Підготовка професорсько-викладацьких кадрів Київського політехнічного інституту на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підготовка професорсько-викладацьких кадрів Київського політехнічного інституту на рубежі ХІХ-ХХ ст.

У статті розкрито формування професорсько-викладацького корпусу Київського політехнічного інституту на етапі його становлення. Висвітлено роль директора інституту - В. Л. Кирпичова в цьому процесі. Вказано на особливості підбору та підготовки кваліфікованих кадрів. Акцентовано увагу на критеріях, яким віддав перевагу Віктор Львович під час вибору кандидатів на вакантні посади.

Ключові слова: В. Л. Кирпичов, Київський політехнічний інститут, історія вищої технічної освіти, історія науки, науково-викладацький склад КПІ.

Keywords: V. L. Kirpichov, Kyiv Polytechnic Institute, History of Higher Technical Education, Science History, Scientific and Professorial Staff.

2013 р. виповнилося 100 років від дня смерті «батька української інженерної школи» - В. Л. Кирпичова - фундатора та першого директора Київського політехнічного (КПІ) та Харківського технологічного (ХТІ) інститутів. Нині ми маємо досить широку бібліографію (О. О. Радциг, О. О. Чеканов, Л. М. Бєсов, Г Л. Звонкова, С. О. Назаренко), присвячену цій постаті. Однак внесок В. Л. Кирпичова у формування професорсько-викладацького корпусу КПІ все ще недостатньо висвітлений. Це обумовлює актуальність обраного дослідження.

КПІ відкрито відповідно до урядової постанови від 31 січня 1898 р. [9, с. 4]. Згідно з цим самим наказом, директором інституту дочасно призначався таємний радник, директор та професор ХТІ В. Л. Кирпичов. Виникає питання: що стало поштовхом до зміни вже усталеного місця служби, в успішно устаткованому навчальному закладі, котрий уже встиг створити собі добру репутацію, до вибору кропіткої праці будівництва та обладнання нової навчальної установи. Звернемо увагу, що вже 1894 р. директор ХТІ згідно з § 37 Положення досяг пенсійного віку за вислугою років при Міністерстві народної освіти [12, c. 84]. Однак наказом міністра освіти був залишений на посаді на п'ять років [4, арк. 171].

Насправді В. Л. Кирпичова залучили до створення нової інженерної школи в Києві задовго до згаданого наказу. Ще восени 1897 р. його включено до складу комісії з організації вищих технічних навчальних закладів, де вчений виступив активним захисником політехнічної освіти. В грудні 1897 р. при Міністерстві фінансів створено комісію з розробки проекту положення КПІ. До її складу ввійшло майже 70 осіб, зокрема такі відомі діячі науки, як Д. І. Менделєєв, М. Н. Петров, В. І. Ковалевський та інші. Директор ХТІ очолював одну з чотирьох підкомісій (за механічним відділом) [4, арк. 108]. Виважені вказівки Віктора Львовича, що спиралися на багатий досвід управління технологічним інститутом, привернули до вченого увагу С. Ю. Вітте. Тож, коли проф. Д. П. Коновалов відмовився від директорства в Київському політехнікумі, міністр фінансів зупинив вибір саме на постаті В. Л. Кирпичова [10, c. 4]. 8 липня 1898 р. його було затверджено директором та професором КПІ. У вересні того самого року в інституті розпочалося читання лекцій.

Діяльність В. Л. Кирпичова на посаді директора КПІ була справді багатогранною. Період його роботи в цьому навчальному закладі (1898-1902 рр.) виявився чи не найбільш плідним у його діяльності. На відміну від ХТІ, де більшість корпусів на момент відкриття інституту були збудовані й лише потребували ремонту та облаштування, КПІ зводився на пустирі, тому потребував значно більше сил і роботи від свого колективу на чолі з директором.

З цього приводу доцільно процитувати відгук проф. Астрова в газеті «Російські Відомості» від 9 вересня 1913 р.: «...важко переоцінити скільки наполегливої творчої праці було покладено Віктором Львовичем в справу організації таких складних установ, як два факультети Харківського інституту і, особливо, чотири факультети в Києві.» [13, с. 153-154]. І справді: В. Л. Кирпичов брав участь у роботі будівельного комітету інституту, очолював один із підкомітетів цього зібрання й Правління та Навчальний комітет КПІ, читав лекції з низки курсів, керував проектними роботами тощо. Як директору, йому доводилося постійно опікуватись організацією навчально-виховної роботи, облаштуванням майстерень та лабораторій, шукати та підбирати кваліфіковані кадри.

Одним з головних завдань, що стояли безпосередньо перед керівником новоствореної вищої інженерної школи, стало, безперечно, формування професорсько-викладацького корпусу. Річ у тім, що наприкінці ХІХ ст. в Російській імперії кваліфікованих педагогічних кадрів для забезпечення вищої школи бракувало. Особливо це стосувалося дисциплін технічного профілю. Ситуацію загострювало й те, що КПІ став установою абсолютно нового зразка, побудованого на ідеях, відмінних від тих, що доти лежали в основі технологічної освіти. Що й говорити про університети, навчання в яких мало виходило за межі теоретичних курсів. Це йшло в розріз із парадигмою політехнічної освіти, в основі якої мав лежати експеримент.

Постало питання: звідки взяти викладачів, які були б висококваліфікованими фахівцями в прикладних науках. Віктор Львович дав відповідь: для викладання фундаментальних дисциплін вибрати найкращих, а для прикладних - підготувати самостійно. Тож у КПІ на рівні з відомими професорами викладацьку діяльність розпочала низка молодих учених.

І це не дарма! В. Л. Кирпичов стверджував, що молоді вчені мають величезний творчий потенціал. Необхідно лише допомогти йому проявитися [13, с. 155].

Оскільки навчання в КПІ розпочалося невдовзі після його відкриття, в директора не було достатньо часу для заміщення всіх посад. На початковому етапі значну допомогу надали професори Київського університету, які викладали фундаментальні дисципліни. Це дало змогу відразу поставити навчання на належний рівень. Так, вищу математику читали В. П. Єрмаков та Б. Я. Букрєєв, фізику - Г Г де-Метц, неорганічну хімію - С. М. Реформатський. Професором ботаніки було запрошено Є. П. Вотчала. Кафедру зоології посів Ю. М. Вагнер. Богослов'я викладав священик Г Я. Прозоров. Професором кафедри зоотехніки та деканом сільськогосподарського відділення став М. П. Чирвінський. Для викладання нарисної геометрії і ведення практичних робіт з механіки запросили І. Г Рекашева. Окрім того, практичні роботи з механіки вів П. Я. Воронець. Лаборантами стали М. І. Доманицький, І. М. Кукулеску, С. Ф. Калиновський. Викладачами з креслення - О. М. Мельников, М. І. Доманицький, К. Е. Гейбель, І. І. Куклін та О. Ф. Парадовський. Учителем малювання директор призначив цивільного інженера П. І. Голандського [1, с. 2 зв. - 3]. На посаду професора механічної технології та декана механічного відділення директор запросив свого колегу з ХТІ - К. О. Зворикіна [7, арк. 84-84 зв.]. Сам В. Л. Кирпичов читав загальну механіку. З таким професорсько-викладацьким складом КПІ розпочав роботу.

Невдовзі після відкриття інституту директор порушив питання про те, що слід призначити професора землеробства, адже потрібно було готувати дослідні лани. Для цього він запропонував обрати П. Р Сльозкіна. Члени вченої ради підтримали пропозицію голови [1, с. 13 зв. - 15]. Згодом було призначено викладача геодезії. Ним став Р. М. Савельєв. Під керівництвом межового інженера Ф. П. Родіонова студенти першого курсу займалися геодезичним кресленням. Для занять малюванням до інституту запросили художників: С. С. Навроцького та І. Ф. Селезньова. Для керівництва практичними заняттями з математичних дисциплін та механіки залучили І. І. Белянкіна, М. А. Столярова, І. І. Панфілова.

Згідно з §§ 18-19 Положення, в КПІ вперше серед технічних навчальних закладів Російської імперії вибір кандидатів на заміщення вільних викладацьких місць лягав на плечі Вченої ради інституту, яка голосуванням обирала кандидата на вакантну посаду. Це значною мірою розв'язувало руки директорові інституту, адже професора не «призначали згори». Роль міністра фінансів стала більш формальною. С. Ю. Вітте зазвичай погоджувався з рішеннями ради.

Оголошення про конкурс надсилалося в університети та технологічні інститути Харкова, Москви, Варшави, Санкт-Петербурга, Томська, Казані, Одеси, Юр'єва, а також до редакцій низки журналів. Тобто кандидатів шукали в усій Російській імперії [4, арк. 4, 6].

Претенденти на посади мусили в двомісячний термін з дня оголошення надати директорові автобіографію, відомості про наукові праці та викладацьку діяльність. Про кожного кандидата В. Л. Кирпичов особисто довідувався в учених, які безпосередньо працювали з ним і був знайомим з їхніми науковими працями [4, арк. 8-8 зв.]. Кандидатам, котрі ще не викладали, зазвичай пропонувалося читати одну - дві пробні лекції.

Проте конкурс міг проводитися лише за предметами, які входили до університетського курсу. При заміщенні кафедр зі спеціальних, прикладних наукових дисциплін, такий спосіб не був би дієвим. Причина крилася в тому, що бракувало осіб, які б справді могли відразу розпочати викладацьку діяльність. Саме на цьому наголошував В. Л. Кирпичов під час засідання вченої ради 14 січня 1899 р. [3, арк. 2 зв.]. Категоричність позиції директора інституту зумовлена специфікою прикладних дисциплін. На думку вченого, для підготовки кваліфікованого інженера потрібна значна практична підготовка. Працівники університетів зазвичай займалися винятково наукою. «Наука заради науки» - саме такою була тоді університетська модель. Натомість, для підготовки інженерів досвід та експеримент мали чи не найважливіше значення. Тому, на думку Віктора Львовича, професор спеціальної кафедри мав поєднувати ґрунтовну практичну й наукову підготовку. Саме тому перед інститутом постало завдання підготувати нові кваліфіковані викладацькі кадри.

У пошуках кандидатів В. Л. Кирпичов звернувся до колег по рекомендації щодо талановитих молодих науковців. Так вдалося знайти низку молодих перспективних науковців. Д. С. Зернов та М. Є. Жуковский порекомендували колишнього учня Д. П. Рузського, який цікавився гідравлікою. М. М. Герсеванов та М. А. Белелюбський запропонували звернути увагу на своїх вихованців - Моргуна та Демченка. Ці дві кандидатури не були затверджені через організаційні проблеми на інженерному відділенні інституту: в КПІ не було нікого, хто міг би стати їхнім куратором [1, арк. 6]. Збереглася низка листів з рекомендаціями [9, с. 7-8, 32-33].

Завдяки наполегливій роботі В. Л. Кирпичова, вже 1898 р. відрядження за кордон для підготовки до професорського звання отримали чотири особи: О. О. Радциг (готувався читати курс прикладної термодинаміки, парових та інших термічних машин); Д. П. Рузський (кінематики та гідравліки); М. М. Тихвінський (органічної хімії); В. Г. Шапошников (технології фарбувальних речовин).

З першого січня 1899 р. до стипендіатів, які готувалися отримати професорське звання, додався також випускник ХТІ П. Ф. Єрченко. Він отримав відрядження на півтора року. З першого липня того року для підготовки до звання професора хімічної технології за відділом поживних речовин відрядження за кордон отримав кандидат фізико-математичних наук Харківського університету І. Д. Жуков [2, с. 42 зв. - 43 зв.].

Загалом 1899 р. став особливо плідним у формуванні викладацького корпусу КПІ. Вже восени в інституті мав відкритися другий курс, тож постала необхідність знайти викладачів спеціальних дисциплін. Адже, окрім безпосереднього ведення лекційних курсів, вони мали заздалегідь облаштувати відповідні лабораторії, майстерні й навчальні кабінети - підрозділи, які мали неабияке значення в концепції політехнічної освіти. До речі, другий навчальний рік КПІ розпочався вже у стінах власної будівлі.

Протоколи вченої ради інституту за цей рік зберегли на своїх сторінках безліч кадрових питань, які порушував В. Л. Кирпичов. Протягом року до роботи в інституті залучено: викладача метеорології (також виконував обов'язки метролога-спостерігача) К. М. Жука; професора кафедри сільськогосподарської статистики О. Ф. Фортунатова; викладача архітектурного креслення О. В. Кобелєва; декана та професора хімічного відділення М. І. Коновалова; викладача фізіології тварин О. В. Леонтовича; виконувача обов'язків (в. о.) екстраординарного професора за кафедрою будівельного мистецтва В. В. Пермінова; професора кафедри теоретичної механіки О. П. Котельникова; в. о. екстраординарного професора землеобробної механіки й будови сільськогосподарських машин К. Г Шиндлера; професора кафедри геології та мінералогії О. В. Нечаєва та інших. Для підготовки до професорського звання за кафедрами механічної технології й будівельного мистецтва відрядження за кордон отримали К. Е. Гейбель та О. С. Кудашов. [3, арк. 9, 14 зв., 29 зв., 30 зв., 43-43 зв., 60 зв. - 63 зв., 76 зв.].

Звичайно, пошук та підбір кандидатів не завжди йшли так, як хотілося. Нерідко особи, яких В. Л. Кирпичов запрошував до інституту, відмовлялися [3, арк. 66 зв.]. Так, на кафедру теоретичної механіки Віктор Львович намагався залучити професора Харківського університету В. А. Стеклова. Втім, останній, після певного вагання, все-таки відмовився. Зважаючи на велику схильність до теоретичних наук, Володимир Андрійович вирішив не полишати університет. Унаслідок цього, вченій раді КПІ довелося оголошувати конкурс на заміщення посади [3, арк. 23 зв. - 24].

Професор інституту шляхів сполучення В. Є. Тімонов відмовився від посади декана інженерного відділення, тож досить довго воно не мало декана. Ці обов'язки довелося виконувати деканові механічного відділення К. О. Зворикіну. Інженерне відділення досить довго залишалося без декана. З відкриттям старших курсів, розширенням діяльності механічних майстерень та інженерних лабораторій К. О. Зворикін уже не встигав виконувати обов'язки декана двох відділень. За ініціативою В. Л. Кирпичова вчена рада 3 лютого 1901 р. тимчасово затвердила на цій посаді В. В. Пермінова [6, арк. 4].

Великі надії В. Л. Кирпичов та декан хімічного відділення М. І. Коновалов покладали на переговори з професором Київського університету М. А. Бунге, якому пропонували зайняти кафедру загальної хімічної технології [5, арк. 2 зв.]. Вчений не погодився. В результаті виконання обов'язків екстраординарного професора за кафедрою хімії поклали на молодого вченого, учня М. М. Бекетова - В. Ф. Тимофєєва. При обговоренні кандидатури В. Л. Кирпичов особливо акцентував увагу вченої ради інституту на лекційних здібностях Володимира Федоровича. Натомість, він вважав, що кількість наукових робіт - не єдиний важливим показник для молодого науковця, адже згодом їх може значно побільшати [5, арк. 7 зв.]. Цей історичний момент яскраво характеризує саме ставлення Віктора Львовича до навчального процесу: лекційний хист учений завжди ставив на одне з чільних місць. Якщо викладач не міг лекцією пробудити в студентів фантазію та бажання до творчості, то, зрештою, його наукові досягнення не мали сенсу.

Ще одним наріжним каменем для директора завжди був баланс між теоретичними та практичними навичками при заміщенні спеціальних кафедр. Часто це призводило до розділення вченої ради на два табори. В. Л. Кирпичов вважав, що на будь-яку спеціальну кафедру необхідно обирати, насамперед, досвідченого інженера, оскільки керівництво проектуванням потребує, окрім фундаментальної теоретичної підготовки, широкої технічної освіти, що можливо лише за істотного теоретичного і практичного ознайомлення з прийомами конструювання. Інша група професорів (зазвичай працівники університету) більше акцентували на глибині теоретичної фізико-математичної підготовки. Яскравою ілюстрацію подібних диспутів стало обговорення кандидатури на посаду професора кафедри електротехніки, де два табори очолювали відповідно В. Л. Кирпичов та П П Де-Метц [5, арк. 5-5 зв.]. Зрештою, за результатами голосування, на цю посаду обрали інженера-механіка М. А. Артем'єва, який невдовзі також отримав відрядження за кордон для підготовки до вченого звання.

В цілому, протягом 1900 та 1901 рр. формувався педагогічний корпус КПІ. Для викладання політичної економії та статистики вчена рада обрала С. М. Булгакова. Кафедру землеробства посів А. В. Ключарьов. Для читання курсу паровозів обрали Ю. В. Ломоносова [6, арк. 62-63]. М. І. Максимович розпочав читати курс, присвячений водним сполученням тощо.

Негативні впливи мали студентські заворушення, які з вересня 1900 р. перекинулися з університету на КПІ. Віктор Львович був проти силових методів впливу на студентів, а тому намагався уникати їхнього застосування. Зрештою, за вимогою Міністерства внутрішніх справ В. Л. Кирпичова було звільнено [11, с. 33-34].

У 1902-1903 навчальному році (коли В. Л. Кирпичов полишив посаду директора) професорсько-викладацький склад становив 45 осіб. Разом з викладачами, які працювали за сумісництвом, їх було 63 особи. Загалом, враховуючи лаборантів, професорсько-викладацький корпус КПІ досягнув кількості в 96 осіб. Основну частину персоналу вишу було підібрано за директорства В. Л. Кирпичова, в умовах значної недостатності підготовлених висококваліфікованих фахівців. Згодом велика кількість молодих викладачів, яких Віктор Львович підібрав до викладацького штату, стали гордістю інституту. Школа будівельної механіки споруд і машин, яку заснував В. Л. Кирпичов у стінах КПІ, зрештою виховала цілу плеяду блискучих учених - К. К. Симіновського, О. М. Динника, С. В. Серенсена, М. М. Афанасьєва та інших. Усе життя Віктор Львович присвятив формуванню наукових і технічних кадрів. Його неодноразово називали «вчителем учителів». Аналіз архівних матеріалів засвідчив, що В. Л. Кирпичов особисто заклав дієві засади формування професорсько-викладацького складу КПІ. Саме починання першого директора стали тим фундаментом, на якому Київська політехніка стоїть уже понад століття.

професорський викладацький київський політехнічний

Література

1. Державний архів м. Києва (ДАК). - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 12.

2. ДАК. - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 60.

3. ДАК. - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 70.

4. ДАК. - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 138.

5. ДАК. - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 144.

6. ДАК. - Ф. 18-оц, оп. 1-оц, спр. 203.

7. Державний архів Харківської області (ДАХО). - Ф. Р-1682, оп. 2, спр. 122.

8. ДАХО. - Ф. Р-1682, оп. 2, спр. 141.

9. Из истории Киевского политехнического института: сб. документов и материалов / [ред. Э. В. Дрожжин]. - К.: Изд-во Киев. ун-та, 1961. - 388 с.

10. Иллюстрированный сборник материалов к истории возникновения Киевского Политехнического института. Памяти Виктора Львовича Кирпичева / [ред. И. Паницкий]. - К.: Тип. И. Н. Кушнарев и К., 1914. - 143 с.

11. Лиховодов В. І. КПІ від першого кроку до першого випуску / Лиховодов В. І., Любомудрова А. Л., Лиховодова Е. В. - К.: Пенеза, 1998. - 103 с.

12. Федосова І. До історії відкриття першого в Україні вищого технічного навчального закладу - Харківського практичного технологічного інституту (1885) / І. Федосова // Історико-педагогічний альманах. - 2009. - № 2. - С. 77-94.

13. Чеканов А. А. Виктор Львович Кирпичев, 1845-1913 / Чеканов А. А. - М.: Наука, 1982. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru