Церковне будівництво під патронатом І.С. Мазепи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Церковне будівництво під патронатом І.С. Мазепи

У даній статті розглядається, як Іван Степанович Мазепа, будучи наприкінці XVII -- на початку XVIII ст. гетьманом Лівобережної України, займався меценатською діяльністю в церковному будівництві. Був великою підтримкою та опорою православної Церкви. Культурна політика, яку проводив гетьман, була давньою доброю українською традицією.

Кульмінаційним часом розвитку церковного будівництва в Україні була доба Мазепи, великого мецената і фундатора низки пишних храмів.

У козацьку добу в Україні витворився своєрідний стиль, що постав із поєднання у попередні періоди тринавних церков із західноєвропейською базилікою і пізніше через Ренесанс розвинувся в бароко. На основі давніх традицій розвивалося кам'яне і дерев'яне будівництво. Виникли особливі, оригінальні типи забудов, самобутні архітектурні форми, деталі і прикраси національного стилю з надзвичайною декоративною пишністю, вигадливістю, мальовничістю. Найвищого мистецького вислову досягають п'ятибанні церкви, що за своєю красою не мають собі рівних у цілій Європі. Самобутній стиль настільки був вироблений та вдосконалений культурою українського зодчества, що чимало церков та інших забудов стали справжніми шедеврами архітектури у розумінні як гармонійної, логічної композиції, так і окремих пластичнорозвинених форм і деталей. Часто й самі церкви споруджувалися в зразках цивільного будівництва, де окремі барокові мотиви сполучалися з народним рослинним орнаментом.

Ідея уподібнення Києва священному Єрусалиму, де зачиналось християнство, була популярною ще в ХІ-ХІІ ст. [7]. Ідеалізація міста Божого у руській літописній традиції, церковних творах вплинула навіть на характер забудови столиці Київської Русі. Новий імпульс цієї ідеї дало відновлення у 1620 р. з^допомогою козацтва гетьмана Петра Сагайдачного православної ієрархії у Києві, висвячення єрусалимським патріархом Теофаном Йова Борецького митрополитом.

Повернути колишній столиці Київської Русі належний їй статус, значність серед інших населених пунктів України мріяли більшість зверхників Гетьманщини (гетьман Іван Самойлович у листі до Івана Сірка та запорожців називає Київ містом, «яке є так само, як Єрусалим, гніздом усього руського православ'я» [1, с. 262]).

За доби І. Мазепи ця ідея набуває не тільки поширення, а й реального втілення. Гетьман спрямовує на відбодову, реставрацію церков, соборів Києво-Печерської лаври, Київського Братського Богоявленського, Софійського, Кирилівського та інших монастирів величезні кошти. Вони у десятки разів перевищують вкладення, ктиторство його правлячих попередників. Уже в 1705 р. Ф. Прокопович на день св. Володимира зазначав у своєму слові, що Київ «усі християни одностайно називають другим Єрусалимом і новим Сіоном» [5, c. 214]. У драмі «Володимир» він із захопленням пише про місто, де живе.

За правління І. Мазепи практично всі головні фінансові потоки Гетьманщини спрямовувалися для розбудови Києва. Кошовий Василь Кузьменко 26 лютого 1693 р. не випадково дякував українському зверхнику за відродження давнього міста як «другого Єрусалима» [3, c. 474]. Тобто гетьман, добре знаючи історію України, у першу чергу дбав про відродження колишньої столиці, яка мала об'єднати Лівобережжя та Правобережжя, стати не тільки справжньою православною святинею, а й головним українським містом.

Отже, навіть у цьому проявлявся далекосяжний план І. Мазепи стати зверхником об'єднаної соборної України з центром у Києві.

Великі масштаби церковного будівництва у київських монастирях розпочинаються у 1690-х роках, коли гетьман уже ствердився на своїй посаді, віднайшов дотичні моменти порозуміння зі зверхниками української православної ієрархії, а з деякими з них навіть мав утаємничені стосунки, пов'язані зі ставленням до Москви. Цьому сприяла й співпраця нового митрополита В. Ясинського з І. Мазепою.

Мобілізація значних коштів для відновлення, реставрації давніх храмів, відбудову занедбаних і побудову нових здійснювалась двома найголовнішими шляхами: збільшенням маєтностей, підлеглих обителям; перерозподілом прибутків Гетьманщини від різноманітних податкових зборів на користь церкви.

Оскільки гетьман за діючими на той час законами займався фінансовими питаннями практично самостійно, був непідзвітний у цьому питанні ні царським урядовцям, ні гетьманській старшині, то він розпоряджався коштами автономії так, як вважав за необхідне. Він міг дбати лише про себе та свою родину. Зрозуміло, що Мазепа не бідував. Він мав можливість жити заможно, навіть розкішно, оскільки обіймав найвищу посаду в Гетьманщині. Однак як високоосвічена людина свого часу гетьман не ставив для себе найвищим пріоритетом питання нагромадження власних статків. Як показують джерела, головні фінансові витрати зосереджувались у гетьманській скарбниці на духовні потреби, зокрема відродження київських святинь [6, с. 126].

При цьому відзначимо, що передумовою церковно-будівельного буму в Києві стала низка універсалів, яка додала практично кожному монастиреві додаткові маєтності, підтверджувала давні. Так, гетьман надав Київському Софійському монастиреві село Комарівку Ніжинського полку. У 1689-1690 рр. власністю її також стають села, містечка Муровськ, Церковище, Білогородка, Рословичі, Мала Бугаївка, Снетинка, Крушинка, Мархеловка, Жиляни, Трипілля. Універсалом від 17 травня 1696 р. монастир отримав право утримувати перевіз через річку Десну поблизу Ковчина [9, с. 105]. Усе це сприяло поліпшенню фінансового забезпечення резиденції київського митрополита.

Подібні універсали отримали й інші монастирі. Київському Свято-Михайлівському Золотоверхому монастиреві гетьман повернув млини, села Вигурівщину, Глевахи, Малютинки та Юр'ївку, які ще колись надав ченцям Б.Хмельницький. Наступного року правитель України звільнив від сплати податків до військового скарбу молдавських переселенців, які оселились у Вигурівщині, монастирській маєтності Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1699 р. І. Мазепа не тільки підтвердив набуті, куплені маєтності, млини, греблі, озера цієї обителі, а й передав їм у володіння порожні селища з перспективою заселення, який ішов теж на збільшення прибутків для відбудови духовного закладу.

Значні маєтності були надані Київському Кирилівському монастирю.. Києво-Печерську Воздвиженську дівочу обитель очолювала Марія Магдалина, мати І. Мазепи. Діяльність ігумені активізувалась після обрання її сина І.Мазепи гетьманом. За його сприяння і протекції володіння монастиря значно зросли. Вирішальну роль у цьому плані відіграла поїздка Марії Магдалини до Москви у грудні 1687 р. І. Мазепа у листі царям просив їх, аби вони затвердили монаршими гра-мотами прохання його матері [6, с. 127].

Таким чином були створені умови для поліпшення самозабезпечення монастирів, збільшення їхніх прибутків, завдяки чому невдовзі виникла можливість відреставрувати давні храми, оновити їхні іконостаси, замовити нові ікони тощо. Отже, саме ця політика І. Мазепи у сфері духовності, культури дала поштовх енергійній церковній відбудові Києва.

Значна кількість церковних споруд будувалась під патронатом самого гетьмана І. Мазепи та його соратників. Прикметною особливістю років його правління стала домінація практики мурування храмів. Дерев'яні церкви швидко руйнувалися, часто згорали під час пожеж, були недовговічними. Тому при поліпшенні фінансового стану монастирів на часі постало питання про будівництво надійніших кам'яних соборів, церков, які б служили і майбутнім поколінням. Сучасник І. Мазепи поет Климентій Зіновіїв щодо цього дав красномовне поетичне роз'яснення переваг мурування:

Великі масштаби будівництва у Києві потребували великої кількості мулярів. До цього в Україні їхня праця застосовувалася дуже рідко. Села, містечка та міста, як правило, мали переважно дерев'яну забудову. У цьому зв'язку гетьман звернувся по допомогу до російських зверхників, під управлінням яких був приказ кам'яних справ [6, с. 129].

Саме з нього до Києва направлялись майстри з мурованого будівництва. На зведення Богоявленського та Миколаївського соборів у 1690 р. на прохання І. Мазепи, який фінансував новобудови, було відправлено з Москви 80 мулярів та 100 робітників. Гетьман непокоївся проблемами будівництва.

За проектом наближеного І. Мазепи архітектора І. Зарудного збудовані тріумфальні арки на честь Азовської перемоги (1696 р.), на честь Полтавської битви (1709 р.), Ніштадського миру (1721 р.) і так звані Синодальні ворота (1721 р.). Крім того, за його архітектурним рішенням зведено у 1704-1707 рр. найвищий у Москві храм Архангела Гавриїла (так звана Меншикова вежа), церкву Івана Воїна, споруджено шпиталь, будинок Священного Синоду. І. Зарудний також автор семи проектів іконостасів [4, с. 46-47].

Отже, логіка фактів дає підстави стверджувати, що Київ, як «другий Єрусалим», духовний центр України відбудовувався за планом І. Мазепи, який призначив від себе наближеного дворянина для керівництва, узгодження реалізації важливого завдання. Вміння І. Зарудного робити проекти церков, іконостасів, напевне, були сповна використані у ті «будівничі» роки.

Поряд із великомасштабними завданнями відбудови Києва у 1690-х на початку 1700-х рр. Батурин у часи правління І. Мазепи займався реалізацією й менш складних, але відповідальних планів, пов'язаних з духовним життям українського люду. Саме з гетьманської столиці йшов енергійний імпульс церковному, монастирському будівництву в Україні. Під патронатом гетьмана опиняються найважливіші реставраційні роботи у духовних закладах, закладаються фундаменти нових храмів, монастирів практично в кожному полку.

Такі орієнтири яскраве свідчення програмної ідеології І. Мазепи як будівничого, який плекав державу, звернену до небес банями церков у очікуванні Божого благословіння. Реалії 1690-х, а потім і 1700-х років не давали можливості Гетьманщині самостійно вирішити питання набуття незалежності. Для цього у Батурина не було належних військових засобів, людських ресурсів. Звідси пильна увага гетьмана не стільки до питань розбудови війська (хоча й цьому він надавав великого значення), як до створення на теренах Гетьманщини умов духовного наближення до Бога, сприяння церковникам у забезпеченні консолідації людності. Крім того, велика будівнича діяльність І. Мазепи на церковній ниві давала йому з боку православних беззаперечний авторитет, знімала з нього надумані анонімні звинувачення, які надсилалися до Москви, про його зраду вірі, таємні симпатії католикам тощо [6, с. 139].

Батурин. У гетьманській столиці І. Мазепа виділив понад 20 000 золотих на побудову кам'яного Троїцького собору, 4000 золотих - на зведення мурованого храму святого Миколи (у 1708 р. ще був незакінченим), 15 000 золотих - на будівництво дерев'яних церков Воскресенської та Покрови Богородиці [2, с. 130-131].

Біла Церква. 25 серпня 1706 р. гетьман разом зі своїм родичем Костянтином Мокієвським заклали у місті Микільську церкву. Дігтярі. У цьому селі поблизу Новгорода-Сіверського гетьман дав на «монастирську церкву» 15 000 золотих. Її будівництво було завершено у 1708-1709 рр. У Покровській церкві зберігалася чудотворна ікона Богоматері. Кіот до неї теж фінансував І. Мазепа, оскільки на ньому був зображений герб гетьмана [6, с. 137].

Івановське. У цьому власному селі на Курщині гетьман став ктитором церкви Петра і Павла.

Крупець. У цьому населеному пункті, заснованому І. Мазепою на Курщині, гетьман профінансував будівництво церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

Мохнатин. Тут була збудована до 1692 р. церква св. Іоанна. Дуже вірогідно, що допоміг її зводити гетьман. В усякому разі на його замовлення сюди у 1692 р. виготовили дерев'яний іконостас, прикрашений гербом І. Мазепи [6, с. 1].

Рильськ. За документами Бендерської комісії, тут збудовано за 2000 золотих, виділених гетьманом, дерев'яну церкву св. Івана Хрестителя.

Рудня. Як свідчить мідна закладна дошка, церкву в цьому селі під Ямполем збудували за підтримки українського зверхника. Прачі. І. Мазепа зробив внесок на побудову великої дерев'яної сільської церкви у сумі 15 000 золотих [2, с. 130-131].

Чернігів. Будівництво Троїцького собору розпочато 30 квітня 1679 р. Очевидно, коштів на зведення величного храму не вистачало. Через це будівництво велося мляво. Можливо, саме через це Л. Баранович негативно оцінив діяльність І. Самойловича після його падіння. Архієпископу довелося самотужки збирати кошти на Троїцький собор, він навіть подарував свій млин на потреби відповідального будівництва. Новий гетьман по-іншому поставився до прохань архієпископа [2, с. 130-131].

Глухів. Інокині бідного Глухівського дівочого монастиря вирішили поліпшити своє становище підпорядкуванням Києво-Печерському жіночому монастирю. Мати гетьмана сприяла розширенню земельних володінь обителі [8, с. 201]. Переяслав. У 1695 р. тут закладено фундамент Вознесенського собору. За документами Бендерської комісії, гетьман надав на це будівництво та облаштування єпископської кафедри «більше ніж 300 000 золотих». Очевидно, на ці кошти також поставлено у 1703 р. у новому соборі розкішний іконостас. Ктитор у ті роки зробив й інші важливі подарунки єпископії. Запорозька Січ. У 1693 р. тут був збудований Покровський храм [10, с.132]. І.Мазепа давав на його будівництво гроші, присилав столяр-них майстрів, забезпечував їх продовольством.

Таким чином, із документальних джерел та свідчень очевидців стає зрозумілим вклад гетьмана І. Мазепи у церковне будівництво. Найбільше новобудов з'явилось у Києві, проте будівництво церковних споруд поширювалось і на інші міста, містечка та села. При цьому важливий був не лише протекторат мецената мазепи, а й його особистий матеріальний вклад.

Джерела та література

православний політика будівництво гетьман

1.Величко С. Літопис / С. Величко.- К.: Дніпро, 1991.- Т. 2.- С. 581.

2.Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи / М. Возняк. // Український історик. - 1966. - № 3 4. - С. 135. - http://histansxom /LiberUA/ UkrIst3_1966/UkrIst3_1966.pdf

3.Еварницкий Д.И. Источники для истории запорожских козаков / Д.И. Уварницкий. - Владимир, 1903. - Т. І. - С. 659. - http://www.knigafund.rU/books/8219/read#page17

4.Кучерук О. Головний архітектор Москви / О. Кучерук // Пам'ятки України.- 1990-1991.- № 4-1.- С. 68.

5.Нікітенко Н.М. «Град Софії» у Київських стінописах доби Івана Мазепи: Софія Київська Успенський собор / Н.М. Нікітенко // Могилянські читання.- К.: Національний Києво-Печерський заповідник, 2001. - С. 308.

6.Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури / С. Павленко. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. - С. 304 .

7.Ричка В.М. Ідея Києва - другого Єрусалима в політико-ідеологічних концепціях середньовічної Русі / В.М. Ричка// Археологія.- 1998.- № 2.- С. 174.

Размещено на Allbest.ru