Діалог у листах: з епістолярію Івана Лисяка-Рудницького й Мілени Рудницької

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалог у листах: з епістолярію Івана Лисяка-Рудницького й Мілени Рудницької

В архіві Альбертського університету (Канада) зберігається фонд знаного українського інтелектуала, публіциста, політолога, історика вітчизняної суспільно-політичної думки Івана Лисяка-Рудницького (27 жовтня 1919 -- 25 квітня 1984 рр.). Окрім іншого тут міститься унікальний масив епістолярію. Учений надзвичайно серйозно ставився до власної кореспонденції, «зберігав копії своїх найважливіших листів, а листи своїх кореспондентів тримав у педантичному порядку» Пріцак О. Іван Лисяк-Рудницький як учений і «комунікатор» // Його ж. Історичні есе : У 2 т. / Упор. Я.Грицак. - Т.1. - К., 1994. - С.ХІХ.. Лише незначна частина листування наразі репрезентована в наукових студіях Див.: Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький: Нарис інтелектуальної біографії // Сучасність. -- 1994. -- №11. -- С.73--96; Сава М.Р. Фашисти чи партнери? Два погляди на український націоналізм у світлі листування між Іваном Лисяком-Рудницьким та Іваном Кедриним // Україна модерна. - Вип.20. - К., 2013. - С.318-332..

Особливе місце в масиві кореспонденції займають листи Івана Лисяка- Рудницького і його матері Мілени Рудницької (15 серпня 1892 -- 29 березня 1976 рр.), яке, уміщуючи цінну інформацію, відкриває нові перспективи для подальшого поглибленого дослідження їхнього життя, науково-творчої й публіцистичної діяльності в еміграції, містить ключ до розкодування та реконструкції їхнього складного, часом суперечливого ментального світу.

Дві масштабні постаті українського інтелектуального середовища ХХ ст. все ще перебувають на помежів'ї відомого й невідомого у сучасному науковому дискурсі. Схоже на те, що «інтелектуальні парадокси» Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький: Нарис інтелектуальної біографії. - С.95., котрі переслідували їх упродовж життя, не оминають їх і зараз. їхні імена то виринають на якусь мить в історіографічному просторі, то на тривалий час знову зникають і губляться в бурхливому сьогоденні. Скориставшись спостереженнями М.Сави, можна констатувати, що «ми нині в нашій частині Европи допіру відкриваємо» цих двох українських інтелектуалів Сава М.Р. Фашисти чи партнери? Два погляди на український націоналізм у світлі листування між Іваном Лисяком-Рудницьким та Іваном Кедриним. - С.318..

М.Рудницька, за справедливим зауваженням М.Богачевської-Хом'як, була чи не найбільш знаною політичною постаттю міжвоєнної Галичини. Голова Союзу українок, очільниця Світового союзу українок, талановита публіцистка вона, за іронією долі, виявилася малознаною та майже забутою Богачевська-Хом'як М. Мілена Рудницька // Українки в історії / За заг. ред. В.Борисенко. - К., 2004. - С.124.. І.Лисяка-Рудницького ідентифікують як «небувале явище в українському житті» Пріцак О. Іван Лисяк-Рудницький як учений і «комунікатор». - С.ХІІІ., «наш історик, наша епоха» ХимкаІ.-П. Наш історик, наша епоха: Іван Лисяк-Рудницький // Критика. - Вип.197/198. - К., 2014. - С.4., «небуденна людина» Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький: Нарис інтелектуальної біографії. - С.73.. На думку Я.Грицака, «Історичні есе» І.Лисяка-Рудницького як «найкращого історика ХХ ст.» мають бути в кожної освіченої української людини поряд із Т.Шевченком, І.Франком, В.Стефаником та ін. Грицак Я. Мої п'ять книжок [Електронний ресурс]: http://bukvoid.com.ua/digest/2013/08/16/074306.html Попри те, що в Україні вийшло двотомне видання праць І.Лисяка-Рудницького Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. / Упор. Я.Грицак. - К., 1994., з'явилися нарис його інтелектуальної біографії та публікації, присвячені деяким складовим епістолярної спадщини історика, що міститься в різних архівних зібраннях Грицак Я., Химка І.-П. Листування Івана Лисяка-Рудницького й Романа Роздольського // Україна модерна. - 1999. - №2/3. - С.376-413; Кравченко В. Листування Романа Шпорлюка з Іваном Лисяком-Рудницьким і Юрієм Шевельовим (1962-1982 рр.) // Схід - Захід: Історико- культурологічний збірник. - Вип.9/10. - Х., 2008. - С.208-294; Сава М.Р. Фашисти чи партнери? Два погляди на український націоналізм у світлі листування між Іваном Лисяком- Рудницьким та Іваном Кедриним. - С.318-332., а збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість М.Рудницької свого часу став помітною подією в науковому середовищі, інтерес до драматичної долі матері й сина виглядає радше ситуативним, ніж сталим і послідовним.

За лаштунками наукових студій, зокрема, усе ще перебуває їхній ментальний світ, що охоплює широкий спектр людських характеристик, які визначають духовні, матеріальні, професійні пріоритети, стосунки з оточенням, родинні відносини, розмаїття почуттів, емоційних станів. Утім саме реконструкція ментального світу надає можливість наблизитися до найбільш комплексного розуміння характерів, дій і вчинків особи в розмаїтті контекстів епохи, суспільних зламів, викликів долі, життєвих ситуацій, часових трансформацій.

У цьому сенсі приватне листування як персоніфікований жанр та історичне джерело відіграє ключову роль, адже воно особливо рельєфно відображає внутрішній світ людини, емоції, самооцінки, самоідентифікації, рефлексії стосовно подій і навколишнього оточення. Справжній документально-творчий феномен являє собою листування непересічних постатей, інтелектуалів та яскравих особистостей, якими були І.Лисяк- Рудницький і М.Рудницька. Це своєрідний синтез раціонального й емоційного, картина ментального світу, що наближує до розуміння емоційних станів, світоглядних уподобань, життєвих пріоритетів. Багатовимірність і різноманітність віддзеркалених у листуванні контекстів робить його унікальним історичним джерелом, основою для створення стереоскопічних біографічних реконструкцій у просторі приватного й публічного життя.

Листи репрезентують зріз життя І.Лисяка-Рудницького та М.Рудницької в еміґра- ції, починаючи з другої половини 1940-х і до початку 1970-х рр. Широкий спектр їхніх наукових інтересів, емоцій, рефлексій, коментарів стосовно життєвих обставин, навколишніх подій, а також оточення (колеґ, друзів, знайомих, родичів) складають основний зміст листування. По суті це -- хроніка життя в різних культурних середовищах Європи, США, Канади (Женева, Рим, Мюнхен, Філадельфія, Вашинґтон, Нью-Йорк, Едмонтон).

Епістолярний діалог репрезентує картину стосунків матері й сина, калейдоскоп їхніх настроїв, міркування стосовно перебування на чужині, еміґраційного повсякдення з його випробуваннями, тривогами, зустрічами, радістю спілкування, розчаруваннями і сподіваннями. Окрім персоніфікованої інформації листування відображає не менш важливі історичні, культурні, соціальні контексти післявоєнної української інтелектуальної еліти, що опинилася в еміґрації, її життя та адаптації до викликів часу з урахуванням драматичних колізій і непростих людських стосунків, пошуку шляхів до самореалізації у чужому середовищі.

Долі Івана й Мілени виявилися нерозривними й тісно пов'язаними. Міцний зв'язок між ними був не лише родинним. Вони були близькими духовно та ментально. їх міцно єднали спільні наукові, громадські інтереси, професійні успіхи та, звичайно, постійна турбота про здоров'я, фінансове становище, психологічний стан один одного. Водночас належність до різних поколінь та особливості характерів не могли не визначити розходження в поглядах, що оберталося часом напруженістю у відносинах. Повсякчасне прагнення бути разом, зумовлене духовно-ментальною єдністю, і водночас неможливість через певні обставини реалізувати це прагнення, велика географічна відстань, на якій вони врешті-решт опинилися один від одного, зумовили специфіку їхніх стосунків. Для кожного листування стало чи не єдиною можливістю спілкування.

Перш за все, епістолярій цікавий із погляду діалогу між матір'ю й сином. З одного боку, це були почуття ніжності, відданості, внутрішньої залежності один від одного. Проникливі звернення, якими супроводжувалися листи, не були банальною формальністю, а емоційним виявом щирої взаємної любові. У листах домінує прагнення обговорити особисті та громадські справи, події, перспективи. На тлі критичних коментарів щодо оточуючого середовища та подій в еміґраційних наукових колах часто проступають дуже приватні почуття, емоції, одкровення. Якось Мілена писала, що вона дуже сумує, не маючи можливості обмінятися думками з Іваном. Своєю чергою він зізнавався матері, що в нього так само нагромадилося багато питань, «від дрібних і поточних, до великих і засадничих», які волів би з нею обговорити. Водночас у діалогах матері й сина прочитується напруженість, зумовлена характерами та соціальними ролями кожного з кореспондентів. Мілена -- сильна, амбітна, розумна й талановита жінка з великим життєвим досвідом, але не позбавлена природних емоцій. Упродовж усього життя вона не полишала спроб впливати на сина, контролювати та корегувати його дії, незважаючи на дорослість. Апелюючи до Шевченкового «і буде син, і буде мати» як до вічної константи, Мілена нагадувати Іванові про почуття обов'язку. Вона несвідомо/свідомо культивувала в ньому комплекс «маминого сина», який переслідував Івана, про що він зізнавався в одному з листів.

Листування наближує до розуміння життєвих пріоритетів і мотивацій тих чи інших учинків. Зокрема воно яскраво демонструє, що у житті Мілени домінували дві найбільших цінності -- робота та син. Еміграція стала справжньою трагедією її життя, коли вона відчула, що не має можливостей для самореалізації. Переїзд в Америку позбавив Мілену внутрішньої гармонії й комфортних умов роботи в усталеному режимі. Її усвідомлення власної самодостатності та користі для громадських справ розчинялося під тиском обставин. Руйнівним виявилося й те, що реальне життя Івана багато у чому не відповідало Мілениним уявленням про життя талановитої та освіченої людини, наділеної неординарними природними здібностями. Ці думки не полишали і травмували її, позбавляли спокою. До них вона час від часу поверталась у своїх листах, складно долаючи стереотипне усвідомлення «мій син -- моя власність». Переконливо звучать епістолярні самопрезентації Мілени, які до певної міри розкривають її характер і пояснюють формат стосунків з Іваном. Пояснюючи властиву їй різкість учинків і суджень, рішучість та налаштованість на подолання викликів долі, мати нагадувала синові про те, що з огляду на життєві обставини вона звикла самостійно ухвалювати рішення. Утім, усвідомлюючи суттєві відмінності у характерах, зокрема «делікатність», «тактовність» Івана, вона просила зрозуміти мотивації її поведінки, навіть не поділяючи поглядів.

Епістолярні діалоги з матір'ю насичені багатою інформацією для реконструю- вання ментального світу Івана. Окрім регулярного листування з Міленою, докладних розповідей про своє життя та професійні успіхи, він не залишав її без постійної фінансової підтримки. Інколи в листах все ж таки звучав різкий протест проти втручання в особистий життєвий простір, указуючи на рішучість його характеру та прагнення відстояти власну думку. В одному з листів він нагадував Мілені про її «інстинкт влади» та про необхідність встановлення «конституції відносин» між ними. Але, приймаючи самостійні рішення, він зазвичай проявляв тактовність, стриманість, глибоку повагу та любов до матері, поспішаючи запевнити її в тому, що він думає й турбується про неї, відчуваючи її близькість попри відстань, що їх розділяла.

Той факт, що Іван зберіг своє листування з Міленою також є достатньо промовистою ознакою його характеру. Незважаючи на еміграційні негаразди -- неусталеність, переїзди, зміни місця роботи -- листи як пам'ять про близьку й рідну людину завжди були з ним, аби після земного життя назавжди залишитися в його архівному фонді.

Діалог І.Лисяка-Рудницького й М.Рудницької має ще один важливий вимір. Це -- розмова двох українських інтелектуалів, що опинились в еміграції. У листах віддзеркалюється передусім драматизм їхньої долі як представників української еліти, позбавлених Батьківщини. І.Лисякові-Рудницькому довелося пройти важкий і довгий шлях до власного визнання та самореалізації. Мілена з властивими їй максималізмом та перфекціонізмом, прагнула й в еміграційний період життя з високою професійною майстерністю відігравати свої різні соціальні ролі -- громадської діячки, талановитої публіцистки, матері здібного історика, турботливої й люблячої бабусі та просто жінки, що мріяла про затишний домашній простір, доглянутий вигляд, гарну зачіску і відповідний одяг. Вона пережила глибоку психологічну кризу, гостро відчуваючи, що жодна з ролей у неї не складалася так, як вона собі це уявляла. Неможливість повноцінної самореалізації в умовах еміграції, особливо на Американському континенті, стала головною причиною того зламу, коли Мілена на деякий час опинилася на межі самогубства.

Листування з сином було для неї рятівним колом. Таким самим порятунком листування з матір'ю стало й для Івана. Листи як форма інтелектуальної саморефлек- сії були їхньою внутрішньою потребою, необхідністю. Завдяки листуванню існувала можливість поділитися своїми успіхами, творчими планами, проблемами, висловити міркування з приводу подій, які відбувалися в еміграційних колах, науковому середовищі, будучи впевненим, що ця інформація знайде розуміння й відгук в адресата.

Природні здібності, освіченість, глибоке усвідомлення кожним власної належності до європейської культури слугували основою для паритетної інтелектуальної комунікації. Мілена й Іван залишалися впродовж життя цікавими один одному, ре- ґулярно обмінюючись думками з приводу актуальних наукових тем, конференцій, прочитаного, побаченого, книг та статей, над якими особисто працювали чи готували до друку. їх єднав спільний інтерес до стану й перспектив української науки в емі- ґрації, її представників, установ, видань, до справ українських жіночих організацій на Американському континенті.

Коментарі Івана стосовно професійних інтересів Мілени, як він зазначав -- «жіночих справ» -- свідчили не лише про його обізнаність у питаннях українського жіночого руху, але й про здатність неупереджено оцінювати ситуацію, орієнтуватися у складних перипетіях людських стосунків. Він умів абстрагуватися від зайвих емоцій, навіть коли йшлося про близьку людину, даючи прагматичні поради матері щодо її подальших дій, висловлював критичні зауваження стосовно сюжетів, над якими вона працювала, орієнтуючи на найбільш актуальні теми. Своєю чергою Мілена до кінця власного життя не випускала з поля зору наукову діяльність Івана, пильно стежила за його статтями, рецензіями, виступами на конференціях. Вона не полишала давати рекомендації щодо більш ефективної організації роботи сина, радила зібрати розпорошені в періодиці публікації й видати книгу, яка мала б стати гідним утіленням його таланту вченого.

Не менш цікавим постає епістолярний діалог І.Лисяка-Рудницького й Мілени Рудницької в поколіннєвому та ґендерному вимірах. Віковий і ґендерний чинники спричинили їхні світоглядні опозиції, багато у чому зумовили суттєві розходження в поглядах на американське суспільство, оточення, стиль еміґраційного життя, стосунки між людьми, виховання дітей, родинні цінності та їхні моделі в тогочасних культурних системах координат. Із листів Мілени стає зрозумілим її несприйняття американського світу. Своє «відчуття чужості» вона пояснювала в листах до сина тим, що Америка -- «це на- правду інша планета», «дуже різна від Європи», «подібна до Совєтів», адже відчувається така ж сама «недостача історичних традицій», «безієрархічне суспільство». Звичайно, що це були дещо поверхові судження, перші враження, не завжди обґрунтовані, позбавлені збалансованих оціночних критеріїв. Утім вони передавали емоційне сприйняття американської дійсності жінкою, вихованою на засадах європейської культури. Жіночий погляд, не позбавлений суб'єктивності, вікової упередженості, стереотипності, емоційної заанґажованості, малював Америку в неґативному світлі. Критичне ставлення до американської дійсності ще більше загострювалося під впливом тогочасного внутрішнього стану Мілени, а саме відсутності чітко окресленої цілі, розгубленості/загубленості у чужому культурно-мовному середовищі. Америка психологічно виснажувала жінку, її погляди були спрямовані на Європу. Попри те, що географічна відстань між нею й сином, який залишився на Американському континенті, збільшувалася до критичних розмірів, Мілена покинула Америку, переїхавши до Європи.

Реакція Івана на американське середовище була іншою. Вона відображала погляд молодої людини -- представника іншої ґенерації, який значно легше адаптується до нового культурного простору, спокійніше переживає комплекси втраченого/ залишеного, живе перспективами майбутнього, не рефлексуючи особливо гостро над минулим. Іван міг краще адаптуватися до нових культурних середовищ, був більш лояльним до оточення, стриманішим у своїх оцінках людських учинків і більш схильним до компромісів, ніж Мілена.

Листування репрезентує також широку палітру оточення кореспондентів, представленого великою кількістю діячів із різних науково-культурних сфер, а отже відкриває можливості для їх багатовимірної реконструкції. Серед тих, хто присутній у листах, були відомі та впливові постаті еміграції, зокрема І.Борщак, Б.Боцюрків, В.Голубничий, С.Нагірна, В.Кубійович, Б.Кравців, О.Лотоцька, А.Білинський, Є.Ґедройць, О.Зілінський, подружжя І.Кошелівця та Е.Андієвської, Б.Левицький, М.Лупул, Ю.Луцький, О.Оглоблин, М.Прокоп, В.Панейко, Є.Пизюр, О.Пріцак, В.Рудко, Й.Сліпий, Ю.Шевельов, І.Шевченко та багато інших.

У листуванні відображено стосунки Мілени й Івана з родинним колом -- рідними братами Мілени (Іван Кедрин, Володимир, Антон, Михайло). Окремою темою були діти Івана (Бетсі-Леся й Петро-Петрусь), їх виховання, прагнення Мілени встановити з ними близький контакт та сподівання на більш тісне, щире спілкування, а також подружні справи Івана та його стосунки з дружинами (Джоан Бентон, Олександра-Леся Черненко).

Листування І.Лисяка-Рудницького й М.Рудницької доповнює ще одна важлива ознака кореспонденції як різновиду епістолярної творчості. З огляду на те, що епістолярні тексти є фраґментами більшого цілого, листи виступають продовженням публіцистичного таланту й водночас смислового простору авторів, насиченого їхньою інтелектуальною діяльністю. Кожен із них майстерно володів прийомами публіцистичного жанру. Іванові був притаманний елеґантний стиль письма, позбавлений зайвих прикрас і банальної патетики. Він був наділений талантом легко та водночас вишукано передавати свої міркування. Мілена мала багаторічний досвід успішної публіцистичної діяльності в Україні, друкуючись у періодичних виданнях, редагуючи журнал «Жінка», виступаючи з численними сеймовими промовами. Публіцистичний талант, віддзеркалюючись у листуванні, надає йому особистісно- го забарвлення. Деякі листи подібні до есеїв. Вони розлогі, змістовні, різносюжетні, психологічно напружені й емоційно насичені та читаються як художній твір, головними героями якого є двоє українських інтелектуалів -- мати й син, що опинились у жорстких умовах післявоєнної еміграції. Драматизм їхньої долі, стосунки, пережиті колізії та боротьба з обставинами, відповіді на виклики еміграційного життя -- основа сюжету, який має нелінійну композиційну структуру, свою кульмінацію й розв'язку.

Із великого масиву листування І.Лисяка-Рудницького та М.Рудницької для публікації пропонується незначна частина, фрагменти, котрі репрезентують зріз епістолярного діалогу, який, проте, розкриває широку палітру ментального світу кореспондентів, яскраво відображаючи характери кожного, а також їхні міркування стосовно епохи, подій, людей. При відтворенні листів максимально збережено мовно-стилістичні особливості авторів. Явні помилки виправлено беззастережно. Квадратними дужками позначено доповнення текстів. Публікація цього унікального листування в повному обсязі залишається завданням на майбутнє.

REFERENCES

листування рудницький архів

1. Bohachevska-Khomiak, M. (2004). Milena Rudnytska. Borysenko, V. (Ed.), Ukrainky v istorii (pp.124--129). Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

2. Diadiuk, M. (Comp.). (1998). Milena Rudnytska. Statti. Lysty. Dokumenty. Zbirnyk dokumentiv i materialiv pro zhyttia, suspilno-politychnu diialnist i publitsystychnu tvorchist Mileny Rudnytskoi. Lviv. [in Ukrainian].

3. Hrytsak, Ya. (1994). Ivan Lysiak-Rudnytskyi. Narys intelektualnoi biohrafii. Suchasnist, 11, 73--96. [in Ukrainian].

4. Hrytsak, Ya. Moi piat knyzhok. Retrieved from http://bukvoid.com.ua/ digest/2013/08/16/074306.html [in Ukrainian].

5. Hrytsak Ya., Khymka, I.P. (1999). Lystuvannia Ivana Lysiaka-Rudnytskoho i Romana Rozdolskoho. Ukraina moderna, 2/3, 376--413. [in Ukrainian].

6. Khymka, I. (2014). Nash istoryk, nasha epokha: Ivan Lysiak-Rudnytskyi. Krytyka, 197-198, 4-8. [in Ukrainian].

7. Kravchenko, V. (2008). Lystuvannia Romana Shporliuka z Ivanom Lysiakom- Rudnytskym i Yuriiem Shevelovym (1962-1982 rr.). Skhid - Zakhid: Istoryko- kulturolohichnyi zbirnyk, 9-10, 208-294. [in Ukrainian].

8. Pritsak, O. (1994). Ivan Lysiak-Rudnytskyi yak uchenyi i <komunikator». Hrytsak Ya. (Comp.). Lysiak-Rudnytskyi, I. Istorychni ese (Vols.1-2). (Vol.1, pp.Xni-ХХІ). Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian].

9. Sava, M.R. (2013). Fashysty chy partnery? Dva pohliady na ukrainskyi natsionalizm u svitli lystuvannia mizh Ivanom Lysiakom-Rudnytskym ta Ivanom Kedrynym. Ukraina moderna, 20, 318--332. [in Ukrainian].

ДОДАТОК

№1

Маунт Голи Передмістя Філадельфії м. Маунт-Голлі (шт. Нью-Джерсі). Тут у батьків Іванової дружини мешкала тоді Мілена Рудницька., 31 травня [19]50

Синочку!

Бачу, що одинокий правильний спосіб інформувати Тебе про себе і тутешні мої переживання, це щоденні записки. Листи з синтетичними оглядами забирають багато часу, що його мені тяжко знайти. Зрештою, годі ще дати яку-небудь синтезу, -- йдеться тільки про реєстрування дрібних подій і спостережень. Коли їх не записати «на гаряче», то потім важко реконструювати. Все ж таки, на цей раз спробую дати Тобі загальне звідомлення з останніх тижнів, а на майбутнє обіцяю писати без загаювання, себто частіше і детальніше.

Живеться мені у Бентонів Ельмон і Джозефіна Бентон -- батьки Мері Джоан Бентон, дружини І.Лисяка-Рудницького. дуже гарно. Такого прекрасного відпочинку і безжурного життя я, мабуть, ще ніколи в житті на мала. Обоє Бентони для мене надзвичайно милі й уважливі, обоє стараються, щоб я добре тут почувалася і виявляють мені на кожному кроці свою сердечність. Атмосфера в хаті дуже приємна, скрізь панує лад і порядок, хоч через дім перевалюються десятки осіб, бо тут відбуваються всілякі квекерські Квакерські. сходини і засідання (сполучені завжди з першорядною «вижиркою» Обід або вечеря для гостей.). Коло дому є гарний город, який є для мене джерелом постійної насолоди. Бузок і яблуні вже відцвіли, тепер цвіте жасмін, іриси, починають розквітати рожі. Є тут маса пташків, часто барвисті, різнокольорові, незнані в Європі. Ввечері стрибають по городі

зайчики, що прибігають з сусідніх піль. Одним словом, атмосфера тиші, спокою, гармонії - справжня ідилія. Погода весь травень була дощова і доволі холодна, але тут і в дощ дуже гарно; я рада, що літо спізняється, бо перед спеками всі мене лякають.

Не дивлячись на ці прекрасні обставини, час минає доволі непродуктивно. Причини: по-перше, мій стан здоровя, і, по-друге, недостача вигідного місця для праці...

Ельмон опорожнив мені в гаражу одну комірку, притаскав з городу великий стіл, з пивниці одну полицю й улаштував мені льокум Тут: місце. для праці, що дістало назву «український офіс». Таким чином, маю вже свій кут, яким дуже тішуся. Звичайно, не є це ідеальна розвязка, бо в цьому приміщенні нема долівки, в дощеві дні тут неймовірний холод, а коли прийдуть спеки - ніхто тут не витримає; погано теж, що ввечері працювати тут не можу, а це для мене найпродуктивніша пора. Але головне, що є де розкласти папери, машинки до писання, тощо. Я вже натякала Ельмонові, що коли ви двоє приїдете, з вашими книжками і шпаргаллям, треба буде влаштувати вам у цьому гаражі пристойну робітню, або бодай магазин Тут: склад., щоб ви мали де уставити вашу бібліотеку і папери...

В цьому «офісі» сиджу здебільша попол[удні] між 2-6 і тоді «працюю», себто пишу листи. Крім цього вчуся англійської, дещо читаю. Встаю своїм звичаєм пізно, так що час до обіду швидко минає. Стараюся помагати дещо Джозефіні, бо й вона, і Ельмон працюють багато фізично, головно в городі, і мені якось ніяково зовсім не рухатися. Замилування до фізичної праці, це в американців мабуть атавізм по перших колонізаторах. (Можеш собі уявити, скільки зусиль коштують мені ці роботи, хоч би прибирання кімнат, і як нездарно їх роблю). Часом їжджу з Джозефіною до містечка, до крамниць, на пошту, ввечорі по Ельмона на двірець Вокзал.. До містечка зовсім недалеко, якихось 15 мін. ходи, але американці відвикли вживати ніг.

[...]

Їздила я до Філадельфії, де перебула 4 дні, від 6-го до 9-го травня. Спогади цієї поїздки тяжать на мені ще й досі важким каменем. Саме місто, а бодай те, що я з нього бачила, це просто один жах. Більшої погані й огиди годі собі уявити. І в цьому обридливому місті наші люди живуть як парії, між муринами Неґрами. і східними жидами, мучаться, гарують, марнуються, душаться в ґетті. Ми знали вже в Європі, що наша еліта зійшла в Америці на суспільне дно, але знати щось теоретично, а побачити це на власні очі - це дві різні речі. В одній з таких брудних муринсько-жидівських вуличок жили в одній каменичці Влодки й Сяськи Ідеться про рідних братів Мілени -- Володимира Рудницького (1890-1974 рр.), Івана Кедрина-Рудницького (1896--1995 рр.) та їхні родини.. [...]

Вернулася я з Філядельфії розбита і дослівно хвора з співчуття нашим нещасним, з почуттям болю, сорому і гніву з приводу власного безсилля, безсилля нас усіх. З вуличного пороху очі ввесь час пекли, напухли, немов їх хтось гарячим піском засипав. Ввесь час у Філядельфії мені не сходила з голови думка: що було б зо мною і з Тобою, якби ми опинилися в Америці в цих умовах?.. Нема сумніву, що ми дослівно загинули б.

Умовини життя і праці нової еміґрації в Америці -- ось тема, яка мене тепер найбільше цікавить. [...]

Щодо моїх американських вражень, то я, очевидно, бачила замало щоб могти ґенералізувати Узагальнювати.. Могутнє враження роблять автостради і рух на них. Коли їхати цими автострадами, відчувається безмежність американських просторів, перерізаних скрізь у всіх напрямах, такими ж автострадами. Великим розчаруванням були для мене тутешні житлові умови. В Европі стільки говориться про америк[анську] матеріяльну культуру, що я уявляла собі одноро- динні доми, як прекрасні вілли. Нічого подібного! Всі вони з дерева, з дощок, всі до себе подібні, неестетичні, без індивідуальної фізіономії, всі роблять враження випадковості і провізорії Тимчасовості.. В Европі культурніші, заможні люди відчувають потребу краси; бридота є там здебільша тільки сумною консеквенцією бідності. В Америці навпаки: матеріальний добробут іде в парі з браком смаку.

Коли я востаннє була у Тоськів Мається на увазі родина наймолодшого рідного брата Мілени -- Антона Рудницького (1902-1975 рр.)., ми поїхали з дітьми над океан (30 мін. їзди). Чудесна піскова пляжа, височенні хвилі, безкраїй обрій. Але не думай, що на цій пляжі є променади, бульвари чи парки. Вздовж побережжя тягнеться кілометрами широкий дерев'яний поміст, а на ньому ярмаркові буди, каруселі, гойданки, стрільниці, буфети -- все це в найгіршому, найпримітив- нішому ґусті, як «Люна Парк» на Східних Торгах. А надморські оселі, де багаті люди проводять літо, це знову дерев'яні домики барачого типу, але ще примітивніші, ніж ті, де люди живуть постійно. Просто малі деревяні буди, уставлені густо одна побіч другої.

Від Тоськів я вертала пізнім вечором автобусом, який іде іншою дорогою, як та, що нею ми їдемо автом; «бас» минав по дорозі кілька чи кільканадцять містечок, але всі вони подібні до себе, як дві каплі води, -- без жадних індивідуальних характеристичних прикмет, без органічного зв'язку з природою.

Кілька днів тому поїхали ми ввечорі з Джозефіною до власника поблизької овочевої фарми. Ця поїздка - це досі моя одинока зустріч з іншою Америкою, не тою, що її видно по дорозі з авта. Фарма положена здалека від гостинця; старий мурований мешкальний дім, що зовсім подобає на панській поміщицький двір в Україні або в Польщі. Перед домом чудесні старі дерева, великі гарні мешкальні кімнати. [...]

Кубійович Володимир Кубійович (1900--1985 рр.) -- громадсько-політичний діяч, один з організаторів української науки за кордоном, історик, географ, демограф, видавець, головний редактор «Енциклопедії українознавства». прислав Кедринові Іван Кедрин-Рудницький (1896--1995 рр.) -- рідний брат Мілени Рудницької, журналіст, дійсний член НТШ, політичний діяч. машинопис статті про українську пресу, призначеної для Енциклопедії «Енциклопедії українознавства»., з просьбою зробити до неї завваження. Я цю статтю уважно прочитала, і на просьбу Кедрина зробила свої коментарі і доповнення. Стаття дуже слаба, якась компіляція Животка Аркадій Животко (1890--1948 рр.) -- громадський, політичний діяч, дослідник історії української преси, публіцист, редактор, видавець.; зокрема зах[ідно]- укр[аїнська] преса в добі між обидвома світовими війнами запрезентована надзвичайно блідо і нецікаво, без знання предмету і без зрозуміння проблематики цього періоду. На мою думку, ця стаття не повинна увійти до Енциклопедії, -- треба б написати нову. Перекажи це, будь ласка, від мене Кошелівцеві Іван Кошелівець (Ярешко; 1907--1999 рр.) -- літературознавець і літературний критик, публіцист, громадський діяч, дійсний член НТШ та Української вільної академії наук (УВАН), головний редактор літературного і громадсько-політичного журналу «Сучасність» (1961--1966, 1976-1977, 1983-1984 рр.)....

Сьогодні дістала посилку з «Монат» «Der Monat» -- німецький політичний і культурологічний журнал, заснований 1948 р. Упродовж шести років спонсорувався урядом США як платформа для поширення західних ідеалів та ідеологічної боротьби проти комунізму й фашизму. Після цього став незалежним приватним виданням. Останній номер вийшов друком 1971 р. і газетами; Твою статтю до «Квартальника» «The Ukrainian Quarterly» («Український квартальник») -- англомовне видання Українського конгресового комітету Америки (УККА) зі східноєвропейської проблематики, засноване в Нью-Йорку 1944 р. Виходив чотири рази на рік до 2005 р. Серед редакторського колективу були Р.Смаль-Стоцький, С.Шумейко, М.Стахів, Є.Зиблікевич. передам. Твоєї статті в «Укр[аїнських] вістях» ще не читала. Дякую теж за пересилку листів, що прийшли до мене після мого виїзду. Дуже Тебе прошу пересилати мені українські] газети і, по змозі, «Вельвохе» «Die Weltwoche» -- швейцарський німецькомовний щотижневик, заснований 1933 р. у Цюріху.. Передплачую нім[ецьку] газету, яка виходить в Філядельфії (3 рази на тиждень). Рівень і нім[ецька] мова -- жахливі.

Як Ти полагодив собі справу з стипендією, чи пак з матеріальним забезпеченням? Як поступає докторська праця? [...]

Па, сердечно Тебе цілую, Мама

University of Alberta Archives, accession (ACC) №84-155, Rudnytsky I.L., box 48, Шm 752

№2

Мавнт Голи, 17 серпня 1950

Синочку!

[...] Питаєш мене про моє життя та тутешні відносини. Я ще завжди почуваюся тут неймовірно чужа, -- безпорадна і безпомічна, як дитина. Висунути носа поза Мавнт Голи, чи навіть Бранч Стріт 99 не зважуюся (та й не маю змоги через абсолютний брак грошей). Ні потелефонувати, ні до кіна піти, ні до крамниці увійти (хіба до такої, де є засада самообслуги). Ніде не розмо- вишся, дороги не розпитаєш, бо навіть коли сам вмієш уже сказати найпростіші речі, то не зрозумієш того, що тобі відповідять. А втім, незнання мови не є мабуть найважнішим ізолятором від оточення. Адже я була декілька разів в Англії і хоч тоді не вміла дослівно ні слова по-англійськи, не мала там почуття такої чужости. Бо англійський світ, англійські люди -- це є безумовно та сама духова формація, що Європейський континент. Зате Америка -- це направду інша планета, дуже, дуже різна від Європи. Інша тут соціяльна структура, інший характер сіл і міст, інакші звичаї, щоденний побут, форми товариського життя -- все інше. Інша навіть скринька на листи, ніж в Європі. В багатьох речах Америка більш подібна до Совєтів, ніж до Європи. Наприклад, недостача історичних традицій, безієрархічне суспільство, брак відрубних суспільних верств, суматоха рас, величезні простори, адорація Шанування. фізичної праці, культ машин, пролетаризація, невихованість і простацтво, головно молодого покоління -- все це нагадує большевиків.

Сиджу вдома, -- ніде останній місяць не була, нікуди не рухаюся. Мавнт Голи, це для мене немов зачарована оаза в цьому чужому американському світі. Добрі люди, гарний город, вигоди, безжурне життя, -- здавалось би, нічого більше бажати собі не можна. Але невже це життя для мене? Невже таке життя може мене задовольнити? Не багато я вже можу з себе дати, а все ж на таку емеритуру Пенсію. ще завчасно. Тому я так панічно боялася Америки, передбачаючи, що мене тут чекає. Питаєш, як проводжу час. Марную його в найнепродуктивні- ший спосіб, і це доводить мене до розпачі. Нібито ввесь день чимось заповнений, але все це разом фунта клаків Клоччя. не варта. Не вмію працювати без певно означеної цілі і конкретних обов'язків, без стимулів і середовища. Боюся, що коли минеться літо, коли прийде осінь, попаду в тяжку неврастенію. Вже тепер маю стани такої депресії і апатії, що написання листа стає нелюдським зусиллям.

Про українсько-американський світик я вже Тобі писала. В ньому безпорадно верховодять старі еміґранти, бандерівці та поплентачі. Ось Тобі малий зразок тутешніх відносин: як тобі відомо, передала я до «Укр[аїнського] квартальника» через Ревая Юліан Ревай (1899--1979 рр.) -- громадський і політичний діяч, прем'єр-міністр Карпат-ської України (1938 р.). У США очолював бюро Українського конгресового комітету Америки (1949--1957 рр.) та працював директором Українського інституту й Карпатського дослідницького центру в Нью-Йорку. журнал «Монат» з твоєю статтею та її англ[ійський] переклад. На мій запит редакція нічого мені не відписала. Вкінці Фединський прислав мені останнє число і в ньому бачу в огляді преси маленьку згадку про Твою статтю. Ти знаєш, який нецікавий і слабий мате- ріял друкує «Квартальник». Твоя стаття не тільки дуже добра і цікава, але вона торкається кардинальної проблеми, основної проблеми української політики в Америці. Редакція «Квартальника» (Чубатий Микола Чубатий (1889--1975 рр.) -- засновник і головний редактор «The Ukrainian Quarterly», один із засновників і перший очільник Американського відділу НТШ.) не така дурна, щоб цього не розуміла. Я переконана, що вона свідомо статті не помістила, бо Ти Рудницький. Мене зустріло тут вже кілька аналогічних афронтів...

Суґеруєш Суґестія -- психологічний вплив із метою спонукання до певних дій. мені політичну діяльність. Нема сумніву, що вона найбільше мені відповідала. Але до цього потрібні, по-перше, якісь повновласті.

(УНРада нікому їх досі не передала). По-друге, матеріальні засоби не тільки на життя, але і на роботу, на бюро, на поїздки тощо. Одним словом, в моїх умовах це - фантазія...

Що робити з жінками -- сама не знаю. Всі, і жінки, і ще більше чоловіки, чекають від мене, «що Мілєна продумає і покаже». Стахів, Шлемкевич Микола Шлемкевич (1894--1966 рр.) -- філософ, публіцист, громадський і політичний діяч, дійсний член НТШ та УВАН. і інші радять творити нову жіночу організацію. Але мене це завдання страшенно не потягає. Людський матеріал: старі еміґрантки -- страшні кумушки, зовсім неосвічені, прості баби; нові еміґрантки задихані працею на хліб насуш- ний, страшенно переобтяжені подвійною: заробітною і домашньою працею. Як творити організацію без грошей на видачу обіжника чи якусь організаційну поїздку? Без хоч би невтрально-прихильної преси? Жадна американська газета не надрукує нам заяви, комунікату, звідомлення. Відносини в тутешньому жіночому світі зовсім схаотизовані...

Я знаю, Синочку, що Ти дуже занятий та що не матимеш часу відповісти мені швидко великим листом. [...] Дуже Тебе теж прошу про поради в таких справах:

1. Що думаєш про цикль статей про пацифікацію. Друкувати їх чи ні? Згл. [загалом] який вступний коментар дати до цих статей, щоб випередити закид непримиренности супроти поляків?

2. Якщо б мені пощастило через Ельмона намацати контакт до Комітету Вільної Европи, тоді, думаю, треба б мені подати якусь записку про необхідність поширення його на Україну... Прийшло мені на думку, що покищо треба б ставити скромнішу програму, напр. радієвої та іншої пропаґанди, застосованої тільки до західних українських земель. Чи вважаєш це допус- кальним з національного становища? Мені йде не так про записку-мемеріял засадничого значення, а радше про певну оферту Пропозиція про укладення угоди з детальним зазначенням її умов. -- пропозицію, що я могла б у цьому Комітеті робити, чим я могла би бути йому корисна. Чи маєш в цій справі якісь ідеї ?

3. Ідея збірника «Як нові еміґранти переживають Америку» -- дуже добра. Це могла б бути цікава книжка і може видавець на неї знайшовся б. Шкода, що я не знала про це раніше, заки розмножила мої квестіонарі. Моя анкета, так як я її зладила, дасть матеріал до іншої проблеми: «Як живеться новим еміґрантам в Америці». Але її легко б поширити ще і на це питання, яке Ти пропонуєш. На те, щоб з'ясувати, що нові еміґранти думають про Америку, треба б їм задати певні конкретні запити. Напр[иклад]: Що думаєте про американську політику супроти Совєтів? Що думаєте про товариські стосунки американців? Про американську кухню? Назвіть три речі, які Вам в Америці особливо подобаються і три речі, які Вам дуже не подобаються, і т. ін. Побалакай про це з Джоен і напишіть мені, які на вашу думку запити треба б людям ставити.

4. Якби я рішилася таки робити щось з жінками, першорядне значення матиме назва організації. В Америці відновлюються всілякі старокраєві організації, які приймають старі свої назви (напр[иклад] в останньому часі «Червона Калина», «Учительська Громада» та ін.). Нам ускладнює справу те, що тутешня жіноча організація (з нашої ініціятиви колись тут основана) має назву С. У. Америки Див. прим.41. Як з цього вийти? Яку назву Ти пропонував би?

5. В жовтні ц. р. буде конвенція СУА Союз українок Америки (СУА) -- об'єднання організацій, створене в Нью-Йорку 1925 р. жінками українського походження. (загальні збори). Прихильні мені люди звертають мені увагу, що на цій конвенції я повинна поширити між делегатками якусь летючку з поясненням мого відношення до СУА, згл. [загалом] до його проводу. Бо хитра Лотоцька Олена Лотоцька (1894-1975 рр.) - співзасновниця й голова (1931-1934, 1943-1965 рр.) СУА, співорганізаторка (1948 р.), заступниця голови, голова (1969-1972 рр.) Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО). вже тепер говорить своїм дурним бабам: СУА був би привітав Рудницьку, але вона «копнула» (так вона дослівно висловилась) ввесь СУА і 5000 його членів, бо не зложила після приїзду візити Лотоцькій! Рудницька -- голова нашого Матірнього Товариства (себто, Лотоцька назвала мене ще головою свого Матірнього Товариства) і її обов'язком було прийти до СУА та подивитись, як він працює! Я воліла б, щоб летючка була від мене особисто, але з підписом всіх кол[ективних] членів Головного Відділу. Що Ти кажеш на це? Чи має це якийсь сенс?

Ще забула про деякі справи. Писав мені Кубійович, просив написати статтю до Енцикл[опедії] Див. прим.26. на тему «Українська жінка в суспільному русі». Дуже широка тема, за матеріяли дуже трудно, а реченець, визначений Кубійовичем, надзвичайно короткий. [...]

Твоя розмова з Ґедройцем Єжи Ґедройць (1906-2000 рр.) - польський публіцист, громадський діяч, засновник і головний редактор часопису «Культура» (Париж). дуже цікава, контакт цінний. А втім, коли все піде по нашій задумці (війна, розгром Совєтів), не Ґедройці будуть рішати про поль[сько]-укр[аїнські] взаємини, а люди того типу, що рішали про польську національну політику у Версайській Польщі. І на це треба бути готовим. До речі, в Нью-Йорку живе Панейко Василь Панейко (1883-1956 рр.) - громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист, співробітник газети «Діло», державний секретар Західноукраїнської Народної Республіки. Після Другої світової війни еміґрував до США, згодом переїхав у Венесуелу., але я ніяк не можу розвідатися про його адресу. Борщак Ілько Борщак (Ілля Баршак; 1892-1959 рр.) - історик, публіцист, громадський діяч, дійсний член НТШ., певно, її має. Поспитай при нагоді і сердечно вітай від мене Борщака.

Сердечно Тебе цілую, Мама

ІЬШ., АСС №84-155, Rudnytsky I.L., Ьох 48, ііет 752

№3

Женева, 6 жовтня, 1950

Дорога Мамусю,

Роблю собі великі докори, що так довго до Тебе не писав. Перш за все, прошу за те вибачення. Склалися на це різні причини, з одного боку критичний час, що його ми тут пережили, з одного боку велика занятість. Крім цього, відігравала певну ролю та обставина, що у Твоєму останньому листі був ряд моментів, що з ними мені тяжко було погодитися. А знову починати дискусію я не мав великої охоти, бо я боявся, що Ти не є в настрої для речевої дебати. [...]

Річ, яка мене найбільше вразила, це твоє ставлення до Америки. Очевидно, не йдеться про те, щоб Америкою безкритично захоплюватися. Ані діло навіть не в тому, що Америка Тобі не подобається; це є суб'єктивні враження, що їх людина змінити не може й мабуть кожний еміґрант почуває себе зразу не конче приємно у новому й чужому оточенні. Але те, що мене на- правду схвилювало, це Твої узагальнення (тут і далі підкреслення І.Лисяка- Рудницького -- Л.Б.). «Американці» у Твоїх листах, у Твоїх очах некультурні, невиховані, простацькі, опролетарізовані, «подібні до большевиків» і т. д. Але на якому матеріалі Ти базуєш свої твердження?! Чейже в іншому місці листа Ти кажеш, що Ти тижнями не виходиш з дому... Висновок такий, що Ти буцімто навмисно хочеш бачити в Америці все найгірше, навіть не стараючися цей новий світ об'єктивно пізнати. Фактично, корінь усіх Твоїх опіній Думок, поглядів, розумінь. тільки й виключно в почутті «чужости». («Навіть скринькі на листи інші».) Як я вище сказав: це почуття в першій фазі побуту є зовсім природне й мабуть неминуче. Але не вільно йому так нестримно віддаватися! Не вільно допускати, щоб ресентимент Обурення, озлоблення. диктував несправедливі та необґрунтовані узагальнення.

Ти собі очевидно добре пригадуєш, як ми обоє у Празі обурювалися та сміялися зі ставлення багатьох наших старих еміґрантів до чеського оточення, це було ставлення злобного критиканства, сполученого із навмисною іґнора- цією. Я боюся, що Ти нині попадаєш в відношення до американського світу в саме ж ту помилку. Коли приїду до ЗДА З'єднані Держави Америки, Злучені Держави Америки, тобто США., покажу Тобі листи Пизюра Євген Пизюр (1917--1980 рр.) -- історик, один із близьких друзів І.Лисяка-Рудницького. Навчався в університетах Відня, Мюнхена, Нью-Йорка (Колумбійський). Докторський ступінь із політичних наук здобув в Університеті Нотр-Дам (шт. Індіана). Із 1961 р. працював в Університеті Сент-Луїс (шт. Міссурі). Був головним редактором проекту Східноєвропейського дослідного інституту ім. В.Липинського з підготовки до публікації багатотомного видання творів і листування українського історика й політичного мисли-теля.. Його процес «аклиматизації» проходить дійсно у дуже тяжких, невідрадних умовинах, але який він стриманий у своїх опініях, як він спеціяльно підкреслює, що він не почуває себе у праві покище видавати про Америку якісь загальні осуди. Вважаю, що Твоя, так би мовити, «принципово неґативістична» постава супроти Америки для тебе особисто, для Твоїх дальших кроків на новому ґрунті є шкідлива. Не хочу тут входити в мериторичну дискусію про американський світ, бо я його очевидно теж не знаю. Але один дуже простий, але дуже засадничий арґумент, аж дивно, що Ти сама собі цього не сказала: чейже мій Зайчик Тобто Джоан (Джоен) -- дружина І.Лисяка-Рудницького. це «чиста» американка... Це саме стосується цілої родини й дому Бентонів. Ти їх знаєш краще за мене, але навіть із Твоїх листів не маю враження, що Ти там зустріла багато невихованості, некультурності, грубого матеріалізму, «збольшевизованої» духовости. А чейже дім Бентонів це єдиний шматок Америки, що Ти його досі пізнала. Ти про Бентонів говориш із симпатією і прихильністю, я знаю, що ти любиш Зайчика. Але як це погодити з Твоєю опінією про Америку?

Повертаючись до справи «іншости», чужости» Америки в порівнянні з Європою. Очевидно, кожна країна має свою власну індивідуальність. Але я мав тут за останній рік нагоду познайомитися з цілим рядом американців і американок. Знаходжу між ними чимало милих, культурних, добрих людей, що з ними я зовсім не почуваю себе особливо «чужий». Нам, українцям, своїм проблематичним європейством нема чого дуже пишатися. Європа дивилася і досі схильна дивитися на нашу країну радше як на частину евразійського Сходу, як на свою власну, інтегральну частину. І що дала нам, політичним еміґрантам, Західня Европа? Нічого.

Америка нам відкриває свої ворота, вона нам навіть дає своє право громадянства. Якщо не помиляюся, Ти вже внесла свою аплікацію й за декілька років будеш американською громадянкою, як теж і я. Чи Ти думаєш, що це не накладає на нас ніяких зобов'язань? Від політики Америки в великій мірі залежатиме теж майбутнє України. Яким способом можемо старатися здобути якийсь голос в Америці, коли ми будемо від неї відвертатися, відгороджуватися іґнорацією й ресентиментами? Щодо мене, то я думаю, що коли дійсно добре знати якийсь нарід і країну, то тяжко його не любити. Я любив Німеччину, я любив Прагу й Чехію, я навіть за цих кілька літ полюбив негостинну Швайцарію, я є рішений навчатися пізнати й любити Америку й то навіть в більшій мірі, бо наш тамошній побут матиме менше провізоричний Тимчасовий. характер. Очевидно, такий підхід ні в якій мірі не виключає дози здорового критицизму супроти нового оточення. Якщо б ми навчилися почуватися «вдома» в американському світі (принайменше в тому ступні, як ми почували себе «вдома» в німецькому оточенні), тоді наше становище натуралізованих чужинців може нам навіть давати серйозні користі: ширшу скалю Міру, масштаб. досвіду й порівнянь, як її мають родовиті американці. А американське громадянство, оскільки я про це можу судити, зовсім не є ексклюзивістичне супроти чужих пришельців, як, наприклад, швайцарське... Але я віддалююся від теми.

Друга точка, - що Ти почуваєш себе така нещаслива, бо не маєш досі відповідального поля праці. Очевидно, теперішний стан речей «а ля льонґ» не може Тебе задовольняти. Але треба озброїтися в деяку терпеливість. Я глибоко переконаний, що по якомусь часі, -- і може навіть значно скорішому, як Тобі нині здається, -- Ти знову «станеш на ноги» і створиш собі варстат праці, і то не будь- якої праці, але такої, що відповідає Твоєму талантові та що Ти в ній будеш знову корисною для нашої спільноти. Найважніше, щоб Твоє здоров'я було в порядку. [...] Щодо праці, то це справа зорієнтування в нових обставинах, справа часу. Абсолютно нема причин тратити рівновагу. В останніх одинадцяти несамовитих роках доля не була до нас порівняльно неласкавою й не маємо права бути невдячні Провидінню. Дуже Тебе прошу, Дорога Мамусю, старайся дивитися на дійсність більше спокійно й погідно. Можливо, що Твоя теперішня депресія це -- реакція на порушення останніх років. Це промине і речі наладнаються...

х х х

А тепер до піднятих Тобою конкретних питань; не знаю, наскільки вони ще актуальні, але спробую сказати тобі мою думку.

1) . Статті чи брошура про пацифікацію. Так, безумовно варто це написати. І для історії, і навіть для Твого власного престижу. Евент.[уальна] Можлива, імовірна за певних умов, за відповідних обставин. співпраця з поляками не може тут бути перешкодою. Бо, по-перше, ця співпраця ще дуже проблематична, по-друге, навіть коли б до цього прийшло, це зовсім не значить, що ми маємо мовчати про неприємні для поляків істини...

2) . «Комітет Вільної Европи». Оскільки мені відомо, він старається співпрацювати з «офіційними» колами політичних еміґрацій, а не з окремими людьми. Себто, коли б Тобі до нього вдалось намацати дорогу, то для використання цього, Ти мусіла б мати уповноваження від УНРади та діяти спільно з іншими нашими відповідальними політиками (Стахів, Шлемкевич, хтось із східняків). Справа окремих «галицьких» авдицій Радіопередач. поставлена Тобою неправильно. [...] творити нині якусь «сепаратну» галицьку політичну акцію здається мені річчю не тільки безвиглядною, але навіть принципово недопускальною.

3) . Жіночі справи. Тяжко мені тут Тобі щось «радити», бо це чейже Твоя, так би мовити, найрідніша ділянка. Але не здається мені, що Твоя тактика була й є щасливою. Один приклад: якщо Лотоцька Тебе відвідала, то Ти повинна була її ревізитувати Навзаєм відвідати кого-небудь., не зважаючи на всі оправдані жалі, що Ти до неї маєш. Бо чейже тут не йдеться про особу Лотоцької, але про організацію СУА. Своєю поведінкою Ти показуєш, що Ти ідентифікуєш СУА із ділами осіб з його проводу. Лотоцька може вдавати, що вона на Тебе обурена, а в дійсності вона Тобі може бути зобовязаною, бо Ти їй дуже улегшуєш гру. Твоя позиція була б сильнішою, коли б Ти над певними фактами вміла просто перейти до порядку, вдаючи (до часу), що вони для тебе буцімто не існують, замість в ділові питання вносити атмосферу «порахунків». Хоч жіночий терен для тебе нині може здаватися «нудний», «нецікавий», але безумовно саме тут Ти маєш найбільші шанси «виплисти», коли б Ти до цього взялася з твоєю звичайною енергією й розмахом.