Українська преса про жіночий конгрес у Станіславові 1934 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська преса про жіночий конгрес у Станіславові 1934 року

Віра Кочкодан

Анотація

У статті досліджено відгуки української преси про жіночий конгрес, 23-27 червня 1934 включаючи й етап його підготовки. На основі джерельної бази (“Діло" “Мета" , “Вісті" та інші) доведено зацікавленість періодичних видань цією подією як дії, не тільки організаційного, але й ідеологічного розвитку жіночого руху. Водночас це свідчило і про намагання преси донести об'єктивну інформацію про жіноцтво до широкого загалу. Деталізовані повідомлення дають змогу всебічніше висвітлити функціонування жіночого руху у Східній Галичині у 1934р.

Ключові слова: українська преса, жіночий рух, український жіночий конгрес, “ Діло" , “ Союз українок .

Аннотация

В статье исследованы отзывы украинской прессы о Женском Конгрессе 23-27 июня 1934 г., включая и этап его подготовки. На основе источниковой базы (“Дило”, “ Цель , “ Известия" и ор) доказано заинтересованность периодических изданий данной событием как шага, не только к организационному и идеологическому развитию женского движения, но и к украинской нации. Одновременно это свидетельствует и о попытке прессы донести объективную информацию о женщинах к образованному читателю. Детализированные сообщения дают возможность всесторонне осветить состояние функционирования женского движения в Восточной Галичины в 1934 г.

Ключевые слова: украинская пресса, женское движение, Украинский Женский Конгресс, “ Ди- ло ”, “ Союз Украинок .

Annotation

In the arti d e the U krai ni an press revi a/vs about Wbmen's Congress June 23-27,1934, і nd udi ng the stage of preparation. Based on the source database (“ Dilo”, “ Meta”, “ Nays!', etc.). Shown interest periodicals this event as a step, not only for organizational and ideological development of the women's movement, but also to - Ukrainian nation. However, this is evidenced by the attempts of the press to convey objective information about the womenfolk to educated readers. Detailed messages allow comprehensivehighlight the state of functioning of women's movement in eastern Galychyna in 1934th year.

Key words: Ukrainian press, women's movement, Ukrainian congress, ” Dilo”, “The Union of Ukrainian Wbmen”.

Український жіночий рух на західних землях вперше набув організованого вигляду у 1884 р., копи виникло Товариство руських жінок у Станіславові. Через 50 років свого існування жіноцтво еволюціонувало у кількісному і якісному показниках, пройшло шлях цілісного ідейно-теоретичного та організаційного структурування. Найхарактернішими його рисами були: домінування концепції ліберального фемінізму, яка тісно поєднувалася із завданням національно-визвольної боротьби, а також формування організаційної структури, типологічно подібної до тогочасних європейських аналогів. Виявом сили українського жіночого руху став перший жіночий конгрес у Станіславові, скликаний 1934 р. за ініціативи “Союзу українок”. Участь у ньому взяли представниці жіночих організацій з усіх українських земель поза УРСР та з еміграції, які підкреслили своє прагнення до єдності українок. жіночий конгрес преса галичина

Прослідкувати за ходом українського жіночого конгресу, висвітлити основні питання, які розглядалися на ньому та з'ясувати зміст резолюцій з'їзду можна із періодичних видань.

Мета статті - дослідити пресу, як джерело для розкриття проведення Українського жіночого конгресу (далі - УЖК), ставлення громадськості до цієї події (політичних партій, позапартійних організацій, закордонних мас-медіа, пересічних осіб).

Проблема конгресу не є новою в історичній літературі, проте вона є маловисвітленою у контексті пресознавства. Першими, хто виступив з аналізом з'їзду жінок були власне їх активні організаторки та учасниці. Так, це - голова філії “Союзу українок” у Станіславові (з 1930-х рр.)

Амапія Рубепь [33], І. Віпьде - українська письменниця, редактор щомісячного додатку “Світ моподі” до журналу “Жіноча доля” [2].

У радянській історіографії ця проблема не висвітпювапася, оскільки стосувалася “дорадянського буржуазного періоду”.

З 1980-х рр. цим питанням займатися українська дослідниця, яка проживає у Канаді, М. Богачевська-Хом'як [1]. Її працю продовжують сучасні науковці України О. Мапанчук-Рибак [1415], М. Дядюк [7], М. Павпюх [21], 3. Нагачевська [19], Б. Савчук [44] та інші.

Водночас розгляд їх історії у контексті періодики на регіональному рівні слабо вивчений. Відзначимо монографію львівських науковців В. Передирія, Н.Сидоренка, Т.Старченка ” Жіноча доля на тлі доби: (Літопис жін. руху у світлі укр. вид.)” [26].

Джерельну базу дослідження становить в основному інформаційний провідний часопис Галичини “Діло” (виходив упродовж 14 січня 1880 р. - 1939 р. у Львові), офіційний орган Української національно-демократичної партії (УНДП) і Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО); “Мета” - український тижневик та орган Українського католицького союзу (УКС), який виходив у Львові упродовж 1931-1939; “Громадський голос” - газета радикального соціалнаціонапістичного спрямування, що з різною періодичністю та під різними назвами (“Новий громадський голос ”, 1904-1905 рр.) виходила у Львові (1895-1939 рр.); “Нова зоря” - газета релігійного напрямку, яка мала поширювати ідеї Української християнської організації (УХО) від УГКЦ; “Вісті” - націоналістична преса (1933-1934 рр.); “Студентський шлях” - щомісячний журнал Союзу українських студентських організацій під Польщею і з 1933 року-Центрального союзу українських студентів, який виходив у Львові 1931-1934 рр.

Аналіз преси засвідчив наступні особливості у висвітленні УЖК: утворилося три підходи у періодиці - хто позитивно висвітлював цю подію (преса УНДО, окремі релігійні, закордонні видання) та ті, що поставилися до неї негативно (преса радикального та соціалістичного спрямування); критично-позитивна позиція (газета “Мета”); найбільшого розкриття він отримав у газеті “Діло”, оскільки жіночий рух був схильний до ліберальних поглядів УНДО; у газеті “Діло” переважають статті описового характеру, тоді як в інших виданнях - аналітичного.

Загальну картину конгресу подає “Діло”. Так, уже за січень воно містило пропаганду цілей і значення конгресу (підготовчий крок до Всеукраїнського національного конгресу), назву і склад комісій, які працюватимуть над його програмою [46, с. 3-4]. Одночасно згадки про конгрес знаходимо в іншій періодиці. Наприклад, 28 січня 1934 р. у “Меті” було повідомлення про ідею його проведення, озвучене письменницею, активною учасницею жіночого руху Ольгою Дучимінською. Тут же вона подає коротку характеристику жіночого руху за останні 50 років [6, с. 1]. Це свідчило про значну підготовку до з'їзду. Газета “Діло” об'єктивно висвітлювала інформацію про конгрес, подаючи різні оцінки щодо нього, хоча і не приховувало своїх симпатій до останнього. У квітні на сторінках “Діла” з'явилася критика редакторів католицьких видань за антирелігійний характер, “буржуазну ідеологію” майбутнього зібрання [43, с. 3-4].

Із наближенням його проведення все більше відчувалася пропаганда конгресу у пресі. У випусках “Діла” з'являлася детальна інформація про роботу мандатної (вела облік усіх організацій, які мали приїхати), революційної (вичитка доповідей), технічно-господарської (питання поселення, харчування, організації дозвільної частину конгресу) комісій [45, с. 5]; інформації про учасників зібрання (запрошення, кошторис вистав, приблизну кількість коштів, які повинні мати учасники конгресу) [23, с. 5].

З червня інформація про жіночий з'їзд почала кількісно зростати. Також подавалися заклики до усіх жінок взяти участь у зібранні, оскільки він “вкаже українській жінці її роль в змаганнях, пригадає цілому громадянству, що для виповнення своїх громадянських завдань українська жінка мусить користатися поєною рівноправністю на всіх ділянках життя...” [12, с. 3]. Ці заклики демонструють тендерні вимоги жінок. На сторінках преси вміщувалися інтерв'ю із організаторками конгресу: секретарем ділової комісії Оленою Шепарович, головою програмової комісії Оленою Залізняковою. Перша подавала відомості про кількість делегаток, гостей, їх поселення; а друга - про цикли виступів: історико-педагогічні, культурно-освітні і виховні, господарські питання тощо [51, с. 2-3]. ” Жіноча доля” 1 квітня 1934 р. помістила заклик до участі в конгресі ” ...горнутися до своєї жіночої організації Союзу Українок та через неї скріпити вплив українського зорганізованого жіноцтва на всі прояви національного життя” [8, с. 4].

Водночас у періодиці соціалістичних партій гостро критикувався з'їзд жінок. Наприклад, “Громадський голос” назвав його “лукавим і несправжнім”. Аргументом було те, що “Союз українок” не пов'язаний із Наталією Кобринською. Він не може вважати її своєю попередницею, бо вона сповідувала соціалістичні ідеї і ставила їх вище за національні. [32, с. 2]. “Меті” не сподобалась діяльність ділової комісії, оскільки та не винесли на обговорення під час конгресу декілька важливих питань релігійного характеру. На сторінках преси вони звинувачували Мілену Рудницьку за надто піберапьний рух. Проте підкреспювали, що не проти конгресу, феміністичних ідей, апе мають розвиватися у катопицькому руспі [22, с. 6]. До речі, на сторінках “Мети” та “Діпа” перед з'їздом розгоріпася гостра дискусія з цього приводу, що доходипа до взаємних звинувачень та докорів. Націонапістична преса “Вісті” упродовж березня-червня друкувапи статті (“Український жіночий конгрес черговий феєрверк опортуністичного табору”, “Ропь жінки в житті нації” та ін.), у яких вважапи жінок не оформпеними ні націонапьним, ні громадським світогпядом і не сприймапи з'їзд серйозно. [52, с. 3; 38, с. 4].

З 22 червня 1934 р. тема УЖК стапа провідною. Про нього згадувапи кожного дня і висвітпювапи як важпиву подію не тіпьки в русі жіноцтва, апе й усієї української нації. Про це свідчать такі загоповки на шпапьтах: “Під прапором жіночої сопідарності”,“Могутня маніфестація жіноцтва”, “Українські жінки раду радять” та ін. [4, с. 7; 17, с. 2-3; 53, с. 5-3]. Хронопогія подій подавапася досить детапьно (до кожної години) у днях. Так, у статтях зазначапося, що перший день проведення УЖК і перепік подій: прибуття делегатів, відправлення богослужінь, промови М. Рудницької, привітальних слів О. Шепарович від жіночої ліги миру й свободи (Прага), жіночого фінляндського товариства та ін. Про масштаби конгресу можуть свідчити наступні дані: на з'їзд прибуло 895 делегаток від 101 філії “Союзу українок” разом із діаспорою [28, с. 1], іноземні представники із Європи (Великобританії, Німеччини, Австрії, Чехословаччини) та США. Про підтримку з'їзду свідчить присутність і слова-привітання вищих представників церкви (єпископа Григорія Хомишина), голів “Просвіти”, І. Брика, “Рідної школи”, “Союзу українських кооперативів” Ю. Павликовський, УНДО та інших [29, с. 1].

Наступні номери “Діла” висвітлювали кількість рефератів, їх тематику. їх аналіз дав змогу засвідчити актуальні питання, які цікавили жіноцтво. Вони перепліталися із тогочасними освітніми, економічно-господарськими, культурними проблемами. Наприклад, повідомлення М. Мандюкової “Роль жінки у плеканні рідної мови”, `Жінка в домашньому господарстві”, “Економічна незалежність жінки” (Харитя Кононенко); “Жінка і релігія” (О. Захаріясевич) “Види суспільної опіки”, обговорювалася краща із них. Показово, що аналізу жодної із доповідей не надавалося, мабуть, із метою економії обсягу статті. У ній зазначалася тема, доповідач, звідки він. А далі йшли слова “розгорілася гостра дискусія” чи “після реферату пролунали оплески”, “послідували пропозиції” тощо [50, с. 6; 48, с. 3]. Подібна подача інформації у пресі формувала думку не просто про черстве читання рефератів, а їх “живість”. Згодом окремі доповіді були надруковані не тільки у “Ділі”, але й “Меті”. Наприклад, “Участь жінки в українському письменстві” Катерини Чайковської, що давало змогу читачеві самостійно сформувати думку із прочитаного [54, с. 3].

Конгрес і після свого закінчення перебував на перших шпальтах газет, отримавши від них різну оцінку. Насамперед про нього згадували жіночі пресові видання (“Жіноча доля”, `Жіноча воля“та ін.). Наприклад, “Вражіння з Українського Жіночого Конгресу в Станіславові” 3. Мірної автор закінчувала так: “Вперед! Хай кожен знає, що українське жіноцтво не складе своєї зброї, аж доки спільними зусиллями з своїми братами - чоловіками не виведе українського народу на переможний шлях української держави” [16, с. 1]. Про резолюції засідання говорилося у статті І. Вільде “Український Жіночий Конґрес” [2, с. 1]. Були випуски повністю присвячені з'їздові. Так, повний текст резолюцій містився у `Жіночій долі” за 1934 р. від 1 серпня, 15 серпня, 1 вересня [37, с. 14-15]. У `Жіночому світі” за липень-серпень, вересень 1934 р. йшлося про усунення між партійної боротьби, підпорядкування партійних інтересів інтересам нації [10, с. 4-5].

“Громадський голос” і після завершення конгресу заявляв, що він “тільки ундівського, клерикального і взагалі реакційного жіноцтва ” і як доказ цього наводили присутність станіславівського єпископа Г. Хомишина, який виступає проти рівності чоловіків і жінок [5, с. 2]. Натомість “Нова зоря” назвала його “взірцевим конгресом наших жінок”, добре організованим із дискусіями, святковими заходами, етнографічними та мистецьким виставками. У підсумку зазначалося: “Наше жіноцтво має далеко більші та лучші умови й організаційні сили, ніж ми всі думали” [20, с. 3].

У “Ділі” в наступних номерах друкували резолюції конгресу, ухвалені упродовж п'яти днів. Аналіз резолюцій засвідчив бажання жінок у організаційних планах створити надпартійну жіночу організацію, яка б об'єднала жінок з різними політичними, релігійними переконаннями; співпрацювати і надалі з міжнародним жіночим рухом; культурно просвічувати селянок, поширювати жіночі промисли серед молоді; боротися із денаціоналізацією жінки, яка йде у місто на заробітки; дотримання релігійної толерантності; тендерної рівності; створити жіночий журнал для поширення ідеології та консолідації жіночих сил; необхідність національного та фізичного виховання; охорони жіночої праці, фахової жіночої освіти; гідної заробітної плати; активної участі у кооперативах. На сторінках преси також висловлено співчуття жінкам на Великій Україні, де вони позбавлені будь-яких прав, працюють на найгіршій роботі, мають незавершену освіту [34, с. 4; 35, с. 4; 36, с. 3].

Про масштабність конгресу, його непересічність, свідчать згадки про нього у закордонній пресі. Зокрема, британський попупярний тижневик “Manchester Gardian” (“Манчастер Гардіан”) подав анапітичну статтю. У ній автор, був присутній особисто на конгресі, зазначав, що з'їзд був зініційований, “щоб розбудити діяпьність українського жіноцтва”. Тут же згадав про кіпькість депегаток, очіпьників українського жіночого руху М. Рудницьку та С. Русову, опозицію до засідання (група катопицьких жінок і крайньо націонапістична моподь). Його повідомпення бупо об'єктивним і схожим у висвітпенні до газети “Діпо” [55, с. 3].

Щодо української преси за кордоном (“Свобода”, “Наше життя”), то у них також міститься коротенький відгук про УЖК: “Місто Станиспавів підчас конгресу мапо святочний вигпяд. На конгресі бупи представниці Міжнароднього Жіночого Союза та Міжнародньої Ліги Мира... українське жіноцтво показапо свою активність, зорганізованість та вміння боротися за свої права й права свого народу” [3, с. 2].

Упродовж 1-9 серпня у газеті друкувапася промова М. Рудницької, вигопошена на конгресі: “Сучасне міжнародне попоження і завдання українського жіноцтва” [41, с. 2; 42, с. 2]. Зустрічапися анапітичні статті. Наприклад, за 6 серпня поміщено повідомлення “Думки по жіночі конгресі (Допис із Галичини) ” Івана Галайди про перешкоди, які чинив польський уряд, щоб не допустити українок із Львова на з'їзд, заборонивши виїжджати їх поїздові із станції. Автор називає ці трудності досить “дитинними” і підкреслює “... часи у нас тепер дуже тяжкі...робота народня виглядає тепер в значній частині інакше, як виглядала колись, перед 20 роками. То одно, то друге забороняють, отже треба на всі боки пробувати, та коли не мож перескочити - то підлізти. А все ж таки - при надзвичайній енергії, сприті роботячости - всеодно дасть ся зробити та неодно осягнути, особливо на полі так званої “малої національної роботи” [3, с. 2].

Таким чином, аналіз українських періодичних видань засвідчив наступне: по-перше, значну увагу громадськості до УЖК як непересічної, важливої події не тільки для жіноцтва, але й для всіх українці; як ще один крок у розвитку національної справи. Це підтверджують статті, які з січня 1934 р. вже активно почали висвітлювати підготовку до проведення з'їзду. По-друге, неоднозначність оцінок щодо конгресу.

На сторінках періодики (“Мета”, “Громадський голос”, “Вісті”) з'являлися критичні статті, подекуди дискусійні (“Діло”), які здебільшого лежали в ідеологічній площині. По-третє, помітна наступна закономірність: на сторінках прихильників конгресу переважала інформація розкритого, детально викладеного характеру (“Діло”, “Жіноча доля”, “Нова зоря”, “Свобода” та ін.), а у опонентів (“Вісті”, “Мета” та ін.) - аналітичного. Залучення преси як історичного джерела у дослідженні жіночого руху допоможе всебічніше вивчити цю проблему, зокрема з боку освіченого прошарку населення.

Список використаних джерел