Шляхетське землеволодіння в Гетьманщині (на прикладі любецької шляхти)

Ключові слова: шляхта, землеволодіння, універсал, договір.

На примере Любеческой шляхты рассмотрен процесс и причины вхождения шляхты в ряды казачества, очерчено ее участие в развитии казацкого государства и проанализированы документы XVII-XVIII вв. на основании которых отчуждались и предоставлялись шляхте земельные владения.

Ключевые слова: шляхта, землевладение, универсал, договор.

The article describes the proccess and economic reasons of joining the nobility to the ranks of the Cossacks. It outlines its participation in the development of the Cossack state. The documents of the preriod of the XVII-XVIII centuries were analyzed, based on these documents the land's ownership was expropriated and was granted to the nobility.

Key words: nobility, land's ownership, contract.

шляхта козацтво земельний володіння

В час визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та побудови в подальшому козацької держави в державотворчі процеси активно втручалась і українська шляхта.

Спробуємо в рамках даної статті поглянути на цей факт на прикладі шляхти м. Любеча на Чернігівщині.

Приклад є досить яскравим, а причини, які спонукали українську шляхту стати на бік Хмельницького звичайно ж слід шукати в її політичному, релігійному та економічному становищі напередодні визвольної війни.

Поглянемо на окреслену проблематику в запропонованій статті лише через призму економічних чинників.

Пожалування любецькій шляхті раніше були надані "на воєнному праві". Причому першими військовослужбовцями, які отримали землі навколо замків, були так звані панцерні бояри. Вочевидь, замкове боярство спочатку осідало на землях під самим Любечем - у селах Миси на Зміївському "острові", Кукари, Скугари, Пищики, Брехуни та ін. Люстрація 1622 р. згадує с. Боярове під Любечем.

Одними з перших земельні володіння "на воєнному праві" отримали бояри Масловичі, Кисловські, Семаковичі-Злобицькі, Болотовичі та Кувечичі. Так, Масловичі (Корольки-Масловичі) одержали у володіння Щуківську землю [1, с. 112].

За даними Н. Яковенко, уже на початку XVI ст. відбулася так звана "прізвищна революція", коли шляхта брала собі прізвища від назв земельних наділів, якими володіла [2, с. 98]. Саме тому згодом на Щуківській землі виникло с. Карольчиці (сучасне с. Корольча) та с. Кисле - володіння Кисловських. Незабаром с. Кисле на Щуківській землі відходить до Масловичів (1642 р.) та Масловичів-Щуковських [1, с. 113].

Для королівських ревізорів першої половини XVII ст. посилання на надання землі любецькій шляхті замковими державцями та старостами були достатнім доказом для підтвердження прав на володіння землею та шляхетство. Більш-менш постійні королівські люстрації першої половини XVII ст., з одного боку, дозволяли любецькій шляхті бути впевненою у непорушності своїх прав, а з іншого, у разі відсутності підтверджувальних документів, призводили до втрати маєтностей та поповнення представниками любецької шляхти козацьких лав.

Коли держава перестала бути захисником шляхетських інтересів це привело любецьку шляхту до козацького війська під час Української національної революції середини XVII ст.

Покозачилась значна частина любецької шляхти саме 1649 р. Чимало її представників потрапило до реєстру Війська Запорозького, зокрема, Александровичу Антоновичі, Барановські, Борковські, Бровенські, Бутовичі, Гутори, Гришковичі, Гравецькі, Даницькі (Даничі), Ігнатовичі, Ігравецькі, Казановські, Каменські, Киселі, Костенецькі, Козловські, Пузики, Романовичі, Савичі, Семеновичі, Селецькі, Счиковські (Щуковські), Ждановичі, Зеньковичі, Харабурди [3, с. 40, с. 555, 566]. Восени 1649 р. козаками стали шляхтичі Кохановські [2, с. 205].

Багато представників любецької шляхти було серед соратників Б.Хмельницького. До найближчого оточення гетьмана належав колишній "старший" реєстрового козацтва Матвій Гладкий. Від початку повстання полковниками Війська Запорозького були шляхтичі Антон Жданович та Михайло Зеленський [2, с. 204-207]. Генеральним обозним Б.Хмельницького став Федір Коробка (Коробок) [4, с. 214]. Його родич Григорій Карпович Коробка став Стародубським полковником [5, с. 180]. До козацьких лав пішли Микола Бакуринський зі своїм молодшим сином Юрієм. Сам Микола Бакуринський, за висловом В. Липинського, "відомий перед повстанням жовнір військ Речі Посполитої", загинув під час війни. Як повстанець загинув також "знатний шляхтич" Йосиф Велецький (Величковський). Генеральним писарем Чернігівського полку за Мартина Небаби став любецький шляхтич !ван Красковський (1649 - 1651 рр.) [6, с. 155157; 7, с. 56, 60-61, 8, с. 314].

Значна частина заможної козацької старшини з середовища любецької шляхти постійно турбувалась про збереження своїх прав на маєтності. Гарантією ж недоторканості землеволодінь були гетьманські універсали (до того - королівські привілеї та старостинські пожалування). Однак у XVIII ст. кількість універсалів нащадкам любецької шляхти значно зменшилась, а самі універсали надавалися вже без зазначення необхідності обов'язкового виконання військової служби і являли собою звичайні підтвердження володільницьких прав.

Як приклад, в універсалі Богдана Xмельницького від 23 червня 1657 р., наданому шляхтянці Катерині Бори- совій Грязній, наголошувалося "которим толко пока зано будет сіє наше пісаніє, до ведомості доносім, по- неваж Бог всемогущій наклонил шляхту до Войска Запорожского, ми, их ласкаве принявши, их маєтності і грунтов власних уживать, яко здавна уживали, позволили (виділення наше. - О.К.), сурово теди приказуєм, аби жоден с козаков наєздом, мимоєздом и чать и разних подьєздов в маєтностях і селах пане Катерини Борисовой Грязной, меновите в селах Слабине, Яновце, Лукашовце, Стефановце, Суличовце, Пересяжжю, и всяких до тех сел приналежностях людем там мешкаючим наименшой крівди чинить не важился, подачок жадной не вимишлять ані вибирать, але зараз за показанем сего писанія, залога тамошній в тих маєтностях будучій, вишменованія маєтности пане Грязной зо всем подал, так яко здавна тє маєтности в собе мелися, а люде, там мешкаючіє, спокойно, за показанієм сего писанія нашего, сидели, иначе не чинячи, под ласкою нашею и под строгим войсковим каранем" [9, 229; 10 с. 229].

28 квітня 1699 р. гетьман І.Мазепа надає "... п. Де- мяну Кондратиєвич Унучко потвержательний універсал на грунта свої, власниє дидизниє и отчизтиє, імєнно: Плехов, Осняки, Бурки, Красковщину, Величковщину, Познаховщину и Суховерщизну и на рудню, на реци Веретечи стоячую, власним своим коштом споряженную на грунтах непенних отчистих, так же на два млини, коштом и працею своєю построєнни, один на реци Пакуль, а другий на реци Ворзнь будучи, в полку Черніговском найдуючієся", враховуючи "вєрниє дела єго и єго самого в том полку отправляючиєся служби" [11, с. 64].

23 липня 1700 р. І. Мазепа надав йому як "знатному полку Черниговского товаришу" додатковий універсал на батьківські та дідівські маєтності [12, с. 220, 356]. Гетьман в даному універсалі зазначив: "...иж просил нас, гетмана, значній полку Черниговского товариш пан Демян Кондратиєвич Унучко Посудевский о реіментарскоє себе потвєрження, так и на грунта свої власниє дідизние і отчистиє, яко і на людєй тяглих на тих грунтах седячих, імєнно в Плехове і в Оснаках, на которіє то грунта и на людей там оселих презентовал нам многіє антецессеров наших універсали потвержателниє пре- ткам єго даниє. Ми теди, гетман, респектуючи на вєчниє здавна в Войску Запорожском прєдков єго а тутъ же последавтелном способом і єго самого ронячиєсь услуги, яко все тиє єму належачи і природним єго правом спадаючіє кгрунта отчіі і всякія угодія сим універсалом нашим стєржаєт так і людей тяглих же грунтах, а іменно в Плюхове і в Осняках седячих (опроч козаков там зостаючих) при оном же заховуєть, позволяючи єму тими всеми своїми грунтами владєті, користовати и пожитковати, не узнаючи в том кривди жадной людской и всякоє от подданих ждо ласки на- шой войсковой послушенство отбирати (виділення наше. - О.К.), в чом аби єму, пану Посудевскому, ніхто найменшой не важился чинити першкоди, пилно варуем і рейментарско приказуєм" [12, с. 356].

Перехід прав власності на грунти від любецької шляхти до нових власників зафіксовано в джерелах кінця XVII ст., які ми маємо в розпорядженні. Цей перехід відбувався, як правило, шляхом укладання договорів купівлі-продажу (купчі), закладних угод, дарування, укладання заповітів.

Так, 27 листопада 1689 р. була укладена купча між земянами любецькими, з однієї сторони, та преяславським полковником, "шляхетне урожоним Леонтієм Артемовичем Полуботком", з іншої сторони [11, с. 1014]. В даній угоді зазначалося, що на чернігівському міському уряді "... перед нами, Стефаном Отроховичом, войтом черніговским, Иваном Тарасовичом, бургомістром, и райцами в ратушу Черніговском заселими, ставши очевисто, Кондрат Еркович, Тит Гришкович Жупиченко, Пархом Федорович, Иван Павлович, другий Пархом Карпенко, земяне лубецкіє (виділення наше. - О.К.), явне, ясне и доброволне до книг міских черниговских признали, иж они, маючи часть в грунте, прозиваємом Сухом, которая на іх приналежала з деревом бортним и до бортя згожим сеножатми і дубровою, як сами в спокойном держаню мали, не заставуючи на самих себе і потомков своіх с тих частей жадной части правом вечистим и никгди на потомок не отзовним на вєчность шляхетне урожоному єго милости пану Леонтию Артемовичу Полуботку за двєсти золотих полских продали (виділення наше. - О.К.) і, гроши отобравши, квитовали, даючи владзу єму самому, пану полковникові преяславскому, тими частми грунтом владєти, пожитки мати і от себе кому хотєти дати, продати, даровати і записати (виділення наше. - О.К.), варуючи то, если би хто хотел, або мал отую прадажу частей грунту єго мілости пана полковника єго самого і єй мосц панюю малжонку і потомков єго турбовати, повинни ми, сознаваючіє жони, а по нас потомки наши от кождого турбатора своім коштом боронитъ и заступоватъ мають і повинни будут, а на долшую моц і утверждєніє той продажи частей грунту рєчоние семаки части свій грунт в реалную і спокойную вєчистую поссессію его милости пану полковнику переяславскому подали, завели і вєчним посессором тих добр єго милости пана Леонтия Артемовича Полуботка тих добр частей грунту зрекшесе зоставили, що все для памяти до книг міских єсть записано" [11, с. 1014].

Як бачимо це повноцінна, в сучасному правовому розумінні, угода купівлі-продажу земельної власності. Згадаймо, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відомості про укладання угод купівлі-продажу на грунти в середовищі самої любецької шляхти також знаходимо в джерелах. Зокрема, 28 вересня 1691 р. на міському уряді в м. Любечі було зареєстровано угоду купівлі-продажу на ґрунт між лубецькими шляхтичами: Петром Івановичем Коптенко та Мартином Кононовичем [11, с. 1017]. Так, у вказаній угоді зазначено : "На урядє любецком, перед нами: Иваном Мокриєвичом, сотником любецким, Миною Михайловичом, на тот час зостаючи наказним сотником любецким, Тимофеєм Юрьевичом, атаманом городовим любецким, Яковом Лукьяновичом, войтом любецким, і при битності іних особ, людей зацних и вєри годних, ставши очевисто перед врядом нашим, на імя Петро Иванович Коптенко, сознал явнєє, яснєє і доброволнє, а ни жадного приму- шенія, в тии слова мовячи: я, Петро, чиню вєдомо сим моїм продажним листом і вєчистим записом (виділення наше. - О.К.) каждому, кому би того надлежало у каждого суду і права вєдати, і на каждом мєсцу, ижем, що я, маючи грунт, мнє власне належачий, по родичах моіх спадаючуюся часть отцевскую і дядковс- кую, власне мнє правом святобливе упривилійованную, а третюю часть дідизни моєй і отчизни тетки моєя, ім присужденную битъ мати вєчними часи, подано до спокойнаго вживанъя, за видержаніе того всего грунту лихой години воєнних часов, ним я пришов до профекції своєй, иже будучи я, виш поменьонний Петро, потреб- ним пєнязей, теди продалемо третей части дядковской во всем половицу, там грунти, так поля пахатниє і яко же зарослі і с дубровицами, цале, що єсть от мала до велика, то єсть на імя Татяни Коптевни і мужу єє, а дядьку своєму Мартину Кононовичу, за готовую і рук моіх дошлую сумму пєнянзей, то єсть за золотих сорок грошей личби литовской монети доброй, теди юж дідовщина моя, а отцевщина тьотки моєя грунт Коптєвский, лежачий у Новосилках, в уєзде Любецком, межи сьол Веребьва і Старого Злєєва, об межу с иншими мешкан- цами того ж села Новосьолок, поля, сіножати і дуброви з отчизною і все от мала і до велика, по половици маєт нам служитъ на двє руць, і жаден в том єго вживаніі перешкодою битъ не має, так я сам, поменьонний Петро, яко теж жена моя і потомки, альбо с покревних наших блізкіх і далеких і ні з людей общих, яко ні кому ні в чем пенно, а ні заведено нігде, так в сьом сєлє іменованном Новосьолкі, яко теж і в Кислих, частъ того грунту і в Замглаєх отчина, под зарукою віни на вряд близко належачий золотих ста, а і по заплаченню віни пред ся тая моя продажа от пана дядька моєго тьотки виш іме- нованних і потомков іх, а братов моіх стрєчних, отдалена і отсужена биті не має, яко і сєй добровольний лист вєчистой продажи мати маєт моц зуполную; при котором по торгу і куплі бить рачили люде зацние і вєри годниє, то єсть Никифор Орловский, Кондрат Копатъ і Бовда Савоста. Дєяло у Любечи, на вряди, року 1691, мєсяца сентямврія 28 дня.

Іван Мокриевич, сотник любецкий, прі пєчати руку подписал.

Тімофей Юрьевич, атаман городовий любецкий, прі пєчати рукоподпісал.

За устною і очевистою прозбою до того добровольного листу о подпісі руки от Петра Коптенка, яко самого писать невмиємаго в особі єго подписуюсь: Кирил Гапанович Худолєй рукою" [11, с. 1017-1018].

Отже, бачимо, що шляхта Любецького староства від останньої третини XVI ст. стала постійним джерелом допливу до Війська Запорозького і якщо від 60-х рр. мова йде лише про формування реєстрового козацтва, що пояснюється спробою держави посилити оборону регіону, то після проведення королівської люстрації 1571 р. посилило насправді перехід шляхти до козацьких лав, а люстрації Любецького староства першої половини XVII ст. зробили доплив шляхти староства до козацького стану постійним.

В середині XVII ст. у новій соціальній структурі козацької держави любецька шляхта займала досить важливе місце, отже не дивно, що з неї вийшло чимало впливових посадовців Гетьманщини, а Любецька сотня була найбільшою військовою та адміністративно-територіальною одиницею у складі Чернігівського полку.

Думка про те, що всі шляхетські вольності у цей час були "скасовані" козацькою шаблею, за твердженням В. Мякотіна виявилась непорозумінням [7, с. 52-53]. Початок процессу відновлення шляхетського та зародження старшинського землеволодіння слід віднести ще до 1650 р. [13, с. 52]. Саме тоді любецька шляхта почала повертати свої землі, відібрані у 30-40-х рр. XVII ст. представниками польської аристократії.

Таким чином, можемо сміло сказати що любецька шляхта, перейшовши на службу до Війська Запорозького взяла безпосередню участь у розбудові козацької держави та формуванні нової соціальної еліти, а правовідносини в козацькій державі того часу були на досить високому рівні.

Список використаних джерел

1. Кондратьєв І. Любецька волость у 1471 - 1480 рр. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. - Вип. 73. - Серія "Історичні науки". - № 6. - Чернігів, 2009. - С.110-115.

2. Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. - Київ: Генеза, 1997. - 380 с.

3. Кондратьєв І.В. Під Литвою, Москвою та Польщею (до історії сіл Чернігівського району у XV - першій половині XVII ст.) / І.В. Кондратьєв. - Чернігів: КП "Видавництво "Чернігівські обереги", 2005. - 152 с.

4. Величко С.В. Літопис. Т.1 / Пер. з книжної укр. мови, вступна стаття,коментарі В.О. Шевчука; Відповід. ред. О.В. Мишанич. - К.: Дніпро, 1991. - 642 с.

5. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки / Пер. з старо- укр.мови Р.Іванченка. - К.: Товариство "Знання" України, 1992. - 192 с.

6. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні під проводом гетьмана Б.Хмельницького. - Філадельфія: Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1980. - 638 с.

7. Мякотин В.А. Очерки социальной истории Украины в XVN- XVm ст. / В.А. Мякотин. - T.I. - Вып.Г - Прага: Издательство "Ватага и Пламя", 1924. - 453 с.

8. Кондратьєв І. Шляхта Любецького староства як джерело поповнення Війська Запорізького // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. Випуск 52 (спецвипуск). - К., 2011. - С.310-318.

9. ЦДІА України в м.Києві. - Ф.57: Генеральний опис Лівобережної України. - Оп. 1. - Спр.2. - Арк. 571.

10. Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657 / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич ; ред. кол. В. Смолій [та ін.]. - К. : Альтернативи, 1998. - 383 с.

11. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.О. Павленко. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 1144 с.

12. Універсали Івана Мазепи. 1687-1709. Книга друга / Упорядник: Іван Бутич. - Київ, 2006. - 800 с.

13. Степанков В.С. Аграрна політика Богдана Хмельницького (1648-1657) /В.С. Степанков // Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 52-65.

Размещено на Allbest.ru