично викласти та комплексно охарактеризувати важливі етапи в діяльності М. Г. Рєпніна, поділивши працю на декілька розділів. Особливу наукову цінність становить опубліковане листування М. Г. Рєпніна з відомими на той час знавцями старожитностей. Зокрема, в дослідженні надрукована переписка князя з А. Н. Чепою, який був на той час одним із найвідоміших дослідників-кра- єзнавців. Також в роботі опублікована переписка князя з Д. Бантиш-Каменським, яка засвідчує його зацікавленість та сприяння у написанні історії Малоросії досліднику. З оприлюднених матеріалів І. Ф. Павловського стає відомо, що М. Г. Рєпнін був у приятельських стосунках з відомим на той час поетом В. В. Капністом [16, с. 93-94]. Активно листувався він із сином поета І. В. Капністом, який служив миргородським губернським предводителем з 27 квітня1829 по 3 квітня 1842 р. Предметом його листування була справа укладення проекту про майбутнє становище козаків в Російській імперії. Саме І. В. Капніст підготував для князя матеріали з історії козацтва, їхні військові звитяги, зібрав попередні юридичні акти щодо пільг козаків у сплаті податків. Крім цього, робота містить листи князя до посадових осіб його генерал-губернаторства, зокрема до чернігівського губернатора Н. І. Жукова, який надавав йому інформацію про політичні настрої в краї. Такі листи важливі в тому аспекті, що вони розширюють наші знання про ставлення князя до своїх підлеглих, показують його вміння маніпулювати виборами в краї з метою обрання на виборні посади вигідних для себе людей, і недопущення до виборів політично не благодійних осіб [16, с. 75].

Опублікував І. Ф. Павловський і його листування з місцевим населенням. Зміст цих листів відображає ставлення князя до простих людей, які зверталося переважно до нього з проханнями допомогти влаштувати їхніх дітей в школу, надати роботу, матеріальну допомогу [16, с. 82]. Відомо, що М.Г. Рєпнін не залишав без уваги такі прохання, і по мірі можливості їх виконував.

Багато уваги в своїх дослідження І. Ф. Павлов- ський приділяє ставленню князя та його взаєминам з основними соціальними групами населення Лівобережної України. На початку ХІХ ст. на території його урядування проживали дворяни або українська шляхта, найбільш багаточисельними були селяни, а також козаки. Крім названих груп населення І. Ф. Павловський зібрав чимало інформації про його взаємини з купецтвом, євреями та німецькими колоністами. За свідченням І. Ф. Павловсько- го М. Г. Рєпнін дуже переймався проблемами всіх соціальних груп та прошарків населення, всіляко захищав їхні інтереси як перед місцевим чиновництвом, так і перед вищими органами влади, намагався бути «батьком ввіреного краю».

Слід зазначити, що найбільш напруженими відносини князя були лише з євреями, яких від недолюблював за рід їхніх занять. Розглянув даний контекст проблеми І. Ф. Павловський в наступній своїй праці, випущеній за сприяння співробітників Полтавської вченої комісії в 1908 р. [23]. За даними

І. Ф. Павловського М. Г. Рєпнін не симпатизував євреям за те, що більшість з них займалося незаконними промислами, за які не сплачували податки до казни, або ж шахрайством від якого потерпали як поміщики, так і селяни. У зв'язку з цим, він запропонував переселити євреїв з сіл до містечок, щоб з одного боку, легалізувати їхню діяльність, з іншого, тримати її під пильним контролем виконавчих органів держави, і таким чином мати з них хоч якийсь зиск.

За сприянням І. Ф. Павловського було зібрано та опубліковано чимало важливих даних про стосунки М. Г. Рєпніна з німецькими колоністами, які були запрошені урядом для заснування суконних фабрик на території Російської імперії. І. Ф. Пав- ловський зазначає, що генерал-губернатор всіляким чином дбав за добробут та моральний стан німецьких колоністів. Детально знайомлячись з їхнім становищем, він не раз звертався до уряду з проханням надати їм матеріальну допомогу [17, с. 110-111]. Автор показує, що М. Г. Рєпнін як генерал-губернатор дбав і за те, щоб суконні фабрики приносили прибутки державі, тому наказав зібрати статистичні дані про витрати та прибутки з їхнього виробництва та виробити ряд положень щодо поліпшення справ у цій сфері [17, с. 177].

Продовжив роботу у цьому напрямку І. Ф. Пав- ловський в праці «К истории полтавського дворянства (1802 - 1902 гг.). Очерки по архивным данным с рисунками» (1906) [20], яку було опубліковано двома виданнями в Полтаві, перше з яких вийшло в 1906 р. На основі зібраних статистичних даних взятих з архіву Полтавської губернії дослідник намагався показати взаємини, які склалися у М. Г. Рєпніна з полтавським дворянством та іншими суспільними станами Лівобережної України. Передусім І. Ф. Павловський акцентує увагу на тому, що М. Г. Рєпнін був турботливим адміністратором, який всілякими методами захищав регіональні інтереси перед центральними органами влади. Задля цього в роботі наведена ділова переписка М. Г. Рєпніна з імператором, в якій він намагається відстояти прагнення малоросійського дворянства та селян на гідне життя. Це також підтверджують наведені у праці ряд листів М. Г. Рєпніна до міністра фінансів Є. Ф. Канкріна, у яких він звертається з проханням зменшити податковий тиск на місцевих поміщиків. На особливу увагу заслуговують два листи М. Г.Рєпніна, які були надіслані імператору 1824 р. з метою переконати його надати пільги у податковій справі для його краю, аргументуючи тим, що перед цим декілька років були неврожайними [20, с. 248 ]. За цією перепискою можна зробити висновки про те, що М. Г Рєпнін був не лише добре проінформований про матеріальне становище усіх станів Малоросії, але й дуже турбувався про його покращення, доходило навіть до того, що відстоюючи інтереси місцевого населення він постійно перебував в гострій полеміці з міністерськими чинами та нажив таким чином чимало ворогів [20, с. 242-243 ].

Важливим у розкритті суспільно-політичних поглядів М. Г. Рєпніна є матеріал про заснування масонської ложі в Полтаві, розслідування справи декабристів, у якому не останню роль відіграв він як генерал-губернатор. З наведеного матеріалу очевидно, що М. Г. Рєпнін не лише приятелював з багатьма учасниками декабристського руху, але й був у родинних стосунках, зокрема з С. Волконським, тому й співчував їм. Прихильне ставлення до декабристів доводить і той факт, яким чином генерал-губернатор проводив розслідування та арешти його учасників. Зокрема, він намагався попередити приїзд слідчої комісії, що давало можливість підозрюваним знищити частину компрометуючих матеріалів [20, с. 1-10 ].

Також робота І. Ф. Павловського дає інформацію про внесок М. Г. Рєпніна в становлення й розвиток чоловічої та жіночої освіти у ввіреному краю, його благодійницькі наміри. Важливо також і те, що дослідник в своїй праці помістив портрети родини Рєпніних, зокрема, портрет його самого та дружини в старшому віці, яка все життя підтримувала князя та справила на нього, та на його вчинки важливий вплив. Цікавим є сюжет про і те, як князь виступив на захист прав кріпаків і козаків, й накликав на себе невдоволення центральної влади та звинувачення в сепаратизмі.

На благодійницькій діяльності родини Рєпніних І. Ф. Павловський акцентує увагу і в праці «Заснування Полтавського інституту і побудова для нього будинку наказом Громадського нагляду» [21]. Зміст цієї праці засвідчує особистий внесок родини Рєпніних в становлення жіночої освіти в краї, та розширює уявлення про справу розслідування владних органів у надмірних та нецільових розтратах генерал-губернатора на цей проект. І. Ф. Павловський дотримуючись традиції не дає власних коментарів та оцінок щодо цього питання.

Враховуючи інтерес дослідників до публікацій І. Ф. Павловського подібну роботу було видано в 1910 р., проте вже з трохи іншою назвою. У цій праці більше уваги він акцентує на історії Полтави в епоху генерал-губернаторського правління з 1802-1856 рр., при цьому використовує попередній матеріал та архівні дані. Важливими для нашого дослідження поданий матеріал про стосунки М. Г. Рєпніна як з вищим чиновництвом центральних органів влади, так і з чиновниками місцевого рівня. І. Ф. Павловський зображує князя з одного боку, як пряму аж до різкості та нетерпиму до нещирості людину, а з іншого боку, принципову у справах захисту інтересів місцевого населення, для якої найбільш важливим на службі і стосунках з людьми є обов'язок служіння вітчизні та засадам справедливості [17, с. 105 ].

Крім того, у праці міститься детальний матеріал про облаштування культурно-освітньої сфери, прагнення князя перетворити Полтаву з провінційного міста на центр губернського життя. Дослідник вказує, що за ініціативою князя на цю сферу було виділено значні кошти з казни міста. Проте, більшу перевагу та заслугу у розвитку цієї сфери полтавський любитель старожитностей надає дружині князя - Варварі Олексіївні Рєпніній, онуці останнього гетьмана Кирила Розумовського. Слід зазначити, що Варвара Олексіївна стала не лише ініціатором відкриття жіночого освітнього закладу Інституту шляхетних панянок в Полтаві, але й надала на її облаштування значні кошти зі свого спадку.

Детально описав І. Ф. Павловський і коло людей, яке оточувало князя в різні періоди його життя. Серед оточення князя з яким він спілкувався, проводив свій вільний були переважно найосвіче- ніші люди свого часу Григорій Полетика, Іван Котляревський, український патріот Василь Капніст, який їздив у 1791 р. до Берліну шукати допомоги проти московської тиранії, його син Іван Капніст [7, с. 95-96]. Такий матеріал значною мірою дав нам ключ до розуміння його світоглядних орієнтирів, переконань та принципів.

До діяльності генерал-губернатора М. Г. Рєпніна І. Ф. Павловський повертається нарисі «Полтава в XIX ст.» (1905) [19, с. 277-278 ]. Цікаво те, що він перший звернув увагу і відзначив його бажання облаштувати лівобережні українські губернії як російські, засновуючи державні навчальні заклади, організовуючи будівництво урядових помешкань. Досліджував І. Ф. Павловський і інші сфери діяльності М. Г. Рєпніна, зокрема в праці «К истории винокурения в Малороссии» (1908) [15, с. 65-100] розглядає питання про ставлення генерал- губернатора до давнього українського права на виготовлення і торгівлю спиртними напоями лише в економічній площині, не поставивши собі за мету з'ясувати, чому з економічного воно переросло в політичне. При цьому дослідник не дає власних коментарів та оцінок щодо цього питання, а публікує лише ті фактичні дані, де відображено саме ставлення генерал - губернатора до цього питання. Такий підхід для історіографії ХІХ ст. був традиційний, оскільки тогочасні дослідники не ставили собі за мету концептуально осмислювати проблему, а більше акцентували увагу на зібранні історичних фактів.

Отже, завдяки археографічній зацікавленості І. Ф. Павловського ми маємо сьогодні частку інформації з правочинної документації генерал-гу- бернаторської Канцелярії, архівний фонд якої був втрачений під час пожежі в Полтаві 1819 року. Незважаючи на некритичність дослідника до дій М. Г. Рєпніна, описово-інформативний характер його праць, важливою заслугою його досліджень стало і те, що він перший зібрав докупи розрізнений матеріал про конструктивну діяльність М. Г. Рєпніна на посаді генерал-губернатора Лівобережної України. Звернув увагу на прагнення князя перетворити свій край з відсталого провінційного на передовий з розвиненою інфраструктурою, тим самим накликавши на себе гнів центральних органів влади та навіть підозру в сепаратизмі.

Свій внесок в досліджувану проблему здійснив і талановитий український історик, академік Української Академії Наук (з 1919). Д. І. Баталій. Свою працю вчений написав у співавторстві з блискучим краєзнавцем, членом Харківського історико-філо- логічного товариства, Д. П. Міллером. Їхнє фундаментальне дослідження, яке було опубліковане в 1912 р. хоча прямо не стосується М. Г. Рєпніна, але важливе тим, що написане на основі свідчень сучасників та спогадів підлеглих генерал-губернаторів, які займали різні посади [3]. Науковий інтерес, насамперед, викликає представлена в роботі оціночна характеристика діяльності чернігівських, полтавських і харківських генерал-губернаторів, у тому числі й М. Г. Рєпніна. Дослідники однозначно негативно оцінюють сам інститут генерал-губернаторства та його очільників, оскільки у розвідці ретельно занотовані описи їхніх звичок, а грубощі у спілкуванні з представниками місцевого самоврядування зафіксовані зі свідчень нижчого за рангом чиновництва, яке закономірно недолюблювало вище начальство.

Долучився до вивчення особи та діяльності князя М. Г. Рєпніна і член Київського товариства старожитностей і мистецтв [8 ], видатний історик Д. І. Дорошенко. Основною метою цієї важливої праці стало його прагнення зібрати та систематизувати дуже розкиданий по старих виданнях матеріал про життя та діяльність генерал-губернатора Лівобережної України М. Г. Рєпніна [7, с. 91]. Автор у цьому питанні поділяв погляди стосовно постаті генерал-губернатора, які побутували ще до 1835 р. Так, звертаючись до питань української історіографії, Д. І. Дорошенко намагався з'ясувати участь М. Г. Рєпніна у намірах шляхти відновити автономію Гетьманщини. Зокрема, дослідник подаючи біографію М. Г. Рєпніна робить спробу визначити причини його увільнення з посади головного правителя лівобережних губерній України, і вважає, що звільнений він був за відстоювання інтересів української шляхти та козаків. Крім цього, у праці є цікаві сюжети про співпрацю історика Д. Бантиш-Каменського та М. Г. Рєпніна у справі написання історії Малоросії. Д. І. Дорошенко переконаний, що генерал-губернатор був не лише ініціатором цього проекту, але й відіграв значну роль в її підготовці, оскільки надавав не лише матеріали, але й став співавтором одного із розділів [7, с. 105].

Постаттю М. Г. Рєпніна цікавився і відомий дослідник старожитностей, редактор численних українських часописів [1] Д. Антонович у праці присвяченій історії його служби в Саксонії в 1813-1814 рр.[2]. Наш інтерес до цієї праці цілком виправданий, оскільки спрямований у напрямку більш глибокого вивчення його біографічних сторінок, адже це дає ключ до розуміння його подальшої поведінки вже на посаді головного правителя Лівобережної України. Оскільки урядовець збагачений європейським досвідом, зокрема німецьким, проводив свою політику уже з урахуванням попередніх помилок та успіхів.

Таким чином, історіографічний огляд проблеми у працях ХІХ - початку ХХ ст. доводить, що найбільшу фактологічну цінність у вивченні особи та діяльності князя М. Г. Рєпніна складають публікації полтавського вченого, професора І. Ф. Павлов- ського. Важливою заслугою І.Ф. Павловського стало те, що він перший зібрав докупи розрізнений по різним виданням та архівним фондам матеріал про діяльність М. Г. Рєпніна на посаді генерал-губернатора Лівобережної України. Він перший висловив думку про те, що М. Г. Рєпнін прагнув перетворити провінційну Малоросію на центр губернського життя, накликавши на себе гнів центральних органів влади та навіть підозру в сепаратизмі.

Крім І. Ф. Павловського життя та діяльність М. Г. Рєпніна спеціально досліджували М. В. Стороженко, Д. І. Дорошенко та ін. Новим в роботах є те, що в них на основі цінного архівного матеріалу зроблена спроба осмислити попередні напрацювання про М. Г. Рєпніна та висловити власні міркування та оцінки щодо його адміністративної, економічної та культурно-освітньої діяльності. Дослідники переважно позитивно оцінюють його роботу на цій посаді. У розвідках, які були опубліковані на початку ХХ ст. започатковується думка, що інститут генерал-губернаторства та сама посада була лише втіленням свавілля самодержавства і кріпосницької системи. У такому ж негативному контексті вже розглядалася як сама особа М. Г.Рєпніна, так і його діяльність.

Список використаних джерел

1. Антонович, Дмитро Володимирович [online] Доступно: https://uk.wikipedm.org/wiki/%D0% 90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D 0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%94%D0%BC%D0%B 8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0 %BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8- D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

2. Антонович, Д., 1936. `Князь Репнін, генерал-губернатор Саксонії', Берлін: Український Науковий Інститут у Берліні, 64 с.

3. Багалей, Д.И., Миллер, Д.П. 1912. `История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905-й год): Историческая монография', Харьков, Т. 2, 569 с.

4. Бантиш-Каменський, Д. 1836. `Словар достопам'ятних людей русской земли', М., Ч.4, 395 с.

5. Бантиш-Каменський, Дмитро Миколайович [online] Доступно: https://uk.wikipedia.org/wiki/% D0%91%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%88- %D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1% 81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0 %BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C% D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9 %D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

6. Бучневич, В.Е. 1902. `Записки о Полтаве и ее памятниках. Издание второе исправленное и дополненное с планом Полтавской битвы и достопремеча- тельностями г. Полтавы', Полтава, тип-ли типография губернского правления, 449 с.

7. Дорошенко, Д. 1929. `Князь М. Рєпнін і Д. Бантиш-Каменський: (Сторінка українського громадського життя першої четвертини XIX ст.)', Пр. Укр. високого пед. Ін-ту ім. М. Драгоманова, Прага, Т. 1, С. 90-108.

8. Дорошенко, Дмитро Іванович [online] Доступно: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE %D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B

A%D0%BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1

%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%

D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

9. `Из бумаг сенатора М.П. Миклашевсько- го', 1890. Киевская старина, Кн.1, С.120-124.

10. `К портрету князя Николая Григорьевича Репнина', 1897. Киевская старина, Т.59, №10-12, С.473- 480.

11. Лазаревский, А. 1890. `Письма Миклашевскому от кн. Н.ГРепнина (1821 - 1828) ' Киевская старина, Т.28. С.119 - 124.

12. Лашкевич, А.С. 1887. `Речь малороссийского генерал-губернатора. кн Н.Г. Репнина к дворянству Черниговской и Полтавской губернии', Киевская старина, Кн.1, С.172 - 177.

13. `Материалы для истории дворянского землевладения в Полтавской губернии /Из Яготинского архива князя Н.Г. Репнина/', Киевская старина, Т.48, №1-3, С.105-118.

14. Павловский, И.Ф. 1906. `Малороссийское ополчение в 1812 году по архивным данным', Киевская старина, Кн.9, С. 1-20.

15. Павловский, И.Ф. 1908. `К истории винокурения в Малороссии', Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии, Полтава, Вып. 5, С.65-100.

16. Павловский, И.Ф. 1905. `К истории Малороссии генерал-губернаторства во время генерал-губернаторства кн. Н. Г. Репнина: (Очерки, материалы, переписка по архивным данным)' Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии, Полтава, Вып.1. С.49-154.

17. Павловский, И.Ф. 1910. `Полтава. Ис

торический очерк ее как губернского города в эпоху генерал-губернаторства (1802-1856): (По архивным

данным)', Полтава, 417 с.

18. Павловский, И.Ф. 1893. `Предписания князя Репнина по поводу холеры в 1830 г. ' Киевская старина, Т.43, № 10-12, С.15

19. Павловский, И.Ф. 1905. `Полтава в ХІХ столетии: (Очерки по архивным данным с рисунками)', Киеская. Старина, Кн. 11-12, С.277-278.

20. Павловский, И.Ф. 1906. `К истории Полтавського дворянства (1802 - 1902 гг.). Очерки по архивным данным с рисунками', Полтава, Вып. І. 336 с.

21. Павловський, І.Ф. 1909. `Заснування Полтавського інституту і побудова для нього будинку наказом Громадського нагляду', Тр. ПГУАК, Полтава, Вып. 6.

22. Павловський, Іван Францович [online] Доступно: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B 0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D 1% 8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0 %B0%D0%BD_%D0%A4%D1 %80%D0%B0%D0%BD% D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

23. Павловський, І.Ф. 1908. `Статистика єврейського населення в Полтавській губернії з часів її заснування і про околиці її осілості', Тр. ПГУАК, Полтава, Вып. 5.

24. Стороженко, И.В. 1897. `К портрету князя Николая Григорьевича Репнина', Киевская старина, Кн. 12, С. 473-480.

25. Стороженко, Микола Володимирович [online] Доступно: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1% 82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0 %BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA %D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0% BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1 %80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

26. Стороженко, Н. В. 1897. `К истории малороссийских козаков в конце XVHI-и в начале XIX века', Киевская старина, Кн. 4, С. 124-156; Кн. 6, С. 460-483.

27. Стороженко, Н.В. 1886. `Отчет о занятиях в архивах: Киевском Центральном и Яготинском князя Н.В. Репнина', Унив. Изв, № 11, С. 213-238.

References

1. Antonovych, Dmytro Volodymyrovych [online] Dostupno: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0 %BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B

2%D0%B8%D1%87_%D0%94%D0%BC%D0%B8%

D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%

BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8-

D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

2. Antonovych, D., 1936. `Kniaz Repnin, heneral- hubemator Saksonii', Berlin: Ukrainskyi Naukovyi Instytut u Berlini, 64 s.

3. Bagaley, D.I., Miller, D.P. 1912. `Istoriya goroda Khar'kova za 250 let ego sushchestvovaniya (s 1655 po 1905-y god): Istoricheskaya monografiya', Khar'kov, T. 2, 569 s.

4. Bantish-Kamens'kiy, D. 1836. `Slovar dostopam'yatnikh lyudey russkoy zemli', M., Ch.4, 395 s.

5. Bantish-Kamens'kiy, Dmitro Mikolayovich [online] Dostupno: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B 0%D0%BD%D 1%82%D0%B8%D1%88-%D0%9A%D0% B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0 %BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8% D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA %D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0% B2%D0%B8%D1%87

6. Buchnevich, V.E. 1902. `Zapiski o Poltave i ee pamyatnikakh. Izdanie vtoroe ispravlennoe i dopolnennoe s planom Poltavskoy bitvy i dostopremechatel'nostyami g. Poltavy', Poltava, tip-li tipografiya gubernskogo pravleniya, 449 s.

7. Doroshenko, D. 1929. `Kniaz M. Riepnin i D. Bantysh-Kamenskyi: (Storinka ukrainskoho hromadskoho zhyttia pershoi chetvertyny XIX st.)', Pr Ukr. vysokohoped. In-tu im. M. Drahomanova, Praha, T. 1, S. 90-108.

8. Doroshenko, Dmytro Ivanovych [online] Dostupno: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80 %D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0% BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0 %BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE% D0%B2%D0%B8%D1%87

9. `Iz bumag senatora M.P. Miklashevs'kogo', 1890. Kievskaya starina, Kn.1, S.120-124.

10. `K portretu knyazya Nikolaya Grigor'yevicha Repnina', 1897. Kievskaya starina, T.59, №10-12, S.473- 480.

11. Lazarevskiy, A. 1890. `Pis'ma Miklashevskomu ot kn. N.G.Repnina (1821 - 1828) ' Kievskaya starina, T.28. S.119 - 124.

12. Lashkevich, A.S. 1887. `Rech' malorossiyskogo general-gubernatora. kn N.G. Repnina k dvoryanstvu Chernigovskoy i Poltavskoy gubernii', Kievskaya starina, Kn.1, S.172 - 177.

13. `Materialy dlya istorii dvoryanskogo zemlevladeniya v Poltavskoy gubernii / Iz Yagotinskogo arkhiva knyazya N.G.Repnina/', Kievskaya starina, T.48, №1-3, S.105-118.

14. Pavlovskiy, I.F. 1906. `Malorossiyskoe opolchenie v 1812 godu po arkhivnym dannym', Kievskaya starina, Kn.9,

S. 1-20.

15. Pavlovskiy, I.F. 1908. `K istorii vinokureniya v Malorossii', Trudy Poltavskoy Uchenoy Arkhivnoy Komissii, Poltava, Vyp. 5, S.65-100.

16. Pavlovskiy, I.F. 1905. `K istorii Malorossii general- gubernatorstva vo vremya general-gubernatorstva kn. N. G. Repnina: (Ocherki, materialy, perepiska po arkhivnym dannym)' Trudy Poltavskoy Uchenoy Arkhivnoy Komissii, Poltava, Vyp.1. S.49-154.

17. Pavlovskiy, I.F. 1910. `Poltava. Istoricheskiy ocherk ee kak gubernskogo goroda v epokhu general-gubernatorstva (1802-1856): (Po arkhivnym dannym)', Poltava, 417 s.

18. Pavlovskiy, I.F. 1893. `Predpisaniya knyazya Repnina po povodu kholery v 1830 g. ' Kievskaya starina,

T. 43, № 10-12, S.15

19. Pavlovskiy, I.F. 1905. `Poltava v KhlKh stoletii: (Ocherki po arkhivnym dannym s risunkami)', Kieskaya. Starina, Kn. 11-12, S.277-278.

20. Pavlovskiy, I.F. 1906. `K istorii Poltavs'kogo dvoryanstva (1802 - 1902 gg.). Ocherki po arkhivnym dannym s risunkami', Poltava, Vyp. I. 336 s.

21. Pavlovskyi, I.F. 1909. `Zasnuvannia Poltavskoho instytutu i pobudova dlia noho budynku nakazom Hromadskoho nahliadu', Tr. PHUAK, Poltava, Vyp. 6.

22. Pavlovskyi, Ivan Frantsovych [online] Dostupno: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B 2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D 1%81%D1%8C%D0%

BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0 %BD_%D0%A4%D 1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%

D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

23. Pavlovskyi, I.F. 1908. `Statystyka yevreiskoho naselennia v Poltavskii hubernii z chasiv yii zasnuvannia i pro okolytsi yii osilosti', Tr. PHUAK, Poltava, Vyp. 5.

26. Storozhenko, N. V. 1897. `K istorii malorossiyskikh kozakov v kontse XVUI-i v nachale XIX veka', Kievskaya starina, Kn. 4, S. 124-156; Kn. 6, S. 460-483.

27. Storozhenko, N.V 1886. `Otchet o zanyatiyakh v arkhivakh: Kievskom Tsentral'nom i Yagotinskom knyazya N.V. Repnina', Univ. Izv, № 11, S. 213-238.

Размещено на Allbest.ru