Громадсько-політична діяльність Володимира Целевича у 1930-х рр.: особливості, здобутки, втрачені можливості

Размещено на http://allbest.ru

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Громадсько-політична діяльність Володимира Целевича у 1930-х рр.: особливості, здобутки, втрачені можливості

Середюк М., здобувач,

Львів, Україна



Володимир Целевич - одна з центральних постатей «політичного Олімпу» Галичини міжвоєнного періоду ХХ ст. Після повернення із еміграції у середині 1920-х рр., він виступив одним із активних прихильників об'єднання національно-демократичних сил краю, ввійшов до т. з.в. Консолідаційної комісії, яка прискорила утворення провідної української партії Західної України - Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). В. Целевич не тільки увійшов до Центрального комітету партії, але й став її ідеологом, обіймаючи посади генерального секретаря (1925 - 1928 рр., 1932 - 1937 рр.) та заступника голови (1928- 1930 рр., 1937 - 1939 рр.). Він же тричі обирався послом польського парламенту (1928 - 1930 рр., 1935-1938 рр., 1938 - 1939 рр.).

Незважаючи на заслуги В. Целевича у розбудові провідної партії національно-державницького табору - УНДО, захист національно-культурних, соціально-політичних прав українців Галичини, а також вагомі здобутки у редакційно-публіцистичній та науково-видавничій сфері, сучасні історики не поспішають заповнювати «білі плями» його політичної біографії. Мета статті - охарактеризувати особливості партійно-політичної діяльності одного з лідерів УНДО у 1930-х рр.

Суспільно-політичні умови початку 1930-х рр. суттєво відрізнялися від попередніх років, на які припадала активна партійна праця В. Целевича Основна причина - втрата значною частиною українського суспільства віри у можливість суттєвих позитивних зрушень, що яскраво продемонструвала діяльність УПР у парламенті Польщі. «Новий час» саркастично відзначав: «В роках 1928 - 1930 УНДО стоїть на вершинах своїх успіхів. Престиж партії в опінії широких мас в цьому часі непохитний... Та вже після другої бюджетової сесії, тобто весною 1930 р., в Галичині помітне в масах розчарування в можливість якихось досягнень на парламентарному терені. Ці настрої використовує ОУН» [16]. Опоненти УНДО також наголошували, що партія втратила виразні ідеологічні особливості, що спровокувало кризу в її середовищі [17]. У таких несприятливих умовах В. Целевич із новою силою поринув у вир партійної праці. На початку 30-х рр. ХХ ст. В. Целевич.

Однак, для УНДО ситуація ускладнювалася проведенням польською владою акції «пацифікації» на західноукраїнських землях, яка стала відповіддю влади на стрімку радикалізацію суспільних настроїв у регіоні [20, арк. 34]. У розпал виборчої кампанії заарештовано провідних діячів партії, серед яких - В. Целевич [19, арк. 12]. Польські політики не могли не пам'ятати його участь у заснуванні УВО, збір коштів в еміграції для потреб національно-визвольного руху на початку 1920-х рр., виразну державницьку позицію, яку лідер націонал-демократів відстоював на парламентському терені [2, арк. 42-48]. Тільки після звільнення з ув'язнення восени 1931 р., 6 жовтня В. Целевич вперше взяв участь у засіданні ЦК УНДО [4]. 25-26 грудня того ж року на черговому засіданні ЦК В. Целевича разом з В. Мудрим, Д. Паліївим, В. Кузьмовичем і О. Луцьким обрано до політичної комісії, яка мала б підготувати політичні резолюції партії [3].

25 березня 1932 р. у Львові відбувся IV з'їзд УНДО. Його відкрив голова партії Д. Левицький, який у вступній доповіді охарактеризував суспільно-політичну ситуацію у краї та закордоном [1, арк. 2]. Про організаційні справи реферував В. Целевич.

Основний лейтмотив його доповіді, опублікованій згодом у «Свободі», зводився до твердження про необхідність посилення ідеологічної роботи серед національно-свідомого українства. У доповіді «Нові часи, нові завдання» один із лідерів партії відзначає кволість багатьох українських політичних партій; акцентує на найголовнішому:неможна вдовольнятися тимчасовим «розбурхуванням» народу, натомість необхідно вести постійну політичну пропаганду української справи закордоном, зміцнювати політичну боротьбу за права українського народу. В. Целевич переконував однопартійців у тому, що необхідно «перевести тривку і працездатну партійну організацію по повітах і громадах, придбати сотки тисяч карних жертвенних на політичні ціли, активних членів партії» [23].

Під впливом доповіді В. Целевича та ін. однопартійців, з'їзд засудив суспільно-політичну ситуацію в Радянській Україні. В одній із резолюцій наголошено, що на Наддніпрянщині проведено ліквідацію всіх творчих національних сил, обмежено права УСРР на користь «московського червоного централізму» [21, арк. 4]. Окрім цього, комуністична диктатура довела своїми експериментами все українське населення до повної господарської руїни, зокрема знищила українське село - природну основу української нації. Народний з'їзд рішуче засудив усі засоби комуністичної диктатури , спрямовані проти природного розвитку української нації та її національно-державницьких змагань [21, арк. 4].

В іншій частині резолюції УНДО висловило чітку позицію щодо «експорту» комуністичної ідеології до Польщі: «Воюючий комунізм, що змагає до опанування цілого світу при допомозі своїх агентур, намагається розломити все українське національне життя та зруйнувати набуті цілими поколіннями національні цінності» [14]. В. Целевич, як і більшість однопартійців, закликав українську громадськість, зокрема партійні органи та національну пресу, до боротьби з комунізмом у всіх його замаскованих виглядах [13, с. 134]. Наголосимо, що у цей період В. Целевич бере активну участь у просвітницькому русі. Зокрема, на загальних зборах товариства «Просвіта» 28 березня 1932 р. його обирають членом головного виділу, де він відповідає за сектор «пропаганди» [10, с. 162].

Події на Радянській Україні перебували в центрі уваги В. Целевича і в наступні роки. На засіданні ЦК УНДО 24 червня 1933 р. генеральний секретар партії гостро розкритикував політику Москви, спрямовану на фізичне і моральне винищення українського народу. Більше того, згодом під егідою УНДО утворено Український комітет рятування України на чолі з Д. Левицьким та обрано виконавчий комітет під керівництвом заступника голови партії В. Мудрого. В оприлюдненій у липні того ж року представниками 35 українських організацій та інституцій відозві закликано українців усього світу спільними зусиллями покращити становище в Наддніпрянщині [27, s. 390].

2 вересня 1934 р. Львівський комітет рятунку України, до якого увійшов В. Целевич, скерував до голови Ради Ліги Націй лист, у якому вимагав поставити перед СРСР ультиматум змінити політичний курс Москви стосовно України [21, арк. 2]. Комітет також просив міжнародну спільноту наполягти на допомозі голодуючим. Негативне ставлення до комуністичного уряду в Україні висловлено на черговому засіданні президії УНДО і УПР 20 грудня 1934 р. В ухвалах розкритиковано нищення в Радянській Україні автономних прав титульної нації, колективізацію, голодомор, репресії інтелігенції [15, с. 154].

В. Целевич - незмінний учасник тогочасних повітових нарад, віч, маніфестацій. Доволі показовим став повітовий народний з'їзд у Дрогобичі, який відбувся 15 травня 1933 р. [5]. Доповідь В. Целевича викликала небувалий інтерес громадськості [25, с. 76]. Того ж дня він виступив із ще однією доповіддю, у якій зупинився на надзвичайно актуальній тогочасній проблемі націонал-демократів - їх відносинах з націоналістичним підпіллям [25, с. 76]. Один із засновників УВО наголосив: «Націоналізм ніде і ніколи не послугується такими засобами боротьби, якими послугуються у нас молоді люди... Хто підкопує внутрішню силу неморальними, неетичними, підступними і нелицемірськими засобами боротьби, той завдає на шкоду народу, той руйнує моральні основи життя нації» [25, с. 78]. Водночас промовець зазначив, що ці закиди не торкалися загалу молоді: «Лише частина молоді проявляє заломання характеру... Признання до власних помилок вимагає великої відваги, та українська молодь мусить спромогтися на це геройство» [25, с. 78].

Критика В. Целевичем націоналістичного підпілля посилилася після того, як 19 вересня 1933 р. почався судовий розгляд у Самборі справи про вбивство Т. Голувка. ЦК УНДО ініціював у легальній пресі викривальну кампанію, яка спрямовувалася проти виступів ОУН. Лідери партії переконували громадськість у тому, що діяльність радикалів - шкідлива для українського народу. У відповідь ОУН намагалася висміяти відомих політичних діячів легального національного руху, зокрема В. Целевича, критикувала їх за співпрацю з польською владою. ЦК УНДО відреагував на це ухвалою від 27 січня 1934 р., у якій із сумом відзначено: «Керівництво українських націоналістів, замість подивитись правді в очі і розпочати моральну санацію своїх рядів, прагне відвернути увагу українського суспільства від реального становища, розпочало активну критику легальних українських партій (№11-12 «Розбудови націй»), а також окремих діячів політичних партій - О. Луцького, В. Целевича, В. Кузьмовича, І. Кедрина-Рудницького...» [6].

Насправді підстави для критики окремих членів УНДО в ОУН були доволі вагомими. У цей період В. Целевич, В. Мудрий, О. Луцький розпочали таємні переговори із польською владою, що започаткувало період нормалізації польсько-українських відносин [1, арк. 8]. Цей факт викликав неоднозначну реакцію у суспільстві, привів, де-факто, до розколу УНДО. Однак ініціатори нормалізації сподівалися, що поступки влади в українському питанні пригасять критичні виступи опонентів. Першим кроком на шляху до налагодження діалогу двох сторін мали стати взаємні поступки у виборчій кампанії 1935 р. [9, с. 65].

На нараді ЦК УНДО 6 липня 1935 р., за безпосередньої участі В. Целевича, а також за участю делегатів 35 повітових організацій та членів УПР, після доповідей В. Мудрого, В. Целевича, Л. Макарушки прийнято резолюцію, в якій наголошено, що ухвалений тодішньою парламентською польською більшістю виборчий закон «утрюднює, а то й подекуди унеможливлює вибір незалежного українського представництва, головно через введення засади посередности в склад окружних виборчих зборів при виборах до сойму, а через засаду елітарности - при виборах до сенату» [22, арк. 32].

З цих причин, а також виходячи із засади, що: 1) український народ повинен боротися за вибір своєї незалежної парламентської репрезентації; 2) вибори - це боротьба за політичні права, УНДО вирішило взяти участь у виборах 1935 р. до сейму і сенату. Проте члени ЦК УНДО відзначили, що у випадку, коли б «виборча підготовча праця, зокрема ж при виборі делегатів до окружних зборів, виявила, що український народ не матиме змоги провести своїх незалежних кандидатів до сейму і сенату - Народний Комітет уповноважує Центральний комітет УНДО змінити в цілості або частково це засадниче рішення і видати у виборчих справах відповідні застереження» [11, с. 22]. галицький політичний партійний целевич

Зважаючи на нищівну критику опонентів, В. Целевич та В. Мудрий упродовж липня-серпня 1935 р. відвідали більшість повітів Львівського та Станиславівського воєводств. На зборах громадськості лідери УНДО пояснювали причини переходу до нормалізації, закликали підтримати представників партії на парламентських виборах. Однак, як показав час, нормалізація польсько-українських відносин була приречена на невдачу.

Уже у другій половині 1937 р. стала очевидною утопічність нормалізації. Антинормалізаційні настрої зростали в повітових комітетах УНДО. Кампанію проти тактики В. Целевича та В. Мудрого активно проводили не тільки угодовські партії, УСРП, УСДП та ін., але й внутрішня опозиція, зокрема т. зв. група «Діла», яка сподівалася на швидкий відхід від скомпрометованої політики нормалізації. Важливою справою група «Діла» називала також персональні зміни в керівництві партії, завуальовано натякаючи на потребу переобрання В. Целевича та В. Мудрого, поділ функцій в УНДО й УПР, відновлення довіри і престижу партії в очах українського суспільства [11, с. 22].

Під впливом наростаючої внутрішньої кризи, 25 листопада 1937 р. ЦК УНДО утворив Комісію порозуміння, до якої увійшли: Р. Перфецький, В. Мудрий, Д. Левицький, В. Целевич, Л. Куницький, Л. Макарушка, Ю. Павликовський, І. Німчук та М. Стефанівський [7]. Тоді ж В. Целевич залишив посаду генерального секретаря партії. Долю ініційованої В. Целевичем і В. Мудрим нормалізації мав би вирішити народний з'їзд партії. 5 січня 1938 р. відбувся останній V з'їзд УНДО [1, арк. 10]. Про діяльність партії упродовж звітного періоду доповів В. Целевич. У подальших дискусіях, а також підсумковій резолюції, стверджено, що польський уряд не виконав своїх зобов'язань, тому доцьогочасна політика УПР повинна бути «загострена» [18]. Промовці протестували проти полонізаційної та колонізаційної політики польської влади на українських землях та закликали всі національні сили об'єднатися. З'їзд підтвердив вимогу територіальної автономії із власним сеймом, урядом і територіальною армією. Новою стала вимога змінити «виборчу ординацію до сейму і сенату в демократичному напрямі». І хоча на з'їзді не було досягнуто повної згоди, він став важливим етапом визначення подальших дій керівництва УНДО [18].

Щодо найважливішого питання - ставлення членів партії до нормалізації, делегати констатували, що «після 1935 р. у висліді нормалізаційної тактики настала не нормалізація життя на наших землях, лиш навпаки - повне відсунення українського народу від впливу на власне зорганізоване життя на власній території» [12, с. 8]. В оцінці підсумків з'їзду УНДО думки громадськості розділися.

Лідер опозиції УНДО Д. Левицький відзначив моральне зміцнення опозиції, якій вдалося здобути значне представництво в ЦК. Натомість лідер УСРП М. Стахів зауважив, що «повернення до нормалізаційного курсу в політиці УНДО і вислід виборів» на з'їзді стали успіхом В. Мудрого і В. Целевича. Такої ж думки дотримувалася М. Рудницька, яка констатувала, що «з'їзд скінчився перемогою Мудрого» [24, с. 239].

Незважаючи на тактичні успіхи, В. Целевич і В. Мудрий усвідомлювали правдивість закидів учасників з'їзду щодо невиконання польською владою своїх обіцянок, відсутність реального покращення становища українців у сферах національно-культурного та соціально-економічного розвитку за останні три роки.

На засіданні ЦК УНДО 7 травня 1938 р. схвалено декларацію про становище українців у Польській державі, в якій вказано на системний наступ «польських шовіністів на українське національне життя» і констатовано, що за три роки політика нормалізації не принесла позитивних результатів саме з вини польської сторони, підтверджено курс на запровадження територіальної автономії для Східної Галичини із власним сеймом і територіальною армією [8]. Отже, ЦК УНДО формально відмовився від політики нормалізації, проте фракційна боротьба у партії не припинилася.

У вересні 1938 р. президент Польщі І. Мосціцький несподівано розпустив парламент і призначив нові вибори до польського парламенту. Усі опозиційні партії, включно з УСРП і УСДП, знову оголосили бойкот народному волевиявленню. Натомість в УНДО проблема ставлення до виборів викликала нову хвилю дискусії. В. Целевич і В. Мудрий наполягали на участі партії у виборах до вищого законодавчого органу країни. На засіданні ЦК УНДО 29 вересня 1938 р. відбулося остаточне голосування. Після тривалої дискусії, за участь у виборах проголосувало 40 членів ЦК, пропозицію Д. Левицького - не брати участі у виборах - підтримало 8 осіб, утрималося 2 члени ЦК [26, s. 178].

Остання каденція УПР у польському парламенті, як і діяльність очолюваної В. Мудрим і В. Целевичем партії на позапарламентському терені упродовж 1939 р., суттєво не покращила становища українців у Польській державі. Напередодні Другої світової війни нормалізація зазнала остаточного краху, що, однак, уже не мало жодного значення ні для її ініціаторів, зокрема В. Целевича, ні для української громадськості загалом, зважаючи на початок військових дій.

Таким чином, упродовж 1928 - 1939 рр. партійна діяльність для В. Целевича відійшла на другий план, поступаючись парламентській праці у вищому законодавчому органі Другої Речі Посполитої. Вийшовши із ув'язнення, В. Целевич, не маючи змоги повернутися до посольської праці, включається до активної партійної роботи, повертаючи собі посаду генерального секретаря партії. Тоді ж, на хвилі значного розчарування суспільства у діяльності УПР, В. Целевич разом із В. Мудрим та іншими однодумцями започатковує діалог із польським владним режимом, що згодом вилилося у політику нормалізації польсько-українських відносин. Навіть незважаючи на безрезультатність нормалізації, один із її «архітекторів» відстоював новий політичний курс фактично до початку Другої світової війни, що стало однією із найбільших політичних помилок В. Целевича.



Список використаних джерел

1. ДАЛО, Ф.1, Оп.51, Спр.299.

2. ДАЛО, Ф.121, Оп.3, Спр.636.

3. Дводневне засідання ЦК УНДО. Велика політична дискусія, 1931, Діло, 29 грудня.

4. Діло, 1931. 12 жовтня.

5. Діло, 1933. 19 травня.

6. Діло, 1934. 30 січня.

7. Діло, 1937. 5 грудня.

8. Діло, 1938. 15 листопада.

9. Зашкільняк, Л., 1996. Українсько-польське порозуміння 1935 р. (за матеріалами архіву Я.С. Лося), Проблеми слов'янознавства. Міжвідомчий науковий збірник, Вип. 48, Львів.

10. Качкан, В., 2009. Україноцентризм Володимира Целевича, Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володиимра Гнатюка. Серія «Літературознавство». Вип. 27, Тернопіль.

11. Кугутяк, М., 1997. Українсько-польські стосунки 20-30х років: від конфронтації до нормалізації, Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково- практичної конференції (21--22 листопада 1996 р.), Івано- Франківськ.

12. Лисяк, П., 1939. V з'їзд УНДО і наша тактика, Львів.

13. Макарчук, С., 1998. Українсько-польські етнополітичні взаємини на західноукраїнських землях в першій третині XX ст., Збірник праць і матеріалів на пошану Л.І. Крушельницької, Львів.

14. Народний з'їзд у Львові, 1932, Діло, 29 березня.

15. Папуга, Я., 2008. Західна Україна і голодомор 1932-1933 рр.: морально-політична і матеріальна допомога постраждалим, Львів.

16. Перед народнім з'їздом, 1937, Новий Час, 24 грудня.

17. Після з'їздів. Народній з'їзд УНДО, 1932, Новий Час, 30 березня.

18. Свобода, 1938, 23 січня.

19. ЦДІАЛ України, Ф.205, Оп.1, Спр.142.

20. ЦДІАЛ України, Ф.344, Оп.1, Спр.155.

21. ЦДІАЛ України, Ф.344, Оп.1, Спр.41.

22. ЦДІАЛ України, Ф.344, Оп.1, Спр.553.

23. Целевич, В., 1932. Нові часи, нові завдання, Свобода, 12 червня.

24. Швагуляк, М., 1994. Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня Другої світової війни (3 історії Контактного Комітету. 1937-1939 роки), Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Т. CCXXVIII. Праці Історично-філософської секції, Львів.

25. Швед, О., 2010. Степан Витвицький: громадсько- політична діяльність, Львів.

26. Chojnowski, A., 1979. Koncepcje polityki narodowosciowej rz^dow polskich w latach 1921-1939, Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk. 27.Sprawy Narodowosciowe, 1933, №4.



References

1. DALO, F.1, Op.51, Spr.299.

2. DALO, F.121, Op.3, Spr.636.

3. Dvodnevne zasidannya CzK UNDO. Vely'ka polit. dy'skusiya (Two meeting of the UNDCO Central Committee. Great polit. debate), 1931, Dilo, 29 grudnya.

4. Dilo, 1931. 12 zhovtnya.

5. Dilo, 1933. 19 travnya.

6. Dilo, 1934. 30 sichnya.

7. Dilo, 1937. 5 grudnya.

8. Dilo, 1938. 15 ly'stopada.

9. Zashkil'nyak, L., 1996. Ukrayins'ko-pols'ke porozuminnya 1935 r. (za materialamy' arxivu Ya.S. Losya) (Ukrainian-Polish understanding of 1935 (based on the archive of Y. Losya), Problemy' slov'yanoznavstva. Mizhvidomchy'j naukovy'j zbirny'k, Vy'p. 48, Lviv.

10. Kachkan, V, 2009. Ukrayinocentry'zm Volody'my'ra Celevy'cha (Volodymyr Tselevich's Ukrainian Centrism), Naukovi zapy'sky'Ternopil's'kogonacional'nogo pedagogichnogo universy'tetu im. Volody'y'mra Gnatyuka. Seriya «Litera- turoznavstvo». Vy'p. 27, Ternopil'.

11. Kugutyak, M., 1997. Ukrayins'ko-pol's'ki stosunky' 20-30 rokiv: vid konfrontaciyi do normalizaciyi (Ukrainian-Polish Relations of the 20-30s: From Confrontation to Normalization), Ukrayins'ko-pol's'ki vidnosy'ny' v Galy'chy'ni u XX st. Materialy' mizhnarodnoyi naukovo-prakty'chnoyi konferenciyi (21--22 ly'stopada 1996 r.), Ivano-Frankivs'k.

12. Ly'syak, P., 1939. V z'yizd UNDO i nasha takty'ka (V Congress UNDO and our tactics), L'viv.

13. Makarchuk, S., 1998. Ukrayins'ko-pol's'ki etnopolity'chni vzayemy'ny' na zaxidnoukrayins'ky'x zemlyax v pershij trety'ni XX st. (Ukrainian-Polish Ethnopolitical Relations in Western Ukraine in the First Third of the XX Century), Zbirny'k pracz' i materialiv naposhanu L.I. Krushel'ny'cz'koyi, L'viv.

14. Narodny'j z'yizd u L'vovi (People's Congress in Lviv), 1932, Dilo, 29 bereznya.

15. Papuga, Ya., 2008. Zaxidna Ukrayina i golodomor 1932-1933 rr.: moral'no-polity'chna i mater. dopomoga postrazhdaly'm (Western Ukraine and the Famine of 1932-1933: Moral-political and material assistance to the victims), L'viv.

16. Pered narodnim z'yizdom (Before the People's Congress), 1937, Novy'j Chas, 24 grudnya.

17. Pislya z'yizdiv. Narodnij z'yizd UNDO, 1932, Novy'j Chas, 30 bereznya.

18. Svoboda, 1938, 23 sichnya.

19. CDIAL Ukrayiny', F.205, Op.1, Spr.142.

20. CDIAL Ukrayiny', F.344, Op.1, Spr.155.

21. CDIAL Ukrayiny', F.344, Op.1, Spr.41.

22. CDIAL Ukrayiny', F.344, Op.1, Spr.553.

23. Celevy'ch, V., 1932. Novi chasy', novi zavdannya (New times, new tasks), Svoboda, 12 chervnya.

24. Shvagulyak, M., 1994. Malovidoma storinka polity'chnogo zhy'ttya Zaxidnoyi Ukrayiny' peredodnya Drugoyi svitovoyi vijny' (3 istoriyi Kontaktnogo Komitetu. 1937-1939 roky') (The little-known page of political life in Western Ukraine on the eve of World War II (Of the Contact Committee. 1937 - 1939), Zapy'sky' Naukovogo Tovary'stva imeni Shevchenka. T. CCXXVIII. Praci Istory'chno-filosofs'koyi sekciyi, L'viv.

25. Shved, O., 2010. Stepan Vy'tvy'cz'ky'j: gromads'ko- polity'chna diyal'nist' (Stepan Vitwitsky: Social and Political Activities), L'viv.

26. Chojnowski, A., 1979. Koncepcje polityki narodowosciowej rz^dow polskich w latach 1921-1939 (Concepts of nationality policy of Polish governments in 1921-1939), Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk. Sprawy Narodowosciowe, 1933, №4.



Анотація

Громадсько-політична діяльність Володимира Целевича у 1930-х рр.: особливості, здобутки, втрачені можливості. Середюк М., здобувач, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Львів, Україна),

Володимир Целевич -- відомий галицький політичний діяч першої половини ХХ ст. Відстоювання ідеї державності та соборності України, національної самобутності та єдності українського народу, захист його національних та соціально-економічних прав стали засадничими принципами його громадсько-політичної діяльності. Здобувши значний досвід організаційної роботи в українських студентських товариствах, громадських організаціях, передусім Українському горожанському комітеті та Українській військовій організації, В. Целевич наприкінці 1920-х -- на початку 1930х рр. став одним із лідерів найвпливовішої політичної партії Західної України -- Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). У статті розглядаються особливості його партійної діяльності, здобутки у політичній площині в умовах польського владного режиму.

Ключові слова: В. Целевич, УНДО, Польська держава, парламент, громадсько-політична діяльність.



Анотація

Social-political activity of Volodymir Televich in the 1930s: features, achievements, lost opportunities. Seredyuk M., applicant, Institute of Ukrainian Studies named after. I. Krypiakevych National Academy of Sciences of Ukraine (Lviv, Ukraine).

Volodymyr Tselevich is a well-known Galician political figure of the first half of the twentieth century. Defending the idea of statehood and unity of Ukraine, national identity and unity of the Ukrainian people, protection of its national and socio-economic rights became the fundamental principles of its socio-political activity. After gaining considerable experience in organizing work in Ukrainian student societies, public organizations, primarily the Ukrainian Citizen's Committee and the Ukrainian Military Organization, V Tselevich became one of the leaders of the most influential political party of Western Ukraine, the Ukrainian National-Ukrainian Party, in the late 1920s and early 1930s. UNDO. The article deals with the peculiarities of his party activity, achievements in the political plane under the conditions of the Polish regime.

Keywords: V. Tselevich, UNDO, Polish state, parliament, public-political activity.

Размещено на Allbest.ru