Динаміка підтримки населенням суверенітету України у перших десятиліттях її державної незалежності (1991-2014 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка підтримки населенням суверенітету України у перших десятиліттях її державної незалежності (1991-2014 роки)

Хмелько В.Є.

На основі даних опитувань, проведених КМІС від листопада 1991-го по квітень 2014-го року за вибірками репрезентативними для дорослого населення України, проаналізовано особливості дина-міки підтримки населенням суверенітету України у першому та другому десятиліттях її держав-ної незалежності. Показано, що переважною тенденцією є зростання національної цінності дер-жавного суверенітету через поширення прихильності до нього населення та укріплення стабільнос-ті цього процесу через зменшення мінливості його напряму. Визначені залежності цього процесу від змін доходів найбіднішого квантиля сімей і від змін чисельності сімей середнього й найнижчого рівнів споживчих спроможностей. Виявлено, що незвично стрімкі значні підвищення підтримки на-селенням суверенітету України траплялися вслід за розв'язуванням Росією войовничих дій.

Ключові слова: суверенітет України, державна незалежність України, динаміка підтримки насе-ленням суверенітету держави.

Суверенітет - полісемантичне поняття, яке у соціологічній літературі в основному застосову-ється для позначення політичної незалежності держави від інших держав [1, с. 387-388; 2, с. 614-615]. І саме в цьому значенні суверені-тет звичайно досліджується соціологами як на-ціональна цінність. При цьому нація розгляда-ється переважно не як етнічна спільнота (етнос), а, фактично, як політична спільнота усіх грома-дян певної держави. Відповідно, національні цінності досліджуються як загальносуспільні, мірою загальності яких можна вважати ступінь поширеності відповідних політичних орієнтацій серед дорослого населення країни. Зокрема, як міру загальності такої національної цінності як державний суверенітет України, ми розглядаємо ступінь поширеності серед дорослого населення нашої країни орієнтації на підтримку її держав-ної незалежності.

За демократичного режиму влади, коли рішення про набуття державної незалежності певною територіальною політичною спільнотою приймається шляхом референдуму, частку правочинного дорослого населення відповідної те-риторії, що проголосувало за набуття державної незалежності, логічно, на нашу думку, розгляда-ти як найадекватніший показник ступеня під-тримки суверенітету своєї спільноти її членами. Як відомо, саме шляхом референдуму у грудні 1991 року було затверджено рішення Верховної Ради про проголошення державної незалежності нашої країни, коли 76 відсотків всього доросло-го населення України висловилися на підтримку її незалежності (що склало 90,3 відсотка пода-них голосів, оскільки участь у голосуванні взяли 84,2 відсотка дорослого населення).

Якщо розглянути питання, чи дають результати референдуму підстави для висновку, що ще напри-кінці 1991 року державний суверенітет України вже був загальною національною цінністю, то ре-зультат аналізу виходить неоднозначним. У кількісному аспекті висновок є безумовно стверджуваль-ним: чисельність тих громадян, які на референдумі підтримали державну незалежність, була значно більше половини усього дорослого населення в Україні та майже у 12 разів перевершувала чисель-ність тих, хто висловився проти. У структурному ж відношенні виявляється, що хоча у всіх без винят-ку адміністративних регіонах чисельність при-хильників незалежності перевершувала чисельність її противників, але не в усіх з них вона скла-дала більше половини їхнього дорослого населення. В Автономній Республіці Крим чисельність тих громадян, які на референдумі підтримали держав-ну незалежність України, була лише дещо більше третини її дорослого населення (36,6 відсотка), а більше чверті (28,5 відсотка) - проголосували проти. Такі співвідношення чисельності населення АР Крим та кількості голосів, поданих «за» і «про-ти» затвердження Акту незалежності України спо-нукало характеризувати державний суверенітет України як загальнонаціональну цінність на початку набуття нею державної незалежності з певним за-стереженням та розпочати дослідження, які б до-зволили визначати тенденції і чинники змін у по-ширеності підтримки державної незалежності.

Першу спробу оцінити поширеність підтримки державної незалежності України серед її населен-ня методом очного (face-to-face) інтерв'ю було здійснено за місяць до загальноукраїнського рефе-рендуму 1991 року шляхом опитування репрезентативної вибірки дорослого населення України ві-ком від 18 років (було опитано 2056 респондентів). У цьому опитуванні інтерв'юери, серед іншого, зверталися до респондентів з таким запитанням: 24 серпня Український парламент проголосив повну незалежність. Населення України висловить своє ставлення до Акта про неза-лежність на референдумі, який відбудеть-ся 1 грудня. Якщо б референдум відбувався сьогодні, як би Ви проголосували - за Акт про незалежність, проти Акта про незалеж-ність або не брали б участі у референдумі? Отримані дані показали, що за проголошення незалежності готові проголосувати 63,9 відсотка дорослого населення, проти цього - лише 8,5 від-сотка. Ще 3 відсотки вирішили не брати участь у голосуванні, а 24,6 відсотки на момент опитуван-ня ще не визначилися у своїх діях. Ці дані дозво-ляли стверджувати, що поширеність підтримки державної незалежності України за півтора міся-ця до референдуму була не меншою 64 відсотків. Але, яка частина з чверті тих, хто не визначилися, візьмуть участь у голосуванні, а яка - ні, було не-відомо. Логічно лише припустити, що ті, хто ще не визначився, але візьме участі у голосуванні, розподіляться на прихильників і противників не-залежності приблизно у такій пропорції, як роз-поділилися ті, хто вже визначився. Серед тих же, хто визначився, на підтримку проголошення дер-жавної незалежності України висловилися 88,3 відсотка, що лише на 2 відсотки виявилося менше від результатів голосування.

Звичайно, з часом у соціологів з'явилася заці-кавленість у вимірюванні тієї підтримки держав-ної незалежності України її громадянами, що складалася вже у нових політичних умовах - від-коли незалежність України стала фактом і через її визнання світом, і через розпад Радянського Сою-зу. Відповідно, постало і методологічне питання - про що запитувати респондентів у соціологічних опитуваннях, щоб мати можливість давати корек-тну оцінку поширеності підтримки державної не-залежності України її громадянами у поточних обставинах існування вже незалежної держави.

У перші роки незалежності, протягом 1992-1993-х років, поки та ситуація, що була в країні на-передодні і під час референдуму, в пам'яті потен-ційних респондентів ще могла досить адекватно зберігатися, для вимірювання підтримки держав-ної незалежності України її громадянами достат-ньо виправданим було застосування прямого запи-тання про те, як би респонденти проголосували, якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався під час опитуван-ня. Але з плином часу, особливо на десятому і на-ступних роках незалежності, розподіли відповідей на таке запитання [3; 4] навряд чи можуть розгля-датися як адекватна характеристика підтримки громадянами України її державної незалежності. Мусимо враховувати, що в цьому випадку отриму-ємо характеристику підтримки незалежності не в реальній ситуації (як, наприклад, напередодні ре-ферендуму у 1991 році), і не в такій умовній ситуа-ції, яка в принципі може скластися у майбутньому, а в ситуації для нинішніх часів суто умоглядній, що реалізуватися в принципі не може. Показниками поширеності підтримки державної незалежності України її громадянами більш адекватними у су-часних умовах слугують, на нашу думку, розподіли відповідей на таке запитання, яке моделює ситуа-цію вибору варіанта подальшого існування Украї-ни, коли вона вже є незалежною державою.

Враховуючи потенційну проблемність збере-ження державної незалежності України в контек-сті її відносин саме з Росією, в усіх опитуваннях КМІС від 1994 року ставлення населення до дер-жавної незалежності України, з'ясовувалося че-рез розподіл відповідей на запитання: «Якими б Ви бажали бачити взаємовідносини України з Ро-сією?». Причому на противагу варіанту відповіді, що фактично означає відмову від державного су-веренітету («Україна і Росія мають об'єднатися в одну державу»), пропонувалося дві суттєво від-мінні альтернативи. Одна з яких, у певному сенсі негативна щодо близькості можливих відносин (варіант відповіді: «Вони мають бути такими ж, як з іншими державами: із закритими кордона-ми, візами, митницями»), а друга - позитивна («Україна і Росія мають бути незалежними, але дружніми державами: з відкритими кордонами, без віз та митниць»). За таких варіантів вибору за незалежність України мали можливість висло-витися не лише ті, хто бажає, щоб Україна від-межувалася від Росії подалі, а й ті, хто бажає збе-реження з нею близьких відносин. суверенітет україна населення

Загальну картину змін середньорічної част-ки прихильників державної незалежності Укра-їни серед її дорослого населення за роки неза-лежності представлено графіком на рис. 1³. Не-регулярно хвиляста лінія графіка показує, що поширеність підтримки незалежності часом змінювалася, але від 1994 року в Україні в ціло-му переважає тенденція зростання частки при-хильників незалежності, що є проявом поступо-вого зростання національного цінування дер-жавного суверенітету.

Окрім того, на графіку добре видно, що у дру-гому десятилітті незалежності відносні коливан-ня її підтримки громадянами були помітно мен-шими, ніж у першому, особливо в останні п'ять років. Коефіцієнт варіації, який характеризує се-редньорічні зміни частки прихильників держав-ного суверенітету, у перші п'ять років нашої неза-лежності дорівнював 10,2 відсотка, а в останні п'ять років, що тут розглядаються (2008-2013), - лише 4,2 відсотка. Наявні дані дають підстави стверджувати, що в цілому переважною тенден-цією в Україні за роки незалежності є не лише зростання національної цінності державного су-веренітету, а й зменшення мінливості напряму цього процесу, укріплення його стабільності.

Водночас, наявність у попередні роки поміт-них коливань поширеності підтримки державної незалежності не дозволяє ігнорувати питання про чинники таких коливань. Зрозуміло, що погір-шення матеріальних умов життя більшості лю-дей, яке відбулося після надбання Україною дер-жавної незалежності, могло негативно вплинути на чисельність її прихильників серед населення України. Адже перше - найзначніше за всі роки незалежності - зниження частки її прихильників (до 56 відсотків) відбулося у перші два роки після набуття державного суверенітету, коли кошти більшості людей, котрі не мали іноземної валюти, швидко знецінювала гіперінфляція.

Тому, ще наприкінці першого десятиліття державної незалежності України, за даними опи-тувань КМІС від грудня 1991 по червень 2001 ро-ку⁴ ми спробували з'ясувати, чи є зв'язок змін у часі підтримки державної незалежності зі змі-нами в часі доходів певних верств населення. Обчислення кореляцій між часовими рядами се-редньорічних показників підтримки державної незалежності, з одного боку, і сімейних доходів кожного з п'яти стратифікованих за доходами квантилів (20-відсоткових часток) сімей, з дру-гого боку (табл. 1), показало, що статистично значущого (на рівні p < 0,05) безпосереднього зв'язку між цими змінними немає. Відносно най-тісніший безпосередній зв'язок (коефіцієнт коре-ляції Пірсона r = 0,49) зафіксовано між змінами в часі доходів найбіднішої з квантильних верств на-селення і змінами в часі підтримки державної не-залежності в ці ж роки, але й тут на неприйнятно-му рівні статистичної значущості (р = 0,11).

Рис. 1. Динаміка середньорічної чисельності прихильників незалежності України з грудня 1991 до кінця 2013 року (у відсотках від дорослого населення за даними КМІС)

Таблиця 1. Квантильні розподіли сімейних доходів в Україні у 1991-2001 рр.

Однак, додаткові розрахунки з використан-ням інших даних із зазначених вище масивів, до-зволили з'ясувати, що у першому десятилітті державної незалежності зміни в часі підтримки державного суверенітету України її громадяна-ми були статистично значуще зв'язані зі змінами загального рівня їх задоволеності станом справ у країні (r = 0,92; рівень значущості р = 0,001). Зміни в часі рівня задоволеності людей станом справ у країні, своєю чергою, виявилися статис-тично значуще зв'язаними зі змінами загального рівня задоволеності людей тим, як складається їхнє власне життя (r = 0,92; р = 0,001). Ці ж змі-ни і виявилися саме статистично значуще зв'язаними із змінами в часі доходів певних верств населення. З'ясувалося, що зміни в часі загального рівня задоволеності дорослих грома-дян країни тим, як складається власне життя кожного, у першому десятилітті державної неза-лежності були статистично значуще зв'язані зі змінами в часі частки сукупних сімейних дохо-дів країни, які отримували найбідніші 20 відсо-тків з усіх сімей країни (r = 0,75; р < 0,02) та бід-ніші 60 відсотків усіх сімей (r = 0,71; р < 0,025).

з'ясувати, що коливання чисельності прихильни-ків державної незалежності за роки її першого десятиліття приблизно на третину (35 %) були опосередковано пов'язані зі змінами доходів на-селення - тої частки сукупних доходів, яка діс-тавалася біднішій 60-відсотковій більшості на-селення. Відсутність сильнішого зв'язку між ци-ми процесами у першому десятилітті державної незалежності опосередковано підтверджується тим фактом, що попри особливо катастрофічне зниження рівня доходів більшості населення у першій половині першого десятиліття держав-ної незалежності, частка її прихильників у жод-ному році не знижувалася до критичного рівня у 50 відсотків дорослого населення країни.

Опитування, проведені КМІС у 2002-2011 ро-ках, дозволили суттєво розширити базу даних для обчислювання середньорічних показників як по-казників підтримки державної незалежності України (представлених у частині графіка на рис. 1 у 2002-2011 рр.), так і показників сімейних доходів квантильних верств населення (табл. 2). Обчислення кореляцій між часовими рядами цих показників показали, що й у другому десятилітті державної незалежності, взятому окремо, зміни прихильності населення до державного суверені-тету України не були статистично значуще безпо-середньо пов'язані зі змінами частки доходів на-віть найбіднішої квантильної верстви населення, зі змінами доходів якої прихильність населення до державного суверенітету була пов'язана від-носно найтісніше (r = 0,47, але p > 0,17).

Таблиця 2. Квантильні розподіли сімейних доходів в Україні у 2002-2011 рр.⁵

Таким чином, хоча пошук зв'язків змін у часі підтримки суверенітету України її громадянами зі змінами в часі їхніх доходів у першому деся-тилітті державної незалежності України статис-тично значущого безпосереднього зв'язку не ви-явив, але опосередкований статистично значу-щий зв'язок було знайдено [5, с. 45-49; 6, с. 26-27]. Обчислення частки варіацій залежної змінної кожної з ланок знайденого опосередко-ваного зв'язку, яка пояснювалася змінами неза-лежної змінної цієї ланки, дало можливість

Кореляційний та регресійний аналіз залеж-ностей між часовими рядами цих показників про-тягом двадцяти років незалежності в цілому пока-зали, що зміни в часі прихильності населення до державного суверенітету України безпосередньо і статистично значуще (на рівні p < 0,001) пов'язані змінами в часі частки доходів найбіднішої квантильної верстви населення. Причому величина коефіцієнта детермінації (скоректований R² = 0,54) показує, що за перші два десятиліття незалеж-ності зміни підтримки державного суверенітету в середньому більш ніж наполовину (на 54 відсо-тки варіацій) безпосередньо залежали від змін частки доходів найбіднішого 20-відсоткового квантиля населення.

Можливість перевірити надійність висновку щодо значного впливу змін економічних умов буття бідніших верств населення на зміни під-тримки державної незалежності з'явилася завдя-ки даним, зібраними КМІС у другому десятиліт-ті незалежності, про розподіл сімей за рівнями їхніх споживчих спроможностей. Йдеться про дані, зібрані у 2002-2011 рр. за методологією, за якою рівень споживчих спроможностей сім'ї респондента визначає сам, оцінюючі те, спожив-чі потреби якого рівня дозволяє задовольняти фінансове становище його сім'ї. Для цього рес- редньорічних часток прихильників державного суверенітету України - з другого.

Обчислення показали, що у другому десяти-літті незалежності зміни в часі підтримки дер-жавного суверенітету статистично значуще зале-жали від змін у часі часток домогосподарств двох рівнів споживчих спроможностей. Тісніша з них - пряма залежність від змін у часі частки третього рівня споживчих спроможностей - ко-ли сім'ї вистачає грошей на їжу, одяг і вона може ще дещо відкладати (стандартизований коефіці-єнт регресії в = 0,73 ; p < 0 ,02). Другий статис-тично значущий зв'язок (в = -0,69; p < 0,03) - обернена залежність змін у часі підтримки суве-ренітету від змін у часі частки першого, найнижчого рівня споживчих спроможностей - коли сім'ї не вистачає грошей навіть на їжу. Ве-личини коефіцієнтів детермінації цих залежнос-тей показують, що у другому десятилітті дер-жавної незалежності коливання в часі її підтримки населенням майже наполовину (на 47 відсотків варіацій) прямо залежали від того, як змінювалася частка населення середнього рівня споживчих спроможностей. При збільшен-ні або зменшенні цієї верстви відповідно, хоча і

Таблиця 3. Розподіли домогосподарств України у 2002-2011 рр. за рівнями їхніх споживчих спроможностей⁶

пондент отримує опис п'яти рівнів задоволення споживчих потреб (див. нижче) та повідомляє, яке з них точніше відповідає фінансовому стано-вищу його сім'ї.

1. Нам не вистачає грошей навіть на їжу.

2. Нам вистачає грошей на їжу, але купувати одяг вже важко.

3. Нам вистачає грошей на їжу, одяг і ми можемо дещо відкладати.

4. Ми можемо дозволити собі купувати деякі коштовні речі (такі як телевізор або холодильник.)

5. Ми можемо дозволити собі купити все, що захочемо.

Такі оцінки, зібрані у загальноукраїнських опитуваннях проведених за вибірками репре-зентативними для дорослого населення Украї-ни, дозволили розрахувати для кожного року цього періоду середньорічні частки домогос- подарств кожного з п'яти рівнів споживчих спроможностей (див. таблицю 3) і провести кореляційний та регресійний аналіз зв'язків між часовими рядами середньорічних часток домогосподарств кожного з п'яти рівнів спо-живчих спроможностей, з одного боку, та се- меншою мірою, збільшувалася або зменшувала-ся і прихильність до незалежності. Водночас майже повністю (на 97 відсотків варіацій) коли-вання в часі частки населення середнього рівня споживчих спроможностей обернено залежало від того, як змінювалася частка населення найнижчого рівня споживчих спроможностей. При збільшенні цієї найбіднішої верстви, вер-ства середнього рівня споживчих спроможнос-тей зменшувалася, а збільшувалася вона саме при зменшенні такої злиденності. В цілому, ре-зультати проведеного аналізу дають підстави стверджувати, що у другому десятилітті неза-лежності України зміни частки прихильників державного суверенітету значною мірою прямо залежали від змін частки сімей середнього рівня споживчих спроможностей та обернено - від змін частки сімей найнижчого рівня споживчих спроможностей.

Коливання в часі чисельності прихильників незалежності України, які спостерігалися за двадцять років, у більшості своїй свідчать про те, що для чималої частини громадян зміни у прихильності до державної незалежності поміт-но залежать від змін економічних умов життя. Але детальніший порівняльний аналіз цих про-цесів приводить до висновку, що є чимало змін у часі частки прихильників державного суверені-тету, її збільшень і зменшень, які не можуть ін-терпретуватися як пов'язані з відповідними змі-нами тих чи тих економічних умов.

Перше очевидно не економічно вмотивоване підвищення чисельності прихильників незалеж-ності зафіксовано у другій половині 1994 року після її спаду з 76 до 56 відсотків дорослого насе-лення протягом перших двох років незалежності в умовах значного зниження життєвого рівня під впливом гіперінфляції. Хоча економічна ситуація продовжувала погіршуватись, однак після прези-дентських виборів 1994 року було зафіксовано (особливо на Сході і на Півдні) зменшення охочих приєднання України до Росії та відповідне зрос-тання частки прихильників незалежності України (з 56 до 62 відсотків), яке посилилось з розгортан-ням війни у Чечні (рис. 2) і досягло до кінця 1996 року 71 відсотка дорослого населення [7, с. 19]. Після значного, майже до 60 відсотків, зниження рівня підтримки незалежності протягом 1997 та 1998 років, коли в умовах фінансової кризи знову зросло число охочих приєднання України до Ро-сії, у 1999-2000 роках, під час другої чеченської війни відбулося друге значне (до 72 відсотків) зростання підтримки державної незалежності України (рис. 2).

Про впливовість позаекономічних чинників на процеси змін поширеності підтримки суве-ренітету України свідчить також ряд відносно короткотривалих процесів змін, які не можуть інтерпретуватися як зумовлені економічними чинниками. Так, 2003 року, коли через дії Росії в районі острова Коса Тузла виникла загроза територіальній цілісності України, протягом лише одного місяця, під час зростання напру-женості в українсько-російських відносинах у жовтні, частка прихильників незалежності України збільшилася від 71 до 77 відсотків, і лише через місяць після завершення конфлікту цей показник скоротився до 72 відсотків (рис. 2). Ще одне швидке зростання прихиль-ності до незалежності України було зафіксова-но нами у серпні 2008 року.

Тоді, під час військового вторгнення Росії до Грузії, протягом лише одного місяця підтримка державної незалежності України піднялася ще значніше - від 72 до 83 відсотків, а її зменшен-ня розтягнулося майже на десять місяців і зупи-нилося на рівні близько 74 відсотків (рис. 2).

Такі масштабні зсуви у настроях населення у подібних ситуаціях, очевидно, не є випадко-вими. Оскільки порушення територіальної ці-лісності держави є виразним виявом загрози щодо її суверенітету, а Росія є для України най-потужнішою із сусідніх держав, саме її войов-нича поведінка викликає в нашій країні особли-ве занепокоєння. І те, що зазначені реакції в Україні на акції Росії щодо Тузли і Грузії, - це не випадковості, підтверджує нещодавня реак-ція громадської думки України на анексію Кри-му в березні 2014 року, коли менш ніж за два мі-сяці - із середини лютого до першої декади квітня - чисельність прихильників державної незалежності стрімко зросла з 83 до рекордних 90 відсотків дорослого населення країни.

Виходить так, що частина наших громадян, які не виявляють прихильності до державної незалежності за умов, коли ніщо відчутне не спонукає їх подумати про можливі загрози в ра-зі втрати незалежності через приєднання до Ро-сії, в ситуаціях, коли загрози набувають чутли-вих проявів, по суті усвідомлюють, що неза-лежність своєї країни є для них важливою, що вона є для них дійсною цінністю. І такі уроки не минають марно - рік за роком поширеність підтримки суверенітету своєї країни серед гро-мадян України зростає.

Насамкінець зазначимо, що у цій роботі роз-глянуто лише декілька аспектів динаміки під-тримки населенням суверенітету України у пер-ших десятиліттях її державної незалежності, яка потребує різнобічнішого аналізу. На увагу заслу-говують, певно, впливи на динаміку підтримки населенням суверенітету України політичних процесів, соціально-культурних чинників та, особливо, чинників територіальних особливос-тей ставлення населення до державного сувере-нітету України на її Заході і Сході.

Водночас здійснений аналіз дає можливість зробити декілька висновків.

1. Переважною тенденцією у перших десяти-літтях незалежності є зростання національ-ної цінності державного суверенітету завдя-ки поширенню прихильності до нього насе-лення та укріплення стабільності цього процесу через зменшення його мінливості.

2. На зміни в часі підтримки населенням дер-жавного суверенітету України протягом перших двох десятиліть незалежності зна-чною мірою прямо впливали зміни доходів найбіднішого квантиля населення та (при-наймні протягом другого десятиліття) змі-ни чисельності сімей середнього рівня спо-живчих спроможностей, а обернено впли-вали зміни чисельності сімей найнижчого рівня споживчих спроможностей.

3. Певний внесок у поступове зростання підтримки державного суверенітету час від часу надавали очевидно не вмотивова-ні економічно короткотермінові стрімкі зростання його підтримки, що відбували-ся під час войовничих акцій з боку Росії.

Список літератури

1. Галушко К. Суверенітет / К. Галушко // Соціологічна енци-клопедія / [уклад. В. Г Городяненко]. - К. : Академвидав, 2008. - С. 387-388.

2. Сохань П. С. Суверенітет / П. С. Сохань // Соціологія: ко-роткий енциклопедичний словник / [уклад. В. І. Волович, В. І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. ; під. заг. ред.

B. І. Воловича]. - К. : Укр. Центр духовної культури, 1998. -

C. 614-615.

3. Соціологічні опитування [Електронний ресурс] // Центр Ра- зумкова. 2012. - Режим доступу: http://www.razumkov.org. ua/ukr/poU.php?poU_id=320. - Назва з екрана.

4. Україні - 20: погляд соціолога [Електронний ресурс] / Прес-релізи // Фонд «Демократичні ініціативи». - 2011. - 3 серпня. - Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/publications/ press-relizy/nfobjrfkrf.htm. - Назва з екрана.

5. Хмелько В. Макросоціальні зміни в українському суспіль-стві за 10 років незалежності / В. Хмелько // Політична дум-ка. - 2001. - № 3. - С. 33-49.

6. Хмелько В. Динаміка ставлення населення до незалежності України та фактори, що її визначають / В. Хмелько, В. Пані- отто // Десять років соціально-економічних перетворень в Україні: спроба неупередженої оцінки / [за ред. І. Бураков- ського]. - К. : К.І.С., 2002. - С. 23-28.

7. Хмелько В. Макросоціальні зміни в українському суспіль-стві за роки незалежності / В. Хмелько // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - № 1. - С. 5-23.

Размещено на Allbest.ru