Виробництво та забезпечення пожежною технікою професійних пожежних підрозділів УРСР у 30-ті рр. ХХ ст.

Production and provision of firefighting equipment of professional fire departments of the UKRSSR in the 30s of the 20th century

Томіленко А. Г.,

кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії інновацій у сфері цивільної безпеки, Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля (Черкаси, Україна), e-mail: tomilenko@yahoo.com

Tomilenko А. Н.,

candidate of historical sciences, associate professor, leading researcher research laboratory in the field of civil security innovation of Cherkassy Institute of Fire Safety named after Chernobyl Heroes of National University of Civil Defense of Ukraine (Cherkassy, Ukraine), e-mail: tomilenko@yahoo.com

Досліджено проблеми виробництва та постачання пожежної техніки у пожежні підрозділи воєнізованої пожежної охорони і міські пожежні частини України у 30-ті рр. ХХ ст. Охарактеризовано ключові публікації за проблематикою, якій присвячується наукова розвідка. Висвітлені умови виготовлення та впровадження пожежної техніки у 30-х роках. Проведений аналіз основних типажів пожежних автомашин, якими комплектувалися пожежні гарнізони України. Визначені проблемні питання у технічному забезпеченні пожежних команд. На основі застосування загальнонаукових методів, узагальнені та встановлені періоди виробництва і впровадження вітчизняної пожежної техніки в пожежні частини у міжвоєнний час.

Ключові слова: пожежна охорона, пожежник, пожежна команда, пожежна техніка пожежний автомобіль.

техніка пожежний україна

The purpose of the scientific publication is to conduct an analysis of the development of firefighting technology, the design and implementation of models of fire vehicles, the introduction of fire and technical equipment in the garrisons of the fire protection of the UkrSSR in 1930-1939. The problems of the production and provision offirefighting equipment in the fire departments of the paramilitary fire brigades and communal fire services of Ukraine in the 1930s were investigated ХХ century. The influence of revolutionary events on the state of technical equipment of fire departments was studied. The conditions of manufacturing and introduction of firefighting equipment in the `30s are highlighted. The analysis of the main types offire trucks which fire garrisons of Ukraine were equipped with was carried out. Problematic issues in the technical support of fire brigades were identified. On the basis of the application of general scientific methods, periods of production and introduction of domestic firefighting equipment in fire stations in the interwar period were generalized and established.

Keywords: fire protection service, firefighter fire brigade, firefighting equipment, fire truck.

Пожежі з давніх часів були суттєвою загрозою для населення й донині наносять матеріальні й моральні збитки суспільству та становлять значну соціальну небезпеку. Боротьба з цим лихом вимагає постійного нарощування технічних ресурсів, які сприяють швидкісному виявленню та ліквідації осередків загорання. В умовах збільшення виробництва та застосування нових матеріалів, у тому числі пожежонебезпечних, у будівництві, виробництві та на транспорті зростає необхідність одночасного і навіть упередженого розвитку технічного оснащення пожежних підрозділів з попередження та ліквідації пожеж. Важливо проаналізувати досвід із застосування оригінальних технічних рішень, нереалізованих авторських ідей, результатів пошуків у пожежному машинобудуванні. Саме тому, аналіз та узагальнення питань виготовлення, впровадження та постачання технічних засобів боротьби з пожежами в гарнізони вогнеборців залишається важливою науково-практичною проблемою.

У статті досліджуються питання виробництва та постачання пожежної техніки у пожежні підрозділи воєнізованої пожежної охорони і міські пожежні частини України у 30-ті рр. ХХ ст. Метою наукової публікації є: проведення аналізу розробки пожежної техніки та конструкторсько- компоновочного виконання моделей пожежних автомашин, впровадження пожежно-технічного спорядження в гарнізони пожежної охорони УСРР (УРСР) у 1930-1939 рр. Безпосередніми завданнями є: з'ясування та характеристика умов виготовлення та впровадження пожежної техніки у 30-ті роки, аналіз основних типажів пожежних автомашин, виявлення проблемних питань у технічному забезпеченні пожежних команд, узагальнення та встановлення періодів виробництва та впровадження вітчизняної пожежної техніки в пожежні частини у міжвоєнний час.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше започатковане комплексне дослідження впровадження нових зразків пожежних автомашин у пожежні команди УРСР упродовж 30-х рр. ХХ ст.; запропонована періодизація процесів виробництва та забезпечення технічними ресурсами пожежних підрозділів України у міжвоєнний період, досліджені специфічні особливості створення нових зразків техніки в умовах розвитку радянського суспільства 30-х рр.

Впровадження пожежної техніки та пожежно- технічного спорядження у пожежні команди УРСР упродовж 30-х рр. ХХ ст. не було предметом окремого дослідження ні істориків СРСР, ні дослідників пожежної справи у пострадянські часи. Тому під час підготовки статті аналізувалися роботи, які лише дотично торкалися предмету дослідження у працях 60-80-х рр. ХХ ст. - М. Шувалова, С. Голубєва, Ф. Обухова [13]. Частковий матеріал для вивчення та узагальнення додають нариси українських дослідників з історії обласних гарнізонів пожежної охорони: Ф. Литвякова [6], В. Нехаєва та М. Сєрцова [7], Г. Смірнова [11], Г. Кучера, Л. Усатенка [5], наукова розвідка з історії становлення протипожежної техніки В. Галеги [2]. Досвід формування пожежного автомобілебудування, типажі пожежних авто, діяльність провідних виробників пожежної техніки представлені в роботі Ю. Яковенка [14]. Аналіз досвіду створення пожежних автомобілів у Радянському Союзі, а також сучасного стану розробки і виготовлення пожежних автомобілів у Російській Федерації, Європі та Україні здійснено у дослідженні В. Присяжнюка, М. Якіменка, С.Кухарішина [9].

Тридцяті роки виявилися одним із найбільш продуктивних періодів становлення вітчизняного пожежного машинобудування. Цей процес відбувався без будь-якої чіткої концепції розвитку пожежних автомобілів, при відсутності теорії і методів розрахунку конструкцій, які фактично формувалися у ході інженерних рішень, практично без досвіду конструювання. Все створювалося вперше, однак кожне технічне рішення народжувалося в результаті активної дискусії інженерів та спеціалістів протипожежної служби. Кожна наступна модернізація була пов'язана з успіхами у вітчизняному автомобілебудуванні або суттєвими змінами у виробничій технології.

Аналізуючи стан виробництва та впровадження вітчизняної пожежної техніки в гарнізони у міжвоєнний період, на наш погляд, можна виділити два періоди. По-перше, це пошуковий (20-ті рр. ХХ ст.), який характеризується формуванням вітчизняної школи пожежного автомобілебудування, побудовою перших зразків і модельних рядів автомашин, упровадженням першого вітчизняного пожежного автомобіля, накопичення досвіду на основі закордонних аналогів. По-друге, конструкторський (30-ті рр. ХХ ст.), для якого характерні розробки основ теорії і розрахунків елементів пожежних автомобілів (насосів, кабіни водія, системи підігріву води в цистерні вихлопними газами тощо), впровадження методів випробувань пожежних авто, масове серійне виробництво різних зразків пожежної техніки.

Для початку 30-х рр. ХХ ст. характерна поява пожежної техніки нового покоління. Як і в 20-ті рр. автомобілі створювалися на основі зарубіжних прототипів. У якості базових шасі для пожежних автомобілів традиційно використовували стандартні шасі вантажівок. Вважалося, що це найбільш економічно та технічно обґрунтований варіант. Зокрема, у цей період в СРСР діяло вже 16 підприємств, які виготовляли пожежну техніку та спорядження. У першу чергу пожежними автомобілями забезпечувалися підрозділи воєнізованої пожежної охорони та міські пожежні команди.

Особлива увага приділялася пожежно- технічному оснащенню воєнізованих пожежних команд підприємств індустрії. Зокрема пожежні підрозділи українських підприємств на 1930 р. мали близько 100 автонасосів і до 200 мотопомп [8, с. 12]. Наприклад, у 1930 р. два перших пожежних автомобілі АМО-Ф-15 надійшли до воєнізованої пожежної команди Рубежанського хімзаводу. У тому ж році пожежники динамітного заводу ім. Петровського на Луганщині отримали перший пожежний автонасос. У 1932 р. до пожежної частини підприємства надійшов ще один пожежний автомобіль АмО-4 [11, с. 220, 222].

Всі підприємства забезпечувалися протипожежним водопостачанням, пожежними водогонами, стаціонарними насосами та спринклерними установками, якщо це вимагалося нормативними документами. Загалом на 1930 р. в Україні нараховувалося понад 800 підприємств забезпечених пожежними водогонами, і відділення з протипожежної охорони трестів проводили широку кампанію щодо обладнання водогонами підприємств, які не мали необхідного протипожежного водопостачання [12, с. 32].

Аналіз пожеж на об'єктах промисловості за 1929-1930 рр. указує на позитивні результати діяльності як Пожежно-страхової інспекції, так і воєнізованих пожежних команд. Зокрема, із 436 пожеж, які виникли на підприємствах України - 397 були ліквідовані пожежними організаціями підприємств і лише у 26 випадках у ліквідації пожеж брали участь комунальні пожежні команди [8, с. 11]. 46% із цих пожеж було ліквідовано без збитків, у 29% випадках збитки склали до 100 крб., у 16% випадків збитки сягали від 100 до 1000 крб., у 3% пожеж збитки склали від 1000 до 5000 крб., від 5 до 10 тис. крб. мали збитки у 2% пожежних випадків, понад 10 тис. крб. сягнули пожежі у 4% випадків [8, с. 11].

25 жовтня 1931 р. на Політбюро ЦК була прийнята постанова «Про протипожежну охорону». Зокрема в постанові зазначалося, що: «Неодноразові директиви ЦК щодо необхідності більшої уваги до протипожежної охорони не знайшли ще достатнього відображення в роботі місцевих партійних та радянських органів. Пожежі, вибухи й аварії, що почастішали за останній час свідчать про великі негаразди у галузі охорони від пожеж соціалістичного будівництва» [10, арк. 9].

Постанова відзначала незадовільний стан виробництва протипожежного обладнання та пропонувала створити в СРСР два спеціальних республіканських трести з виробництва протипожежного інвентарю та спорядження. Один із таких трестів упродовж місяця мав запрацювати в УСРР. Передбачалося розширення виробництва в Україні легких пожежних мотопомп та насосів для забезпечення міст, робітничих селищ, колгоспів та МТС, використовуючи закордонний досвід. НКЗТ СРСР у першому кварталі 1932 р. мав забезпечити отримання зразків новітнього закордонного протипожежного обладнання [10, арк. 35].

У 1931 р. розпочався випуск пожежних автомашин на шасі автомобіля АМО-3. У якості прототипу була взята вантажівка «Автокар» (США) вантажопідйомністю 2,5 т, хоча і доопрацьована у зв'язку зі специфікою бездоріжжя в СРСР. У 1932 р. Горьківським заводом на шасі «ГАЗ-АА», прототипом якого виступив автомобіль Форд-АА, вантажопідйомністю 1,5 т, розпочався серійний випуск маневрених пожежних автонасосів «ПМГ- 1» [14, с. 46]. У 1934 р. підприємство освоїло виробництво трьохосних автомобілів ГАЗ-ААА вантажопідйомністю 2 т, а у 1937 р. розпочало випуск модернізованого автомобіля ГАЗ-ММ з підвищеною потужністю двигуна.

У 1933 р. на шасі «ЗІС-5» Московського автозаводу відбувся випуск пожежного автонасосу «ПМЗ-1», а з 1934 р. було налагоджено виробництво пожежних автоцистерн «ПМЗ-1» та «ПМЗ-2» на шасі «ЗІС-11». На автоцистернах ПМЗ-2 розміщувалися: цистерна ємністю 1500 л, ящики для пожежного обладнання з боків і ззаду цистерни та 6 вогнеборців (двоє в кабіні водія і четверо між кабіною). Машини комплектувалися відцентровим насосом, розміщеним ззаду цистерни. Автомобіль також комплектувався бічною котушкою з викидними рукавами, яка встановлювалася між відкидними спинками сидінь, та задньою переносною котушкою.

Уперше підприємство в СРСР почало випуск спеціального довгобазового шасі для пожежних автомобілів ЗІС-11. У той період це був унікальний випадок, який нажаль не отримав підтримки. У повоєнний період виробництво спецшасі для пожежних автомобілів було припинено.

З 1932 по 1937 рр. Ярославським автозаводом виготовлялися пожежні автоцистерни «ЯГ-4» та «ЯГ-10» [11, с. 386]. Нарощувався й випуск пожежного обладнання. Зокрема, Прилуцький завод (УСРР) на початку 30-х років налагодив випуск штурмових та трьохколінних драбин. У цілому, на 1933 р. парк пожежних автомобілів в СРСР сягав близько 800 одиниць, однак потреби в автотехніці перевищували наявну не менш ніж у двічі.

На середину 30-х рр. поступово була сформована ідеологія виробництва пожежних автомобілів в СРСР. Прийняті у ті часи важливі інженерно-технічні рішення на десятиліття визначили розвиток пожежної техніки в країні і певною мірою використовувалися до кінця ХХ ст. Саме в цей період з'явилося поняття «пожежний автомобіль першої допомоги», за який у післявоєнні роки забули і повернулися до серійного випуску лише у 90-ті рр. ХХ ст. [14, с. 62].

Одними із перших вітчизняних автонасосів, які надійшли до пожежного гарнізону м. Миколаєва стали насоси ленінградського виробництва «Промет» на шасі АМО-Ф-15. На початку 30-х рр. миколаївські пожежники отримують автонасоси- лінійки «Автодоровець», які вироблялися Московським заводом пожежних машин, на шасі АМО- 4. Подібний автомобіль мав центробіжний насос та міг доставляти до місця пожежі 14 вогнеборців [3].

Пожежний гарнізон м. Запоріжжя на середину 30-х рр. складався з трьох міських пожежних частин НКВС, озброєних новою пожежною технікою. Технічний парк команд нараховував: МПК 1 - 3 пожежних автомобілі, МПК 2 - 2, МПК 3 - 2 автомобілі [7, с. 133]. Окрім цього у місті діяли 6 воєнізованих команд по охороні особливо важливих підприємств з парком пожежних автомобілів в 13 одиниць.

В умовах реконструкції пожежної охорони міст, її моторизації та механізації вагоме місце займали питання особистої безпеки вогнеборців - захисту пожежників від впливу полум'я та диму. Захисними засобами при гасінні пожеж у міських пожежних командах слугували фільтруючі протигази, а також ізолюючі маски з подачею повітря ззовні (типу Кенінга, Магірус). Застосування кисневих ізолюючих протигазів не мало широкого поширення, оскільки подібні протигази закупалися за кордом. У 1932 р. трестом «Техніка безпеки» було розпочате серійне виробництво вітчизняних кисневих ізолюючих протигазів КІП-1, КІП-2, КІП-3. За своєю конструкцією вони були набагато легші за подібні аналоги німецької фірми «Дрегер» не поступалися іншим закордонним виробникам [4, с. 13].

Маючи нові зразки пожежно-технічного спорядження київські пожежники успішно ліквідовують пожежі в цирку 29 квітня 1936 р., 6 травня 1936 р. в Інституті червоної професури, 21 липня 1936 р. - велику пожежу в районі Нікольської слободи, 14 липня 1937 р. - в Гостинному ряду [5, с. 64].

У 1937 р. було закінчене переозброєння професійних пожежних команд Ворошилов- градської області; кінні ходи були повністю замінені пожежними автомашинами. Були створені нові пожежні підрозділи в районних центрах: Біловодську, Сватові, Марківці [11, с. 216].

Серед проблем, які впливали на протипожежний захист промислових об'єктів у 30-х рр. ХХ ст. однією з вагомих, була невідповідність техніки пожежної безпеки темпам індустріалізації. Перед пожежними працівниками постали нові завдання, над якими їм фактично не доводилося працювати раніше: значне збільшення висотних будівель, гасіння пожеж на гідроелектростанціях, аеродромах, в ангарах тощо. Всі ці об'єкти вимагали нових методів пожежогасіння.

Поряд із цим, не було вирішене питання й щодо випуску вітчизняних автодрабин. У 30-ті рр. пожежні автодрабини продовжували закуповувати за кордоном, в основному, німецьких виробників Магірус та Метц. Проте, в ході експлуатації німецької техніки, була виявлена недовговічність двигуна та шасі в специфічних умовах використання в СРСР. У зв'язку з чим, уперше було прийнято рішення про пересадку механічних драбин на вітчизняні шасі. У якості базового було застосовано трьохвісне шасі ЗІС-6 (замість 2-вісного Магірус), лонжерони якого були видовжені на 1 м, а в якості приводу використана додаткова трансмісія від автонасосу ПМЗ-1 [14, с. 61]. Це був перший досвід комбінації вітчизняних шасі із зарубіжною надбудовою.

Спроба організувати виробництво вітчизняних автодрабин на ленінградському підприємстві «Промет» не дало результатів у вигляді серійного виробництва. Сконструйована 30-ти метрова електромеханічна автодрабина ПЕЛ-30 на шасі ЗІС-6 у довоєнний період пройшла лише випробування і мала певні недоліки. Привод робочих частин автодрабини здійснювався від електрогенератора потужністю 15 кВт, який у свою чергу приводився в дію від двигуна шасі.

У передвоєнні роки ріст випуску пожежної техніки дозволяв забезпечити потреби не лише обласних центрів України, але й повністю перевести на новітні технічні зразки районні ланки пожежної охорони. Зокрема, пожежний гарнізон Запорізької області мав 7 нових пожежних авто, із них: у містах Мелитополі та Осипенко по автомобілі, у Генічеську, Великому Токмаку, Оріховому по 1 автомобілю [7, с. 135].

У 1939 р. перший пожежний автомобіль отримали пожежники м. Березовка на Одещині [6, с. 31]. У цей же період у бойовий розрахунок пожежної команди Лисичанського хімбуду надійшли: новий автонасос ПМГ-1 та автоцистерна ПМЗ-1 [11, с. 225]. Пожежна техніка продовжувала надходити і в інші гарнізони України. Зокрема, у тому ж році пожежний підрозділ №2 м. Миколаєва отримав автонасос ПМЗ-1 на шасі автомобіля ЗІС-11. Цей автомобіль був більш комфортніший для вогнеборців, оскільки мав закриту кабіну водія. Поява нової техніки в підрозділах дозволяла розширити район виїзду пожежної команди понад 10 км [3].

Наприкінці 30-х- початку 40-х рр. відбувається кардинальний перехід в компоновці пожежних автомобілів від відкритого кузова з поздовжніми сидіннями до закритого з поперечним розміщенням пожежників. Слід відзначити, що композиційно закритий кузов змінив компоновку і форму пожежного авто. У цей період розпочалися пошуки більш органічного зв'язку кабіни водія з салоном для пожежників, з об'ємом, який виділяв двигун та пожежною надбудовою. Можна погодитися з думкою Ю. Яковенка, що вказаний період слід вважати остаточною фазою формування компоновочної основи сучасних пожежних автомобілів, зокрема:розміщення

вогнеборців у салоні, який фактично об'єднаний з кабіною водія, заднє розміщення насосного агрегату, трьохоб'ємна форма кузова [14, с. 55]. Саме з такою компоновкою вітчизняне пожежне автомобілебудування увійшло у другу половину ХХ ст., коли остаточно сформувалася виробнича база з випуску пожежних автомобілів, як галузь машинобудування.

Наприкінці 30-х рр. була створена та упроваджена у виробництво лінійка вітчизняних пожежних автомобілів. Вона на десятиліття сформувала політику виготовлення пожежних авто в країні. Цей типаж опирався на використовування модельних рядів ключових пожежних машин, що встановлювалися галузевими стандартами ГУПО НКВС СРСР для автонасосів, автоцистерн та пожежних насосів [1, с. 431]. Поряд із автомобілями пожежогасіння в типажі був представлений широкий спектр спеціальних пожежних автомашин, концептуальний підхід до створення яких в Україні зберігався до кінця 90-х рр. ХХ ст.

Таким чином, у 30-х рр. ХХ ст. пожежне автомобілебудування отримало додатковий імпульс у зв'язку з розгортанням в УРСР індустріалізації та збільшенням потреб у протипожежному захисті новобудов. Це дало можливість створити нову лінійку пожежних автонасосів та автоцистерн. У цей період розширилася й виробнича база пожежного автомобілебудування, зокрема, передачею у 1939 р. у відання Головного управління пожежної охорони Новоторжського заводу протипожежного обладнання. Якщо на початку досліджуваного періоду новітньою пожежною технікою забезпечувалися лише воєнізовані пожежні частини та комунальні пожежні команди окружних центрів, то на кінець 30-х рр. збільшення потужностей машинобудування надало можливість організувати постачання автомобілями районних ланок УПО УРСР та навіть добровольців.

Список використаних джерел