Історико-педагогічні контексти вивчення болгарських просвітницьких традицій в українському Північному Приазов'ї

Размещено на http://allbest.ru

УДК 78.03 (477.64)

Історико-педагогічні контексти вивчення болгарських просвітницьких традицій в українському Північному Приазов'ї

Тетяна Бурцева

Наукові дослідження педагогічної і просвітницької діяльності, як ключового чинника формування і розвитку етнокультурних громад на теренах України засвідчують, що Просвітницькі рухи як культурницько-національні та ідейно-педагогічні феномени, обумовлюються певними соціально-історичними закономірностями, мають свою логіку розвитку, впливи на суспільні інституції.

Актуальність нашої роботи значною мірою обумовлена практичною потребою системного аналізу духовно-психологічних чинників і засад розвитку національного Просвітництва в сьогоденних регіональних контекстах демократичної розбудови українського суспільства. Необхідність більш глибокого і системного розкриття феномену болгарського Просвітництва на українських теренах спонукала нас у цій роботі до розгляду історичних джерел та теоретично-методологічних праць, що відбивають ментальні, культурні ті духовно-ідеологічні контексти взаємин українського і болгарського етносів в різних регіонах України досліджуваного періоду, як важливу обумову виникнення і плідного розвитку Болгарського Просвітництва в українському Північному Приазов'ї.

Метою нашої роботи є висвітлення історіографічних аспектів дослідження культурно-історичних українсько-болгарських зв'язків та взаємовпливів у культурологічно-освітянських контекстах становлення і розвитку болгарських просвітницьких традицій в українському Північному Приазов'ї.

Дослідженнями життя та просвітницької діяльності болгар Північного Приазов'я займалися М.Державін, Л.Демиденко, А.Дегтеренко, В.Мітков, І.Сенченко, К.Бакуров, І.Петков, С.Пачев, Иванов, А.Кіссе, А.Арнаудов, А.Міланов, Т.Калканова, ДНіколова, ДКостова, В.Лопатанов, Ю.Іріоглу, В.Колоянов, ДДімітров, А.Данільченко, В.Маркова, А.Парокон' єва та інші.

Загалом в сьогоденній історичній та етнографічній літературі існує помітний доробок з досліджень історії приазовських болгар, відбувається всебічне вивчення багатьох аспектів становлення культурного життя болгарських колоній Північного Приазов'я другої половини XIX - початку XX століття, виявлення особливостей і взаємозв'язку різ них сфер життя приазовських болгар і в українському соціумі, і як окремої локальної групи болгарського етносу тощо [6, с. 17].

Для нашого дослідження принциповою вбачається та обставина, що будь-яке національно орієнтоване Просвітництво, як суспільно-громадська ініціатива, що неодмінно ґрунтується на засадах розвитку народного духу, вкоріненості в традиції і самобутність нації, значною мірою актуалізує суспільний запит до вітчизняної історії педагогіки щодо висвітлення просвітницької діяльності національних громадських об'єднань в контекстах сучасних умов міжетнічної комунікації в традиційно полікультурних регіонах України, одним із яких історично постає Північне Приазов'я.

Разом із тим, розгляд соціально-історичних аспектів дослідження просвітницьких традицій болгар-переселенців Приазов'ського краю потребує розширення рамок розгляду, оскільки вбачається цілком очевидним, що для розуміння феномену болгарського Просвітництва в його регіональному історико-педагогічному аспекті вкрай важливими є ментально-духовні чинники соціальних контекстів життя країни всього історичного періоду [12, с.17].

Власне, про таку потребу неодноразово наголошували дослідники різних етапів розвитку болгарської колонізації приазовського краю, зазначаючи у своїх роботах важливість духовно-моральних засад суспільного життя епохи як історично-об'єктивної умови, від якої значною мірою залежала як спрямованість та інтенсивність міжкультурної взаємодії народів на певному історичному етапі, так і плідність подальшого розвитку багатьох своєрідних етнічних культур на українській землі [19,20,22].

У вказаному контексті значущим, на нашу думку, чинником розуміння перебігу етнокультурного процесу такого ґатунку, як Болгарське Просвітництво в Україні є сьогоднішні напрацювання болгарської та української історичної науки, що значною мірою дозволяють висвітлити певні усталені паралелі і взаємоперетини складних соціокультурних процесів українського і болгарського національних відроджень, різноманітність та різноплановість взаємозв'язків на певних історичних етапах історичної долі обох народів. Болгарські вчені вказують на принципове значення тієї обставини, що поряд з Москвою та Петербургом найважливішими центрами слов'янознавства та болгаристики з другої половини ХІХ ст. стають Київ, Одеса та Харків [13]. Наукові розвідки болгарських науковців у цьому напрямку в останні роки також засвідчують глибокий та різноманітний за своїми сутністю і наслідками вплив України на духовну атмосферу не лише Болгарського відродження [13, с. 58]. Про вихід вивчення вказаних аспектів українсько-болгарських зв'язків ХІХ - початку ХХ ст. на новий рівень дослідження і узагальнення свідчить поява ґрунтовних праць Г. Георгиева [4], П.С. Сохань [19], В.Л. Станкевич [20], В.М Субботіна [22], та інших дослідників.

Низкою джерел [3, с.7] засвідчується, що болгарська інтелігенція, будучи вимушеною відроджувати національно-культурні і освітянські болгарські традиції на нових місцях проживання у другій половині ХІХ століття в Південно-Східних українських землях, традиційно зустрічала співчуття і підтримку, вказуючи, що морально-психологічна атмосфера в Україні значною мірою сприяла зміцненню україно-болгарських культурних зв'язків. На історичні передумови формування такої атмосфери вказує тісний зв'язок народів та видатних діячів обох культур [25]. Аналіз праць тогочасних українських та болгарських діячів культури, науки та історичних розвідок сучасних дослідників, присвячених взаємодії болгарської та української громадськості у сфері науки культури та освіти [ 5, 14, 16, 21, 23], вказує масштабність втілення громадськістю і державницькими інституціями низки заходів для підтримки болгарської громади, для збереження її історично-культурних традицій і щонайтісніших духовних зв'язків з суспільним життям Болгарії. Так, дослідниця Л. Горіна висвітлюючи етапи громадської та науково- просвітницької діяльності М.С. Дрінова в праці «Марин Дринов - историк и общественный деятель», де докладно розглядає науково- педагогічну спадщину одного з організаторів національної болгарської системи освіти в контексті Болгарського Відродження, наголошує на тісній взаємодії інтелігенції країни та української болгарської діаспори в просвітницькій справі. Монографія Л.В.Степанової «Вклад России в подготовку болгарской интеллигенции в 50-70-е гг. XIX в.» посвячена якісній та кількісній оцінці підготовки кваліфікованих професійних кадрів для Болгарії у світських та духовних навчальних закладах України, що дає можливість з'ясувати роль і масштабність болгарського Просвітництва в українських землях. Дослідження проблем становлення болгарських національних училищ силами регіональних громад діаспори в українських містах, викладених у працях М. Люлюшева, В. Нічик, І Танчева та інших, засвідчують, що саме в Україні, в Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві багато болгар отримало початкову, гімназичну, університетську або релігійну освіту [23, с.24], таким чином виказуючи значну світоглядну-духовну єдність ідеологій українського та болгарського Просвітництв, роблячи їх провідною силою національних відроджень і національно-визвольних рухів у і в Болгарії, і в Україні, наприкінці ХІХ століть [1, 2, 3, 16].

Дослідники акцентують увагу на існуванні спеціального практичного плану навчання болгар в Україні, з урахуванням проблем пристосування вихідців з Болгарії до умов півдня України [8, с.43-45]. Історичні джерела засвідчують, що саме спільними силами болгарських і українських вчених була втілена розробка навчальних програм та методик освітньої справи, що дозволило в короткий термін відтворити національну освітню систему Болгарії після здобуття нею незалежності. Фактична ж можливість продовжувати національно зорієнтоване навчання болгарської молоді на всіх освітніх ступенях - від початкового до вищого в Україні [3, 48], вказує на системний характер українсько-болгарського співробітництва у галузі освіти в різних регіонах, в тому числі і просвітницької діяльності в середовищі болгарських громад у Північному Приазов'ї, де попри різноманітність організаційних підходів, завдяки діяльності провідних науково-педагогічних центрів України, які концентрували зусилля вчених, української громадськості та болгарської діаспори зародився прообраз болгарської національної школи. Про системність і тривалість задіяних заходів свідчить і така специфічна риса болгарського Просвітництва в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття, як плідне наукове співробітництво з українськими науково-освітянськими закладами в сфері суспільних, краєзнавчих, етнографічних історичних та інших гуманітарних наук, що дозволило значно активізувати національно орієнтовану просвітницьку діяльність болгарської спільноти в Україні у вказаний період. Саме тоді болгарськими вченими була видана низка наукових праць, що відбивало піднесення національної свідомості у Болгарії та болгарської громади в Україні [3], а одним із значущих наслідків такої взаємодії науково національних просвітницьких центрів і широкої громадськості представників обох народів стала широка діяльність зі збереження пам'яток болгарської культури та історії [4, 26].

Вагоме місце у вивченні болгарського Просвітництва в Україні кінця ХІХ-го - початку ХХ століття відводиться дослідниками висвітленню ролі в цьому процесі Болгарської православної церкви, оскільки саме завдяки активній участі болгарського духовенства в українсько-болгарському громадському співробітництві у вирішенні проблем соціального та морально-етичного характеру став можливим той розвиток просвіти та педагогічної науки, який відбився в рамках багатьох розгорнутих історичних, історіографічних та джерелознавчих досліджень слов'янської історії, слов'янознавства загалом, і саме в багатьох з тих досліджень знайшли своє вирішення чимало вкрай гострих тогочасних проблем політичного, міжнаціонального та релігійно-конфесійного плану, що мали принципове значення для розвитку болгарського просвітницького руху. Особливо значимою була така взаємодія церков і громадських інституцій країн в період визвольної боротьби болгарського народу [22]. Розглянуті вище аспекти міжкультурних зв'язків громадських рухів в Болгарії та Україні безпосередньо розкривають значимість чинників морально-психологічного характеру та ідеологічно-культурного підґрунтя подальшого втілення ідей болгарського Просвітництва, висвітлюючи притаманні духу досліджуваної епохи обставини створення благодійних товариств і організацій в Одесі, Києві, Харкові та інших містах і містечках під - російської України, як форми допомоги Болгарії та підтримки визвольного руху болгар громадськістю краю після початку повстання у Болгарії і оголошення Росією війни Туреччині 12 квітня 1877 р.[15].

Аналіз різноманітних джерел дає нам підстави стверджувати, що в свідомості етнічних болгар-переселенців, що замешкували території сучасної Південно-Східної України, український край ставав духовно ще ближчим, оскільки десятки тисяч українців загинули за свободу Болгарії у складі російської у складі Дунайської армії, яка налічувала близько 184,4 тис. чоловік (про те, що більшість були рекрутами із українських губерній зазначав і М.П.Драгоманов: “...у мобілізованій майбутній Дунайській армії, створеній на базі трьох округів Київського, Одеського і Харківського, майже всі солдати - українці”[ 18, 21]), сама ж Україна ставала великим тиловим шпиталем, її населення надавало армії посильну матеріальну допомогу (збір продовольчих, речових і грошових пожертвувань).

Українські дослідники П.С.Сохань, В.Л. Станкевич указують, що “україно-болгарські зв'язки мають свою власну історію, обумовлену конкретними об'єктивними факторами» [19,с.5], та «трагічну спільність історичної долі, як передумову українсько-болгарського взаємного тяжіння» [20, с.15], зазначаючи важливість залучення до досліджень цього своєрідного болгарського етнокультурного відгалуження вітчизняної педагогіки подібних історіографічних джерел.

Ці та інші матеріали свідчать, що більшість авторів науково-дослідницьких праць вбачають найважливішою передумовою освітянської співпраці українського і болгарського народів історичну усталеність зв'язків та спорідненість світоглядів завдяки конфесійній єдності і належності до православ'я. В контексті нашої роботи цілком слушними є висновки дослідниці В.Л Станкевич в дисертаційному дослідженні «Україна і болгарське національне відродження» про те, що «Загальні духовні основи, слов'янська письменність, спільність релігійного, літературного, культурного життя сприяли збереженню в глибинах народної свідомості почуття слов'янської єдності, яке в умовах іноземного панування стало питомою силою визвольних змагань і братньої взаємодопомоги», завдяки чому українсько-болгарські зусилля у культурно-політичній і освітянській сфері були «обопільними, взаємокорисними, у процесі їх функціонування завжди простежується зворотний зв'язок» [20, с. 16]. Дослідники вбачають прямий зв'язок у тім, що саме вказані історичні події, як і досягнення незалежності Болгарією та створення власної держави, стаючи значимим чинником приязного ставлення етнічних болгар до України загалом, завдяки братній допомозі широких кіл демократичної інтелігенції саме в освітянській сфері дозволила значно глибше формулювати національні, економічні, соціальні і культурно- просвітницькі завдання, що не могло не стимулювати як болгарської народної освіти, так і світобачення етнічних болгар поза межами їх Батьківщини [14].

В дисертаційному дослідженні В.М.Субботіна «Вплив відродження Болгарської державності на розвиток зв'язків громадськості України і Болгарії» [22] стверджується думка, що саме завдяки тісному генетичному зв'язку з попередніми епохами їхнього розвитку, суспільні українсько-болгарські контакти уможливлювали болгарське Просвітництво, як громадське співробітництво, яке підпорядковувалось залученню до сфери болгарської національної культури кращих зразків світової культури, стаючи ґрунтовною підставою взаємоспрямованності болгарських та українських вчених, педагогів і діячів культури до дослідження світового досвіду та синтезу нових освітянських методів.

Таким чином, проаналізовані нами науково-теоретичні підходи та широка фактологічна база дослідницьких напрацювань в обраному нами ракурсі вивчення болгарських просвітницьких традицій дозволяє розглядати безпосередню підтримку народом України визвольної боротьби болгарського народу та участь багатьох видатних діячів української культури, освіти в гуманітарних аспектах становлення і розбудови болгарської державності у якості значимого чинника і морально-психологічної підстави для пояснення явища зворотного впливу болгарської культури, що втілилось у феномені болгарського Просвітництва і наклало свій відбиток на розвій українського національного відродження загалом, і на соціокультурне життя сучасної Південно- Східної України зокрема.

Вищевикладений огляд наукових та історичних джерел дозволяє нам зробити певні висновки:

• опосередкована і безпосередня допомога широких верств українства в період війни за звільнення Болгарії тощо, достатньою мірою характеризує симпатії української громадськості до боротьби болгарського народу.

• українсько-болгарські духовні зв'язки досліджуваної епохи були взаємними і багатоплановими, що засвідчується плідними взаєминами науково-освітянських еліт та роллю українських освітніх закладів у підготовці кадрів освіти для Болгарії;

• феномен виникнення болгарського Просвітництва на регіональних теренах України Україні кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя ґрунтувався як на засадах спільності етногенезу, мов, культур, суспільної психології і суспільної ідеології слов'янських народів, так і на духовній компоненті спільної визвольної боротьби народів і скріпленні нею україно-болгарських зв'язків у період, безпосередньо передуючий досліджуваному.

Відтак безперечно важливим для цілісності будь-якого історично-педагогічного дослідження чинником нам вбачається потреба висвітлення притаманного освіченому й патріотично налаштованому освітянському середовищу на теренах України духу взаємосимпатії і доброзичливості, приязні і культурної толерантності народів, взаємоповаги та пошани до освіти, культури, науки - як основи духовного відродження народу. Духу, що був тією історичною атмосферою, в якій виник і сформувався рух, який дозволив болгарській педагогічній традиції плідно примножувати національно-освітянські здобутки болгарської культури упродовж тривалого часу [1, с. 16], а сам феномен болгарського етнокультурного

Просвітництва на теренах України зробив історично значущим чинником міжкультурної взаємодії народів, актуальним і важливим на сучасному етапі соціокультурного розвитку держави та історичним зразком цілеспрямованої етнокультурної політики розвитку дружби та взаємодопомоги серед братніх слов'янських народів.

На завершення нашого дослідження зазначимо, що суспільний запит на вивчення і опрацювання історико-педагогічних аспектів таких феноменів як просвітницька діяльність етнічних громад України на певному етапі дослідження неодмінно вказує на потребу розгляду світоглядно-ціннісного навантаження набутих знань та імплементації зазначених засад безпосередньо в педагогічну освіту і в педагогічну практику в сьогоденних непростих умовах розбудови української держави.

Безперечна ж плідність розгляду напрацювань болгарської та української історичної думки щодо особливостей взаємопроникнення національних духовних культур в контексті актуальних проблем історії вітчизняної педагогіки не викликає сумніву і потверджує методологічну доцільність її залучення до інструментарію подальших регіональних досліджень. український болгарський полікультурний приазов'я

Бібліографія

1. Атанасов П. Михайло Драгоманов і Софійський університет // Ваесвіт. - 1962 - №12. - С 98-100.

2. Атанасов П. З минулого болгарсько-українських зв'язків // Український історичний журнал, 1960 - № 4. - с. 65-73;

3. Бичваров М., Горський В. Українсько-болгарські філософські зв'язки (Друга половина ХІХ ст.). - К: Наук думка, 1966 - 179 с.

4. Георгиев Г. Освобождением и етнокултурното развитие на българския народ, 1877-- 1900. - София.: Изд. на БАН, 1979. - 265 с.

5. Горина Л.В. Марин Дринов - историк и общественный деятель. - М.: Издательство Московского университета, 1986. - 208 с.

6. Державин Н.С. Болгарские колонии в России// Сборник за народш умотворекия и народопись.- RkXXIX- София,1914. - 260 с.

7. Дмитрук В.Т. Сторінки вікової дружби. З історії українсько-болгарських зв'язків XIX - початку XX ст. - Львів: Вид. Львівського ун -ту, 1958. - 60 с.

8. Доронченков А.И. Болгаристика в системе гуманитарных наук // Болгарский ежегодник. Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 5-13.

9. Доронченков А.И. “Записки о мерах образования в России славян” как источник к истории российско-болгарских отношений // Материалы III (риновских чтений, 25-27 октября 1994 г. - Харьков, 1994. - С. 43-45.

10. Единение народов - единение культур: Украинско-болгарские культурные связи: История и современность / Сост. : С. Балинова, В.А. Захаржевская и др. - К.: Наукова думка, 1987. - 262 с.

11. Исторический очерк Преславской учительской семинарии (с 10 ноября 1875 года по 1 января 1882 года). - Одесса: Типография П.А.Зелого (б. Г.Ульриха). - 1882. - 72 с.

12. Колесник І. Регіональна історія в українській історіографії: практика та рефлексія / І. Колесник // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. - Випуск 1. - С. 205-220.

13. Конев И. Украйна в представите и познанията на българите през възраждането // Болгарский ежегодник. Т.1. - Харьков, 1994. - С.66.

14. Люлюшев М. Поглед върху българските централни училища в Бесарабия през втората половина на XIXh. // Българите в Северного Причерноморие. Изследвания и материали. - Том втори / Съст. П.Тодоров. - Велико Търново: Издателска къща Аста, 1993. - С. 152-161.

15. Мартыненко А.К. Позиция России в связи с провозглашением независимости Болгарии в 1908 г. // Из истории русско-болгарских отношений / Сб. ст. под ред Л.Б.Валева и др. - М., 1958;

16. Ничик В.М. Киево-Могилянская академия и болгарская культура //У истоков общности философских культур русского, украинского и болгарского народов. Сборник статей / Ред.: В.С.Горский. - К.: Наукова думка, 1983. - С.79- 103.

17. Пачев С.І. Болгарські колонії Північного Приазов'я (1861-1917 рр.): комплексне дослідження: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. -- Запоріжжя, 1996. - 195 с.

18. Русско-болгарское боевое содружество в русско-турецкой войне 1877 - 1878 гг. [Текст] / В. Конобеев. - М.: Воениздат, 1953. - 79 с.

19. Сохань П.С. Очерки истории украинско - болгарских связей. - К.: Наукова думка, 1976. - 290 с.

20. Станкевич В.Л. Україна і болгарське національне відродження: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / В.Л. Станкевич; Донец. держ. ун-т. -- Донецьк, 1998. - 18 с. - укр.

21. Степанова Л.И. Вклад России в подготовку болгарской интеллигенции в 50-70-е гг. XIX в. - Кишинев: Штиница, 1981. - 214 с.

22. Субботін В.М. Вплив відродження Болгарської державності на розвиток зв'язків громадськості України і Болгарії (1878- 1885 рр.) [Текст]: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Субботін Владислав Миколайович; Донецький держ. ун-т. - Донецьк, 1997. - 16 с.

23. Танчев И. Българската държава и подготовката на специалиста с европейско образование (1878-1885) // Исторически преглед. - 1991. - № 10. - С. 70-87.

24. Халанский М.Г. Историко-филологический факультет Харьковского университета за 100 лет его существования. - Харьков, 1908. - С. 12.

25. Шишманов І. Роля України в Болгарськім відродженню. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної доби. - Відень, накладом "Союзу визволення України" з друкарні Адольфа Гольцгавзена у Відні, 1916.-13 с.

26. Шумада Н.С. Українсько -болгарські фольклористичні зв'язки (період болгарського відродження). - К.: АН УРСР, 1963. - 164 с.

Анотація

УДК 78.03 (477.64)

Історико-педагогічні контексти вивчення болгарських просвітницьких традицій в українському Північному Приазов'ї Тетяна Бурцева

Аналізуються історико-педагогічні аспекти дослідження просвітницької діяльності етнічних громад України в контексті значущості світоглядно-ціннісного навантаження набутих знань та імплементації зазначених засад безпосередньо в педагогічну освіту та педагогічну практику в сьогоденних умовах розбудови української держави.

Обґрунтовується історична значущість феномену болгарського етнокультурного Просвітництва на теренах України як чинника міжкультурної взаємодії народів, актуального і важливого на сучасному етапі соціокультурного розвитку держави та історичного зразку цілеспрямованої політики розвитку дружби та взаємодопомоги серед братніх слов'янських народів.

Ключові слова: український культурно-освітній простір, світоглядно-ціннісне навантаження історичних знань, національно-культурні освітянські традиції, болгарське Просвітництво в Україні.

Annotation

Analyzes the historical and pedagogical aspects of the research education of ethnic communities of Ukraine in the context of the importance of ideologically-valuable load of acquired knowledge and the implementation of these principles directly into teacher education and teaching practice in today's development of the Ukrainian state.

Substantiates the historical significance of the phenomenon of the Bulgarian ethno-cultural Education in Ukraine as a factor in intercultural interaction among peoples, relevant and important at the present stage of social and cultural development of the state and the historical pattern of purposeful policy of ethno-cultural development of friendship and mutual assistance among the fraternal Slavic peoples.

Key words: Ukrainian cultural and educational space, ideologically-value-laden historical knowledge, ethno-cultural educational traditions, the Bulgarian education in Ukraine.

Размещено на Allbest.ru