Особливості організаційної та військово-політичної діяльності ОУН на території Жовківського повіту у 1930-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості організаційної та військово-політичної діяльності ОУН на території Жовківського повіту у 1930-х роках

Конюхов С.В.

Анотації

Досліджено діяльність ОУН на території окремо взятого Жовківського повіту. Вказано на те, як була організована мережа ОУН, розвиток її структури, яку мету ставила перед собою ця організація та в який спосіб реалізовувала цю мету Проаналізована діяльність членів ОУН на Жовківщині у 1930-х роках.

Ключові слова: Організація українських націоналістів, Жовківський повіт. повіт жовківський організація

The activity of the OUN on the territory of a Zhovkiv district is investigated. It is pointed out the way the network of OUN was organized, the development of its structure, its aim and ways of achieving this aim. It is analyzed the activity of the members of OUN in Zhovkva region in the 1930s.

Keywords: Organization of Ukrainian Nationalists, Zhovkva district.

Після завершення революційних подій 1917--1921 років частина українських земель опинилася у складі Другої Речі посполитої. Зважаючи на політичну ситуацію, яка склалася у 1920-х роках, українські націоналісти розгорнули свою активність.

Діяльність ОУН на території Східної Галичини сьогодні є в полі зору багатьох дослідників історії. За останні роки з'явилося чимало праць, присвячених цій темі. Здебільшого науковців цікавить тематика міжвоєнного періоду і спротив полонізації з боку українських націоналістів або ж період німецько- радянської війни і роль ОУН та УПА у ній. Різним аспектам військово-політичної та організаційної роботи ОУН у міжвоєнний період присвячені в українській історіографії окремі наукові праці, серед них варто відзначити М. Посівнича [1], І. Гавриліва [2], В. Футала [3] та ін. Є поодинокі розвідки й діяльності ОУН на Східній Галичині, зокрема на Жовківщині. Досить чітко окреслена політична ситуація цього регіону у праці "Жовківщина. Історичний нарис" [4]. Зважаючи на те, що зазначеній темі присвячені десятки наукових праць українських вчених, вважаємо, що аналіз особливостей проведення військово-політичної діяльності ОУН на території окремо взятого регіону (Жовківського повіту) є актуальним та потребує дослідження.

Розглядаючи діяльність ОУН на Жовківщині (у досліджуваний період вона мала назву "Жовківський повіт"), окреслимо межі досліджуваної території. Візьмемо до уваги те, що у 1934 р. Польща запровадила в Галичині нову адміністративну одиницю - збірну громаду - волость. Сільські громади Жовківського повіту були поділені на дев'ять волостей: Бутини, Воля Висоцька, Зіболки, Колодно, Крехів, Мокротин, Мости Великі, Надичі і Туринка. Спостереження за діяльністю ОУН на території кожної із цих волостей допомогли б створити цілісну картину про особливості дій ОУН. Зважимо й на те, що загальна кількість населення Жовківського повіту на 1 вересня 1939 року становила 101970 осіб, з яких українців було 75885, поляків - 7455, польських колоністів - 1220, латинників (україномовних римо-католиків) - 8400, євреїв - 7420, німців та інших - 1590. Отже, напередодні війни українці становили приблизно три чверті від усього населення Жовківського повіту, однак у самій Жовкві, де кількість населення становила 11100, українців було лише 3100 осіб, і вони були на третьому місці після євреїв (4270) і поляків (3500) [5, с. 11-13]. Це означає, що підтримувати національну ідею могли не всі мешканці Жовківщини, а тим більше й самої Жовкви. Вважаємо, що цей чинник значною мірою впливав на діяльність ОУН. Члени ОУН, розуміли, що відстоюють інтереси не усіх мешканців Жовкви, а лише її частини, а отже, й чекати підтримки можуть не від усіх. Вони, очевидно, усвідомлювали й те, що навіть українцям Жовківщини було важко зорієнтуватися у складній політичній ситуації й правильно зробити свій політичний вибір.

У 1920 році було скасовано Галицький Сейм та Краєвий Відділ, як автономний уряд Східної Г аличини. Саму назву "Східна Г аличина" змінено на "Східна Малопольща". Тисячі українців - колишніх державних урядовців, не були прийняті на державну службу. Була запроваджена чітка політична цензура української преси. Окремим кооперативним законом українську кооперацію було віддано під польський урядовий контроль [4, с. 11-13]. Уже до Другої світової війни галичани були позбавлені права самостійно вирішувати свою долю. Українська інтелігенція вже тоді боролася за збереження національної самобутності. Про це детальніше йдеться в працях І.О. Гавриліва та Т. Гривула [2; 6]. Так, наприклад, як довідуємося з їхніх публікацій, українські націоналісти, враховуючи складнощі тогочасного розвитку України, для відновлення Української держави вбачали тільки шлях національної революції, а її забезпечення - лише встановленням національної диктатури. Як зазначено в науковій праці В. Косика, на "революціонізування й активацію народних мас була спрямована стратегія боротьби ОУН... в першу чергу" [7, с. 78].

Рішення, прийняті ОУН на території Жовківського повіту, який межував із Львівським повітом, були тісно пов'язаної із політикою КЕ ОУН. Відповідно до Устрою Організації Українських Націоналістів та затвердженої військової доктрини, були сформовані із відповідною структурою та функціями і перші осередки ОУН на території Жовківщини. Головними питаннями, викладеними в цьому документі були: 1) Організація української військової сили буде поступово розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: ворожої займанщини, національної революції та державного закріплення; 2) в обставинах ворожої займанщини підготовку народних мас до збройної боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників, перебере окремий військовий осередок; 3) лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави; 4) оборону впорядкованої держави перебере єдина регулярна надкласова національна армія і фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности" [8, с. 177].

Відтак, перші осередки ОУН на території Жовківського повіту виникли у 1930-1931 рр. у Жовкві, Мацошині, Зашкові. На чолі повітової організації з 1932 року стояв друкар Володимир Касараба. Народився В. Касараба у с. Зарудці [4, с. 158].

Для того, щоб правильно оцінити дії ОУН в першій половині 1930-х років, звернемо увагу на те, що на "революціонізування й активацію народних мас спрямована була стратегія боротьби ОУН..." [9]. Керівництво ОУН вважало, що українське питання може бути розв'язане внаслідок рішучих радикальних дій. Тому постійно відбувався вишкіл членів ОУН. З'ясуємо також, що первинно породило оунівський рух на Жовківщині. До середини 1930-х років мешканці Жовківського повіту відчули національну і соціальну несправедливість з боку Польщі. Мешканець с. Мацошин Теодор Пелех згадує: "Поляки, які зайшли до Галичини, самі викликували провокації і стягали на себе ненависть за погане трактування українського народу на українській землі". Теодор Пелех розповідає про знущання польських жандармів над українцями, про зверхнє ставлення до українців навіть пересічних поляків [10, с. 38]. Мешканці Жовківщини відчули, як польська влада намагається силою полонізувати їх. Ось свідчення: "У селі Сопошин мав споживчий склеп Вязівський. Поляки перекрутили його прізвище на Вйонзовскі. В селі Мацошині мешкав селянин Грабовський, котрого два сини Федір та Іван, належали до ОУН. Їхній батько мав брата, котрий, щоби отримати тяжку фізичну працю на залізниці, мусів змінити прізвище на Ґрабовскі. Таких випадків було багато більше" [10, с. 39]. Поляки вели політику асиміляції. Вони прагнули створити так звану "Шляхту загродову", членами якої мали бути особи з прізвищами на "скі". Мешканець Жовківщини Д. Недовіз згадує: "Польська адміністрація

самочинно змінювала в прізвищах закінчення, наприклад, замість Сажинський - Сажинскі. Я сам боровся за правильне написання свого прізвища в гімназії, бо польська адміністрація перекрутила його на "Недовуз". Сперечаючись з професором польської мови Ратусінським, я домігся того, що прізвище знову писали "Недовіз". Це була неприємна справа. Вмішалася польська поліція, і вся моя родина була заангажована" [11, с. 161]. Із розповідей людей, які відчули на собі вплив Польщі, стає зрозуміло, що вони не хотіли змінювати свої прізвища, відстоювали право носити своє українське прізвище. Однак задля того, щоб зайняти певне становище у суспільстві, наприклад, отримати роботу, були змушені поступатися своїми принципами. Мешканців Жовківщини звичайно ж обурювала зверхня поведінка поляків, і тому вони гуртувалися, щоб протистояти полонізації у своїх рідних селах. Теодор Пелех каже: "Молодим хлопцем я мріяв бути монахом, щоби жити в печерах, пустинях. Коли я став дорослим юнаком, почав пізнавати тверде життя, тоді я вирішив згідно моїх сил бути справедливим і служити Україні" [10, с. 41]. Це свідчить про те, що націоналістами ставали свідомі українці. Окупанти виявляли громадсько-політичних діячів, вояків УГА, активістів державного будівництва, патріотично налаштованих представників духівництва та інтелігенції, селян і міщан, арештовували і відправляли в новостворені концтабори в Вадовиці, Домб'є, Пікуличах, Стшалкові, Тухолі, Ялівцях, Янові.

На території Жовківського повіту у жовтні 1932 року було проведено масові арешти підозрюваних в причетності до ОУН: урядника філії Просвіти в м. Жовква Гр. Демчину; студентів Лозинського та Татуха і вісьмох селян зі села Куликів; студента Брика із села Любеля; М. Завадку із села Мокротина. Арешти підозрюваних осіб на території Жовківського повіту польська влада продовжувала і у 1933 році. В січні 1933 р. в с. Вербові біля Жовкви арештувала поліція за поширювання летючок ОУН селян М. Демка та І. Білокурія.

Окрім того у місті Жовква на початку жовтня 1933 року арештовано багатьох діячів культури, учасників культурно-просвітницьких організацій: голову читальні "Просвіта" Хлопася Андрія; в селі Рай: Ганачєвського Осипа й Стебельського Дмитра; у селі Вербів: Кузика Миколу та Гевка Федька; в селі Лісники: Тіцького Михайла; в селі Потоки: голову читальні "Просвіта" Безкоровайного Гната; у селі Бишки: голову читальні "Просвіта" Федечка Івана; в Ценеві: Корнецького Дмитра та Корнецького Назара; у Вибудові: Штабалюка Івана; у селі Вимислівка: Пончка Павла, Пукала Федька та Подусовського Михайла [12, с. 183].

Тогочасна польська влада прагнула централізовано вплинути на діяльність читалень "Просвіти", оскільки, розвиваючи українські культурно-просвітницькі організації, діячі сприяли розвитку патріотизму. До прикладу, о. Євген Боднар проявив саме таку позицію. Будучи активним громадсько-суспільним діячем, який тривалий час очолював наглядову раду Повітових кооперативів Жовкви та повітової Молочарні. На цих громадських посадах йому доводилося проводити широку кампанію боротьби проти "сельробів" та промосковських угрупувань. У 1920-х роках на території Жовківщини відроджувався патріотизм. Так, наприклад, у 1925 році у с. Смереків не було жодних українських установ крім проросійських. Завдяки інтенсивній праці повітового агронома інженера Макара Каплистого, о. Боднара Євгена та інших селян "Сельроб" та читальні товариства ім. "Качковського" перестали існувати. В такий спосіб громадська діяльність окремих діячів сприяла морально-політичному та патріотичному вихованню молоді.

Вбачаючи загрозу своєму пануванню в Західній Україні, польська влада провадила арешти підозрюваних до проведення акцій, маніфестацій та участі у патріотичних організаціях. "Згідно з офіційними польськими даними на 1 листопада 1933 р. було в Польщі 43 тисячі в'язнів і за два роки (1932-33 рр.) відбулося 257 судів, що винесли 202 вироки смерті" - відмічає П. Мірчук у своїй праці "Нарис історії Організації Українських націоналістів" [13, с. 2].

Оунівці заперечували будь-які легальні контакти із органами державної влади й готували молодь до майбутнього збройного повстання проти окупантів [4, с. 218]. 21 вересня 1934 року в Жовкві оунівець Григорій Куликівець застрелив під Народним домом у Жовкві поліційного агента Станіслава Яцину, який під час ведення слідства піддавав тортурам українських політичних в'язнів. У ті ж дні вчинено також замах на відомого кооператора Антона Гумена, який навіть у час страшного голодомору на Наддніпрянщині не зрікся радянофільства.

Шукаючи організаторів і виконавців убивства, польська поліція провела, як звичайно, масові арешти у Жовківському повіті. Серед арештованих опинився й кандидат на посаду повітового провідника Жовківщини Богдан Галапац.

Попавши до в'язниці, Б. Галапац в процесі слідства зізнався в тому, що є членом ОУН і розповів поліції про виконавця атентату на Яцину - Гриця Куликівця, повітового провідника Жовківщини Володимира Касараба, а також інших оунівців - Мирона Богуна й Івана Микитюка, з якими він спілкувався як із викладачами, на одному з курсів ОУН. В той же час інший оунівець, Малюца, під час слідства у Варшаві, виявив поліції Зенона Матлу, як надобласного керівника Львівської, Бережанської, Тернопільської й Перемиської областей ОУН, який відповідав за прийняття рішення про проведення атентату на терені Львівської області [14, с. 4].

В такий спосіб перед судом за вбивство поліційного агента в Жовкві постали, крім Г. Куликівця, виконавця замаху, також З. Матла, мґр. М. Богун, І. Микитюк, В. Касараб і Б. Галапац. Через те, що З. Матла займав між підсудними найвищий організаційний пост, польська преса писала про нього і як про бойового референта ОУН, і як про Крайового провідника ОУН. Суд, що відбувся 8 листопада 1934 року, засудив З. Матлу і Г. Куликівця до смертної кари, Б. Галапаца на 12 років тюремного ув'язнення, В. Касараба на 11 років, Л. Стойкевича на 10 років, М. Богуна й І. Микитюка по 7 років, Юрія Малиновського і Семена Васечика по 5 років тюремного ув'язнення. Засуджених на кару смерті президент держави помилував і замінив їм кару на посмертне ув'язнення. Характерним для суддів присяжних був той факт, що лава присяжних затвердила вину З. Матли через перевагу лише в один голос. Тобто, якщо б той один присяжний висловився проти визнання підсудного винним, то З. Матла взагалі міг опинитися на волі [15, с. 6]. Виходячи з наслідків організованого атентату, можемо стверджувати, що така акція мала негативний вплив на політичну та організаційну роботу ОУН, тому що після арешту низки оунівців потрібно було проводити кадрові та організаційні зміни.

Арешти активних членів ОУН продовжувались і у пізніший період, аж до початку Другої світової війни. Одним із арештованих за підозрою у належності до ОУН був Краль В., який розпочав свою діяльність у Жовківському повіті, а вже згодом, під час Другої світової війни став очільником відділу УПА "Галайда-ІІ". Народився Василь Краль 9 лютого 1917 р. у с. Великий Дорошів Жовківського району Львівської області. Від початку 1930-х рр. належав до Юнацтва Організації Українських Націоналістів [16, с. 89].

Упродовж 22 грудня 1937 р. - 18 січня 1938 р. польська поліція провела масові арешти на терені Куликівщини (Жовківський повіт) та Ременівщини (Львівський повіт). Серед кількох десятків затриманих був, зокрема, надрайонний провідник ОУН Василь Ковалишин. Через це у Львові 3-8 жовтня 1938 р. відбувся процес проти 35 українців, обвинувачених за приналежність до ОУН. Чотирьох підсудних звинуватили у володінні вогнепальною зброєю, яку знайшли під час обшуку, а В. Ковалишину, крім того, також замах на селянина з Сулимова Стефана Лисика. Кілька підсудних, зокрема, В. Краль, зізналися у членстві в ОУН, але лише у період до 1935 р. Оборонцями виступали українські адвокати Лев Бобинський, Володимир Старосольський, Юрій Старосольський, Семен Шевчук, Степан Шухевич, Іван Яримович та поляк Згуральський [17, с. 14].

Незважаючи на відсутність доказів, 8 жовтня 1938 року було оголошено вирок, відповідно до якого, Василь Ковалишин засуджений до довічного ув'язнення, Осип Іванчук отримав 12 років тюрми, Іван Кукіль, Григорій Шульган - 10; Володимир Потерейко, Василь Сорока - 9; Василь Мороз, Теодор Цвик - 6; Михайло Дідик, Володимир Ненчук, Теодор Орловський - 5; Іван Демків, Михайло Дуткевич, Василь Краль, Володимир Маринюк, Володимир Смага - 4; Мирослав Березинський, Теодор Білокурий, Михайло Буара, Микола Боровик, Олекса Гнатишин, Михайло Дмоховський, Іван Касараб, Дмитро Кічала, Ілько Левицький, Михайло Лучка, Микола Мартин, Василь Мороз, Михайло Ошийко, Михайло Равка, Михайло Семен, Микола Ціп - 3. Ще троє - Петро Пешко, Данило Гриник і Яцко Буара - звільнені від ув'язнення [18, с. 9].

У середині 1930-х років місцеві осередки ("звена" із 3-5 осіб творили "кущ" або "станицю") підпорядковувалися Львівській, а згодом Равській окрузі ОУН. Основним напрямком діяльності ОУН на території Жовківського повіту спочатку було патріотичне та військово-організаційне виховання молоді, підбір та накопичення (магазинування) зброї та боєприпасів.

Теодор Пелех, який свого часу (ще в 1937 р.) належав до читальні "Просвіти" і був членом старшого гуртка істориків, добровільно вступив до ланки ОУН. Разом з ним до організації прийшли його односельці Володимир Роман, Теодор Кирик, Теодор Грабовський. Кожен із них склав присягу. "Нашою метою було задемонструвати, що ми є господарями нашої землі", - стверджує Теодор Пелех [10, с. 38]. Члени ОУН вивішували національні прапори на державному будинку школи, зафарбовували польську символіку - по- різному протистояли ополяченню. Кількість членів ОУН зростала. Діяльність членів ОУН залежала від зміни політичної ситуації. У 1939 році: на зміну польській владі прийшла радянська. На той час ОУН добре розбудувала свою мережу. Зокрема, на теренах Західної України діяло 10 окружних екзекутив ОУН. Функціонувала чітка організаційна вертикаль, основними елементами якої були край - округа - повіт - район - станиця. Однак уже на початку Другої світової війни відбулася реорганізація ОУН на ЗУЗ, що було зумовлено необхідністю удосконалення структури організації. Нова вертикаль складалася з таких елементів: провід ОУН - край - область - округа - повіт - район - підрайон - станиця. Структурна реорганізація стосувалася й досліджуваного нами повіту. Зокрема у м. Жовкві та в прилеглих селах число членів ОУН зростало. Ось приклад: в 1939 р. ланку ОУН становили Теодор Пелех, Андрій та Микола Гриники. Згодом членами ОУН стали й інші хлопці: Володимир Богоніс, Теодор Дідик, Іван Грабовський, Ярослав Мацько і Михайло Павник [10, с. 42]. Таким чином організувалася повітова група ОУН. Повітовим очільником її у цьому регіоні з 1934 року був Дмитро Маївський. Такі реформи організації мали низку переваг: по-перше, відбулася децентралізація організаційної вертикалі, по-друге, це сприяло посиленню конспірації та ролі районних проводів ОУН у розбудові мережі. Останні, маючи у своєму підпорядкуванні 15-20 населених пунктів (раніше повіти контролювали 90-100 станиць), могли більш дієво проводити свою роботу та досягати значно кращих результатів [4, с. 157].

Наприкінці серпня 1939 року на організаційних повітових зборах (відправі) в с. Мацошин провідний повітовий очільник ОУН Дмитро Маївський скеровував місцевих членів ОУН так: "Організація Українських Націоналістів (ОУН) виразно ставить від початку свого існування на принцип, що для визволення України з-під ярма різних окупантів необхідно буде організувати українську збройну силу. Зближується німецько-польська війна, і ми, українці, маємо підготовлятися до партизанської війни з поляками, дати полякам належну відповідь за кривду, якої вони нам заподіяли". На других зборах (відправі) у вересні 1939 р. Дмитро Маївський говорив коротко, але переконливо й рішуче: "Німеччина 1 вересня напала на Польщу. Ми, члени ОУН, будемо провадити партизанську війну проти поляків. Зброю будемо здобувати підступно і відвагою від свого ворога. Насамперед підемо на польські поліційні станиці, роззброїмо поліцаїв і будемо мати на початок кріси" [19, с. 12]. Як бачимо, члени підрайонової групи ОУН с. Мацошин зокрема і Жовківського повіту загалом у серпні - вересні 1939 р. ставили першочерговим завданням боротьбу з поляками. У цьому часі вони під керівництвом Дмитра Маївського організували військовий табір у лісі поблизу Волі Жовтанецької. До табору входили члени ОУН із навколишніх сіл: Зіболок, Желдця, Верини та ін. Мета табору була така: - діяти організовано; - "магазинувати зброю, що польська армія залишила в лісах"; - виховувати молодь політично й організаційно [20, с. 109]. Організація такого військового табору засвідчує, що оунівці готувалися до можливих збройних дій проти польської влади.

Отже, методи роботи ОУН до початку Другої світової війни визначилися історичними умовами, які склалися. Узагальнюючи питання про політичні амбіції, які сформувались у 1930-х роках на території Жовківського повіту, можемо констатувати, що українці завжди прагнули зберегти свою мову, хотіли самі керувати виробництвом, суспільними процесами. А ще хотіли жити заможніше, вільніше. Вони втомилися від тиску польської влади. Мешканців Жовківського повіту, звичайно, обурювала зверхня поведінка поляків, і тому вони гуртувалися, щоб протистояти полонізації у своїх рідних селах. Протистояння оунівців польській владі змінилося на протистояння окупаційній радянській владі. Оскільки радянська влада з пересторогою ставилася до тих, хто вже зарекомендував себе як борець проти полонізації (таких уже вважали націоналістами й автоматично - борцями проти радянського режиму; їх та їхні сім'ї вивозили із Західної України), то українські націоналісти змушені були діяти підпільно. Їхню участь в національно-визвольному русі переважно визначало керівництво ОУН. Члени ОУН у 1930х рр. окрім проведення роз'яснювальної роботи серед населення та пропагування національної ідеї, провадили й бойові акції. До того ж активісти ОУН вивчали зброю, намагалися досягти фахового рівня в усіх галузях господарства. Усе свідчило про те, що ОУН на Жовківщині націлена перейти від підпільної діяльності до збройного опору окупантові. В такий спосіб Організація створювала моральні передумови для виникнення УПА. Це свідчить про те, що ОУН напередодні Другої світової війни формувала план своїх радикальних дій опору окупантам. Через виявлення активної патріотичної позиції, налагодження організаційної структури та проведення ідеологічно-виховної роботи ОУН вдалося мобілізувати українську спільноту та вплинути на реалізацію державотворчих завдань у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Посівнич, М., 2010. `Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929-1939 роках', Львів, 368 с., іл.

2. Гаврилів, І., 2012. `Західна Україна у 1921-1941 роках: нарис історії боротьби за державність: монографія', Львів: Видавництво Львівської політехніки, 472 с.

3. Футала, В., 2005. `Праворадикальний рух у Західній Україні 1920-1930-ті рр.: здобутки і проблеми дослідження', Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921-- 1939): зб. Матер. Міжнар. наук. конф., Дрогобич, 8-9 жовтня 2004 р., упор. В. Футала, Дрогобич: Коло, с.85-96.

4. `Жовківщина. Історичний нарис', 1994, відп. ред. М. Литвин, Жовква; Львів; Балтимор: Ін--т українознавства ім. І. Крип'якевича, 325 с.

5. Кубійович, В., 1983. `Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939', Вісбаден, с.104-106.

6. Гривул, T., 2003. `Польський терор проти українського населення в 1939 та в 1941 рр.', Український визвольний рух, Львів: МС, Зош.2, с.86-94.

7. Косик, В., 2003. `Польсько-українська трагедія під час Другої світової війни (1942-1944)', Український визвольний рух, Львів, №2, Вип.2, с.94-107.

8. Розбудова нації, 1929, №5, с.177.

9. Сірий, СА., 1948. `Пляновість революційної боротьби в краю', Визвольна політика, Мюнхен, Вид.ІІІ, Ч.1 (18).

10. Пелех, Т., 1988. `Мої молоді літа у вирі боротьби', Українське видавництво, Мюнхен - Торонто, 238 с.

11. `Жовківщина: історико-мемуарний збірник', 1997, відп. ред. Микола Литвин, Інститут українознавства ім.

І. Крипякевича, Жовква-Львів-Балтимор, Т.3, 328 с.

12. Мірчук, Петро, 1968. `Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том 1920-1939', За редакцією Степана Ленкавського, Українське видавництво Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 639 с.

13. Боднар, Володимир, 1993. `Гімназія в Жовкві (спомин юних днів)', Свобода, №190, с.2.

14. `За замах на А. Гумена і вбивство поліційного агента Яцину', Діло, №299 від 07.11.1934, с.4.

15. `Перед політичним процесом у Львові', Діло, №289 від 28.10.1934, с.6.

16. Zaj^czkowski, М., 2015. `Ukrainskie podziemie na Lubelszczyznie w okresie okupacji niemieckiej 1939-1944', Lublin; Warszawa: In--t Pamiqci Narodowej Oddzial w Lublinie; In--t Studiow Politycznych PAN, 504 s.

17. `З судової салі', Діло, №264 від 27.11.1938, с.14.

18. `З судової салі', Діло, №283 від 21.12.1938, с.9.

19. `На чатах. Журнал для молоді. Рік 1, ч.1. Передрук підпільних видань ж. 46', 1946, Крайовий осередок пропаганди ОУН.

20. Роман, В., 1983. `Моя праця і боротьба (Спогади члена ОУН)', Мюнхен, 86 с.

References

1. Posivnych, M., 2010. `Vojenno-politychna dijal'nist' OUN v 1929-1939 rokah (Military-political activities of the OUN in 19291939)', L'viv, 368 s., il.

2. Gavryliv, I., 2012. `Zahidna Ukrai'na u 1921-1941 rokah: narys istorii' borot'by za derzhavnist': monografija (Western Ukraine in 1921-1941: an essay on the history of the struggle for statehood: a monograph)', L'viv: Vydavnyctvo L 'vivs'koi ' politehniky, 472 s.

3. Futala, V., 2005. `Pravoradykal'nyj ruh u Zahidnij Ukrai'ni 1920-1930-ti rr.: zdobutky i problemy doslidzhennja (Right- radical movement in Western Ukraine in the 1920's and 1930's: the achievements and problems of research)', Poljaky, ukrai'nci, bilorusy, lytovci u mizhvojennij Pol'shhi (1921--1939): zb. Mater Mizhnar. nauk. konf., Drogobych, 8-9 zhovtnja 2004 r., upor. V. Futala, Drogobych: Kolo, s.85-96.

4. `Zhovkivshhyna. Istorychnyj narys (Zhovkva region. Historical essay)', 1994, vidp. red. M. Lytvyn, Zhovkva; L'viv; Baltymor: In--t ukrai'noznavstva im. I. Kryp'jakevycha, 325 s.

5. Kubijovych, V., 1983. `Etnichni grupy pivdennozahidnoi' Ukrai'ny (Galychyny) na 1.1.1939 (Ethnic groups of southwestern Ukraine (Galicia) as of 1.1.1939)', Visbaden, s.104-106.

6. Gryvul, T., 2003. `Pol's'kyj teror proty ukrai'ns'kogo naselennja v 1939 ta v 1941 rr. (Polish Terror against the Ukrainian Population in 1939 and 1941)', Ukrai'ns'kyj vyzvol'nyj ruh, L'viv: MS, Zosh.2, s.86-94.

7. Kosyk, V., 2003. `Pol's'ko-ukrai'ns'ka tragedija pid chas Drugoi' svitovoi' vijny (1942-1944) (Polish-Ukrainian tragedy during the Second World War (1942-1944))', Ukrai'ns'kyj vyzvol'nyj ruh, L'viv, №2, Vyp.2, s.94-107.

8. Rozbudova nacii', 1929, №5, s.177.

9. Siryj, SA., 1948. `Pljanovist' revoljucijnoi' borot'by v kraju (The plinyness of the revolutionary struggle in the region)', Vyzvol'na polityka, Mjunhen, Vyd.III, Ch.1 (18).

10. Peleh, T., 1988. `Moi' molodi lita u vyri borot'by (My young summer is in the struggle)', Ukrai'ns'ke vydavnyctvo, Mjunhen - Toronto, 238 s.

11. `Zhovkivshhyna: istoryko-memuarnyj zbirnyk (Zhovkva region: historical and memoir collection)', 1997, vidp. red. Mykola Lytvyn, Instytut ukrai'noznavstva im. I. Krypjakevycha, Zhovkva- L'viv-Baltymor, T.3, 328 s.

12. Mirchuk, Petro, 1968. `Narys istorii' Organizacii' Ukrai'ns'kyh nacionalistiv. Pershyj tom 1920-1939 (An Essay on the History of the Organization of Ukrainian Nationalists. The first volume of 1920-1939)', Za redakcijeju Stepana Lenkavs'kogo, Ukrai'ns'ke vydavnyctvo Mjunhen-London-N'ju-Jork, 639 s.

13. Bodnar, Volodymyr, 1993. `Gimnazija v Zhovkvi (spomyn junyh dniv) (Gymnasium in Zhovkva (commemoration of the young days))', Svoboda, №190, s.2.

14. `Za zamah na A. Gumena i vbyvstvo policijnogo agenta Jacynu (On the assassination of A. Humen and the murder of the police agent Yatsin)', Dilo, №299 vid 07.11.1934, s.4.

15. `Pered politychnym procesom u L'vovi (Before the political process in Lviv)', Dilo, №289 vid 28.10.1934, s.6.

16. Zaj^czkowski, M., 2015. `Ukrainskie podziemie na Lubelszczyznie w okresie okupacji niemieckiej 1939-1944', Lublin; Warszawa: In--t Pamiqci Narodowej Oddzial w Lublinie; In--t Studiцw Politycznych PAN, 504 s.

17. `Z sudovoi' sali (From the courtroom)', Dilo, №264 vid

27.11.1938, s.14.

18. `Z sudovoi' sali (From the courtroom)', Dilo, №283 vid

21.12.1938, s.9.

19. `Na chatah. Zhurnal dlja molodi. Rik 1, ch.1. Peredruk pidpil'nyh vydan' zh. 46 (On chats Magazine for youth. Year 1, part 1. Reprint of underground publications. 46)', 1946, Krajovyj oseredokpropaganda OUN.

20. Roman, V., 1983. `Moja pracja i borot'ba (Spogady chlena OUN) (My work and struggle (memoirs of a member of the OUN))', Mjunhen, 86 s.

Размещено на Allbest.ru